Коментар до тексту «Аштавакра-гіта»
Джанака сказав:
– О Вчителю, скажи мені, як здобути знання, як стяжати безпристрасність, як досягти звільнення?
Аштавакра сказав:
– Дитя, якщо ти бажаєш стати вільним, цурайся об’єктів чуттів, як отрути. Як нектару шукай прощення, щирості, милосердя, радості та Істини. Ти не земля, не вода, не вогонь, не повітря, не простір. Ти – свідок цього, притаманне Я, Усвідомлення. Розуміння цього і є Звільнення.
Відокремити свій ум від джняна-індрій, від тіла, виявити свідкуючу свідомість... Коли ми виявляємо свідкуючу свідомість, це відповідає приблизно п’ятнадцятій, чотирнадцятій таттві. Шістнадцята таттва – манас-таттва, п’ятнадцята – ахамкара-таттва, чотирнадцята – буддхі-таттва. Свідкуюча свідомість у нас – це буддхі (чотирнадцята таттва). І цей процес виявлення свідкуючої свідомості та утвердження в ідентичності свідка – це перехід від шістнадцятої до п’ятнадцятої та чотирнадцятої таттви. Це явне підвищення рівня свідомості, еволюційного статусу у світобудові, у суспільстві.
Ті люди, які вкорінені, утверджені в манасі, – це люди поверхові, люди, якими маніпулює суспільство та зовнішні дані. Але є ті, які не утверджені навіть у манасі. Це махапашу – люди з тваринною свідомістю, які мають інстинктивний розум і просто йдуть за органами чуттів.
Коли людина утверджена в ахамкара-таттві (п’ятнадцятій таттві), вона самостверджується, перебуває на стадії особистісного зростання, самоствердження. Але коли людина знаходить внутрішнього спостерігача, займається пошуком, самодослідженням і вирішує духовні питання, зокрема вже глибинні й фундаментальні (питання життя та віри), – це чотирнадцята таттва (буддхі-таттва). Буддхі-таттва ще називається маха-таттва. Маха-таттва – це завжди елемент свідомості. Маха-таттва йде відразу після п’ятого елемента – елемента простору.
Виявлення свідкуючої свідомості означає, що ми почали сприймати маха-таттву, Всюдисущу Свідомість через власне «Я», ми її виокремили. Для нас свідкуюча свідомість (сакша) є предметом виявлення та дослідження. Однак є велика різниця між виявленням і утвердженням у ній. Можна виявити свідкуючу свідомість, але все одно бути утвердженим в ахамкарі або манас-таттві. Навіть звичайна мирська людина може виявити свідкуючу свідомість у швидкоплинному самадхі, наприклад, покуривши наркотики, стрибнувши з парашутом, у момент піку якогось екстазу, блаженства від музичного твору. Вона може на деякий час прорватися в маха-таттву (елемент свідомості) і виявити свідкуючу свідомість, але не може отримати з цього користь, тому що не працює з нею.
У психології та психіатрії є таке поняття, як деперсоналізація, коли людина приходить і каже: «Докторе, я не знаю, що зі мною відбувається. Мені здається, що я – це не я. Що я можу спостерігати своє тіло й ум збоку». Психолог ставить їй діагноз: «Синдром деперсоналізації особистості», – і каже: «Ось вам ліки, приймайте їх тричі на день, ведіть здоровий спосіб життя (плавання, фізичні вправи), приймайте заспокійливі». Тобто там це вважається ненормальним. Чому? Тому що людина не готова до цього, і це сприймається як деперсоналізація. Вона утверджена у своїй персоні як в его, а з новою реальністю, що відкрилася, вона не знає, як працювати, і це вважається порушенням, відхиленням від норми.
Але для садху виховання та виявлення внутрішнього свідка спирається на цілу культуру, і воно супроводжується зміною смислів і цінностей, зародженням віри, зв’язком із Прихистком, Іштадевата-йогою, Ішвара-йогою, Гуру-йогою. Коли садху виявляє внутрішнє свідкуюче усвідомлення, у нього є ціла філософська база, як із цим працювати. Він розуміє, що навіть якщо виявлено свідкуюче усвідомлення, ми ще не утвердилися в ньому, наша ідентичність пов’язана з ахамкарою.
Процес переходу ідентичності від ахамкари до свідкуючого усвідомлення – це і є шлях розвитку повноти уваги та споглядання. Але він завжди має супроводжуватися бхакті-йогою, чар’я- і крійя-падою, дотриманням заповідей, відданістю та вірою, тому що одного свідкуючого усвідомлення недостатньо, воно не витягне тягар нашої карми, воно поки дуже слабке.
Отже, Аштавакра говорить Джанаці: «Якщо ти перебуваєш як усвідомлення, залишивши ототожнення з тілом, ти відразу утверджуєшся в щасті, спокої та звільненні».
Усвідомлення – це Бог. Бог – це не нейтральна істота, це ананда, щастя. Уся повнота щастя, якого будь-яка людина шукає, – це Бог. Уся повнота мудрості, уся повнота здійснення бажань, усе, що людина шукає, міститься в Богові. Усі мирські бажання людини походять із того, що насправді її душа шукає Бога, але вона цього не знає, вона шукає Його відповідно до звичних шаблонів і стереотипів. Іншими словами, людина шукає сім’ю, багатство, владу, славу, дружину, дітей, стосунки з іншими, комфорт лише тому, що в неї є відчуття Бога, але вона не розуміє, де це відчуття знайти. Вона шукає через звичні доступні їй кармічні зв’язки.
Коли ж ми виявляємо усвідомлення, ми виявляємо, що джерело всієї цієї насолоди не залежить від тіла, не залежить від органів чуття, воно трансцендентне, воно ніби потойбічне. І усвідомлення – це ключ до виявлення щастя, яке окреме від усього цього.
Свідкуюча свідомість і духовна практика
«Ти не пов’язаний законами станів і стадіями життя. Ти – свідок усього, позбавлений форми й прив’язаності, поза сприйняттям чуттів. Усвідом це і будь щасливий».
Виховання свідка означає, що ми повинні навчитися свідчити все, що з нами відбувається. Наприклад, іде дощ. Ми можемо рефлексувати з цього приводу, висловлювати невдоволення цим. Але в нас є можливість свідчення. Ми можемо спостерігати дощ і спостерігати свої реакції на дощ. Тоді це буде духовна робота. Іноді садху спеціально поміщають себе в умови, де їхні реакції якось провокуються природою (спека, дощ, панча-агні, тапас), і свідчать свої реакції.
Запитання: «Гуруджі, а де та межа, коли свідчення вже дає бхаву, дає ананду? Якою має бути інтенсивність? І завдяки чому відбувається цей перехід? Спочатку свідчить манас чи буддхі?»
Завжди свідчить буддхі. Манас не може свідчити, він може рефлексувати.
«Але буддхі сам по собі, виходить, не може отримати ананду?»
Він отримує відбите світло ананди від Атмана. Сам по собі буддхі не має світності. Світність – це лише Атман. Буддхі ж тільки відбиває і проводить це світло далі, але в ньому є свідкуюча свідомість. І бхава виникає як результат насичення буддхі світлом Атмана, коли більша частина нашого самоототожнення переміщується з ахамкара-таттви, манас-таттви, з індрій, тобто з тіла, зі сприйняття в буддхі-таттву. Коли на вісімдесят відсотків ми в буддхі (навіть на п’ятдесят відсотків), тоді починає виникати бхава. Виникають початкові переживання бхави, бо ви вже не просто свідчите те, що відбувається, а свідок починає розгортатися до Джерела свого свідчення. Бо якщо ви просто свідчите, то в цьому є певна рівність, спостережливість, повнота уваги, але в цьому ще немає контакту з Богом. Свідок має обернутися на самого себе, на Джерело себе. Він має зрозуміти, що має Джерело, і це Джерело незалежне від нього. Зрозуміти, що свідок залежить від Джерела, а Джерело не залежить від свідка.
«Ти не пов’язаний законами станів і стадіями життя. Ти – свідок усього, позбавлений форми й прив’язаності, поза сприйняттям чуттів. Будь щасливий».
Коли Аштавакра виступав у зібранні, він мав потворну форму. Аштавакра означає «зігнутий у восьми місцях». У нього хребет був викривлений, як би сказали тепер. Але він був джняні, він був реалізований. Він мав такий хребет через гріхи свого батька, така в нього була карма. І коли він вийшов із зібрання, брахмани почали з нього сміятися. Він тоді сказав: «Насправді я бачу тут зібрання, але це зібрання не брахманів, а шевців». Брахмани обурилися і сказали: «Ти маєш обґрунтувати свої слова. Чому ти так кажеш?» Він відповів: «Якщо ви бачите лише моє тіло і судите за шкірою, але не сприймаєте мого духу, то чим ви кращі за шевців, які нічого не бачать, окрім чобіт і шкіри. Якщо ви смієтеся з мого тіла і не можете зрозуміти моєї реалізації, то в чому цінність цього зібрання?» Аштавакра був джняні.
Подолання обмежень свідкуючої свідомості
«Правильно і неправильно, задоволення і страждання – усе це лише в умі, усе це не твоє. О Всюдисущий, Ти – не діяч, Ти – не той, хто насолоджується, Ти одвічно вільний, Ти – єдиний свідок усього! Ти за своєю суттю одвічно вільний, але Твоя зумовленість лише в тому, що Ти бачиш когось іншого як свідка».
Коли ми виявляємо свідомість, що свідчить, – це буддхі-таттва (чотирнадцята таттва), і далі нам належить пройти ще чотирнадцять щаблів, щоб виявити першу таттву.
Багато хто зупиняється на свідомості, що свідчить, не знаючи, що робити далі. Вони досягають певної вайраґ’ї, вівеки, але їхнє духовне життя не осяяне благодаттю. Тому рано чи пізно вони втрачають ентузіазм у духовному житті, просто зупинившись на буддхі-таттві. Вони звикли свідчити, і в них розвивається свого роду нігілізм або певний стан пралая-кала, байдужість до духовного життя – без Божества, без натхнення, без сліз, без життя, без любові.
Така байдужість означає, що людина зупинилася на буддхі-таттві, вона навчилася свідчому усвідомленню, але не розгорнула й не трансцендувала своє свідче усвідомлення до Бога, тому не може піднятися до вищих таттв. Вона не розуміє, у чому річ, чому немає прогресу в духовному житті? І тоді вона знову звертається до чуттєвих насолод, до мирських задоволень, до его, свідчачи вже це. Чому? Тому що просто вже нічим зайнятися, тому що глухий кут у духовному житті.
Часто багато практиків Адвайти таким чином зупиняються в духовному житті. Тут людині потрібна відданість, потрібна віра, їй потрібно знижувати паду, тому що вона вичерпала джняна-паду, вона вже не може з її допомогою зростати, їй треба опуститися трохи вниз, переключитися на третю (йога) паду. Але й ентузіазм до йоги теж зникає, тому що йога дає енергію, дає розвиток, але треба розуміти, куди розвиватися, а цього розуміння немає, тому що вона зупинилася в буддхі-таттві. Так, свідок є, він тонкий, він тонший за все інше. Але що з цим свідком робити, куди його спрямувати, як із ним поводитися? Він не дає натхнення.
Просто заради свідка все життя звершувати такий тапас не кожен зможе, а жити ж зараз хочеться красиво, добре й радісно. І тоді людина знову розвертається до мирського життя. Вона починає більш витончено насолоджуватися, більш витончено бути егоїстичною.
Часто я чув про буддистів, які проходили трирічні ретрити, а виходили з них і ставали хорошими бізнесменами. Наші монахи теж проходили піврічні ретрити, а потім ішли у світ відкривати фірми з виробництва комп’ютерів, допрацьовувати свої карми. Чому? Тому що свідче усвідомлення оголило карми, воно відкрило тонкі невідпрацьовані карми, тонкі структури свідомості, але не дало натхнення, не дало сили, відданості, віри й вайраґ’ї, щоб усі ці карми просто так одним махом відкинути й іти вгору далі.
Тут йогін має знизити свою паду. Якщо його свідча свідомість не проривається, він має знизити паду до йога-пади або ще нижче до крія-пади й почати практикувати поклоніння, віру, відданість, Ґуру-йогу, бгакті-йогу, Іштадевата-йогу, Ішвара-йогу плекати в собі. Він має відкрити в собі серце. Без відкриття серця його тонке усвідомлення буде лише зупинкою, він має по-справжньому замислитися: «А куди ж я йду? А що ж є Бог? А який мій зв’язок із Богом? А як це – віддаватися Богові? А як це – усе віддавати Богові? А як це – проводити божественну волю?»
Він має допустити, що крім його свідчого усвідомлення є сили вищі й більші, і що світ не обертається навколо його поверхневого свідка, що є таттви, ґуни, зорі, планети, боги, і що всі вони вийшли з якогось великого Джерела, а його свідок поки що таким джерелом не є. Це всього лише чотирнадцята таттва. І він має по-справжньому почати закликати благословення Дерева Прихистку, по-справжньому виховувати віру й відданість, і тоді на нього чекає новий духовний прорив, нове виявлення духовної сили й духовної благодаті. Тоді він зможе піднятися з чотирнадцятої таттви (буддхі) на вищі, на рівень пракріті-таттви, на рівень звільнення від канчук, на рівень пуруша-таттви.
Подолання егоїзму і сприйняття світу як божественної гри
«Тебе вжалила величезна чорна змія егоїзму: «Я роблю це!» Випий нектар віри: «Я нічого не роблю», – і будь щасливий!»
Відчуття «Я роблю це!» (картрітва буддхі) – це конкретно кала-таттва (кала-канчука), тобто обмеження, пов’язане з діяльністю. У вищому вимірі пробудження робити й знати – це одне й те саме. Але в нас є уявлення, що робити – це одне, а знати – це інше. Коли робити й знати – це одне й те саме, тоді діяння і знання поєднуються, немає жодної карми, а є ліла (божественна гра).
Відмінність тих істот, хто утверджений у вищих таттвах, від тих, хто обмежений і перебуває в нижчих таттвах, – це ставлення до діяння і діяча. Утверджені у вищих таттвах відкрили вимір недіяння і перебувають у грі, вони бачать всюди божественну гру. Вони розуміють, що весь світ – це божественна гра і немає нічого, крім божественної гри. Що б не відбувалося, чим би вони не були зайняті – усе це ліла (божественна гра). Божественна гра означає, що ми дивимося на світ очима вищих таттв, наприклад Ішвара-таттви, Шива-таттви, хоча б очима майя-таттви. Ми не сприймаємо світ через его очима нижчих таттв.
Сприйняття світу як божественної гри – це зовсім інше сприйняття. Коли ми не сприймаємо світ як божественну гру, ми постійно прагнемо насолодитися плодами, привласнити собі результати. Ця поведінка схожа на те, як дурний раб намагається привласнити славу й майно свого Господаря, насправді не маючи такої можливості. Ми постійно намагаємося прив’язатися, утвердитися як діяч, зафіксувати якусь свою участь. Але натомість сприйняття світу як божественної гри означає, що ми спостерігаємо все у всеприйнятті й отримуємо даршан, не прив’язуючись ні до плодів, ні до результатів, не бажаючи ні плодів, ні результатів. І взагалі не відчуваючи себе діячем.
Наприклад, людина, яка переживає щось хороше, що відбувається з нею, прив’яжеться до цього. Людина ж, яка сприймає світ як божественну гру, подумає: «Це гра Абсолюту, гра Бога, гра Шиви! Це Його благословення». Вона побачить у цьому лише благословення, вона не захоче отримувати плоди й привласнювати результати навіть від хороших, приємних речей.
Коли приходять погані плоди й результати, звичайна людина, що перебуває в нижчих таттвах, починає непокоїтися, переживати з ахамкара-таттви, рефлексувати, виносити різні оцінні судження. А той, хто бачить світ як лілу, не рефлексує, не виносить оцінних суджень, перебуває в усвідомленні й сприймає світ як гру.
Така ігрова свідомість притаманна богам, сиддхам, вони не живуть у звичайному вимірі, вони завжди лише грають. І грають вони з ранку до вечора, безперервно. Діти теж грають, бо інтуїтивно відчувають правильність цього, але їхні ігри ближчі до тварин. Але сиддхи й боги, перебуваючи в ігровій свідомості, творять різноманітні світи, спрямовують людей, проявляють сили. І вони грають мудро, проводячи божественну волю, дотримуючись принципу Ріти (закону Світобудови).
Люди ж не грають, люди роблять. І зробивши щось, вони претендують на те, щоб цим володіти. І коли в них це відбирають, вони страждають. Наприклад, якщо людина будує дім, вона відчуває: «Це мій дім!» І якщо в неї відберуть цей дім, вона страждатиме. Вона не подумає: «О, божественна гра, ліла, екстаз!» Вона страждатиме.
Люди таким своїм ставленням самі створюють причини для того, щоб страждати, бо не розпізнають божественну гру Абсолюту. А це гра, і в процесі цієї гри одні форми створюються, інші руйнуються, але якщо до них прив’язуватися, то страждання неминуче. Саме нерозпізнавання гри Бога у творенні Всесвіту, у власному тілі й зовні призводить до страждань. Розпізнавання ж приводить до вічного даршану блаженства.
Тому навчитися грати безперервно й завжди, за будь-яких обставин бачити даршан Бога і сприймати все як даршан Бога, перебуваючи в розкритому, у квантово-ймовірнісному, безоцінному, нерефлексивному, чистому й розпростертому усвідомленні, – це шлях до свободи, шлях до позбавлення від страждання.
Шлях до звільнення через самовіддачу
«Спопели ліс невідання вогнем розуміння. Я – Єдиний. Я – Чиста Свідомість. Звільнися від печалі й будь щасливий!»
Легко сказати: «Звільнися від печалі й будь щасливий!» Але щоб звільнитися від печалі, ми маємо утвердитися вище емоцій, вище переживань тіла, навчитися розпізнавати божественну гру. Ми маємо спрямувати своє свідкуюче усвідомлення до Всевишнього Джерела, до вищих таттв. І як це зробити? Через самовіддачу, через відданість, через віру. Треба навчитися все віддавати Богу.
Розуміння Бога на різних рівнях сприйняття
Бог для нас на цьому етапі, на рівні свідкуючого усвідомлення – це найвище переживання віри, відданості, любові. Свідкуюче усвідомлення, яке розгорнуте до Всевишнього Джерела і вищих таттв, – це на цьому етапі для нас Бог, тому що саме поняття Бог на різних таттвах змінюється. Бог, сприйманий у п’ятнадцятій таттві, і Бог у першій таттві – це зовсім різні види Бога. І для кожного з нас Бог доступний настільки, наскільки ми можемо Його сприймати.
Самовіддача означає, що ми слухаємо божественну волю, божественну чистоту й божественну мудрість усередині себе у формі свідкуючого усвідомлення, розгорнутого до Бога. І поступово вчимося коритися Йому, відсікати чіпляння й надії.
«Ти – блаженство, найвище блаженство! Ти те Усвідомлення, у якому з’являється цей Усесвіт, подібно до міражу змії у мотузці. Будь щасливий!»
Коли в процесі самовіддачі ми відкриваємо внутрішнього Бога, внутрішній Атман, ми виявляємо, що Він завжди блаженний, Він є блаженство і ніщо інше, крім блаженства. Тобто Бог – це не нейтральний стан. Усе щастя, яке відбувається в мирському житті, – це щастя, що відбувається в Бозі.
Вайраг’я (відречення, свобода від бажань) приходить у той момент, коли ми відкриваємо цей факт – якщо ми переживаємо блаженство, то до чого нам бути прив’язаними, навіщо нам великі мирські бажання, навіщо нам амбіції, навіщо нам узагалі будь-що, крім Бога? І коли людина це розуміє, вона стає самодостатньою. Самодостатність означає, що ми можемо бути щасливими всередині без усього, без більшості з того, що потрібно звичайним людям. Тому що блаженство приходить у результаті простого розуміння цього факту, простої самовіддачі та простого самоусвідомлення.
Погляд свободи й досконалості
«Хто вважає себе вільним, той вільний. Хто вважає себе зв’язаним, той зв’язаний, адже істинним є вислів: «Що думаєш, тим і стаєш!»
У погляді ми всі повинні вважати себе вільними. Наприклад, погляд «Ахам Брахмасмі» – це погляд «Я вільний!» Це не погляд «Ахам дехасмі» – «Я зв’язаний тілом». У погляді ми повинні звикати до думки, що ми вільні, чисті й досконалі, що ми за межами сну зі сновидіннями, сну без сновидінь і грубого світу, що ми є чиста тур’я.
Нелегко звикати до такого погляду, тому що наш розум і органи чуття постійно говорять протилежне. Розум каже: «Ти – тіло. Ти недосконалий. Світ недосконалий». Індрії кажуть інше, вони хочуть насолоджуватися. Его каже: «А я хочу самостверджуватися». Тобто у вас багато неправильних порадників, які посилають сигнали й разом із цими сигналами транслюють свою картину світу. Але ми повинні утверджуватися в погляді свободи й досконалості хоча б інтелектуально для початку. Це і є джняна-дрішті – погляд Абсолюту, погляд недвоїстості, погляд джняні. А потім звикати до такого погляду, підкріплюючи його усвідомленням, споглядальною присутністю. Тоді ми починаємо розпізнавати вищі таттви, на яких проявлена бхава свободи Бога. Поступово свобода Бога, блаженство Бога стає нашим. Це відбувається дуже повільно, потроху.
Природа ілюзії та шляхи її подолання
«Я – Свідок, Повнота, Єдине, Усвідомлення, Спокій. Я – бездіяльне, неприв’язане, Всюдисуще, безбажанне, вільне. Через ілюзію Він здається залученим у колообіг мирського життя».
Ілюзія – це особлива сила. Не можна сказати, що майя (ілюзія) взагалі не існує. Ілюзія – це особлива енергія (майя-таттва). Починаючи з шостої таттви (майя-таттви), проявляються різні ілюзорні сили. Не можна сказати, що ці ілюзорні сили не існують. Це енергії, вони існують реально. Вони покривають наше вище «Я», вуалюють нашу мудрість і свідомість. Звідки ці ілюзії походять? Ці ілюзії походять із нас самих, ізсередини нашого «Я», з нашого чистого простору свідомості.
Уявіть, ви заснули вночі, вранці прокидаєтеся, а голова важка, віра майже зникла, практикувати не хочеться. Щось сталося, поганий сон або тонке тіло зайшло в якісь нижні області, тіло ломить і день несприятливий. Що це означає? Це означає, що з глибин вашого «Я» вийшли певні ілюзорні енергії, деякі потоки тонкого тіла вийшли, вони огорнули вас і засмітили ваші канали, зробили тіло негнучким, а розум ненатхненним. Ви відчуваєте, що немає натхнення. Але треба просто піднятися, умитися й дійти до Сутри, а там просто сісти й подивитися в очі Даттатрейї.
Коли ви сідаєте і дивитеся в очі Даттатрейї та Шиві на вівтарі, раптово щось у вас починає змінюватися. Тобто ви потрапили під співчутливий погляд Даттатрейї. Навіть через мурті, навіть через бронзову статую Він працює. І у вас починає щось потроху вирівнюватися, настрій змінюється, натхнення виникає. Це означає, що вища таттва Даттатрейї, його ануграха (благодать), його співчутлива сила торкнулася вас, і канчуки, які за ніч вийшли й обплутали вас, починають слабшати, тобто ви отримали якийсь невеликий даршан. Тому сидіння перед Божеством – це завжди даршан, навіть якщо ви нічого не співаєте. Ваша перша дія вранці, перше враження має бути від вівтаря, а не від комп’ютера. Тобто треба піти й сісти перед вівтарем, подивитися деякий час в очі Божеству, отримати даршан. І вже з цього стану можна займатися іншими справами, практиками та іншим.
Запитання: «Гуруджі, а як запобігти цьому забиванню каналів? Може спати менше, або перед сном віпаріта-карані пів години робити, або щось іще? Як переграти цей механізм?»
Пранаями очищають енергетичне тіло, але вони не очищають розум, карму. Для очищення розуму добра мантра. Мантра, мантра, мантра!
Запитання: «Перед сном?»
І перед сном також. Якщо поки ви не утвердилися в споглядальній присутності, щоб споглядальна присутність дарувала благодать і очищення, то мантра-йога. Ви можете читати мантру в стилі сходження Деревом Прихистку так, як я передавав: Гуру-мантра, мантра парам-гуру Брахмананди, насіннєва мантра Даттатрейї, мантра «Ом Намах Шивая», Брахма-мантра (для тих, хто отримував передачу), мантра «ОМ». Коли ви прочитали по колу ці шість мантр – це один цикл. Ті, хто мають карма-санньяса дикшу, можуть читати від одного до трьох циклів на день.
Меч знання і самозвільнення
«Я є недвоїстою Вищою Свідомістю. Звільнися від ілюзій, що твоє «Я» – відображення того, що відбувається всередині або зовні. Моє дитя, ти довго був зв’язаний путами ототожнення з тілом, розсічи їх мечем знання: «Я – Чиста Свідомість», – і будь щасливий!»
Насправді йдеться не лише про ототожнення з фізичним тілом, мається на увазі ототожнення з усіма тілами: енергетичним, астральним, ментальним. Усе це має одну назву – тіло.
Багато хто думає, що розототожнитися з фізичним тілом не так складно, але навіть із фізичним тілом не просто розототожнитися. З астральним, енергетичним, ментальним тілом ще складніше розототожнитися. І який тут вихід? Аштавакра говорить: «Розсічи їх мечем знання: «Я – чиста Свідомість!» Тобто ми маємо отримати цей меч «Я є чиста свідомість!», отримати невеликий досвід прямого введення або швидкоплинного самадхі, невеликий досвід сушупті або тур’ї. Досвід сушупті або досвід тур’ї дає це знання. І коли у вас є хоча б невелика пам’ять із цим знанням – це ваш меч. Це меч вівеки, розрізняльної мудрості, за допомогою якої ви можете розсікати ці пута ототожнення з фізичним та іншими тілами.
Це розсічення і є процесом самозвільнення. А як розсікати? Коли в полі вашого сприйняття або свідомості щось з’являється і зумовлює вас, ви згадуєте свій вищий стан, переживання тур’ї або переживання сушупті й миттєво змінюєте фокус своєї свідомості, поміщаєте його знову в цей стан, а вже з цього стану прямо дивитеся на думку, на відчуття, на сприйняття доти, доки відчуття і сприйняття не перестане на вас діяти. І коли ви підкріплюєте це Гуру-йогою – це і є шлях самозвільнення.
Прагнення до Просвітлення як божественна воля
«Ти вільний від прив’язаності й дій, позбавлений недоліків, самосвітний. Воістину, ти зв’язаний лише прагненням до Просвітлення».
Прагнення до Просвітлення є особливою санкальпою (сат-санкальпою), яка походить із самого Парамашиви. Нам здається, що це ми самі шукаємо Просвітлення, що ми самі шукаємо Бога. Насправді – це Шива всередині нас шукає Просвітлення і Звільнення, шукає Сам Себе за допомогою своїх шакті. Інакше можна сказати, що це шакті (мається на увазі шакті як наше ментальне тіло, наша ахамкара і всі наші грубіші таттви) шукає Шиву і бажає з ним возз’єднатися.
Три рівні практики: погляд, споглядання, поведінка
«Ти за природою – Чиста Свідомість. Тобою наповнений цей Всесвіт. Усе суще міститься в тобі. Переверш обмеженість розуму».
У погляді ум подібний до неба, у спогляданні ум пильний і розкритий, у поведінці враховуємо відносний вимір і діємо відповідно до часу, місця та обставин. У погляді немає розрізнень (абхеда), в усвідомленні розрізнення-нерозрізнення існують одночасно (бхеда-абхеда), у поведінці розрізнення існує (бхеда). Так практикує садху, оминаючи пастки етерналізму й нігілізму.
Якщо ми говоримо: «Тільки погляд, тільки нерозрізнення (абхеда)», – ми неминуче скочуємося в пастку нігілізму. Якщо ми говоримо: «Тільки розрізнення (бхеда)», – ми скочуємося в пастку етерналізму. Коли в нас є розуміння того, як поєднуються нерозрізнення, розрізнення-нерозрізнення і розрізнення разом. Тобто, якщо всі ці три точки зору природним чином поєднуються, то вважається, що ми – досвідчений садху-споглядач.
Наприклад, у погляді я можу розуміти, що все це прямо цієї миті не може бути нічим іншим, окрім Брахмана, що ніщо й ніде не відбувається прямо цієї миті. У спогляданні я спостерігаю гру енергій, бачу, що окрім Брахмана є гра енергій Шакті, є нерозрізнення суб’єкта й об’єкта і водночас є розпізнавання розрізнення. У спогляданні ум розкритий, спостережливий, пильний. А в поведінці я знаю: «Вода – це вода, кінокамера – це кінокамера, послушник – це не монах, монах – це не карма-санньясі», – тобто в поведінці я все розрізняю, я не плутаю. Якщо я в поведінці почну плутати, то що станеться? Станеться нігілізм.
Запитання: «А якщо йогін застрягає в порожнечі, стає пралайя-калом, а інший змушує його втілитися, то він стає його Вчителем, Гуру? Це завжди так?»
Може бути й так. Таке буває. Йоги, що застрягли в порожнечі, грубо кажучи, можуть бачитися як світні кулі райдужного світла (п’ятиколірні), що перебувають у сфері причинного світу. А святі, які шукають таких істот, присутні у вигляді всеосяжного Світла вищих таттв, яке виявляє такі аури ментальних або причинних тіл застряглих пралайя-калів. І вони якимось чином передають благословляючу силу, дають передачу й благодать таким істотам, і ті знову пробуджуються зі своєї сплячки. Таким чином пралайя-кал отримує санкальпу й настанову втілитися. Тобто це Світло (свідомість святого, свідомість бога, ріші або сіддха) виступає для нього в ролі Гуру, і він каже: «Досить тобі вже тут сидіти. Тобі потрібне втілення, щоб просуватися далі. Ти зупинився в цьому розмитому стані. Ти втратив шлях. Втілюйся на Землі, щоб відновити правильне споглядання і правильний погляд Адвайти». Так, таке може бути.
Запитання: «Ви згадали, що є Гуру-таттва. Ви розповіли про всі таттви, але що таке Гуру-таттва?»
Гуру-таттва не входить до переліку тридцяти шести таттв шиваїзму. Гуру-таттва – це загальна назва принципу Гуру, і вона може починатися з першої таттви й нижче. Тобто Гуру-таттва – це не категорія Світобудови, як у тридцяти шести таттвах шиваїзму, це радше термін, що вказує на енергію, яка вас пробуджує, допомагає, передає благословення й Учення.
«Тобто Гуру-таттва – це свідомість, яка вища за таттвою?»
Так. І не просто вища, а та, з якою у вас є зв’язок, яка вас скеровує і допомагає. Є багато богів і святих, які за таттвами перебувають вище, але зв’язку з ними немає, тому вони не є щодо вас Гуру-таттвою.
«Тобто потрібна співналаштованість учня?»
Так.
