Коментар до тексту «Трипура-рахасья», глава 10.
Як Хемачуда завдяки подальшим настановам своєї дружини досяг самадхі й, попри тривалу зовнішню діяльність, перебував у звільненні вже за життя.
«Тому я кажу тобі, що твоє судження “я втрачу це, розплющивши очі” або “я знаю це” — це вузол, який має бути розрубаний, і тоді вже не буде потреби в жодному досягненні, бо пам’ятай, що не може бути досконалим станом те, що може бути здобуте, якщо воно може бути не здобуте в разі невдачі, адже самадхі — результат припинення всіх зусиль, а не докладання тих чи інших.
Хемалекха дає йому настанови про те, що треба залишити уявлення, нібито ти втратиш первісний стан, розплющивши очі, сприймаючи зовнішній світ, інтегруючись.
Перш ніж отримувати такі настанови, учень має дозріти для них. Насправді сахаджа-самадхі, відпускання себе та інше — це надзвичайно складно, йогін приходить до цього не одразу. Спочатку треба навчитися бути учнем, бути нормальним ченцем, послушником, просто стати порожньою посудиною, вивчити вчення, тому що, не розвинувши в собі певних якостей, не сформувавши так зване духовне йогічне его, неможливо мріяти про вищі стадії реалізації — про просвітлення та інше.
Якщо людина хоче піднятися до найбільших висот духовної практики, вона завжди має починати з початку, розвиваючи в собі ті якості, яких їй бракує: концентрацію, силу волі, відстороненість, здатність до самовіддачі.
Один суфійський майстер перевіряв своїх учнів так, він казав:
— Іди на ринок, купи зелені за стільки-то рупій.
Учень робив те, що йому сказали, повертався радісний і казав:
— А я поторгувався й купив дешевше! Я знайшов місце, де таку саму зелень продають дешевше.
Учитель казав:
— Ну, ти дурень. Хіба я казав тобі торгуватися й шукати дешевше? Я сказав тобі купити зелені за стільки-то рупій. Ти думаєш, мені потрібна твоя зелень? Мені потрібно, щоб ти міг виконати саме те, про що тебе просять. Мені потрібне твоє розуміння. Як ти можеш виконувати мої завдання, що стосуються духовного життя, якщо не здатен навіть купити зелень за стільки, за скільки я тобі сказав?
Позиція того, хто навчається в монастирі
Коли ми приходимо до монастиря, ми не зовсім розуміємо це й часто втягуємося у звичну діяльність, не вважаючи, що ми навчаємося, а вважаючи, нібито ми щось робимо. Насправді це велика омана. У монастирі щось робить дуже мало людей — гуру, страж дхарми, керівник і його помічник. А всі інші навчаються. Але коли ми забуваємо, що навчаємося через діяльність та інші речі, ми також думаємо, що щось робимо. Тоді в нас виникає бажання діяти, прив’язаність до цього, збентеження через те, що все виходить не так, ми вдаємося до будь-яких оцінок і думаємо: «Ось цей робить не так. Це можна було б зробити краще. А цей нічого не знає, нічого не розуміє». А хіба було таке завдання? Це ж зовсім не твоє, це не твоя мандала.
Наприклад, у монастирі є посадові особи, можна сказати, місцеві божества мандали — нехай вони цим займаються. Якщо гуру вважає, що вони добре цим займаються, то всі задоволені, і він задоволений. Це зовсім не ваша сфера відповідальності. А якщо вам дано завдання навчитися виробляти в собі якісь якості (порожнечі, самовіддачі, смирення), це зовсім інше завдання. Ви не повинні плутати. Ви маєте почуватися саме як той учень, якого суфійський майстер відправив купувати зелень за сорок рупій, а не за п’ятдесят і не за тридцять.
Коли ви можете виробити такі якості, ви потроху починаєте розуміти, що таке порожнеча серця. Звісно, якщо вам кажуть у служінні: «Подумай, як це можна зробити? Вияви свою волю, творчість, ініціативу», то це інша річ. Але якщо завдання протилежне, ви маєте бути дуже пильними в цьому напрямі, тому що, можливо, моркву ви й купите дешевше, але Бога втратите, бо не навчитеся відкидати себе, і процес навчання мине даремно.
Завжди, живучи в монастирі, ви повинні відчувати, що ви насамперед учень, а вже потім – той, хто щось робить. Адже процес навчання відрізняється від звичайного мирського життя. Він вирізняється особливим настроєм, особливою позицією, коли ви – учень, ви – той, хто приймає, відкритий, ви налаштовуєтеся на щось і намагаєтеся через це налаштування виробити в собі певні якості.
Коли йогін розвиває в собі певні якості й процес навчання завершується, тоді він може зайняти іншу позицію, наприклад: бути тим, хто передає, випромінює, навчати інших, передавати свою мудрість, ділитися своїм досвідом або якось творчо самовиражатися. Це наступний щабель. Але творче самовираження може походити лише з порожнечі, зі стану самовіддачі. Якщо ж така порожнеча не реалізована, творче самовираження буде цілком незрілим, воно не принесе великої користі, оскільки походитиме з егоїстичного бачення світу.
Настанови про стан недіяння
«Те, що ти розглядаєш як стан щастя, якого досягають рухом твоїх повік, за своєю суттю не може бути досконалим, тому що воно, безсумнівно, нестійке й необумовлене. Хіба існує таке місце, де б, мій володарю, не палав вогонь, що спалахує під час розчинення всесвіту? Усе зникне в тому вогні, і нічого вже не залишиться. Так само вогонь реалізації спалить усе твоє почуття обов'язку, і тоді вже не залишиться нічого, що тобі ще належало б зробити».
Хемалекха дає настанови про стан недіяння. Спочатку здається, що для досягнення реалізації ми повинні зробити доволі багато, зростити в собі різні якості – це так. Якщо ви не зростили в собі певних якостей, ви не можете досягти реалізації. Навіть якщо людина сидить у світлі, це ще не означає, що це світло її власне, що вона може з ним об'єднатися. Справжнє світло означає усунення всієї подвійності, усіх чіплянь у сприйнятті.
І Хемалекха, знаючи це, дає Хемачуді такі настанови:
«Будь сильним, викоріни свої думки й розрубай вузли, глибоко вкорінені у твоєму серці, такі як «я побачу», «я – не це», «це – не Вища Сутність» і подібні до них».
«Бути сильним» означає набути свідомості, санкальпи, налаштованості на досягнення. Це означає, що жодні зовнішні події чи духовні переживання, жодні емоції не можуть вас похитнути.
Часто, коли ви практикуєте, ви надто багато дивитеся на інших і думаєте: «Цей сказав те, а цей такий». Ваш настрій дуже сильно залежить від того, як поводяться інші. Але насправді все це неважливо. Справжній йогін думає так: «Хоча ми й живемо разом, але питання звільнення, реалізації – це лише моє питання. Жоден Будда не зможе замість мене досягти звільнення, а отже, не хтось інший, а саме я повинен старанно практикувати, бути бездоганним у практиці».
«Викоріни свої думки» означає навчитися споглядати, самозвільняючи будь-які думки й теорії.
Три види йогінів
Є йогіни, які не знають порожнинної, неконцептуальної природи свідомості. Можна сказати, що ці йогіни подібні до тих, хто спить, навіть якщо вони виконують багато асан, пранаям або дуже старанно вправляються в концентрації. Їм ще належить прояснити порожнинну природу свідомості. Можна сказати, що вони ще звичайні люди.
Є інші йогіни – ті, які відкрили порожнинну природу свідомості. Вони реалізували власну порожнечу, побачили, що все, що вони вважали собою, нереальне; те, що вони вважали світом, також нереальне. Усі їхні старі уявлення, за які вони трималися, також ілюзорні. Але це бачення вони не можуть утримувати у звичайному стані.
Нарешті, третій вид йогинів — це ті, які знають, що розум має порожнинну природу, але, попри це, можуть діяти у відносному вимірі й не заплутуватися. Такі йогини — найкращі.
Бачення єдиної Вищої Сутності
«Куди б ти не дивився, всюди споглядай єдину неподільну, споконвічно блаженну Вищу Сутність; також спостерігай увесь цей відображений всесвіт».
«Куди б ти не дивився, всюди спостерігай Всевишню Сутність» — у цих рядках сутність усіх настанов.
Якщо ми проаналізуємо себе, то побачимо: коли ми дивимося на курей, ми бачимо курей; коли ми дивимося на сніг, ми бачимо сніг; коли ми дивимося на прасад, ми бачимо прасад; коли ми дивимося на людину, ми бачимо людину. Це через те, що ми дивимося звичайними очима. Але коли святий дивиться на курей, на людину, на прасад, він усюди бачить Бога.
Чому святий насамперед бачить Бога? Тому що він дивиться не мирськими, звичайними очима, а очима усвідомленості, очима споглядання. Можна сказати, що він завжди перебуває у стані шамбхаві-мудри. Це не означає, що, дивлячись на курей, святий бачить божеств, які кудкудакають. Звісно, він також бачить курей, але бачить їх інакше, подібно до того, як людина, яка бачить різні прикраси із золота, розуміє, що їхня сутність — золото. Форма «прикрас» може бути різною, проте все це — одне й те саме «золото»: прасад, люди, кури, будинки, сніг, зорі.
Тому перебувати у стані присутності — це бачити не будинки й не людей, а насамперед бачити Всевишню Сутність, і тоді ви бачите все. Але якщо ви не бачите насамперед Всевишню Сутність, а бачите різноманіття об’єктів, вважайте, що ви нічого не бачите, хоча ваші очі широко розплющені.
Справжній святий бачить Всевишню Сутність, але водночас він також бачить і прасад, дерева, людей, будинки, автомобілі. Він бачить їх нероздільними. Коли потрібно, він може прийняти відносне бачення, розуміти, що одне відрізняється від іншого, проте його бачення Всевишньої Сутності ніколи не затьмарюється, оскільки він бачить, що всі речі подібні до прикрас із золота, але все є одним золотом.
Принцип всеосяжного священного
Наприклад, якщо з глини зробити статую, люди вклонятимуться їй, вважаючи, що це щось священне, а якщо зробити з неї плювальницю, люди плюватимуть у неї. Насправді глина не змінювалася, змінювалися лише її форма та ставлення людей до неї, проте глина завжди залишалася тією самою. Люди вважають статую Будди чудесною, а плювальницю — чимось огидним, але до істинного стану речей це не має жодного стосунку. І статуя Будди священна, і плювальниця священна, тому що бути священним — це властивість будь-яких речей у всесвіті. Бути священним — це природа реальності.
Святий усе й завжди бачить абсолютно священним. А коли ми перебуваємо у двоїстості, ми бачимо одні речі священними, а інші — не дуже священними, тому що звикли накладати власні інтерпретації на бачення світу. Але наше поняття священного має поширитися на весь всесвіт, включно з найзлішими демонами.
У людей поняття священного, як правило, дуже вузьке, воно пов’язане із зовнішніми речами. Лише практик, який перебуває у спогляданні, розуміє принцип всеосяжної священної Свідомості.
Наприклад, коли християнські місіонери намагалися проповідувати в Індії, розповідаючи людям про Христа на хресті, багато хто вважав це дуже незвичним і блюзнірським, думаючи: «Як можна поклонятися людині, яку розіп’яли на хресті? Адже боги мають бути радісними, веселими й танцювати!» Вони дуже довго не могли зрозуміти погляду християнства. Натомість, коли християнські місіонери заходили до індуїстських храмів, вони бачили шивалінгам, до того ж розташований у йоні, якому здійснюють пуджі. Коли їм пояснили, що це символи статевих органів, вони взагалі жахнулися. Вони думали: «Та як це взагалі можна вважати священним?» А коли вони побачили богиню Калі в одному з головних храмів, у руках якої були відрубані голови, криві ножі та чаша з черепа, з якої крапала кров, вони подумали, що індійці поклоняються демонам, і від щирого серця вирішили рятувати їх від демонічної релігії.
Насправді це просто відмінність між культурами щодо того, що традиційно прийнято вважати священним, а що не прийнято вважати священним. Це лише точка зору, що залежить від сприйняття. Справжній святий, який реалізував стан адвайти, скаже: «І те, й інше священне». Ба більше, навіть так зване буденне, якщо ви дивитеся на нього очима споглядання, також є священним. Річ у тім, що нам бракує усвідомленості, щоб це побачити.
Чисте бачення в дії
Одного разу я сидів у готелі, розмовляючи з одним з учнів. У цей час у стіні почали довбати й свердлити з дуже неприємним звуком. Учень скривився, бо звук був неприємним. Я спробував йому пояснити: «Спробуй у чистому баченні уявити цей звук як благословляючу мантру або як бхаджан, який співає тобі божество. Можливо, це просто знак для тебе від якогось божества, царя всіх звуків. Якщо простежити цей звук, він походить від первозвуку, а за первозвуком є божество, яке керує всіма звуками. Воно пов’язане з нада й має мирні та гнівні маніфестації. Його гнівна маніфестація керує всіма неприємними звуками, і тоді цей звук — просто його чарівна маніфестація, його звукове тіло. Спробуй так налаштуватися й побачити це божество. Можливо, це просто його даршан, що на щось указує». Щойно я йому пояснив і, здається, він на мить це зрозумів, звук миттєво припинився.
Так само, якщо ми займаємо позицію чистого бачення щодо будь-якої проблеми, простежуємо її до чистого бачення, виявляємо за нею божество, тобто священне, ми раптом бачимо, що ця проблема залишила нас, наче ми отримали й засвоїли певний урок, тому більше немає потреби до нього повертатися. Якщо ж ми заперечуємо проблему, боремося з нею, не розуміємо або ненавидимо її, вона триває, тобто божества продовжують навчати нас, бачачи, що цього уроку ми ще не засвоїли. І нам знову й знову доводиться повертатися, нам знову й знову показують цю проблему, і так буде доти, доки ми чогось не зрозуміємо.
Головний урок будь-яких сприйняттів у світі полягає в тому, що все є священним.
Сприймати весь світ як священний — це означає перебувати в бхаві. Коли у вас є бхава, світовідчуття дуже тонкої вібрації, ви перебуваєте у спогляданні, у недвоїстості, у чистому баченні, у стані божественної гордості, у єдиному «смаку». Ви без особливих зусиль виконуєте всі настанови вчення.
