Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, хто ти є», глава «Дослідження і віддача себе»
Питання: Постійно бажаючи віддатися, я сподіваюся, що отримаю велику милість.
Махарші: Віддайте себе раз і назавжди та покінчіть із бажанням. Воно зберігається лише доти, доки є відчуття діяча, тобто особистість. Якщо воно зникає, то виявляється Атман, що сяє чистотою. Обмеженням є відчуття діяча, а не самі дії.
Зупиніться і пізнайте, що «Я – Бог». Тут нерухомість означає повну віддачу себе без краплі індивідуальності. Запанує тиша і не буде хвилювання розуму, яке є причиною бажання, відчуття діяча та особистості. Якщо воно зупинене, то присутній мир. Тут знання означає буття.
Коли ми розвиваємо нашу уважність, вона може сягати глибокого рівня. Ми можемо бути усвідомленими безперервно, і ми навіть самі можемо дивуватися: «Оце так, я став зовсім іншою особистістю! Раніше я все робив несвідомо, а тепер у мене ніби з’явилося ще одне «Я», новий спосіб бачення світу. Я все роблю усвідомлено: рух, їжа, відчинити чи зачинити двері, розмова. Безперервно все супроводжується уважною практикою, ніщо не вислизає з-під мого контролю: немає жодної неконтрольованої дії, жодного несвідомо кинутого слова, жоден шматок до рота не відправлений хаотично». Ніби всі деталі візерунка вашого життя проглядаються.
Кажуть, що коли Будда одного разу розмовляв з Анандою, він махнув рукою, прогнавши комара, потім він удруге підняв руку і зробив те саме. Коли Ананда запитав, чому він так зробив, Будда сказав: «Перший раз я зробив це несвідомо, тому вдруге повторив».
Коли ми практикуємо уважність із докладанням зусилля, така уважність стає постійною, ми відчуваємо, що отримали певний справжній результат від практики. І бачимо, що уми тих, хто не розвинув цієї уважності, розхитані й хаотичні. Коли виникають якісь думки, доклавши до них уважність, ми можемо їх розсіяти, те саме з емоціями та з бажаннями. Раніше ми були звичайними людьми, емоції нас захльостували через край, наш розум несамовито носився або бажання переповнювали нас, ми їх задовольняли і просто марно витрачали свою дорогоцінну прану, життєву силу. Або наш розум переповнювався думками, планами, і ми завжди в цьому губилися. Тепер же все не так: є рівне, як течія річки, спостереження, і все включене в це спостереження. Ми стаємо безтурботними, зосередженими, зануреними в себе. Навіть думки, виникнувши на периферії, через деякий час поглинаються цією уважністю. Однак ми відчуваємо, що уважність – це і є ми самі, ми відчуваємо, що це не є кінцем або якоюсь найвищою точкою нашої реалізації. Це щось, що ми реалізували всередині нашого тіла й розуму. Це може бути чудовий стан, однак для нас не ясно, що буде далі, якщо ми будемо поглиблювати й розвивати її, коли вона стане дуже глибокою та безперервною. Ми ще перебуваємо в замішанні, у невіданні щодо природи самої свідомості, навіть коли ми докладаємо уважність до дій тіла або підтримуємо певну усвідомленість.
Самотрансценденція
Самотрансценденція – це наступний етап, коли наша уважність ніби розбиває глечик або розриває кокон нашого буденного сприйняття. Самотрансценденція означає, що ми робимо стрибок, тепер наша уважність більше не прив’язана до тіла, не потребує зусилля, вона не всередині й не зовні, вона взагалі не ґрунтується на нашій власній індивідуалістичній дії.
Радше, наш розум розкривається і звертається до чогось незбагненно величезного, незбагненно такого, що перевершує його за всіма параметрами, незбагненно незбагненного, позамежного. Він також уважний, глибокий і зосереджений, однак тепер для нього немає жодної фіксації, обмежень, немає зусилля і немає відчуття «я», яке докладає цю уважність. Багато хто думає, що пізнання просвітлення пов’язане з особистістю, его і кажуть: «О, я досягну просвітлення» або «Я отримав деяке просвітлення». Або ж вони буквально розуміють сенс махавак’ї «Ахам Брахмасмі», думаючи: «Я Брахман». Іноді можуть навіть спекулювати ведантичним розумінням, виправдовуючи розв’язну поведінку. Це велика омана. Той, хто реалізується по-справжньому, одного разу розуміє це. «Ахам Брахмасмі» не має нічого спільного з ахам. Реалізація не відбувається в індивідуалізованій свідомості. Просвітлення не відбувається в «я». Це означає, що просвітлення настає лише тоді, коли повністю зникає ахам.
Тому самотрансценденція — це такий процес, коли ми настільки розкриваємо свій розум, щоб наше его могло повністю розкритися цьому. Це безперервна самовіддача, самовіддача до кінця, до самої повноти, доки від «я» нічого не залишиться, навіть краплі індивідуального сприйняття, доки воно не буде поглинуте цим великим вселенським Джерелом. Тому святі сміються, коли чують слово «я», вони кажуть, що в абсолютному сенсі немає жодного «я». Звичайно, є тіло, думки та інше, тому можна сказати «я». Але «я» існує для тих, хто перебуває в невіданні. Для «я» немає просвітлення, для «я» немає свободи, для «я» немає звільнення. Для «я» приготовлена сансара, страждання, старість, хвороби і смерть, узи карми, нові тіла. Звільнення ж є для «не-я». Спочатку ми не зовсім це розуміємо. Коли ж ми це розуміємо повністю, ми бачимо, що наше «я» не має жодної цінності, окрім тієї, що якщо ми його кудись приберемо, ми допоможемо самі собі, тобто воно має негативну цінність. Якщо ми його відкинемо і зуміємо відкритися великому Джерелу, воно зникне як недійсне.
Після того як ми оволоділи уважністю, настає шлях самотрансценденції або саморозкриття, виходу за межі кокона обмеженого індивідуалістичного сприйняття. Самотрансценденція в плані духовної практики набагато веселіша або набагато цікавіша, ніж просто уважність, тому що навіть коли ми практикуємо уважність, ми все-таки зафіксовані на собі, ясність при цьому розвивається, однак ми в тілі і в цьому світі. Самотрансценденція — це коли ми відкриваємося великим силам Всесвіту, розуміючи, що ці великі сили Всесвіту — не що інше, як наш розум, коли ми розкриваємо свій розум до безкінечності, включаючи в нього зорі, планети й галактики, коли ми відчуваємо, що ходимо Чумацьким Шляхом і ковтаємо сонце й місяць. Самотрансценденція — це коли ми відновлюємо втрачену єдність з усім Буттям, коли зовнішній простір, який ми раніше ігнорували і який здавався нам узагалі не важливим або ілюзією, раптово стає ідентичним внутрішньому, тобто внутрішнє і зовнішнє починають зливатися. Раптово ми відчуваємо, що найвіддаленіша зоря буквально на кінчиках наших пальців, усе залежить від нашого рівня усвідомлення.
Самовіддача і зосередження на Всевишньому Джерелі
Самовіддача означає постійно перебувати в усвідомленні Всевишнього Джерела. По суті, весь корінь духовних практик полягає лише в тому, щоб концентруватися на абсолютному Бутті і безперервно тримати в ньому розум.
Питання: Чи корисна думка «я є Бог» або «я є найвище Буття»?
Махарші: «Я є те Я є». «Я є» — це Бог, а не мислення «я є Бог». Усвідомте «Я є», але не думайте: «Я є». Сказано: «Пізнайте, що Я Бог», а не думайте «Я Бог».
Якщо ми просто розмірковуємо на ці теми розумово, це не допомагає, тут допомагає інше — самовіддача і повне віддання себе цьому всевишньому Джерелу. Іншими словами, потрібно постійно утримувати розум, зосередженим на Богові. Чим би ти не займався, якщо твій розум так безперервно зосереджений, ти перебуваєш у правильній присутності, твоє споглядання правильне. Коли виникає питання «що ж таке Бог?», то тут і треба згадувати всі настанови про присутність. Для бхакти на це питання є готовий набір відповідей — це ім’я і форма, пов’язані з міфологією. Колись він теж вийде за межі імені й форми. Але з точки зору лайя-йоги, Бог — це споглядальна присутність поза ім’ям і формою, яку ми усвідомлюємо. Коли ми її усвідомлюємо, слід безперервно фіксувати свій розум там, не дозволяючи йому більше нікуди відволікатися. Потрібно мати сильну віру в цей стан. Коли ти маєш образ з імені й форми, здається, що віру мати легше, а мати віру в те, що не має ні імені, ні форми, важко. Однак, не розмірковуючи багато з цього приводу, потрібно просто мати її і все. Якщо вона сильна, то поняття Бог, природний стан проясниться саме собою. Розум має бути занурений у нього, наче соломинка, занурюючись у полум’я, охоплюється цим полум’ям. Коли розум так занурений у нього, то клеші, васани, ілюзії подвійного сприйняття тануть, і виявляється наша абсолютна природа.
Махарші: Найкраще — це сказати: «Досі я помилково вважав моїм те, що належить Вам, але зараз осягнув, що все це Ваше. Я більше не діятиму так, ніби вони мої» (тут ідеться про тіло, душу, майно тощо). Таке знання, що немає нічого, крім Бога, або Атмана, що «я» і «моє» не існують, а існує лише Атман, є джняна. Таким чином, між бгакті та джняною немає різниці. Бгакті — це джняна мата, або мати джняни.
Тому коли наша уважність розвинена, коли ми практикуємо шлях природного стану, де вже немає зусиль, то дуже важлива віра в цей стан як в абсолютний, як у найвищий. Коли у вас є така сильна віра, у вас немає ні страждань, ні зневіри, ні тамасу, ні духовних коливань, ні проблем. У вас є безперервний контакт із великим Джерелом, і у вашому серці назавжди оселяється трансцендентна радість. Таке враження, що ви — це Абсолют, що Абсолют живе у вас. Істина адвайти починає спалахувати всередині вас так, що ви навіть дивуєтеся.
Віра і віддання Божественній волі
Питання: Ми мирські люди, нас переслідують якісь горесті й біди, а ми не знаємо, як позбутися їх. Ми молимося Богові, але не задоволені результатом. Що нам робити?
Махарші: Вірити Богові.
Питання: Ми поклалися на Нього, але допомоги досі немає.
Махарші: Так. Якщо ви віддалися Богові, то повинні бути здатні жити Його волею і не ображатися на неприємності. Усе може обернутися іншою стороною. Страждання часто веде людей до віри в Бога.
Махарші тут не пояснює мирським людям про присутність, оскільки для них це складний термін, він просто говорить термінами віри. Мирські люди тут кажуть, що вони хотіли б просто позбутися страждань, що вони моляться, щоб отримати результати. Але на шляху лайя-йоги погляд інший: просто довіряй цій присутності, і якщо твоя довіра тотальна, то не потрібно жодних інших результатів. Якщо ти віддаєш своє маленьке «я» цій присутності, то чого ти ще бажаєш? Який інший результат може бути, якщо цей результат найвищий?
Питання: Ми не можемо все ігнорувати й підкорити себе Божественній волі, не утримуючи в собі хоч крихту індивідуальності.
Махарші: Це означає, що ви не віддалися так, як сповідуєте. Ви повинні вірити лише Богові. Віддайтеся Йому й твердо тримайтеся Його волі незалежно від Його появи чи зникнення.
Коли ми розкриваємося, відкриваємося абсолютній індивідуальності, при цьому ми не повинні втратити себе. Наша цілісність як особистості має залишитися, але при цьому має піти ототожнення з особистістю. Якщо ми розкриваємо свій ум у самовіддачі й втрачаємо себе як особистість, це називається «втрата дії в усвідомленні». В Індії були такі бгакти, яких називали маста, або безумці. Вони настільки забували себе від любові до Бога, що качалися в пилу, гарчали, ридали, плакали, і їх не могли вгамувати дев’ятеро людей. В Індії це вважається нормальним, просто людина дуже сильно любить Бога, нічого в цьому такого немає. Ці бгакти говорили так: «Ви божеволієте від мирських речей, а я божеволію від Бога. Чому моє божевілля гірше за ваше?» Але з точки зору вчення, ми не втрачаємо нашу цілісність як особистість, коли виконуємо таку самовіддачу, тобто зовнішня оболонка і все інше залишаються, однак зникає самоототожнення, тонка частина ума постійно поглинута цим великим Джерелом. Це ніби ви дивитеся на величезну безодню і розумієте, стоячи перед нею, що всі ваші потуги красуватися й гарцювати марні. Це Безодня, це Вічність. Усе, що ви можете, — злитися з цією Вічністю і дозволити їй жити всередині вас. Тоді раптово ви виявляєте, що ця Вічність стає вами самими. Тому кажуть, що Бога можна підкорити одним способом — здавшись Йому, тоді Він підкориться вам сам. Або кажуть, що Крішна стає рабом своїх відданих. Іншими словами, ми своєю самовіддачею, розкритістю, відкритістю приманюємо Вічність і Абсолют, тоді Він входить у нас. Раптово наше індивідуальне «я» з’єднується з абсолютним, відбувається повна інтеграція, єдність. Індивідуальне «я» розчиняється в абсолютному, Абсолют стає нероздільним з індивідуальним «я».
Практикуючи такий шлях самовіддачі, ви назавжди позбавляєтеся всіх своїх проблем. Проблеми виникають з ума, з хибного «я», яке завжди чогось хоче. Коли воно чогось хоче, воно не задоволене. Коли ж настала самовіддача, воно хоче одного – самовіддачі. А оскільки воно здійснює самовіддачу, то бажати більше нічого, воно завжди насичене, воно завжди отримує те, чого хоче. Тоді настає велика радість.
Одна матаджі, ставши ученицею, одразу почала ставити мені умови:
– Так, я хочу просвітлення. Я хочу такий ретрит і такий.
Я порадив їй:
– Матаджі, ви розберіться, чого хочете: ви хочете звільнення чи ретриту?
Вона відповіла:
– Звісно, звільнення, тому що звільнення важливіше, але й ретрит я також хочу.
Я просив її:
– Та ви розумієте, що ви говорите?
Вона подумала й сказала:
– Взагалі-то, я хочу звільнення.
Я сказав:
– Раз ви хочете звільнення, якщо будете практикувати так, як треба, то ви його отримаєте. Але не плутайте його більше ні з чим іншим. Перестаньте турбуватися про інше, раз ви хочете звільнення, надайте все це Трьом коштовностям: Гуру, Дхармі та Сангсі. Лише робіть так, як вам рекомендують, але не втручайтеся в цей процес. Краще спробуйте практикувати самовіддачу. Тоді все буде швидше.
Якщо ж ви надто нетерплячі, то це все одно як, закликаючи вічність, раз у раз поглядати на годинник. Ти маєш стати розсудливішим, ти ж вічність кличеш, а все поглядаєш на годинник. Ти закликаєш вічність, безкінечність і тут же ставиш їй умови, за яких ти згоден її прийняти. Це неможливо, ти маєш змінити підхід, має бути відкритість, розкритість, безегоїстичність, відсутність умов. Тому, не ставлячи в умі жодних умов і термінів, просто слід безперервно спрямовувати свій ум на Всевишнє Джерело. Чим би ви не займалися, слід безперервно спрямовувати його туди й здобути велику довіру до цього. Коли так практикуєш, то кажуть, що ти перебуваєш у природному стані присутності.
Ступінь просунутості практика визначається за тим, чи спрямований його ум на Бога кожної секунди, чи ні. Якщо він спрямований на щось інше, то це подібно до того, як стрілка компаса, яка має показувати на північ, почала показувати на схід. Якщо таке сталося, треба повернути її назад. У цьому й полягає сенс нашого духовного тренування. Коли стрілка компаса безперервно спрямована в потрібному напрямку, відпадає потреба в самоаналізі, у каятті, у самоконтролі бажань, почуттів та іншого. Усе це реалізовується автоматично.
Ті, хто не практикують самовіддачу і пов’язані з особистим зусиллям, розуміючи через деякий час, що їхні особисті зусилля не дають швидких результатів, перебувають у незадоволенні або сумують. Ті, хто спрямовують свій ум на Абсолютне Джерело, від самого початку перебувають у великій радості, у них немає великих сумнівів чи труднощів.
Під час бхаджан-мандали ваша нижня частина тіла має розкриватися так, ніби ви об’єднуєтеся з величезним океаном. У нижній частині тіла знаходиться енергія, у верхній – свідомість. Ці двоє завжди мають об’єднуватися. Цей принцип називається махасукха (велике блаженство). Навіть якщо ви не зовсім розумієте, як це, достатньо того, що ви думаєте, що вони мають об’єднуватися. Тому в бхаджан-мандалі, практикуючи споглядання, ми намагаємося відчувати енергію в районі куприка і змішувати споглядання з цією енергією. Якщо ви не в контакті зі своєю енергією, ваш ум ширяє в небесах, а енергія й тіло самі по собі, то це роз’єднаний стан, тобто ви не в гармонії зі світом і собою. Правильна присутність передбачає, що ці дві частини об’єднуються. Тому, коли ви сидите, ви завжди маєте відчувати, ніби нижня частина тіла єдина з усім всесвітом, ніби ви занурені у великий океан енергій.
Справжній йогін під час практики почувається комфортно в тілі й умі. Він має величезну життєву силу, він перебуває в гармонії зі всесвітом і самим собою. Бути в такій гармонії і бути в природному стані – це одне й те саме.
