Ми потрапили в сіті непостійності. Із цим треба щось робити. Ми маємо бути рішучими, цілеспрямованими, не повинні бути розсіяними чи відволікатися або думати, ніби в нас немає часу. Тут не можна гаяти час, треба діяти рішуче, як красуня, у якої загорілося волосся. Вона не причепурюється, а відразу гасить волосся.
Що означає рішуче? Рішуче увійти в споглядання просто зараз. Рішуче спрямувати свій розум до Бога просто зараз, думаючи, що кращих умов узагалі ніколи не буде. Можливо, будуть, можливо, ні — невідомо. Просто зараз треба це зробити. Ми маємо унікальне людське народження. Попри те, що ми потрапили в сіті непостійності й маємо карму.
А карма — це енергія, сила раджасу та сила тамасу, яка захоплює душі всіх живих істот. Душа не хоче перероджуватися в нижчих світах, у людських світах, хоче на небеса, до раю. А карма змушує. Це як потік васан, самскар, що йде з її глибин і тягне, тягне — неможливо чинити опір. У фізичному тілі ми можемо якось протистояти подуву вітру, наприклад бурхливій течії річки. Можемо певною мірою напружитися силою м’язів. А в тонкому тілі м’язів немає. А течія карми — це щось дуже тонке, вона штовхає душу в певному потоці, у певному напрямку.
Але якщо душа сильна, вона може зосередитися на внутрішніх даних і розвинути в собі тонку волю, тонку мудрість, тонку силу: закликати Бога, закликати Гуру-парампару, що також є тонкою волею, тонкою мудрістю всередині. Вона може протистояти цьому потоку карми: прочитати мантру, увійти в присутність, зародити санкальпу, перетворитися на божество. Тоді буде протиборство: тонка карма тягнутиме до нового лона, бо всередині душі буде прив’язаність, жадібність, хіть, бажання тіла, бажання земних насолод. Тонка карма затягуватиме в лоно, у нове народження. А інша частина розуму, чинячи опір, закликатиме божеств, ішта-девату, Гуру-парампару, читатиме мантру, перетворюватиметься або залишатиметься в неподільному спогляданні, увійде в екстаз від згадування Бога або від Гуру-йоги. Тонка сила джняна-шакті, іччха-шакті. Способи можуть бути різні. Вона протидіятиме цій силі, що тягне.
Тоді, кажуть, брами лона закриються, нове народження закриється. У проміжному стані перед душею виникає багато таких брам, які відкриваються і закриваються. Якщо душа сильна, вона проходить і долає їх усі, утверджується в природному стані, а потім сама приймає рішення, куди їй іти: до раю, у Чисту країну, у Чисте Світло, у безмежний простір, на землю — як звільнена душа, що грає. Це вже буде її власне рішення, бо вона буде вільною від тенденцій і цієї прани, що захоплює. Це і є один із видів Звільнення.
Чи потрібно взагалі народжуватися? Або вона входить у Чисте Світло, стаючи безмежним простором, або входить у тіло Ішвари, або входить у тіло Даттатреї, або перетворюється на божество, здобуває саруп’я-мукті. Або силою санкальпи, зосередження вирушає до Чистої країни ішта-девати. Існують різні способи закриття брам лона. Це та душа, яка піднеслася над непостійністю, усвідомила унікальне, дорогоцінне людське народження, діяла рішуче й припинила свою карму, перемогла свою карму.
Битва з кармою
Битва з кармою триває щосекунди. Карма — це наш суперник, це сила, вона перебуває всередині нас, це сила вселенського раджасу, сила вселенського тамасу й нечистої саттви. Такою є карма. Сила чистої саттви кармою не є. Із чистої саттви складається тіло Ішвари. Щоразу ми звільняємо своє тіло, розум і мову від карми, якщо ми, як садху, діємо рішуче, цілеспрямовано й пильно.
У чому це полягає? Ми вчасно згадуємо настанови Гуру, настанови шастр і застосовуємо протиотруту, упаю. У цьому й полягає вся справа — одразу згадати настанови. Не треба мудрувати. Мудруванням просто так питання не вирішити.
Іноді люди вивчають адвайту, читають тексти й кажуть: це все ілюзія, немає від чого звільнятися, немає того, хто звільняється. Чудово, Ґаудапада говорить те саме, я не можу суперечити, я визнаю твої слова. Але якщо за твоїми словами немає сили, якщо ти в них не віриш, то ти просто нігіліст. Нігілізм означає, що ти говориш словами шастр, заперечуючи енергію, але за твоїми словами немає рівнозначної сили віри в них. Або ти говориш: я — Брахман, усе інше мене не цікавить. Але якщо за твоїми словами немає сили віри, немає сили перевершити карми, тоді твої слова, твоя переконаність у веданті — ментальні, вони нічого не означають, вони не звільнять тебе від карми.
Припустімо, виникають потоки карми: гнів, хіть, прив’язаність, жадібність, заздрість, егоїзм. Вони виникають, а ти маєш сказати: так, це все ілюзія, я не підвладний своїй кармі. І залишитися спокійним. Це і буде сила за твоїми словами. Отже, твоя реалізація не в словах, за нею є енергія, ти віриш у це. Або ти говориш: Ахам Брахмасмі. Це все ілюзія, я — блаженний Атман. Іншими словами, за словами Веданти, за виразами Веданти має стояти сила. Що це за сила? Це сила віри, переконаності, сила самовіддачі, сила реалізації духовного самоусвідомлення і тонка прана. Тоді це не буде нігілізмом, це буде реалізацією.
Природа страждань сансари
Цій сансарі властиве страждання. Спочатку це не усвідомлюється. Душа не розуміє, куди її заманила карма. Є такий анекдот. Коли душа обирає, де їй народитися, їй показують ангели, божества, слуги Ями, у нашій термінології, райські світи — там усе дуже тихо, чинно, прекрасно, ангели грають на арфах, як у концертній залі симфонічної музики. Душа якось не надихнулася. Надто тихо, спокійно, усі умиротворені. Жодного драйву. Потім показують: там усі танцюють, веселяться, виражають почуття, такий драйв. Ось, думає душа, це, мабуть, рай. Що це? Та ні, це не рай, це пекло. А чому там усі так веселяться? Адже пекло — це ж страждання. Та ні, приходь до нас у пекло, там така радість, веселощі. Це тобі все наплели якісь казки. Душа думає: гаразд, якщо таке пекло, чому б не обрати його. Іде в це пекло. Там її зустрічають демони, хапають, волочать, зав’язують на ній петлю, змушують працювати, тягати дрова, підкидати їх у чан, а в чані грішники з киплячою смолою. Вона каже: як же так, показували таке прекрасне життя в пеклі. Їй відповідають: це була рекламна кампанія.
Коли ми народжуємося в матеріальному світі, ми не розуміємо сутності страждань сансари. Сам матеріальний світ, сама людська цивілізація, сама людська культура проводить непогану рекламну кампанію. Вона показує нам, що в цьому світі є щастя, але воно мирське, матеріальне, його треба домагатися, до нього треба прагнути. Одразу пропонуються моделі поведінки, як отримати це щастя. Але сторона страждань ретельно вуалюється, ретельно ховається, ніби старість, хвороби та смерть зовсім не існують.
У східній культурі вона не вуалюється, не ховається. Там усе перемішано. Зараз там також є західні тенденції. Західні тенденції — це зробити все глянцевим, сховати страждання. Усі молоді, усі щасливі, майже всі безсмертні. Рекламні глянцеві журнали, рекламні банери. А весь негативний бік життя ховається. У східній культурі трохи інакше. Тому душа тривалий час не розуміє, що цей світ, якщо до нього прив’язуватися, якщо ототожнювати себе з ним, неминуче призводить до страждань. Саме якщо прив’язуватися. Якщо не прив’язуватися, страждань не буде. Якщо практикувати, страждань не буде. Але якщо прив’язуватися, якщо наслідувати його цілі, його моделі, його життєві смисли, життєві цінності, шаблони, стереотипи, то страждання обов’язково будуть. Але жива душа не одразу це розуміє.
Сутність зречення
Коли Тотапурі навчав Рамакрішну, Рамакришна попросив роз’яснити йому текст однієї ґіти. Тотапурі сказав: повтори десять разів слово «ґіта», і ти зрозумієш сутність будь-якої ґіти. Рамакришна здивувався, як це, і почав повторювати: ґіта, ґіта, ґіта. Коли довго повторюєш «ґіта», з’являється «таґі», або «тьяґі», що означає «зречення». Тотапурі сказав: зречення — ось сутність ґіти. Немає чого її багато вивчати. Чого тобі не зрозуміло, десять разів повтори, і в тебе це слово з’явиться, медитуй на це слово. І Рамакришна прозрів, чого навчав Тотапурі.
Ми повинні зректися сансари, якщо хочемо бути щасливими, якщо не хочемо страждати. Але ми повинні зробити це правильно. Існують неправильні види зречення сансари, існують правильні види зречення сансари. Неправильне зречення означає, що зречення є зовнішнім, без розуміння внутрішньої тапасьї, внутрішньої вайраґ’ї; правильне зречення сансари включає навіть її всеосяжне прийняття, тому що природна усвідомленість включає всеосяжне прийняття енергій Абсолюту. Але тільки в Бозі. Неправильне зречення встановлює подвійні бар’єри між нами та реальністю. Але зречення сансари необхідне. Здається, це й так зрозуміло, але насправді це незрозуміло, розуму потрібно постійно про це нагадувати. Якщо про це не нагадувати, розум постійно гратиметься, постійно чіплятиметься, прив’язуватиметься, тому що це нескінченний процес.
Сила карми затягнула нас у сансару. Але ми маємо дорогоцінне людське народження, ми можемо від неї зректися. Правильне зречення веде до того, що ми реалізуємо Бога в собі, позбавляємося страждань, здобуваємо щастя. Дорогоцінне людське народження. Той, хто зрікся, завжди щасливий. Той, хто не зрікся, завжди знайде привід бути нещасним.
У Толстого був такий вислів: усі нещасливі пари унікальні у своєму нещасті, а всі щасливі пари щасливі однаково. Це можна сказати й про людей загалом. Усі щасливі люди однаково щасливі, тому що вони щасливі в Бозі, а Бог один. Це щось однорідне, тому будь-яке щастя має корінь у Бозі, тому всі щасливі люди відчувають божественність у тій чи іншій формі. А всі нещасливі люди унікальні у своїх нещастях, тому що їхня «нещасливість» зумовлена різними умами, різними складними кармічними конфігураціями. Один нещасний через взаємини, саме через такі стосунки, інший нещасний через хвороби тіла, саме через конкретні унікальні хвороби, які виникають саме в цій місцевості. Третій нещасний через нереалізованість у творчості, четвертий — через відсутність грошей. Незліченні конфігурації. Унікальні конфігурації страждань. Дуже багато живих істот страждають. Нам навіть складно зрозуміти, яка конфігурація їхньої ментальності, чому вони страждають, доки ми не увійдемо в їхню шкуру.
Тому існує приказка: не суди іншу людину, доки ти не увійшов у її душу й тіло та не зробив мільйони кроків так само, як пройшла їх вона. Якщо ти не зробив і не пройшов хоча б одного кроку її шляхом, не суди іншу людину. Ти не можеш її зрозуміти. Це так. Тому, щоб допомагати іншим позбавлятися страждань, ми повинні зрозуміти інших людей. Як зробити їх щасливими. Учення говорить: навчитися зрікатися, навчитися жити у зреченні. Без зречення неможливо. Як би ми не хотіли, неможливо. Але потрібно робити це правильно.
Правильне та неправильне зречення
Правильно — це коли, зрікаючись сансарного бачення, его, карми, усього того, що є ілюзією, ми відкриваємо Бога. Є альтернатива, є позитив. Це не «шушка-вайраґ’я», не сухе зречення. Існує «шушка-вайраґ’я», сухе зречення. Зречення без альтернативи. Це означає, що ви зрікаєтеся ментально, волею чи якось іще. А альтернативи у вигляді блаженства Бога, віри, відданості, любові, одухотвореності божественною благодаттю — немає. Тоді ви відчуваєте, що зреклися, а страждання не зникли. Навпаки, страждань стало ще більше. Раніше принаймні були якісь невеликі віддушини, через які его могло живитися, перебувати в більш-менш щасливому стані. А так ви забрали в его навіть це, а Бога его не знайшло. Тоді виникає ще більше страждань. Це і є неправильне зречення. Зречення без позитивної альтернативи, без відданості, без любові до Бога, без відкриття божественної благодаті. Негативне, заперечувальне зречення.
Істинне зречення є позитивним. Будь-яка річ неодмінно переростає у свою протилежність. Істинне зречення є абсолютно позитивним. Істинне повне зречення наповнене неймовірним блаженством, неймовірним щастям, неймовірним захопленням, екстазом, тому що воно веде до Бога. Тоді жодні прив’язаності, жодне чіпляння, жодні страхи, жодні надії нас не утримують, залишається тільки Бог, залишається триматися лише за Бога. А Бог — джерело абсолютної благодаті. Як не парадоксально, істинне зречення веде до повного всеосяжного прийняття, до повного блаженства, повного щастя.
Це зречення внутрішнє, не зовнішнє, насамперед внутрішнє. Є, звичайно, зовнішні методи, які сприяють внутрішньому зреченню, але ці методи мають застосовуватися правильно, під керівництвом Гуру, у відповідному статусі. Для цього існують статуси.
Наприклад, у традиції нага-баба існує навчання, коли той, хто приймає статус «нага», спочатку медитує на м’яких товстих подушках, щоб було зручно, щоб не боліли ноги, щоб він не замислювався про тіло. Потім подушка стає дедалі меншою, меншою, меншою. А потім з’являється якась тверда шкура тварини. Він сидить на ній. Так само поступово вони зменшують кількість речей, якими користуються. Спочатку є дхоті, потім дхоті прибирається. Потім залишається лангхоті, потім каупіна. Потім залишаються тільки камандалу, тризуб і чотки. Потім камандалу прибирається, потім тризуб прибирається, потім чотки прибираються, поступово, поступово. Коли він повністю став «нага», починається зречення від внутрішніх даностей, ідей касти, ідеї батьківщини, ідеї чистого й нечистого, ідеї гордості. Але це процес поступовий, поступовий. Коли треба зректися внутрішнього, це ще важче. Викинути глечик і пити з рук або їсти — не так складно. А викинути своє его справді складно.
Нарешті, коли душа повністю від усього зрікається, їй приписано здійснювати паломництва в такому зреченому стані. Більше немає жодних дій, окрім як споглядати, бути в Бозі, читати мантри й здійснювати паломництва. У процесі цього напрацьовуються різні карми. Потім приписується залишити мантру, залишити будь-який метод, залишити медитацію, перейти до йоги немедитації, йоги природного стану, лайя-йоги, йоги природної усвідомленості, до анупаї, йоги немедитації. І все життя перебувати в недвоїстому стані. Залишити взагалі все.
Що залишається для такого йогіна? У нього залишається одна обітниця, зовнішня і внутрішня. Одна внутрішня обітниця — це природна самайя споглядання, перебувати в недвоїстій свідомості. Єдина самайя усвідомленості. І одна зовнішня обітниця. Яка? Жити в тілі. Обітниця тіла. Перебувати в тілі все життя. Інших для нього немає — ні обітниць, ні обов’язків. Бути усвідомленим і виконувати обітницю тіла — жити, ходити, їсти, спати. Все, жодних зобов’язань, обітниць узагалі немає. Він вільний, як птах, але за умови, що перебуває в недвоїстій усвідомленості день і ніч, в єдиній самайї споглядання, перебуває в Бозі. Він абсолютно оголений, одягнений у сторони світу, як Даттатрея. Його розум також порожній. Ні концепцій, ні думок, ні писань, ні зовнішніх людських релігій, ні мантр, ні методів, ні медитації — лише присутність у Бозі. Він у тілі. Все. Цього достатньо. Все життя в сахаджа-самадхі. Дуже вільне життя. Але спочатку ми маємо дістатися цього стану. Дістатися до нього.
У християнстві є традиція: коли якийсь християнський садху досягає певного рівня, він просить благословення на юродство. Юродствувати без благословення не можна. Якщо він юродствує без благословення, це означає, що з ним щось не так. Треба лікуватися. Але якщо він просить благословення на юродство, тобто вийшов за певні межі приписів, його внутрішній дух святості веде його вільно, він просить старців благословити його на юродство. І починає юродствувати. Як? По-різному. Авадхута. Кукурікати під час богослужіння, ще щось робити. Але якщо він юродствує правильно, то молодші отримують благословення через його юродство, він не вносить деструктиву в монашу сангху. Усі його поважають, його не вважають божевільним. Його юродство сповнене благодаті, і ця благодать передається іншим. А буває так, що якщо хтось юродствує неправильно, то благословення на юродство відкликається. Все. Поводься як звичайна людина. Тобі ще рано бути авадхутою. Таке теж іноді буває.
Це все різні форми внутрішнього зречення. Спочатку ми маємо прийти до внутрішнього зречення. Це внутрішнє зречення також має супроводжуватися зовнішнім зреченням. Нехай не таким, як у нага-баби, — наша культура цього не дозволяє. Це треба зрозуміти. Не та культура, інша. Але наше внутрішнє зречення полягає у дотриманні своїх заповідей, принципів, приписів, самовіддачі в севі, садхані, у бездоганній практиці споглядання. Тоді пута карми, сансари перемагаються, дорогоцінне людське народження реалізується, страждання відходять, і залишається лише блаженство перебування в Бозі.
Коментар до тексту Шівайоги Шівачар’ї «Шрі Сіддханта Шікхамані». Глава 17
Стхала учень.
Той, кому завжди дає настанови шіва-йогін, який досяг стану тіла найвищої сутності, і хто з милості шіва-йогіна прагне звільнення, називається учнем. Той, хто у своїх думках, словах і вчинках незмінно відданий гуру, втіленню чеснот, називається учнем.
Одного разу отримавши дикшу, зародивши самайю, зародивши Прихисток, отримавши ім’я, мантру, ставши учнем, ми зароджуємо дуже важливий зв’язок. Це подібно до другого народження. Перше дане від батьків, друге — від Гуру. Ми повинні шанувати цей зв’язок. Якщо цей зв’язок одного разу зародився, він завжди має бути чистим. Якщо ми шануємо цей зв’язок і він завжди чистий, він пробуджує всередині нас сатгуру, і ми народжуємося втретє зсередини.
Третє народження — це набуття Просвітлення, коли внутрішнє божество народжується в нас завдяки передачі форми божества, мантри, і коли в нас народжується безмежний простір природного усвідомлення. Завдяки безпосередньому введенню, поясненням, сатсангам тощо, усій практиці навчання. Тоді внутрішній сатгуру зароджується всередині нас. Це і є істинне, третє народження. Третє народження означає початок великого стану пробудженості.
Ми повинні народитися як пробуджені в результаті дикші від Гуру. Першу дикшу дали нам батьки. Яку? Це дикша тіла: вони зачали нас і виховали. Другу дикшу дав Гуру. Третю дикшу дають і Гуру, і Бог, і ішта-девата — усе це разом, а також наш власний Атман. Усе це називають сатгуру. У результаті третьої дикші відбувається наше повне народження як божественної істоти.
Тих, хто народився лише один раз, ці душі не можна назвати щасливими. Їх називають карма-бандхіка — пов’язані кармою. Дукха, мудха — по-різному називають їх писання: дуратми, недостатньо щасливі душі, які народилися лише один раз. А тих, хто пройшов дикшу, називають «двіджа» — двічі народжені.
Традиційно в Індії термін «двіджа» стосувався лише брахманів, найвищої касти, мудреців, які пройшли церемонію наречення. Також він стосувався кшатріїв. Але все-таки частіше його приписували брахманам. З точки зору тантрійської традиції, каста не має значення. Має значення те, чи відбулася дикша, чи вступила душа у взаємини духовного життя, у взаємини посвяти, у взаємини Гуру та учня.
Важливість взаємин Гуру та учня
Це дуже важливі взаємини. Вищого за ці взаємини нічого немає. Лише взаємини душі з Богом є вищими. А взаємини Гуру та учня немов моделюють, копіюють ці взаємини. Тому народитися вдруге дуже важливо.
Ті, хто отримав карма-санньяса-дикшу або дикшу як монахи, народилися вдруге. Можливо, вони ще цього не усвідомлюють, але нічого страшного. Це усвідомлення приходить пізніше. Так само, як дитина. Дитина народилася, але вона ще не дуже усвідомлює, що народилася. Вона просто каже: хочу іграшку, хочу їсти, хочу гуляти. Вона не переймається питаннями метафізики, народження, смерті. Пізніше, коли стає повнолітньою, повноцінним членом суспільства, вона починає ставити собі такі глобальні питання.
Так само спочатку, коли ми отримали дикшу, ми не дуже усвідомлюємо, що це друге народження. Але в міру нашої практики, якщо ми дотримуємося логіки нашої дикші, ми усвідомлюємо глибину цього народження. Ця глибина народження приходить пізніше.
Друге народження обов’язково має привести до третього, якщо його правильно застосовують. Якщо його застосовують неправильно, можливо, воно приведе, а можливо, не приведе — незрозуміло. Але якщо його застосовують правильно, тобто дотримуються принципів, дотримуються самайї, належним чином виконують садхану, очищають розум і серце, воно приводить до третього народження. У цьому сенс дикші.
Друге народження має сенс лише тоді, коли ми виконуємо обов’язки свого статусу. Воно не повинно бути формальним. Якщо ми по-справжньому дотримуємося восьми принципів карма-санньяси, принципів вінаї, принципів тантрійських обітниць і єдиної самайї для монахів, пурна-санньясі.
Дікша — це початок, але за дікшею стоїть зобов’язання все життя підтримувати статус духовного життя. Для різних статусів — різні принципи. Треба знати зобов’язання для свого статусу. Для чого? Не для того, щоб обмежити себе, а для того, щоб здобути з них силу, користь. Статус, дікша дають можливість здобути з них велику силу. Саме ця сила, яку ми здобуваємо, з часом приводить нас до третього народження. Це і є стан учня.
Два океани: сансари та Брахмана
Спокійний, який володіє собою, виконує аскезу, чесний, рівний до всіх і ставиться до вчителя та до Шиви з однаковою пошаною — таким є найкращий з учнів. Мудрий учень дивиться на вчителя як на Шиву, а на Шиву — як на вчителя. Він не бачить між ними ані найменшої різниці. Завдяки навіть коротким настановам наставника учень набуває найсильнішої віри в практики шиваїтів, у споглядання Шиви та в чисте знання Шиви. У великому океані ілюзії, майї, світи виникають і зникають, мов піна. Милостивий погляд гуру, мов підводне полум’я, вмить поглинає цю безодню.
Океан у тантричних, ведичних писаннях використовується у двох значеннях. По-перше, говорять про океан сансари. Щось дуже велике, щось всеосяжне. Сансара — це не просто зовнішній світ, це енергія, вся матеріальна енергія, величезний всесвіт зі своїми енергіями, законами, часом, простором, тонкими діючими силами. Усе це — великий океан ілюзії, у якому ми перебуваємо як живі душі, і цей океан часто захоплює нас у своєму напрямку.
В іншому значенні океан використовується для позначення Абсолюту, Брахмана. Брахман подібний до безмежного океану. Брахман також є океаном. Вода всюди: праворуч вода, ліворуч вода, зверху, знизу — сама вода. Ніби ви потрапили в безмежний багатовимірний океан, який поширюється звідусіль. Це і є Брахман. Звільнення означає: вода занурюється у воду. Наше внутрішнє свідомість, мов вода, занурюється в іншу воду та зливається з нею.
Завдання Гуру — пояснити всюдисущу природу Шиви, Даттатреї, природу безмежного океану Свідомості як Брахмана. Щоб учень достатньо перейнявся цим, щоб у ньому пробудився дослідницький інтерес, цікавість досліджувати цей океан, шукати його, запитувати його, намацувати його, виконуючи методи. Іншими словами, це любов до Бога. Тому що Бог, Брахман і є цим океаном.
Що говорять священні писання з цього приводу? Брахман виявляється там, де припиняється розсудливе мислення. Ми не сприймаємо цей океан через сильне розсудливе мислення. А розсудливе мислення зумовлене васанами та самскарами. Коли ми припиняємо розсудливе мислення, на поверхню, на перший план виходить усвідомленість, буддгі. За допомогою усвідомленості, буддгі, ми можемо поступово досліджувати цей божественний океан Брахмана. Тому треба застосовувати методи, які виховують нашу усвідомленість.
Пахтання океану: отрута та нектар
Зовнішній світ сансари існує в умі, і в умі ж зникає. Коли розсудливе мислення припиняється, на перший план виходить усвідомленість. Одночасно з усвідомленістю виходить дещо ще. Про це багато вчителів неоадвайти не говорять. Що ще виходить? Глибинні карми, різноманітні енергії.
Під час пахтання світового океану не одразу з’явилися Лакшмі, кінь Уччхайшравас, Дханвантарі з нектаром безсмертя та інші божественні магічні елементи — вони з’явилися не одразу. А що з’явилося відразу? Отрута. Отрута Халахала, яка почала отруювати все навколо; лише Шива міг її випити. Що це означає? Боги почали отруюватися цією отрутою, асури почали отруюватися цією отрутою. Боги означають органи чуття, сприйняття, джняна-індрії, карма-індрії, внутрішніх богів. Асури означають різні клеші, нечисті енергії. І ця отрута — це клеші, нечиста карма. Шива міг її випити. Шива означає трансцендентну свідомість. Лише трансцендентна свідомість може її поглинути.
Тому паралельно з усвідомленістю виходять різні кармічні отрути та клеші. Ми повинні бути до цього готові. Якщо в нас є сила джняни, сила вайраґ’ї, сила відданості, вони розчиняться; треба лише бути стійкими у вірі, треба бути стійкими у вірі. Не треба бути малодушними, не треба хитатися у вірі. Треба бути стійкими у відданості, треба бути сильними, треба бути повністю відданими Гуру-парампарі, Гуру, обраному божеству, Богові, власному Атману та своєму шляху.
Принцип набуття якостей через молитву
Стійкість, сила у вірі приходить, коли ми молимося про те, щоб бути стійкими. Іншими словами, ми хочемо бути стійкими й просимо про це. Тоді ми стаємо такими. Якщо ми хочемо бути стійкими у вірі, нам треба захотіти цього. Якщо ми не стійкі у вірі, нам треба захотіти цього. Якщо ми не стійкі у вірі, нам треба просто захотіти. У той момент, коли ми хочемо, у нас з’являється мотивація просити про це. Коли ми просимо, через деякий час це нам дається. Треба зрозуміти цей принцип.
Якщо у вас чогось немає, немає якоїсь якості, просто захочіть — і вона з’явиться. Якщо у вас недостатньо волі, інтелекту чи пам’яті, просто захочіть: я хочу, щоб цього було достатньо. У вас є потенціал, щоб це проявилося. Що завгодно може проявитися. Це основний закон світобудови, де все народжується розумом, усе народжується з порожнечі. Брахма зміг із порожнечі проявити весь всесвіт. То невже ви не можете проявити навіть невелику якість із внутрішньої порожнечі усвідомлення?
Але захотіти цього недостатньо. Боги на небесах хочуть — і все проявляється. Але оскільки ви люди, навіть якщо ви захочете, потрібно ще дещо. І що це? Це своє бажання потрібно донести до Бога, до божественних істот, до Гуру-парампари, до божеств. Ми задовольняємо своє бажання, отримуємо бажане, молячись і просячи. Тоді це приходить до нас як благословення.
Наприклад, якщо у вас немає здібностей — інтелектуальних, або здібностей до ясності чи медитації, — ви можете молитися Сарасваті. Спочатку захотіти мати ці здібності, а потім молитися Сарасваті. А потім підкріпити молитви Сарасваті-пуджами, підношеннями, мантрами. Якщо ви будете робити це правильно, Сарасваті прийде до вас уві сні, дасть вам знак: я задоволена, ти все робиш правильно. Через деякий час ви виявите, що ці здібності у вас розкрилися.
Так само, якщо недостатньо віри, захотіть мати сильну віру. Крім цього, моліться Шиві, Даттатрейї, всьому Древу Прихистку про набуття сильної віри. Потім прийде знак. Підкріплюйте свою віру, підкріплюйте свою молитву підношеннями, мантрами та садханами. Вкладайте силу у своє бажання мати сильну віру, шакті. Потім прийде знак, потім прийде благословення, і ви переконаєтеся, що це працює: сильна віра прийде до вас.
Те саме стосується зречення, здатності до йогічної практики, здатності до будь-яких видів служіння. Усе це діє за такою самою схемою. Бажання отримати це, молитва про набуття, підкріплення свого прохання тапасом, садханою, отримання знаків і розкриття.
Мирські люди використовують це як магію. У тантрі є дуже багато магічних методів для набуття будь-яких бажаних речей. Якщо ви почитаєте Бхутадамар-тантру, інші тантри. Але нас не цікавить набуття мирських речей, нас цікавить набуття Бога — того, що є джерелом усього, причиною всіх причин, щастям будь-якого відносного щастя.
Погляд джняні
Мигцем кинутий пронизливий погляд учителя перетворює людину на Шиву, як ртуть перетворює мідь на золото. Демонструючи знання недвоїстості із Шивою, учень ніколи не порушить повелінь гуру. Прив’язавши свій розум до Шиви, він досягне всіх досконалостей. Те, що Шива відрізняється від світу, — це брехня. Шива — це сяюча Свідомість. Воістину звільнений той, кого гуру просвітив: ти є Шива.
Як бачить світ джняні? Він бачить світ як Абсолют, як Шиву. Повсюди вода. Рамакрішна так говорив: Брахман подібний до води, я бачу його повсюди як воду. Усі релігії згори донизу наповнені водою, а людина, як риба, радісно хлюпається в цій воді. Джняні бачить світ як всюдисущого Шиву.
Коли Рамакрішна вирішив вивчати веди, тантри, пурани, він був відданий своєму ішта-деваті, матері Калі, і почав їй молитися. Він також захотів отримати таке знання. Потім він почав молитися. У нього була велика відданість, він молився приблизно так: «Мамо», — він завжди так до неї звертався, — «мамо, мамо, я дурень, будь ласка, навчи мене всього, що є у ведах, пуранах, тантрах тощо». Він повністю віддавався матері. Щойно щось було не так, він, наче дитина: «Мамо». Самовіддача.
У нього була жінка-гуру Бхайраві Брахмані. Вона давала йому складні випробування, він виконував різні складні тантричні ритуали, і коли його розум уже закипав, він — «мамо, врятуй», — і входив у самадхі, тому що це було його формою самовіддачі. Повна відданість Богові, повне уповання на Матір.
Одного разу Бхайраві-брахмані привела вродливу дівчину, посадила її на трон, сказала йому здійснювати поклоніння та читати мантру. Він почав молитися матері: «Мати, навіщо ти так мене спокушаєш? Що це ти взагалі вигадала?» Він одразу почав читати мантри, молитися матері зі сльозами й увійшов у самадхі. Потім Бхайраві-брахмані вивела його із самадхі та сказала: «Молодець, ти пройшов випробування, мало хто здатен пройти це випробування. Зазвичай виникає хіть, нечисті думки збивають, людина не здатна читати мантру в таких умовах. Ти ж реалізував стан самадхі».
Іншим разом вона приготувала рибу в людському черепі, а потім дала Рамакрішні скуштувати. Рамакрішна знову: «Мамо». Його ум — брахманський ум. Це не ум сансарної людини. Ви дасте людині скуштувати рибу, тільки не в черепі. Але Рамакрішна — кастовий брахман, ідеї чистоти та культури були в ньому сильними. Він помолився, увійшов у цей стан, узяв і з’їв цю рибу — жодних проблем.
Іншим разом вона приготувала з гниючої людської плоті підношення Калі та сказала: «На, лизни». А той: «Я не можу». «А я можу». Вона лизнула. «На, ти лизни». Його ум знову увійшов у стан огиди. Не було єдиного смаку, недвоїстості. «Мамо...» — і все, увійшов у самадхі, лизнув — жодних проблем, бо в тому стані єдиний смак, жодних проблем. Чисте, нечисте, плоть, не плоть — усе це трансцендентне. Через самовіддачу долаються дуальні уявлення уму, прив’язаності, чисте-нечисте, двоїстість, усі ототожнення — усе через самовіддачу.
Рамакрішна таким чином завжди звертався. Коли він так звернувся: «Мамо, я дурень, будь ласка, навчи мене всього, що є у ведах, пуранах, тантрах». Мати відповіла: «Суть веданти в тому, що реальний лише Брахман, а світ — ілюзія. Ось і все вчення». Рамакрішна зрозумів усе: все зрозуміло. Реальний лише Брахман, світ — ілюзія. Потім він увійшов у самадхі. Він на пів року увійшов у самадхі. Один монах, який носив йому їжу, зрозумів, що якщо він не буде його пробуджувати, то невідомо, куди той увійде, адже він не харчується. Тоді цей монах приносив їжу й бив Рамакрішну палицею, щоб той трохи приходив до тями. Рамакрішна приходив до тями, монах засовував йому їжу, він щось їв і знову входив у самадхі. Він отримав благословення від Матері в тому, що все є ілюзією, реальний лише Брахман. І медитував у нірвікальпа-самадхі.
Велике знання єдності із Шивою — це ліки від хвороби сансари. Умиротворений щасливець, який отримав це знання від гуру, досяг звільнення за життя. У цьому немає сумніву.
Єдність традицій і трансцендентне бачення
Стхала слухняності.
Гуру, чиє тіло — форма вищого, завжди спонукає учня до усвідомлення. А учень віддано служить гуру, слухає його; такий учень називається слухачем, дослівно — тим, хто прагне слухати. Що таке істина? А що не є істиною? Що таке Атман? Хто такий вищий Шива? Учень, який хоче почути відповіді на ці запитання, вирізняється серед інших. Знову й знову слухаючи пояснення гуру, що ведуть до усвідомлення Шиви, учень набуває внутрішнього спокою. Така людина досягне звільнення.
Ум учня не пробудиться без настанов учителя. Як може лотос розквітнути без сонячного світла? Варто лише сонцю зійти, як камінь сур’якaнта одразу починає сяяти. Варто вчителю поглянути на учня, як той починає сяяти усвідомленістю.
Учень має наблизитися до гідного гуру зі складеними в молитві долонями й почути від нього засіб, що дає безпосередній досвід блаженства недвоїстості із Шивою. Що це за найвища істина, найвища реальність, яку слід пізнати? Хто підтримує все це, безпосереднє сприйняття чого називається звільненням? Повідай мені коротко. Після того як учень, наділений самовладанням, поставить ці запитання, гуру має повідати йому істину, що знищує коло перероджень. Шива і є найвищою істиною, що проявляється як свідомість, блаженство та буття. Він вічний...
Сат-чит-ананда Брахман і Сат-чит-ананда Шива — це одне й те саме. Ведантична традиція говорить «Сат-чит-ананда Брахман». Тантрична, шиваїтська традиція говорить «Сат-чит-ананда Шива». Між цим немає поділу.
Буває, садху різних традицій сильно розділяються, і кожен упевнений у власній правоті. Якось стався такий випадок, можливо, у дев’ятнадцятому столітті: вирішили провести велику бандару для садху різних традицій. Зібралося багато садху. Але, найімовірніше, це були не святі, а просто звичайні садху, і кожен вважав, що його школа найкраще знає, у чому Істина. І вони почали сперечатися. Вони вважали, що оскільки їхня школа найкраще знає, у чому Істина, їм першими мають подавати їжу на бандарі. Виникли дебати, філософські диспути. Вони не могли домовитися, хто на бандарі має першим отримувати їжу. Жертводавцям це набридло, вони розійшлися і просто роздали їжу бідним. Садху також розійшлися, бо не домовилися, їхні уми були сильно розділені.
Завдання Гуру — дати учневі бачення єдності. Єдності Брахмана, єдності всіх поглядів, усіх точок зору, усіх концептуальних традицій, усіх божеств і всіх святих. Це бачення єдності є трансцендентним поглядом.
Погляд трансцендентного бачення не означає, що ми втрачаємо розрізнювальну мудрість або нехтуємо своєю традицією та змішуємо її з іншими — аж ніяк. Погляд єдності означає, що, зберігаючи недвоїстий погляд, ми працюємо з цього недвоїстого погляду єдності, відточуючи споглядання і діючи у відносному, поважаючи свою традицію. Це і є гармонійне поєднання погляду та поведінки.
Шива і є найвищою істиною, що проявляється як свідомість, блаженство і буття. Він вічний, крім нього у світі немає нічого вічного.
