Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава 6.1
Природа самовпізнавання
«Коли золото не впізнається, його втоптують у бруд. Так само, коли не впізнається Брахман, виникає бруд нерозуміння. Той, хто знає Брахмана, заявляє, що він сам – Бог і Брахман, а невіглас не впізнає цієї істини; це невпізнавання називається невіглаством».
Лайя-йогу ще називають школою самовпізнавання. У процесі самовпізнавання ми відкриваємо факт своєї абсолютної божественної природи. Ми не створюємо чогось нового, чим ми від початку не володіли. Однак яких зусиль нам коштує відкрити цю первісну Богоприроду!
Той факт, що ми від початку володіємо божественною природою і впізнаємо її, а не конструюємо, аж ніяк не означає, що ми не потребуємо садхани. Самовпізнавання означає, що ми відкриваємо те, що нам уже властиве, що завжди було з нами, але на що ми не звертали уваги. Для роз’яснення цього часто як приклад наводиться людина, у якої в підкладці пальта зашита купюра на мільярд доларів; попри те, що вона реально володіє великим багатством, скористатися ним вона не може і живе як бідняк, зазнаючи нужди, голоду і страждань.
Духовний учитель – це той, хто говорить людині, що вона володіє таким багатством, і вказує можливість, як намацати й витягти цю купюру. Той факт, що така людина володіє багатством, ще не означає, що вона може ним користуватися.
У процесі самовпізнавання нам потрібно дещо перебудувати в собі, активувати тонку свідомість. Якщо ви володієте потрібними якостями учня (вірою, довірою, розумінням, уважністю, співпрацею тощо), то ця інтуїтивна свідомість із часом буде активована, потік свідомості буддхі буде відкритий. Саме відкритий і активований потік свідомості буддхі дає йогіну розрізняльну мудрість, за допомогою якої можна відділити тіло і прани від вищої Свідомості, як молоко від води.
Якості доброго учня
Щоб відкрити цей канал буддхі, слід просто бути добрим учнем. Причому добрим учнем треба бути не для того, щоб у громаді тебе вважали добрим, або щоб сподобатися духовному вчителю, або щоб не було соромно. Усе це надто дрібне, надто по-людськи. Бути добрим учнем – це набагато серйозніше поняття, тому що тільки добрих учнів пустять у Царство Небесне, якщо під Царством Небесним розуміти звільнення, а саме цю мету ми перед собою і ставимо. Іншими словами, якщо ми хочемо туди увійти, у нас просто немає іншого виходу. Ми не можемо дозволити собі бути середнім, слабким або поганим учнем, оскільки наша мета в такому разі не буде реалізована.
Що означає бути добрим учнем? Це означає правильно впіймати хвилю духовного навчання, духовної співпраці, духовної налаштованості, духовного співпереживання, впіймати хвилю садхани і самаї, завжди бути на цій хвилі, не випадаючи з неї.
Я б не сказав, що поняття «бути добрим учнем» зводиться лише до слухняного виконання вказівок учителя. Усе набагато складніше. Бути добрим учнем – це означає проявити віру, розуміння, власну волю і вміти брати відповідальність за учнівство на себе.
Прийняття відповідальності за свою садхану
Я не дуже заохочую, коли учень намагається перекладати відповідальність на когось іншого (хоч на гуру, хоч на Бога), оскільки духовна практика передбачає прийняття відповідальності за своє звільнення, прояв певної сили особистості, індивідуальності, прояв власної свободи волі.
Відданість і віра аж ніяк не означають сліпе перекладання відповідальності на кого завгодно. Не можна перекласти відповідальність за персональну садхану на Бога. Чому? Тому що Бог дав тобі розум і тіло, надіслав тобі тексти й учителя, але ти хоч щось маєш робити, бо якщо ти цього не зробиш, то як ти розвинеш свободу волі, виростиш якості мандалешвара, сам станеш Богом?
Є розповідь про те, як під час повені чоловік молився Богові, щоб урятуватися. Навколо пливли повалені дерева, тонули люди, усе затоплювалося водою. Але цей чоловік твердо вірив у Бога і сказав: «Бог мені допоможе». Усіх зносило потоком, але кілька людей учепилися за колоду. Вони покликали цього чоловіка, що борсався, сказавши йому: «Хапайся за колоду». Він відповів: «Я молюся Богові, він мені допоможе». І ці люди попливли на колоді далі. Чоловік, продовжуючи боротися за життя і борсатися у воді, побачив, як до нього підпливає човен. Ті, хто сидів у ньому, сказали: «Стрибай у човен», але він відповів їм: «Мене Бог має врятувати». Потім прилетів рятувальний вертоліт, з якого йому спробували скинути драбину, але він сказав: «Має статися якесь чудо, адже я так молюся Богові». Пілоти вертольота знизали плечима й полетіли. Нарешті цей чоловік побачив, що жодного чуда не відбувається, і сильно взмолився Богові: «Чому ж Ти мене не рятуєш?» І тоді перед ним явився Бог в оточенні ангелів і сказав: «Ти просто дурень! А хто посилав тобі колоду, човен, вертоліт? Ти сам маєш ухвалити хоч якесь рішення, хоч щось зробити».
Таким чином, бути добрим учнем означає прийняти відповідальність за свою духовну практику і власну трансформацію, а потім активно проявляти волю в цьому напрямку.
Васіштха говорить, що ні Бог, ні духовний учитель не можуть допомогти тій людині, яка не готова прийняти відповідальність за свою духовну трансформацію. Що це означає? Прийняти відповідальність за свою духовну трансформацію – це означає, що ви самі є мандалешваром для самого себе.
Роль учителя та межі його втручання
Дуже велика спокуса передати відповідальність за духовну трансформацію вчителеві. І тоді такий учень запитує мене: «Що мені робити?» У мене є готові відповіді й рішення, мені взагалі все дуже просто бачиться: «Так, ти мирянин. Добре. Отже, завтра приходиш у послушники. Усе, питання вирішено. Проходь випробувальні завдання й ритрити, навчайся дванадцять років. Пройди всю структуру, а мені тут навіть і думати нема чого. У мене для тебе відповідь готова вже просто зараз – просто роби». Але я знаю, що якщо дам таку відповідь, то вторгнуся в персональну карму цієї людини, у такі глибинні її шари, за які вона тримається, які, можливо, вона зовсім не збирається віддавати.
Тоді виникає питання: а навіщо мені вторгатися в персональну карму людини й ухвалювати за неї ті рішення, які вона сама має ухвалити, навіть якщо їй на це знадобляться роки страждань, спроб і помилок? Чи не надам я їй «ведмежу послугу», ухваливши за неї таке рішення? Можливо, це сильно вплине на її духовне зростання, якщо вона мені віддана. А з іншого боку, чи виросте вона як йогін, якщо я втручуся своєю духовною силою й авторитетом, позбавлю її тих помилок і рішень, які вона сама має ухвалити? Це велике питання. І оскільки я поважаю її свободу волі, то не скажу їй це так прямо. Я скажу: «Це питання твоєї відповідальності. Ти сам маєш це вирішувати. Я, звичайно, знаю, як правильно. Але моє особисте бажання тобі не допоможе. Я не скажу тобі правильну відповідь, тому що ти сам маєш її шукати, озброївшись тими знаннями, які тобі даються». Це подібно до того, як ви складаєте контрольну роботу з алгебри; учитель не скаже вам правильної відповіді, оскільки даром дані правильні відповіді не додають розуму.
Відповідальність означає, що правильні відповіді на рівні рішень вам не видаються, але дається метод, а правильні відповіді ви маєте знайти саме самі. Це не означає, що від вас приховується дхарма або щось у цьому роді. Мається на увазі, що учень сам має виробляти рішення, прийнявши відповідальність за свою садхану. Він має сам розуміти, що означає бути добрим учнем, що означає правильно практикувати.
Прояв відповідальності в практиці
Наприклад, є ступені навчання. Якщо хороший учень подумає: «Цікаво, а чому ці ступені існують? Як би піднятися вище?» Він не пройде повз них, тобто він буде прагнути оволодіти ними. Або є ритритне правило. Якщо учень зрілий і чуйний, він обов’язково ним зацікавиться і спробує застосувати його до себе. Якщо учень незрілий, він його забуде, не буде йому слідувати. Це і є способи прояву або непрояву відповідальності та свободи волі.
Свобода волі реалізується в актах вибору. Акти вибору — це певні точки біфуркації, тобто розгалуження ситуацій, коли можна вчинити так чи інакше. Від вашого вибору в такі моменти залежить ваше майбутнє життя, доля й досягнення. І бути правильним учнем — це означає завжди в таких точках біфуркації, розгалуження ситуацій, проявляти правильну свободу вибору.
Свобода вибору — це прояв вашої свободи волі, яка зсуває вас в альтернативний тунель реальності, де є звільнення. І такий вибір від вас вимагається постійно: слідувати шляхом медитації чи відволіктися, слідувати шляхом бажання чи припинити його, впасти в несвідомість чи бути усвідомленим, прагнути ускладнити практику чи спростити, пройти ритрит і медитувати щоразу, кидаючи виклик обмеженням, чи піти на поводу в обмежень.
Відповідальність проявляється в результаті рішень, що приймаються щосекунди. Саме в процесі відповідальності й прийняття таких рішень ми розуміємо, що дхарма — це можливість, але це не те, що ми вже маємо. Дхарма — це велика привілея, але це не обов’язок. Найглибша духовна зрілість приходить, коли ми усвідомлено починаємо проявляти таку відповідальність.
У нас є наше життя, тіло, прани, розум і є певний відрізок часу, який відведений нам для очищення та досягнення реалізації. І нам треба навчитися завжди приймати правильні рішення, щоб відведений нам час прожити так, аби реалізація відбулася в нашому житті.
Коли мене запитували: «Одружуватися мені чи не одружуватися?», то перші роки я взагалі був у шоці й розгубленості. Мене, монаха, запитують про такі речі, про які, власне, я навіть не замислююся. Як я можу на них відповідати? Чи дає мені моє сангхаті монаха повноваження відповідати на такі запитання? Що може монах відповісти у випадку таких запитань? Це ж питання не за адресою. Це все одно що в музиканта запитати про кікбоксинг. Тому коли мене запитують: «Одружуватися чи не одружуватися?», я кажу: «Одружуйся, а там видно буде. Ти сам усе побачиш».
У тому-то й річ, що духовний учитель не буде прямо давати вам готових відповідей. Він для себе має власне кредо життя, яке й виробив у процесі своєї садхани, причому воно в нього досить однозначне й вельми тверде. Але ви самі для себе повинні виробити власне кредо у своїх умовах і обставинах, користуючись ученням як інструментом.
Дуже велика спокуса сказати: «Тобі ось це треба робити, а тобі — ось це. Дивись же, зроби все саме так, як я сказав, причому негайно. Відречення, голена голова...». Але всі мої рішення, прийняті за учнів, — це будуть лише мої рішення. Учень у цьому випадку буде безвідповідальним, жодного духовного зростання в нього не відбудеться, і тоді, за ідеєю, мені за нього далі доведеться й пранаями робити.
Принципи адвайти та духовної зрілості
Але насправді духовне життя розвивається інакше. У процесі духовного життя наша свобода волі, наша відповідальність повинні зростати все більше й більше. Це означає, що, користуючись ученням як інструментом, ми самі оцінюємо ситуацію, в якій перебуваємо, і виробляємо правильний вектор дій. Дуже важливо зрозуміти цей принцип відповідальності.
Насправді людина завжди прагнула перекласти відповідальність на щось або на когось. Але вчення адвайти цього не приймає. Адвайта забирає всі наші духовні ілюзії та подібні прагнення. Вона не дає нам спроєктованого Бога на небесах. Вона звертає нас до власного «Я». Вона не дає нам етерналістських поглядів і концепцій. Вона завжди звертає нас до власного «Я» і говорить, що треба шукати абсолютну істину в глибинах «Я є»-усвідомлення. Прийняття відповідальності означає, що нам завжди важливо бути усвідомленими й ухвалювати рішення, виходячи з цієї усвідомленості.
Звісно, існує вчення, лінія передачі, система практики та навчання. І тут є однозначні чіткі інструкції: як застосовувати метод, як виконувати медитацію тощо. Щодо всього цього немає якихось двозначностей, але як нам жити, як ставитися до практики, які якості проявляти, як старанно медитувати – усе це залежить від того, наскільки ми діємо зі стану буддхі, усвідомленості. Саме тому важливими якостями учня є довіра, віра, відданість, старанність, розуміння, уважність, готовність до співпраці. Якщо всі ці якості є, то всі вибори будуть правильними.
Радикальність духовної практики та роль сангхи
Духовна практика – це завжди щось дуже радикальне. Це те, що не є мирським, що веде нас в інший світ. І постає питання: чи готові ми прийняти відповідальність, щоб іти в це інше бачення, в цей інший світ?
Духовна практика – це побудова нового життя, входження в це життя, а потім повний перехід у нього. Це створення мандали чистого виміру. Але для того, щоб здійснити такий перехід і створити таке життя, необхідно дуже старанно працювати. Надконцентрація, надзусилля, надясність, надтворча свідомість – ось що може зробити це можливим. А якщо ми допускаємо слабину (слабку концентрацію, слабку ясність тощо), то все це стає неможливим, зависає на півдорозі.
У зв’язку з цим дуже важливою стає третя коштовність – Ар’я-сангха (мандала практикуючих). Третя коштовність – це не просто група людей, учнів одного вчителя, самайних братів і сестер. Це інтегральний метарозум, який проявляється через наші тіла й уми завдяки співпраці, служінню та взаємодії. І чим сильнішою буде третя коштовність, тим сприятливішими будуть умови для досягнення звільнення. Тоді третя коштовність переростає в буддха-кшетру – поле просвітлених, у мандалу, чистий вимір божеств.
Але коли сангха по-справжньому стає третьою коштовністю? Коли учні, роз’їхавшись після ретриту, продовжують бути учнями, коли вони спрямовують свій розум на служіння, на дхарму, на практику, незалежно від того, монахи вони чи миряни. Коли духовний учитель, монахи, послушники й усі інші учні живуть одними цілями, цінностями, планами та завданнями.
«Той, хто знає Брахмана, також знає, що невігластво невігласної людини – це теж Брахман. Коли золото пізнається як золото, воно миттєво «стає» золотом, коли Брахман пізнається як Брахман, він миттєво стає Брахманом.
Будучи всемогутнім, Брахман стає всім, чим забажає, без жодних мотивацій для цього».
Процес самовпізнавання та розгортання ума всередину
Самовпізнавання означає процес проникнення в чисте бачення, процес розкриття божественної гордості. Під час самовпізнавання ми відкриваємо природу, дзеркало нашого Ума й виявляємо, що природа Ума, виявляється, завжди була чистою, досконалою, незаплямованою, але через неуважність ми завжди її втрачали й створили такі обставини, коли її ніби взагалі майже немає. Через те, що ми її втрачали, наша огрубіла свідомість надавала значення тілесним стосункам, тілу, фізичному світу. Стан нашого ума був приблизно таким: 3% – внутрішнє усвідомлення, 97% – зовнішній світ.
Самовпізнавання означає розгортання ума всередину, активізацію тонких контурів свідомості за рахунок такого розгортання, увімкнення інтуїтивного каналу буддхі та возз’єднання зі всевишнім Джерелом через цей канал.
Інтуїтивний канал буддхі вмикається завдяки самодослідженню (вічарі) та споглядальній практиці. Тоді свідомість йогіна реструктуризується, перебудовується: назовні звернено вже приблизно 30-40%, а внутрішнє усвідомлення займає 60-70%, але воно домінує. Відбувається постійне вкорінення у внутрішньому, а завдяки цьому відбувається інтеграція із зовнішнім.
Іншими словами, процес самовпізнавання означає, що, звернувши ум усередину, ви дедалі більше розкриваєте свій ум як простір, наповнений божественною гордістю. Стан джняні такий, що 70% його свідомості звернено всередину, а 30% йому вистачає для життя, спілкування. Тобто цих 30% має вистачити на те, щоб адекватно функціонувати в соціумі, а на 70% ведеться споглядання і духовна робота. І коли ми звернені на 60-70% усередину, відбуваються дуже глибокі зміни в нашому сприйнятті реальності, навіть при 50% зверненості ума всередину відбуваються глибокі зміни.
70% – це стан святого, 50% – це стан того, хто займається виношуванням. Якщо ваш ум звернений усередину, перебуваючи на 70% у спогляданні, то ви в неспанні перебуваєте як у стані сну без сновидінь; ви ніби спите сном без сновидінь, але при цьому дієте. Ви усвідомлюєте внутрішню реальність і черпаєте силу з природного стану.
На початку, поки навички споглядання не реалізовані, наш ум може бути на 20% спрямований усередину і на 80% назовні. Через таку сильну екстравертність зовнішні об’єкти захоплюють нашу свідомість, встановлюються стосунки приязні або відрази. Ми повністю переживаємо ланцюжок авідья-асміта-рага-двеша-абхінівеша.
Психологічний вихід із соціальних зв’язків
Самовпізнавання означає, що ми переструктурували нашу свідомість і поступово починаємо виходити із соціальних зв’язків, з особистісних зв’язків. Тобто ми не зовні починаємо виходити, а насамперед психологічно починаємо з них виходити. Якщо ми спробуємо одразу спочатку виходити, то це може створити багато дисгармонії. Йдеться передусім про психологічний вихід. Іншими словами, ми поступово вступаємо у внутрішнє чернецтво. Тобто я говорю насамперед про психологічний рівень, а не про зовнішній. Не вийшовши психологічно із залежності та зв’язків, неможливо по-справжньому займатися шляхом звільнення. Усе це речі, що суперечать одна одній.
У процесі такої реструктуризації свідомості ми психологічно залишаємо соціальні й особистісні зв’язки, потік часу та подій, прив’язаності до своїх уподобань. Відбувається безперервне вивільнення свідомості з усього того, з чим ми себе ототожнювали. Ми залишаємо хибні зв’язки з тілом, коли сліпо вважали себе «я є це тіло». Поступово ми виявляємо, що чим глибше й сильніше наш ум обертається всередину, тим менш залежними ми стаємо від об’єктів і зв’язків зовнішнього світу.
Вихід із потоку часу та причинності
Ми ніби виходимо з потоку ситуації, причинно-наслідкових рядів, подій, самого часового континууму, тому що все це зовні. Час, причинно-наслідкові ряди – усе це діє зовні. Грубий зовнішній світ діє за цими законами, але сам процес споглядання, перенесення ума всередину переводить нас у площину, де працюють інші закони.
Наприклад, свідомість не пов’язана вектором часу, їй необов’язково текти лише в один бік, з минулого в майбутнє, а вона може вільно повернутися, зафіксуватися в одній точці або споглядати всі три часи лише з однієї точки в стані єдиного «смаку».
Для свідомості немає часових обмежень. Адже кожен із вас легко може згадати минуле і за бажання увійти в переживання минулого, добре сконцентрувавшись, і так само яскраво все це заново пережити. Тоді минуле, якщо ми подумки повернемося в нього, активізується з новою силою.
Для свідомості також немає причинно-наслідкових зв’язків. Вона може вільно змінювати їх. Тобто чим глибше ми відводимо ум усередину і більше там фіксуємося, тим більше ступенів свободи виникає для нас.
Для свідомості немає як такої колективної історії, оскільки під колективною історією саме й розуміють ланцюг перероджень, карму. Колективна історія властива зовнішньому світу й грубим об’єктам, коли існують причина і наслідок. І всім зрозуміло, що якщо навесні ви садите горох, то восени зійде горох, ніколи не зійде овес чи пшениця. Це і є жорстка залежність причини й наслідку, ви тут абсолютно нічого не вирішуєте. Але якщо ви відводите ум усередину, то іноді може з’явитися пшениця, навіть якщо ви садите горох. Чому? Тому що чим глибше введена свідомість усередину, тим більше вона починає впливати на реальність, а всередині для свідомості як такої не існує жорстко зумовлених причинно-наслідкових зв’язків. Свідомість має ймовірнісність, чудесність, там наслідок може змінювати причину, тобто діє закон кільцевої причинності.
Зазвичай у нашому світі причина породжує наслідок, а наслідок не може змінювати причину. Але у світі глибокої свідомості діє інший закон, а саме – закон кільцевої причинності, коли наслідок може запросто вплинути на причину; не лише теперішнє, а й минуле може впливати на майбутнє. Повернувшись у минуле й змінивши там щось у своїй свідомості, наприклад якусь психологічну установку чи соматичне захворювання, ви можете миттєво змінити щось у своєму теперішньому. Тобто свідомість як така має набагато більше ступенів свободи.
Від колективної історії до персональної
Коли ми заглиблюємося в усвідомлення, ми поступово виходимо з лінійного історичного процесу й звільняємося від колеса історії, від колеса народжень і смертей. Ми виходимо з колективної історії й поступово починаємо розуміти, що таке персональна історія.
Колективна історія – це коли ви вписані в якісь загальні процеси – у процес законів природи, в історичні та соціальні процеси. Тобто ви лише частина, ви як тріска, що пливе разом із рікою часу й нікуди не подінеться.
Персональна історія означає, що ви виходите з історичних процесів і ваша історія стає суб’єктивною. Можна сказати, що ваше життя стає одним великим психологічним щоденником, або однією великою картиною, або однією мелодією. Ваша воля, втручаючись, може визначати рисунок цієї картини, настрій цієї мелодії або те, що буде записано в цьому щоденнику. І триває все це безперервно. Тепер картина й світ складаються з ваших духовних реальностей, а не із зовнішніх об’єктів.
І чим досвідченіший йогін як споглядач, чим багатша його душа, тим більше його психологічних реалій. Це подібно до того, як хороший письменник починає жити у світі своїх книг і героїв. Для нього реальність починає складатися зі світу його героїв. Приблизно те саме настає, коли ми виходимо з колективної історії в стан персональної історії. Ми починаємо жити світом свого глибокого усвідомлення. Це не означає, що тут треба фантазувати чи вигадувати якісь ілюзії. Радше це означає, що ми ковзаємо різними рівнями ясності своєї свідомості, і таке розпізнавання різних видів ясності стає головною частиною нашого життя, а зовнішні події нас більше не захоплюють.
Наприклад, якби мене як йогіна запитали: «Які події у вас відбулися за останні сім років? Як ви поживаєте?», то я б сказав: «Моє життя йде дуже добре, у моєму житті дуже багато подій. Цього року я практикував санкальпу «Чисте бачення», а минулого – санкальпу «Низхідна сила». Уже три роки я практикую санкальпу «Божественна гордість» в інтеграції з елементом землі. Це чудесні події в моєму житті, це найголовніші події».
Якщо ви живете так роками, то ваше життя стає переживанням внутрішніх реальностей, а все зовнішнє взагалі перестає відігравати будь-яку роль. Воно рухається своєю накатаною колією, але річ зовсім не в цьому. Ви живете здебільшого у внутрішній реальності, яка не залежить ні від кого, крім вас самих, тобто ви самі визначаєте, якою бути вашій внутрішній реальності. Якщо ви хороший споглядач, ваша внутрішня реальність завжди дуже багата, а якщо ви слабкий споглядач, ваша реальність бідна, ви потребуєте того, щоб черпати енергію із зовнішнього світу й збурювати власну внутрішню реальність. Правильна практика завжди приводить до таких взаємин, що ваша внутрішня реальність і зовнішня гармонійно взаємодіють.
Відкриття в процесі самовпізнавання
Самовпізнавання означає – постійно вростати у внутрішню реальність завдяки оволодінню методами споглядання. При цьому вростання у внутрішню реальність не означає нігілізм щодо зовнішньої реальності, оскільки якщо ми занадто відведемо ум усередину, почнемо ігнорувати зовнішню реальність, то це було б неправильно. Як я вже говорив, 30-40% свідомості має вистачити на служіння, дію, самозабезпечення, спілкування, підтримання гармонійних стосунків, оцінку й аналіз цієї реальності. Це означає, що ці 30% у вас дуже розвинені, і зі своїми надздібностями ви цілком даєте раду зовнішній реальності.
У підсумку самовпізнавання веде до того, що бар’єри між внутрішньою і зовнішньою реальністю повністю зникають, коли зовнішня реальність і внутрішня починають змішуватися.
У процесі такого самовпізнавання ми відкриваємо кілька речей:
Ми переконуємося, що Ум всепроникний і має природу, подібну до простору.
Ми відкриваємо, що сутність природи Уму, бгава – велике переживання божественної гордості, яке притаманне божественним істотам.
Ми виявляємо, що ця просторовість є порожнечністю, але ця порожнечність не негативна, нігілістична, а вона сповнена потенції творити, проявлятися у вигляді гри, маніфестацій.
Ми виявляємо, що розвинена свідомість може проявляти різноманітні сили:
силу знання (джняна-шакті);
силу свободи (сватантрія-шакті) – як можливість мати безмежну кількість виборів і свобод;
силу волі (іччха-шакті);
силу влади над елементами, явищами природи, подіями (айшвар’я-шакті);
силу дії, прояву (крійя-шакті).
П’ять мудростей та їхні прояви
У міру практики, коли ми перебуваємо в такому глибокому спогляданні, поступово починає розкриватися оволодіння п’ятьма силами і п’ятьма мудростями. Ми виявляємо, що залежно від того, з яким елементом наше споглядання може об’єднуватися, діє та чи інша мудрість. Мудрість – це як забарвлення природного стану.
Іноді природний стан може проявлятися як мудрість рівності, коли ми все сприймаємо без оцінок, в єдиному «смаку», для нас світ стає подібним до єдиної маси, в якій ми нічого не прагнемо розрізняти, а сприймаємо все рівнісно, коли заслуги і гріхи, біль і насолода, праве і ліве, смачне і несмачне, чисте і нечисте сприймаються як єдина сфера свідомості.
Іноді природний стан сприймається як дзеркалоподібна мудрість (пратібімба-відья), коли ми здатні гнучко інтегруватися з будь-якими ситуаціями.
Іноді вона проявляється як мудрість розрізнення (вівека-відья), здатність дуже чітко відрізняти всі нюанси й тонкощі будь-якого явища у всесвіті.
Іноді вона проявляється як всезвершальна мудрість, тобто мудрість просвітлених діянь.
Іноді вона проявляється як синтезувальна, всеохопна мудрість, здатна об’єднати розрізнені об’єкти в одне.
Таким чином, у процесі споглядання все полягає в тому, щоб правильно зрозуміти принцип «усе зводити до уму» (до усвідомлювання).
«Ті, хто знає Брахмана, заявляють, що Брахман – це Бог, велика нерухома істота, без руху, дії та інструмента дії, позбавлена причинної мотивації й незмінна.
Коли ця істина не розуміється, це проявляється як невідання в невігласі, але коли вона розуміється, невідання закінчується».
У старому перекладі «Йога Васіштхи» є жорсткі визначення: «дурість» та інші. Ми їх трохи пом’якшили, тому замість слова «дурість» ми використовуємо слово «невідання». Якщо ви скажете людині: «Ти не маєш джняни, у тебе багато дурості», то навряд чи вона зрадіє і захоче далі з вами спілкуватися. А якщо сказати: «Ми перебуваємо в невіданні», то вона може запитати: «А в невіданні щодо чого?» Щодо тієї сутності, яка нас становить.
Але сам по собі термін «дурість» дуже містко виражає суть, тому що ми справді робимо дурниці, коли діємо неусвідомлено. Щоб перестати робити дурниці, треба стати усвідомленим. Немає іншого виходу, окрім як розвинути цю усвідомленість, оскільки в іншому разі це загрожує стражданнями як у теперішньому, так і в майбутньому.
Природа невідання та його прояви
Коли ми робимо дурниці? Коли наш рівень ясності невисокий, коли наша свідомість неглибока, тому ми неправильно оцінюємо ситуацію. Наприклад, людина сподівається на щастя в матеріальному світі. Це помилка, неправильна оцінка ситуації, тому що вона не бере до уваги непостійність. Вона прагне стати щасливою і багатою, але натомість у підсумку помирає, а всі її надії так і не здійснюються. Усе це справді можна без прикрас назвати дурістю.
Дурість властива істотам тваринного світу, світу духів, пекельних вимірів, коли жива істота занурена в певний тип кармічного бачення, зумовлений сильним раджасом або тамасом. Тамас дуже сильно уповільнює рух свідомості, а раджас збиває усвідомлення, як сильна збивальна прана. Унаслідок цього ситуація оцінюється неправильно. За неправильної оцінки ситуації ухвалюються неправильні рішення і відбуваються помилки.
Мирська метушня та йогічний шлях
Живі істоти занурені в мирську метушню, усі їхні дії відбуваються у світі ілюзій, у світі смертності. А йоги — це ті, хто намагається звільнятися від мирської метушні. Зауважте, я не кажу «звільнятися від дії», оскільки дії і мирська метушня — це не зовсім еквівалентні поняття. Проте йоги намагаються уникати мирської метушні як чогось дуже несприятливого для їхнього духовного життя.
Через те, що живі істоти занурені в мирську метушню, вся їхня енергія і життя схоплені цією метушнею та витрачаються на її підтримання. Через це неможливо мислити глобально, масштабно, неможливо думати про Нескінченне. Життя марнується на дрібні цілі й завдання, а тому глобальні стратегічні цілі не вирішуються.
Коли не вирішуються глобальні стратегічні цілі, то насправді не вирішується нічого, тому що життя — це, передусім, стратегічне завдання. Ігнорувати стратегічні завдання на догоду метушні та малим смислам — це означає насправді зазнати невдачі. І в сансарі всі живі істоти, які не ведуть садхану, зазнають такої невдачі, що своєю чергою призводить до страждань.
Людська цивілізація та цивілізація богів
Можна сказати, що світ людей як такий, як певний тип істот або як раса, не особливо вдалий. Ба більше, це повністю цивілізація невдах, неспроможна цивілізація. Сподіваюся, ви це теж розумієте.
Чому я так кажу? Тому що порівняно з богами так жити не можна. Тому що люди помирають, хворіють, не контролюють емоції, не контролюють почуття, не контролюють елементи природи (зовнішні таттви). Вони не контролюють навіть самих себе, постійно з’ясовуючи стосунки, вбиваючи одне одного, воюючи. Чи можна назвати таку цивілізацію щасливою, вдачливою, успішною, процвітаючою? Звичайно, ні. Це невисока цивілізація, що недалеко просунулася шляхом власної еволюції. Це ще дитинство розуму, якщо врахувати, що боги безсмертні, контролюють елементи і свої почуття, мають персональні тунелі реальності, керують простором і часом, можуть створювати цілі світи, на кшталт усесвітів.
І таку цивілізацію, як у богів, можна назвати процвітаючою, успішною, гармонійною. Але людська цивілізація – це цивілізація стовідсоткової смертності. Іншими словами, протягом вісімдесяти років зі зміною поколінь зникає п’ять мільярдів членів цієї цивілізації. Увесь її накопичений потенціал і досвід стирається разом із їхніми носіями. І все це – результат стану, який називається невіданням (авідья, аджняна).
Чому цивілізації богів більш успішні? Тому що боги (якщо ми говоримо про просвітлені душі) володіють джняною, мудрістю. Вони постійно перебувають у стані медитації, самовпізнавання. Їхня ясність настільки глибока, що дозволяє їм контролювати елементи, жити без фізичних тіл, перебувати в персональних тунелях реальності, у чистих вимірах, мандалах, керувати простором і часом, створювати безліч ілюзорних тіл (еманацій). Усе це і є ознакою гармонії, успіху й процвітання, володіння вселенськими силами, які викликаються пізнанням реальності (джняною).
Звільнення від часу через практику
Коли ми починаємо займатися практикою споглядання, ми поступово виходимо зі стану невідання. Довго перебувати в такому стані неможливо, бо час постійно кидає виклики, і якщо ми не перебуваємо в стані джняни та мудрості, то не зможемо адекватно відповідати на виклики часу.
Спостерігаючи за життям людини, яка не практикує дхарму, можна бачити, як час її зумовлює, які зміни відбуваються в її житті. Але що стосується йогіна, то тут усе інакше: час його не так зумовлює. Не можна сказати, що він його взагалі не зумовлює, наприклад, його тіло теж може старіти, але його розум не схоплюється часом, він не накопичує кармічні борги, його розум і досвід не чинять впливу на тонку свідомість, вони всі самозвільняються – це і є ознакою звільнення від ходу й плину часу.
Коли людина дорослішає або старіє, її кармічний тягар із роками збільшується. Вона обростає сім’єю, дітьми, зв’язками, багатством та іншим. Усе це міцно її прив’язує. До того ж у неї з’являються комплекси, хвороби, страждання. І чим довше людина живе, тим складніше їй від усього цього звільнитися. Але справжній практик і йогін із роками стає дедалі вільнішим, природнішим, спонтаннішим, неприв’язаним, а його розум стає дедалі юнішим і свіжішим. Потік трансформації в часі його не так зачіпає, а в разі реалізації не зачіпає взагалі. Це і є вихід із колективної історії та початок входження в персональну історію завдяки оволодінню джняною, самовпізнаванням.
І вся справа полягає в тому, чи існує самовпізнавання свого «Я» як безмежного простору і бхави, чи цього немає, самозвільняється зовнішня реальність чи ні.
Отже, щоб реалізувати самовпізнавання, необхідно постійно приймати відповідальність і робити вибори. Від хорошого учня ставати хорошим садху, йогіном. Від хорошого садху ставати хорошим майстром – тим, хто чудово оволодів садханою і вченням, хто зумів вплести, інтегрувати в життя своє вчення. Від хорошого майстра-садху – до хорошого сиддха, досконалого, святого. Від сиддха – до махасиддха і божества.
Таким чином, постійно приймаючи відповідальність і роблячи вибори, ми звільняємося, стаємо тими, кого пропустять у Царство Небесне.
Царство Небесне і проміжний стан
Що мається на увазі під Царством Небесним? На найпочатковішому рівні це чисті країни – світи, зіткані з психологічної реальності. Це не матеріальні світи, а світи, у яких можна повноцінно жити як особистості, як індивідуальності, мати особистісне самоусвідомлення, спілкуватися з духовним учителем, братами й сестрами по дхармі та продовжувати духовну практику. У цих світах люди мають тонке тіло, але це тонке тіло не потребує такої їжі, яку ми приймаємо тут. Проте в чистих країнах життя може існувати таким самим, схожим на життя у фізичному світі, тільки там немає грубих елементів. Медитуючи протягом п’ятисот років у чистих країнах, йогіни можуть досягати остаточного звільнення. І якщо ви – члени однієї мандали, учні одного вчителя, то це означає, що ви теж можете переродитися в одній із таких чистих країн і продовжити свою духовну практику, якщо, звісно, не станете безсмертними у фізичному тілі тут, на Землі.
Чисті країни набагато красивіші, ніж фізичні. У цих країнах дуже важливий елемент свідомості, там можна створювати реальність силою свідомості. До певної міри чисті країни трохи нагадують віртуальний світ. У віртуальному світі діють інші закони, там є віртуальні тіла, там усе залежить від вашої логіки, мислення та інформації. Ви можете самі трохи брати участь і створювати таку реальність силою своєї свідомості. Хоч це світ зовсім інший, проте ваша індивідуальність там проявляється через силу розуму.
Чисті країни – це світи, зіткані з тонкого виміру вашої свідомості, у якому йогін перероджується як духовна істота. У таких вимірах теж є свої закони. Але в чисті країни можуть потрапити лише ті, хто звільнив себе від мирських бажань і прив’язаностей. Якщо свідомість націлена на чисті країни, то в момент смерті йогін не проходить проміжний стан.
Існує кілька способів не проходити проміжний стан:
Одразу переродитися в пекельних вимірах. Це спосіб для тих, хто накопичив багато поганих карм, тому відразу народжується у світі пекел, замість того щоб переживати розгортання бардо.
Потрапити до чистої країни силою наміру, тобто сконцентрувати свою свідомість на чистій країні й миттєво перенести туди свою свідомість.
Увійти в повністю недвоїстий стан ясного світла і, не випадаючи з нього, проявити ілюзорні тіла.
В усіх інших випадках переживаються процеси проміжного стану.
Під Царством Небесним, якщо говорити про реальність вищу, ніж чиста країна (магічний світ, створений зі свідомості), також можна мати на увазі світи звільнених богів, такі як Шветадвіпа, Вайкунтха-лока, Кайласа-лока. Це дійсні світи, у яких можна перевтілитися або перенести в них свою свідомість, володіючи сутністю, що складається лише зі світла. У цих світах також можна мати ілюзорне тіло, однак це ілюзорне тіло складається з чистої свідомості. І нарешті, найвищий рівень досягнення – це коли настає повне звільнення, відокремлення від світу імені й форми, розчинення в Брахмані.
До всіх цих світів, починаючи з чистої країни, можуть бути допущені лише ті, хто досяг справжньої святості. Тому, хто ще не досяг справжньої святості, доведеться заново переродитися на Землі, щоб знову розпочати духовну практику, зайти на нове коло.
Важливість діяння та відповідальність за кожну мить
Якщо ми безперервно перебуваємо у внутрішньому діянні (виконуємо антар-тапасью) і при цьому застосовуємо вправні засоби, накопичуємо заслуги, то ми можемо створити потрібні причини для правильного переродження. Слід зрозуміти, що дуже важливо, що ми робимо як у внутрішньому світі, так і в зовнішньому.
Дуже важливо, сприймаючи вчення адвайти, не ігнорувати зовнішню реальність, не ігнорувати поведінку, вчинки, служіння. Іноді йогіни надто схильні ігнорувати відносну реальність і переоцінювати погляд адвайти, хоча насправді вони його ще не ввібрали. Але від того, що ми робимо і що ми практикуємо в цьому житті, залежить наше наступне переродження – те місце, до якого ми потрапимо в наступному житті. А той, хто сумнівається, що наступне життя існує, переконається в цьому на власному досвіді через кілька десятків років.
Якби людина замислювалася над цим, то вона не здійснювала б багатьох дій, які здійснювала або здійснює в матеріальному світі. Вона здійснювала б інші дії. Наприклад, з точки зору переродження будувати храми – корисно, торгувати алкоголем – не корисно. З точки зору вищого переродження служити дхармі та святим, робити підношення – корисно, а служити мирським енергіям – не корисно, оскільки зв’язок із мирськими енергіями стане проблемою і для духовної реалізації, і при переродженні.
Отже, що дає нам можливість брати відповідальність за свій вибір і робити правильні вибори? Розуміння того факту, що наша свідомість сама творить майбутні причинно-наслідкові зв’язки, що від нашого вибору щосекунди залежить, який ланцюг причин і наслідків ми породжуємо в теперішній момент.
Кожна мить – це велика відповідальність. Можливо, ми не дуже замислюємося над цим, ми думаємо: «Швидше б це минуло!», або «Скоро закінчиться сесія медитацій і буде прасад», або «Коли вже нарешті закінчиться цей ритрит?» Тобто ми живемо буденними рамками й категоріями. Але річ у тім, що на певному етапі розвитку наша свідомість починає ставати пасіонарною силою (силою впливу), владно-вольовим оператором реальності. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим ближчими стаємо до реалізації. Ми починаємо розуміти, що все залежить саме від нас і від наших правильно ухвалених рішень, що «на кону» стоїть дуже багато. Це подібно до того, як ви граєте в якусь азартну гру, де можна багато виграти або багато втратити.
Шлях до абсолютної свободи волі
Саме таке усвідомлення дає нам можливість брати відповідальність і формувати своє майбутнє, спираючись на правильні вибори. У процесі цього наша вільна воля зростає. І наше завдання – зрештою здобути таку безмежну свободу волі, щоб ми могли повністю керувати часом і простором, могли реалізовувати свободу волі в актах вибору під час взаємодії з будь-якими енергіями сансари: із зовнішніми об’єктами, з причинами та наслідками, часом, простором, елементами тіла, стихіями природи, тонкими вимірами.
Звільнення так названо саме тому, що в ньому реалізовується гранична свобода волі. Відбувається розквіт нашої свідомості, і це проявляється як безмежна свобода волі. І можливо це лише тоді, коли ми повністю перейдемо на рівень існування «Я» як чистої свідомості, оскільки свобода як енергія властива саме свідомості, а не інертній матерії, грубим таттвам, гунам. Тобто абсолютна свобода можлива тільки на рівні чистої свідомості.
Отже, здобуття абсолютної свободи волі та звільнення відбуваються в той момент, коли ми повністю переходимо на реалії чистої свідомості.
Ріші Васіштха говорив:
«Хто ігнорує нескінченне на догоду скінченному, той сам стає на шлях ілюзій і страждань».
Коли ми не ігноруємо нескінченне? У тому випадку, якщо розпізнаємо ум, подібний до простору й наповнений бхавою. Таке щосекундне розпізнавання – це і є самозвільнення. Тобто самозвільнення настає лише в тому випадку, якщо ми глибоко занурені в таке розпізнавання. Але якщо ми занурені неглибоко, то й самозвільнення, відповідно, не настає.
