Коментар до тексту «Махабхарата»
Ми продовжуємо уривок із «Махабхарати» про те, як боги здобули амріту.
Учора ми говорили про те, як Дурваса Муні, відвідуючи зібрання правителів, отримав від них у подарунок гірлянду. Потім, коли він повертався у світ небожителів, він вирішив, що найдостойнішим є Індра, і подарував йому цю гірлянду. Індра передав її своїм помічникам, і в результаті гірлянда опинилася на одному з парадних слонів. А коли за якоюсь випадковістю Дурваса Муні повернувся, він побачив, що слон грається з гірляндою. Дурваса Муні від цього прийшов у лють, вважаючи, що Індра зовсім не поважає його як святого мудреця, якщо він так поставився до подарунка. І тоді він прокляв усіх богів, щоб вони втратили всю свою духовну силу.
Хтось може подумати: «Як досконалий мудрець міг прийти в лють?» Однак насправді його лють була трансцендентною грою. По суті, це було заплановано ним самим, щоб запустити процес зміни вимірності всесвіту за допомогою богів і асурів, тобто це була тонка ліла, яку він спровокував цим прокляттям.
Боги, приголомшені тим, що їх прокляв сиддх, який володів колосальною духовною міццю (а це була лише одна з його ілюзорних проекцій), вирішили знову відновити баланс. Для цього вони зібралися на раду на горі Меру.
Тепер поведемо стародавні були,
Розкажемо, як амріту боги здобули.
Є у світі гора крутохолмна Меру,
Не можна їй знайти ні порівняння, ні міри.
У надсвітній красі, в недоступнім просторі
Сяє вона в золотистім уборі.
Блисканням сонця палають її глави,
Живуть на ній звірі, цвітуть на ній трави.
Там дерево сусідить із листяним деревом,
Там птахи дзвенять багатозвучним співом.
Повсюди озера і світлі ріки,
Хто грішний — гори не досягне повіки,
Ті, хто совість зневажив, забувши про віру,
І в думках своїх не зійдуть на Меру!
Вбрана вершина її перлами,
Схована вершина її хмарами.
На цій вершині, у перлиннім чертозі,
Сіли одного разу небесні боги.
Гора Меру як вісь світу
Що таке Меру? Це, звісно, не фізична гора, радше це вісь світу нашого кармічного колективного тунелю реальності. Вона тотожна центральному каналу. Можна сказати, що центральний канал у нашому тілі є проекцією цієї осі світу — гори Меру. І залежно від локи та кармічного бачення Меру бачиться по-різному. У вищих вимірах вона бачиться як стовп світла, де вимірність у просторі та часі схлопується. У нижчих вимірах вона бачиться як центр Чистих Земель, навколо яких групується сімейство богів.
Чому ми вивчаємо стародавні міфи? Адже хтось може подумати: «Достатньо лише медитувати». Але це слід розглядати саме як практику очищення свого минулого, яке зберігається у підсвідомості, та його пізнання, тому що минуле, теперішнє і майбутнє насправді не є чимось розрізненим. Якщо ми змінюємо наше минуле, то й наше теперішнє змінюється. Якщо ми маємо в біографії комуністичне минуле, ці ототожнення ще дуже довго житимуть усередині нас у вигляді підсвідомої пам’яті, навіть коли ми практикуємо. Але якщо ми відновлюємо зв’язок часів, знаючи, що ми є нащадками богів, що наше минуле — це щось дуже глобальне й величне, з чим ми маємо зв’язок завдяки лінії передачі, то, звісно, і в теперішньому наша ідентифікація очищується.
Роздуми над пуранами та стародавніми міфами дають можливість зовсім по-іншому поглянути на реальність, започаткувати чисте бачення та божественну гордість.
Рада богів і пошук амріти
На цій вершині, у перлиннім чертозі,
Сіли одного разу небесні боги.
Важливу розмову вели вони в справі:
Напій безсмертя здобути бажали.
Нараяна мовив: «Почнімо невтомно
Збивати багатоводний простір океану,
Нехай боги і демони, прагнучи блага,
Немов вершки, зіб’ють океанську вологу».
Коли боги стали безпорадними, саме тоді виникла друга проблема: цар асурів, Балі, оголосив богам війну й рушив на їхнє божественне місто Амараваті з величезною армією. Оскільки боги були ослаблені, втратили сиддхи та безсмертя внаслідок прокляття, вони неминуче мали зазнати поразки.
Насправді благословення або прокляття часто зустрічаються у духовному світі. Силою прокляття можна знищити цілий тунель реальності, силою благословення можна його відкрити, якщо йогін перебуває у глибокій присутності, оскільки у нефізичних світах діють закони інформації, а творчою силою є саме воля та інформація.
Тоді боги вирушили до Шиви й розповіли про те, яка з ними сталася невдача. Шива сказав, що не може скасувати прокляття Дурваси, бо саме він наділив його певними повноваженнями. Але насправді Шива розумів, яка ліла розгортається, просто не хотів зупиняти її завчасно, хоча й міг це зробити. Він відправив богів до Брахми. Але Брахма також відмовився брати в цьому участь під якимось приводом. Тоді вони вирушили до Вайкунтха-локи, де перебував Вішну, оскільки саме обов’язком Вішну було підтримувати баланс (рівновагу) сил у всесвіті.
Вішну був занурений у трансцендентальне самадхі, лежачи на багатоголовому змії. Боги почали вихваляти його та закликати співом, промовляючи тисячі найрізноманітніших його імен. Тоді Вішну проявився і запитав: «Що вам потрібно?» Боги розповіли йому про те, які проблеми в них виникли. Вішну занурився в медитацію, а після цього сказав, що лише певна частка нектару безсмертя (амброзії, вершків Світового океану) може повернути їм їхні колишні властивості.
Ми амріту, цей напій чарівний,
Отримаємо разом із лікувальною травою.
Тож давайте збивати океанську хвилю! –
Нараяна мовив, вселенський охоронцю.
Є у світі гора, над горами цариця.
З її висотою ніщо не зрівняється.
На Мандарі птахи живуть і рослини,
На Мандарі – володіння диких тварин.
Її оголошує стоголосий наспів,
Зубчастим вінцем прикрашають скелі.
І вирвати хотіли на початку
Небесні боги велику гору.
Збивання світового океану
Що означає «збивати світовий океан»? Світовий океан – це, можна сказати, первозданна енергія хаосу в непроявленому стані. Ріші говорили й описували цю історію термінами людей кількох тисяч років тому. «Збивати молочний океан, щоб отримати вершки» – це було нормально для того часу. Якби вони писали зараз, то сказали б щось на кшталт: «Вони намагалися змінити вимірність певного тунелю реальності у всесвіті, щоб встановити нові параметри, закони та константи». І оскільки цей простір потрібно було наче збовтати, для цієї мети вони взяли те, що тут називається горою Мандара. Одним богам підняти її було не під силу, тому Вішну попросив Індру укласти перемир’я з асурами, пообіцявши їм рівну частку амброзії. Індра засумнівався, чи варто ділитися амброзією з асурами, бо в такому разі вони також набудуть великої духовної сили й можуть здолати богів. Але Вішну сказав, щоб Індра про це не турбувався. Тоді боги та асури уклали договір, вирвали Мандару й опустили її у первозданний вселенський океан.
Щоб Мандарою гордою збивати невтомно
Безмірну синю широчінь океану.
Та гору не вирвали, як не трудились.
До Нараяни, до вічного Брахми прийшли:
«Хоча домагаємося дивної амріти,
Одні ми з важкою роботою не впораємося».
Всесущі боги, до добра схиляючись,
Тут покликали Шешу, могутнього змія.
І встав він, і вирвав він гору з лона
З квітами, звірами, зеленою травою.
Вирушили боги з великою горою
І мовили до океану-володаря:
«Твою воду горою ми збивати будемо,
Ми здобудемо амріту, вологу безсмертя».
Сказав океан: «Не боюся я тривоги,
Але дайте мені частку амріти, о боги!»
І коли вони почали поєднувати елемент землі з елементом простору, їм довелося домовлятися з божествами-правителями цих елементів, оскільки без їхньої підтримки їм це не вдалося б. Елементи мають правлячих стихійних духів і правлячі сили, які володіють великою духовною міццю.
Потім говориться, що боги схопили Васукі, величезного змія, який жив в одному з пекел. І навколо гори вони обв’язали його замість мотузки. Що це означає? Це означає, що вони залучили якогось найсильнішого духа — елементаля, який правив надрами й міг докласти цієї сили. Вішну запропонував богам стати біля голови цього змія, але асури, будучи підозрілими за своєю природою, подумали, що їх обманюють. Тоді боги поступилися їм і стали в кінці цього змія, а асури стали на початку. У результаті обпікаюче дихання, яке виривалося з пащі Васукі, послаблювало асурів.
Тоді до царя черепах, на якому
Стоїть світобудова, прийшли з розмовою
І боги, і демони: «Зроби нам ласку,
Щоб ця гора на тобі утвердилась».
Тоді черепаха підставила спину,
Піднявши і підніжжя гори, і вершину.
Говориться, що в процесі такої зміни простору гора почала провалюватися в рідке дно океану. Тобто відбулася якась дестабілізація елемента землі та елемента води, і неможливо було утримувати процес під контролем. Тоді Вішну увійшов у найнижчі рівні грубих елементів і впровадив свою свідомість у духів, які правили надрами — найщільнішими ділянками матерії. Завдяки тому, що він почав рухати їх силою свого наміру, ці щільні духи, які правили нижчими ділянками матерії, могли відновити цей процес. Тому часто говорять про Курма-аватару — втілення Вішну у форму первозданної вселенської черепахи. Це не означає, що насправді це черепаха. Це слід розуміти як духа, який керує дуже щільними процесами матерії.
Алхімічна трансмутація
Могутні зробили гору калатівкою,
А Васукі, довгого змія, — мотузкою.
І стали, бажаючи води животворної,
Збивати океан, безмежно-просторий.
Збивали, як масло господині-подружки
Із вершків найкращих збивають у діжці.
І стали спільно розтягувати змія,
Кінець у мудреців, у демонів — шия,
Підіймав його голову бог невпинно
І знову опускав у глибину океану.
Із пащі зміїної, шумлячи над хвилями,
Злітали і вітри, і дими, і полум’я,
І ставали дими громадою летючою,
Широкою, пронизаною блискавкою, хмарою.
На демонів, мучених жорстоким жаром,
Вона низвергалася киплячим потоком,
Із гірської вершини під час обертання,
Як злива, струменіли квіти й рослини.
Тут ідеться про процес алхімічної перегонки, трансмутації. Після того як почали змінювати вимірність простору, поєднувати елементи, почали з’являтися знаки реалізації. Це називається чатурдаса-ратнум, тобто чотирнадцять коштовних предметів. Можна сказати, що це різні тонкоматеріальні об’єкти, які мають колосальну духовну силу. Символічно тут вони називаються Місяць, дерево Паріджата, слон Айравата, корова Сурабхі, Варуні (богиня вина з посудиною), апсари, білий кінь, богиня Лакшмі, морська мушля, булава, скарб під назвою Каустубха, а також Дханвантарі (бог медичної науки аюрведи) з посудиною, що містить амброзію. Усі ці знаки були розподілені між Індрою, Вішну, Балі та сімома ріші.
Щойно виник Дханвантарі з посудиною нектару (амброзією), тобто з шуканим продуктом алхімічної перегонки, боги й асури припинили займатися пахтанням океану та спробували заволодіти цим нектаром. Між ними почалося суперництво з приводу того, хто привласнить цей нектар. І асурам вдалося обманом привласнити його.
Із гірської вершини під час обертання,
Як злива, струменіли квіти й рослини,
Спліталися квіти у височині пелюстками,
На світлих богів спадали вінками.
Оберталася гора, приречені смерті,
Тонули насильники вод у круговерті,
Земля здригалася, і волога, і повітря,
Падали дерева з пернатими в гніздах,
І дерево об дерево, і камінь об камінь,
Зіткнувшись, породжували несамовите полум’я.
Немов синя хмара — блискавичним жаром,
Воно іскрами бризкало, мчало пожежею.
У тому полум’ї гинули неправий і правий,
І хижі звірі, і лагідні трави.
Та Індра, граючи громами, відважно
Погасив вогонь бурхливою зливою.
Тоді в глибокий океан ринули
І запашні соки трав, і дерев.
Вода спочатку перетворилася на молоко,
Потім увібрала благодатні соки
І згодом перетворилася на збите масло, —
На час робота богів припинилася.
Звернулися в молитві премудрі: «Дарувальнику,
Поглянь, як ми втомилися, Брахмо-творче!
Ми втратили силу, нам боляче, прикро,
Що досі дивної амріти не видно!»
Первозданний Брахма сказав Нараяні:
«Дай силу тим, хто невтомно звершує працю».
Він вдихнув у них силу, безгнівний небожитель,
І місяць виник, немов задушевний друг.
Він пролив промені над безмежним простором,
Засвітився прохолодним і ніжним світлом.
З’явилася в океані богиня вина,
Потім у своєму білосніжному вбранні
З’явилася богиня любові й краси.
За дивною богинею, могутній, мов твердиня,
Показався божественно білий скакун,
Народжений із піни, він торкався піни.
З’явився бог-цілитель, піднімаючи
Посудину: це амріта — жива волога!
