Коментар до тексту Гараба Дордже «Золоті письмена»
Цей єдиний і неповторний природний стан можна виявити лише в ньому самому, або, дослівно, у зв’язку із самим собою.
Природний стан виявляється після наших навичок концентрації та за пильного спостереження. Звісно, його спалахи можуть виникати самі собою завдяки Гуру-йозі. Але зазвичай монах має досягти успіху в спостереженні, реалізувати щонайменше другу або навіть третю дг’яну в практиці концентрації й опанувати щільний метод уважності.
Коли щільної уважності досягнуто, вона звертається на наш внутрішній світ, і ніщо від неї більше не вислизне. Те, чого ми раніше могли не помічати, тепер ми помічаємо. Тоді ця уважність просто силою самої себе починає очищати наш внутрішній світ від усіх залишкових прив’язаностей.
Первинне усвідомлення і єдність усього сущого
Таким чином, якщо знаєш свою власну суть, усе поєднано в єдиній миті завдяки присутності первинного усвідомлення, яке не перевершує знання єдиної суті. Сутність є шунья або порожнеча, відображальна здатність дзеркала. Для того, хто знає або розпізнав свою власну суть, тобто осягнув дзеркалоподібну природу свого внутрішнього єства, увесь світ миттєво перетворюється на єдність. Ця мить перебуває поза межами часових понять, оскільки й час створений мисленнєвим процесом, існуючи лише в поняттях, які самі є відображенням, а не поверхнею дзеркала. Цей позачасовий стан являє собою четвертий час, відмінний від відомих нам теперішнього, минулого й майбутнього, великий час, що містить у собі решту три, як і єдину мить. У цьому бутті дзеркала, а не відображень безперервно перебуває той, хто сприймає первинне усвідомлення, який цілком усвідомлює цю єдину суть, не потребуючи виходу за межі такого усвідомлення. Той, хто здобув досвід єдності в цьому стані справжнього усвідомлення, тим самим пізнав увесь світ.
Коли ми здобуваємо досвід первинного усвідомлення, немає потреби знати щось інше, оскільки будь-яке знання випливає з досвіду первинного усвідомлення. Є така приказка: «Не виходячи з дому, можна пізнати дао; не виглядаючи з вікна, можна побачити весь світ».
Один учень-мирянин пропонував мені поїхати до Індії або до Єгипту. Я сказав, що те, що я знайду в Індії, я маю і тут, тому не бачу в цьому сенсу. Я не знайду чогось нового в Індії або на іншому кінці світу. Туди є сенс їхати лише заради якогось служіння. Коли ми пізнаємо власний ум, ми перестаємо шукати щось, окрім власного ума. А доти, доки ми не пізнали, ми продовжуємо такі метання, не розуміючи, що все походить із цього єдиного кореня.
Пастки сансарної творчості
Наприклад, у процесі практики в нас проявляються творчі здібності, підвищена ясність, сиддхи, і виникає велика спокуса спиратися на це, зробити це новою основою свого життя. Ми стаємо мудрішими, чистішими, інтелектуальнішими й здатними до сприйняття повноти життя в усіх його кольорах і барвах, і уму хочеться якось спертися на це, порадіти, привітати себе з таким досягненням.
Однак істинний йогін бачить це як чергову пастку, він не дозволить собі цього, оскільки знає, що порівняно з первинною свідомістю все це — ніщо. Якщо йогін потурає собі в сансарній творчості, він подібний до мирських богів. Існує два роди творчості: сансарна й порожнинна, і два роди сиддхи — мирські сиддхи та споконвічні, що походять із природного стану. У випадку мирських сиддхи або сансарної творчості творяться тонкі енергії, однак вони не пов’язані з первинною свідомістю. Це як мирські божества виходять із тіла. Тому, кажучи християнською мовою, такі прояви — це прояви диявола, це мара — син небожителя.
Чотири види мар
Як ви знаєте, є чотири види мар:
- мара клеш, що походить від забруднень і бажань
- мара скандх, що походить від чіпляння за тонкі оболонки
- мара смерті, тобто непостійності
- мара — син небожителя
Вважається, що мара — син небожителя — це як божество із шостих небес, це втілення нашого тонкого ума, який спокушає нас сиддхами, здібностями, творчістю, коли є потяг збудувати на цьому опору для хибного его, замість того щоб віддати все це споконвічній присутності.
Пильність йогіна і внутрішній голос
Йогін завжди дуже чуйний і пильний, щоб не потрапити на гачок цієї мари. Коли в нього виникають різні стани, він може казати: «Я слухаю свій внутрішній голос. Це точно так, я знаю!» Коли так кажуть, я думаю: «Так, бідолаха, він уже точно знає. А я не знаю точно, тому критично ставлюся до всіх видів внутрішнього голосу, і до своїх, і до чужих».
Часто кажуть: «Не вірте собі, вірте святим і настановам» або «Ви повинні прислухатися до внутрішнього голосу, оскільки без цього ви не практик, однак прислухатися слід правильно». Коли ваш внутрішній голос вам щось скаже, підсуне, ви повинні показати це дзеркалу оголювальної усвідомленості, ви повинні перевірити це на індикаторі природного стану, первинної свідомості, порожнечності й самоосвободити. Тоді це буде істинна віра.
Якщо ж просто розкривається внутрішній шар нашого усвідомлення, і ви сліпо довіряєте йому, покладаєтеся на нього, займаючи якусь фіксовану точку зору, то це просто черговий шар, який відкрився вам завдяки духовній практиці, але через свою духовну недосвідченість ви сприймаєте його за якесь одкровення. Наприклад: «Бог мені говорить те» або «Бог мені говорить це». А хто той, кому він говорить? Кому він це говорить? Чи думали ви про це? І взагалі, чи говорить вам щось Бог, чи це ваш власний ум відкриває вам чергові, тонші ілюзії?
Насправді поверхнева свідомість спілкується з глибшими шарами свідомості, і такий процес перетікання тонких енергій – це чергова форма подвійності. Тому йогін дуже чуйний і завжди вчасно відстежує внутрішні інтенції, внутрішній голос, і знає, що внутрішній голос – це безмовність. Він усіляко відстежує всі поповзнення хибного его і відсікає їх або ставить на місце, оголюючи їхню порожнечну природу.
В іншому разі він може впасти в сансарну творчість і породжувати із себе мирські божественні енергії. Багато йогінів були цим відомі: вони отримували якісь духовні досвіди, а потім їхня душа розкривалася навстіж, і вони захоплювалися такою сансарною творчістю на шкоду свідомості, на шкоду розвитку. У такому разі Майстри безцеремонно й жорстко вказували учневі на його повну ілюзію, особливо в традиціях махаянського дзен-буддизму. Вони говорили приблизно таке: «Як чудово, як зворушливо! Ти заснув і зник у сновидінні!»
Істинна ліла і самоосвобождення
Коли ж ми аналізуємо енергії творчості, тобто ці тонкі інтенції, і замість того щоб однозначно їх приймати, займаємо позицію самоосвобождення щодо них і відстежуємо їхнє первинне джерело свідомості, шукаємо їхній корінь, основу, то раптово ми звільняємося від їхнього притягального впливу, від бажання їх проявляти й виражати. Ми перепідпорядковуємо їх порожнечному самоусвідомленню.
Тоді в нас зникає як тенденція прив’язуватися до них, так і тенденція відкидати; вони просто є і проявляються, але це вже не наше его намагається ніби ототожнити себе. Вони є чистою грою, маніфестацією джерела, ми виявили їхні корені, тому не прив’яжемося до них. Ми тепер знаємо, чиєю вони є еманацією, кому вони підпорядковані. Такий стан – це рівень святого або махасіддхи, який вільно проявляє свої енергії. Це відрізняється від сансарних сіддхі або мирської творчості. Це справжня ліла, спонтанна гра одвічного «Я». Тут навіть не йдеться про те, щоб був якийсь егоїзм чи невідання; усі дії від самого початку повністю звільнені.
У нас була послушниця, яка після тижневих ретритів анапанасаті стала отримувати багато різних досвідів: їй захотілося обійняти весь світ, служити бідним, їхати до Індії, щоб зцілювати прокажених, говорити всім про свої здібності. Вона казала: «Я точно знаю!» Я посміявся з неї: «Коли я чую такі слова, я знаю, що через пів року все зміниться». Через пів року вона прийшла й сказала: «Свамі, ви мали рацію».
Єдине дзеркало свідомості
Той, хто пізнав одне, пізнав усе. Феномени нескінченно різноманітні, але безпосереднє усвідомлення єдине. Це єдине дзеркало, що відображає всі речі. Немає іншого справжнього сприйняття, окрім знання безпосереднього усвідомлення. І це подібно до зустрічі двох закоханих, які усамітнилися в таємному місці. Немає іншого справжнього сприйняття, окрім знання безпосереднього усвідомлення.
Говориться, що немає іншого істинного бачення, крім знання цієї первинної свідомості. Будь-яке знання, яким би захопливим воно не було, якщо воно не інтегроване й не об’єднане з первинним порожнісним усвідомленням, є ілюзією, візерунками, що виникають у свідомості.
Цей єдиний у собі стан перебуває лише в самому собі. Цей неповторний і єдиний стан і є знанням стану безпосереднього усвідомлення.
Коли ви слухаєте, передбачається, що, поступово розкриваючись цьому розумінню, ви насичуєтеся ним, це ваша практика. Якщо ж ви слухаєте й думаєте: «О, я слухаю це, але я нічого не реалізував. Коли ж я це реалізую?», то у вас докорінно неправильна позиція під час слухання. Замість того щоб поступово наповнюватися даним у цей момент, ви думаєте про майбутню реалізацію, а не перебуваєте в стані тут і зараз.
Коли ви просто слухаєте, ваша відкрита свідомість налаштовується на цю первинну свідомість. Поступово вона вливається у вас як дуже тонка форма Ясного Світла. Спочатку ми не розуміємо, як це відбувається, але через деякий час можемо це відчувати, наприклад, як дуже витончену енергію. Ми навіть можемо відчувати це тілом або чакрами.
Єдиний корінь розмаїття
Хоча явища світу різноманітні, усі їхні відмінності звільняються самим цим розмаїттям завдяки присутності основного первинного усвідомлення, подібно до того, як розрубування головного вузла на мотузці звільняє сотні ниток, з яких вона складається.
Йогін, спостерігаючи різноманіття всього, що проявляється, постійно намагається виявити єдиний корінь усього цього розмаїття. Наприклад, коли ви практикуєте чисте бачення, ви бачите зовнішній світ, і у вас є кілька способів бачити реальність.
Перший, звичайний спосіб: реальність вас схоплює, і ви в ній — сансарна істота, тобто ви неуважні й не споглядаєте, а просто бачите дерева, будинки, машини, але вважаєте, що так воно і є, і що ви — частина цієї реальності, і тому ваша свідомість у цьому загрузне.
Другий спосіб: практика чистого бачення або уважного споглядання, коли ви починаєте бачити реальність як прояв Абсолюту, ваша свідомість дуже рівна, тому вона не оцінює жоден з об’єктів як самосущий. І тоді реальність постає як певна маса, конгломерат однієї енергії, і ви отримуєте від ситуації або від зовнішньої обстановки даршан, ніби великий вселенський імпульс виходить від усього й проникає у вас.
Я можу зі свого досвіду сказати: куди б ти не подивився, ти не бачиш ні дерев, ні будинків, а бачиш Бога. Ти налаштований на це, ти споглядаєш і постійно бачиш це в усьому: у бику чи в собаці, в машині. Звідусіль він, немов світло, просвічує в тебе, наповнюючи величезною енергією, немов сяйво, що проникає в тебе й насичує твій дух потужним імпульсом вселенської свідомості, це означає, що ситуація дає тобі даршан. Якщо ти заглибився в уважність або в чисте бачення, це відбувається дуже сильно навіть на ходу, навіть коли ти виходиш у місто. Уся річ у тім, що ти дивишся на реальність іншими очима.
Від отримання даршану до його передавання
Нарешті, коли ти дуже глибоко споглядаєш, ти настільки нероздільний із ситуацією, що кожен прояв дає тобі потужний імпульс, ніби ти посеред бурхливого океану світла, який входить у тебе. Ти сам стаєш цим світлом. Більше немає зовнішніх об’єктів, є лише бурхливий океан світла, а зовнішні об’єкти просто виражають цю енергію. І тоді твоє власне світло починає випромінюватися назовні. Про такий стан кажуть, що вже не ситуація дає тобі даршан, а ти даєш даршан ситуації. У тебе з’являється дуже сильна бхавана Абсолюту, велика божественна гордість.
Тоді чого б ти не торкнувся, усе це теж перетворюється на чисте бачення, ти вже можеш змінювати ситуацію або впливати на неї. Це ступінь сіддхі. Можна навести такий приклад. Є монах, який просто ходить і займається служінням; є монах, який перебуває в спогляданні, усе життя якого — це практика зміцнення його споглядання; а є монах, який настільки зміцнився в недвоїстості, що може передавати це іншим. Він змінює простір навколо себе: куди б він не пішов — там зводиться монастир, з ким би він не заговорив, ті стають його учнями, про що б він не подумав, з’являються мурті, святі, сутри, підвищується духовність людей. Просто силою свого розуму він викривляє простір.
Одного разу в Нижньому Новгороді я сидів у кафе на вокзалі, очікуючи поїзд. Поруч зі мною сіли двоє людей років близько сорока. Коли ми розговорилися, вони прийняли мене чи то за даоса, чи то за китайця. Один здобув прихисток за п’ятнадцять хвилин розмови й захотів стати учнем. Другий захотів стати учнем через тридцять хвилин розмови. При цьому говорили вони, а я здебільшого мовчав. Хтось може подумати, що такого не може бути, але це справді було, і не раз.
Звісно, я їх не взяв в учні, розуміючи, що все це поверхове, тимчасове: поки я сиджу, вони здобувають прихисток, а щойно я піду, їхня свідомість зміниться. Проте на двадцять хвилин їхня свідомість повністю змінилася, і вони виявили великий інтерес до духовного життя.
Одного разу Васудева зустрівся у сновидінні з кимось на кшталт чиновників рівня небес Ями, тобто не з божеством, але з кимось подібним — мирським богом. Коли Васудева почав із ним спілкуватися, то зробив йому передачу, і тоді в цього чиновника сильно змінилася свідомість. Він показав Васудеві щось на кшталт сувою, компромату, особової справи, з усіма його минулими гріхами, потім один примірник порвав, а другий дав Васудеві зі словами: «А цей ти сам порви». Таке буває, коли ви у сновидінні змінюєте комусь свідомість силою своєї присутності, тому що присутність у вас дуже сильна, й інші теж входять у неї.
Кажуть, що якщо якийсь святий перебуває в сильній присутності, то в радіусі п’яти кілометрів усі живі істоти й духи місцевості поступово входять у самадхі, у природний стан, здобуваючи прихисток у Дхармі. Це називається давати даршан ситуації.
