Дев’ята стадія – плекання
Даттатрея в «Трипура рахасьї» говорить, що досвід тимчасового, швидкоплинного самадхі не може привести до остаточного пробудження. Невігластво не може бути усунене теорією або швидкоплинним самадхі, тому й існує стадія плекання. Хоча ум розкрився, безсмертна дитина усвідомленості народилася, проте про неї потрібно дбати. Якщо йогін на цій стадії виявить недбалість і не подбає про неї, ця «дитина» виросте невихованою або недосконалою.
Вважається, що в дітей найяскравіші враження виникають у віці від трьох до п’яти років, і в цей час закладаються дуже сильні відбитки (самскари), які впливатимуть на все подальше життя. Таким самим чином на стадії плекання йогін вирощує досягнутий ним стан.
Даттатрея говорить:
«Неуважні люди – просто дурні, які не можуть осягнути самадхі, що повторюється знову і знову в їхньому житті. Вони подібні до людини, яка нічого не знає про скарб, що знаходиться під підлогою її дому, і щодня ходить збирати милостиню.
Тож ти бачиш, що самадхі марне для таких людей. Розум (інтелект) немовлят завжди перебуває в незмінній формі, і все ж вони не осягають своєї сутності».
Плекання означає, що, доторкнувшись до внутрішнього сонця, до безмежного світла, йогін поступово виводить його на передній план своєї свідомості – у стан неспання. Він виводить його спочатку у формі ясності, потім бхави. Саме це дозволяє йому перебувати в природному стані наяву, у неспанні, без занурення в медитативну дг’яну, без зупинки концептуального ума.
Це дуже важливий і принциповий момент, оскільки до цього йогін, не знайомий з основами споглядання, міг займатися концентрацією, медитацією махашанті (зупинкою ума), начитуванням мантр, але з підтриманням усвідомленості у звичайному стані в нього були труднощі. Навіть якщо він пережив спалахи надсвідомості, то в звичайному стані неспання, коли він не сидить у медитації, він усе одно залишається звичайною людиною. І плекання полягає в тому, щоб, переживши спалах надсвідомості, вивести його в повсякденний, звичайний стан неспання у формі ясності оголеного усвідомлення і бхави.
Процес очищення свідомості
Даттатрея в «Трипура рахасьї» (глава 19) так говорить:
«Якого роду зусилля зможе допомогти розкриттю одвічно самосвітної свідомості? Коли вона покрита товстим шаром нескінченних васан (схильностей і прагнень), її нелегко осягнути. Нашарування має бути спочатку розмочене струменем пари приборкання ума, а потім ретельно зчищене гострою стамескою дослідження. Після цього потрібно повертати закріплене кріплення з кристалом кварцу, що знаходиться всередині, – а саме, умом, очищеним вищезгаданим способом, – на шліфувальному колесі пильного усвідомлення і нарешті відкрити кришку кріплення важелем проникливості».
Плекання – це коли ми починаємо повертати свій ум на шліфувальному колесі нашого усвідомлення. Таке «повертання» називається вченням про дев’ять звільнень, про яке ми говорили раніше.
Об’єднання з різними типами думок
Що означає «об’єднувати природний стан із нейтральними думками»? Це означає, що в тебе виникають звичайні думки, але ти не залишаєш присутності, твоя свідомість не забарвлюється бхавою цих думок, ти не скочуєшся в небезпечну ущелину двоїстого мислення, тобто ти не потураєш цим думкам. Ти саме дозволяєш цим думкам проявлятися як самозвільнена гра.
Потім ти вчишся об’єднувати споглядальну присутність із саттвічними (або мирними) думками. Розмірковуючи про якості божеств, про Прихисток, вслухаючись у звук мантри, ти об’єднуєш це зі споглядальною присутністю, вже не відокремлюючи практику мантри від присутності, дозволяючи їм повністю об’єднатися. При цьому ти не впадаєш в етерналістське сприйняття мантри або роздумів і не впадаєш у небезпечну ущелину двоїстих думок, у просте потурання мисленнєвим концепціям, нехай навіть і саттвічним. Ти однозначно все одно перебуваєш у присутності, але споглядання об’єднується.
Тобто, якщо ти візуалізуєш форму божества (це вже підпадає під категорію мирної, саттвічної думки), то ти візуалізуєш не етерналістським способом двоїстого поклоніння, а повністю об’єднуєш її з присутністю, розглядаючи цю думку як прояв природи свого Ума. Це дуже тонкий момент.
Наприклад, я стикався з такими висловлюваннями практикуючих, які намагалися начитувати мантру: «Я постійно начитую мантру, але вона не йде». А куди вона має йти? Вона має залишатися на місці, а ви просто її начитуєте. Я тоді запитую: «А що ви хочете отримати від мантри? Чи розумієте ви мету, з якою її начитуєте? Чи розумієте ви, як саме ми її начитуємо в контексті вчення лайя-йоги?»
Дехто вважає, ніби потрібно когось закликати або має бути якийсь результат, і через це в них виникає занепокоєння. Але це саме об’єднання споглядальної присутності. Якщо споглядальна присутність може об’єднуватися з тарілкою супу, з ходінням у туалет, то я не розумію, чому вона не може об’єднатися з мантрою. У чому тут заковика? Начебто вона має об’єднуватися з ходьбою, косінням, роздяганням і одяганням, але щойно підходимо до мантри, одразу виникає якесь напруження. Чому?
Очевидно, мантру тут було виділено як певну «священну дію», абсолютно відмінну від ходьби, косіння, ходіння в туалет, як щось зовсім особливе, для виконання чого треба докладати зусиль, планувати якісь цілі, очікувати якогось результату. Саме тому й виникло напруження. Тому я зазвичай запитую в таких випадках: «А чому ви її так виокремлюєте? Адже це така сама дія, як і все інше. З нею треба просто навчитися об’єднуватися, не бажаючи отримати від неї чогось, і тоді це стане справжньою споглядальною практикою».
З погляду об’єднання мантра і косіння трави — це на рівні погляду рівноцінні дії, з якими слід навчитися об’єднуватися. Але щойно ми не розуміємо процесу об’єднання і починаємо сприймати мантру як певну окрему етерналістську, двоїсту практику, тоді виникають напруження і труднощі: ми від неї чогось хочемо, ми дуже стараємося, але що більше ми стараємося, то більше в нас не виходить. Насправді все дуже просто — треба залишатися в тій самій присутності під час начитування мантри.
Нарешті, існують гнівні думки, з якими слід навчитися об’єднуватися. Я не прихильник того, щоб хтось сидів і спеціально вирощував гнівні думки — у цьому немає нічого доброго. Йдеться про принципову можливість практики в такий момент, тобто ви розумієте, як із цими енергіями працювати. І якщо вони з’являються, ви не впадаєте в паніку й розгубленість, а залишаєтеся в тій самій споглядальній присутності й миттєво розпізнаєте порожнинність гнівних думок, тим самим позбавляючи їх сили. Це подібно до того, як змія раптово підскочила перед вами, а ви вириваєте в неї отруйні зуби, тому вона більше не владна над вами. Це і є принцип об’єднання під час пестування.
Так само під час пестування ви об’єднуєтеся з трьома типами мовлення і з трьома типами дій: мирними (саттвічними), нейтральними і навіть гнівними.
Усвідомленість і емоції
Запитання: Гуру, вважається, що якщо ти розгнівався, розсміявся, повівся на те, що тебе не задовольняло, або якось себе самовиражаєш, то ти не перебуваєш у присутності, в усвідомленні. Моя думка, що ти сам можеш визначити, був ти в присутності чи не був, перебував ти в усвідомленні, навіть якщо ти гніваєшся, якось виражаєш себе. Тобто тільки ти сам можеш відповісти на це запитання.
Чому? Старший монах може відповісти.
Запитання: Я не маю на увазі окремо взяту людину. Я говорю загалом. Чому вважається, що ти маєш бути спокійним, як удав, грубо кажучи, тебе нічого не має хвилювати, і тоді ти перебуваєш у такій глибокій присутності?
Річ у тім, що усвідомленість передбачає інтеграцію. Причому інтеграцію з усіма елементами, з якими ти вступаєш у взаємозв’язок. А інтеграція означає кришталеву ясність, розуміння. Наприклад, ти дотримуєшся чернечого канону, в якому сказано, що не слід проявляти гнів, і при цьому кажеш, що ти усвідомлено гніваєшся. Але виходить, що твоя усвідомленість не глибока, тобто вона не враховує факт того, що ти порушиш чернечий канон, внесеш дисгармонію, пробудиш чиїсь негативні думки, посприяєш чиємусь падінню і викличеш багато неприємних факторів навіть у стані усвідомленості. А воно тобі треба?
Питання: Гуру, я кажу про те, що багато хто має на увазі під усвідомленістю якийсь чи не аморфний стан.
«Відморожений» стан, так? Зрозуміло. Я зрозумів. Усвідомленість може включати в себе емоції. Можна усвідомлено проявити і бурю гніву, якщо це відповідає ситуації і врятує якусь живу істоту. Але усвідомленість передбачає насамперед здатність враховувати різноманіття факторів і інтегруватися з ними.
Якщо ти йдеш шляхом вінаї, то ти проявляєш усвідомленість відповідно до неї. Якщо ти йдеш шляхом авадхути, то тобі за твоїм каноном треба проявляти щось інше – це інший вид усвідомленості. Якщо ти йдеш шляхом домогосподаря, то тобі слід проявляти любов і прив’язаність до сім’ї та піклуватися про неї – це третій вид усвідомленості. У будь-якому разі усвідомленість, крім наявності ясності в момент дії, передбачає інтеграцію з різноманіттям факторів і енергій, що тебе оточують, тобто ця усвідомленість практична. Зрозуміло, це не відморожений стан. Однак ченцю немає сенсу вправлятися у проявленні гніву.
Усім відомий один колишній чернець, який намагався переконати інших, що він гнівається усвідомлено, тому йому немає сенсу стримувати гнів. Він вважав, що це його ігри, що це його форма проявлення гнівного божества, оскільки він об’єднується з цими енергіями. Я завжди в душі посміювався з цього і думав: «Прийде твій час. Час усе покаже». Так воно і сталося. Чи думав він тоді, коли говорив це, що на цій лекції вже буде відсутній, бо вже буде мирянином. Не думав. Це приклад поверхневої, неглибокої усвідомленості.
Ми можемо багато чого уявляти про себе, але є карма, і в певний момент, астрологічний або кармічний, вона тебе легенько клацне, і ти злетиш зі свого поста, втратиш статус тощо. Навіть боги іноді робили помилки, переоцінивши свої здібності.
Трансформація емоцій у чисте бачення
Інший момент, що істинна усвідомленість – це не проявлення клеш, а здатність перетворити ці клеші на чисте бачення. Іншими словами, емоція може проявитися, але на стадії повної інтеграції гнів може бути трансформований у щось абсолютно чисте, абсолютно позитивне.
Наприклад, був випадок, коли я одного разу прийшов у лють. Це було ще в Криму. Хтось вчинив дуже велику дурницю, якої ніяк не можна було робити. Від цієї дії залежала доля інших практикуючих, авторитет сангхи, поширення вчення – багато чого. Я просто був розлючений. Емоції проявлялися на відносному рівні, але в душі я посміювався з цих емоцій і бачив це просто як гру. Тобто одночасно було дві свідомості: одна величезна, притаманна буденному стану свідомості, і зануреність у неї, а також було все, що стосувалося відносної ситуації, поверхневого розуму і гніву.
Бачачи цю ситуацію, я не полишав базової, головної свідомості, і все більше в неї проникав, сміючись із цього гніву, з відносної ситуації, а через деякий час цей стан повністю зник. Після цього я прочитав хорошу лекцію мирянам, яка дуже сильно їх надихнула. Виходить так, що гнів перетворився на щось позитивне, на те, що справді допомогло іншим.
Згодом я часто спостерігав, що, коли в мене проявлялися якісь енергії чи емоції, вони завжди перетворювалися на щось позитивне: або на якийсь проєкт служіння, або на пісню, або на коментар до трактату тощо. Завжди було так, що яка б емоція не проявлялася, вона завжди перетворювалася на чисте бачення. Я навіть нічого не робив для цього, я не вмовляв себе, що повинен контролювати гнів, а просто залишався в присутності. Цей гнів ніколи не проявлявся ні у формі мовлення, ні у формі дій. Це був миттєвий спалах енергії, спалах прани.
Це подібно до того, як вас хтось налякав, і муладхара-чакра відкрилася. Але оскільки свідомість працює на випередження, вона миттєво бере під свій контроль цей спалах прани й перетворює його на щось інше. Об’єднання з такими проявами означає, що ви випереджаєте подібні спалахи прани, і вони завжди у вас перетворюються на чисті прояви, на чисте бачення. Ви пережили щось, а це проявилося у формі бхаджана; ще пережили щось, а це проявилося у формі якоїсь ікони, скульптури, благословення. Виходить так, що вам шлють прокляття, а з вас виходить благословення. Це і є повне об’єднання та інтеграція, повне очищення залишкових карм, які виникають, зміна уявлення про самого себе.
Зміна бачення і карми
В Індії, як відомо, існує кастова система, і до Махатми Ганді вона була досить стійкою. Махатма Ганді оголосив боротьбу з кастовою системою і вперше почав називати недоторканних харіджанами (дітьми Бога). Хоча у двадцятому столітті кастова система значно ослабла, проте в селах і в місцевостях, віддалених від столиці, ще існували дуже великі обмеження у взаєминах із недоторканними. Недоторканним не дозволялося пити з одного колодязя, ходити тими дорогами, якими ходять усі інші касти, заходити в кафе, навчатися тощо.
Один із лідерів руху недоторканних, який боровся за їхні права, навіть став міністром у статусі недоторканного. І коли йому не вдалося домовитися з політичними діячами про скасування обмежень, він закликав усіх недоторканних перейти в буддизм. Тому близько шести мільйонів недоторканних навернулися до буддизму через обмеження кастової системи. Якщо людина переходила в буддизм або мусульманство, то вона автоматично виходила зі статусу недоторканних і ставала шанованою людиною. Але якщо вона перебувала в ортодоксальному індуїзмі, то на неї діяли всі обмеження. Ці обмеження офіційно заборонені, і зараз є програми допомоги недоторканним. Але все одно кажуть, що якщо недоторканний зайде в кафе, то йому наливатимуть воду або даватимуть решту окремо від інших людей. Підсвідомо існують такі взаємини, оскільки люди дуже бояться осквернитися.
Чому вони бояться осквернитися? Річ у тім, що недоторканні за усталеною традицією займаються брудною роботою: убивством тварин, спаленням трупів, вичинкою шкур, тобто все нечисте виконує суто каста недоторканних. Інші касти не можуть узятися за це. Наприклад, я нещодавно бачив картину, як один слюсар-сантехнік із касти недоторканних стояв по горло в каналізації й займався ремонтом, а інші проходили повз і дивилися на нього зверхньо.
На тлі цієї обстановки в одній із громад касти недоторканних з’явилася людина, яка побачила, що перебуває у великих обмеженнях, що їй не досягти успіху в житті, якщо вона буде недоторканною. Тоді вона почала говорити главам і старійшинам громади (у них теж є такі), що їм потрібно переймати жести брахманів, носити брахманські шнури, освоювати їхні манери, поступово вчити веди, носити їхній одяг. Вони почали переймати всі звички й правила поведінки вищих каст: запроваджувати вегетаріанство, читати веди, носити брахманські шнури, робити посвяти, влаштували суворіші взаємини під час шлюбу тощо.
Паралельно з цим вони почали поширювати міфи про те, що їхня каста має походження чи не від кшатріїв. Деякі брахмани навіть узялися це обґрунтувати, тому відтоді з’явилася приказка: «Добре заплати брахману, і він виведе твій родовід хоч до самого Брахми». Через деякий час ця громада вийшла зі статусу недоторканних, і у великих містах вона отримала визнання: її стали зараховувати чи то до шудр, чи то до вайшнаві. Вони отримали право обіймати різні статуси, посади, тобто стали шанованим і культурним прошарком населення. Можна сказати, що одна людина змінила долю великого клану, цілого народу, кількох мільйонів людей. І це стало можливим унаслідок проявленої сили наміру, унаслідок того, що вони встановили інше бачення всередині своєї спільноти. Вони змінили не лише свої звички, а навіть своє минуле.
Цей приклад мене дуже надихнув, тому що, коли ми займаємося пестуванням, підтримуємо споглядання і божественну гордість, ми, можна сказати, займаємося майже тим самим, тільки в масштабах власного «я». У нас є багато обмежень, і наше его, наша карма, наше нечисте бачення подібні до такого недоторканного. Наше его, як і недоторканного, нікуди, крім світу людей або асурів, не пускають: ні до богів, ні тим паче ще вище. Але поступово, черпаючи світло внутрішнього усвідомлення, ми привчаємо його до іншого бачення, ми вчимося сублімувати всі карми, повністю змінюючи врешті-решт навіть своє минуле.
Процес пестування та зміна бачення
Процес пестування — це впровадження в себе чистого бачення, проникнення його в усі аспекти життя. Коли таке пестування глибоко проникне у вас, раптово виявиться, що ви є втіленням якогось божества, причому не у фантазіях, а насправді, просто раніше це не було видно відносному розуму. Раптово виявиться, що це ваше втілення було певною місією або лілою, щоб це божество щось реалізувало. Усе раптово побачиться інакше, виявиться іншим.
Історія Дрони та урок про божественну зброю
Коли почалася битва на полі Курукшетра, Дрона, великий майстер у застосуванні магічних сил, зброї Нараяни та інших, не давав Пандавам здобути перемогу. Використовуючи магічну зброю, він навколо себе тисячами вбивав воїнів Пандавів, сіючи страх. Дрона був подібний до бога війни, який сам вийшов на поле битви, тому Пандави замислилися, що ж їм робити. Він був брахманом і наставником у бойових мистецтвах братів Пандавів і багатьох з їхнього війська, і його неможливо було перемогти. І тоді було прийнято рішення вплинути на свідомість Дрони якимось іншим способом, а саме обманом. Оскільки він дав обітницю, що припинить битися, щойно дізнається, що його син Ашваттхама загинув у битві, йому вирішили збрехати, сказавши, що його син загинув.
Один із Пандавів сказав: «Ти б’єшся, а твій син Ашваттхама вбитий». Дрона не повірив і вирішив запитати про це Юдхіштхіру, знаючи, що той ніколи не бреше. Юдхіштхіра був прихильником моральних принципів, які дуже поважав, і він не міг збрехати Дроні, який йому довіряв, тому сумнівався. Але прийшов Крішна і сказав: «Зараз не час для даних обітниць. Якщо ми не змінимо зараз ситуацію, Дрона просто всіх уб’є». Оскільки Крішна не був пов’язаний моральними принципами Юдхіштхіри, він порадив йому збрехати. Коли Дрона запитав, чи справді Ашваттхама вбитий, Юдхіштхіра сказав: «Так, убитий. Слон». «Слон» він сказав тихо, про себе, тому що насправді був слон на ім’я Ашваттхама, якого вбили в битві. Це на кшталт як скласти «пальці хрестиком». Сказавши так, Юдхіштхіра вважав, що він не винен у брехні.
Коли він це сказав, Дрона одразу занепав духом. А оскільки він був видатним святим, він відмовився від подальшої битви і просто увійшов у самадхі. У той момент, коли він почав входити в самадхі, Дріштадьюмна, головнокомандувач армії Пандавів, підійшов до нього, зв’язав і відсік голову. Сам же Дрона зник у спалаху світла, який промайнув у бік богів над полем битви Курукшетра. Оскільки у відносному вимірі ці події розвивалися далі, багато кшатріїв засудили вчинок Дріштадьюмни, який, скориставшись безпорадністю Дрони, так учинив.
Помста Ашваттхами та зброя Нараяни
Ашваттхама, дізнавшись, як безсовісно обманули його батька, прийшов у лють. Він був найкращим учнем Дрони і також володів багатьма магічними видами зброї, зокрема зброєю Нараяни, яка, якщо її запустити, вбиває всю живу силу на полі супротивника, але тільки в тому разі, якщо супротивник воює. Якщо супротивник кидає зброю, відмовляється від злих намірів, то вона перестає діяти. Зброя Нараяни була отримана як благословення від самого Брахми, і благословення було таким, що цій зброї неможливо протидіяти. Ашваттхама дав страшну клятву помститися за свого батька і почав одну за одною застосовувати зброї магічної сили. Він використав зброю Агнеї, Варуни, Нараяни, Брахмастру і безліч інших видів зброї, якими не воювали люди, оскільки всі вони вимагали особливих посвят, керувалися мантрами або силою свідомості. Говориться, що коли він застосовував їх, то змінювалася топологія простору: сонце заходило, налітав вітер або в повітрі матеріалізувалися безліч видів зброї, починали вити собаки. Через це Пандави знову почали зазнавати найстрашніших поразок. Тобто вони вже було почали святкувати перемогу, оскільки Каурави, пригнічені загибеллю Дрони, відступали, але Ашваттхама все змінив. Застосувавши свою зброю, він просто розсіяв військо Пандавів.
І тоді Арджуна, якого вважали просто добрим лучником, ризикнув теж застосувати магічну зброю, якою він володів. Саме для цього він у минулому виконував аскези і за благословенням Шиви навчався на небесах тридцяти трьох богів у свого небесного батька Індри різних тонкощів володіння божественною зброєю — зброєю Брахми.
Нейтралізувати зброю Нараяни можна було тільки одним способом: зупинитися, припинити воювати і кинути зброю. Тоді Пандавам порадили припинити воювати, щоб зброя Нараяни їх не вбила. Пандави так і зробили, тому зброя Нараяни на деякий час призупинила свою дію. Замість того щоб убити всіх, вона вбила лише одну акшаухіні. Акшаухіні — це одиниця армії, де є сотні тисяч воїнів, багато колісниць, слонів і так далі, це щось на кшталт дивізії. Коли ця зброя перестала діяти, то Арджуна активізував свою зброю Брахми, отриману від Індри, від якої також не було протиотрути. Він силою своєї зброї змусив приборкатися зброю Нараяни. Виходить так, що він теж змінив кармічне бачення цілого простору зброєю Брахми і нейтралізував зброю Нараяни, якою володів Ашваттхама.
Прозріння Ашваттхами про істинну природу Арджуни
Ашваттхама у великому розладі обурився, чому ж зброя, дана як благословення, не подіяла повністю. Вона мала зруйнувати цілий світ разом із Пандавами, а вона вбила тільки одну акшаухіні. У сильному розчаруванні він сказав: «Усе це майя, ілюзія» — і припинив битися. Він поставив запитання одному з мудреців, своєму покровителю. Цей мудрець сказав: «Ти зазнав поразки не тому, що не був доблесним воїном, а тому, що зустрівся з більш піднесеною свідомістю — з Арджуною». Ашваттхама ніколи не думав, що Арджуна щось із себе являє, оскільки сприймав його просто як доброго воїна. Але цей мудрець сказав: «Ти маєш знати, що Арджуна — це сам Нара-Нараяна, який втілився в тілі. Багато тисяч років він здійснював жахливі аскези, досягнувши такого ж становища, як у самого Брахми. І зараз той, кого ти бачиш Арджуною, — це його проєкція, ілюзорне тіло, яке грає тут із певною метою. Це гідна душа, у якої слід прийняти Прихисток». Коли він це сказав, у Ашваттхами відразу змінилася свідомість, він перейнявся великою повагою до Арджуни і сказав: «Якщо так, то зазнати поразки від такої великої душі — це велике благословення».
Саме так змінюється уявлення про самого себе в процесі практики самовпізнавання, коли ти впізнаєш себе як прояв якихось божественних енергій, замість того щоб впізнавати себе як обмежену особистість. До самовпізнавання це не відомо, здається міфом, фантастикою. Після самовпізнавання це стає природним фактом.
