Коментар до тексту «Йога Васіштха». Глава 6. Опис Бога
Одного разу Васіштха зустрів Шиву на горі Кайласа. Він побачив Велике Світло й те, що цим Світлом був Шива, який ішов, тримаючись за руку з Парваті, а перед ними йшов бик Нанді, прокладаючи дорогу. Васіштха повідомив учням про присутність божества, і вони пішли йому назустріч. Васіштха привітав Шиву, шанобливо вклонився йому, а потім поставив йому запитання: «Який метод поклоніння Богу знищує всі гріхи та сприяє блаженству?» Шива дав йому такі настанови: «Якістю учня йоги є віра (шраддха або ішвара-пранідхана). Ішвара-пранідхана належить до базових якостей «яма», «ніяма». Якість шраддха (віра) згадується Шанкарою в тексті «Вівека Чудамані», де він говорить про якості учня. Розрізнення (вівека), безпристрасність (вайраг'я), прагнення до Звільнення (мумукша) і шестичленна якість саттви (шатсампат): шама, дама, упараті, тітiкша, шраддха, самадхана. Передостання якість — шраддха (віра).
Віра як основа духовного шляху
Ми повинні чітко зрозуміти, що для нас в Ученні являє собою віра, що є об'єктом віри і хто є тим, хто вірить. Віра — це такий процес, який повинен із роками духовної практики зростати, посилюватися. Якщо з роками практики ваша віра в Абсолют, у Бога зростає, ви рухаєтеся правильно. Якщо вона коливається, хитається або стоїть на місці, вам треба замислитися над цим: треба закликати її, виправляти помилки, очищатися, каятися, тому що в процесі духовного життя віра повинна зростати, інакше який тоді сенс вести духовну практику? Ви можете очистити лобові пазухи, виконуючи «неті», але я сумніваюся, що це якось допоможе вам звільнитися від невідання. Ви навіть можете опанувати деякі техніки, але за допомогою технік ніколи не звільнитися від невідання. Невідання зникає з милості Бога, Абсолюту, а така милість є результатом самовіддачі. Щоб була самовіддача, потрібна віра, неможливо здійснити самовіддачу без віри. З роками духовної практики ми дедалі більше зміцнюємося у вірі.
Іноді корисно замислитися про представників інших релігійних традицій: як вони люблять свою Дхарму, як вони вірять у свого Бога, у свій шлях, і порівняти: «Яка моя віра? Вона така ж сильна чи не настільки сильна?» Віра не суперечить принципу споглядання, вона є його суттю, серцем. Скажімо так, споглядання — це реалізована в медитації віра. Що ж таке Бог, віра з погляду Вчення Лая-йоги?
Шива сказав: «Чи знаєш ти, хто такий Бог? Бог — це не Вішну, Шива чи Брахма, не вітер, не сонце й не місяць, не король, не я і не ти, не Лакшмі й не розум. Бог не має форми й неподільний. Те блаженство й велич, які ніким не створені, не мають ані початку, ані кінця, — це Бог, який є чистою Свідомістю. Лише це й слід прославляти, цьому молитися, адже лише це є всім.
Якщо хтось не здатний молитися Шиві без форми, він повинен молитися формі. Це приводить до обмежених результатів, тоді як перше приводить до нескінченного блаженства».
Якщо наш розум має обмеження і нам важко практикувати або прийняти безформне поклоніння, безформне споглядання, вищі санкальпи, усе тонке, ми повинні починати з форми. З шанування того, що є формою: з шанування Ішта-девати, встановлення правильного зв'язку з Гуру, шанування практикуючих, самайних братів і сестер. Поступово від такого шанування з формою ми піднімаємося до безформного.
«Той, хто нехтує нескінченним на користь скінченного, залишає прекрасний сад і шукає колючий кущ. Однак мудреці іноді, граючись, моляться і формі.
Серед предметів, що використовуються під час моління, найголовніші — це мудрість, самоконтроль і сприйняття Вищого «Я» в усіх істотах».
Якщо ви йдете шляхом безформного Брахмана, це не означає, що ви перебуваєте в суперечності з формою. Якщо ви відчуваєте, що у вас є суперечність із формою, отже, ви схожі на Даянанду Сарасваті Свамі.
Свамі Сарасваті Даянанда жив десь у дев’ятнадцятому столітті, був засновником одного з індійських товариств і боровся за чистоту й очищення Вед. Він глибоко перейнявся концепцією безформного Брахмана. Разом з учнями він ходив від храму до храму, сперечався з брахманами на теми ведичної філософії та Адвайти й усіх, із ким сперечався, перемагав. Коли він перемагав, то руйнував мурті, статуї. Усі брахмани його боялися, оскільки не в одному храмі й ашрамі він зруйнував не одну статую. Його аргументи були бездоганними й простими: «Брахман не має форми, кольору, смаку й запаху. Навіщо стоять статуї? Це ідолопоклонство! Це лише затьмарює абсолютну Істину», — логіка вбивчо пряма й проста. Там, де він сперечався, брахмани програвали йому, і всі статуї руйнувалися. Він сперечався так доти, доки не зустрів Лахірі Махасаю. Лахірі Махасая силою своєї сіддхи змусив його оніміти. Він сказав: «Твоє розуміння — це ще не все, форма не суперечить безформному. Дотримання крайніх поглядів — ось що згубно». Крайні погляди — це прихильність або до форми (етерналізм), або заперечення форми та прихильність лише до безформного (нігілізм). Дотримання крайніх поглядів у Вченні є одним із корінних падінь. Якщо ви приймаєте чорно-біле бачення, ви перебуваєте на хибному шляху, і це потрібно змінювати. Принцип безформного включає в себе форму, вони не суперечать одне одному. Безформне — головне й пріоритетне, але воно включає в себе форму. Насправді вони єдині.
У Вченні цей фундаментальний принцип відображається у вченні про інтеграцію. Вчення про інтеграцію означає, що, перебуваючи в недвоїстому, нескінченному усвідомленні, ми спокійно можемо поєднувати його з формою й із чим завгодно: з діями, словами та думками. Ми можемо грати ними як завгодно, і всі вони нешкідливі, як вирвані зуби отруйної змії, через що вона більше не може кусати. Усі вони самозвільняються.
Із таким самим нерозумінням зіткнувся Шанкара, коли здійснив поклоніння Шиві. Шанкара перебував у стані Брахмана, у недвоїстій присутності. Щоб пояснити свою поведінку, він прочитав вибачальну молитву Брахману, попросивши вибачення в недвоїстого за те, що практикує двоїсте поклоніння. Але коли ми виконуємо садхану, нам не потрібно просити жодного вибачення, адже, перебуваючи в спогляданні, природно здійснювати будь-які дії. Коли ви перебуваєте в спогляданні, усі ваші дії самозвільняються: три дії тіла, три дії мовлення і три дії розуму. Наприклад, якщо ви здійснюєте ритуальне поклоніння, перебуваючи в спогляданні, воно самозвільнене. Якщо ви співаєте мантри, займаєтеся роботою, така дія також самозвільнена. Навіть якщо ви робите щось неправильне, однаково ця дія має бути самозвільнена, хоча я нікого не закликаю чинити неправильні дії — але в погляді. Тому всі дії самозвільнені в істинного джняні.
Не звертати уваги на зовнішнє
Коли ми займаємося садханою, один із принципів такий: не звертай уваги на зовнішнє. Я прошу всіх запам’ятати цей принцип — це фундаментальний принцип. Ще раз повторю: не звертай уваги на зовнішнє! Чому це так важливо? Тому що наші уми дуже сильно захоплені зовнішнім. І замість того, щоб практикувати суть, ми часто втрачаємо її, звертаючи увагу на зовнішнє. Наприклад, нам хтось не сподобався, і розум перейшов до нечистого бачення; ми щось побачили, і розум перейшов до оцінок та інтерпретацій. А настанови, а шравана, манана, нідідх’ясана, санкальпа, Атма-вічара? Усе втрачено, усе забуто! Чому? Тенденція розуму екстравертна — звертати увагу на зовнішнє. Часто буває, що, навіть ступивши на духовний шлях, людина забуває про свій вибір, забуває про Бога просто тому, що розум на щось звернув увагу, грубо кажучи, «купився». Він це й обертає, обертає та обертає. Це велика омана!
Я скажу так: не треба звертати уваги на зовнішнє, сутри й шастри про це також говорять. Вони говорять про Гуру, про інші практики. Усе зовнішнє мінливе, усе це тимчасове. Ви тут не для цього! Яка різниця — хто і що вам сказав? Яка різниця — хто який має вигляд, хто що робить? Робіть свою духовну роботу, ви для цього сюди прийшли. До Бога кожен іде сам. Хто що заробив, той те й отримає, коли постане перед Всевишнім. Це треба раз і назавжди пояснити своєму розуму. Якщо ви так зробите, усе життя не матимете жодних проблем, вам буде легко підтримувати чисте бачення. Ні на практиків, ні на мирян, ні на тварин, ні на що — не звертайте надмірної уваги на зовнішнє. Тому що зовнішнє не виражає духовної роботи, суті, уся духовна робота відбувається всередині. Храм може бути великим, наче прекрасний палац, а можуть бути й занепалі стіни. Ви думаєте, серед занепалих стін не можна увійти в самадхі й досягти Звільнення? Можна! В учнів Гуру можуть бути тисячі, а може бути один чи двоє. Якщо ви прийдете третім, ви думаєте, що ваша медитація буде гіршою, ніж якби їх були тисячі? Зовсім ні! Але ми дуже звертаємо увагу на зовнішнє. Цей зовнішній бік релігії дуже сильно зумовлює, вражає розум.
Вчення Лая-йоги — це внутрішнє Вчення, дуже внутрішнє. Санкальпа, Атма-вічара, нідідх'ясана — усе це тонкі речі. Ось на це треба звертати увагу, якщо ви йдете шляхом Вчення Лая-йоги.
Щоб передати цю істину, Даттатрея здійснював карколомні трюки зі своїми учнями. Я таких здійснювати не можу, ви повинні це зрозуміти, мабуть, я до цього не готовий. Випробовуючи учнів, він пив вино, їв м'ясо, удавав із себе безхатька, розважався з жінками, бив учнів, плював на них, навіть на царів. У чому полягала вся його Дхарма? Не звертай уваги на зовнішнє! Чого ж ти дивишся не туди? Бог — усередині. Якщо ти віриш, ти не звертатимеш уваги на це зовнішнє. Справді, що тут такого? Ну, випив вина. А хто не п'є вина? Мільйони людей по всій Росії п'ють вино, і ніхто не робить із цього трагедії. Але якщо Даттатрея вип'є, стільки розмов! Ось це він і хотів розповісти. Хто не тримається за жінку? Та весь Світ тримається за жінку. Що тут такого? Але ці розповіді — на тисячу років. «О, Даттатрея» — це так усіх вразило. Він каже: «Ви Мене не бачите — це все зовнішнє. Я навмисно вас провокую, показую вашу дурість, вашу зумовленість, ваше невідання. Незважаючи на те, що ви назвалися людьми Дхарми, ви знову й знову дозволяєте своєму розуму вестися на всі ці речі». Хто не їсть м'яса? Пів світу їсть м'ясо! Використовуючи ці, здавалося б, найпростіші трюки, Даттатрея дуже сильно пробуджував людей, збуджуючи в їхніх умах безліч рухів карм. Ось його послання: «Не звертайте уваги на зовнішнє!» Тому що Бог, духовне життя, споглядання — усе відбувається всередині. Найпростіший спосіб — зрозуміти це й тихо займатися своєю справою. Але часто буває, що практики — це такі люди, я просто дивуюся, у мене навіть іноді слів немає. Треба винести урок із цих настанов Даттатрейї — не звертати уваги на зовнішнє.
Що б ви сказали, якби монахи вийшли, наче оголені садху-наги в Індії, обмазавшись попелом, із мечами та покурюючи? Ото було б розмов про монахів, так? Враження на все життя. А в Індії це нормальне явище. Знову ж таки — це все зовнішнє. Ми не можемо бачити рівень реалізації іншого, його духовну чистоту і святість. Ніколи не слід судити за зовнішнім: за поведінкою, тілом, манерами.
У юності я сам цим грішив. Наприклад, одного разу я приїхав отримувати Вчення до Вчителя. Учитель був великим, величезним, наче слон, товстим. Я відразу подумав: «Але він має бути худим аскетом. Як я можу отримувати в нього Вчення?» Це мене збентежило. Потім він сказав: «Я зараз зайнятий, я даватиму Вчення пізніше. Я переїжджаю до нового будинку». Я подумав: «Ну от, якби він жив у горах, не було б жодних прив'язаностей». Але все-таки потім, через роки, коли я отримав Вчення й проаналізував його, — це було Вчення найвищого порядку. Але тоді мій розум, очевидно, був надто зумовлений зовнішнім і не був готовий сприймати суть, не звертаючи уваги на зовнішнє. Навіть люди духовного звання звертають увагу на зовнішнє.
Одного разу Аштавакра прийшов на зібрання брахманів. Аштавакра був калікою, його тіло було викривлене в шести місцях (тому його так і називали — аштавакра). Коли брахмани побачили його, вони почали сміятися з нього: таким недоладним він був у своєму скаліченому стані. Він вийшов, щоб дискутувати, вести диспути про абсолютну Істину, але брахмани почали насміхатися з нього, кажучи: «Погляньте, який виродок. І він ще прийшов сюди вести диспути. Мало того, що це простолюдин, його тіло викривлене в шести місцях, а він ще й претендує на знання Істини». Тоді Аштавакра сам зареготав. Коли він реготав, це дуже образило й зачепило брахманів. Вони почали гнівно перемовлятися між собою: «Чому це він регоче? Що він про себе думає?» Він сказав: «Я регочу, тому що прийшов на зібрання вчених людей і сподівався побачити тут учених людей, але бачу, що потрапив на зібрання простолюдинів, які бачать лише шкіру. Як ті, хто все життя працює зі шкірою і бачить лише шкіру, так і ви — бачите лише тіло, лише шкіру й дивитеся тільки на зовнішнє: на моє тіло, не бачачи моєї реалізації». Своєю промовою він дуже присоромив брахманів за їхню поверхову, матеріалістичну позицію.
Чиста Свідомість і розчинення его
Вище «Я» — це Шива, якому слід підносити квіти мудрості.
Я запитав Шиву: «Благаю тебе, розкажи мені, як цей світ перетворюється на чисту Свідомість, як ця чиста Свідомість стає індивідуальною свідомістю та іншими речами?»
Шива продовжив: «Воістину, лише нескінченна Свідомість, яка залишається після космічного руйнування, існує й зараз, цілковито вільна від об'єктивності. Концепції та поняття, освітлені свідомістю в собі, постають як цей світ, так само, як виникають сни уві сні. Цілком неможливо, щоб об'єкт сприйняття існував поза всюдисущою нескінченною Свідомістю. Усі ці гори, увесь світ, індивідуальна свідомість і всі елементи, що становлять світ, — це лише чиста Свідомість».
Шива тут пояснює принцип чистої Свідомості. Бог для нас — це Праджняна, споконвічна, самонароджена Мудрість. Ця споконвічна Мудрість існує завжди, вона існувала ще до нашого народження, ми володіємо нею по праву, так само як царський нащадок-принц має право успадкувати трон. Питання не в тому, щоб її отримати або досягти, а в тому, щоб її виявити, відкрити як те, що є і завжди було. Виявити її як те, що було завжди, нам дещо заважає. Що саме? Це так звані шістнадцять вузлів невідання (відья-грантх). Ці шістнадцять вузлів невідання і становлять ахамкару, егоїзм. Щоб її відкрити, треба всіма силами намагатися позбутися егоїзму. Егоїзм змушує нас думати, ніби ми — дуже важлива персона, ніби его щось собою являє. Але насправді в нескінченному Всесвіті воно нічого собою не являє. Воно просто бульбашка. Слід це зрозуміти. Тоді ми будемо дуже простими, легкими, плинними. У нас не буде ні проблем, ні образ, ні страждань, ні збентеження.
Якщо егоїзм великий, тоді ми схильні дратуватися, нервувати, скаженіти, ображатися, поводитися зарозуміло. Але все це відбувається через нерозуміння свого становища у Всесвіті. Це все одно, якби мураха, балансуючи на трісці, яку несе бурхливий океан, сердилася на іншу мураху, що затуляє їй огляд. Хіба це розумно? Усі ми — такі мурахи. Его — це така мураха, яка сидить на трісці й мчить. Вона, звісно, може багато думати, але ця тріска з величезною швидкістю мчить у бурхливому потоці, і незабаром її кудись викине, а ця мураха зникне. Ось чим ми є у Всесвіті. Егоїзм змушує нас почуватися важливими. Неправильно почуватися важливими без Бога. Ми не беремо божественну гордість, це інша категорія. Перш ніж практикувати божественну гордість, треба втратити свій егоїзм, треба зрозуміти його згубність, те, що насправді це великий демон. Ба більше, цей демон не так уже й легко здається. Він ще не раз покаже вам своє обличчя (або «рилу», у демонів немає облич).
Коли ми маємо достатньо сили, смирення й сміливості, щоб перемагати егоїзм, ми виявляємо, що наше життя стало набагато простішим, легшим. Ми перестаємо так зумовлено реагувати, не впадаємо в подвійні оцінки, ми взагалі стаємо порожніми, легкими, плинними. Ми бачимо — усе прекрасно, і навіть якщо хтось нас сварить або ми щось відчуваємо, ми думаємо: «У мене жодних проблем немає, можливо, це в них є проблеми, але зі мною все гаразд!» Ось так ви почуваєтеся. У вас усе відбувається легко. Але якщо егоїзм сильний, така людина може роками плекати образу (роками!), навіть у ретриті підтримувати цю образу. Уявіть собі! Вона може мати давні, закоренілі уявлення, які її розум продовжує і продовжує прокручувати. Усе це прояви егоїзму, тобто людина не може відпустити якісь елементарні речі, легко до всього ставитися. Чому? Тому що вона не розуміє, що вона — мураха, ти — мураха, ми всі мчимо на одній трісці. У нескінченному Всесвіті все це смішно. Треба думати про інше, усе це не має жодного значення. Лише істинні мудреці розуміють важливість відмови від егоїзму. Усі ж люди носяться зі своїм егоїзмом, як «із писаною торбою». Їхні амбіції, прив’язаності, гординя, різні нереалізовані проєкції, надії та страхи становлять для них великий інтерес. Це треба залишити. Це, правду кажучи, дуже важливо. Це справді треба залишити! Коли ви це залишите, ви побачите, що це був важкий тягар, який заважав вам бачити реальність, правильно будувати стосунки; завжди зачіпав вас. Істинне смирення з’являється, коли ми залишаємо свій егоїзм, починаємо піклуватися про інших, любити інших і просто звільнятися від своїх егоїстичних зазіхань.
Світ як прояв Свідомості
«До так званого створення, коли була лише чиста Свідомість, де було все це? «Простір», «створення», «свідомість» — це лише слова, вони вказують, як синоніми, на одну й ту саму Істину. Як подвійність, що переживається уві сні, є ілюзорною, так і подвійність, що мається на увазі у створенні цього світу, також є ілюзорною. Як об’єкти здаються такими, що існують і діють у внутрішньому світі свідомості під час сну, так об’єкти здаються такими, що існують і діють у зовнішньому світі свідомості під час неспання. Насправді ані в тому, ані в іншому стані нічого не відбувається».
Зовнішні об’єкти є породженням свідомості. Це має місце як уві сні, так і наяву. Слід зрозуміти, що об’єкти, видимі уві сні, які породжені свідомістю, так само породжуються свідомістю і в зовнішньому світі. Лише об’єкти зовнішнього світу більш інертні, оскільки тут домінують грубі таттви, але принцип той самий. Дуже складно зрозуміти принцип миттєвого творення Всесвіту, який стверджує, що будь-які об’єкти миттєво творяться і руйнуються кожним актом сприйняття. Приклад тут такий: коли ми засинаємо, ми не будуємо палаців, будинків, людей і дерев у сновидінні. Усе це з’являється миттєво. Так само і у відносному світі Всесвіт твориться щосекунди кожним актом свідомості. Щоб Всесвіт підтримувався, потрібна наша власна суб’єктивна свідомість, потрібен той, хто пізнає Всесвіт. Без суб’єктивної свідомості не буде зовнішнього Всесвіту.
Закони миттєвого творення Всесвіту дуже складні. Проте, якщо сказати коротко, вони такі: причинно-наслідкові зв’язки, встановлені між суб’єктом і об’єктом, лише здаються лінійними й однозначними. Насправді це не зовсім так. Наприклад, для всіх є аксіомою: якщо ми кладемо цеглини, то рано чи пізно буде збудовано стіну. Але з погляду миттєвого творення Всесвіту стіна вже існує. Варіант реальності, де стіну зведено, вже існує. Питання в тому, щоб ми могли зрушити цю реальність, аби стіна проявилася. Що тоді таке кладка цегли? Кладка цегли — це магічний ритуал, який притягує той варіант, де стіну вже збудовано. Ми не так кладемо цеглини одну до одної, як змінюємо реальність і свою свідомість так, щоб варіант реальності, де у Всесвіті стіна вже стоїть, проявився повністю. Це наша магія, якою ми оволоділи. Хоча існує також достатньо інших способів, але цей найдоступніший. Це дуже важко зрозуміти, проте теорія миттєвого творення Всесвіту полягає в тому, що ми не створюємо причинно-наслідкових зв’язків, поступово рухаючись до результату, а проявляємо миттєвий результат, просто змінюючи свою свідомість. Цегла й цемент — це наче підношення, спосіб зрушити варіант реальності, змінити своє бачення і свідомість у той бік, де стіну або храм уже повністю збудовано.
«Насправді ні в тому, ні в іншому стані нічого не відбувається».
І в тому, і в іншому стані насправді нічого не відбувається. Усі храми вже побудовані, усі ченці вже досягли Звільнення, стали Буддами. Увесь план Брахми вже розписаний. Нічого не відбувається! Однак він розписаний не лінійно, а багатоваріантно і стохастично. І сансара є таким варіантом реальності, де це ще не збулося, не відбулося. Тому потрібно будувати храми й виконувати практики, щоб перемістити себе в інший варіант реальності, де це вже все реалізовано, усе існує. Але це не звичайний причинно-наслідковий зв'язок. Причинно-наслідковий зв'язок лише здається реально існуючим, але між причиною і наслідком така сама залежність, як між вороною, яка випадково сідає на пальму, і кокосом, що в цей час зривається.
Віра та істинне поклоніння
«Як свідомість є реальністю у стані сну, так само свідомість є єдиною реальністю під час неспання. Це і є Бог, найвища Істина, те, чим є ти, чим є Я і чим є все».
Навіть поки ми не розуміємо принцип свідомості, слід вирощувати віру. Насправді не сподівайтеся, що ви зрозумієте Бога. Ви не зрозумієте його ні зараз, ні через тисячу років, ні тоді, коли станете буддами, богами, махасиддхами або брахмами. Якщо ви думаєте, що будди розуміють Бога, звісно, ви помиляєтеся. Якщо ви думаєте, що великі боги розуміють Бога, ви також помиляєтеся. Бога не розуміє ніхто! Будди розуміють своє невідання й усунули своє невідання, але ніхто з них не говорить, що вони розуміють Бога, тому що Бога не можна зрозуміти, це неможливо. Хотів би я поглянути на таку людину. Навіть великі боги не можуть його зрозуміти. Кожен має свою міру розуміння, навіть найвеличніші зі святих, аскети й тапасві. У кожного є своя міра розуміння Бога, але ця міра в жодному разі не відображає всього розуміння Бога. Можна розуміти карму, усунути карму, досягти Звільнення, усунути особисте невідання, можна створити навіть цілий Всесвіт, як Брахма, але зрозуміти Бога, який грається брахмами, видуваючи їх, наче бульбашки, неможливо. Тому ми говоримо — незбагненний (ачинтья). Можна усунути своє «я» і злитися з Богом, ставши єдиним станом Адвайти. Однак у цьому разі не можна сказати, що хтось зрозумів Бога, хтось повністю усунув невідання індивідуального існування.
Проте, якщо ми не розуміємо Бога, нам слід зміцнювати віру. Якби Бога можна було зрозуміти за допомогою розуму, це був би не Бог, це була б якась математична формула. Але саме віра в те, що незрозуміле, у те, що перебуває за межами логіки, розуму й органів чуття, і є істинною вірою. Така віра з роками має зростати й прояснюватися. Вона починається з віри в логіку, Символ Віри, концепції, мурті, Ішта-девату, Гуру і Три Коштовності. З часом ця віра прояснюється, стає глибшою. Ми виявляємо неоднозначність, нелінійність, багатоваріантність принципу Гуру, Трьох Скарбів, Ішта-девати. Ми відкриваємо глибину й прозріваємо в цю віру. Віру слід гартувати, зміцнювати й плекати. Паростки віри слід регулярно поливати, щоб вони давали сходи. Слід молитися про набуття сильної віри. Не буває так, що ми відразу маємо сильну віру. Стяжання віри (шраддхи) є результатом великої роботи над собою, її прикликання і самовіддачі. Але коли у вас є сильна віра — це справжнє благословення. Усі знаки реалізації приходять до того, хто має сильну віру. Сиддхи давнини завжди спочатку випробовували віру учнів. Віра не з'являється відразу, вона має бути перевірена й пройти через випробування. У кожного свої випробування віри, і ви повинні бути готові до того, що ваша віра випробовуватиметься, уже випробовувалася або випробовується. Без випробувань віра не загартується, і вона нічого не варта.
Шива продовжив: «Поклоніння цьому Богові є істинним поклонінням, таким поклонінням можна досягти всього. Він цілісний і неподільний, недвоїстий і не створений унаслідок діяльності, він нерухомий зовнішніми зусиллями. Поклоніння Йому — джерело радості й блаженства».
Коли ваша віра зміцнюється і ви підкріплюєте її живим спогляданням, у вас відкривається це джерело радості та блаженства. Правильна віра, правильне споглядання завжди ведуть до переживання радості та блаженства. Рано чи пізно з’являються ознаки реалізації: чисте бачення, зміцнення віри й відданості, відмова від егоїзму, збільшення саттви та внутрішньої гармонії. Це перші ознаки того, що ви на правильному шляху і ваша віра зростає. Якщо ваше чисте бачення не зростає, якщо смирення не поглиблюється, якщо внутрішній спокій і гармонія не поглиблюються, якщо відданість не зростає — це означає, що потрібно розмірковувати й виправляти помилки, очищати самаю, здійснювати каяття, виконувати особливі практики.
«Зовнішнє поклоніння формі рекомендується лише тим, чий інтелект не пробуджений. Якщо в когось немає самоконтролю, він використовує квіти для поклоніння; таке поклоніння жалюгідне, як і поклоніння зовнішній формі. Однак ці незрілі практики отримують задоволення від поклоніння об’єкту, створеному ними самими, вони можуть навіть отримати марні результати від такої практики».
Безліч людей здійснюють поклоніння в стилі крія-чар’я-тантри. Крія-чар’я-тантра (храмове поклоніння) — це елементарна практика для багатьох мільйонів людей; найпростіший ритуал піднесення квітів, служіння в храмі. Люди поклоняються, не замислюючись. Вони вважають: «Ось це божество, я йому поклоняюся, роблю підношення». Але насправді Крія-чар’я-тантра є лише підготовчою практикою. Наступна — Йога-тантра й Ануттара-йога-тантра.
Коли ми здійснюємо підношення, пуджі, співаємо бхаджани — це зовсім інше. Ми насамперед перебуваємо в недвоїстому спогляданні, а виходячи з недвоїстого споглядання, ми вільні робити все, що завгодно. Істинним поклонінням є перебування в природному стані. Навіть якщо ви не здійснюєте ритуальних дій, а, наприклад, берете, підкидаєте книгу або б’єте в барабан, то в істинному природному стані це все одно буде істинним поклонінням. Тому що природний стан відкриває чисте бачення, у якому кожна дія подібна до поклоніння. І тоді, якщо ви здійснюєте будь-яку ритуальну практику, така практика набагато ефективніша, вона є істинним поклонінням. Справжній сиддх, що б він не робив: мирну, нейтральну чи гнівну дію, він завжди перебуває в істинному поклонінні, тому що занурений у природне споглядання, природу Ума, він ні на секунду не залишає Бога.
«А тепер я опишу, як слід поклонятися просунутим, подібним до тебе. Бог, якому варто молитися, воістину є тим, хто тримає все творіння, хто поза досяжністю думки й поза описами, поза концепціями, навіть такими, як «усе» або «всезагальна цілісність». Богом називають лише того, хто не розділений часом і простором, чиє світло осяює все, хто чистий і є абсолютною Свідомістю. Він — та свідомість, що стоїть за всіма своїми частинами, прихована в усьому, що існує, що є сутністю всього й затуляє істину».
Таке поклоніння ще називається Брахма-вічара. Чим би ми не займалися, яку б практику не виконували, розум слід спрямовувати на Брахмана. Це суть поклоніння у Вченні Адвайта-веданти та Лайя-йоги.
Одного разу я чув таку сцену в одному з храмів іншої релігійної організації. Молодий прабху, який керував невеликим ашрамом, а в цьому ашрамі було три матаджі, ходив у такому стані й кричав на матаджі: «Як можна не думати про Бога?» Вони про щось пустословили, а він читав мантру й періодично на них покрикував. Самому прабху було двадцять три роки, матаджі — по двадцять. Насправді так покрикувати на свій розум дуже корисно, коли він починає обумовлюватися, втрачати усвідомлення, споглядання; доки ви не є великим практиком усвідомленості й уважності, дуже корисно хоча б на зовнішньому рівні переорієнтовувати свій розум.
Від практики до споглядання Абсолюту
Джняні постійно занурений у споглядання Брахмана. Але як бути, якщо ми поки що не джняні, питання споглядання для нас — велика загадка і Брахман також — велика загадка? Треба хоча б на повсякденному рівні думати й говорити розуму: «Думай про Бога!» І саме це розвертання розуму вводить нас у споглядальний стан, а потім ми підкріплюємо це санкальпою, спостереженням та усвідомленням.
Усвідомлення завжди має трансцендуватися. Санкальпа, сатіпаттхана — усі такі практики за правильної практики завжди неминуче мають трансцендуватися. Трансцендуватися — означає, що розум має спрямовуватися на Абсолют, а якщо трансценденції не відбувається, то розум зависає в якихось невисоких станах свідомості: у станах напівуважності або напівясності. Слід розуміти, що будь-яка практика: санкальпа, Атма-вічара, сатіпаттхана, самоспостереження — має вести до медитації на Абсолют. Ми не повинні зупинятися в підвішеному стані ясності або псевдоясності, який закінчується тим, що ми дедалі глибше занурюємося в саморефлексію, у копирсання у внутрішніх даних. Будь-яка практика підтримання усвідомленості має трансцендуватися, тобто вона має безпосередньо вести до медитації на Бога.
