Поклоніння Богу через інтеграцію з реальністю
«Залишайся в цьому стані, о мудрий, сприймаючи все як дитина. Поклоняйся Богу цього тіла (інтелекту, який наповнює його) усім, що приносить тобі час, обставини й навколишнє середовище, будь спокійним і відмовся від бажань».
У вченні про 16 кала стадії «плекання» й особливо «виховання» пов’язані з мистецтвом інтеграції. Мистецтво інтеграції означає вміння бути в теперішньому моменті й занурюватися в нього, вміння зливатися з тим, що ти переживаєш, уміння залишатися цілісним, тотально проживаючи кожну дію й кожну ситуацію.
Коли ми не вміємо тотально проживати будь-яку ситуацію, закриваємося від неї, блокуємося або стискаємося, ми вкорінюємося у своїй відокремленості та в ідеї «я є це тіло». Мистецтво інтеграції, навпаки, вкорінює нас у недвоїстому просторі. Саме в цьому полягає принцип такого поклоніння всім, що приносить тобі час, обставини й навколишнє середовище.
Якщо ми об’єднуємося з часом, то будь-які зміни, які він приносить, ми проживаємо тотально, цілісно, повно. Що означає тотально й цілісно? Це означає, що наш розум розкритий і ми зливаємося зі змінами, які приносить час. Під час зростання ми стаємо принципом зростання, під час підтримання ми стаємо принципом підтримання, під час старіння ми стаємо принципом старіння, під час умирання ми стаємо принципом умирання, під час переродження ми стаємо принципом переродження. Тоді всі прояви часу, всі видозміни — народження, зростання, збереження, в’янення та зникнення — стають грою на поверхні цього принципу простору.
Коли ми об’єднуємося з обставинами, ми завжди зливаємося із ситуацією і проживаємо її повністю, цілісно, ми входимо в неї. Що означає увійти в будь-яку ситуацію? Це означає виявити її джерело, її сутність. А оскільки джерело й сутність усіх ситуацій єдині, то ми ніколи не помиляємося. Ситуації, причинно-наслідкові зв’язки, подієві ряди, кармічні ланцюжки та реакції не вводять нас в оману, тому що ми бачимо їхню сутність, джерело. І коли ми осягаємо це джерело, ми виявляємо безмежний простір світла, безмежну Сутність, сповнену світла, а подієві ряди, причинно-наслідкові ланцюжки, кармічні реакції є просто грою на поверхні цього простору.
Увійти в сутність чогось, об’єднуватися — це й означає таке поклоніння. Завжди, коли ми входимо в сутність чогось, ми виявляємо порожнинність, а слідом за принципом порожнинності ми виявляємо наповненість усевишнім Джерелом. Принцип порожнинності, якому буддисти приділяють велику увагу, означає, що ситуація сама по собі не існує, за нею є усвідомлення, подібне до простору. Але для нас усвідомлення, подібне до простору, — це не лише неіснування, не лише порожнеча. Це граничний позитив, гранична наповненість, гранична здатність до маніфестацій, ігор.
У буддизмі граничний позитив, здатність до маніфестацій, ігор, існує лише в найпотаємніших і найвищих колісницях, наприклад в аті-йозі. В інших колісницях цьому не приділяють уваги, а підкреслюють саме аспект порожнинності. Ми ж говоримо, що аспект порожнинності — це лише самий початок осягнення цього принципу. Сам же цей принцип має неймовірну неосяжність і наповненість. І виявити цей принцип за всіма ситуаціями — це і є принцип поклоніння.
Поклоніння як самотрансценденція
«Що б ти не робив, коли б ти не робив або не відмовлявся від дії, усім можна поклонятися Богу, який є чистою свідомістю. Розглядаючи все це як поклоніння вищому «Я», яке є Богом, він радіє.
Подобається і не подобається, привабливе і непривабливе — це лише слова, яких немає поза вищим «Я». Навіть концепції, позначувані словами «незалежність», «бідність», «задоволення», «біль», «моє» та «інші», насправді є поклонінням вищому «Я», тому що інтелект, який приводить до появи цих концепцій, — теж вище «Я». Знання космічної Істоти — єдиний належний метод поклоніння їй».
Поклоніння означає, що розум і тіло відіграють підпорядковану роль. Доки ми не зрозуміємо принцип цієї підпорядкованості й не приведемо розум до цілковитого смирення перед вищим «Я», самотрансценденція не відбудеться. І навіть якщо ми підтримуємо уважність із зусиллям або намагаємося бути уважними без зусиль, самотрансценденція не може відбутися, доки не настане граничне смирення розуму та его, доки розум і его не капітулюють перед вищим «Я», доки в цілковитому смиренні вони не облишать усі свої уподобання, думки, судження, оцінки й не почнуть неупереджено та смиренно дослухатися до вищого «Я».
Самотрансценденція (друга стадія споглядання) відбувається саме тоді, коли розум переконується в необхідності капітулювати перед вищим «Я» і, облишивши свої оцінки та думки, просто починає дослухатися до цього вищого «Я», медитувати на нього.
Ахамкара — це структура, яка формується від самого народження і до якої ми поступово звикаємо. І навіть духовний шлях ми розпочинаємо, спираючись на цю структуру. Вона має власні уявлення про все, зокрема й про духовний шлях. Але рано чи пізно вона доходить до такої точки, де ці уявлення потрібно відкинути, адже сам духовний шлях, заснований на цих уявленнях, буде хибним. Така точка — це точка парадоксу. Для его вона завжди є місцем, де відбувається його зникнення. Наше «я» впадає в безмежне збентеження, коли розуміє, що його ніколи й не було. Це безмежно його дивує. І якщо воно не підготовлене філософією, не очищене гуру-йогою, служінням і самовіддачею, воно може навіть впасти в зневіру. Тобто весь його духовний запал та ентузіазм на рівні цієї точки починає випаровуватися, воно починає впадати в зневіру, усвідомлюючи, що прямує до такої мети, де його самого не буде. Це безмежно його дивує. Воно починає рефлексувати й занепадати духом, розмірковуючи над цими темами. І раптом шлях здається йому не таким, яким воно його уявляло. Це здається безмежною страхітливою безоднею.
Тут дуже важливо не припуститися помилки. Адже така помилка закриває шлях до реалізації. Одна з таких помилок називається «небезпечна ущелина двоїстих думок», тобто схильність до сильної рефлексії з цього приводу. Інша тенденція називається «чіпляння», тобто схильність егоїзму за щось зачепитися, спробувати зберегти свої надії та страхи, боязнь їх відсікти.
Якщо у вас є віра, самая і відданість, ви пройдете цей шлях, і ваше его не впаде ані в зневіру, ані в саморефлексію, ані в чіпляння. Ви справді вступите на великий шлях сиддхів і безстрашно ступите в «пащу лева», подібно до святих давнини. Якщо у вас не буде достатньої віри, самаї та відданості, ви можете ступити не в «пащу лева», а кудись в інший бік і залишитися з тим самим, із чим і починали. Саме тут і починається істинна самовіддача. Самовіддача означає, що ми не чіпляємося за свої егоїстичні плани, цілі та надії. Усередині нас є щось набагато глибше.
Загадка індивідуальної свідомості
«О, що це за загадкова дивовижа, коли це вище «Я», яке є чистою свідомістю або інтелектом, наче забуває власну природу й стає індивідуальною свідомістю щодо самого себе?»
Ця загадкова дивовижа і є ми самі. Ми самі й є тим чистим розумом, який наче забув власну природу та став індивідуальною свідомістю, уявив індивідуальну свідомість. Коли відбувається самовіддача й самотрансценденція, ми виявляємо, що насправді ми набули, а те, що ми втратили, — це наші ілюзії та обмеження. Его є ілюзією, воно є обмеженням. І щоб позбутися цієї ілюзії, необхідно справді по-справжньому постаратися, тобто необхідний тапас. Коли ми читаємо про подвиги святих давнини, ми не повинні думати, що такий шлях був необхідний лише в давнину. Насправді его сучасної людини та его давньої людини — це майже одне й те саме. І, дивлячись на подвиги святих, ми не повинні думати, що нам можна менше старатися, що ми можемо практикувати абияк, оскільки вже XXI століття. X століття чи XXI століття — це не має жодного значення. Ці зусилля — це і є тапас. Неможливо просто так звільнитися від ілюзії его, якщо немає тапасу.
Недвоїстість поклоніння
«Насправді в цій космічній Істоті, яка є реальністю всього, немає навіть поділу на того, хто поклоняється, поклоніння і того, кому поклоняються».
Процес поділу існує в умовному відносному світі, коли ми описуємо світ із позиції подвійності. У тому ж стані такого поділу немає. Однак цей принцип поклоніння слід зрозуміти, оскільки розум та его обов’язково мають підпорядковану природу щодо вищого «Я» — лише в цьому разі може відбутися самотрансценденція. А якщо не зрозуміти цієї підпорядкованої природи, то самотрансценденція в принципі відбутися не може. Часто ми не зовсім розуміємо це. І коли постає питання звільнення від ілюзії чи прив’язаності, ми можемо це забути або проігнорувати. Адже саме це і є шляхом до трансформації.
Якщо на духовному шляху необхідно позбутися якихось прив’язаностей чи уподобань, то ніщо не повинно заважати позбуватися їх. Коли ми займаємося служінням чи чимось іншим, то насправді дуже важливо зрозуміти принцип, згідно з яким потрібно займатися поклонінням. Якщо ви підмітаєте дорогу, то маєте два способи це робити: перший спосіб — просто працювати; другий спосіб — здійснювати поклоніння. І дуже важливо не працювати, а здійснювати поклоніння, тому що якщо ви працюватимете, то користь від цього сумнівна, тобто ви просто на зовнішньому рівні виконаєте певну роботу, але не більше. Та якщо ви здійснюватимете поклоніння, то ваша духовна садхана неодмінно розвиватиметься. Як правило, ті, хто здійснює таке поклоніння, займаючись служінням, завжди дуже успішні й у спогляданні, й у служінні, але якщо у вас немає цього принципу, то під великим питанням як споглядання, так і прояв служіння. Чому? Тому що здійснювати поклоніння, займаючись будь-якою діяльністю, — це означає підключатися до надособистісного джерела енергії та завжди діяти в стані такого підключення, а звичайне виконання роботи — це різновид мирської діяльності, яка дає лише відносну заслугу.
Служіння — це завжди такий принцип поклоніння.
Поклоніння свідомістю свідомості
«Ми не вважаємо гідними навчання тих, хто вважає, що Бог обмежений часом і простором. Тому, залишивши всі такі обмежені поняття, залишивши навіть поділ на того, хто поклоняється, і того, кому поклоняються, поклоняйся свідомістю свідомості».
У реальності не існує ні процесу поклоніння, ні того, хто поклоняється, ні того, кому поклоняються. Це все — єдина енергія усвідомлення, чіт-шакті-віласа. Однак цілком правомірно говорити про ці поняття, доки в нас існує поняття «Я». На рівні погляду, у споглядальній присутності, звісно, нам достатньо просто перебувати в природному стані. Але коли ми говоримо про те, яку позицію мають займати наш розум та его щодо всевишнього «Я», всевишнього Джерела, то правомірно говорити про принцип поклоніння й самовіддачу.
Активація вищих контурів свідомості
«Будь спокійним, чистим і вільним від бажань. Вважай, що всі твої відчуття та прояви є поклонінням вищому «Я».
Дуже легко бути спокійним і вільним від бажань під час ретритної практики, коли немає жодних відволікаючих чинників, коли ви почуваєтеся усвідомленим. А коли є діяльність і відволікаючі чинники, це робити дуже важко. Однак уся суть практики полягає саме в тому, щоб зберегти та примножити це усвідомлення, привнести його в усі прояви й дії. Від чого залежить цей спокій? Від чого залежить споглядання? Від того, наскільки активні в нас вищі контури свідомості. Коли вони в нас сплять, у нас ніби вимикаються певні тонкі частини й діє просто звичайний розум (манас), звичайний розум та інтелект (буддхі). І ті, в кого вимкнені вищі контури свідомості, подібні до штучного інтелекту, який начебто діє і відповідає як треба, але чогось у ньому бракує. А бракує в ньому істини живого Духа. І, навпаки, коли в нас вмикаються вищі контури свідомості, цей штучний інтелект (манас) одухотворюється вищою іскрою абсолютного «Я».
Справжній практик відрізняється від недосвідченого тим, що вищі контури свідомості в нього ніколи не вимикаються. Вони в нього завжди активні й працюють у режимі нон-стоп. А новачок у духовному житті відрізняється тим, що йому вдається проникати в ці вищі контури свідомості лише на секунди, тому йому доведеться поборотися з відволіканнями, щоб ніколи не випадати з цих вищих контурів.
