Нам потрібно розібратися, нам потрібно лише пробудитися, як пробуджуються від сну, і зрозуміти, що все це не було реальністю.
Зазвичай дуалістичні вчення, традиційні релігії намагаються змінити думку людини. Думка пов’язана з розумом. «Ти помиляєшся, ти не служиш Богові, твоє життя марне, ти робиш погані вчинки, ти підеш до пекла, тобі треба змінити свою думку, тобі треба зрозуміти, що є Бог або Абсолют». Вони переконують людину, щоб вона прийняла якусь точку зору. Якщо вона приймає цю точку зору, то вважається віруючою; якщо вона не приймає точку зору, то вважається невіруючою. Для переконання людини застосовується безліч теорій, філософій. І коли вона довго їх чує, її розум насичується, вона починає дещо розуміти й переконується. Коли її переконання тверде й остаточне, тоді кажуть, що вона увірувала.
Це добре, але цього недостатньо з погляду ануттара-тантри та лайя-йоги. Тому в лайя-йозі намагаються не переконати людину в іншому, а навчити глибоко усвідомлювати, тобто змінити не її переконання й думку, а усвідомленість. Звичайно, це набагато важче. Тому лайя-йогу важко проповідувати на ринках і навертати у свою віру десятками. Фактично, щоб змусити людину змінити рівень усвідомленості, потрібно самому мати щонайменше рівень просвітлення, тому що пересічний проповідник не може змінити рівень усвідомленості, а зможе дати лише догму, писання, авторитет. Але ми говоримо, що набагато важливіше змінити рівень усвідомленості, оскільки слідом за зміною рівня усвідомленості думка поверхневого розуму зміниться сама собою. Якщо ви навчилися усвідомлювати глибше, то це обов’язково вплине на ваш розум.
Змінити рівень усвідомленості — це означає пробудитися й зрозуміти, що від самого початку ти спав, що все це не було реальністю. Людина може чудово спати, навіть коли вона ввібрала в себе багато ідей, зокрема й духовних, відвідала різні духовні заклади, спілкується з іншими людьми. Вона навіть може мати науковий ступінь у своїй релігії, але це ще нічого не означає, тому що її сон може тривати.
Намкай Норбу був ученим у своїй традиції Гелугпа. Він писав статті, в яких вихваляв свою школу й критикував інші. Його навіть вважали пандитом. Однак коли він зустрів свого корінного Вчителя, той був неписьменним. Коли Намкай Норбу попросив дати йому посвяту, з’ясувалося, що його Вчитель не вмів навіть давати ритуальні посвяти, хоча сам він був майстром таких посвят. Перед тим як давати йому посвяту, Вчитель прочитав у тантрі, що в певний момент треба дзвонити в дзвіночок, і дзвонив у нього цілих п’ять хвилин. Те, що було звичайним ритуалом, для нього виглядало як фарс, він був дуже збентежений. Проте, коли формальна процедура закінчилася, Вчитель дав йому словами пряме введення в природний стан, оскільки був пробудженим. Це розуміння сильно вразило Норбу, він зрозумів, що вчення живе в кожній людині незалежно від її знань.
Розвиток божественної самооцінки
Якщо всі явища, зокрема й суб’єктивне відчуття свого «я», впізнавати як порожній прояв простору і світла, ти вільний.
По суті, що робить істинний Учитель у контакті з учнем? Він розвиває учня, дозволяючи йому змінити самооцінку. Спочатку в нас дуже низька самооцінка. Ми думаємо, що її треба захищати, тому що кожен на неї посягає, а вона й так низька. Ми відчуваємо, що щойно на наше «я» посягають, ми втрачаємо життєву силу, тому нам треба встановити якийсь щит, бар’єр. Ми думаємо: «Я нікому не дозволю! Я всіх змушу рахуватися зі мною, я покажу їм, хто я такий. Та як вони взагалі сміють!» Але в душі ми відчуваємо, що робимо це тому, що всередині ми дурні, нікчемні й дріб’язкові. Тобто ми навіть не підозрюємо, наскільки ми насправді святі й абсолютні! Наше сприйняття перебуває на плані дріб’язкового й егоїстичного «я», але якби воно прозрівало глибше, то ми виявили б, наскільки велике, неосяжне, обширне, безмежне, чисте й святе наше істинне велике «Я».
Учитель завжди спонукає учня спочатку розвивати дуже високу самооцінку, від високої самооцінки переходити до абсолютної, а від абсолютної — до позамежної. Тому ви всі повинні розвинути безмежну божественну гордість. Ваша самооцінка має підвищитися в мільярди разів. Це означає, що ви повинні спочатку стати майстрами практики, потім геніями, а тоді вийти за межі геніальності й стати Абсолютом. Коли в нас висока самооцінка, ми розслаблені й відчуваємо, що нашому «Я» нічого не загрожує. Навіть думка про те, що нашому «Я» може щось загрожувати, здається нам смішною. У нас немає потреби його захищати, бо це не дріб’язкове, дурне «я», а це сам Бог, Абсолют. Коли в людини низька самооцінка, вона легко втрачає життєву силу, стикаючись із негативними, нечистими ситуаціями. Її можуть вибити з колії найнезначніші події, вона всюди втрачає життєву енергію. Потік її свідомості нестійкий і легко руйнується, тому вона схильна до захворювань.
Коли ми практикуємо чисте бачення і самовпізнавання, наша самооцінка змінюється. Вважається, що якщо стикаєшся з нечистою або загрозливою, скверною чи принизливою ситуацією, але здатен бачити її в чистому баченні, то це може дати тобі приплив життєвої сили й навіть збільшити тривалість життя. Справжнє чисте бачення виникає, коли наша самооцінка радикально змінюється, коли ми раптом розуміємо: «Я є безмежний простір, світлоносна порожнеча!»
Один монах сказав: «Якщо в усіх буде божественна гордість, хто рубатиме дрова?» Однак насправді одне одному не заважає. Саме той, хто має величезну божественну гордість, може поводитися дуже смиренно, бо йому не потрібно доводити комусь свою велич. Доводити треба тому, хто не має божественної гордості й намагається переконати інших у тому, ким насправді не є. А той, хто володіє безмежною божественною гордістю, не потребує підтвердження й оцінки інших. Він може поводитися дуже смиренно, жодна нечиста річ, низька робота не можуть змінити його самооцінку, бо він знає, що Абсолют проявляється через будь-яку дію, що будь-яка дія досконала.
Спочатку наша самооцінка сильно залежить від того, чим ми зайняті. Коли ми миємо посуд, відчуваємо, що вимушено щось робимо, але коли ми керуємо іншими, відчуваємо, що є майже божеством. Однак якщо наша самооцінка змінюється на абсолютну, то наша свідомість не змінюється від того, що ми робимо: керуємо сотнями людей чи миємо посуд на кухні. Нам нічого захищати й утверджувати, бо ми вже утверджені в абсолютній свідомості, а їй ніщо не може завадити.
Шлях не-зусилля і впізнавання основи
Плід шляху вже присутній, нічого не потрібно розвивати, лише впізнавати.
Це означає, що найвищий стан уже притаманний нам, хоча він і не впізнається. Один чоловік вивчав учення Нісаргадатти Махараджа, а потім сказав: «То ось воно що, виявляється! А навколо цього просвітлення стільки розмов!» У нього з’явилося поверхове уявлення, однак не все так просто.
Коли люди чують про шлях не-зусилля, вони думають, що просвітлення — це просто перебування в розслабленому стані, коли нічого не робиш. Насправді абсолютну самооцінку набути важко, бо наш ум утвердився в думці «я є це тіло і цей ум». Абсолютним станом ми володіємо справді прямо зараз, проте ми забуваємо про це. Тоді в нас з’являється ідея: «Треба безперервно щось робити, щоб його розвинути». Однак учення говорить, що набагато краще «бути», замість того щоб робити. Іншими словами, перш ніж робити що-небудь, необхідно увійти в стан Абсолюту, і тоді з цього стану будь-яке діяння буде абсолютним. Часто, займаючись служінням, ми хочемо зробити щось якнайкраще або якнайбільше, але якщо ми дозволяємо уму бути розсіяним, то в результаті бачимо, що хотіли як краще, однак вийшло гірше, бо ми діяли не з правильного стану. Якщо ж увійти в стан божественної гордості, то ми зможемо зробити якнайкраще будь-яку річ, оскільки в божества не може бути помилок, неправильних дій і омани.
Що б ми не зустріли, це проєкція нашого власного ума.
Коли людина залишає тіло, її зустрічають святі духи, ангели, духи мертвих, потім вищі духи здійснюють суд, зважуючи її погані й добрі вчинки. Ці істоти є частиною її самої — тонкими кармами в її каналах, внутрішніми божествами. Однак вони більш мислячі, більш розумні, їхня бхавана вища. Вони постають як божества, царі, сильні істоти, тому людина не може зрозуміти й повірити, що вони є частиною її свідомості. Вона, можливо, навіть і хотіла б це зрозуміти, але ці частини її свідомості не залежать від неї, вони могутніші, розумніші, і вони виносять їй кармічний вирок: вирушати на небеса чи йти у світ людей. Однак якби така жива істота змогла перебувати в природному стані, взагалі не виносячи жодних оцінок, вона побачила б, що може об’єднатися з цими високомислячими істотами, більше того, що вона невіддільна від них, що всі вони перебувають в одному просторі усвідомленості. Тоді в одну мить картини бардо розчинилися б, оголилося б Ясне Світло, і така істота досягла б звільнення. Навіть боги почали б її прославляти.
Не надавай значення переживанням, а впізнавай його Основу.
Ця фраза фактично визначає весь шлях практики — безперервно впізнавати основу будь-яких переживань. Коли ми не впізнаємо основу переживань, ми помиляємося, зачаровуємося переживаннями, які виникають на периферії, не розуміючи, що їхня основа — порожнинна, світлоносна Ясність, що вона абсолютна, досконала й чиста. Коли ми не знаємо цієї основи, у нас немає віри в неї, і тоді ми віримо в дрібні переживання, які змушують нас бентежитися й страждати, тому ми збиваємося з пантелику.
Часто вчителі поводяться з учнями так, щоб швидко оголити цю основу, навчити учня не надавати значення поверховим переживанням. Одного разу учень запитав учителя: «Чи глибокі води дзен?» І Вчитель кинув його у воду, коли вони пливли в човні, показавши таким чином, що основа дуже глибока. Навіть коли ти падаєш у воду й тонеш, звертай увагу на неї і не звертай уваги на переживання. Якщо розум учня розкритий, він може схопити цю основу. Поки він її не схопив, він усе одно що сплячий.
У Мончегорську один учень із числа давніх учнів-мирян спілкувався з монахами, намагаючись довести їм, що в нього високий рівень, що між ним і монахами немає жодної різниці. Монахи не заперечували того, що він говорив, і не намагалися йому нічого довести. Однак коли Гуру дав йому пряме введення, він замовк на кілька годин, бо не міг говорити, а потім сказав: «Я навіть не міг уявити, що такий стан існує, що він не пов’язаний із почуттями, а є лише порожнеча». До цього він не мав уявлення про основу, а всі його уявлення були розумовими. Але оскільки його розум усе ж був відданий і розкритий, усього лише дві секунди вирішили питання, на розв’язання якого йому, можливо, знадобилися б десятки років.
Знання єдиної основи
Знати Одне — означає знати все.
Коли ми не впізнаємо основу, ми не впізнаємо нічого. Коли ми наближаємося до основи, усі знання стають нашими.
Зараз у світі дуже популярні «колісниці шаманізму». Це колісниця причини й наслідку, що передує сутрі, тобто нижча, ніж сутра. Їх можна так розташувати: шаманізм, сутра, тантра, ануттара-тантра. У шаманізмі багато знань про те, як викликати духа, як прив’язати кохану людину та інші ритуали, є знання про камені, астрологію тощо, однак в абсолютному сенсі всі вони приносять лише мирську користь, тому що в шаманізмі немає знання основи. Коли ж ви зрозуміли основу, будь-які інші знання вам не потрібні, хіба що в утилітарному сенсі.
Якщо ми помиляємося щодо власної природи, то помиляємося в усьому.
Якщо основа не розпізнана, відбувається безперервна помилка. Коли я цьому мирянину дав завдання про «рогатого кролика», він почав пояснювати, хто такий кролик, хто такий майстер тощо. Йому було сказано, що ця відповідь неправильна, а якщо ця відповідь неправильна, то будь-які інші відповіді теж неправильні. Оскільки якщо основа не впізнана, ти не знаєш нічого, хоч би як багато ти говорив.
У Москві одна мирянка прийшла дати відповідь на завдання «жаба ковтає слона». Вона почала говорити: «Жаба — це учень, слон — це Абсолют, процес проковтування — це осягнення осягаючої ясності, недвоїстості. У міру осягнення вона розчиняється, жаба ковтає слона і зникає сама. Слон перетворюється на жабу, а жаба — на слона, і т.д.». Я сказав їй: «Усе це тлумачення неправильне. Ви говорите розумом, спробуйте увійти в присутність і дозволити присутності відгукнутися на це запитання». Вона спробувала увійти в те споглядання, яке мала, а потім раптово промовила: «Немає жаби, немає слона» і зареготала, схопившись за голову. Я сказав: «Це вже краще. Це ще не та відповідь, якій я можу дати підтвердження, але це вже дещо. У вас є прогрес». Вона весь час сміялася і говорила, що в неї було ще багато запитань, але всі вони відпали, бо жаби немає, як і слона. Таким чином, коли ми пізнаємо єдину основу, ми відчуваємо, що пізнаємо все.
