Коментарі до тексту «Настанови Шрі Рамани Махарші»
Шукач: Бога описують як проявленого і непроявленого. У першому випадку кажуть, що він включає світ як частину свого буття. Якщо це так, то ми як частина цього світу мали б легко пізнати його у проявленій формі.
Махарші: Перш ніж вирішувати питання, що стосуються природи Бога і світу, пізнайте себе.
Є вчення, які називаються зовнішніми, а є внутрішні. Зовнішні зазвичай називають шляхами етерналізму, які передбачають подвійність. Ми можемо займатися мирськими справами або шукати Бога, але це завжди буде назовні. Підемо ми до храму чи ще кудись, шукатимемо Бога на небесах, але все одно це буде чимось зовнішнім, оскільки ми як суб'єкт не будемо включені в духовний пошук. Такий шлях у лайя-йозі не вважається правильним і таким, що веде до звільнення.
Хоч би як ми намагалися шукати абсолютну істину деінде: на небесах, у раю, у священних писаннях, у зображеннях богів, догматах тих чи інших релігій, такий пошук завжди буде поверховим, неглибоким, зовнішнім, тому що ми як суб'єкт не будемо включені в цей пошук. Ми постійно упускатимемо щось тонше, і навіть якщо ми глибоко проникатимемо в деякі філософські догмати, здобуватимемо якісь досвіди, ми відчуватимемо, що завжди щось упускаємо, що тут усе одно щось не так, немає задоволення. Усе одно немає спокою в душі. Немає повноти й цілісності.
Етерналістський шлях — це дитинство духу. Це початок духовного шляху, коли людина ще не усвідомлює себе як суб'єкта, але вона шукає істину. У міру практики ми починаємо розпізнавати суб'єктивне «я», суб'єкта, усвідомлення «Я є». Щойно ми починаємо розпізнавати суб'єкта, усвідомлення «Я є», наш етерналістський шлях і наше дитинство духу закінчуються, ми вступаємо на шлях адвайти, на шлях недвоїстих учень.
Ріші Васіштха каже, що якщо ваш розум незрілий, то вам допомагає поклоніння образу, імені й формі, і це сприятливо. Але щойно ваш дух дозріває, щоб звертатися до тонкого усвідомлення, ви повинні почати працювати з тонким усвідомленням.
Вчення Рамани Махарші — це не що інше, як прямі настанови щодо роботи з тонким усвідомленням. І доки людина не навчиться працювати з тонким усвідомленням, усі зовнішні форми релігійного поклоніння, духовних практик або медитативні досвіди не даватимуть їй повного задоволення, оскільки суб'єкт буде виключений із процесу духовного пошуку. А ми якраз і є саме ним, суб'єктом, тому виходить, що разом із суб'єктом і ми самі будемо виключені з духовного пошуку.
Включення суб'єкта в духовний пошук
Включення суб'єкта в процес духовного пошуку знаменує початок зростання нашого самоусвідомлення. І це зростання починається з того, що в нас формується певна ментальна основа, ментальний каркас або ментальна підготовка. Ми повинні створити поле ментального усвідомлення, наситити свій інтелект теоріями й концепціями, щоб він став гнучким, витонченим і вільно ними оперував. І коли наш інтелект буде насичений достатньою кількістю знань і концепцій, він почне витончуватися і ніби «розриватися», крізь нього почне проступати те, що перебуває за межами концепцій. Це називають буддхі (інтуїтивне усвідомлення). Із цього моменту ми отримуємо можливість виходити за межі розуму та інтелекту.
Рамана Махарші дає метод атма-вічари як основний, щоб перевершити концепції, вийти за межі інтелекту. Спостерігаючи за практикою учнів, можна сказати, що одні відразу розуміють, у чому суть методу. Інших запитуєш:
— Як ваша практика атма-вічари?
— Уже третій рік практикую, але щось не йде.
Тоді я кажу:
— Не залишайте це просто так, так не можна. Ви повинні це по-справжньому прояснити, ви повинні усунути сумніви. Шукайте, доки не знайдете.
Бог усередині вас
Шукач: Моє самопізнання включає пізнання Бога?
Махарші: Так, тому що Бог усередині вас.
Шукач: Що ж тоді стоїть на шляху пізнання мною себе або Бога?
Махарші: Ваш блукаючий розум і збочений спосіб життя.
Шукач: Бог — це особистість?
Махарші: Так, він завжди перша особа, «Я», що постійно стоїть перед вами, але через те, що ви віддаєте перевагу мирському, здається, ніби Бог віддалився від вас. Якщо ж ви все відкинете й шукатимете лише Його, то він один залишиться як «Я», Атман.
Завданням практикуючого завжди є пошук Бога. Але оскільки практикуючий має его й розум, часто его спрямовує його не до пошуків Бога, а навпаки, від Бога. Поки его не вгамоване, а розум не контролюється, его веде в зовсім протилежний бік, ніж Бог. Під Богом ми маємо на увазі тонке усвідомлення, яке існує завжди, але не завжди розпізнається. Воно розпізнається лише в безмовному, безтурботному, зупиненому стані, наче уві сні без сновидінь. У неспокійному, скаламученому емоціями, збудженому, прив’язаному, затьмареному розумі воно взагалі не розпізнається. Його наче й немає.
Атман — це Бог
Шукач: Бог окремо від Атмана?
Махарші: Атман — це Бог. Я є цей Бог. Таке запитання виникає тому, що ви прив’язані до его. Воно не постане, якщо ви тримаєтеся за істинне «Я». Адже воно не хоче й не може про щось запитувати. Якби Бог був окремо від «Я», то він мав би бути Богом без «Я», а це абсурдно.
Коли ми полишаємо етерналістські шляхи розвитку й стаємо на шлях адвайти, ми починаємо поєднувати «Я» і Бога. Ми починаємо розуміти, що тонке усвідомлення «Я є» — це і є шлях до Бога. А втрата тонкого усвідомлення «Я є» — це і є шлях від Нього. Тонке усвідомлення «Я є» є своєрідною провідною ниткою для йогіна, і він розпізнає абсолютну свідомість так само, як собака за запахом розпізнає свого господаря. Завдання початкової практики — навчитися без зусиль уловлювати це тонке усвідомлення «Я є», відокремлювати його від інших переживань, думок і відчуттів, звикнути до нього й поступово, укорінившись у ньому, навчитися жити в цьому тонкому усвідомленні «Я є». Це тонке усвідомлення «Я є» існує завжди, але через думки й емоції, що збивають зі шляху, його постійно заглушують сильніші сигнали.
Усвідомлення «Я є» можна уподібнити до дуже тонкого сигналу, який ми маємо виокремити й уловити у своїй свідомості. Але якщо розум неспокійний, а думки збуджені, то сигнал усвідомлення «Я є» втрачено. І ми ніяк не можемо в ньому укорінитися.
Чому виникають збуджені думки? По-перше, через емоційне занепокоєння й метушню. Це причина, пов’язана з діяльністю. По-друге, через те, що ми помиляємося, надаємо думкам неправильного значення. Ми вважаємо їх чимось самодостатнім, оперуємо ними й віримо в самосущість думки та концепцій. Це вже серйозніша проблема, своєрідне захворювання, яке лікується лише самодослідженням і медитацією.
Поки ми не укорінилися в тонкому усвідомленні «Я є», думки, коли проявляються, можуть серйозно затуляти дзеркало нашого розуму, і воно наче затуманюється, а потім ніби повністю зникає. Досвідчений же практик може вільно використовувати думки, але дзеркало його розуму нічим не затуманиться.
Реальність Бога й нереальність его
Бог, який здається людині неіснуючим, єдиний насправді існує, тоді як індивідуальність, що вважається реальною, насправді ніколи не існує.
Коли думки внаслідок руху вітрів каналами, внаслідок ототожнення з концептуальною діяльністю починають вибудовуватися в ланцюжки, логічні схеми, утворювати поняття, судження, закарбовуватися в підсвідомій пам’яті, відбувається те, що називають діяльністю манаса. Діяльність поняттєвого розуму (манаса) надзвичайно розгалужується й створює поняття хибного центру, ахамкару, так зване его. На цей хибний центр зміщується основний фокус уваги й основна енергія людини. Тоді ахамкара, тобто его, починає вважатися чимось реальним, нібито справжнім. А джерело его, світло самоусвідомлення, навпаки, здається неіснуючим і повністю затьмарюється.
Загалом, саме по собі его нереальне, так само як хвиля сама по собі нереальна, будучи частиною океану. Але саме его створює цей світ і весь всесвіт. Всесвіт існує лише для того, хто має его. Це фрагментарний, частковий, вирваний із загального контексту погляд на себе і світ, заснований суто на розумових уявленнях.
Его можна уподібнити до великої брили, яка перегороджує шлях вільно плинному джерелу самоусвідомлення. Якщо цю брилу відсунути, вільно плинне джерело самоусвідомлення почне текти вільно. У принципі, це можна було б зробити швидко, але, коли ми намагаємося її відсунути, ми виявляємо, що це не так просто, оскільки его вкорінилося дуже глибоко, на рівні підсвідомості, і самі ми ще не досягаємо його коренів. Воно глибше, ніж ми думаємо.
Бог як основа всього сущого
Мудреці кажуть, що той стан, де пізнається власне небуття, шунья, є єдиним величним, найвищим знанням.
Зараз ви думаєте, що є індивідуальністю, що існує всесвіт, що Бог перебуває поза космосом, тому існує ідея відокремленості. Вона має зникнути, адже Бог не відокремлений від вас або космосу. Гіта стверджує те саме: «Я є Атман, о Гудакешо. У серці кожної істоти я перебуваю. Я початок і середина, а також кінець усіх істот». Таким чином, Бог живе не лише в серці кожного. Він опора всіх, джерело всіх, загальне місце перебування і фінал.
Знаєте ви про Бога чи ні, заперечуєте ви Його чи слідуєте за Ним, Він уже поставив печать у вашому серці. Ба більше, ви є не чим іншим, як Його кінцівками. Якщо уявити Бога як величезну істоту, то всі живі істоти можна уявити як Його віддалені кінцівки й органи чуття. Сама по собі кінцівка може породити власне самосприйняття і саморозуміння, власну волю, власне уявлення про життя, власний сенс життя тощо, не знаючи про своє джерело. Але в кінцівки, у відокремленої живої істоти, немає майбутнього, у неї немає власного сенсу життя поза всевишньою Сутністю. Вона як така взагалі приречена, тому що спочатку її не існувало. Тому що таку істоту можна уподібнити до чогось нереального, наприклад до лампи, намальованої на полотні. У неї самої як такої немає ані сенсу життя, ані майбутнього, ані коріння. Вона з’явилася і зникне, це щось тимчасове, як хвиля.
Коли вперше говориш про це такій істоті, вона безмежно дивується, відчуває навіть страх і розгубленість, тому що відчуває, що всі її життєві смисли, які вона вважала важливими, усі її пріоритети, надії, плани раптом починають хитатися і потроху розсипатися. Цей хибний центр деякий час може навіть перебувати в замішанні. Але це добре, це не погано, тому що те, що має зникнути, туди йому й дорога. Якщо воно так легко розсипається, то це означає, що воно несправжнє, воно фальшиве, за ним немає жодної справжньої сутності. А те, що залишиться, — істинне, справжнє і безсмертне.
Практик у процесі самоусвідомлення сам свідомо руйнує свої хибні уявлення, зокрема й егоїстично орієнтовану свідомість. І коли його егоїстично орієнтована свідомість потроху змінює уявлення про себе, а хватка его слабшає, він починає відчувати зв’язок із всевишнім Джерелом.
Усе походить із Нього, перебуває в Ньому й остаточно розчиняється в Ньому, отже, Він не перебуває осторонь.
«Він не перебуває осторонь» — мається на увазі всевишня Свідомість. Це сказано навіть заслабко, можна сказати інакше: «Ви не належите собі. Ви думаєте, що належите собі, але ви не свої, ви всі Божі». Коли ви це розумієте і приймаєте цей факт, відбувається радикальний переворот і зміна в усвідомленні. Якщо ми — це не ми і якщо ми не належимо собі, то в нас не залишається іншого шансу, окрім як визнати цей факт і возз’єднатися з цим всевишнім Джерелом.
Щойно в нас зароджується егоїстичне бачення «я належу собі», «я — це я», ми віддаляємося від всевишнього Джерела. Ми закриваємося від нього, і див’я-бхава (божественна гордість) перестає діяти через нас, через наше тіло, як канал самоусвідомлення.
Шакті Брахмана і прояв космосу
Шукач: Як ми маємо розуміти наступний уривок із Гіти: «Увесь цей космос становить часточку мене»?
Махарші: Це не означає, що якась маленька частина Бога відокремлюється від Нього й утворює всесвіт. Діє Його шакті (сила), і внаслідок однієї фази такої активності проявляється космос. Подібним чином і твердження в «Пуруша-сукті»: «Усі істоти становлять одну Його ногу» — зовсім не означає, що в Брахмані є кілька частин.
Учень якось запитав учителя:
— У чому сенс садхани?
Учитель відповів:
— Сенс полягає в тому, щоб поклонятися Богові, здійснювати дева-пуджу.
Тоді учень запитав:
— А як здійснювати дева-пуджу, як поклонятися?
Учитель сказав:
— Тобі слід поклонятися Йому вранці, щойно ти встанеш, поклонятися опівдні, поклонятися ввечері, поклонятися під час їжі, під час ходьби, під час розмови, коли ти чхаєш, моргаєш, кашляєш, приймаєш ванну, йдеш до туалету, одягаєшся, лягаєш спати в ліжко, виконуєш духовні практики. Увесь цей час тобі треба поклонятися Богові. Коли у твоєму розумі промайнуть думки гніву, прив’язаності, страху, чіпляння, хтивості чи надії, у цей час тобі все одно треба поклонятися Богові. Коли тебе переповнюють емоції або сильні бажання, коли ти будуєш плани, то й у цей час тобі треба поклонятися Богові. Коли ти почуваєшся чудово, відчуваєш блаженство, захват, або коли тебе всі хвалять, або коли ти радісно зустрічаєш своїх родичів, то й у цей час тобі треба поклонятися Богові. Також тобі треба поклонятися Богові, коли ти хворієш, страждаєш, відчуваєш розгубленість, тебе ображають, сварять, або коли ти не відчуваєш жодної радості, а лише пригніченість. Усе це — сприятливий час для того, щоб поклонятися Богові.
Учень сказав:
— Але це означає робити це безперервно.
Учитель сказав:
— Так, це так. Якщо ти хочеш возз’єднатися з Ним, у тебе немає іншого виходу, окрім як робити це безперервно. Це і є парабгакті — найвища відданість Богові.
Тоді учень запитав:
— Але як я можу робити це безперервно? Мені потрібні світильники, опахала, підношення, я повинен постійно перебувати біля ритуального вогню або біля вівтаря.
Учитель сказав:
— Ні, це все внутрішнє. Ти повинен поклонятися Йому власним усвідомленням. Поклонятися без того, хто поклоняється, поклонятися без ритуальних предметів, без зовнішніх дій, таких як простягання, оспівування, піднесення дарів. Поклонятися тому, хто не має форми, кольору, смаку й запаху.
Учень запитав:
— Яким же чином мені це робити?
Учитель відповів:
— Поклоняйся Йому, перебуваючи в щомиттєвій, безпосередній усвідомленості поза будь-якими концепціями.
Тоді учень запитав:
— А що я повинен візуалізувати, які читати мантри, які імена згадувати?
Учитель сказав:
— Ти не повинен ані візуалізувати, ані уявляти, ані мислити, ані читати мантри. Усе це безформне, позамисленнєве.
І тут учень розгубився:
— Як можна поклонятися тому, що безформне, що немислиме, що невимовне, що незбагненне?
Учитель сказав:
— Це неважко робити, якщо ти досліджуєш власну свідомість і постійно перебуваєш у щомиттєвому оголеному усвідомленні, в усвідомленості «Я є». Якщо ти знаєш, як це робити, і застосовуєш це, то це й буде найвище поклоніння. Коли ти перебуваєш у неконцептуальній свідомості, без уявлення про себе як про того, хто поклоняється, без уявлення про Бога як про об’єкт поклоніння, без уявлення про те, що ти береш участь у процесі поклоніння, коли в тебе немає ні суб’єкта, ні об’єкта, ні взаємодії між ними, це і є істинне поклоніння. Усі ж інші види поклоніння призначені для незрілих умів і можуть привести до справжнього звільнення лише тоді, коли ти перейдеш до цього найвищого, істинного поклоніння.
Усі шастри, що описують двоїсте поклоніння, де є той, хто поклоняється, створені для відповідної категорії людей — тих, хто за якостями розуму не здатен сприйняти недвоїсте поклоніння.
Той же духовний герой, який має достатньо розуму, щоб сприйняти недвоїсте поклоніння, гідний того, щоб слідувати вищій дгармі. Слідувати вищій дгармі можуть лише найдостойніші, ті, хто пробуджений до неї всім своїм серцем.
Ті, хто має мало заслуг, у кого неспокійний розум, низькі розумові здібності, хто лінивий, несамодостатній, сповнений сумнівів, не вміє підтримувати самайний зв’язок, не зможуть слідувати вищій дгармі. Це означає, що рівень вимог до нас підвищується, коли ми наважуємося стати на шлях вищої дгарми. Якщо ти заявив про готовність слідувати вищій дгармі, будь готовий відповідати за свій вибір, будь усвідомленим, тримай планку віра-йогіна.
Подолання перешкод на шляху
Шукач: Я це розумію, Брахман, звісно, неподільний.
Махарші: Суть у тому, що Брахман є усім і залишається неподільним, Він завжди реалізований. Однак людина не усвідомлює цього й повинна прийти до такого знання. Знання передбачає подолання перешкод, які заважають відкриттю вічної істини про те, що Атман тотожний Брахману.
Коли ми прагнемо перебувати в такому недвоїстому усвідомленні, ми бачимо, що всередині нас багато перешкод, багато обмежень, що нам бракує сили волі, концентрації, усвідомленості, контролю над думками, відданості, вміння відпускати себе. Нам бракує безпристрасності, відчуженості. Усередині нас багато підсвідомого егоїзму, чіплянь, звичайних бажань. І коли ми стикаємося з тим рівнем вимог, які висуває до нас учення, ми бачимо, що взагалі нікуди не годимося в практиці. Ми бачимо, що в нас мало шансів, оскільки ми не відповідаємо багатьом із цих вимог, надто вже високими вони здаються. Якщо ми це бачимо, то це перша ознака того, що наш розум починає очищуватися. Раніше ми цього не бачили, а тепер бачимо.
Замість того щоб впадати в розгубленість, ми починаємо розуміти, що все це можна подолати й цілком можливо розв’язати, оскільки, спираючись на вище вчення, ми отримуємо у свої руки чарівний містичний камінь. Якщо належним чином із ним працювати, то всі наші недоліки з часом зникнуть, а всі найкращі якості розвинуться за короткий термін. Учення ануттара-тантри називають ученням, яке швидко проявляє заслуги. Це справді так. Щойно ви починаєте з ним працювати, воно починає вас пробуджувати, за короткий час давати вам величезну силу, за короткий час пробуджувати у вас різні містичні здібності, творчі здібності, ясний інтелект і багато іншого.
Саме за допомогою самої практики ми розвиваємо ці відсутні якості. Тому ми не повинні впадати у відчай, якщо відчуваємо, що всередині нас бракує багатьох якостей. Ми не повинні думати: «Я такий обмежений. Із такими якостями я не віра й не дів’я, мене в пашу, можливо, навіть не приймуть». Ми не повинні так думати, адже сам факт того, що ми зустрілися з ученням, уже означає, що кармічний зв’язок існує. Ми вже підійшли до цього вчення, а це означає, що зв’язок установлено. Той факт, що ми прийняли Прихисток, вступили в гуру-йогу, встановили зв’язок із духовним учителем, указує на кармічний зв’язок з ученням. Це означає, що ми практикували його раніше й маємо передумови для того, щоб практикувати його. Сам факт того, що ми починаємо застосовувати недвоїсте вчення, — це вже гарантія того, що починає відбуватися трансформація, що відсутні якості починають швидко вироблятися.
Тому застосування вчення дарує велике натхнення навіть тим, хто, здавалося б, зовсім не має таких якостей, оскільки воно має здатність і силу все змінювати, все трансформувати. Через кілька років, можливо, дехто з вас дивуватиметься. Вони думатимуть так: «Я навіть уві сні не міг би уявити, що переживатиму щось таке, мені навіть на думку не могло спасти, які здібності можуть у мене розвинутися. Це неймовірно». Так зазвичай дехто описує свої відчуття. Звісно, ті, хто по-справжньому працює з ученням.
Питання в тому, що треба реально застосовувати вчення й жити ним. Щиро кажучи, я сам відчуваю те саме. Іноді я думаю: «Я навіть уві сні не міг би уявити, будучи обмеженою людиною, якою могла б бути моя свідомість і які думки могли б мене відвідувати, коли я контактую з цією свідомістю». Я відчуваю, що все це походить не від мене як від особистості, як від его. За цим стоїть певне надособистісне, надперсональне глобальне джерело, а я — лише його прояв, і я просто намагаюся, будучи підключеним до нього, усувати себе, стати якомога порожнішою передавальною посудиною. Его ж і розум не встигають за цим, вони лише дивуються й захоплюються цим самим джерелом. Его думає: «Я б саме ніколи не змогло ані додуматися до такого, ані прийти до цього, ані створити це».
Стан безперервного подиву
Кожен святий перебуває у стані благоговійного подиву, трепету, захоплення й захвату. Ба більше, сказати, що це трепет, захоплення й захват, — теж надто слабко. Я б сказав, що це безперервний шок. Це шок від того, що ваше «я», ваш маленький розум, контактує з чимось надособистісним, настільки глобальним і піднесеним, що він (розум) не має навіть шансу у своїх вузьких межах якось це оцінити й зрозуміти, тому він може лише віддаватися цьому. Це стан безперервного подиву й шоку, який у йогіна зростає день у день. Але це не щось негативне. Це дуже позитивний шок. Це шок блаженства, захвату й радості, який завжди виливається всередині вас.
Людину, яка перебуває в такому шоці, завжди можна відрізнити. Для неї немає нічого іншого, крім переживання вищого «Я». У того, хто не перебуває в цьому шоці, є багато чого: бажання, чіпляння, надії, его, страх, образи, невдоволення, взаємини, прив’язаності. Але людина, яка увійшла у стан шоку, подібна до танцюючого божевільного, який з усіма мирськими справами поводиться дуже просто. Він грає в цьому світі.
Звісно, я нікого не закликаю ставати танцюючими божевільними, адже потрібно враховувати реалії відносного світу. Однак у вас завжди залишається легкість сприйняття будь-яких переживань і проблем, оскільки ви завжди відчуваєте: «Я не свій, я Божий».
Коли ви дивитеся на інших, які не перебувають у цьому стані, які перебувають в обмеженнях і рамках, ви думаєте: «Так, це бідна людина, це нещасна людина. Як же їй допомогти? Як узагалі можна жити в такій замкненій, обмеженій і похмурій свідомості?»
Трансформація діяльності
Щоб змінити свою свідомість, потрібно просто розпізнати це тонке усвідомлення й почати відсувати своє егоїстичне «я» вбік, і тоді всі блага почнуть проливатися на тебе. Уся любов, усе добро, уся краса, усе щастя, весь захват, уся позамежність, уся таємниця, уся містика почнуть виливатися на тебе як із рогу достатку. Це навіть не буде перешкодою для твоєї зовнішньої діяльності. Навпаки, якщо ти правильно практикуєш, твоя зовнішня діяльність гармонізується. Ти станеш не просто ефективним, а суперефективним у будь-якій діяльності, тому що не будеш до неї прив’язаний, вона ніколи не обмежуватиме й не зв’язуватиме тебе. Вона стане своєрідною твоєю витонченістю, твоїм цвітінням і твоїм танцем, що б ти не робив. Це буде просто проявом твоєї діяльності.
Звичайна людина виконує якусь діяльність як певний обов’язок, як те, що вона повинна робити. Але на цій стадії будь-яка діяльність стає грою, творчістю, чимось на кшталт музики, артистизму. При цьому неважливо, яка це діяльність. Ця діяльність фонтанує творчістю, спонтанністю й усіма позамежними якостями.
Коли ви виходите з цього Джерела й дивитеся на те, як можна інакше робити все, ви, звісно, думаєте: «Я краще робитиму, виходячи з цього Джерела». Це подібно до того, якби швидкість вашої свідомості раптом збільшилася в 10 000 разів. Якщо хтось діє зі швидкістю 1 кБайт або 1 м/с, то у вас усе це працює в 10 000 разів швидше. І ви бачите не один варіант, а відразу щонайменше вісімнадцять варіантів розвитку подій, а якщо ви звернете свою увагу ще пильніше, то побачите значно більше можливих варіантів реалізації.
Коли ви так дієте, швидкість вашої свідомості величезна, чим би ви не займалися. Ви стаєте дуже ефективними, але ця ефективність вас не зв’язує, тому що ви — просто своєрідний порожній провідний канал вселенського Духа. І завданням практикуючого є стати в спогляданні таким порожнім провідним каналом вселенського Духа. Того, хто є таким каналом, ілюзорним тілом Абсолюту, легко розпізнати, тому що його свідомість нічим і ніколи не обумовлюється, завжди перебуває у стані свободи. Іншими словами, у нього ніколи немає тамасу, але й раджасу теж небагато. У нього є саттва, що постійно й безмежно грає, і цим іграм ніколи не буде кінця.
Якщо під час споглядання починає домінувати тамас, то це знак, що тебе хилить не туди, що ти щось упускаєш. Якщо починає домінувати раджас, то це знак, що ти захопився концептуальною діяльністю, твоє самозвільнення не встигає.
Три рівні шляху: погляд, медитація та поведінка
Шукач: Бог — це те саме, що й Атман?
Махарші: Атман відомий кожному, але невиразно. Ви завжди існуєте. Це Буття є Атман. «Я є» — ім’я Бога. З усіх визначень Бога справді немає кращого за біблійне твердження: «Я є той, хто Я є».
У вченні у зв’язку з таким перебуванням існують три поняття. Ці поняття стосуються шляху. Це погляд, медитація та поведінка. Їх слід розрізняти. Але багато хто не зовсім їх розрізняє, і через це виникають різні курйози.
Погляд — це коли ми перебуваємо саме в цій неконцептуальній усвідомленості за межами суб’єкта й об’єкта. Наприклад, якщо я перебуваю в погляді й хтось із ченців мене запитає: «Завтра в нас ретрит. А який розклад?», то я йому скажу: «Пхат!» У кращому разі я відповім: «Не бачу жодного ченця, який має сідати в ретрит. У порожнечі немає ні зали, ні місця, де сидіти. Про що взагалі йдеться?»
Якщо ж я перебуватиму в усвідомленні, у медитації, я відповім йому інакше. Якщо мене запитають: «У якій залі проходитиме ретрит для мирян?», то я скажу: «Запитай у ялин, які поблискують місячним світлом зимового вечора, вони тобі дадуть відповідь». Про що це свідчитиме? Зверни увагу на власну ясність, і тоді тобі не потрібно буде ставити запитання, тому що ти сам усе зможеш зробити.
І лише якщо я перебуваю на рівні поведінки, тобто відносного виміру, я скажу: «Ретрит для мирян проходитиме в «Безтурботному океані», ретрит для ченців — у «Дивовижному палаці». Зробіть усе як слід».
Це різні рівні бачення, у яких ви перебуваєте, і залежно від того, у якому режимі ви вирішуєте спілкуватися, такою й буде ваша відповідь. Наприклад, якщо я лише кричатиму «пхат» або говоритиму дивні речі, то не думаю, що вам вдалося б тут навіть пройти ретрит. Були б розгубленість і хаос. Тому рівень спілкування знижується, і ми спілкуємося на рівні поведінки. Однак спілкування на рівні поведінки не означає, що погляд затьмарюється або що усвідомлення не існує. Воно також активоване, воно присутнє, але не афішується, не виставляється на перший план.
