Коментар до тексту Шрі Шанкарачар’ї «Брахманачинтанам»
Божественна гордість
Сутність того чи іншого бога відмінна від Моєї природи. Хто так іншим богам поклоняється, той Брахмана не знає і під владу богів, наче під’яремна худоба, потрапляє.
Це основний принцип, який слід зрозуміти у взаєминах своєї свідомості й Абсолюту, проявленого в статуях, божествах, інших людях. З погляду адвайти подвійне поклоніння неприйнятне. Для нас практика поклоніння — це завжди принцип недвоїстості, інтеграції.
У дуалістичних традиціях бгакті (вішішта-двайти) подвійне поклоніння прийнятне, оскільки вважається, що завжди є тонка межа між душею та Абсолютом. Однак святі кажуть, що подвійне поклоніння підходить для душ, які ще не в змозі вмістити недвоїстість.
Бгакта мотивує своє подвійне поклоніння тим, що краще їсти шоколад, ніж бути шоколадом, тобто краще отримувати задоволення і блаженство від практики поклоніння, ніж розчинятися в непроявленому, у безособовому аспекті. Однак розчинення в непроявленому, у безособовому аспекті не є сутністю поклоніння. Навпаки, святі попереджають, що поглиненість непроявленою порожнечею — це одна з пасток.
Загалом, справжня насолода шоколадом можлива лише після того, як ви реалізували недвоїстість і уникли захопленості непроявленою порожнинністю. При цьому ви знову увійшли у сприйняття енергій, у бачення всіх якостей, проте тепер це відбувається на зовсім іншому рівні, ніж при подвійному поклонінні. І тоді всі енергії проявляються, але вони бачаться як прояв власного «Я».
Іншими словами, коли ми практикуємо недвоїсте споглядання, або Брахма-бгаву, ми не дозволяємо своєму розуму піддатися будь-яким подвійним сприйняттям (видінням, звукам тощо), визнати щось відмінним від нашої недвоїстості. При цьому також немає і відкидання видінь чи будь-яких божественних проявів.
Я — Атман. Воістину, я — Брахман, непричетний до горя. Я виражений як буття, свідомість, блаженство. І сутність Моя є вічна свобода. Я — Брахман єсмь. Хто живе з цією вірою невпинно, той не вчинить поганого діяння, і не торкнуться його ні труднощі, ні зло. Я — Брахман єсмь. І з цим твердженням постійно звершуй свій шлях щасливо. Хто хоча б на мить у медитації себе усвідомить «я — Брахман єсмь», той навіть тяжкі гріхи свої зруйнує, подібно до того, як темрява розчиняється в променях сонця, що сходить.
Подібно до бульбашки ефір із Брахмана піднявся за допомогою сили майї. З ефіру повітря проявилося, з повітря — вогонь, а з вогню — вода. А води землю породили, земля — зерно і рис. І водночас земля розчиняється у воді, вода — у вогні, а вогонь — у повітрі. В ефір занурюється повітря, а в непроявлене — ефір. Непроявлене розчиняється в чистому єдиному Шиві. Цей Шива верховний єсмь Я.
Зовнішні матеріальні явища всесвіту, п’ять елементів проявляються з первісного стану. Практика божественної гордості — це безперервна налаштованість на цей первісний стан, бгава.
Помилки в практиці божественної гордості
Коли йогін намагається підтримувати таку божественну гордість, то на самому початку в нього є багато відхилень або помилок. Наприклад, він відволікається і втрачає налаштування на бгаву через думки та справи. На початку в нього був якийсь піднесений стан, потім він почав проєктувати із себе атма-шакті й випромінювати внутрішню енергію, тобто думати, робити щось руками, випромінювати мовлення — усе це різні види випромінювання. Мисленнєва, мовленнєва, фізична енергія — це все випромінювання прани. Оскільки це прана нижчого рівня, то йогін вибивається з Брахма-бгави. Це відволікання.
Нестаранність — це стан, коли ми просто не концентруємося на бгаві, коли в нас немає належної наполегливості.
Ще одна помилка — слабка віра, тобто сумнів у визвольній силі Всевишнього Джерела, коли ми думаємо: «А чи є ця свабгава? Може, її й зовсім немає? Звільнить вона нас чи ні? Чи насправді в моєму серці є Абсолют, чи це все мої вигадки?» Тобто це відсутність віри, коли наш розум ще не набув налаштованості, подібної до стрілки компаса. Ми думаємо: «Гуру — це людина, Брахман чи просто мудрець? А я сам хто?» Нас терзають подібні думки. У нас є глибинне здивування щодо всього.
На початкових стадіях це нормально, але в міру того, як розум очищується, ми починаємо бачити все так, як воно є насправді. Наше бачення суттєво змінюється, воно перевертається, і тоді гори перестають бути горами, ріки — ріками, собаки — собаками, чоловіки — чоловіками. Замість сприйняття в подвійності ми сприймаємо світ іншим способом, абсолютним.
Сприймати світ абсолютним способом — це означає стати в центр цього світу, в центр всесвіту, і тоді весь всесвіт обертається навколо глибинного центру вашого «Я». Ви бачите, що ви самі є центром всесвіту, а все зовнішнє є проявом енергії цього центру.
З погляду центру всесвіту все бачиться таким, яким воно є насправді. Саме коли ми перебуваємо в центрі, ми можемо розуміти принцип бхави, природного стану. Але як постійно бути в цьому центрі й не залишати його? Бути в центрі — це означає бути в природному стані.
Можна сказати, що непробуджені живі істоти — це ексцентрики, які відволіклися від свого центру й блукають периферією. Коли ви споглядаєте прямо оголеним усвідомленням, коли ви перебуваєте в атма-вічарі, ви рухаєтеся до центру. Коли ви відпускаєте егоїстичні сприйняття, дозволяєте розкритому розуму повести вас і підхопити, то ви летите в центр. А коли це переживання величі, позамежності, могутності всередині вас уже дає бхаву, то можна сказати, що ви вже майже прибули в цей центр. Повністю прибути в нього неможливо, оскільки це нескінченний процес. Цей центр завжди існує, він є просто в теперішній момент, але він часто здається загадкою для зумовленого розуму, який ніяк не може второпати, де ж цей центр усе-таки знаходиться? Брахма-бхава, якщо ми невпинно її тримаємося, дає пряме відчуття цього центру.
Наступне відхилення, або помилка, — це притупленість, коли бхава неясна, неяскрава, тобто присутнє якесь відчуття, але воно не дуже глибоке. Також є ще збудженість, неспокій, коли на тлі бхави виникає безліч думок, які не самозвільняються.
Часто, коли ми робимо щось або думаємо, ми захоплюємося робленням або думанням, але треба зрозуміти таке: не важливо, що ти робиш і думаєш, а важливо, у якому статусі ти це робиш і думаєш. Уявіть, якщо думає або робить майстер, то в нього все буде майстерним. Але якщо думає або робить дилетант, то хоч би як він метушився, його дії будуть дилетантськими. Чому так відбувається? Тому що дуже важливий статус свідомості, тобто рівень усвідомленості.
Коли ми це розуміємо, нам легко практикувати підтримання бхави. Ми знаємо, що найголовніше — бути в цьому стані, і тоді всі інші дії будуть бездоганні, вони випливатимуть із цього стану. Результати будуть на порядок вищими, якщо ми діємо з цього стану. Тоді неспокій минає, ми розслабляємося. Тобто жодна діяльність не може нас занепокоїти, звузити наш розум, тому що в нас приголомшлива ясність, і ми знаємо, що за такої ясності ми з усім упораємося.
Ми можемо так проявити ясність, що без жодних труднощів розглянемо цю ситуацію із семи боків і виберемо оптимальний варіант. Тобто наша ясність дозволяє за одну мить перебрати безліч варіантів і вибрати оптимальний спосіб впливу на ситуацію, щоб гармонізувати її або домогтися виконання якогось завдання. І при цьому немає якогось напруження, гарячкового мислення. Усе відбувається так само природно, як дихання або травлення, тобто само собою.
Це результат ясності, яка з’являється внаслідок безперервної зануреності в бхаву, тому що Брахма-бхава — це свідомість божества, а божество володіє багатовимірною творчою свідомістю, тому для нього є звичайною справою те, що для людини є дивом. Тоді раптово ми розслабляємося, жодна діяльність нас більше не бентежить і не ставить у глухий кут. Ми діємо ніби граючись, розслаблено, перебуваючи в присутності, у бхаві. У нас немає розгубленості перед чимось.
Ще одна помилка — надмірне зусилля, коли ми замість налаштування на бхаву намагаємося штучно її вигадувати. Ми ширше розправляємо плечі, ходимо пихато й гордовито повторюємо про себе: «Ахам Брахмасмі!» Але це штучність. Ми можемо сильно на цьому концентруватися, можемо навіть якось себе роздути й справді відчути якесь натхнення. У принципі, такі зусилля дадуть плоди до певного рівня, але загалом практика підтримання бхави із зусиллям походить із розуму та его.
На початковому етапі вона може давати ефект, але на пізніших етапах слід відкинути зусилля, розслабитися й вийти на рівень за межами его, тобто на трансцендентальний рівень, коли ми розуміємо, що бхава не залежить від нас, що вона просто існує, а нам треба просто на неї налаштуватися. Зусилля лише стискають розум в егоїстичній сфері. Слабкі зусилля означають, що ми, навпаки, не докладаємо достатньо сил для підтримання потрібного налаштування.
Такі головні відхилення й помилки.
Методи подолання відхилень
Як позбутися таких відхилень?
При відволіканні та втраті уважності слід застосувати пильність, яка контролює уважність.
При помилці нестаранності слід проявити рішучість, виразивши санкальпу практикувати короткими проміжками, звертаючи увагу на якість.
При притупленості споглядання слід удосконалювати споглядання оголеним усвідомленням, тобто тренуватися в шамбхава-мудрі, у застосуванні санкальпи. Можна застосувати метод, який називається «мати годує сина», коли ви широко розплющуєте свої очі й інтегруєтеся із зовнішніми об’єктами, з проявами природи, дозволяючи таким чином насичувати мандалу тіла, тобто ви активізуєте сприйняття зовнішніх об’єктів. А кажучи простіше, ви пробуджуєте ентузіазм, розглядаючи зовнішній світ, перебуваючи в інтеграції з ним.
При збудженості слід відпускати себе і розслаблятися, розмірковуючи про те, що все є ілюзією, подібною до сну, розмірковуючи над вічністю. Метод розмірковування над величезними проміжками часу (кальпи, еони, юги) часто використовується в кашмірському шиваїзмі й дає напрочуд спокійний стан ума.
Якщо зусилля слабке, то на деякий час треба зупинитися, завмерти, припинити діяльність і породити односпрямоване налаштування на споглядання. А якщо зусилля надмірні, то потрібно відпускати себе і ситуацію, уявляючи себе пучком соломи на дорозі. Таким чином, усі відхилення в практиці споглядання долаються.
Зміна онтологічного статусу
Я — Вішну, Я — Вішну, Вішну — Я. А хто виконує дії? Хіба я? Хто насолоджується чи сумує? Чи я? Воістину, всі подібні уявлення є лише породженням незнання. Я непохитний і безмежний. Я — Говінда єсмь. Я — Шива. Я сповнений найвищої радості, безконечний Я, ненароджений, безсмертний. Вічний Я і незмінний, безтілесний і незнищенний. Я єсмь буття, свідомість, блаженство. І в сутності своїй я перебуваю поза п’ятьма тілесними оболонками.
Практика божественної гордості повинна реально змінювати ваш статус. Якщо ви слухаєте «я — вічний», а самі сидите з пригніченим виглядом, то це означає, що прямо зараз ви в чомусь фундаментально промахуєтеся, тобто даршан проходить повз вас. Це те, що вам слід пропускати у свою душу.
Коли ви практикуєте, ви змінюєте свій статус. Просвітлення передбачає не що інше, як зміну свого онтологічного статусу, свого сприйняття себе, коли у свідомості прибираються всі рамки, коли ви починаєте інакше бачити самого себе. Поки ці рамки не прибереш, онтологічний статус не зміниш. Можна безконечно підвищувати свій інтелектуальний рівень, наповнювати себе новими знаннями, техніками, передачами, філософіями, однак залишатися при цьому тією самою істотою з тим самим онтологічним статусом. Змінити онтологічний статус — це означає почати інакше сприймати себе, змінити самооцінку. Тобто не просто якось її поліпшити, а радикально змінити.
Така радикальна зміна самооцінки не відбувається за один день. Це результат плекання, вирощування, звикання. Коли ви це робите з дня в день, ви поступово входите в нове бачення.
Уявіть, що був чоловік із якоїсь бідної сільської родини, який щосили хотів потрапити у вищий світ, у богему. Можливо, він не мав відповідних якостей, але він завжди мріяв про красиве життя і прагнув потрапити у вищий світ. Він докладав великих зусиль, заводив потрібні знайомства, наслідував цих людей із вищого світу. Його багато разів звідти викидали лакеї, проте він був дуже наполегливим і намагався розмірковувати про те, як думають і живуть люди вищого світу. Він думав про те, які в них ідеали й цінності, чому він не може потрапити туди, що він має в собі змінити, щоб стати членом елітного кола.
Нарешті він розуміє, що в цьому елітному колі збираються люди з певними цінностями, з творчим потенціалом, що вони мають зовсім іншу свідомість. Раптом він бачить, що його потенціалу недостатньо, щоб туди потрапити, що він має розвинути в собі якісь якості, і він їх розвиває. Розвинувши в собі ці якості, він раптом стає володарем ще більших якостей, і тоді весь вищий світ радий його бачити, його вітають і запрошують. Можна сказати, що він тепер стає законодавцем цього вищого світу. І це сталося внаслідок того, що він набув усіх цих вищих якостей.
По суті, коли махасіддха в медитації бачить богів, які запрошують його на небеса Індри або роблять йому підношення, то це те саме. Завдяки чому це відбувається? Завдяки тому, що махасіддха повністю змінив свою самооцінку, перестав мати рамки й обмеження у свідомості, здобув безмежну творчу свідомість і почав відчувати себе Абсолютом.
Нашим завданням не є потрапляння у вищий світ чи на якісь небеса. Це лише метафора. Проте приблизно так усе й відбувається.
Усвідомлення вічності
Не виконавець Я і не причетний до діла, а також насолоди не для Мене. Ні з чим не пов’язаний Я. Я найвищий із Владик. Усі органи тіла невпинно працюють завдяки Моїй присутності в ньому. Не маю Я початку, середини, кінця.
Ви тільки спробуйте відчути це прямо зараз: «Я не маю ні початку, ні середини, ні кінця». Щойно ваша думка почне розвиватися в цьому напрямку, ви одразу відчуватимете зміни у свідомості. «Я не маю початку». Зазвичай ви ототожнюєте себе з якимось роком народження. Однак якщо у вас немає початку, то це означає, що за вашими плечима мільярди, квінтильйони, квадрильйони кальп. Це просто незбагненно.
Навіть просто роздум про те, що ваша свідомість не має початку, повністю змінює сприйняття світу, часу і власної маленької долі на цьому тлі. Ви бачите, що ваша нинішня доля — це просто крапля, іскорка, це наслідок усіх квадрильйонів років вашої еволюції. Те, що ви сюди потрапили, є результатом перетину кармічних ниток, створених у незліченних мільярдах життів. І тоді нинішнє життя стає не таким уже й важливим, егоїстичні чіпляння за нього відходять. Ви відчуваєте себе частиною чогось більш великого, більш глобального.
Те саме можна сказати і щодо майбутнього. Зрозуміло, тіла живих істот помирають, якщо вони ще не досягли фізичного безсмертя. Проте свідомість безсмертна. Вона вічна і житиме незліченні кальпи. Хто здобуде переродження у світах богів, той житиме тисячі років за мірками богів. Хто в самадхі стане богом світу без форми, той житиме тисячі кальп. У свідомості в майбутньому також немає жодного обмеження, хоча у тіла такі обмеження є.
Коли ви так розмірковуєте, ваша свідомість миттєво абстрагується від сьогочасної ситуації і дивиться на світ зовсім по-іншому. І тоді у вас зароджується бхава. Ви бачите, що поспішати нікуди, бо позаду вічність і попереду вічність. І головне — бути в цьому стані усвідомлення вічності, а не робити щось. Тоді вся метушня, занепокоєння, розгубленість, страх, надії та плани відходять із вашого розуму.
Бути Тим, а не думати про Те
Я не пов’язаний нічим і ніколи. За своєю природою Я ясний і чистий. Воістину, Я є Брахман, і немає в цьому сумнівів. Воістину, я — Брахман, а не сансарин. Я вічно вільний, і в цій істині утвердися. Якщо ж важко її усвідомити, то хоча б слова ці невпинно повторюй.
Говориться: «Про що ти думаєш, тим і стаєш. Тож відкинь свої сумніви і з рішучістю вправляйся в спогляданні».
Один санньясин невпинно виконував медитацію, повторюючи «Ахам Брахмасмі». Він прийшов до Бхагавана Шрі Раджніша і сказав:
— Я двадцять років медитую на «Ахам Брахмасмі».
Шрі Раджніш запитав його:
— Ти повторюєш «Ахам Брахмасмі» чи ти відчуваєш це?
Санньясин відповів:
— Я вже й сам заплутався.
Дуже легко підмінити бхаву «Ахам Брахмасмі» повторенням «Ахам Брахмасмі».
Рамана Махаріші дав таку упадешу: «Не думайте, що ви є Те, а будьте Тим».
Думати — це означає мати ментальну концепцію, модель. Це лише проєкція двоїстого розуму. Але бхава обов’язково пов’язана саме з буттям. Коли ми переживаємо бхаву, ми не думаємо «я є Брахман», а прямо переживаємо себе Брахманом.
Рамана говорив так: «Усе є тільки Те. Будучи Тим, навіщо прагнути до Того? Не медитуйте, а будьте. Ви вже є Те».
Щойно ви входите в налаштування на бхаву, ваша практика змінюється, тому що для вас важливіше бути, ніж щось робити. При цьому у відносному вимірі ви продовжуєте виконувати всі практики, однак тепер усі практики виконуються під знаком Брахма-бхави. Можна сказати, що це засіб вирощування і плекання бхави. Поєднання відносних практик і абсолютного погляду або бхави — це найбільша складність для недосвідчених практиків, тому що вони часто плутають ці дві сторони практики.
Інтеграція методу і бхави
Одна людина казала: «Я не знаю, як потрібно читати мантру». Я подивився, як він читає мантру, і побачив, що він не знає про три основні відхилення. Я йому сказав: «Мантра обов’язково має бути інтегрована з бхавою». Так само асани, пранаями й будь-які техніки теж мають бути інтегровані з бхавою. У деяких виникає збентеження в умі через те, що ум прилипає до методів і технік. Таким практикуючим я зазвичай ставлю таке запитання: «Коли ти чистиш зуби, твій ум не прилипає до цього заняття?» Він каже: «Ні». Тоді я запитую: «А чим чищення зубів відрізняється від того, що ти робиш під час своєї повсякденної практики? Адже це такий самий метод, тільки він пов’язаний не з очищенням зубів, а з очищенням прани або ума».
Коли ми знаходимо золоту середину, метод і мудрість урівноважуються. Ми знаємо, що є мудрість, і вона дає бхаву. Ми також знаємо, що є метод, і він допомагає відкрити бхаву. Хто ігнорує одне на шкоду іншому, той недалекий практик. Без методу, як не намагайся, не розкриєш мудрість. Без мудрості метод – пустушка. Єдність методу й мудрості – у цьому суть настанов сиддхів. Коли ви просунулися в практиці споглядання, методом стає сама мудрість. Однак це можливо тільки тоді, коли ви повністю утвердилися в мудрості.
Принцип «про що думаєш, тим і стаєш»
Про що думаєш, тим і стаєш, як у прикладі з Брамарою і Кітою.
Це традиційний приклад у ведичних писаннях. Це дві комахи, з яких одна постійно тікає, а друга постійно наздоганяє. І та комаха, яка тікає, так боїться того, хто за нею женеться, що постійно медитує на нього й приймає його форму, щоб його обманути.
Наприклад, людина, яка має критичну свідомість, постійно з осудом думає про якихось людей. І вона думає так день, тиждень, місяць, пів року. У неї в душі вже конкретні відбитки з’явилися. Це вже стає її стилем сприйняття. А через деякий час вона сама стає тим, про що думає, тобто вона інтегрувалася – у цьому суть принципу. А інша людина звеличує піднесені якості людей, що її оточують, вона намагається бачити Бога навіть там, де, як здається, його взагалі неможливо знайти, тобто в чомусь примітивному й буденному. Через деякий час це призводить до найсильнішого перевороту в її свідомості, і тоді вона починає бачити, що й вона сама має таку саму піднесену природу. Вона відкриває Бога в собі, хоча раніше вважала себе цілком пересічною, навіть примітивною особистістю. Раптово в неї відбувається повна переоцінка самої себе.
Це були приклади того, як можна використовувати мислення. Мислення дуже пластичне. Ми починаємо з малого, а з часом наш ум розгортає цілий всесвіт. Тому й кажуть, що ми завжди стаємо тим, про що думаємо. Принцип підтримання бхави – це завжди гранично позитивне мислення, яке включає в себе будь-які прояви. Можна сказати, що Абсолют – це граничний позитив, який перебуває навіть за межами дуальності «позитив-негатив», який здатен уміщувати в собі навіть негатив. Проте можна сказати, що це граничний позитив. Налаштування на бхаву – це теж гранично позитивне абсолютне сприйняття себе.
Подолання кармічних тенденцій
Якщо людина завдяки минулим кармам почувається незадоволеною, то в душі вона стає голодним духом. Здавалося б, чому їй не почуватися задоволеною, медитуючи на бхаву? Але ні, її ум обов’язково придумає що-небудь, щоб бути незадоволеним, тому що така його тенденція, так проявляються старі карми. У такому разі людина має виявити в собі таку тенденцію, дати по руках своєму дурному уму й постійно переорієнтовувати його на абсолютно позитивне сприйняття себе, породжуючи божественну бхаву й налаштовуючись на неї.
Якби ви мали рацію у своєму баченні, критикуючи когось або не задовольняючись чимось, то інші теж мали б таку свідомість. Однак це не так, тому що хтось інший поруч із вами постійно перебуває в радості, у щасті, у блаженстві, у піднесеному стані й дивиться на іншу людину або на ситуацію зовсім іншими очима. Це означає, що все залежить від свідомості. А якщо це так, то ви можете повністю змінити своє сприйняття, змінивши свою свідомість.
Тренуватися в бхаві – це означає постійно змінювати своє сприйняття, навіть якщо воно змінюється важко й повільно, навіть якщо воно схильне сприймати все по-старому. Ми повинні постійно протиставляти йому Брахма-бхаву й самозвільняти внутрішні дані. Саме в цьому полягає чернече діяння.
Чернече діяння в повсякденному житті
Одразу можна помітити, хто здійснює монаше діяння, а хто його не здійснює, хто конкретно промахується. Для цього достатньо одного побіжного погляду. Ви повинні пам’ятати, що ваше монаше діяння – це ваше найголовніше завдання, а будувати паркани, готувати прасад – це ваше другорядне завдання, яке ніяк не заважає основному монашому діянню. Абсурдно думати, що монаше діяння можна здійснювати тільки в ретриті. Нічого подібного. Іноді в ретриті його навіть важче здійснювати, якщо прани не очищені. Монаше діяння щосекунди супроводжує життя монаха від підйому до засинання, а в ідеалі – навіть і вночі. Причому серед служінь його плекати набагато легше, якщо ум правильно його здійснює.
Коли ви практикуєте шлях бхави, ваша душа і серце обов’язково очищуються. Не повинно бути так, що минають роки, а ви залишаєтеся з тим, що треба відкинути, тому що це або відхилення в практиці, або ви допускаєте якісь промахи.
Знамення духовного прогресу
Існують конкретні ознаки, що дозволяють судити про те, чи є у вас духовний прогрес, чи ні. Зрозуміло, вони проявляються не відразу.
Початкові знамення у снах такі:
- Побачити себе уві сні голим – ознака очищення від затьмарень і карми.
- Бачити, що підіймаєшся на верхній поверх будинку, на гору, сходами в небо – ознака того, що бхава плекається, що ти глибоко став на шлях. Іноді ви можете бачити ліфт, який несе вас у небо, або автобус, який підіймається на таку круту гору, що вам стає страшно, чи зможе він узагалі туди заїхати. Це ознака того, що свідомість уві сні переноситься у вищий вимір. А потім ви прибуваєте в якусь місцевість, де стоїть багато храмів, або там є піднесені люди, які з усмішками вітають вас. Якщо ваша свідомість у снах іде у вищі світи, це є ознакою очищення ума.
- Бачити, як святі й божества передають учення.
- Бачити святих і божеств, окремих від себе.
- Бачити себе рівним серед святих і божеств.
- Бачити у снах себе в образі святого або божества, сутність якого порожнинна, у якого немає переду або низу, тобто якоїсь конкретної форми.
- У снах, сидячи на прикрашеному троні, отримувати почесті й рясні підношення від безлічі живих істот: богів, дакіні, людей.
- У снах отримувати вихваляння від божественних істот, запрошення навчати їх, запевнення у відданості, прохання про благословення.
- Бачити себе таким, що годує всіх істот у всесвіті.
Ознаки, що вказують на наближення до досягнення:
- Бачити у снах, що сидиш верхи на левах, слонах, тиграх.
- Відчувати себе уві сні яскравою сферою, спалахом світла, сприйняття якого не переривається.
- Переживати Брахма-бхавану в сновидінні, коли свідомість не переривається.
Часові рамки досягнення
Тож відкинь свої сумніви і з рішучістю вправляйся в спогляданні істини. За допомогою йоги, медитації протягом одного місяця можна звільнитися навіть від тяжкого гріха. Хто один рік безперервно практикує медитацію, той здобуває вісім надприродних сил. А хто впродовж усього життя постійно медитує, той навіть у цьому житті досягає звільнення.
Шанкара, мабуть, писав про себе щодо одного року й місяця.
Учень із добрими здібностями здобуває результати звершення приблизно за три-п’ять років, із середніми – за вісім-дванадцять, а з низькими здібностями – за двадцять і більше. Усе залежить від того, наскільки інтенсивно Брахма-бхавана витісняє власні карми. Якщо у вас сильна віра й односпрямована практика, цей процес відбувається досить швидко, і тоді ваша самооцінка змінюється. Якщо ж у людини сильні затьмарення, а споглядання нестійке, то вона може лише двадцять хвилин на день споглядати, а двадцять годин на добу перебувати у своїх кармах. Тобто все залежить від того, чи буде досягнуто витісняльного співвідношення, коли більшу частину доби бхава перебуває у вашому серці й витісняє всі нечисті карми.
