Для початку хотілося б сказати, що в духовній практиці дуже важливі наша мотивація і те, у якому стані розуму ми сприймаємо вчення. Якщо ми сформували правильну мотивацію, то наша практика також буде успішною. А якщо мотивація неправильна, то ми не зовсім розумітимемо, чого ж ми хочемо від вчення, куди нам рухатися далі.
Правильна мотивація дуже багато значить. Якщо у вас є правильна мотивація, то ви на правильному шляху, тому з часом досягнете успіху. Якщо мотивація неправильна, то, можливо, ви щось і отримаєте, але користь від цього буде сумнівною.
Як зародити правильну мотивацію? Передусім слід замислитися про дорогоцінність людського народження і про те, що саме зараз є можливість реалізувати це дорогоцінне людське народження. Наприклад, ви народилися людьми, а інші істоти — тваринами; якби ви були тваринами, то у вас не було б можливості розуміти Дгарму, практикувати вчення. Ви народилися в тій країні, де Дгарма, хоч вона й не надто процвітає, але існує, а якби ви народилися в якомусь регіоні центральної Африки, то навряд чи у вас була б можливість здобути освіту або слухати вчення. Ви маєте можливість зустрічатися з духовним учителем, ваше тіло здорове, розум ясний, ви можете розуміти, про що йдеться. Якби у вас не було дорогоцінного людського народження, то ви були б одним із тих, хто не слідує Дгармі й не розуміє її. Якщо з такою людиною заговорити про Дгарму, то вона скаже: «Про що ти взагалі говориш?» У її баченні Дгарми не існує, але для вас вона існує.
Можна також подумати про наступні життя. Якщо ми маємо здоровий глузд і в нас достатньо розуму, то ми розмірковуємо про наступні життя, розуміючи, що це життя не нескінченне. Оскільки існує закон карми (причин і наслідків), то наступні життя також існують. Якщо в нас мало розуму або наша свідомість дитяча, то ми не думаємо про наступні життя, ми можемо планувати наше життя щонайбільше на п’ять-десять років уперед, а що далі — нам невідомо. Тобто наш горизонт подій визначається лише кількома роками. Це, звісно, нерозумно. А якщо в нас достатньо ясності й ми можемо мислити далі, ніж на десять-двадцять років, то розуміємо, що треба думати й діяти стратегічно, а не подібно до хлопчаків у дворі, для яких пограти сьогодні у футбол — це чудово, а що буде завтра — їм байдуже.
Коли ми розмірковуємо про дорогоцінне людське народження, про закон карми або про страждання, які він спричиняє, і бажаємо їх подолати, ми формуємо правильну мотивацію тренувати розум і правильно працювати з усвідомленням. Якщо в нас інша мотивація, наприклад ми хочемо, щоб учитель показав нам чудеса або прийшло божество й щось дало нам, то це неправильна мотивація. Якщо ми натренували розум і виховали його, то отримаємо все, чого хочемо. Якщо ж ми не тренуємо й не виховуємо розум, маємо неправильну мотивацію, то в нас нічого не вийде, ми так і житимемо у своїх ілюзіях, усе життя мине марно.
Розум можна так само тренувати й виховувати, як спортсмен тренує фізичне тіло. Якщо спортсмен дбає про свою фігуру, щодня відвідує спортивний зал, тренує м’язи тіла, то йогин ходить до ретритного залу й займається тренуванням розуму.
Мета духовної практики — трансформація
Коли в нас сформована правильна мотивація виховання розуму, ми отримуємо велику користь від вчення. Коли ми знаємо, що виховуємо розум, щоб реалізувати шанс цього дорогоцінного людського народження й набути стану божества (наприклад, відкрити в собі Даттатрею, вийти зі стану обмеженої людської істоти в божественний стан і звільнитися від народження та смерті), то це правильна мотивація. Практикувати — це означає переходити в якісно новий стан, тобто змінюватися, йти до нового життя. А якщо ми не йдемо до нового життя й думаємо: «Мене й це життя задовольняє. Навіщо мені йти до нового життя?», то це неправильна мотивація. Сенс духовної практики — це трансформація. Тобто внаслідок духовної практики обов’язково має відбутися трансформація, інакше немає сенсу розпочинати духовну практику. Духовний шлях — це вчення про трансформацію, про перетворення зі смертної обмеженої істоти на щось вільніше, наприклад на божество.
Є різні методи. Шлях тантри — це справжня трансформація, коли з чогось одного створюється щось інше. Наприклад, ми з істоти з нечистим зумовленим баченням перетворюємося на божество. Шлях ануттара-тантри та лайя-йоги — це коли використовується не створення чогось, не трансформація, а впізнавання, тобто принцип той самий, але використовується інший метод — природне впізнавання. Це як певна задача, яку нам потрібно розв’язати. Дано: ми, які маємо п’ять тонких тіл і фізичне тіло, тривалість життя — приблизно 100 років, самскари, васани, карми. Що треба зробити: треба перетворитися на божество поза межами народження і смерті, яке має тіло мудрості (джняна-деха), ілюзорне тіло (пранава-деха) і чисте проявлене тіло (сиддха-деха). І цю задачу нам треба розв’язати. Якщо ми розуміємо цю задачу, то маємо правильну мотивацію, а якщо не розуміємо і натомість маємо якісь фантазії та омани, то це, звісно, неправильна мотивація.
Правильний настрій для сприйняття вчення
Коли зароджено правильну мотивацію, наступне розуміння, яке потрібно зародити, — правильний настрій, у якому ми практикуємо і сприймаємо вчення. Вчення є дорогоцінним, але якщо воно падає на непідготовлений ґрунт, тобто в непідготовлений розум, то воно не може дати потрібного результату.
Вважається, що звільнення настає тоді, коли поєднуються певні чинники: обізнаний учитель, визвольне вчення, відданий і тямущий учень. Якщо ці три головні чинники сходяться, то звільнення можливе. Не факт, що воно гарантоване, але є певна ймовірність, якщо ми практикуємо. Це подібно до алхімії: якщо ви є вправним алхіміком і змішуєте певні інгредієнти в потрібних пропорціях, то, можливо, отримаєте філософський камінь. А якщо ви некваліфікований алхімік і щось наплутали з пропорціями інгредієнтів, то можете хоч усе життя стояти біля плавильного тигля, хімічити з різними речовинами, але все одно нічого не отримаєте.
Дуже важливо сприймати вчення у правильному стані — у стані учня.
Стадії тантричної поведінки: від бджоли до учня
Є стан «бджоли» до прийняття Прихистку, а є стан учня, і з цим треба добре розібратися. «Бджола» означає, що ви сприймаєте безліч різних учень і ще остаточно не визначилися з тим, яке вчення хочете практикувати. У стані бджоли треба відвідувати різних духовних учителів, читати різноманітну духовну літературу. І що більше ви це робитимете, то краще буде для вас, оскільки ви розширюєте свій духовний світогляд. Треба розглядати символи різних учень і порівнювати вчення між собою. Треба відвідувати семінари різних духовних традицій і вбирати їх, як бджола збирає нектар із різних квітів. Треба аналізувати й оцінювати вчителів, розглядати різні типи учень тощо. Треба робити підношення різним типам поглядів. Треба постукати в різні двері й щось винести для себе. Тобто на цьому етапі ми йдемо не вглиб, а вшир. Але настає такий момент, коли стан бджоли вичерпує себе. Ви самі в певний момент розумієте, що вже наліталися і нектару з різних квітів напилися, що тепер вам потрібно щось більше; ви хочете бути не бджолою, а стати кимось іншим, наприклад голубкою чи ластівкою.
Бджола — це перший тип тантричної поведінки, і він нормальний на певному етапі, як, наприклад, дитячий садок. Адже ніхто не каже: «Дитячий садок, у-у! Це так низько!» Хто так каже, той просто дурний. Дитячий садок потрібен дітям. І початкова школа також потрібна. Але потім ми розуміємо, що пройшли певний період (дитячий садок і початкову школу), що нам треба дорослішати. І тут поведінка бджоли вже не годиться. Наступний щабель тантричної поведінки називається «ластівка» або «голубка». Як ластівка збирає різні нитки, гілочки, листя і в’є своє гніздо, щоб у ньому оселитися, так само і практик на цій стадії збирає все докупи й створює основу для свого майбутнього духовного зростання. На цій стадії кандидат у послушники починає вивчати вчення; мирянин, який має Прихисток, починає будувати келію для ретритів; учень-практик шиє пояс для сидіння в медитації. Тобто бджола вже не може й далі літати, тому треба будувати якесь гніздо. Це стадія, коли ми починаємо серйозно готуватися до духовної практики. Щабель польоту вже пройдено, ви вже напурхалися. Усе було чудово, але це не може тривати до нескінченності, оскільки життя не стоїть на місці, час спливає. Ви розумієте, що вам потрібна реальна трансформація, бо інакше буде як із бабкою: «То ти все співала? Гарна справа. Тож піди тепер потанцюй».
Ми розуміємо, що тепер нам треба готуватися до серйозної садхани, до ступеня оленя. Олень — це той, хто на самоті зрощує в собі вчення. Але просто так одразу перестрибнути до стадії оленя неможливо. Треба підготуватися, зібрати певні накопичення. Наприклад, якщо хтось збирається на Марс, то він не може зробити це одразу, йому треба серйозно готуватися до цієї експедиції.
І стадія голубки — це саме така стадія, на якій ми накопичуємо заслуги, стягуємо шакті, вчимося виконувати базові практики. Тобто ми готуємо себе, робимо необхідні приготування та накопичення, щоб через деякий час стати повноцінним оленем. А якщо не робити таких приготувань, то, звісно, нічого не вийде. Якщо ви хочете потрапити на Північний полюс, вам треба знайти добру упряжку, собак, запастися провіантом, картою, GPS-навігатором і багато чим іншим. А якщо ви не зробите таких приготувань, то доїдете лише до Кольського півострова, на цьому ваша подорож до Північного полюса завершиться, ви не дістанетеся мети.
Так само відбувається і в духовному житті: якщо ви хочете дістатися мети, то на стадії голубки ви дуже серйозно й ґрунтовно готуєтеся. Ви обрали шлях, вчення, учителя, сангху й уже йдете вглиб, ви більше не літаєте вшир. Це вже стадія учня в Прихистку, тобто самаяного учня. На цій стадії не слід відвідувати інших учителів, читати сторонню літературу понад потребу, носити символи інших учень. Насправді в цьому немає нічого поганого, але важливо не розпорошуватися.
Не слід відвідувати ретрити й семінари інших традицій, тому що тоді вам доведеться починати із самого початку. На стадії бджоли це можна й потрібно робити, але на стадії голубки (учня) це було б неправильно. Якщо ви це робите, вас ніхто не засуджуватиме, але ви повинні знати, що тоді перебуваєте на стадії бджоли й не маєте морального права називати себе голубкою, а тим більше оленем.
На цій стадії також не слід аналізувати якості різних учителів. Поки ви не обрали вчителя, ви можете критично аналізувати їх, оцінювати й думати: «Цей мені підходить, а цей не підходить. У цього такі-то якості, а в цього такі-то недоліки». Але коли ви вже обрали вчителя й прийняли Прихисток, ви повинні розглядати його в чистому баченні, у самаї та гуру-йозі, а все інше відсікати. Сумніви корисні на стадії бджоли, але після прийняття Прихистку вони вже неприйнятні, від цього буде гірше вам самим.
Як іще можна порівняти ці два типи поведінки? Це як молодий чоловік до весілля й після весілля. Якщо він до весілля ходить на дискотеки, знайомиться з різними дівчатами, то йому скажуть: «Усе правильно. Молодець! Тобі потрібен досвід!» Молодий чоловік оцінює дівчат і думає: «Ця вродлива, але дурнувата. Ця розумна, але фігура в неї не дуже. Ця і вродлива, і розумна, але готувати не вміє. Ця не має нічого з переліченого, зате в неї багаті батьки. Кого ж мені обрати?» Стадія бджоли — це приблизно те саме, це поведінка до весілля. Поведінка до весілля й після весілля — це різні речі, їх не можна плутати. Якщо людина після весілля ходить на дискотеки й думає: «Ця вродлива, а ця така-то», то дружина їй скаже: «Як ти поводишся?!» Або батьки скажуть: «Раніше треба було думати й обирати». Після весілля вже пізно обирати, треба прийняти все як є й медитувати на дружину в чистому баченні, інакше життя перетвориться на кошмар. Аналогічно, якщо ви обираєте автомобіль, то повинні оцінювати й порівнювати автомобілі до купівлі. Але коли ви його вже купили, треба просто сідати в нього й їхати.
Це не фанатизм, це принцип мудрості. Життя одне, а вчень і вчителів багато, але мета духовної практики не в тому, щоб плавати на різних човнах, а в тому, щоб доплисти, не в тому, щоб плавати на різних рятувальних кругах, а в тому, щоб урятуватися. Тобто на стадії учня ми вже йдемо не вшир, а вглиб, ми проникаємо в божественний бік учення.
Проявлений і божественний боки вчення
У вченні є безліч різних сторін. Є проявлена сторона вчення, вона видима. Наприклад, ви бачите мурті, учителя, ченців, практиків, чуєте звукову Дгарму. А є божественна сторона вчення, вона непроявлена й невидима. Зараз це важко побачити, але я вам цілком упевнено заявляю, що вона існує. Щоб проникнути в божественну сторону, у глибину вчення, потрібно вже практикувати інакше — не в стилі бджоли, а в стилі голубки, оленя, німого, безумця тощо. У божественній стороні вчення все трохи інакше. Наприклад, з проявленої сторони вчення учитель сидить перед вами як людина, а з божественної сторони вчення, можливо, учитель — це не людина, а божество, яке сидить на троні в небесному палаці. Ченці — це теж не люди, а божества, які перебувають у чистій країні. Ви самі — теж божество в потенціалі, яке поки що себе не усвідомлює. З божественної сторони вчення концептуальна Дгарма не така важлива, натомість важливе чисте розуміння. Щоб проникнути в цю божественну сторону вчення, треба практикувати набагато глибше. Підхід бджоли тут зовсім не спрацює.
Коли ми вже визначилися, ким ми є самі для себе (чи є ми бджолою, чи вже вийшли за межі бджоли), то це дуже важливо, це певний рубіж. Але ті, хто цього не знає, усе життя залишаються бджолами. Вони літають від однієї квітки до іншої, від іншої — до третьої. Зрештою вони розуміють, що вже переситилися поверхневим нектаром, але не знають, що робити далі. А життя ж не нескінченне. Якби ми жили 10 000 років, або 80 000 років, або 2 000 000 000 років, можна було б досхочу політати перший мільйон років, вивчити всі традиції, виробити якусь точку зору. Але річ у тім, що в нас немає цього часу. Нам треба якнайшвидше закрити для себе всі ці питання. Сансара — це не те місце, де можна жити, як боги, 10 000 років. Сансара — це місце на кшталт джунглів, де навколо багато стріляють, і коли спускається вертоліт, треба, взявши найнеобхідніше, швидко піднятися на нього й полетіти, інакше випадкова куля влучить, і тоді все скінчиться. У сансарі не можна розслаблятися. Сансара здається цікавою та захопливою тим, у кого дитяча свідомість, але якщо у вас уже не дитяча, а доросла свідомість, то ви добре знаєте її справжню сутність. Це як джунглі під час війни у В’єтнамі. Коли ви це розумієте, перед вами розкривається коштовність людського народження, тому у вас легко формується правильна мотивація.
Хто має намір розважатися в сансарі й має дитячий розум, той не бере до уваги, що з часом його життєва сила зменшуватиметься, органи чуття слабшатимуть, особливо якщо він не практикуватиме. Навіть ті задоволення, які він відчував у 20 років, уже не будуть задоволеннями в 40 років, а в 60 чи 80 років вони стануть стражданнями. Усе зміниться. І ця мінливість — основний чинник сансари. Ті плани, які людина мала в молодості, через 20 років утратять для неї значущість. Ті цілі, які вона ставила в молодості, можуть змінитися, якщо це сансарні цілі, адже в цьому світі все непостійне. Сама по собі сансара — це несприятливе місце для задоволень.
Небеса богів і людське народження
Якщо ви хочете отримати мирські задоволення, то краще вирушати на небеса Індри. Вони для цього більше призначені. Там життя триває довше. Можна жити, наприклад, 10 000 років і насолоджуватися більш витончено. Але в людському тілі не дуже вдається насолоджуватися навіть мирськими задоволеннями.
Натомість коштовне людське народження і світ сансари сприятливі для духовної практики та досягнення звільнення, тому що тут є певна частка грубості й страждань, і розум легше зрікається прив’язаностей і задоволень, ніж у світі богів. Вважається, що у світі богів важко зректися прив’язаностей, вони дуже тонкі й тішать почуття. Світ богів більше нагадує нескінченну віртуальну реальність, у якій вам усе підкоряється, і ви настільки нею захоплюєтеся, що вам не до духовної практики.
Але коли гра закінчується, бог Брахма каже: «А тепер тобі треба знову йти у світ людей. Твоя заслуга вичерпалася, тому тобі треба знову перероджуватися». За 7–10 небесних днів боги бачать місце свого майбутнього переродження, а оскільки це нижчий світ, то це їх дуже пригнічує.
Мета духовної практики — приборкання розуму
Сформувавши правильну мотивацію, ми можемо йти далі у практиці. Метою духовної практики є приборкання ума. Не слід ставити інші цілі, доки ми не здобули справжнього приборкання ума. Наприклад, ми можемо думати: «Я хочу здобути сіддхі», або «Я хочу здобути безсмертя», або «Я хочу стати як бог-творець Брахма» (є така стадія у вченні). Це все дуже піднесені цілі, але їх неможливо досягти, доки ум та его не приборкані. Навпаки, коли ми вчимося приборкувати ум, то ці цілі досягаються природно.
Є п'ять сприятливих якостей ума і п'ять несприятливих.
Сприятливі якості ума:
безтурботний
сильний
чистий
ясний
відданий
З такими якостями ми дуже близькі до здобуття духовних досвідів, наприклад до здобуття ілюзорного тіла (пранава-деха), до здобуття тіла мудрості (джняна-деха).
Несприятливі якості ума:
неспокійний, такий ум буває невдоволеним або збудженим
слабкий і нетренований, коли воля слабка, не вдається тривалий час на чомусь зосереджуватися
нечистий, коли мало заслуг, мало створено чистих відбитків і є тенденція все бачити крізь клеші (затьмарені стани)
неясний, такий ум буває тупим, заплутаним і має хибні погляди
егоїстичний, себелюбний
Якщо нам бракує сприятливих якостей ума, то це ознака того, що в нас існують несприятливі якості ума, тому нам треба з цим працювати, приборкувати й очищувати ум. А якщо ми не приборкаємо ум і не здобудемо сприятливих якостей ума, ми не зможемо досягти мети, наприклад не зможемо реалізувати ілюзорне тіло або безсмертне тіло мудрості.
Важливість правильного розуміння
Як ми практикуємо, щоб досягти поставлених цілей? Є індійське прислів'я: «Сухий гній горить, а свіжий сміється й каже: гори, гори! Мені вогонь не страшний». Така поведінка характерна для тих, хто має несприятливі якості ума, коли не розпізнається факт непостійності. Усі живі істоти знають, що світ непостійний, що всім рано чи пізно доведеться померти, а потім буде наступне життя, але чомусь одні намагаються працювати з умом, контролювати бажання, звільнятися від клеш, а інші цього не роблять. І навіть коли їм говориш про Дхарму, вони подібні до такого свіжого гною, який каже: «Гори, гори! А мені вогонь не страшний», тобто вони уявляють, ніби це їх не стосується. Але це і є незріла, дитяча поведінка.
Тренування ума починається з того, що ми знову повертаємося до чотирьох усвідомленостей, до розуміння коштовності Дхарми й важливості власного вибору. Якщо таке розуміння є, то наша практика тренування ума буде сприятливою. Є вислів «маанда бхагьях», який означає «невдахи живуть у добу калі-юги». Ми зараз живемо в добу калі-юги. Вважається, що в добу калі-юги народжуються невдахи, а в добу сатья-юги або двапара-юги народжуються щасливіші істоти. Чому? Їм було легше досягати сіддхі, досягати самадхі. З іншого боку, нам легше зрозуміти коштовність людського народження, тому що в калі-югу більше обмежень і страждань.
Вішвамітра одного разу прийшов до царя Дашаратхи. І цар так його привітав: «Ну, як? Чи супроводжує тебе успіх у твоїх стараннях здобути перемогу над народженням і смертю, о мудрецю!» Тобто Дашаратха не запитав: «Як твоя дружина? Як твій тесть? Чи багато пожертв тобі дали?» Також він не запитав: «Яка у вас погода в Північній Індії?» Він запитав про найголовніше: «Чи супроводжує тебе успіх у перемозі над народженням і смертю?»
Коли ми маємо таке розуміння, Дхарма стає для нас найголовнішою, а все інше стає другорядним. Коли Дхарма стала для вас найголовнішою, це вказує на те, що несприятливі якості розуму потроху починають зникати, а сприятливі — зароджуватися.
Духовна практика як бізнес
Духовна практика подібна до бізнесу. У бізнесі треба вміло вкладати капітал, щоб отримувати прибуток, а якщо ви невміло керуєте своєю справою, то на вас чекають розорення, банкрутство, криза. Але в духовному житті дуже важливо не стати банкрутом. Багато хто думає, що якщо вони стали на духовний шлях, то вже розв’язали якесь велике завдання свого життя. З одного боку, це так. З іншого боку, недостатньо почати займатися духовною практикою, важливо отримувати результати. Результати можуть бути, якщо ми вміло керуємо своїм духовним бізнесом. Тобто треба так вкладати свій духовний капітал, щоб стати духовними олігархами, духовними мільярдерами, духовно багатими. Це означає отримати ознаки духовної реалізації, стати божеством, здобути реалізацію ілюзорного тіла, реалізацію тіла мудрості, реалізацію сиддх.
І тут вам, як і досвідченому бізнесменові, треба завжди бути пильними щодо процесу своєї духовної Дхарми. Якщо бізнесмен погано керує бізнесом, то приходять рейдери й кажуть: «Давай ми купимо твою ферму. А якщо не хочеш, то ми силою змусимо тебе її продати». Або настає криза, приходять кредитори й кажуть: «Повертай кредити, які ти брав!», бізнесмен каже: «У мене немає прибутку. Мене підводять постачальники», а вони відповідають: «Нам байдуже. Повертай те, що взяв!» І тоді він продає все, що мав, і опиняється в боргах. Це невмілий бізнесмен, який не відчуває ситуації, не вміє працювати з людьми. Це бізнесмен-невдаха, який не може передбачити кризу, не вживає якихось додаткових заходів, щоб її подолати. У духовному житті відбувається те саме. Якщо ми невміло керуємо своїм життям, то замість досягнень можемо просто стати духовними банкрутами, розоритися.
Себелюбство як головна проблема
Чим відрізняється той, хто вміло керує своїм духовним життям, від того, хто керує ним невміло? Той, хто має тренований розум зі сприятливими якостями, уміло керує своїм духовним життям і приводить себе до досягнення мети. І основна проблема — це себелюбний або егоїстичний розум. Якщо інші види розуму (наприклад, неспокійний, незадоволений, збуджений, слабкий, нечистий або неясний) можна подолати, то найскладніша якість — це себелюбство, егоїзм.
Дуже важливо зрозуміти, що себелюбний розум — це джерело страждань. Наприклад, наші нинішні страждання — це наслідки помилок у минулому житті, коли проявлявся наш себелюбний розум. Припустімо, якщо ви в цьому житті бідні, це означає, що в минулому житті ви, вочевидь, крали або якось інакше проявляли свій себелюбний розум, тому в цьому житті ваші якості так проявляються. Якщо в цьому житті до вас ставляться якось негативно або зі зневагою, це означає, що в минулих життях ви поводилися подібним чином, спираючись на егоїстичну концепцію, а зараз пожинаєте наслідки цих причин. Коли ми розуміємо, що себелюбний розум — джерело страждань, ми прагнемо подолати таке себелюбство.
Тренування різних якостей розуму
Звісно, існують різні види тренування розуму, щоб розвинути сприятливі якості. Наприклад, якщо ваш розум слабкий, то це теж недобре. Зі слабким розумом ви нічого не досягнете. Що означає слабкий розум? Ви ухвалюєте рішення, а потім скасовуєте його або не можете домогтися його реалізації; ви даєте обіцянку, а потім не виконуєте її. Тобто якщо людина безвідповідальна, то це ознака слабкого розуму. Можливо, вона й керується добрими намірами, але не може довести справу до кінця. Або ви ухвалюєте рішення практикувати, а вранці думаєте: «Так, добре було б мені ще трохи поспати». Або ви ухвалюєте рішення перебувати в ретриті три місяці, але вже за два тижні думаєте: «Так, мабуть, у мене є ще важливі справи». Це все прояви різних видів слабкого розуму. Якщо ваш розум сильний і воля незламна, то ви досягаєте своїх цілей як у матеріальному житті, так і в духовному. Сильний розум треба виховувати концентрацією, волею, служінням із самовіддачею. Коли ви йдете всупереч своїм почуттям і своєму его, виховується сильний розум.
Нечистий ум слід виховувати практикою чистого бачення, вправлятися в чистому баченні. Знову й знову, коли ум зісковзує до нечистого бачення, розбиратися в тому, що означає чисте бачення і як у ньому перебувати. Неясний ум тренується, коли ми вивчаємо філософію та вправляємося в спогляданні, і тоді хибне бачення, заплутаність і тупість поступово зникають. Неспокійний ум приборкується практикою медитації та концентрації. Але щоб працювати із самолюбним, егоїстичним умом, треба докласти справді чимало зусиль, тому що це найскладніша сторона ума, яка важко піддається вихованню.
Сім настанов щодо приборкання ума
Перша якість, сприятлива для подолання самолюбного ума, така: треба шукати причину проблем у собі. Наприклад, коли виникають зовнішні проблеми чи якісь труднощі, багато людей схильні шукати причину проблем в інших. Вони шукають якихось ворогів і заявляють, що саме ці вороги чомусь їм заважають. Або вони вбачають проблему в тому, що відбувається якась зовнішня криза. Але якщо ви хочете тренувати свій ум і відсікати самолюбство, то слід зрозуміти, що дуже важливо завжди все зводити до свого «я» і завжди шукати причину проблем у собі. Якщо ви вмієте це робити, то перебуваєте на шляху до приборкання свого егоїзму й подолання самолюбства.
Для цього є сім настанов щодо приборкання ума:
1. Не критикуй інших
Якщо ми критикуємо інших, це означає, що ми шукаємо причину проблем не в собі, а в чомусь зовнішньому.
2. Служи іншим більше, ніж собі
Якщо справді спробувати буквально виконати цю настанову, то ви зіткнетеся з тим, що вся ваша концепція особистості й его починає змінюватися. Зазвичай ми звикли служити собі більше, ніж іншим, але ця настанова говорить: «Служи іншим більше, ніж собі». Спочатку ми не розуміємо, навіщо це робити, адже від цього немає жодної вигоди. Коли ми служимо собі, це приємно й зрозуміло. Але коли ми служимо іншим, ми не розуміємо, чим це може допомогти особисто нам. І навіть практики часто ставлять таке запитання: «А що це дає?» Уже саме це запитання містить у собі насіння невідання.
Річ у тім, що, коли ми маємо егоїстичний ум, ми самі себе обмежуємо, перебуваємо в певному коконі двоїстого сприйняття. Кокон двоїстого сприйняття (егоїзм) не дає нам рухатися до звільнення. Звільнення — це стан, що цілковито перебуває за межами его. Це коли в тебе немає хибної ідеї «я є особистість», «я є тіло», коли ти не розділяєш себе та інших, коли інші люди стають частиною тебе, коли все людство стає частиною тебе. Якщо для святого частиною його особистості стають інші й усе людство, чому б йому не служити іншим? Чи не так? Адже він легко може взяти за них відповідальність. Це так само, як брати відповідальність за себе. Це так само, як служити самому собі. Яка різниця, служиш ти цьому тілу чи іншому, якщо ти є і це тіло, й інші тіла? Коли ми так чинимо, ми долаємо свою егоїстичну мотивацію.
Зазвичай люди люблять, коли їм служать. Наприклад, дружина очікує від чоловіка, що він задовольнятиме її бажання, а чоловік чекає від дружини, що вона задовольнятиме його бажання й служитиме йому. А коли вони зустрічаються, то все відбувається навпаки; кожен очікував, що йому служитиме інший, а він отримуватиме плоди служіння, але ці надії не справджуються, тому виникають страждання й конфлікти. Але якби вони мали мотивацію служити іншому більше, ніж собі, то цього не було б.
І таке трапляється на кожному кроці. Наприклад, людина служить у якійсь мандалі, структурі, системі й очікує, що ця структура щось їй даватиме, тобто вона має певні очікування. А мандала очікує, що людина щось їй даватиме, що вона їй служитиме. У результаті людина не задоволена, мандала не задоволена. Працівник каже: «Мені мало платять», а керівництво фірми каже: «Та це бездарний працівник! Він хоче багато, а робить мало». Керівництво звільняє його, і він іде засмучений. Тобто вони теж не домовилися, тому що кожен хотів служити самому собі.
Однак принцип «служи іншим більше, ніж собі» – це щось протилежне, коли ви прагнете не задоволення свого его, а задоволення інших. Якщо ви почнете так чинити, то вся ваша колишня життєва концепція почне змінюватися, руйнуватися, адже все наше попереднє життя було спрямоване на те, щоб більше служити собі. Ви побачите, як ваша стара карма починає вас залишати.
Хтось може подумати: «Я служу своїй сім’ї та вважаю, що таким чином служу іншим». Але тут також криється помилка, адже прив’язаність – це своєрідна форма егоїзму. Коли ви розширюєте себе до однієї-двох людей, то фактично це не надто сильно вас змінює. Це ніяк не звільняє вас від егоїстичної мотивації.
«Служити іншим більше, ніж собі» означає розширити своє сприйняття до всіх живих істот. Це означає взяти на себе значно більшу відповідальність і бути готовим її дотримуватися. Служити одній людині, особливо якщо це кохана людина, не так уже й складно, наприклад мати із задоволенням служить своїй дитині. Але набагато складніше взяти на себе відповідальність за служіння всім живим істотам або служити тим, хто вам не близький, кого ви не любите, хто рівний вам за статусом. Це радикальний удар по егоцентризму, це вимагає повної перебудови егоїстичного менталітету.
Наприклад, ви сидите в ретриті, й один із практиків відчиняє вікно. Якщо у вас егоїстична свідомість, ви можете подумати: «Мені ж холодно! Як він міг це зробити?!» Але якщо ви поставите себе на місце іншої людини, то подумаєте: «Можливо, йому спекотно. А чому я маю віддавати перевагу собі? Чому б не прийняти точку зору, за якої іншій людині буде краще?» І якщо ви постійно так чинитимете, то побачите, як змінюється егоїстична картина світу. А якщо ми приймаємо точку зору «я», то це завжди егоїстична картина світу, і що більше років минає, то глибше вкорінюється ця хибна точка зору.
3. Люби всіх однаково
Тих, хто нас любить, до кого ми прив’язані, хто поруч із нами, любити дуже легко. Але любити всіх однаково – це великий виклик нашим уявленням. Проте, якщо ми прагнемо звільнення й приборкання его, це необхідно зробити. Коли ми зможемо так чинити, усі живі істоти, навіть ті, кого ми відкидали, почнуть входити в поле нашої свідомості, ми займемо позицію свідомості мандалешвари всього людства. Коли ми любимо тих, хто до нас прив’язаний або хто нам подобається, – це щось дуже вузьке; любити всіх однаково – означає включити взагалі всіх живих істот у поле свого бачення, у поле своєї турботи. А якщо до поля вашої турботи включені всі живі істоти, то ви вже не звичайна людська істота.
4. Ніколи не ображайся
Образа – це форма затьмарення, це форма невідання, коли ми не розуміємо устрою життя, не розуміємо сутності світу таким, яким він є. Це результат завищених егоїстичних очікувань: коли вони не справджуються – трапляються такі речі.
Ми ображаємося, коли не розуміємо, що насправді відбувається. Наприклад, нам бракує чистого бачення, тому ми не можемо зрозуміти, що через інших людей можуть діяти божества. Інша людина каже нам щось, а ми думаємо: «Як він міг таке сказати? Що він собі дозволяє?!» А можливо, у цей момент божество увійшло в тіло людини й повідомило нам важливу інформацію. Можливо, це сигнал, який говорить, що нам потрібно змінитися, але ми бачимо лише звичайну обмежену людину, тому ігноруємо цей сигнал, пропускаємо його. Замість того щоб належним чином відреагувати на ситуацію, ми впадаємо в образу, у типово зіщулений та обмежений людський стан.
Людина з приборканим розумом – це дуже легка людина. Вона ніколи не страждає й завжди щаслива. У неї ніколи немає жодних проблем. Якщо розум приборканий, то зима чи літо, погано чи добре, смачна їжа чи не дуже, ставляться до вас добре чи погано – ви завжди щасливі, тому що більше покладаєтеся на внутрішнє усвідомлення, ніж на якісь зовнішні речі. Є у вас проблеми чи немає проблем – ви щасливі; страждає тіло чи почувається чудово – ви щасливі. Якщо ваш розум приборканий, ви ні на кого не ображаєтеся, але якщо розум не приборканий і є сильний егоїзм, то ви завжди схильні шукати причину своїх проблем в інших.
Іноді люди думають, що в їхніх нещастях винен, наприклад, уряд. Часто кажуть, що уряд не зробив того чи іншого й не дав того чи іншого. Це свідомість голодного духа, утриманця, який звик, що йому завжди щось дають. Це неприборканий ум. А якщо людина має приборканий ум, вона думає: «Та яке мені діло до уряду, а йому до мене?! Я сам собі господар і здатний сам створити собі щасливе життя». Або ж людина може ображатися на інших, думаючи, що інші повинні їй щось дати. Але якщо ви самодостатні й маєте приборканий ум, то як ви можете ображатися на інших? Ви можете лише давати іншим. Навіщо вам щось просити чи вимагати від інших, якщо ви самі здатні все собі дати.
Іноді людина може ображатися навіть на Бога, думаючи, що це Бог несправедливо до неї ставиться. Це особлива форма неприборканого ума, характерна для релігійних, віруючих людей. Вони думають: «Чому Бог такий несправедливий до мене? Чому він так ображає мене, так погано до мене ставиться?» Наприклад, одна людина в Америці навіть подала до суду позов проти Бога, посилаючись на порушення закону про захист прав споживачів. Вона мотивувала свій позов так: «Я як споживач оплатив послуги, зробивши в церкві підношення. Мені пообіцяли за це спасіння, рай, умиротворення душі, але умиротворення душі так і не настало. Якщо церква — це інститут, який надає послуги, а я — споживач, який оплачує ці послуги, то я повинен отримати товар, але товару немає». У суді йому пояснили, що не можуть прийняти цей позов, оскільки місце проживання відповідача невідоме. Це, звісно, найбезглуздіший випадок за всю історію юриспруденції, але це справді було.
Коли ваш ум приборканий, ви не шукаєте ані ворогів, ані проблем назовні, ви ні на що не ображаєтеся, розуміючи, що все міститься у вас. Якщо десь ви недопрацювали, то саме це й проявляється. А якщо ви хочете це змінити, то вам треба просто краще тренувати ум, краще працювати над собою. Тут ні до чого ані інші люди, ані взагалі будь-що інше.
5. Більше віддавай, менше вимагай
Це дуже важливий принцип. Лише завдяки дотриманню цього принципу ви на фізичному рівні можете повністю змінити свою долю, змінити своє матеріальне становище чи свій соціальний статус. Ваша доля може піти зовсім іншим руслом, якщо ви приймете цю точку зору як концепцію, тому що «більше віддавай, менше вимагай» — це позиція божества.
Коли якийсь святий або ріші, стоячи на одній нозі й читаючи мантру, закликає божество та робить це довго й аскетично, то божество (наприклад, Сарасваті, Брахма або Даттатрея) з’являється перед ним і запитує: «Чого ти хочеш? Чим я можу винагородити тебе за твій тапас? Чим я можу тебе обдарувати?» Божество не каже: «Зроби мені підношення. Дай мені щось», тому що божество є самодостатнім. Воно все має, тому ні в чому не має потреби, нічого не просить. Воно лише обдаровує й благословляє. І коли ви розумієте цей принцип («більше віддавай, менше вимагай»), то ви також уподібнюєтеся до божества, ваші якості розвиваються до якостей божества.
Коли ми лише приходимо в дхарму, ми не відразу розуміємо цей принцип. Ми очікуємо, що з дхармою у нас мають бути такі самі стосунки, як у тієї людини з церквою: «Я оплатив послуги, тому мені потрібно отримати результат». Однак коли ми приходимо в дхарму, це передбачає зміну ментальності. Тобто дхарма по-справжньому спрацює, коли ми приймемо цей принцип і навчимося більше віддавати, менше вимагати.
Взаємини з дхармою, з учителем дуже сильно відрізняються від звичайних взаємин. Якщо ми думаємо: «Я стільки-то вклав у дхарму, тому мені має надійти віддача у вигляді прибутку», або «Якщо я щось віддам, то що я з цього отримаю?», або «Я займався служінням стільки-то, а скільки ретритів я за це отримаю?», то все це неправильні підходи. А якщо ми налаштовуємо свій менталітет на позицію «більше віддавати, менше вимагати», то дхарма по-справжньому обдаровує нас усім, що є, тому що такий стан того, хто дає, — це завжди позиція божества, яке перебуває в чистому вимірі, а в чистому вимірі все вже є за замовчуванням.
6. Радій усьому як милості Бога
З нами відбуваються різні речі. Але якщо ми не розпізнаємо джерело цих речей, ми звично оцінюємо й розділяємо їх. І тоді в нас працює двоїсте мислення. Одні речі для нас сприятливі, інші — не дуже. Ми постійно перебуваємо то в прийнятті, то у відторгненні. Для нас природно радіти тому, що нам приємне, а через те, що нам не дуже приємне, нам природно засмучуватися. Але якщо ми так робимо, то це ознака того, що наш ум не втихомирений.
У стані втихомирення ума можна радіти всьому як благословенню, як прояву милості. Святий може сприймати як благословення і те, що сприятливе, і те, що несприятливе. Наприклад, він бачить несприятливе як гнівну форму благословення. Це просто щільніша форма благословення.
Звичайна людина вважає благословенням лише щось піднесене й тонке, а інші речі благословенням не вважає. Наприклад, у нас у «Дів’я лоці» був не дуже сприятливий на перший погляд випадок: згоріла дерев’яна лазня. Усі засмутилися, бо в неї було вкладено чимало праці. Але я вирішив, що це напевно якесь благословення, бо просто так лазні не горять. Я подумав: «Очевидно, настав час побудувати на цьому місці храмовий комплекс Васіштхи». І через кілька років я бачу, що це справді було благословенням. Божества подумали: «Який сенс лазні стояти тут, якщо тут має стояти храм?» Зараз там стоїть прекрасний храм Васіштхи, а поруч — храм Даттатреї. Але якби там зараз була лазня, то як би там стояли храми?
Часто ми не розуміємо логіку божеств. Те, що здається несприятливим, насправді може бути сприятливим. Для втихомиреного ума все й завжди сприятливе. Навіть коли відбуваються якісь на перший погляд негативні речі, то в чистому баченні й у сприятливому стані це також форма благословення.
Наприклад, настає світова криза. Багато людей думають: «Жах! Бізнесмени можуть втрачати на цьому статки». Але якщо ви сприймаєте це як форму благословення, можливо, це сигнал людству про те, що воно розслабилося, що потрібно більше накопичувати заслуги й концентруватися. Можливо, із цією кризою наближається якийсь великий прорив.
7. Не шукай ворогів назовні
Коли є нечисте бачення, люди часто намагаються шукати якихось зовнішніх ворогів, і ці зовнішні вороги підбадьорюють їх бути більш дисциплінованими й зібраними. Люди жорстко поділяють світ на своїх і чужих, але з погляду недвоїстості й чистого бачення жодних зовнішніх ворогів не існує. Навіть різні демонічні істоти — це такі прояви, які просто покликані допомогти нам розв’язати якісь кармічні завдання й втихомирити наш ум. Коли ми розуміємо це й перестаємо шукати ворогів назовні, наше бачення змінюється, і ми відмиваємо карму світу асурів, ця карма просто зникає.
Кармічне бачення асурів тримається на тому, що ми постійно шукаємо ворогів. Стан асура такий, що якщо ви сердито дивитеся на нього, то він думає: «Це мій ворог». А якщо ви дивитеся на нього, усміхаючись, то він думає: «Це пастка. Зараз він усміхається, а в нього за спиною щось є». Якщо ви говорите асуру щось приємне, то він думає, що це просто лестощі, і чекає моменту, щоб ударити нишком. А якщо ви прямо говорите асуру щось, критикуючи його, то він думає: «Це точно мій ворог». Тобто стан асура — це такий стан, який завжди шукає образ ворога або якусь ворожу енергію. Якщо ви каєтеся й просите в асура пробачення, він думає: «Це лицемірство, він навмисно це робить». А якщо ви простягаєте йому руку допомоги, він думає: «Після цього слід чекати удару». Інакше кажучи, свідомість асура — це безперервна пильність, але у викривленій формі, тобто він у всьому шукає пастку й постійно чекає удару чи покарання. Це максимальна закритість. Це світ, який повністю виродився.
А якщо ваш ум приборканий, ви гранично щирі й відкриті. Ви нічого такого не очікуєте й не шукаєте. Ви не шукаєте підступу, тому його й немає. Але якщо ви шукаєте підступ, то будьте певні, що він до вас прийде, і тоді ум скаже: «А-а! Я ж казав». Саме так усе й працює, тому що свідомість сама все проєктує. Якщо людина відкрита й не шукає ворогів назовні, у неї їх і немає, а якщо людина стурбована, закрита, шукає підступу, то ці вороги неодмінно з’являться, тому що так діють закони свідомості.
Десять ачар учення
В ученні існують 10 ачар. Ачари — це принципи, згідно з якими розвивається наше учення.
Адвайтачара означає, що ми дотримуємося адвайти.
Сахаджачара означає, що ми йдемо шляхом природного стану.
Садачара — це принцип шанування Гуру, дхарми, сангхи.
Самаячара — це принцип підтримання самайного зв’язку.
Тапачара — це принцип внутрішнього тапасу. Щойно ви стали на шлях учення, слід віддаватися тапасу. Не обов’язково робити це так само, як давні ріші, тобто стоячи на одній нозі в лісі та живлячись повітрям і листям. Передусім ми говоримо про внутрішній тапас (антар-тапас), пов’язаний з усвідомленням.
Сіддха-свеччхачара — це дотримання своєї внутрішньої волі або свого внутрішнього шляху.
Бхритьячара — це принцип співчуття, любові до інших і подолання егоїзму. Цей принцип дуже тісно пов’язаний із приборканням ума й подоланням себелюбства. Якщо ви керуєтеся у своєму житті принципом бхритьячари, то у вас є великі шанси на те, що егоцентризм, себелюбний ум як джерело страждання буде подоланий.
Дуже важливо знову й знову розмірковувати про те, що справжнім джерелом страждання є себелюбний ум. І цей себелюбний ум просто так не здасться. Він подібний до підступного міністра, який захопив владу в місті нашого ума, і просто так він цю владу не віддасть. Істинний цар, тобто вище «Я», спить, а цей підступний міністр отримує дуже багато хибної користі від себелюбства. Потрібно застосовувати різні методи, щоб подолати такий себелюбний ум. Але коли ми тренуємося згідно з принципом бхритьячари, цей себелюбний ум потроху відходить, і тоді з’являються ознаки реалізації.
Чотири початкові ознаки приборкання ума
Учора ми говорили про чотири початкові ознаки приборкання ума.
Перша ознака: де б ви не перебували, ви завжди почуваєтеся щасливими.
Якщо ви перебуваєте в «Дів’я лоці», ви почуваєтеся щасливими. Якщо ви перебуваєте в ретриті, ви теж почуваєтеся щасливими. Якщо ви перебуваєте в Москві, ви почуваєтеся щасливими. Якщо ви перебуваєте в Китаї, Америці чи Африці, там ви теж почуваєтеся щасливими. Ваш чинник внутрішньої усвідомленості дає вам змогу бути щасливими в будь-якому місці. Ви не пов’язані із зовнішньою реальністю. А якщо ви не почуваєтеся щасливими в будь-якому місці, то це вказує на те, що ваш ум іще не приборканий.
Друга ознака: коли ви їсте будь-яку їжу, ви почуваєтеся однаково щасливими.
Наприклад, є люди, які в мирському сенсі дуже вибагливі до їжі. Вони замовляють дуже складні й вишукані страви, а якщо дати їм прості страви, то вони вважатимуть це образою їхнього смаку. Є практики, які дуже тісно пов’язують своє духовне життя з дієтами, і це стає для них чимось надзвичайно важливим. А якщо цього в них немає, вони почуваються нещасними. Але насправді, якщо ваш ум приборканий, для вас усе це не принципово.
Я читав, що був один християнський святий, який змішував першу страву, другу страву й компот в одній чашці, а потім випивав усе це. Коли його запитували, чому він так дивно їсть, він відповідав: «А навіщо розділяти? Навіщо такі складнощі, якщо в животі все змішається?» Коли ви так легко до цього ставитеся, це ознака приборкання розуму.
Третя ознака: коли ви носите будь-який одяг, ви щасливі.
У світі людей одягу надають дуже великого значення, особливо жінки, але це також ознака неприборканого розуму.
Бгаґаван Шрі Раджніш давав завдання своїм учням, які отримали нео-санньясу, всюди ходити в помаранчевому одязі: на роботу, у гості, на прогулянку, до магазину тощо. І коли деякі з них справді всюди ходили в цьому одязі, їхнє життя повністю змінювалося. Або їх звільняли з роботи, або вони переживали духовний досвід, або їхній егоїзм розчинявся, але їхнє життя неодмінно змінювалося. Були й такі, хто не міг цього робити. Вони казали: «Я отримав внутрішнє послання від Бгаґавана, у якому він сказав, що його треба зняти» або «У мене виникло відчуття, що його вже треба зняти». Але насправді їхній егоїзм просто опирався цьому. Це було викликом для них. Це було для них складно.
Наприклад, якщо ви вдягнете помаранчевий одяг і протягом двох тижнів ходитимете Москвою, то будьте певні, що життя багатьох із вас зміниться. А якщо те саме зробить людина, яка приборкала свій розум, то вона не відчує, що її життя якось змінилося, тому що вона й так уже звільнилася від усіх цих прив’язаностей. Але якщо ми прагнемо досягти звільнення, ми повинні чітко бачити, до чого прив’язані, і навчитися бути вільними від цього. Коли наш розум прив’язаний до зовнішніх обставин, ми часто цього не помічаємо, тому іноді корисно ставити себе в такі обставини, де це проявляється.
Четверта ознака: у якому б становищі ви не перебували, ви завжди щасливі.
Якщо ви бідні — ви щасливі, якщо ви багаті — ви також щасливі. Якщо ви начальник — ви щасливі, якщо ви підлеглий — ви також щасливі. Якщо ви перебуваєте в якійсь сприятливій ситуації — ви щасливі, якщо ви перебуваєте в несприятливій ситуації — ви також щасливі. Ваше щастя жодним чином не пов’язане із зовнішнім.
Мені якось запропонували здійснити подорож до екзотичної країни. Я подумав: «Добре, я приїду туди й робитиму концентрацію на чакрах. І чи варто оформлювати паспорт, візу й вирушати в подорож, якщо я можу робити це, сидячи у себе на дивані? Я буду щасливий там, я буду щасливий тут. Але чи варте воно того? То навіщо мені тоді їхати?»
Просунуті ознаки реалізації
Коли ви отримуєте ці початкові ознаки приборкання розуму, це означає, що ви правильно працюєте зі своїм розумом. Але є більш просунуті ознаки: 24 розрізняльні мудрості та 16 вузлів.
Приборканий розум дає змогу подолати 16 вузлів невідання й породити 24 типи розрізняльної мудрості. Коли ці 24 типи розрізняльної мудрості зароджуються, 16 вузлів невідання розв’язуються, і лише тоді ми стаємо божеством. А якщо ці типи невідання не розв’язуються й ці мудрості не породжуються, то ми залишаємося в якомусь проміжному стані. Про це ми поговоримо наступного разу, тому що це окрема тема.
Важливість розуміння егоїзму як джерела страждань
Важливо зрозуміти, що наш егоїзм — це джерело наших страждань. Якщо ми й надалі дотримуватимемося егоцентричної мотивації, егоцентричного погляду, то ці страждання приходитимуть до нас у майбутньому.
Зараз ми пожинаємо нашу благу карму. Наприклад, ми можемо вивчати вчення, у нас є сприятливі умови. Це відбувається тому, що в нас є відбитки з минулих життів. Але якщо знову не створювати сприятливих, позитивних відбитків, то невідомо, які відбитки проявлятимуться.
Коли ми перебуваємо в егоїстичному стані, ми завжди створюємо неправильні відбитки, не дуже добрі. Навпаки, коли ми перебуваємо в неегоїстичному стані, то завжди створюємо добрі відбитки, правильні й позитивні причини.
Якщо розмірковувати про майбутні життя, то дуже важливо просто зараз зрозуміти цей принцип і накопичувати якомога більше таких добрих відбитків. Ці відбитки проростають як наслідки: є причина — буде й наслідок; якщо причину не створено — наслідку не буде.
Закон карми як відлуння наших дій
Закон карми подібний до відлуння в горах. Тобто карма — це відлуння наших дій. Якщо людина піде далеко в гори й вигукне, наприклад, якесь неприємне слово, то відлуння повернеться до неї також як неприємне слово. Не буває так, що ви вигукуєте в горах погане слово, а у відповідь вам лунає: «Ом Намах Шивая». Якщо ви вигукуєте погане слово, то у відповідь чуєте те саме. Це закон карми: яка причина — такий і наслідок.
Накопичення заслуг — це постійне створення великого ланцюга добрих причин. Таких причин треба створювати дуже багато, і створювати їх потрібно безперервно. Якщо ми так діємо, то подібні до мудрих людей, які самі створюють собі сприятливе життя в майбутньому. А якщо ми таких причин не створюємо, то подібні до хлопчаків у дворі, для яких зараз пограти у футбол — це добре, а далі хоч трава не рости. Дуже важливо мати доросле стратегічне мислення й постійно створювати лише позитивні причини, оскільки завдяки таким причинам ми вибудовуємо тунель реальності нашого майбутнього.
Усмирення розуму як критерій духовного прогресу
Один святий спав біля храму. Повз нього проходив п’яний жебрак, який у темряві не помітив святого й помочився на нього. Святий прокинувся, побачив, що сталося, підвівся й сказав: «Дивись, его, чого ти заслуговуєш!», а потім пішов, наче нічого не сталося. Це підхід людини, яка усмирила свій розум і звільнилася від егоїзму. А поставте себе на місце цієї людини. Якою була б ваша реакція? Чи змогли б ви діяти так само, як цей святий? Якщо зможете, то це означає, що ваш розум усмирений.
Неусмирений розум постійно перебуває в якихось затьмарених і двоїстих станах. Іноді він прив’язується, гнівається, заздрить, ненавидить або жадає чогось. Коли ми перебуваємо в таких станах — це ознака того, що наш розум дуже неусмирений, він наче підсів на сансару й захворів на хворобу сансарозалежного життя. Якщо ми відчуваємо такі речі, то ми — сансарозалежні особистості, нас треба лікувати. Гуру подібний до лікаря, монахи — це медсестри й доглядальники, монастир — це лікарня, стаціонар, а місце, де ми зараз проводимо семінар, — це виїзний лікувальний пункт. І просто треба вчасно приймати ліки. Але не все залежить від гуру. Його участь — це лише 50%, а решта 50% залежать від учня, від того, наскільки сам пацієнт бажатиме зцілитися.
Якщо наш розум гнівається, прив’язується, заздрить, ненавидить і жадає, то наявні всі ознаки сильної сансарної залежності. Наприклад, існує інтернет-залежність. Уже визнано, що є така хвороба, коли люди занурюються у віртуальну реальність, забуваючи про цей світ. У них руйнуються сім’ї, бізнес, а вони грають у якусь гру, наприклад over quest, у яку занурені два мільйони людей у всьому світі. Існує залежність від наркотиків. Але всі ці залежності — це окремі залежності, а є одна велика маха-залежність — залежність від сансари. Тобто ми дуже сильно залежимо від сансари.
Розуміння природи світу та звільнення
Хтось може подумати: «Але якщо всі люди звільняться від сансари, ніхто тут не житиме й не народжуватиме дітей, і тоді Земля спорожніє». Але на це треба дивитися по-іншому. У вченні є своя точка зору. Якщо ми думаємо, що Земля (світ людей) — це прекрасний світ, то помиляємося. З погляду святих, Земля подібна до лікарні, в’язниці або місця, де зазнають страждань. Хіба погано, якщо в’язниця спорожніє? Хіба погано, якщо лікарні спорожніють і в лікарів не буде роботи? Але навіть якщо всі люди перейдуть у чисті країни, у Сварга-локу, то еволюційний пласт розвитку підхоплять мавпи, ведмеді, вовки, дельфіни.
Насправді Земля ніколи не спорожніє, тому що в неї є свої мандалешвари, боги й покровителі. Вони спостерігають за еволюційним зростанням істот. Коли одні піднімаються, інші займають їхнє місце. Прийдуть розумні щури, розумні комахи з колективним розумом, вовки, ведмеді, дельфіни, ссавці, близькі до людей за станом мозку; вони підхоплять еволюційну естафету й розвиватимуться далі, а люди перейдуть до чистих країн. Нічого поганого в цьому не буде. Але слід зрозуміти, що Земля — це ані небеса, ані світ звільнення. Земля — це полігон для відмивання карми певних істот; він подібний до в’язниці, лікарні або початкових класів. Це не те місце, у якому слід якось серйозно облаштовуватися. У це місце приходять і святі. Це подібно до того, як людина з якоїсь неурядової правозахисної організації може приходити до в’язниці й дивитися, в яких умовах перебувають ув’язнені, захищати їхні права. Лікар може прийти й поцікавитися станом здоров’я хворих, але самі лікарі в лікарнях не живуть. Начальник в’язниці теж сам у в’язниці не живе, тому що знає, що таке в’язниця. А хто живе у в’язниці? Дурні, які не зуміли впоратися із законом, які не контролюють свій розум. А хто живе в лікарні? Хворі люди, завдання яких — якнайшвидше одужати.
Звільнення не означає, що нам потрібно позбутися цієї Землі й полетіти кудись на небеса. Зрештою, слід зрозуміти, що в чистому баченні Земля — це вже рай, це вже сам Абсолютний Брахман. Це питання не так зовнішнє, як питання відкриття природи Ума, відкриття в собі чистого бачення.
Відокремлення свідомості від розуму
Що відбувається, коли наш розум не приборканий, гнівається, прив’язується? Ми плутаємо свою сутнісну свідомість і розум. Наприклад, розум гнівається, а ми думаємо, що це ми гніваємося, а якщо ми гніваємося, то переживаємо кармічні наслідки. Або розум прив’язується, а ми думаємо, що це я прив’язався, і тоді відбувається випробування кармічних наслідків.
Початок приборкання розуму відбувається тоді, коли ми відокремлюємо себе від розуму, коли ми можемо увійти в стан свідка (сакші), внутрішнього спостерігача, займаємося драшта-йогою. Розум гнівається, а ми не гніваємося, ми просто перебуваємо в безоцінному стані. Розум хоче прив’язуватися, а ми самі не прив’язуємося. Розум заздрить, ненавидить або намагається це робити, а ми стоїмо осторонь, не виносимо оцінок і суджень, а просто перебуваємо в природній усвідомленості. Якщо ми так діємо, то всі наші емоції природно звільняються. Коли це відбувається, це ознака того, що розум потроху приборкується і ви, як йогін, прогресуєте.
Істинний критерій духовного прогресу
Прогрес — це не те, скільки ви можете просидіти в падмасані, не тривалість затримки дихання, не те, якої дх’яни ви досягли. Прогрес у духовному житті визначається насамперед тим, наскільки ви приборкали або не приборкали свій розум. Наприклад, людина може мати якісь видіння, навіть божественних істот, але це не є прогресом. Якщо її розум не приборканий, то ці видіння не мають великої цінності, оскільки під виглядом божественних істот можуть прийти і демони, і духи. Вони можуть набувати будь-якої подоби.
Наприклад, коли Лакшмі виконувала тапас і хотіла отримати Вішну за чоловіка, до неї під виглядом Вішну прийшов бог Індра. Оскільки Індра може набувати будь-якої подоби, він набув подоби Вішну з булавою, чакрою, короною та іншими атрибутами й сказав: «Я — твій Господь. Я готовий стати твоїм чоловіком». Тоді Лакшмі сказала: «О, Господи Вішну! Покажи мені свою трансцендентну нескінченну форму». Індра не зміг цього зробити й пішов присоромлений. І Лакшмі продовжувала виконувати тапас, очікуючи Вішну собі за чоловіка. Багато інших богів також набували подоби Вішну, але вона всіх перевіряла в такий спосіб. Лише коли сам Вішну прийшов і показав їй свою нескінченну сутність, вона прийняла його як свого господаря.
Так само й ми можемо мати різні переживання на духовному шляху, але всі ці переживання можуть бути не такими вже й важливими. Головне — наскільки ми приборкали свій розум. Це наче певний пробний камінь, який показує, чи справді ви досягли прогресу, чи ваш прогрес не дуже значний.
Один чоловік зрікся світу, став санньясі й через дванадцять років уже був досить відомим, навіть повчав інших. Один його друг, який знав його ще з дитинства, вирішив випробувати його. Він прийшов і сказав:
– О! Я бачу, що ти став великим санньясі. Ти так багато знаєш про Дгарму, а я лише простий мирянин. І я хотів би дізнатися, про що ти даєш настанови.
Цей санньясі відповів:
– Я даю настанови про терпіння.
Той чоловік перепитав:
– Про що ти даєш настанови?
Санньясі повторив:
– Про терпіння.
Чоловік утретє перепитав:
– Щось я не зрозумів. То про що ж ти даєш настанови?
Санньясі вже буквально заревів:
– Ідіоте! Я даю настанови про терпіння! Ти хіба не зрозумів?
Тоді цей чоловік сказав:
– Так-так, тепер я зрозумів, які настанови ти даєш.
Природна усвідомленість і приборканий розум
Наше его часто може обманювати нас, вводити в ілюзію. Ми можемо думати, що досягли просвітлення, що ми великі садгу або великі йоги. Ми просиділи пів року в ретриті або побачили голодного духа в астральному світі й подумали: «Я – великий йогин». Як перевірити, ілюзія це чи ні? Треба перевіряти, приборканий ваш розум чи ні, а все інше не має жодного значення. Ви можете бачити кого завгодно, ваші енергії можуть рухатися, але справжній критерій вашого духовного просування – це приборкання розуму. По-справжньому це можна зрозуміти, коли у звичайній ситуації ви дієте без прив’язаності, коли ви щасливі завжди й усюди, коли ви легкі й ніколи не втрачаєте природної усвідомленості.
Неможливо бути нещасним, якщо у вас є природна усвідомленість. Якщо ви утримуєте природний стан, то щастя завжди йде за вами, у яких би ситуаціях ви не опинилися. Приборканий розум і перебування в сахаджа-стхіті (природній стійкій усвідомленості) – це одне й те саме. Це найголовніший критерій.
Часто природна усвідомленість для багатьох є ще розпливчастим, невловимим поняттям. Вони можуть думати: «Важко сказати, чи перебуваю я в природній усвідомленості, чи ні. Хто це може зрозуміти?» або «Звісно, я перебуваю в природній усвідомленості. Я ніколи з неї не виходив». Якщо вони досить довго отримували настанови вчителів про природну усвідомленість, слухали лекції та читали книги, то в них може виникнути ілюзія: «Я перебуваю в природній усвідомленості. Я перебуваю в неконцептуальній свідомості, у недвоїстості. Я перебуваю в розслабленні та відпусканні». Але потім їхня дівчина каже: «Я тебе покидаю». Вони обурюються: «Як? Куди?» І вся їхня природна усвідомленість чомусь зникає. Це, звісно, не можна назвати приборканням розуму, тому що в природній усвідомленості розум завжди занурений у Джерело, він цілковито відданий Джерелу й більше не потребує нічого зовнішнього. Це ознака перебування у правильному природному стані.
Зараз багато практиків люблять говорити, що перебувають у природній усвідомленості. Оскільки природну усвідомленість ніяк не можна ані визначити, ані перевірити, то дуже легко в цьому заблукати, дуже легко прийняти якийсь неістинний досвід за істинний. Але приборканий розум – це безпомилковий критерій, який обов’язково покаже вам, у якій усвідомленості ви перебуваєте.
