Питання: «Сваміджі, будь ласка, дайте відповідь, як бути, коли нападає депресія? Хоча розумієш, що це відносний рівень, проте бувають періоди, коли сильно долає депресія через те, що не досяг стабільного, певного методу практики, що немає стабільного результату досягнення дг’яни. Через це бувають важкі періоди депресії».
Як бути? Радіти. Депресія — це найчудовіший стан для практики. Якщо з ним працювати й об’єднувати зі спогляданням, результати виходять найшвидше. До блаженства, ясності, порожнечі й дг’яни уму легко прив’язатися, він чіпляється за них, а від депресії ум жодної користі не отримує, тому він не повинен прив’язуватися.
По-перше, якщо депресія виникає, треба розібратися, через що вона виникає? Буває, що вона викликана внутрішніми перешкодами, розбалансуванням прани; буває, що вона викликана завадою духів — це шаманські причини; буває, що вона просто від ума — це вже депресія від вас самих, а не від когось чи чогось ззовні.
Поки є спраглий ум, який бажає стабільної практики й результату досягнень, депресія завжди виникатиме. Я вам скажу, що результатів немає саме тому, що є цей жадібний ум, який вічно чогось прагне, а коли не отримує предмет свого жадання, впадає в паніку. Завжди слід вдивлятися в корінь проблеми й шукати того, у кого вона виникає. А корінь проблеми — це споконвічний ум. Коли ми вдивляємося, ми бачимо, що там немає майбутнього, а лише граничне теперішнє. Варто увійти в це граничне теперішнє, то там немає жадібності до результатів і самої депресії. Коли ми гранично усвідомлені в теперішньому, виникає радість, оскільки ми розкриті, і в цій розкритості є величезна енергія (шакті). Навіть якщо спочатку енергії немає, принаймні ум точно спокійний і почувається вдома.
Депресія виникає через чіпляння за себе, жалість до себе, це синдром «маленької бідолашки», коли ти вважаєш себе тілом. Тебе поміщено в клітку, і ти починаєш себе жаліти й журитися, що не досяг бажаного, що махасіддхи святі й великі, а ти такий дурний і нікчемний, що в тебе в практиці нічого не виходить.
Роздуми про вдячність і відносність страждань
По-перше, слід подумати, що безліч людей є інвалідами, безліч не дожили до вашого віку, а померли в дитинстві чи в молодості, безліч були вбиті на війні, безліч просто перебувають у тупості й накопичують погану карму. Порівняно з мільярдами людей ви дуже везучі, тому що можете накопичувати заслуги, слухати Дхарму, у вас є достатній рівень самоконтролю, який іншим, можливо, і не снився. Тому коли ви так розмірковуєте, ви можете перетворити власні нещастя й страждання, навпаки, на радість і щастя.
Існують інші живі істоти, наприклад прети. У них великий живіт, маленький рот, а шия завширшки з вушко голки. Коли вони хочуть щось з’їсти, навіть якщо їм це вдається, то в шлунку в них починає горіти. Їхня карма настільки погана, що вони ніколи не отримують задоволення. Як думаєте, як їм? Вони, напевно, постійно в депресії. А істоти світу пекла прикуті ланцюгами, розіп’яті, і їх проколюють піками, тризубцями, відрубують частини тіла, а потім вони лежать деякий час, поки їхнє тонке тіло знову збирається. При цьому вони відчувають такі самі муки, як у фізичному тілі. У таких істот має бути дуже сильна депресія. Але навіть у таких світах люди існують, тільки це вже не люди, а істоти пекельних вимірів. Існує безліч світів асурів, які ведуть безперервні війни. Їм ніколи практикувати Дхарму й досягати просвітлення, тому що в них одне завдання — перемогти, вижити, здолати. Це взагалі світ прани, що постійно збивається.
Тобто коли ми ширше дивимося на світ, то бачимо, що існують значно гірші умови. Та доля й карма, які дісталися нам, не такі вже й погані, принаймні в нас точно є певна кількість заслуг.
Методи роботи з депресією
Отже, перший спосіб подолати депресію — це вдивитися в корінь ума, в її джерело і самозвільнити її. Це працює, якщо ви досвідчений практик. Для досвідченого практика депресія — це стимул посилити присутність, у нього немає депресії від ума, це в принципі неможливо, в іншому разі такого практика не можна назвати досвідченим. Оскільки досвідчений практик уже нічого не бажає, він тотально насолоджується тим моментом, у якому перебуває, він не дає своєму уму прилипати до чогось або забігати в майбутнє.
Якщо виникає якась перешкода, чужа карма або якийсь вплив, переживані як депресивний стан в умі, то досвідчений практик зовсім цього не боїться, а працює з цим. Він знаходить корінь цього переживання і об’єднується з ним, він стає самим переживанням, а потім розкриває в ньому порожнечу, ясність, світлоносність і бачить, що з цим можна працювати, що з цього можна робити квіти. Я читав, що один тантричний майстер рекомендував ліпити з поганих переживань, коли вони з’являються, чорні квіти і пропонувати їх гнівному божеству.
Тобто слід усе пропонувати абсолютному Джерелу, ніколи не відділяти свої погані чи радісні переживання від абсолютного Джерела. Що б не вийшло, усе це насамперед належить абсолютному Джерелу, а отже, усе це абсолютне. Коли ми так думаємо, то будь-яке переживання виростає до вселенських розмірів і стає абсолютним. А якщо воно так виростає, то втрачає свій вплив на наш ум, воно просто стає частиною Абсолюту, у якому є все. Коли ми таким чином розширюємо проблему, тоді оголюється споконвічний Ум, і проблема просто зникає.
Але якщо не вдається таким чином працювати, потрібно вводити протиотруту, тобто застосовувати конкретний метод або засіб. Потрібно навчитися перетворювати нещастя на щастя, розмірковувати таким чином, щоб ум переходив від негативного переживання до позитивного. Слід думати так: «Припустімо, я ще не досяг результатів у практиці, зате це хороша практика смирення, вона показує, що собою являє его». Або: «Мої надії не справдилися, зате це чудова садхана з відсікання надій і чіплянь. Якби не така практика, скільки б моє его ще тішило себе ілюзіями, а так за короткий термін, відсікаючи своє "я", я зможу оголити споконвічне Ясне Світло». Або: «Мої почуття не задовольняються, зате це спосіб перевершити свою карму, перевірити свою присутність, зіткнути усвідомленість і страждання, які з’являються через незадоволені почуття».
Іншими словами, неможливо, щоб істинний практик був переможений і покладений на килим на обидві лопатки. Такого в принципі не буває. Навіть якщо його поклали на обидві лопатки, то він і в цій ситуації практикує та отримує з неї користь. Він думає: «Як чудово! Моє его на обох лопатках! Так йому й треба, не буду прив’язуватися наступного разу». Істинний Ум не можна покласти на лопатки, тому що він завжди на висоті, тобто це в принципі неможливо. Коли его покладене на лопатки, саме тоді відбувається велике розкриття відданості, розуміння істинного Ума виникає в найкоротший термін.
Звільнення від прилипань ума
Часто наш ум просто прилипає до якихось станів. Це можуть бути блаженство, ясність або порожнеча у випадку досвідченого практика, який має стабільний досвід самадхі, або якісь кармічні переживання. Якщо ви новачок і тривалий час перебуваєте в цьому стані, то ваше істинне обличчя до народження затьмарюється, його затуляють ці переживання, а оскільки ви ще не дуже вправні, ви не можете розсіяти ці переживання. Але говориться, що якщо ви зірвете лушпиння цих переживань (а всі ці переживання — це справді лушпиння), то ви виявите найчистіший природний стан.
Є таке поняття: «порушувати спокій, плавність і ясність». Говориться, що принцип порушення спокою, плавності й ясності дуже важливий для оголення природного стану. Що означає порушувати? Є вислів: «сила водоспаду збільшується завдяки падінню». Так само, коли ми змінюємо звичний хід думок або фіксацію, до якої прилип наш ум, сила усвідомленості природного стану зростає.
Існує такий метод: коли є захопленість блаженством, порожнинністю або ясністю, потрібно різко з диханням вигукнути «пхат». У цей час ум паралізується, депресивний стан розсіюється, і ми виявляємо себе знову в споконвічній ясності без якихось фіксацій і прилипань. Практик повинен постійно витягувати свій ум із таких прилипань.
Чому в нас бгакті (служіння) і ретрити чергуються? Тому що ми таким чином не даємо уму до чогось прилипнути: вийшов із ретриту, робиш бгакті, щоб відточувати природний стан, а потім ти знову практикуєш у ретриті. Якщо довго перебувати в ретриті, ум прилипне до якогось стану, але цього робити не можна, тому що це суперечить присутності.
Часто Учитель ставить учня в ситуації, які суперечать його теперішньому стану. Припустімо, учень хоче медитувати в хороших умовах, а поруч грюкають дверима, або він поглинутий якимось внутрішнім станом, а його виводять назовні. Таким чином уму ніби дається сигнал «не прив’язуйся», уму дається зрозуміти, що йому в принципі не слід прилипати взагалі ні до чого, тому що будь-яке прилипання — це сансара. Сансара і прилипаючий ум — одне й те саме.
Говориться, що склад «пхат» не рекомендується часто вимовляти, оскільки він може завдати шкоди дрібним духам, які його бояться. Тобто якщо ви десь ідете або раптом на кухні кричите «пхат», то це не дуже добре. Його можна застосовувати, але не часто, а тільки тоді, коли це потрібно, коли у вас справді є намір усунути прилипання ума.
Майстерність замість результатів
Що стосується того, що немає результатів досягнення дг’яни й усього іншого, то ці результати можливі в того, хто є майстром практики. Вам не слід прагнути результатів прямо зараз, вам просто слід відточувати майстерність. Результати будуть, коли ви здобудете необхідну майстерність. Якщо майстерності немає, то які можуть бути результати? Тому потрібно звертати увагу не на результати, а на власну майстерність у практиці.
Якщо людина, яка лише два роки займається бойовими мистецтвами, приходить до наставника і каже: «Мені так шкода, я досі не можу побити ні Джекі Чана, ні Брюса Лі, я нікудишній практик», то майстер йому скаже: «Тобі рано про це думати, ти маєш спочатку здобути таку саму майстерність. Навіщо тобі зараз намагатися їх побити?»
У нас є практика, тому нам просто треба працювати день у день, у нас немає часу перебувати в різних станах. Є техніка ходьби, і поки ти йдеш від «Райдужного Світла» до «Безтурботного Океану», можеш виконувати цю практику, намагаючись робити її бездоганно. Або ж ти можеш іти й просто дивитися довкола як звичайна людина, забувши про практику. Але якщо ти регулярно виконуєш практику з повною уважністю, твоя майстерність постійно зростає.
Відмінність істинного практика від звичайної людини в тому, що він має велику гнучкість і не дає уму прилипати до жодних станів, а якщо його ум і прилипає до чогось, то він намагається з цим працювати, щоб знову зробити ум живим і неприв’язаним.
Практика з «Віг’яна-бгайрава-тантри»
Зараз ми будемо виконувати одну з практик, яка описана у «Віг’яна-бгайрава-тантрі». У сутрі шлока звучить так:
«Мандруй неподалік, а потім дозволь тілу впасти. У цьому падінні будь уся».
Це одна з найкращих практик для того, щоб усувати прилипання ума до будь-яких станів. Ви її можете застосовувати для чого завгодно, наприклад, коли ваш ум щось вигадує і прилипає до цього, або коли у вас є депресія через те, що ум не отримує бажаних результатів. Ця практика дуже глибока, вона призначена для входження в природний стан. Це одна з форм прямого введення.
