«Цей кабан у своєму попередньому житті був гандгарвою на ім’я Ранга-відьядгара, який умів чудово співати. Мудрець Пуластья облаштував свою обитель на горі Сумеру. Ранга-відьядгара прийшов туди й почав співати. Його пісні були такими гарними, що мудрець ніяк не міг зосередитися на своїй медитації.
«Будь ласка, піди в інше місце, — сказав гандгарві Пуластья. — Не співай тут».
«Чому я маю кудись іти? — запитав Ранга-відьядгара. — Я лише співаю, і мої пісні нікому не завдають шкоди. Вони подобаються людям. Чому ж ти проти співу?»
«Я не проти співу, — відповів Пуластья. — Я нічого не маю проти мистецтв. Я розумію, що вони корисні, але твої пісні відволікають мене, і мені дуже важко зосередитися на своїй медитації. Лише з цієї причини я прошу тебе піти й співати в іншому місці».
«Якщо ти не можеш зосередитися, то це твоя невдача, — сказав гандгарва. — Я знаю, що ті, хто справді медитує, ні на що не відволікаються. Цей ліс тобі не належить. Я перебуваю тут на таких самих правах, як і ти. Якщо мій спів тобі заважає, іди й пошукай інше місце для своєї медитації».
Пуластья володів своїм гнівом, тому, не кажучи ні слова, він підвівся й пішов геть. Через кілька днів Ранга-відьядгара помітив, що мудреця немає на колишньому місці, а ще через деякий час він виявив, що Пуластья облаштував собі обитель в іншій частині лісу.
Гандгарва захотів пожартувати з мудреця. Він набув подоби кабана й прийшов до обителі Пуластьї. Він розривав землю копитами й штовхав мудреця своїми іклами. Спочатку Пуластья не звертав уваги на всі ці турботи. Він вирішив, що кабана слід пробачити, оскільки той був лише дикою твариною. Але невдовзі мудрець помітив, що кабан є не ким іншим, як гандгарвою. Тоді він прокляв за це Ранга-відьядгару, і той народився кабаном.
