Дхарма починається з Прихистку. Щодня ми повторюємо мантру Прихистку.
Прихисток означає, що ми вдаємося по захист або по допомогу до Трьох коштовностей. Прихисток є основою подальшої практики Дхарми, подібно до того, як основою будівництва будинку є купівля земельної ділянки або закладання фундаменту. Якщо в людини немає Прихистку, усі її будівництва під питанням.
Наприклад, людина ставить запитання: «У мене були ось такі-то видіння. Що скажете, Свамі Вішну Дев?» Я можу їй щось відповісти, але це не можна назвати справжньою практикою, оскільки зараз я їй відповів, вона це прийняла, а наступного дня з’явилися інші видіння, які вона визнала чимось важливим. Тобто немає вектора духовної практики.
Прихисток означає, що ми в чомусь здобуваємо велику цінність і приділяємо цьому повноту уваги.
Один учень якось запитав духовного вчителя:
– А що я маю тобі піднести як плату за навчання?
Учитель сказав:
– Свою безроздільну увагу і час.
Як плату за навчання людина підносить своє нижче «я», свою безроздільну увагу і час. Саме те, наскільки учень здатний запропонувати свою безроздільну увагу і час процесу навчання, і характеризує його як учня.
Часто, бажаючи перевірити здатність учня піднести увагу і час, учителі давали завдання, що не мали прямого стосунку до Дхарми.
Наприклад, у суфія Джунаїда був учень, який запитав його:
– Як я можу служити тобі?
Джунаїд відповів:
– Іди на ринок і рік займайся торгівлею сіркою.
Здавалося б, до чого тут духовна практика? Насправді ж цьому учневі, тим більше такому, що належав до високого стану, довелося здійснити в собі багато змін: змінити спосіб життя, змінити коло спілкування і все інше, спустошити себе, стати іншим – це для нього було справжньою практикою. За цей рік він зазнав докорінної духовної трансформації.
Ви можете виконувати настанови духовного вчителя такого порядку і стаєте учнем у повному Прихистку лише тоді, коли вийдете на цей рівень, коли для вас ваш соціальний статус, становище, зв’язки, справи й турботи, місце проживання перестають бути важливими, коли все це може самозвільнитися, якщо на те є навчальна причина. Саме тоді учень стає повністю порожнім, повністю вільним від прив’язаностей і фіксацій, таких як статус, зв’язки, становище, місце проживання. Він настільки порожній, що стає подібним до пушинки, яку несе вітер. Тоді кажуть: «Він готовий увійти у вчення».
Раніше, коли я проповідував Дхарму трохи пряміше, я любив часто випробовувати учнів-мирян. Прийняли Прихисток – добре. Ось вам квиток на поїзд, можете вирушати, ми подивимося, наскільки ви вірні вашому Прихистку. Деякі могли це виконати, деякі ні. Потім я перестав таким чином випробовувати учнів-мирян, вирішивши, що нехай вони самі себе випробовують.
Але це дуже багато про що говорить. Це принцип Прихистку.
Прихисток означає, що ми віддані своєю душею. Що немає жодних кармічних обставин, які могли б вклинитися в цей принцип і якось його порушити, а якщо є, то це означає, що Прихисток поки що не здобуто, що ми ще тільки на шляху здобуття такого рівня Прихистку.
Принцип єдності в навчанні
Коли ми практикуємо, дуже важливо зрозуміти такий принцип: одна карма, одна сангха, один корінний гуру. Цей принцип пов’язаний саме з навчанням.
Один корінний гуру – це означає, що ми навчаємося в такій мандалі, коли в нас може бути кілька шикша-гуру, тобто духовних наставників, і лише один корінний гуру. Чому це важливо?
Один учень-мирянин підійшов до мене і сказав:
– Я якось в одній громаді отримав передачу в практику гнівних божеств. Просто мене затягли туди, от я її й узяв, отримав. Тепер начитую мантри, сам не знаю навіщо.
Тоді я сказав:
– А навіщо, власне, вам це потрібно? Я ж дав вам конкретні завдання, щоб із ними працювати. Якщо ви з ними працюєте, то у вас і часу не буде на цих божеств. Тобто виходить, що ви відставили вбік мої завдання і почали читати мантри гнівних божеств, які десь випадково отримали. А який сенс у цьому?
Він замислився. Потім я йому сказав таке:
– Треба зрозуміти: і в тій громаді практика добра, тому що це глибока авторитетна традиція, і в цій – теж добра, але потрібно для себе вирішувати якісь важливі моменти, потрібно обирати. Наприклад, диня – добре, молоко – добре, але молоко з динею – будуть проблеми, тому краще їх не змішувати.
Саме тому ми говоримо про те, як слід практикувати. Якщо ви практикуєте в кількох учителів одночасно, їхні настанови можуть увійти в суперечності. Припустімо, один учитель каже: «Займайся служінням рік». Інший каже: «Ні, у цей час сідай у ретрит». І що ж тоді людина має робити? Або один учитель каже: «Практикуй сувору брахмачар’ю, уникай будь-яких стосунків із протилежною статтю». А інший каже: «Нічого, і в миру можна практикувати, живи з дружиною нормально, головне — не втрачай при цьому енергію». І тоді учень буде думати: «Що ж мені, зрештою, робити?»
Саме тому ми повинні чітко визначитися з принципами, яких дотримуємося, а обравши їх, однозначно їм слідувати, щоб отримати від них справжню користь.
Зрозуміло, ці настанови не для бджіл. Для бджоли цілком прийнятно відвідувати різні організації, школи, теорії й насичуватися ними, як бджола збирає нектар. На цій стадії це корисно. Але оскільки на стадії бджоли все життя не перебуватимеш, то на стадії оленя практика набуває принципово іншого відтінку: ми повинні сконцентруватися на чомусь і заглиблюватися, замість того щоб пурхати з однієї квітки на іншу. Те саме стосується і Дхарми.
Насправді дхарм, подібних до коштовного діаманта, дуже багато, і лайя-йога — це одна з таких дхарм. Більше того, розгалужень у самій лайя-йозі також дуже багато. Кажуть, що в різних всесвітах існує 300 000 учень лайя-йоги. Але оскільки ми не боги, а обмежені істоти, то ці 300 000 учень лайя-йоги ми не в змозі навіть прочитати за одне життя, не кажучи вже про те, щоб їх практикувати. Тому зазвичай вивчається певний розділ учення, а потім якісь методи учення роблять коронними, ніби «улюбленим коником», і їм треба приділити пильну увагу. Тобто треба стати майстром-сіддхом у якійсь галузі й досягти досконалості.
Зрозуміло, це не означає, що ми не можемо застосовувати інші методи, насправді лайя-йога не має жодних обмежень. Перебуваючи в базовому головному методі споглядальної присутності, ми можемо застосовувати будь-які методи без обмежень, залежно від обставин. Це подібно до того, як ми можемо залежно від погоди обирати одяг.
Проте фундаментальний базовий метод один — поглиблення споглядальної присутності в природному стані.
Сангха як третя коштовність
Нарешті, сангха — третя коштовність — це громада. Під громадою можна розуміти як самайних братів і сестер у вашій Дхармі, так і ширше — сиддхів, ріші та божеств, що входять до неї. Я б сказав так, що сангха — це сиддха-дехам, аналог нірманакаї, дух, всевишнє Джерело в проявленому вимірі.
Коли ми говоримо, що Сангха — це третя коштовність, це також слід прийняти дуже глибоко в тому сенсі, що й на відносному рівні ми організовуємо і будуємо своє життя в певну мандалу, певний тунель реальності. Варто бути відданим цій мандалі, цій реальності й робити все, щоб вона ставала глибшою, сильнішою, щоб вона зростала. Це подібно до того, як велика сім’я, зібравшись разом, будує дім, у якому вона потім житиме тисячі років.
Таким самим чином монаша сангха — це велика сім’я, яка будує такий дім і на відносному рівні, і цьому будівництву, можливо, не буде кінця. Минуть десятки, сотні років, а сангха буде будуватися. Можливо, зараз вона будується як матеріальна або інформаційна мандала, потім вона буде будуватися як віртуальна, енергетична або тонко-інформаційна, а через п’ятсот років стане якимось віманом, що ширяє в просторі. Ми не можемо зараз уявити, як розвиватимуться обставини, проте це певний тунель реальності, у який ми вкладаємо колосальну санкальпа-шакті, силу волі та наміру. Розуміючи, що іншого тунелю реальності в зовнішньому світі в нас немає, і за нас його ніхто не зможе створити, що саме ми самі повинні його створити. Це ніби відображення нашого внутрішнього «я» в зовнішньому вимірі.
Отже, коли є ці три об’єкти Прихистку, кажуть, що ми здобуваємо Прихисток у Трьох скарбах.
Основні методи лайя-йоги
Після прихистку в Трьох скарбах ми вправляємося в одному з розділів учення. І в цей момент слід зрозуміти його ключові моменти й наскільки можливо практикувати.
Окрім п’яти янтр у лайя-йозі практикувати нічого. Їх саме п’ять і не більше, якщо ми говоримо про основні методи. Додаткових же методів безліч. А праджня-янтра – найголовніша з п’яти. У праджня-янтрі, окрім трьох ліній споглядання, практикувати нічого, і той, хто знає всі три лінії споглядання досконало, досягає успіху й стає майстром практики.
У лінії споглядання вчення про дев’ять самозвільнень і споглядальну присутність є найголовнішим. Для того, хто його осягає, решта методів як на долоні. Це дев’ять санкальп.
У лінії божественної гордості медитація на махавак’ю «Ахам Брахмасмі» і підтримання бхави – єдина практика. Хто нею оволодіває, осягає сутність учень.
У лінії простору чотири установки в шамхаві-мудрі є найголовнішими, чотири способи продовжувати в присутності є сутністю простору. Той, хто їх освоює, осягає саму суть учення.
Божественна гордість (ніраламбха-медитація)
Ми часто говоримо про три золоті правила у вченні. Можна поговорити про них трохи з іншої точки зору.
Коли ми отримуємо пряме введення, набуваємо завдяки ясності певного розуміння – це принцип шравани.
Принципом манани зазвичай називають відсікання неясності й сумнівів. З іншої точки зору, його можна описати як набуття віри. До манани ви ще віри не набули. Ви повинні отримати якийсь «смак» віри. Саме для цього за допомогою шравани ви отримуєте безліч настанов. Це віра не зовнішня, вона не пов’язана з релігійними догматами чи описом божества в образі, що має ім’я і форму. Це віра внутрішня, як ваше власне «Я єсмь»-усвідомлення. Тим не менш віра все одно існує. Зовнішня вона чи внутрішня, а колись її потрібно набути. Поки людина не набула віри, вона дуже невпевнена. Вона не знає, на чому ж концентрувати свою свідомість і як будувати свою практику, її практика має концептуальний характер. І на стадії манани потрібно набути саме цієї віри. Коли завдяки розумінню, ясності чи спогляданню набуваєш віри, то починаєш бачити, що гуру-йога і твій власний стан – це не різні речі, а суть одне. І коли віру здобуто, то це означає, що стадія манани (друге золоте правило) завершена.
І ми переходимо до нідидг’ясани – до безперервного споглядання об’єкта нашої віри. І тоді віра переростає у відданість. Коли віра стає сильною, вона обов’язково стає відданістю. Це як поглиненість об’єктом своєї віри.
Наприклад, я отримав пряме введення, вивчив писання і отримав досвід певної ясності, який розкрив мою свідомість. Я набув у нього віри. Можна сказати, що Бог пробудився в моєму серці. Цю віру я вирощую і безперервно плекаю. І я настільки її вирощую, що набуваю безперервної відданості. І коли така відданість досягає кульмінації, вона стає самовіддачею. Я розчиняюся в цій бхаві відданості так, що моє мале «я» тане в цій бхаві. Усе це практика нідидг’ясани. Нарешті, коли я забуваю себе в цій відданості так, що не можу відрізнити своє «я» і Бога, коли я розчиняю себе в цій самовіддачі, то це називають самовпізнанням. Я впізнаю, що немає «я», окремого від Бога, я сам є проявом Бога.
Повчальні історії
Перш ніж ми приступимо до обговорення практики божественної гордості, я розповім дві історії.
Одного разу Бгіма (один із царевичів Пандавів) блукав у джунглях, тому що Драупаді (дружина п’ятьох братів) побажала, щоб їй принесли якусь небачену квітку. Чому Драупаді була дружиною одночасно п’ятьох братів Пандавів? Очевидно, у той час такі шлюби допускалися. А взагалі, Арджуна здобув перемогу на змаганнях серед кшатріїв, коли Драупаді вибирала нареченого на обряді, що називається «сваямвара». Арджуна вийшов переодягненим у брахмана, оскільки не можна було, щоб його хтось упізнав. У нього було сплутане волосся, він був закутаний у грубий одяг. І коли він вийшов, то здолав усіх кшатріїв у змаганні, брахмани кричали від радості, що брахман з їхнього стану здобув перемогу над кшатріями, професійними воїнами. І коли Драупаді обрала Арджуну переможцем, він потім прийшов до матері за благословенням і сказав:
– Мати, сьогодні я здобув дещо дуже цінне.
А мати сказала:
– Як завжди, поділися цим зі своїми братами.
І оскільки таке благословення було дане, Арджуна не став перечити волі матері. Так Драупаді стала дружиною п’ятьох братів Пандавів.
Після того як Юдхіштхіра програв своє царство в кості, Пандавам було поставлено умову, що вони мають дванадцять років жити у вигнанні в джунглях. І Драупаді одного разу захотілося отримати якусь небачену квітку. І тоді Бхіма, блукаючи в лісі, побачив мавпу, яка лежала впоперек дороги. Він сказав їй забратися з його шляху, але вона запитала:
– А ти хто такий?
І Бхіма, сповнений самовдоволення, почав розписувати чесноти свого роду, роду Пандавів, велич себе як принца. Тоді мавпа сказала:
– Якщо ти такий величний, то чому ж ти живеш у джунглях? Ти навіть не зміг захистити Драупаді, коли Дурьодхана захотів виставити її на посміховисько, роздягнувши її перед усім зібранням, після того як Юдхіштхіра програв її в кості.
Юдхіштхіра під час гри втратив розум. Після того як він програв царство, він поставив на кін себе, своїх братів, а потім дружину Драупаді, і він усе програв. Це дуже відома історія, описана в «Махабхараті».
Бхіма не знайшов, що відповісти мавпі, і, розсердившись, сказав:
– Мавпо, якщо ти не встанеш з дороги, я можу й переступити через тебе. Але я не хочу цього робити, бо в мене є зведений брат Хануман, ватажок війська мавп. Я його не бачив, а лише чув про нього. Але з поваги до нього я ще розмовляю з тобою.
Мавпа сказала: «Гаразд, спробуй мене обійти». І Бхіма почав обходити її з боку її хвоста. Але, коли він почав її обходити, якимось чином хвіст збільшувався, тому він ніяк не міг дійти до його кінця. А коли він спробував обійти мавпу з іншого боку, вона знову збільшувалася, і він знову не міг її обійти.
І тоді Бхіма зрозумів, що мавпа – це не хто інший, як сам Хануман, його зведений брат від божества. Він вибачився, виявивши йому пошану. Оскільки Хануман був дуже освіченою особистістю, він розповів йому про багато давніх історій, про те, як він служив Рамі до того, як той покинув цей світ, як вони перемогли Равану. А потім він навчив його ведичної мудрості. І потім Бхіма попросив Ханумана показати свою величезну форму, яку він приймав у битві з Раваною. Хануман почав приймати цю форму, виростаючи, і він збільшився до величезних розмірів, але Бхіму це так шокувало й налякало, що він зблід і знепритомнів.
Є історія Дхруви. В одного царя був син і дві дружини. Одна була молодшою. І ця молодша дружина хитрощами та інтригами, боячись, що син старшої дружини зійде на престол, примусила царя вигнати сина і старшу дружину в ліс, зробивши їх відлюдниками. Старшу дружину звали Ніяті, а сина Дхрува. І Дхрува одного разу запитав Ніяті:
– А хто ж мій батько?
Ніяті зі сльозами сказала:
– Твій батько – великий цар, який живе в палаці.
Тоді Дхрува вирішив піти його провідати. І, коли він прийшов до палацу, цар упізнав його, хоча він і був маленьким хлопчиком. Цар дуже радо прийняв його, посадивши собі на коліна. Однак, коли увійшла друга дружина, вона розлютилася, побачивши, що цар дуже радісно приймає свого вигнаного сина, і наказала негайно знову його вигнати. Цар, будучи під п’ятою своєї дружини, нічого не зміг вдіяти. Хлопчик у засмучених почуттях був змушений вирушити назад до лісу, затаївши дуже сильну образу на те, що з ним так обійшлися.
Одного разу він підійшов до своєї матері Ніяті й запитав:
– Чи є на світі хтось могутніший, ніж царі?
Мати йому відповіла:
– Так, є, це Нараяна.
Дхрува запитав:
– А де ж живе Нараяна?
Вона сказала:
– Мабуть, десь дуже далеко в джунглях, де живуть відлюдники. Але до чого ці розмови?
А Дхрува вирішив за будь-яку ціну відновити справедливість, тому вирушив у путь, щоб знайти Нараяну. У лісі він зустрівся із сімома мудрецями (ріші) і запитав їх:
– Чи знаєте ви, де тут Нараяна?
Мудреці посміялися з нього й сказали, що шлях до Нараяни довгий і важкий, що краще йому, як маленькому хлопчикові, якнайшвидше забиратися з джунглів. Дхрува їх не послухав і пішов далі, вирішивши: «Якщо мудреці не хочуть указати мені місце, де живе Нараяна, я знайду його сам».
Потім він побачив тигра й подумав: «Мабуть, це Нараяна». І без жодних задніх думок він кинувся за тигром. А тигр, не витримавши такого натиску, утік. Так само він зустрів ведмедя й кинувся за ведмедем, але й ведмідь утік. Однак Дхрува продовжував із такою несамовитою впертістю шукати Нараяну в лісі.
Тоді назустріч йому явився Нарада, притягнутий спрямованістю його свідомості. І коли Дхрува сказав, що шукає Нараяну, Нарада сказав:
– Нараяна не десь далеко, а прямо на тому місці, де ти зараз перебуваєш. Сідай і спрямовуй свій ум до Бога.
Дхрува настільки інтенсивно став медитувати, спрямовуючи ум на Нараяну, що сам Нараяна благословив його своїм даршаном і потім переніс на Дхрува-локу, область Полярної зірки.
Вважається, що сама Полярна зірка є великим сяйливим тілом махаріші Дхруви. Вважається, що більшість зірок, які виникають, є гігантськими тілами святих або мудреців, які свого часу могли бути й людьми. Ці святі й мудреці є також і божествами цих гігантських зірок і планет, а ці планети є їхнім величезним проявленим тілом. Вважається, що коли якийсь святий або майстер залишає цей світ, досягаючи повної реалізації, то це супроводжується спалахом наднової зірки; його тіло проявляється як така зірка.
Сутність божественної гордості
Отже, бхава – це божественна гордість.
Коли природний стан проявляється у вигляді відчуття, то це і є бхава – божественна гордість.
Під час прямого введення в природний стан передається саме бхава, світовідчуття. Бхава – це такий аспект природного стану, який виражає відчуття себе як величного божества, наділеного могутністю і славою. При цьому бхава не пов’язана з нашим его, ахамкарою.
Бхава – це прояв величі, святості, чистоти Абсолюту, а не нашого малого «я». І завдяки практиці ми пробуджуємо бхаву. Коли бхава пробуджується, наша самооцінка, світовідчуття змінюється. Якщо ж бхава не пробудилася, наше світовідчуття залишається попереднім, а практика споглядання поки залишається на рівні свідомості, що спостерігає.
Коли бхава пробуджується, то це подібно до того, як ви зайшли в пагорб і побачили всередині нього величезний всесвіт, так само як це описано в «Трипура рахасьї». Ви почали концентруватися на відчутті «я» і займатися спогляданням, але виявили там колосальне джерело духовної сили й енергії.
Преображення через бхаву
Коли ви виявляєте це колосальне джерело духовної сили й енергії, ваше життя преображається. До того, як ви здобули бхаву, ваш ум був обмеженим, і навіть практика все одно спиралася на егоїстичне бачення, ви були приблизно в такій позиції: «Дайте мені що-небудь! Допоможіть мені чим-небудь! Полюбіть мене!» Чому? Тому що зв’язок із джерелом, бхава, був закритий, і єдине, чим ви могли сприймати реальність, була ахамкара, его. А оскільки его дуже звужене, воно не може бути цілісним, то й життя з бачення его постає в таких обмежених, похмурих тонах.
І людина, зафіксована на рівні ахамкари, хибного его, завжди відчуває нестачу енергії, нестачу самооцінки, у неї завжди є підсвідома невпевненість або страх за себе і як протилежність цьому – бажання самоствердитися. Але коли здобувається бхава, все радикально змінюється. Змінюється ваша самооцінка як практикуючого, ви вже усвідомлюєте: «Я не є обмеженою людиною. Я є безмежна божественна істота, що володіє безмежним потенціалом». І не важливо, що цей потенціал ще повністю не розкритий. Цей потенціал розкривається, і йому більше немає межі. І віра означає таке постійне налаштування на бхаву.
Саме завдяки такому постійному налаштуванню маленький аскет Дхрува став божеством Полярної зірки, він повністю злив свою бхаву з бхавою Нараяни – вищого божества, Творця.
Вважається, що духовна практика споглядання без зародження бхави – це подібно до спроби грітися біля купи гілок, коли вогнище не горить, або плавати в пересохлій річці, де немає води.
Переживання бхави
Як переживається бхава? Уявіть, що ви переживаєте безмежну божественну мудрість і святість, витонченість, велич, красу, гармонію, піднесеність, священність, позамежність, гру, парадоксальність, розширеність, нескінченність і величезну глобальність, яка проявляється як цвітіння, як безмежні способи прояву. Якщо все це об’єднати, то можна сказати, що це і є прояв бхави божественної гордості. Спочатку ми отримуємо короткочасний «смак», який потрібно відокремити як корисний сигнал, а потім налаштовуватися на нього постійно, доки він не стане безперервним, доки ми не здобудемо в нього віру. Таке здобуття безперервності й віри – це і є бхава, а поки віри й безперервності немає – це є раса.
Коли бхава здобута, віра переростає у відданість, коли наша віра в божественну велич стає настільки глибокою, тотальною і всепоглинаючою, що це тепер є найголовнішим відчуттям у житті. І така відданість називається махабхава. Коли відданість поглиблюється далі, вона переростає в самовіддачу, прапатті, атма-ніведана. Це означає, що хибне маленьке «я» розчиняється у великій бхаві божественної величі.
Подібно до того, як писав один святий: «Я щодня народжуюся і вмираю».
Нарешті, коли така самовіддача повністю розчиняє наші уявлення про себе як про особистість, обмежену его, то це називають свабхавою – відкриттям істинної природи. Також це називають самовпізнаванням, пратьябхіджня.
Практика божественної гордості
Практика божественної гордості означає безперервно налаштовуватися, доки не буде здобута така віра в бхаву. Якщо в спогляданні ми виконуємо спостереження тонкою усвідомленістю за допомогою оголеного усвідомлення, будучи ніби незацікавленим реєстратором, спостерігачем або свідком (сакші), і працюємо із санкальпою та дев’ятьма самозвільненнями, то в практиці божественної гордості акценти трохи інші. Тут ми не лише споглядаємо, залишаючись таким рівним незацікавленим спостерігачем, свідком. Тут ми працюємо з енергією, з відчуттям, тому ця практика більш тантрична, вона переживається як конкретна емоція і відчуття. Припустімо, ви можете споглядати і просто займатися спостереженням, і ваше усвідомлення ніби відчуває певний рівень ясності, і ця ясність безперервно розширюється. Але під час практики божественної гордості ви відчуваєте не лише ясність, а відчуваєте натхнення, велич, глибину, відданість, безмежність. Ви відчуваєте це так, ніби світ навколо і всередині вас реально змінюється, ваша самооцінка змінюється. Це подібно до того, якби ви почувалися бідняком, а потім почали почуватися царем, дуже піднесеною істотою або божеством.
Коли така віра зміцнюється, розум очищується, витісняються нечисті бхави, які зумовлені минулою кармою. Ми починаємо відчувати бхаву всевишнього Джерела, а дрібні стани, «міні-бхавки», поступово починають витіснятися.
Оскільки розум спочатку дуже невпевнений і нестійкий, тому він не розуміє, як перебувати у стані бхави – через це наше світовідчуття часто змінюється. Наприклад, якщо ми потрапимо в радісну обстановку, у нас домінує радість, якщо ми стикаємося з чимось, що нас дратує, ми відчуваємо дратівливість, іноді виникає тупість або невпевненість. Але стан бхави – це єдиний стан такої розширеної і піднесеної величі, який ніколи нас не залишає. Це такий стан, коли ви безперервно підтримуєте приблизно таке налаштування: «Я є всевишнє джерело буття. Я споконвічно досконалий і чистий у своїй основі».
Поступово сама ця бхава починає розкривати вам безмежне надихаюче переживання. Такий йогін, де б він не був і чим би він не був зайнятий, завжди практикує таке споглядання і поклоніння бхаві без поділу на того, хто поклоняється, і того, кому поклоняються. Це можна ще назвати самопоклонінням.
Самопоклоніння і три етапи практики
При самопоклонінні дуже важливо не впасти в помилку, оскільки самопоклоніння не означає поставити у своїй келії вівтар із великим транспарантом «Слава мені!» і робити йому пуджі. Самопоклоніння означає, що твій об’єкт поклоніння у тебе всередині, і це є твоє вище «Я», яке ти прозріваєш за допомогою споглядання, але відчуваєш його саме як духовне переживання. Таке поклоніння є налаштуванням на бхаву і нічим більше. Це пряме споглядання якостей всевишнього Джерела, коли ми їх у тілі й розумі переживаємо як світовідчуття «Ахам Брахмасмі».
І спочатку, у ніраламбха-медитації, ми робимо акцент на «Брахмасмі», не на «Ахам». Ми намагаємося відчути зовнішню бхаву, оскільки це набагато легше. Але потім, коли вона набирає сили, ми в ніраламбха-медитації робимо акцент на зв’язок слів «Ахам» і «Брахмасмі». Ми тонко медитуємо на співвідношення «Ахам» і «Брахмасмі». Ми вже не робимо акцент на зовнішнє переживання бхави. Нарешті, коли ми зміцнилися в переживанні божественної гордості, наша ніраламбха-медитація виконується так, що ми робимо акцент на «Ахам», тобто все ніби обертається навколо нашого «Я», саме наше «Я» є божеством, творцем, мандалешваром. Однак це робиться лише на високій стадії практики споглядання або практики божественної гордості, а не на початковій.
Тому ніраламбха-медитація, медитація божественної гордості, і дається у три етапи:
- На першому етапі ми споглядаємо слово «Брахмасмі», розглядаючи бхаву як зовнішнє
- На другому етапі ми поєднуємо зовнішню бхаву від «Брахмасмі» і власне відчуття «Я», медитуючи над поєднанням «Ахам» і «Брахмасмі»
- На вищій стадії ми медитуємо тільки на «Ахам»
При цьому «Ахам» – це не ахамкара, а це «Ахам Брахмасмі». «Ахам» означає «я».
І такий стан, коли ми медитуємо на переживання «Ахам Брахмасмі», іменується дева-бхавана, або гордість божества. Гордість божества поступово витісняє нечисті бхавани, власні обмеження, власну хибну самооцінку.
Подолання хибної самооцінки
Майя – це не що інше, як хибна самооцінка світу і себе. Наприклад, людина говорить: «Я обмежений сансарою, я прагну звільнення». Але в її словах уже закладена хибна самооцінка, тому що звільнення – це така свідомість, коли не існує того «я», яке обмежене сансарою. У самому твердженні вже закладена хибна самооцінка. Саме усунення такої хибної оцінки й дає переживання божественної гордості. Воно витісняє саму ідею «я є тіло» або «я обмежена людина».
Спочатку, переживши бхаву божественної гордості й здобувши певну віру в неї, ми знову й знову переконуємося в ній, дозволяємо їй перерости в переконаність. Це не переконання за допомогою розуму на кшталт: «Я не людина, я – Брахман. Я не людина, я – Брахман». Така переконаність не принесе жодної користі.
Одного разу Бхагаван Шрі Раджніш зустрів аскета, який постійно бурмотів:
– Ахам Брахмасмі, Ахам Брахмасмі.
Раджніш якось запросив його до себе в гості й сказав:
– Ти можеш замовкнути хоч на якийсь час, не читати цю мантру?
Аскет замовк. Через деякий час він прийшов і мало не накинувся на Раджніша з кулаками. Він сказав:
– Ти зруйнував двадцять років моєї садхани! Я припинив читати мантру й відчуваю, що все божественне пішло. Це все через тебе.
Раджніш сказав:
– Ти не повинен накидатися на мене з кулаками, а маєш зрадіти тому, що я відкрив тобі правду про твою практику. Ти двадцять років змарнував! Що це за бхава «Ахам Брахмасмі», яка зникає через десять хвилин після того, як ти припинив бурмотіти махавак’ю?
Аскет замислився, а потім сказав:
– Так, мабуть, ти маєш рацію. Моя практика була помилковою.
І Раджніш порадив йому:
– Не повторюй махавак’ю постійно, а краще спробуй бути самим цим станом.
Саме так ми переконуємо себе в бхаві «Ахам Брахмасмі». Ми переконуємо себе в тому, що самі перебуваємо в цій бхаві за допомогою тонкого пізнавального усвідомлення. Тонке пізнавальне усвідомлення ми поміщаємо в цю бхаву завдяки споглядальній присутності, коли за допомогою вівеки (розрізняльної мудрості), ми бачимо, чим ця бхава не є, і те місце, де бхава проявляється. Коли ми переконуємося, така переконаність виростає в безперервне самопоклоніння. І на цій стадії вже не потрібно щось робити спеціально, а потрібно просто дозволити цій бхаві стати таким безмежним захватом, стати величчю без зусиль. Просто м’яко й тонко спрямувати свою свідомість, дозволити їй почати поглинатися. Ключ до цього – розслаблення й відпускання себе, усунення поняття «я медитую» і навіть самого поняття «медитація».
Бхагаван Шрі Раджніш зустрів іншого святого, який також практикував роботу з махавак’єю «Ахам Брахмасмі». І він також безперервно її повторював, боячись того, що він щось втратить, якщо припинить її повторювати. І Раджніш його запитав:
– Ти насправді відчуваєш себе Брахманом чи тільки повторюєш «Ахам Брахмасмі»?
Аскет відповів:
– Знаєш, я вже й сам заплутався. Іноді я сам не розумію, хто ж я такий.
Але якщо у нас є істинне переживання й віра, то у нас немає жодних сумнівів, ми не можемо заплутатися. Неважливо, повторюємо ми махавак’ю чи не повторюємо, бхава не зникає. Це як кажуть: «Справжній талант не програєш і не втратиш».
Якщо у вас є справжнє переживання бхави, воно не залежить від повторення махавак’ї.
Прояви божественної гордості
Переживання божественної гордості може проявлятися як захоплення, відданість, поклоніння всевишньому Джерелу і святим, як велич, піднесеність, як чистота і досконалість, як захват, радість і екстаз або як тонка ясність, що дає вам божественну мудрість. Воно може проявитися як сила божественного владарювання і могутності (айшвар’я-шакті), як творча сила проявлення, сила божественної творчості, безперервної гри проявів (срішті-шакті), як сила підтримання (стхіті-шакті). Божественна гордість може також проявлятися як переживання нескінченності (анати), як незбагненність, що виходить за межі всього людського (ачинтья), і здивування, що супроводжує бхаву, як гра спонтанної досконалості (ліла), як непохитність і рівностність, як безмежна любов і співчуття. Усе це різні аспекти проявлення божественної гордості залежно від станів ваших пран і розуму.
Коли ми набуваємо віри в таку бхаву, зазвичай змінюється наш внутрішній статус, наша внутрішня самооцінка. Це подібно до того, як людина погано вчилася і була двієчником, але раптово вона почала перевершувати найкращих учнів у своїх знаннях завдяки тому, що в неї відкрився якийсь новий канал знання. Так само практика божественної гордості змінює наш внутрішній статус, і поступово розквітають усі наші найкращі якості.
Плоди реалізації бхави
Як проявляється реалізація віри в бхаву або реалізація відданості? Збільшується любов, співчуття і творча свідомість. Людина перестає бути заклопотаною своєю маленькою особистістю. Якщо раніше вона була сильно затьмарена або заморочена своєю особистістю, то тепер вона в принципі перестає бути нею заклопотана, знаючи, що її особистість поміщена в найкращі стани, що вона розвивається найкращим чином. Це не стадія байдужості, не стадія тамасу.
Коли в людини є байдужість, вона теж не заклопотана своїм духовним зростанням. Їй просто все одно. Вона просто живе, їсть прасад і кожен день для неї – одне й те саме. Вона ніби поміщена в матрицю власного розуму, але це зовсім не те. Стадія тамасу ще гірша. Це коли єдині переживання – це бажання їсти, бажання спати. Але для монаха це не найкращий стан, коли він у медитації сидить і думає: «О, скоріше б прасад». Або ввечері він сидить і думає: «Скоріше б уже шавасана, хоч розслаблюся».
На стадії божественної гордості він перестає мати такі затьмарення. У нього немає затьмареної свідомості, у нього також немає такого раджасичного бажання піклуватися про свою особистість, самовдосконалення, немає такої духовної жадібності, коли він дуже стурбований самим собою і тільки й думає, як би покращити власне «я» або чимось «підкрутити». Тобто він уже нікуди не біжить, він уже знайшов щось цінне, тому просто несе і береже це.
Розвиток справжнього чистого бачення
Також з’являється справжнє чисте бачення святих, братів і сестер по дхармі, світу загалом, гуру і самого себе. Якщо раніше достатньо було якоїсь невеликої речі, щоб втратити зачатки навіть чистого бачення, то тепер це чисте бачення справжнє, і втратити його неможливо.
Одного разу одна учениця мені зізналася: «Одного разу я йшла і побачила, як гуру плюнув на землю, і в мене одразу ж різко знизилася свідомість. Я думала, що гуру не може плювати на землю». Я, звичайно, можу пообіцяти більше не робити цього, але насправді поки у вас є людське тіло, то у вас є і всі його функції, тому я не бачу тут жодних обмежень. Це просто питання ставлення. Ми будь-яку річ можемо бачити чистою, піднесеною, а можемо бачити затьмареною, у подвійності саме тому, що в нас є фіксовані уявлення про божественність, коли ми думаємо: «Якщо божественна бхава і чисте бачення, то це тільки божественні істоти, які літають у тілах зі світла, які не їдять, не сплять, не п’ють. Тільки це може бути чистим баченням».
Але по-справжньому реалізоване чисте бачення починає прозріватися в усіх життєвих переживаннях, воно починає з’єднуватися з усіма проявами. Ми більше не розділяємо на чисте й нечисте, ми бачимо, що все чисте, а лише наш двоїстий ум нечистий. Ми вважаємо щось нечистим через карми, прани, зумовленість, виховання і власне фундаментальне невідання. За звичкою наш ум впадав у нечисте бачення, а потім піднімався в чисте бачення. І ми ніби переміщалися від чистого до нечистого, залишалися в такій середній проміжній точці.
Іноді вчителі спеціально перевіряли учнів на чисте бачення, кажучи: «Раз ти мені довіряєш, подивимося, чи зможеш ти втримати свою свідомість». Наприклад, коли до Гурджієва приходили учні, він набував дещо придуркуватого вигляду. Учні були з багатих станів, вони думали: «Як можна в цієї людини взагалі чомусь навчитися?» А він свідомо, будучи вправним актором, «відривався» на цих людях. Іноді, щойно до нього приходила якась людина з сильно фіксованими уявленнями, він корчив їй жахливі гримаси. І якщо в людини не було серйозних намірів або здатності усунути свої уявлення, вона не витримувала й просто йшла. Тобто Гурджієв читав лекції, але в цей час спеціально дивився на цю людину, приділяв їй найбільше уваги й корчив їй жахливі пики. А коли він повертався до інших учнів, він набував нормального вигляду, тобто виходило так, що тільки та людина бачила це. Уявляєте, якщо так читаються лекції, що може з’явитися в душі? Але якщо є чисте бачення, то все це не важливо, тому що така людина вже зародила такий рівень чистого бачення, який не може бути втрачений або збитий.
І це чисте бачення стосується не тільки взаємин гуру-учень або братів і сестер у дхармі. Воно стосується також і самого себе, і світу загалом. Ми починаємо бачити, що світ позитивний, самоорганізований, піднесений, гармонійний, дуже складний, у нього є найтонший глобальний задум. І це прояв найтонших божественних енергій. Те, що ми вважали неправильним, нерозумним, несправедливим, насправді все дуже глибоке, складне й таємне, все гранично справедливе й гармонійне, тільки ця справедливість і глибина виходять за межі наших людських уявлень. Наша людська етика просто не в змозі проникнути в глибину цього задуму.
У міру того, як ми зміцнюємося у вірі в бхаву, зменшуються наші чіпляння, надії, страхи, прийняття й відкидання, з’являється рівностність, поглиблюється єдиний «смак». Тепер усе стає ніби однаковим: можеш їсти будь-який прасад, можеш хулу й хвалу сприймати рівностно, можеш жити в прекрасній і не дуже обстановці – усе це сприймається чисто й позитивно.
Запитання: «Наскільки я пам’ятаю, спочатку бхава створюється із зусиллям. Це так?»
Бхава не створюється. Ми докладаємо зусиль, але ми не можемо її створити. Це зусилля подібне до того зусилля, яке ми докладаємо, щоб повернути ручку радіоприймача, щоб налаштуватися на потрібну хвилю. Ми не створюємо бхаву, ми докладаємо зусилля, щоб ум налаштувати на неї. Нам потрібно тримати свій ум на певній хвилі, і для цього потрібне зусилля, а все інше відбувається без нашого зусилля.
Три стадії розвитку божественної гордості
Коли цей рівень бхави реалізований, настає так звана стадія приборкання.
Попередня стадія – це стадія очищення. Наприклад, якщо людина була заздрісною або мала гнів, затьмарення, неспокійний ум, то на цій стадії вона стає таким божеством пристрасті. Принаймні, на певному рівні її ум чистий, вона перебуває у стані всеприйняття, відкритості й гармонії. Але це самий початок.
Стадія приборкання
Далі, коли ми практикуємо божественну гордість, настає стадія приборкання. Це означає, що за допомогою бхави ми по-справжньому приборкуємо свій ум, его, гордість і клеші. Ми приборкуємо не тільки грубі прояви, але й тонкі. Наприклад, якщо раніше була велика збудженість ума, то тепер достатньо увійти в стан бхави, і вона розчиняє цю збудженість. Якщо були тонкі нечисті двоїсті уявлення, то тепер навіть ці тонкі уявлення поглинаються.
Потім стадія приборкання означає, що ми можемо приборкувати не лише свій розум, але також можемо приборкувати затьмарені уми інших істот. Приборкувати – це не означає якось впливати на когось, радше цей термін означає позитивно впливати, змінювати свідомість на краще. Поширювати бгаву, подібно до того, як квітка, пахнучи, поширює свій аромат. Наприклад, якщо ви перебуваєте з людиною, у якої розум збуджений, роздратований, то сама ваша присутність може гасити цю збудженість або роздратованість. І на цьому рівні йогін також може приборкувати нелюдських істот, таких як демони, духи, сансарні боги, мирські дакіні. Він навіть може навертати їх на шлях дхарми, проповідуючи їм або просто передаючи свій стан. Оскільки цей стан дуже тонкий і піднесений, він приймається духами, демонами й богами як своє серце, як своя життєва сила, і всі йому радіють. І тому такі істоти без труднощів приборкуються.
Стадія підношень
Нарешті, третя стадія називається стадією підношень. Це означає, що бгава стала настільки сильною і глибокою, що вона проявляється у зовнішньому вимірі. Зовнішні енергії, витікаючи з внутрішнього переживання, проявляються як підношення. Підношення не означають, що вам дають підношення, радше це означає, що світ постає в чистому баченні.
Що таке ритуальне підношення? Це прояв чистого бачення щодо чого-небудь. Така людина привертає увагу божественних істот, таких як Ваю, Індра, Дхармараджа, сіддхи або ріші, і вони являються їй у сновидіннях. Вона отримує від них похвалу, пророцтва, посвячення, благословення. Це можуть бути священні предмети, знаки або символи, чи похвала. Або вони кажуть: «Ти здобудеш пробудження за таких-то обставин». Або повідомляють обставини майбутньої практики. Іноді це може бути видіння отримання рясних підношень від мирських божественних істот, коли ці істоти виражають відданість і обіцяють служити дхармі. Наприклад, ви можете бачити сон, де безліч людей святкують ваш день народження, підносять вам пісні, танці; усе це дуже піднесене, ви перебуваєте в центрі цієї мандали. Це означає, що ваші внутрішні божества зібралися навколо вашої бгави, навколо вашого «Я є»-усвідомлення.
Одного разу в мене було сновидіння, де я зустрівся з даоським магом, який практикує східні єдиноборства, і він запропонував мені помірятися з ним силами. Оскільки він був дуже вправним практиком, мені довелося непросто, але зрештою він усе ж визнав, що на рівні тонкого тіла я бився швидше за нього і тонше. Це не була битва, радше це була демонстрація мистецтва. І на знак цього визнання він подарував мені дві зелені кульки, які містили духовну силу. Приблизно в цей самий час у Васудеви був сон, коли він зустрічався з цією ж істотою. Коли у вас виникають такі сновидіння, то це теж може бути проявом чистого бачення. На стадії чистого бачення може бути безліч переживань божественних істот, які можуть з’являтися не лише в сновидіннях, але й навіть наяву.
Один християнський монах дуже довго молився в стані тапасу. Він постійно читав молитву Богоматері, яка була записана на великому камені. І коли він читав цю молитву, прийшов один юнак і сказав: «Молитву належить читати ось так», а змінив на камені деякі слова й пішов. Монах подумав: «Треба ж, який цікавий юнак». Коли прийшов настоятель, монах розповів про те, що сталося. Коли він описав цього юнака, настоятель подумав: «Оце так! Юнак пальцем на камені малює». З’ясувалося, що це приходив сам архангел Гавриїл в образі юнака.
Приваблення божественних істот
Чисте бачення приваблює чистих божественних істот. Це подібно до того, як поціновувачі музики приходять послухати концерт віртуозного музиканта, або як учених приваблює знаменитий винахідник, і вони бажають послухати про його нові винаходи. Божества, гандхарви, апсари, дакіні, якші, сіддхи починають приваблюватися чистим баченням практикуючого, прославляючи його і бажаючи отримати якісь настанови, або просто цікавляться ним. Часто такий практикуючий оточений духовними переживаннями. Насправді ці істоти є проявом енергій первісного «Я», і вони завжди існували, але просто були приховані від практикуючого, тому що раніше його затьмарений стан або відсутність чистого бачення не дозволяли їм наблизитися.
Зараз існують монахи, святі, але наблизитися до них можуть лише ті, хто поділяє самаю. Наприклад, навіть якщо людина живе поруч, вона не може наблизитися до них, бо не має достатніх якостей, точки входу. Так само святі, сиддхи, божества, гандхарви – усі ці божества є прямо зараз, однак наблизитися до них можна тоді, коли бгавана нашого розуму чиста й піднесена.
Нарешті, коли духовна сила йогіна зростає, він починає притягувати ще глибші енергії. Це вже не мирські божественні істоти, а великі божественні істоти верхнього світу форм, які перебувають у тілах, створених зі світла, еманації ріші, ілюзорні тіла сиддхів, ілюзорні тіла богів, що керують стихіями, або навіть прояви великих божеств першооснови буття, наприклад божеств п’яти елементів, божеств трьох головних вселенських сил або п’яти сил дії.
Як підтримувати бгаву із зусиллям? Отримавши передачу, слід згадувати й спрямовано, з невеликим зусиллям, утримувати відчуття бгави. А коли з’являються думки чи емоції, необхідно поєднати з ними переживання божественної гордості й дозволити бгаві розсіяти їх, продовжуючи утримувати фокус свідомості на самій божественній гордості.
