Прихисток у Трьох Коштовностях і зобов’язання практикуючого

Один святий здійснював покаяння:

«Хоча я й вирішив іти до абсолютної Істини шляхом просвітлення, але, мій розуме, схоже, що ти є лише слугою мари, ти зовсім не збирався йти зі мною до звільнення. День і ніч ти мариш прив’язаностями й насолодами сансари, вважаючи себе тілом. День і ніч ти безперервно базікаєш, приймаючи й відкидаючи. А тому, господине Ясне Світло, я прошу вибачення за те, що мій розум не бажає йти до пробудження.

Хоча я й вирішив слідувати шляхом пробудження, але схоже, що моє тіло (цей мішок із кістками) зовсім і не збиралося ним іти. Усе, що йому потрібно, — комфорт, їжа й задоволення. Подібно до тупої тварини, воно любить перебувати в тамасі. А тому, господине Ясне Світло, я прошу вибачення за те, що поки не можу його підкорити.

Хоча я й зрозумів, що сансара приносить самі лише страждання, і твердо вирішив слідувати шляхом звільнення, моє его, подібно до каптура кобри, роздувається знову й знову, використовуючи найменшу можливість, і, як і раніше, тяжіє до ілюзій сансари. Схоже, що нам із ним не по дорозі, що воно служить марі, а тому, господине Ясне Світло, я прошу вибачення за те, що поки не можу його підкорити.

Хоча я й вирішив твердо слідувати шляхом святих, але схоже, що мій язик — відданий слуга мари. Раз у раз він базікає то про одне, то про інше, відволікаючи мене від практики споглядання. А тому прошу вибачення за невпинну балаканину цього язика й за те, що поки не можу його приборкати».

Коли ми слідуємо шляхом практики, то виявляємо, що відносні частини нашого «я» дуже відрізняються від абсолютного Світла, що ми подібні до будинку, в якому живе безліч істот. Одна з них бажає йти до просвітлення, а інша зовсім не збирається цього робити, третя бажає піти кудись в інше місце. Тоді ми намагаємося ловити цих істот, гармонійно вишикувати їх в один ряд і все ж таки вести до тих заповітних дверей. Деякі з них слухаються, деякі чинять опір, а деякі взагалі не чують, що їм кажуть. І саме той є святим, хто зумів усередині себе вишикувати всіх цих істот в один ряд і повести до дверей пробудження.

Практика усвідомленості та Прихисток

Завжди слід підтримувати дуже велику пильність щодо того, що є всередині нас. Вважається, що чотири рази на день слід згадувати про чотири усвідомленості й щонайменше тричі на день приймати Прихисток у Трьох коштовностях. Не обов’язково робити це формально, словами, з намасте, достатньо простого згадування. Зрозуміло, найвищий спосіб приймати Прихисток у Трьох коштовностях і згадувати про чотири усвідомленості — просто, не відволікаючись, перебувати в присутності. Коли вищу самаю (єдину самаю споглядання) виконано, тоді всі інші самаї, заповіді й обітниці також виконано. Однак доти, доки це не так, сприятливо завжди нагадувати собі. Коли ми прокидаємося, ми повинні згадати: «Я монах, я практикую шлях пробудження. Настав іще один день, як я зумію його зустріти? Це випробування моєї практики присутності й самовіддачі». Те саме необхідно зробити перед сном, щоб у сновидінні не втратити себе, а пам’ятати себе як практикуючого.

Зобов’язання сангхи

Тут перелічуються зобов’язання, пов’язані із сангхою та духовною практикою. Два зобов’язання, що особливо стосуються сангхи:

1. Не дозволяти собі піддаватися впливу тих, хто не слідує вченню або відкидає його.

Якщо ви під час поїздки спілкуєтеся з людьми, чиї уми не налаштовані на дхарму, якщо ви спілкуєтеся у справах служіння, розмовляючи про мирські справи, то в цей час слід особливо пильно практикувати споглядання, знаючи, що зараз ви перебуваєте буквально на межі. Тобто в цей момент слід породжувати особливо пильне й уважне ставлення. Особливо це стосується тих, хто за родом своєї дхарми спілкується з мирськими людьми. До мирських людей потрібно ставитися зі співчуттям. Це не означає, що потрібно думати: «Ці мирські люди заважають мені споглядати». Якщо ви з ними спілкуєтеся, то це ваша практика. Мирські люди є пробудженими, буддами, це втілення божества, яке вам слід розпізнати в мирських людях, це ліла Абсолюту. Можна сказати, що це ліла Даттатрєї, перевірка вас на усвідомленість. Якщо ви їх не розпізнаєте, вони вас обумовлюють; коли ви їх розпізнаєте, вони дають вам даршан.

З приходом до сангхи як до Прихистку ми беремо на себе зобов’язання не піддаватися впливу тих, хто відкидає дхарму. Це не означає, що треба уникати таких людей, просто не можна дозволяти їм духовно впливати на вас. Не відмовляючи їм у співчутті та любові, необхідно бути пильними й упевненими, що їхні схильності та хибні поради не збивають нас зі шляху.

2. Розглядати кожного, хто вбраний у чернече вбрання, як справжню коштовність сангхи.

З приходом до сангхи як до Прихистку ми беремо на себе зобов’язання визнавати тих, хто носить вбрання посвяченої людини, справжньою коштовністю сангхи. Навіть якщо члени сангхи, які прийняли чернечі обітниці, бідні, належить виявляти їм шану, оскільки вони дотримуються моральної дисципліни й займаються практикою. А це вже дуже рідкісне й цінне явище.

Шість загальних зобов’язань

1. Знову й знову йти до Трьох коштовностей як до Прихистку, пам’ятаючи про їхні чесноти та відмінності між ними.

Дхарма подібна до корабля, який може перевезти нас через океан сансари, Гуру — до досвідченого капітана, а сангха — до вправної команди. Пам’ятаючи про це, слід знову й знову йти до Трьох коштовностей як до Прихистку.

Слідування шляхом Прихистку не суперечить принципу самозвільнення. Трапляється, що, практикуючи споглядання й самозвільнення, ми іноді заходимо зовсім не туди. Коли глибокі шари підсвідомості оголюються, а пильність і ясність не встигають із ними впоратися, завжди слід трохи опустити себе на відносний рівень, тобто перевести свою свідомість, наче стрілку компаса, яка завжди вказує на північ, і згадати обітниці Прихистку.

2. Силою співчуття незмінно надихай інших іти до Прихистку.

Треба завжди прагнути допомагати іншим іти до Прихистку, але робити це слід уміло. Дізнавшись, що хтось цікавиться дхармою, слід допомогти йому розвинути причини приходу до Прихистку, страх перед стражданнями та віру в Три коштовності. Можна розповісти про мінливість цього життя, про те, як наше тіло підвладне старінню та в’яненню. Можна поміркувати про страждання, що походять від старіння, хвороб і смерті. Слід говорити про все, що станеться після смерті, про різні види народження і про те, що всі вони, по суті, є стражданням. Якщо ми вміло введемо ці теми у свої бесіди, то наш співрозмовник втратить колишню самовдоволеність і почне відчувати занепокоєння, він захоче з’ясувати, що ж робити. У цей момент ми й розповімо йому про Гуру, дхарму, сангху, а також про те, як вони допомагають нам. Після цього потрібно пояснити, як прийти до Прихистку. Якщо ми тактовно допоможемо комусь у такий спосіб, без самовпевненості чи нетерпіння, то справді принесемо йому благо. Немає жодної впевненості, що подарунки, які ми даруємо, справді принесуть користь, іноді вони можуть спричинити навіть певні труднощі. Найкращий спосіб допомогти іншим — привести їх до дхарми.

Якщо ми не зуміємо дати чітких пояснень, то принаймні зможемо дати пораду тим, хто нещасливий, і допомогти їм розв’язати свої проблеми за допомогою дхарми.

Принаймні, спілкуючись, ви збережете свою свідомість чистою.

3. Необхідно здійснювати прихід до Прихистку принаймні тричі вдень і тричі ввечері, пам’ятаючи про переваги такого приходу до Прихистку.

Щоб ми завжди пам’ятали про Три коштовності, треба йти до Прихистку один раз кожні чотири години протягом дня або принаймні тричі вдень і тричі ввечері. Якщо ми завжди пам’ятатимемо про Три Коштовності й постійно розмірковуватимемо про переваги приходу до Прихистку, то досягнемо результатів дуже швидко, як бізнесмен, який ніколи не перестає думати про свої плани, навіть коли відпочиває.

4. Необхідно кожну дію здійснювати, цілковито покладаючись на Три коштовності. Потрібно покладатися на Три коштовності в усьому, що ми робимо, тоді нашим діям сприятиме успіх. Немає потреби шукати натхнення та благословення у мирських божеств, треба незмінно прагнути отримати благословення від Гуру, дхарми та сангхи, здійснюючи підношення й підносячи молитви.

В абсолютному сенсі в лайя-йозі, а особливо в ануттара-тантрі, під Гуру мається на увазі саме споконвічне Світло первісного «Я». Під дхармою мається на увазі не лише зовнішнє вчення, а в езотеричному сенсі — наша ясність, здатність осягати й сприймати це Світло. Під сангхою мається на увазі весь проявлений світ у чистому баченні, який включений у споглядання.

5. Ніколи не зрікатися Трьох коштовностей, навіть ціною власного життя, і тим більше жартома.

Ніколи не слід зрікатися Трьох Коштовностей, оскільки прихід до Прихистку є основою всіх досягнень у дхармі.

Одного разу один йогин потрапив у полон, і супротивник зажадав від нього: «Відмовся від Прихистку в Трьох коштовностях, інакше я вб’ю тебе». Він відмовився зректися, за що й був убитий. Але віщуни за допомогою надзвичайних здібностей змогли побачити, що він одразу ж народився в образі божества».

Істинна практика усвідомленості

З погляду лайя-йоги, ніколи не зрікатися Трьох коштовностей — це означає ніколи не втрачати сутнісного усвідомлення того місця, куди слід спрямовувати свій розум. Буває так, що ми маємо здатність до споглядання, але якщо виникає велике навантаження, більше карми чи відволікань, то ми починаємо думати: «Треба, мабуть, приділити увагу цій кармі». І тоді замість споглядання ми інтенсивніше втягуємося в цю карму. Якщо наше споглядання полишене й ми втягуємося в цю карму, то незалежно від того, внутрішнє це чи зовнішнє, це і є, з погляду вчення, зреченням Трьох коштовностей.

Істинний йогин готовий пожертвувати всім, але не принципом усвідомленості в практиці дхарми, а на зовнішньому рівні це проявляється як Три коштовності. Коли ми уважні, наші зобов’язання завжди виконуються. Якщо ж такі зобов’язання не виконуються, ми вдивляємося в себе, намагаємося пригадати, де сталося відхилення, і виправляємо себе. Істинний практик робить це безперервно, чим би він не займався, він немов балансує на межі, постійно звіряє кожне своє слово, дію, поведінку й думки з первісним дзеркалом Ясного Світла. Він боїться відхилитися від нього навіть на міліметр. Він несе свою святість, немов воду в кришталевій чаші, боячись її розхлюпати. Він не дозволяє своєму розуму розпорошуватися назовні, не дозволяє безцільним словам злітати зі свого язика, не дозволяє безцільним думкам блукати. Він ходить обережно, живе уважно, пильнує себе й кожен сантиметр свого шляху від ранку до вечора. І тоді він подібний до повної чаші, з якої нічого не вихлюпується. Монах, який живе подібно до повної чаші, практикуючи, неодмінно досягне звільнення. При цьому ми пам’ятаємо про принцип природного стану.