Коментар до тексту Сатья Саї Баби «Коментар до Мандук’я-упанішади»
Мандук’я-упанішада описує нам основу і погляд. У вченні завжди є три складові: основа, шлях і плід.
Самбандха — основа
Абхідейя — шлях
Прайоджана — плід
Основа є сам Абсолют, Брахман, Бог. Шлях — це те, що ми робимо, щоб із ним возз’єднатися: наше споглядання, медитація, наше розуміння. Прайоджана — це плід, мета, кінцева точка, точка прибуття.
Мандук’я-упанішада розкриває нам принцип основи. Коли ми багато слухаємо про основу, ми виробляємо погляд — Джняну. Шлях можна поділити на три категорії:
Джняна — погляд
Дг’яна — медитація, споглядання
Крійя — дія
Погляд — це те, як ми зрозуміли основу. Основа — це Брахман, і ми маємо сформувати про нього погляд для себе. Споглядання і медитація — це те, що ми робимо, щоб перебувати в ньому. Крійя, дія — це те, як ми поєднуємо вчення з життям, як ми живемо у відносному вимірі. Таким чином, шлях складається з погляду, медитації та поведінки, а самі основа, шлях і плід — це Самбандха, Абхідейя і Прайоджана.
Парабрахман і Апарабрахман
Той, хто занурений у глибоке споглядання звуку Ом, завжди усвідомлюючи його величезне значення, може впевнено рухатися далі — до усвідомлення реальності за нереальною видимістю, тобто до осягнення самої Параматма-таттви.
У першій частині Упанішади дається загальне поняття Атмана як єдиного й недвоїстого, відповідно до сутності Адвайти. У другій частині показані хибність і непостійність протиставлення двох сутностей: світу і Бога.
Абсолют пояснюється в різних аспектах для того, щоб його можна було зрозуміти. Зазвичай кажуть, що є Парабрахман і Апарабрахман.
Парабрахман — це Бог у його чистоті, досконале чисте світло. Початкова фундаментальна творча порожнеча, властивість якої — сяйво, маніфестація, самовипромінювання — Нітья Сваям Пракаша. Первісний, вічний, самосущий у собі світлоносний простір, здатний випромінювати.
Апарабрахман — це матеріальна енергія, майя, шакті. Це груба його сторона. Для самого Брахмана і тонка, і груба його сторона — це одне, для нього немає розділення. Але для нас, істот, що перебувають у двоїстості, енергії Апарабрахмана, грубі шакті, не підходять для реалізації. Це майя — вона нас затягує і збиває зі шляху. Енергії ж чистого Парабрахмана, навпаки, надзвичайно важливі для нас.
- Енергії Апарабрахмана — це сили, що руйнують і приховують істину: Самхара і Тіротхана.
- Енергія Парабрахмана — це Ануграха, просвітлююча сила.
Ми маємо розуміти, яким енергіям служити і яким розкриватися.
Світ сансари — це світ, де порушена самйога, де приховувальні сили й грубі енергії вуалюють реальність. Де реальність не бачиться такою, якою вона є. Де живі істоти загіпнотизовані, наче приспані енергіями Апарабрахмана, і їм треба розчаклувати себе та вирватися з-під їхньої влади.
Чисте бачення як щоденна практика
Живим душам у сансарі притаманне нечисте бачення. Садху намагається очистити свій ум, щоб виховати чисте бачення. Чисте бачення — це коли ми бачимо чисті енергії джерела, Парабрахмана, посеред граючих енергій Апарабрахмана. Це означає, що вам щодня треба вправлятися в чистому баченні. Це сердечна настанова.
Навіть не думайте, що ви зможете піднятися вище, не утвердившись у цьому погляді. Що б із вами не відбувалося, вчіться блокувати й розчиняти негативні реакції, думки, емоції та зароджувати емоції, що йдуть із чистого бачення.
Припустімо, ви йдете в їдальні, хтось несе тарілку з кашею й обливає вас. Перша реакція — розсердитися. Ви маєте миттєво побачити цю реакцію, і потім у вас має спрацювати принцип чистого бачення. Ви маєте подумати так: «Якщо це мандала, якщо це — божество, то що це за ліла? Напевно, каша — це нектар, що благословляє. Мене божество нектаром благословило. Отримав даршан». І у вас одразу має виникнути почуття співчуття, вдячності й любові до цієї людини: «Це для мене дуже добре. Можливо, я не зовсім розумію, що це за благословення, але в будь-якому разі — благословення отримано».
Ви принесете велику користь для свого духовного життя і наступного життя. Слід вправлятися в цьому постійно. Якщо хтось відчинив двері й наговорив вам гнівних слів, ви повинні знову зрозуміти: «Якщо це мандала, це — ліла, а це — божество, то ці гнівні слова — це благословляючі мантри. Безсумнівно, в мені є щось грубе, що, можливо, можна звільнити тільки такими мантрами. Напевно, мій ум так сильно загруз у подвійності, що мені потрібен якийсь надихаючий поштовх». І знову зародити чисте бачення. Таким чином ви завжди і всюди повинні привчитися сприймати все чисто.
Це не означає, що вам потрібно йти в гущу негативних енергій і там щось робити. Ви можете просто відійти, якщо відчуваєте дискомфорт. Можна просто відвернутися від цих енергій, відійти. Але в душі ніколи не зароджувати нечистого бачення, а навпаки — дедалі більше утверджуватися в чистому баченні. Тому що нечисте бачення призводить до затьмареної, гріховної свідомості. А за гріхи доведеться відповідати всім! Не думайте, що раз є погляд Адвайти, то й гріхів немає. Біси зі знімками підступлять, і не відмовишся від них поглядом. Якщо не зможеш розчинити — свідомість зміниться, розчиниться, і доведеться йти в пекло за гріхи. Утягнуть душу без жодних розмов. У тонкому світі ніхто не вмовляє. Хіба що ангел-охоронець і Гуру заступляться й відвоюють вашу душу. Ви самі повинні вчитися відвойовувати свою душу.
Чисте бачення дозволить легко розганяти будь-яких бісів. Ці біси — ваші власні проєкції, ваші субособистості, мислеобрази, альтер-его, створювані вашим потоком ума в момент нечистого бачення. Свідомість — це вправний склодув: він може видувати скільки завгодно форм, проєкцій, субособистостей у тонкому світі. Тонкий світ безмежний. Замість того щоб видувати субособистість у формі біса, прета, ви будете створювати деватів, божеств, у моменти переживання чистого бачення. І тоді вам ніякі гріхи ніхто не зможе пред’явити, тому що ви все бачите по-іншому. Навіть якщо прийдуть демони й скажуть: «Дивись, ось це — твій гріх, і ще ось цей», — ви в чистому баченні скажете: «Це — благословення, це — нектар, це — ліла, це — прояв божества. Я йду в небесні світи». Все.
Брахман як першопричина. Атман і Параматман
У розділі, спеціально присвяченому Адвайті, основи вчення підкріплені доводами й доказами. Спочатку світ перебував у стані спокою і непроявленості. Брахман-творець не причина, а наслідок. Тому спроби проникнути в суть наслідку не приведуть до пізнання природи речей. Але Брахман, про якого йдеться в цій Упанішаді, не є наслідком. Він виступає як первісна причина, першопричина. Він — ненароджений і безмежний.
Брахма — творець Всесвіту — це наслідок Брахмана. Сам творець є ніби ілюзорним тілом Брахмана для створення Всесвіту. Брахма створює Хіранья-Гарбху. З нього породжуються ріші, ману, праджапаті, які виконують свої функції у Всесвіті. Це божественна адміністрація, що виконує закони світобудови на початку творення Всесвіту.
Атман подібний до Акаші, ефіру — він всепроникний. Він лише може здаватися ув’язненим у певні рамки, як повітря в посудині чи кімнаті. У цьому сенсі про нього говориться як про наділеного індивідуальними рисами. Але в цьому обмеженні немає істини. Тіло теж подібне до посудини, що створює уявні межі для неба всередині нього. Однак по суті немає різниці між небом у глечику і небом зовні. Варто прибрати обмежувальний фактор, і вони стануть єдині. Коли тіло помирає, джива зливається із загальною душею — Параматманом.
Шлях дживи: розчинення і преображення
Яка джива зливається із всезагальною душею? Кожна. Але нечиста джива зливається на частку секунди, а потім знову виходить. І тоді для неї починається шлях бардо, який у християнстві називається митарством. Чиста джива зливається остаточно із всезагальною душею, розчиняється у світлі, усвідомлює себе і приблизно за пів року досягає остаточного просвітлення. Потім вона починає еманувати маніфестації — безліч божественних ілюзорних тіл, посилаючи їх у різних напрямках. Силою медитації вона створює чисті країни й області, у яких проявляє маніфестації в чистому стані, там, де самйога повністю дотримана. Енергія проявляється і не зависає в порожнечі — вона продовжує функціонувати в плані шакті. Її Джняна, Сватантрійя, Іччха, Айшварья, Крійя набирають повноту сил, проявляючись у вигляді маніфестацій, еманацій — Пранава-дехам, Сіддха-дехам.
Така джива може проявитися як божество чистих країн, як божество в різних вимірах, як аватара в цьому світі. Нечиста ж джива, яка не зуміла розчинити себе, обов’язково випадає з цього світла, і для неї починаються процеси Антар-бхави. Вона бачить безліч сил — мирних і гнівних божеств, їхніх слуг, їхній почет. Її супроводжує її Ішта-девата, ангел-охоронець. Вона зустрічається з померлими родичами або друзями і шукає свій шлях. Вона зустрічає безліч порадників, різних душ — демонів або ангелів, які підказують або спокушають її. І від її ясності залежатиме шлях, який вона обере.
Лише обмеження змушують приписувати Атману різноманітні властивості. Варто прибрати обмеження, і Атман стає самим Параматманом. Дживу в жодному разі не можна розглядати як частину Параматмана, як його похідне або пристосування — вікарм. Повністю нереальні як народження і смерть дживи, так і її мандри з одного світу в інший.
Нечиста джива є плодом карми. Вона є маніфестацією Брахми-творця, але для Атмана вона ще не чиста, тому її не можна розглядати як пристосування. Наше завдання — розчинити цю нечисту дживу, не чіпляючись за неї. А потім, якщо так буде завгодно, буде проявлена найчистіша ігрова ахамкара, найчистіше ілюзорне тіло. Це називається Пранава-деха, Сіддха-деха — просвітлені, чисті тіла.
Коли ми виконуємо перетворення в тіло Даттатрейї, важливо не лише здійснити саме перетворення, а й виконати фазу розчинення. Багаторазово перетворюючись у медитації або уві сні, ми повинні навчитися входити в простір порожнечі й світлоносності, возз’єднуватися з Атманом і розчиняти це тіло. А потім ми повинні вчитися виходити з цього світла і знову його проявляти, як риба вистрибує з води. У процесі цього джива очищується і вчиться розчинятися у вищому Я. Нечисте ілюзорне тіло поступово перетворюється на чисте божественне ілюзорне тіло, наділене 36 божественними ознаками.
Щоб цей процес реально спрацював, ми повинні очистити свою душу. Ми повинні жити в повсякденному житті так, щоб наші емоції ніколи нас не затьмарювали і самайя була бездоганною. У нас завжди мають бути гармонійні стосунки, і в душі ми нікого не повинні засуджувати. Ми завжди повинні перевіряти себе: «Чи чисті наші думки?» Ми повинні навчитися приймати все радісно, з чистим і легким серцем, щоб наша внутрішня робота ніколи не збивалася.
Вайраг’я: відречення як основа духовного життя
Ми повинні навчитися жити відречено. Жити відречено означає, що у вас немає прив’язаностей, немає сильного чіпляння за зовнішній світ. Почали будувати келії, але голова сильно не болить над тим, якими вони будуть — красивими чи ні. Це просто таке служіння. Їсте прасад: сьогодні він смачний, завтра не подобається. Відречення для монаха ніхто не скасовував. Але буває так, що ми починаємо щось робити для служіння Дхармі — щоб представити монастир у доброму вигляді перед людьми, щоб поширити Дхарму, — але самі забуваємо про відречення. Тоді виникають прив’язаності, починаються емоції, і ми втрачаємо потрібний рівень відречення. А втративши відречення, втрачаємо і чисте бачення. Треба згадувати про відречення: «Я прийшов сюди не за цим. Я прийшов сюди за реалізацією, за духовною чистотою. А це все — просто служіння, різні види послуху».
Якщо монах втрачає дух зречення, його дух слабшає, а его посилюється. Треба, щоб дух зростав із роками, а не слабшав. Зречення не завжди означає заперечення. Зречення означає, що всередині в тебе є вайраг’я. Іноді мені пропонують смачний прасад — я його їм, бо піднесене треба їсти. Коли я живу сам і ніхто не підносить, я їм те, що є. Мені так само добре. Коли у вас є вайраг’я, ви не обираєте — ви приймаєте все, що є.
Щоб виглядати гідно перед людьми як представник Дхарми, я ношу гарний одяг, належний махамандалешварам. Але це не моє бажання його носити. Сам я ходив у не дуже гарному одязі. Один мирянин, побачивши, в якому одязі я пішов на лекцію, жахнувся і сказав: «Люди вас не зрозуміють, давайте я вам куплю якийсь костюм». Я не заперечую гарного одягу. Якщо я заперечую — значить, у мене немає вайраг’ї, значить, для мене щось важливе. Належить за статусом — це все служіння. Потрібна вайраг’я. Потрібна велика вайраг’я. Не чіплятися ні за служіння, ні за статуси, ні за посади, ні за келії, ні за їжу, ні за стосунки. Завжди пам’ятайте: «Я прийшов сюди не за цим». Усе це в миру є в набагато більшій кількості. Хто хоче — може заробити, буде всього набагато більше. Тут це все — вправні методи для Дхарми, щоб вона поширювалася, щоб люди її прийняли. Іноді це потрібно для людей, щоб встановити з ними зв’язок. Щоб у чужій культурі Дхарма була прийнята, треба робити різні речі. Але всередині у вас має бути повна вайраг’я: «Це — не для мене. Це — для Дхарми». Тоді вам легко бути зосередженим. Ви не будете відволікатися. Для вас, окрім Дхарми, нічого не буде.
Адвайта і Двайта: поєднання погляду та поведінки
Усе це — лише видимість, але не реальність. Замисліться глибше над цим питанням, і ви зрозумієте, що Двайта не суперечить Адвайті. Суперечність існує тільки між різними релігійними та філософськими вченнями Двайти. Для прихильника Адвайти все є Парабрахман, і йому невідомі суперечності. Послідовник Двайти постійно перебуває в атмосфері особистих пристрастей, хибної гордині й ненависті, бо там, де є два, — завжди присутній страх, прив’язаність, а отже й інші породжені ними емоції.
Адвайта — це найвища істина. Двайта — певна розумова побудова. Тому дуалізм може приваблювати вас лише доти, доки розум активний. У сні або самадхі уявлення про два зникають. Коли авідья переважає, розмаїття нестримно зростає.
Найбільша проблема для садху — поєднати погляд і поведінку. Парадокс у тому, що в погляді ми намагаємося перебувати в Адвайті, а в поведінці — суцільна Двайта. Але цей парадокс легко розв’язати, якщо зрозуміти принцип поєднання погляду, поведінки та принцип ліли. Ми приймаємо Двайту, але як умовність цього світу. Ми її не ігноруємо. Ми поважаємо ці закони, поки ми в них перебуваємо. Ми їх поважаємо, але самі духом перебуваємо в погляді Адвайти. Відносним розумом ми перебуваємо в поведінці, враховуючи різні двоїсті закони. Ми приймаємо їх не як даність, а як енергію, шакті, з якою потрібно рахуватися. У цьому й полягає ліла.
Ліла означає, що святий, божество або аватара посилає свою еманацію або сходить сам, але грає роль людини, нібито підвладної всім обмеженням, — для того щоб допомогти людям знайти шлях або виконати якусь місію. Він ніби приховує себе, діючи в обмеженнях. Так само й ми: приховуємо свій погляд у поведінці, діючи у відносному світі. Але в душі ми споглядаємо і не втрачаємо погляду.
Контрольована дурість: погляд і поведінка в повсякденному житті
Кастанеда використовував термін «контрольована дурість». Дурість — це аджняна, невідання. Контрольована означає, що вона повністю під контролем. Хороший термін. Це означає, що ми свідомо граємо з принципом аджняни, не втрачаючи його. Самі ми перебуваємо в джняні. Але ми поводимося так, ніби ми в аджняні, коли обговорюємо відносні аспекти.
Наприклад, коли ми купуємо квиток на поїзд, ми не говоримо на вокзалі: «Взагалі це все ілюзія. І поїзд ілюзія, і квиток ілюзія. І ви теж ілюзія». Якщо ви так скажете, з вами попрощаються, і ви не приїдете в Дів’я Локу. Тому що ми перебуваємо в енергіях. Ми не можемо цими енергіями керувати. Це дуже сильні енергії Апарабрахмана. Але ми пам’ятаємо: «Так, це все ілюзія». Хоч вони й ілюзорні, але сила їхня велика. Треба поважати. Приховуємо погляд і з касиром розмовляємо про квиток — у подвійності, у Двайті. Це й називається: розділяти погляд і поведінку.
Деякі садху, не зовсім зрозумівши цей принцип, кажуть: «А навіщо я буду розділяти? Це ж подвійність. Ми ж Адвайта! Я не буду розділяти! Я буду поєднувати погляд і поведінку». На це можна відповісти: «Успіхів тобі. Але коли прийдеш в аеропорт, скажи всім, що це ілюзія. І спробуй пройти до літака не через турнікет, а в обхід. Тебе швидко спіймає служба безпеки аеропорту й розповість, де Двайта, а де Адвайта».
Ми розділяємо не тому, що в нас є подвійні концепції, а тому що подітися нікуди. Така реальність, таке життя. Якщо ми не будемо розділяти, а будемо змішувати, то постійно потраплятимемо в дурні й смішні ситуації. Треба завжди знати свою міру самозвільнення серед різних шакті. Якщо в тебе шакті як у Брахми-творця, ти можеш це робити. Але якщо шакті не вистачає, то ти маєш грати з цими законами, розуміючи, як вони діють, умовно їх підтримуючи, але не втрачаючи погляду. Ось цей принцип і називається розділенням погляду й поведінки.
Джняна-канда і Карма-канда
Торжество відьї породжує єдність. Тому немає ні суперечностей, ні ворожнечі між Двайтою і Адвайтою. Мотузка, яку сприймають за змію, — причина всіх оман та ілюзій. Брахман — причина всіх оман і тієї ілюзії, внаслідок якої виникло слово і проявлений світ — Джагат.
Було б неправильно стверджувати, що Параматман проявився як Джагат. Бо як може бути змінена невід’ємна сутність чого б то не було — Свабхава?
У ведичній традиції принцип погляду називається Джняна-канда — те, що належить до мудрості, до недвоїстого. А принцип поведінки, звичайного життя, взаємодії називається Карма-канда. Він описує ритуали, етику, стосунки між людьми тощо. В індійській культурі принцип Карма-канди зберігається й досі. Іноді здається, що Джняна-канди зовсім не видно — одна Карма-канда. Люди ходять у храми, здійснюють поклоніння тощо. Але про сутність Адвайти знають тільки вчителі, Майстри, хороші садху. А прості люди приходять у храм, щоб просто виконати Карма-канду. Цього їм достатньо.
Для нас наша Карма-канда — це наше життя, вінайя, самая, наші стосунки, етика, культура. Усе це становить наш розділ Карма-канди. І ми поєднуємо ці два шляхи: Джняна-канду і Карма-канду. Карма-канда — для того, щоб добре й гармонійно жити в цьому житті. Джняна-канда — для того, щоб досягти реалізації, звільнення від ілюзії. Одне одному не суперечить.
Атма Чайтаньям Сатьям: природа свідка і практика споглядання
Множинність не є властивістю Парамататтви. Це неодноразово проголошується шруті — почутих священних писаннях, зокрема у Ведах. Більше того, писання засуджують тих, хто приписує різноманіття Параматма-таттві. Розум ніколи не зможе пізнати того, хто є свідком усіх змін розуму і, зрештою, його зникнення. Тільки цей свідок вічний, незмінний, непідвладний ні часу, ні простору. Цей свідок — Атма Чайтаньям Сатьям: свідомість вищого Я, істина. Усе інше — нереальне.
Атма Чайтаньям Сатьям — у цих словах укладена вся сутність нашої практики споглядання. Через вічару ми маємо виявити цю свідомість. А через споглядання — утримувати її, розширювати й поглиблювати. Наші подвійні думки, затьмарені частини, різні внутрішні проєкції, субособистості довгий час чинитимуть опір. Але не слід впадати у відчай. Рано чи пізно вони виснажать свою силу й ослабнуть. І наша внутрішня чистота, наше чисте бачення почне ставати дедалі сильнішим, почне проникати в прану, в енергію.
Відмовтеся від прив’язаності й, використовуючи здатність до розрізнення, відверніть свій ум від світу відчуттів. Тоді ви досягнете стадії Амана-бхава — позаумового досвіду. При цьому вам необхідно пам’ятати ще про одне. Усі ваші спроби приборкати ум виявляться марною й безкорисною тратою часу, якщо ви не будете ясно уявляти природу чуттєвого світу. Інакше вам буде дуже важко позбутися неспокою, і прив’язаність не зникне — за першої ж можливості вона зросте з новою силою. Необхідно домогтися, щоб стан тимчасової інертності, в якому перебуває ум під час глибокого сну, перейшов у стадію постійної пасивності. Коли ваше переконання, що всі чуттєві переживання нереальні, стане остаточним і повним, ум перестане виступати в ролі відволікаючого чинника. Ум стане безпорадним, як паралізована частина тіла. Яким би голодним не був чоловік, у нього ніколи не виникне бажання скуштувати екскрементів, чи не так? Для того щоб усвідомити, що Атману, який є метою реалізації, не властиві ні сон, ні народження, ні ім’я, ні форма, що він є вічне самовипромінювання — Нітья Сваям Пракаша, — необхідно подолати всі блукання ума.
Якщо не розвинена здатність до розрізнення, будь-яка спроба приборкати ум і осягнути істину про нереальність предметного чуттєвого світу виявиться безплідною і такою ж нерозумною, як осушити океан за допомогою пучка трави. Міцно утвердіться у вірі, що світ — це міф. Тоді ви зможете здобути найвищий спокій і безстрашність.
Світ як матеріалізація ума
Є таке прислів’я: люди нижчого порядку обговорюють інших людей, середні люди обговорюють події, вищі люди обговорюють ідеї. Чим вищий ваш духовний рівень, тим більше ви переконуєтеся, що світ має інформаційну, ідейну природу, що все грубе, матеріальне, усі події — це матеріалізовані міфи, ідеї, ідеології. Що сам по собі світ — це творіння безлічі умів, безлічі розумів, думки, що матеріалізуються.
Поступово ви почнете дедалі більше утверджуватися на рівні ідей, на рівні розуміння того, що світ є матеріалізацією ума, що світ — це міфологія. Історія, якої нас навчали в школі, — це прояв ума. Вона може бути багатоваріантною. Минуле може змінюватися, сценарії майбутнього народжуються зі свідомості. Навіть те, що переживається в теперішньому, може мати різні варіанти.
Плин часу насправді — творіння розуму. Він не обов’язково має лінійну природу. Відстані, інтервали в просторі й у часі — усе це не є непорушним законом фізики. Це є прояв свідомості. Зараз наша свідомість встановлює такі фізичні закони, але вони можуть змінитися.
На американській біржі з’явилася одна людина, яка за 6 місяців із $800 зробила $300 млн. Навіть володіючи інсайдерською інформацією від внутрішніх обізнаних осіб усередині корпорацій, неможливо мати такий успіх. Служби, що стежать за людьми, які укладають угоди, простежили й сказали, що це неможливо навіть за наявності секретних даних. Цю людину заарештували — вона не зазнала жодної збиткової угоди. Вона сказала про себе: «Усе дуже просто. Я прибув із 2020-якогось року». У неї була інформація про курси бірж і успішні компанії. Вона просто користувалася цією інформацією. Прибула на машині часу, щоб заробити грошей. З нею розмовляли спеціалісти ФБР. Через деякий час її відпустили, і вона зникла — ніде в жодних даних її не було.
Неодноразово в історії траплялися випадки, коли люди подорожували в часі. У 1896 році в Санкт-Петербурзі спіймали людину, яка назвалася російським прізвищем. Вона сказала, що прибула з XXI століття і працює програмістом у місті Ангарську на ЕОМ. Її допитувала царська охорона — про це є записи в книгах. За часів правління одного з російських царів з’явилася людина в дивному одязі, яка також розповідала, що прийшла з майбутнього. Її про всяк випадок стратили — такий був час.
Це означає, що в часі є певні збої й діри, коли свідомість може переходити з одного світу в інший. Тому що час є матеріалізацією свідомості — він не має абсолютного характеру. Те саме і простір.
Одного разу в Мексиці з’явилася людина з рушницею, яка перелякано озиралася — просто в палатах чиновників. Її відразу ж схопила королівська варта. Виявилося, що вона з Філіппін: щойно стояла на посту вартовим із рушницею, щось сталося, і вона перелетіла через океан, опинившись в іншому місці. Телепортація.
Закони фізики є наслідком процесів нашої свідомості. Якщо змінюються процеси нашої свідомості, закони фізики теж змінюються — вони не є обов’язковими. Уся фізика — це так званий сансарний закон кармічного бачення. Поступово ми маємо подолати закони фізики, хід історії, увійти в альтернативність історії, а потім у психоісторію — здатність обирати різні історичні гілки силою своєї свідомості й ковзати по них як завгодно.
Карана, Кар’я і Вікара: причина, наслідок і звільнення від Кала-шакті
Прашанті й Абхайя. В основі будь-якого явища, народження чи творення має лежати спонукальна сила, чи то Сат, Асат або Сат-Асат (істина, не-істина, істина-не-істина), чи не так? Яка ж трансформація відбувається насправді?
Карма розгортається таким чином, що причина зазнає змін і розгортається наслідок. Причина — це Карана. Наслідок — це Кар’я. Процес зміни — Вікара. У часі є певний вектор напрямку з минулого в майбутнє, коли причина обов’язково зазнає зміни й стає наслідком. Наприклад:
- посадили насінину — це причина, Карана;
- насінина проростає — це трансформація, Вікара;
- з’явилася квітка — це наслідок, Кар’я.
Карана через Вікару перетворилася на Кар’ю. Усі ми живемо між причинами й наслідками, рухаємося від причин до наслідків. Це відбувається тому, що є Кала-шакті — тиск часу, вектор часу. У нас це проявляється як карма.
Але божественні істоти, сіддхи й ріші не підвладні Кала-шакті тією ж мірою. Тиск часу, Маха-кала, не має над ними такої влади. Тому в них причина не завжди стає наслідком — вони не накопичують карму. Причина може залишитися лише причиною. Або причина може дати не загальноприйнятий наслідок. Існує багатоваріантність наслідків, можна обирати: що б ти не вчинив, можеш обирати наслідок — поганий, добрий або нейтральний.
Був один ріші, який побачив, що його син довго медитував і покинув тіло. Він розгнівався й хотів проклясти бога часу — ріші Бхрігу. А коли бог часу прийшов, він сказав: «Що це ти, мудрецю, як дитина, хочеш мене проклясти? Твої прокляття для мене ніщо. Це просто такий хід часу. Я тут не винен — це просто діє закон». Ріші зрозумів і вибачився: «Мій ум потрапив під ототожнення через прив’язаність до сина. Але я можу все змінити». Він окропив тіло свого сина водою, божественним зором знайшов душу сина — на той час вона медитувала в іншому тілі. Це вже був брахман-аскет в іншому тілі, і він розповів, що в минулому житті був його сином. Вони пішли до того тіла — воно на той час зітліло. Мудрець окропив водою зі свого глечика це тіло й прочитав мантру. Кістки обросли плоттю, і душа сина повернулася в це тіло.
На садху Кала-шакті діє інакше — існує багатоваріантність, тому що їхня Джняна-шакті та Іччха-шакті дуже сильні. Вони можуть втручатися в процес Вікари, змінювати причину й наслідок. Ця історія описана в «Йога-Васіштсі».
Поступово, відкриваючи божественне всередині себе і принцип погляду, ми звільняємося від закону причин і наслідків, від закону часу, від тиску Кала-шакті. Найголовніші чинники цього світу — тиск часу й карма. І щоб перемогти цих суперників, нам потрібні чисте бачення й погляд.
