Метод Шрі Пунджаджі здебільшого зводився лише до прямого введення. Можна сказати, він підкреслював перший аспект практики – шравана, або пратьябхіджня-даршан.
Через те, що його учні були переважно мирянами, деякі розуміли вчення, а деякі – ні. Деякі вважали, що не потрібно виконувати практику, коли він говорив: «Твій ум просвітлений просто зараз». Інші сприймали це так: «Шрі Пунджаджі сказав, що я просвітлений, отже, я можу навчати інших і з гордо високо піднятою головою сидіти на троні. Адже ум просвітлений просто зараз, і я це знаю». Але справжні шукачі отримували справжні настанови від Шрі Пунджаджі.
Ці настанови дуже прості, вони дані простою мовою, тому що люди, які до нього приїжджали, не були підготовлені в галузі філософії, термінології, складних тем для усвідомлення. Проте вони влучають просто в ціль.
Шрі Пунджаджі з дитинства виконував практики, особливо аскетизм і поклоніння Крішні. Він деякий час був домогосподарем, але потім, щойно звільнився від сімейних обов’язків, став жити в печері.
Одного разу до нього прийшли кілька західних людей і попросили прийняти їх в учні. Вони сказали йому: «Ми станемо твоїми учнями, але ти маєш показати нам зупинку дихання. Тобто якщо ти покажеш нам зупинку дихання, то це означатиме, що ти святий, і тоді ми точно станемо твоїми учнями». Шрі Пунджаджі показав їм зупинку дихання, але після цього прогнав їх. Він сказав їм: «Ви поки що не є відповідними посудинами».
Питання про природу «Я»
– Хто ти? – тому, хто увійшов, було поставлено запитання.
– Хто ти? Ти індієць, тому тобі даю п’ять хвилин. Інші можуть подумати, що я ставлюся до тебе краще, бо ти індієць, а вони іноземці, нехай, даю тобі на відповідь п’ять хвилин.
– Я цим питанням займався два з половиною роки.
Учитель:
– Ти маєш рацію, п’ять хвилин занадто багато. Ти ж гість, і я намагаюся добре з тобою поводитися. Послухай, а як далеко звідси до Канпура, звідки ти приїхав?
Учень:
– Близько 90 кілометрів, приблизно три години.
Учитель:
– Три години, а чому на це потрібно три години?
Учень:
– Через відстань.
Учитель:
– Добре, добре, тоді де ж знаходиться Я, що ставить це запитання, і де Я в «Хто Я?» Я дав тобі п’ять хвилин із ввічливості.
Часто, коли ми неуважні, потік хвилювань і турбот може нахлинути на нас, і ми всерйоз починаємо з ними ототожнюватися. Тоді світ стає буденним, усе згущується, ми стаємо твердими, світ стає звичайним. Ми відчуваємо, що наше кармічне бачення ущільнилося, і ми знову стали зібганими, наче в клітці, знову з’явилися проблеми, надії, страх, збентеження. Тоді ми ставимо запитання: «Як мені цього позбутися? Як мені це розвинути?», забуваючи, що потрібно просто змінити кармічне бачення і знайти те джерело, з якого все з’являється, – «Я». Проста маленька забудькуватість миттєво створює сансару і нірвану.
Істинний послух
Учень:
– Мене дуже зворушило те, що Ви вчора говорили про послух. Щосекундний послух – послух цій самій секунді.
Учитель:
– Так.
Учень:
– Але послух означає подвійність, чи не так?
Учитель:
– Це твоє власне «Я», де тут подвійність?
Учень:
– Тільки «Я»?
Учитель:
– Ти любиш своє «я», хіба це не послух?
У відносному сенсі послух можна трактувати як підпорядкування якимось правилам, догматам або ієрархії. Так, наприклад, трактується християнство або вчення для початківців. Однак сенс послуху – у підпорядкуванні нашої нижчої природи нашому вищому «Я». Істинний послух не зовнішній, він внутрішній. Він полягає в тому, щоб ми стали повністю порожніми, вільними від самих себе. Тому зовнішній послух – це лише метод, форма, яка веде до внутрішнього послуху.
Внутрішній послух дуже тонкий, його не можна одразу розпізнати, оскільки ми часто помиляємося, плутаючи наші частини, – вище «Я» і хибне его. Ми ніби ще не повністю можемо визначити, де цар, а де самозванець. Тому зовнішній послух легший, він дає змогу швидко зрозуміти, що означає порожнеча «Я». Наприклад, якщо ви приймаєте дхарму або Гуру як своє «Я», то тоді вище «Я» інспірує свою вищу енергію у ваше нижче «я», навчаючи його, як підпорядковувати нижче «я» вищому «Я». І тоді у вас виникає розуміння: «Так, ці мої частини мають бути підпорядковані. А може, ці частини все-таки можна залишити? Може, це щось справжнє, істинне?» Але вам кажуть: «Ні, і ці частини теж мають бути повністю, беззастережно підпорядковані». Ви думаєте: «А ці тонкі частини, напевно, точно є моїм істинним «Я». Наприклад, мій внутрішній голос, моя творчість». Вам кажуть: «Та це все дурниця, це теж має бути беззастережно підпорядковане вищому «Я». Ви перебуваєте в замішанні й думаєте: «Виходить, що я взагалі все маю підпорядкувати?» Вам кажуть: «Так, ви маєте підпорядкувати абсолютно все!»
Коли ви це розумієте, то відчуваєте, що від вас нічого не залишилося. І раптом ви регочете, бо розумієте, що ніколи всім цим і не були. Ви просто були в ілюзії, вважаючи все це собою. Коли ви стали повністю порожнім, вас ніде немає, є лише тіло, вас ніде не знайти, раптом ви бачите, що ви – це все. І що ви від самого початку були всім цим, тільки не могли підпорядкувати свою нижчу природу, не розуміли цього. Тоді у вас пробуджується найглибше почуття абсолютної відданості й вдячності цьому великому Джерелу, яке оголило вам і показало цей процес перепідпорядкування.
Наприклад, один Учитель ануттара-тантри сказав своєму європейському учневі піти випорожнитися під пам’ятником Леніну. У цього учня були різні фіксовані ідеї про комунізм, правила пристойності, соціальні й моральні норми. І він, вивчаючи дхарму, намагався протягнути їх, зберегти. Ніхто не заперечує, що ці правила потрібно приймати як правила гри, але він це приймав як щось непорушне, однозначне. Його Учитель побачив це, тому дав йому таке завдання. Коли він, скріпивши серце, виконав це завдання, у нього всередині все перевернулося, він дуже багато відкрив у собі, дуже багато в одну мить було перепідпорядковано й віддано.
Єдність і множинність
Учитель:
– Річка впадає в море і зливається з ним, хіба це не послух? Ззовні це можна назвати послухом, поверненням до себе. Залежно від свого темпераменту ти можеш назвати це послухом і зверненням до витоку, і океан щасливий прийняти тебе. Якщо ти слухняний комусь іншому, тоді це називається подвійністю, але де тут подвійність? У тебе дві руки, дві ноги, десять пальців, ніс, у твоєму тілі стільки всього, але ти кажеш «Я», до чого тут подвійність? Коли ти дивишся в дзеркало, хіба присутні двоє людей? Коли бачиш істину, то розумієш, що немає жодної подвійності від початку й до кінця всесвіту.
Учень:
– Я якраз думав про те «Я», яке створює різноманіття для власної насолоди.
Учитель:
– Переправившись через океан, побачиш порожнечу єдності. Уві сні ти бачиш безліч різних людей різного віку, бачиш гори, яким мільйони років, зірки й усе таке, але ось пробудження, і що ж ти бачив уві сні? Єдність чи множинність?
Учень:
– Сон усередині єдності.
Учитель:
– Коли ти пробуджуєшся, єдність зникає і подвійність зникає, тож коли ти пробуджуєшся від цього сну наяву, ти повертаєшся в порожнечу. Якщо ми бачимо якісь предмети, це сновидіння, якщо ми бачимо сни, значить, ми спимо, тому треба пробудитися й закричати: «Хочу бути вільним». Із цим криком ти прокинешся, і все зникне, інакше тобі доведеться народжуватися знову і знову в нескінченних циклах кальп.
Шлях миттєвого просвітлення
Ми йдемо шляхом миттєвого просвітлення. Багато хто неправильно розуміє шлях миттєвого просвітлення. Вони думають: «Шлях миттєвого просвітлення – це шлях, коли Учитель на тебе подивився або вдарив палицею, і ти став Буддою. Оце здорово!»
Ні, шлях миттєвого просвітлення означає, що ми одразу орієнтуємося на недвоїстість, на всевишнє Джерело, а потім, у міру наших здібностей, ми застосовуємо більш двоїсті методи, не втрачаючи принципу недвоїстості. На шляхах поступового просвітлення (крім дзен, який також є шляхом миттєвого просвітлення) учень спочатку накопичує заслуги, вирощує мудрість, концентрацію, вивчає вчення, дотримується заповідей, приймає різні обітниці, дотримується правил дисципліни, а потім його поступово підводять до розуміння принципу порожнечі.
Є навіть правила, які кажуть, що не можна навчати порожнечі тих, хто до неї не готовий. Проте, коли ми практикуємо шлях миттєвого просвітлення, це означає, що, орієнтуючись на недвоїстість, ми можемо також застосовувати будь-які двоїсті методи.
Щоб урівноважити наші відносний і абсолютний виміри, спочатку треба вийти на вищий рівень, який перевищує людський. Потім потрібно піднятися від того, що вище людського рівня, до божественного. А потім слід повністю перевершити його й вийти на абсолютний рівень.
Усвідомлення буття
Запитання учня:
– Просвітлення, самоусвідомлення – це просто усвідомлення, самоочевидне усвідомлення буття?
Учитель:
– Так, це усвідомлення, те саме, що повністю усвідомлювати буття. Саме так і є, повне усвідомлення, у ньому все, і ти сам є цим усвідомленням.
Учень:
– У мене є це усвідомлення, і все ж будь-хто скаже, що ваше осягнення глибше за моє. У чому відмінність?
Учитель:
– Ти сам створюєш відмінності, інших відмінностей немає.
Учень:
– Якби я сидів на Вашому місці, через тиждень сюди б уже ніхто не прийшов.
Учитель:
– А ти спробуй. Сідай сюди. Коли я запитав про відмінність, мій Учитель усунув мої відмінності, і я прийняв це.
Учитель спонукає учня одразу визнати свою абсолютну природу. Це подібно до того, як лев показує левеняті своє відображення у воді. Левеня не може повірити у свою левину природу, бо почувається вівцею. Тому що воно завжди вважало себе вівцею, і в нього занадто багато карм, які не дають йому вірити у свою абсолютну природу. Учитель підштовхує його повірити у свою абсолютну природу й беззастережно прийняти її.
Однак просто повірити у свою абсолютну природу недостатньо. Хтось може подумати: «О, це просто питання віри, я просто повірю, і тоді все». Ні. Тепер ти маєш усунути всі нерозуміння, ти маєш до кінця переконатися в істинності цієї природи, навіть отримавши такий проблиск віри самовпізнавання. У тебе більше не повинно бути жодних сумнівів, усі ментальні самокопання мають піти. Ти маєш здобути непохитну віру в це.
А коли ти здобув непохитну віру, усе тільки починається. Ти маєш її плекати. Тобто це подібно до того, що ми зійшли на найвищу гору. Ми вже досягли її вершини, але нам треба на ній залишитися, утриматися й не звалитися. Тому учень її плекає, намагаючись зберігати з хвилини в хвилину, намагаючись не звалитися з цієї високої вершини.
У практиці нижчих шляхів ніколи не піднімаються на вершину. Вони або моляться, або читають мантри, або обходять статуї. Проте вони сподіваються колись відкрити цю саму вершину. Метод же ануттара-тантри такий: треба одразу стрибнути на цю вершину. Але просто стрибнути на неї мало, треба ще втриматися на ній, не звалитися з неї. Це подібно до того, якби, використовуючи вертоліт, вас скинули на Еверест. Вам не потрібно штурмувати його з льодорубами й мотузками. Але ви добре розумієте, що після того, як вас скинули на цю найвищу точку, треба ще закріпитися там, щоб вас не здуло, і залишитися там на все життя. Хоч би які сильні вітри дули, вам обов’язково потрібно там закріпитися, щоб залишитися.
Прийняття великого рішення
Учень:
– Можливо, вся справа саме в тому, що я не повністю прийняв.
Учитель:
– Я повністю прийняв. Я прийняв, і проблем не стало. Якщо ти прийняв, проблем не буде. Якщо ти прийняв «Я вільний», то ти вільний. Якщо приймаєш «Я не вільний», ти не вільний.
Учень:
– Учора Ви сказали, що кожному доведеться одного разу зустрітися з істиною. Якщо я вільно вірую, значить, я не хто інший, як просвітлений?
Учитель:
– Ні. Для «Я є» твої віра чи безвір’я не мають значення. З позиції «Я є» між ними немає відмінності. Повністю прийми «Я є» — і це все. Якщо ти вигадав стадії прийняття: поступово я постараюся прийняти, щоб прийняти, я робитиму те й те, ти приймеш поступово. Усе залежить від тебе. Насправді ж нічого не змінюється.
У лайя-йозі це називається «прийняття великого рішення». Коли ми приймаємо це велике рішення, у нас уже є певний багаж. Ми ніби обійшли цей природний стан з усіх боків, ми довго про нього думали й наважувалися. Ми отримували деякі досвіди, але нам ще не вистачало духу прийняти це рішення. Коли ж ми приймаємо це велике рішення, це подібно до того, як ми здійснюємо квантовий стрибок з одного рівня на інший. Коли ми здійснили такий стрибок, ми постійно дивимося на світ очима природного стану. Це означає, що все, що проявляється, ми можемо самоосвободити.
Звісно, ми маємо повну свободу працювати у відносному вимірі й далі, шліфуючи свої якості. Це надає нашому природному стану гнучкості, повноти енергій і проявів, різноманіття у проявах. Але такий квантовий стрибок уже здійснено, і все ніби проявляється з іншого рівня — з рівня недвоїстості.
Уми тих, хто ще не здійснив цього квантового стрибка й не прийняв рішення, перебувають у площині вибору, у площині майбутнього й минулого, надії та страху. Навіть коли вони виконують якісь практики, це є продовженням егоїстичних зусиль із надією на майбутнє. Уся різниця в тому, чи є найтонше розрізнювальне бачення з усвідомленістю, чи ні.
Навіть якщо людина сидить на цвяхах, поститься і умертвляє плоть суворим тапасом, робить затримки дихання по двадцять хвилин, але ще не прийняла такого рішення, то її слід вважати початківцем. Вона ще не виконує вищої тапасьї, аскези. Але якщо йогін прийняв таке рішення й неухильно його тримається, то він істинний аскет, який день у день виконує свій тапас. Зовні він може ніяк не вирізнятися, але він такий самий тапасві, як йогіни, що сидять у гімалайських печерах.
Такого йогіна завжди можна відрізнити від інших практиків, тому що він має непохитний ум і завжди занурений у величезну радість. У нього немає ні збентеження, ні надії, ні страху, тому що він прийняв це велике рішення.
Незмінність просвітлення
Учитель:
– Просвітлення не зміниться ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра. Воно одне й те саме. Ти можеш здобути його зараз, через рік або наприкінці життя, але воно буде таким самим. Ти не приймаєш його, прийми його повністю, у чому проблема? Ти вже вільний. Хто тобі сказав, що це не так? Але ти не розкриваєшся. Ти боїшся навіть вимовити «я вільний», я не знаю, що це за страх.
Вимовити «я вільний» має йогін під час прийняття такого рішення. Це не означає, що вам потрібно йти й на кожному кроці всім розповідати: «Я вільний». Це означає вимовити це всередині, прийняти свободу порожнинною природою свого ума. Звернути увагу на той простір свободи, який є в нашому умі за думками, бажаннями й клешами.
Ми боїмося прийняти власну свободу, тому що не знаємо, що вона є, тому не довіряємо їй. Клеші й думки закривають цю свободу, але щойно ми поглянемо далі, за клеші, думки, ми виявляємо, що ця свобода приховано існує вдень і вночі. Чому б нам не прийняти її просто зараз?
Коли ми приймаємо цю свободу, нам є з чим працювати, ми вже не перебуваємо у звичайному збентеженні, пов’язаному з клешами й думками. Ми постійно пам’ятаємо про неї, вона дає нам величезну силу й натхнення.
Сила самовідчуття
Люди не соромляться говорити «я зв’язаний», «я страждаю», «я нещасний», але ніхто не говорить «я вільний», «я безсмертний». То хто винен? Що б не сказав, що б не подумав, це має статися. Рано чи пізно це станеться. Якщо ти думаєш «я вільний», значить, ти вільний.
У «Бріхадараньяка-упанішаді» сказано так: «Те, про що думає людина, тим вона й стає». Прийняття великого рішення пов’язане з радикальною зміною самовідчуття. Якщо людина звикла відчувати себе в певній бгавані, наприклад жалюгідною, приниженою, забитою, дурною, то в неї поступово складається відповідне уявлення про себе, яке вона ж сама й підтримує. Навіть якщо з’являться люди, які ставитимуться до неї як до дуже піднесеної та мудрої, вона все одно думатиме про себе по-старому.
Прийняття великого рішення — це зміна такого відчуття, бгавани, зміна самосприйняття. Ми маємо визнати й прийняти велич нашого власного «Я» і дозволити йому постійно випромінювати свої світлоносні промені на наше нижче «я», доки наше нижче «я» повністю не випарується.
Навіть коли ми працюємо нижчими методами з нижчим «я», хибним его, очищаючи прани, займаючись концентрацією, дотримуючись дисципліни, цього недостатньо, тому що таким чином усе-таки особисте «я» працює з особистим «я». Коли ми приймаємо велике рішення, ми ніби запитуємо абсолютну підтримку нашого вищого «Я». Ми визнаємо вище «Я» і приймаємо його святість, свободу та абсолютність. Ми починаємо відкриватися його випромінюванню, ніби розчиняємо себе його світлу й починаємо йому довіряти. І тоді воно у відповідь теж починає відгукуватися й посилати нам свої промені.
Зрозуміло, промені, відгук, посилання — це все дуалістичні поняття, що натякають на процеси, які відбуваються у свідомості. Коли ми не приймаємо великого рішення, не довіряємо нашому вищому «Я», у нас немає цього відчуття свободи, відчуття абсолютності, отже, нам немає до кого звернутися всередині себе.
Ми можемо, звісно, сподіватися лише на настанови Гуру зовні, на писання тощо. Але всередині ми ще не прийняті, ми не вдома. Ми ще не відбулися всередині, у нас немає глибинної довіри до самих себе, ми не самодостатні, ми ще чіпляємося й вважаємо себе клешами, умом і чимось іще, ми ще не налагодили миру із самим собою, зі своїм абсолютним «Я», тому що не прийняли такого рішення.
Возз’єднання з Джерелом
Коли ми приймаємо таке рішення, усе змінюється. Ми возз’єднуємося з Джерелом, і воно бере нас під своє покровительство. Це подібно до вступу в якусь могутню організацію. Щойно ви до неї вступили, вас одразу забезпечують документами, одягом, грошима, покровительством, тобто ви отримуєте потужний приплив шакті. Ви відчуваєте, що за вами величезні сили, і що б не сталося, вони контролюватимуть вас, опікуватимуться вами й допомагатимуть вам. Тепер ви не самі по собі, а за вами стоїть дуже могутня сила.
І коли така людина, що вступила до цієї могутньої організації, стикається з обставинами, вона поступово перекладає власні труднощі на ту силу, яка її опікує, знаючи, що тепер вона не сама по собі. Те саме відбувається в момент прийняття великого рішення. Замість того щоб розв’язувати проблеми ума на рівні ума, проблеми емоцій на рівні емоцій, ми знаємо, що достатньо перепідпорядковувати їх цій великій силі. Достатньо згадувати: «Я пробуджений, я вільний». Слід відчуття величі «я вільний» низводити вниз і проявляти в усі аспекти життя.
Зустріч Ясного Світла з матерією
Коли вони стикаються, це подібно до світла й темряви, які сходяться одне з одним. Мирські бажання, клеші, страх або розгубленість, неспокійні думки зустрічаються з Ясним Світлом. У міру сходження в ущільнену матерію Ясне Світло втрачає свою силу, тому що груба матерія затьмарює його. Але в міру того як ми привчаємося здійснювати такий великий вибір, сходячи в щільні шари нашої матерії, нашого ума, астрального чи фізичного тіла, Ясне Світло набуває дедалі більшої сили, якщо ми починаємо довіряти йому. Оскільки святі довіряють Ясному Світлу беззастережно, то Ясне Світло, сходячи в їхні тіла, може навіть трансформувати їх.
Учитель:
— Люди не дуже-то прагнуть свободи. Чи багато хто бажає її? Я кажу тобі, що ти вже вільний, а ти не погоджуєшся з цим, ти хочеш щось зробити. Але свобода не потребує зусиль. Зусилля можуть знадобитися для чогось іншого, а свобода — у свободі. Звільнися від зусиль.
Учень:
— Отже, жодної боротьби? Просто прийняти?
Учитель:
— Тоді й буде присутнє просвітлення. Ти відмовишся від зусиль — і ось воно, а коли ти намагаєшся його впіймати, воно йде, бо ти силкуєшся привести сюди те, що вже тут.
Учень:
— Цього я навчився у Вас. Я такий вдячний.
Учитель:
— Чудово, ти навчився цього тут, отже, твоя робота закінчена. Якщо ти не докладаєш жодних зусиль, ти — Саме Те.
Шлях без зусилля
Зазвичай кажуть, що йогін має подолати в собі ідею медитуючого і самої медитації. Зрозуміло, якщо ти ще не став медитатором, то долати нічого. Тому на початку, звісно, потрібно стати медитатором, щоб подолати цю ідею.
Шлях без зусилля означає, що для того, щоб здійснити цей стрибок, або квантовий перехід, потрібно перейти з рівня розуму, астрального й каузального тіла, в яких є зусилля, за межі, тобто на рівень недвоїстості, на рівень дхармового тіла. І тоді усвідомлення є, але грубих зусиль, пов’язаних із розумом та іншими частинами, немає.
Запитання:
— Оце прагнення до свободи й думка «хто я» — одне й те саме?
Учитель:
— Одне, одне. Якщо в тебе є прагнення до свободи, «хто я» повертає тебе назад. Для кого це прагнення виникає? Ти кажеш, що для мене.
О, Господи, Ясне Світло, зійди на цих нещасних, які сплять, які не чують тебе! О, Господи, зійди на них, щоб вони не впали ні в пекло, ні у світ голодних духів, ні у світ претів! Щоб вони відкрилися Тобі й були повністю Тобі покірні! Коли ж Ти, нарешті, пробудиш їхні сплячі душі? Невже їхні кам’яні серця омертвіли? Невже вони йдуть у три погані світи?
Напевно, так треба лекції читати...
Коли Ясне Світло сходить у грубі шари, воно повністю заблоковане. Тут його зустрічає сильний тамас. Потрібна якась пробивна, кумулятивна шакті. Потрібно на кожного покладати руки, молитися за нього, зламати багато бамбукових палиць, щоб Ясне Світло все-таки пробилося. Інакше, коли ось так слухають, я бачу, що Ясне Світло увійшло в дуже щільні шари, і в нього тут узагалі мало шансів.
