Коментар до тексту «Санатсуджата-парва»
«Санатсуджата» починається з того, що Дхрітараштра побажав отримати даршан великого божества Санатсуджати, зустрічається і розмовляє з ним.
Зрозуміло, Санатсуджата проявився не на грубому фізичному рівні, а на рівні чистого бачення, тобто на рівні виміру енергії як пранава-деха, тобто тіло, що складається з тонкої вібрації. Оскільки Дхрітараштра мав пробуджену й віддану свідомість, він міг вступити в контакт із Санатсуджатою.
Принципи духовного спілкування
Щоб вступити в контакт із ким-небудь і побудувати взаємини, слід мати дві якості. Перша — вибрати необхідну мову спілкування, а друга — вибрати необхідну роль, яку ти займаєш під час спілкування. Під мовою спілкування не мається на увазі англійська чи російська, а мається на увазі мова спілкування як спосіб кармічного бачення.
Наприклад, іноді ви спілкуєтеся відносною мовою, розмірковуючи про повсякденні справи; якщо йдеться про дхарму, то її ще називають «мова методу». Іноді ми спілкуємося абсолютною мовою; якщо йдеться про дхарму, то її ще називають «мова мудрості». І це різні види мов. Коли ми говоримо мовою мудрості, ми все самозвільняємо; коли ми говоримо відносною мовою, ми використовуємо розуміння обставин і розрізнення.
Вибір мови пов’язаний із кармічним баченням. І кажуть, що, коли вибираєш мову спілкування, ти маєш вибирати її так, щоб вона була адекватною тим обставинам і тій істоті, з якою ти спілкуєшся. Іншими словами, необхідно відповідати тому стилю й тому баченню спілкування, яке ви поділяєте. Якщо ж ви не вибираєте мову спілкування, то спілкування неможливе, особливо з істотами з далеких кармічних вимірів.
Наприклад, навіть у монастирі, якщо монах підходить і каже: «У нас закінчилася крупа, що будемо готувати на обід?» А керуючий йому відповідає: «Закінчилася крупа чи ні — це все ілюзії твого розуму». Наявні різні мови спілкування. Керуючий обирає мову мудрості, недвоїстості, а кухар говорить відносною мовою. І якщо вони так спілкуватимуться, то ні про що не домовляться. Або, навпаки, страж дхарми каже: «Сьогодні віная о такій-то годині». А ви йому відповідаєте: «Первісний Ум поза дотриманнями й порушеннями, то хто буде каятися?» І що вам тоді має відповісти страж дхарми? Якщо це страж дхарми, якому «палець у рот не клади», він може відповісти вам у тому ж дусі. Усе це приклади того, як плутаються мови спілкування.
Коли ми спілкуємося, необхідно розуміти, що спілкування має будуватися на тому рівні, який відповідає обставинам або співрозмовнику.
Або, наприклад, вам викладається інтелектуальне вчення, де говориться, що є такі-то й такі-то філософські поняття, а ви думаєте: «Це все ілюзія подвійності, це все концепції». І ви навіть не намагаєтеся проникнути у філософське бачення. Але питання в тому, що це просто різні мови спілкування. Якщо ви хочете зрозуміти вчення, ви приймаєте концептуальну мову.
Друге, що необхідно, — це визначити свою роль під час спілкування. Навіть якщо ви визначилися і спілкуєтеся однією мовою, то дуже важливо зрозуміти, яке місце в спілкуванні ти займаєш. Наприклад, можна визначити роль того, хто отримує настанови. Можна визначити роль того, хто дає настанови. Можна визначити роль зацікавленого в якомусь приватному питанні. Тобто дуже важливо зрозуміти під час спілкування, яку ж роль ти отримуєш.
Наприклад, коли спілкуються з божествами, займають роль того, хто отримує настанови й благословення, або того, хто запитує вчення.
А якщо людина практикує самозвільнення в стилі дзен, то вона може займати іншу роль. Припустімо, кухар, який готував на кухні, побачив видіння Манджушрі, схопив ополоник і запустив ним у нього, сказавши так: «Манджушрі чи не Манджушрі, а істинна природа всюди однакова». Тобто він зайняв іншу роль під час спілкування — роль Абсолюту, роль абсолютного самозвільнення. У дзен є такі речі. У нас вони не прийняті, у нас радше це пов’язано з розумовим розумінням. Але в дзен це пов’язано з вираженням активної сторони, шакті.
Є ще смішніша розповідь про невразливого майстра Цзі Ши.
Майстер Цзи Ши одного разу зібрався на одній галявині з безсмертними, і вони обговорювали питання вищого закону, вищої межі. І Будда, побачивши, що вони обговорюють такі глибокі матерії, вирішив спуститися до них із небес, щоб дати настанови. Коли він спустився і постав перед майстром Цзи Ши, то сказав: «Ви тут розмовляєте про велику межу, тож знай, що це я. Тобі слід питати настанов у мене».
І тут майстер Цзи Ши подумав: «Будда чи не Будда, а перед кулаком великого майстра всі рівні». І він ударив Будду. Оскільки він був великим майстром бойових мистецтв, для нього вираженням тотальності була така дія самозвільнення. Тут мається на увазі тонка гра, тому що невразливий майстер Цзи Ши сам теж був живим Буддою. Це була гра двох Будд — одного, що має тіло, і другого, який перебуває на небесах. Потім, коли той Будда прийшов до тями, майстер Цзи Ши сказав: «Коли ти говориш про велику межу з майстром, ти маєш розуміти, що якщо ти — велика межа, то майстер — це кулак великої межі». Будда хотів йому заперечити і сказати: «А хіба кулак великої межі не входить у велику межу?», але потім подивився на великі кулаки майстра і подумав: «Так, мабуть, не входить».
Це інша мова. Це вже ігри самозвільнення, притаманні божествам і святим.
Настанови Санатсуджати про природу Абсолюту
Дхритараштра запитував Санатсуджату про настанови. І спочатку Санатсуджата дав йому незвичайні настанови про те, як поводитися цареві і як запитувати дхарму з погляду кшатрія.
Зокрема, він сказав:
«Учень має завжди з поклоном наближатися до вчителя і з чистотою та шанобливістю просити його про вчення, не звеличуватися і не замишляти злого — це перший щабель (вправи) у брахмачар’ї».
Потім він розповів йому процес учнівства.
Після цього Дхритараштра запитував:
«У якому вигляді споглядає знаючий праведний брахман ту безсмертну непроминущу обитель, про яку ти говориш? Чи сяє вона світлим або червоним, або чорним, або темним кольором?»
Дхритараштра у своїй простоті запитував: «Як виглядає ця безсмертна обитель, про яку ти навчаєш?»
Санатсуджата — велике божество божественної вселенської ієрархії, один із синів Брахми, народжений його розумом. Його ім’я перекладається як «прекрасний образ».
Усього було сім великих кумарів, хоча частіше говорять про чотирьох із них як про хранителів сторін світу. Коли ви виконуєте танець очищення елемента простору, ви вшановуєте цих божеств чотирьох напрямків, чотирьох кумарів.
Санатсуджата сказав:
«Вона не сяє світлим або червоним, або чорним кольором, або блиском заліза і сонця. Не на землі перебуває вона і не в повітрі, і не вбирається вона у води океану. Ця обитель ні в зірках, ні в блискавці. У хмарах не виявляється її образ. Ні у вітрі, ні в божественності, ні в місяці, ні в сонці її не видно. Вона не являє себе ні в словах «Рігведи», ні в жертвопринесеннях «Яджурведи», ні в гімнах «Атхарваведи», ні в чистих звучаннях «Самаведи», ні в зібранні гімнів, ні навіть у великих обітницях не видно Те, вічне, о раджа».
Те, що тут відбувається, — це передача і пряме введення Санатсуджати Дхритараштрі, коли Санатсуджата пояснює Дхритараштрі принцип первісного Ума.
«Воно непереможне, потойбічне темряві, і смерть розчиняється в ньому в час загибелі. За формою воно тонше за найтонше, подібне до леза ножа, але й велике за формою — більше, ніж гори. Це — Основа, це — Безсмертя, це — Слава. Істоти вийшли з Нього і приходять до розчинення в Ньому ж.
Воно безболісне, велике, преславне, піднесене, змінюється лише на словах (у відносному), так говорять пробуджені. Увесь минущий світ на Тому заснований. Той, хто це знає, стає безсмертним».
Санатсуджата роз’яснив принцип основи.
Велика основа і погляд
Велика основа — це те, на чому ми будуємо погляд, принцип бачення. І дуже важливо спочатку пробудитися до основи, до погляду, перш ніж займатися духовними практиками. Оскільки, якщо в нас не сформовано достатнього погляду, ми будемо немов блукати в темряві, навіть виконуючи численні садхани.
Погляд означає знати своє власне «Я», свій власний стан і застосовувати його, керуватися ним у повсякденному житті.
Наш власний ум являє собою щось дивовижне, щось приголомшливе, велике диво. Звичайно, йдеться не про поверхневий понятійний ум, який функціонує, поки ми живемо в цьому тілі.
Понятійний ум пов’язаний із людським кармічним баченням, яке триває рівно стільки, скільки ми перебуваємо як людина у фізичному тілі. Коли ми перестаємо бути людиною, кармічне бачення людини зникає і відкривається інше бачення.
А ми говоримо про ум як такий, який у санкх’ї, йозі або веданті називають буддхі й атман. Попри те, що цей ум дуже великий, проте він усередині нас розташований так само, як серце і все інше, тільки він дуже тонкий. Він належить нам по праву. Наївно думати, що ми можемо його створити. Радше важливо здобути довіру до нього. Цей ум чудесний, оскільки позамежний часу і простору.
Одного разу я їхав машиною з одним учнем, який віз мене з одного міста до іншого. Перед тим як сісти в машину, я дуже багато виконував концентрацію на вішуддха-чакрі й був у дуже глибокій присутності, періодично занурюючись у різні види самадхі навіть під час їзди. І був такий парадоксальний стан, що, коли я медитував, у звичайному світі минало кілька хвилин, але всередині мене минало, можливо, кілька годин або навіть доба. Я так занурювався в медитацію на кілька хвилин, а потім виходив із неї й думав: «Треба ж, він усе ще їде. Коли ж він приїде, нарешті?» Потім я знову занурювався в медитацію, і за моїми суб’єктивними відчуттями минало годин п’ять, потім я виходив із неї й думав: «Боже! Як же він не втомився стільки їхати?» І це відбувалося багато разів поспіль, тому моя свідомість почала фактично скакати з одного стану в інший, причому ці стрибки були парадоксальні. Коли я стрибав усередину, суб’єктивно минало кілька годин. А коли я виходив, зовні минало кілька хвилин, а потім це взагалі перейшло навіть на секунди. Зрештою ця невелика дорога постала переді мною якимось дуже довгим шляхом, навіть довшим, ніж коли я їхав потягом через усю країну.
Я думав: «Як же йому, мабуть, важко так довго їхати. Уже стільки часу минуло, а ми проїхали всього лише кілька кілометрів». І наступний стрибок був цілком парадоксальним: коли ми вже майже приїхали, я стрибнув, і знову минуло кілька годин медитації, але в зовнішньому світі минуло всього кілька секунд, і це було дуже дивно, як уповільнена кінозйомка. Усередині мене відбулося стільки подій, але зовні учень, з яким я їхав, зробив усього пару рухів. Дуже різною була якість часу в цих двох станах.
Коли ви стикаєтеся з цією позачасовою суттю, людські події бачаться інакше. Це і є інше кармічне бачення. За одну секунду ви можете прожити проміжок часу завдовжки, можливо, у пів життя. Усе це пов’язано з нашим чудесним умом як таким.
Пряма передача про природу Того
Санатсуджата далі говорить, даючи пряму передачу Дхрітараштрі:
«Те — чисте велике світло, палаюче, багатославне. Воістину, Те шанують боги, з нього сяє сонце.
Суще, вічне Те прозрівають йогіни.
З чистого Того виникає Брахма, і Його чистотою зростає Брахма. Чисте Те перебуває у світилах, не палаючи, запалює сонце».
Прадхана — загальна основа або споконвічна світлоносна ясність, будучи основою всього, своїм світлом живить богів, божеств, що керують всесвітом. Брахма, творець нашого всесвіту, виростає з неї. Він живиться чистотою і світлом цієї загальної основи.
Коли йдеться про практику, то зазвичай вважають, що лінія споглядання пов’язана зі шраваною. Тобто ми повинні отримати якийсь «смак», і для цього виконуємо практики лінії споглядання — опору на санкальпу та інше.
Лінія божественної гордості пов’язана з мананою. Нам треба увірувати, відсікти сумніви й укорінитися. Для цього ми зароджуємо божественну гордість, тобто ми проявляємо відповідні якості.
І, нарешті, лінія простору пов’язана з нідидх’ясаною, з утриманням цього стану. Тобто, коли ми вже здобули впевненість, самодостатність і божественні якості, наше завдання — безперервно утримувати це й розвивати, тому ми далі працюємо з простором, видіннями, звуком та іншим.
Хоча ці поділи умовні. Радше вони відображають логіку практики як такої.
«Суще, вічне Те прозрівають йогіни.
Обох богів, Небо і Землю, а також простір між ними й сторони світу чисте Те обіймає. З Нього від чотирьох сторін світу витікають ріки, від Нього постало Велике Море.
Суще вічне Те прозрівають йогіни.
Непроминальне, діяльне, що стоїть на колесі вічної колісниці, світлосяйне ТЕ коні везуть, небесне, нестаріюче в небі.
Суще вічне Те прозрівають йогіни.
Немає образу, в якому Те можливо споглядати. Нічиї очі Його не можуть бачити, але хто розумом і серцем подумки Його пізнає, той стає безсмертним».
Прозріння Того й набуття центру
Прозріння Того пов’язане зі звільненням від обмежень. Воно пов’язане з тим, що ми вже маємо досконалість Того, володіємо нею, але існують певні тимчасові обмеження й затьмарення, які необхідно усунути, щоб повністю вкоренитися в цьому Сущому. Ці обмеження здебільшого пов’язані з тим, що ми надаємо значення емоціям і концептуальному мисленню, перебуваючи на рівні периферійного усвідомлення. Коли ми перестаємо надавати їм значення, то поступово стаємо центром. Прозріння в основу означає дедалі більше ставати центром.
Коли ми перебуваємо в понятійному умі (манасі), ми не є центром, а є ніби ексцентриком, що втратив свій центр. А прозрівати в основу — це означає дедалі більше ставати центром. Якщо ви, практикуючи, виявляєте, що більше центруєтеся, стаєте центром, то це означає, що ваша практика правильна. І, навпаки, якщо ви виявляєте, що втрачаєте відчуття центру, що поступово центр утворюється десь поза вами, то це певний знак, що ваша практика йде неправильним шляхом.
Коли ми перебуваємо у звичайних умовах і трохи займаємося спогляданням, утримувати відчуття центру не важко, але коли ми стикаємося з глибокими переживаннями підсвідомості, які дуже тонкі, які навіть тонші, ніж наші власні стани, відчуття центру утримувати важко. Ми губимося в тому, де ми самі, а де переживання.
Тому Санатсуджата говорить:
«Немає образу, в якому Те можливо споглядати. Нічиї очі Його не можуть бачити, але хто розумом і серцем подумки Його пізнає, той стає безсмертним».
Істинне розуміння адвайти
Прозрівати цей центр не означає розчинятися.
Часто трапляється таке розуміння: «Я має розчинитися в брахмані, не повинно нічого залишитися. Є лише брахман, а отже, мене не буде». Але я б сказав, що це доволі поверхове розуміння адвайти.
З погляду адвайти сиддхів або пара-адвайти, або пурна-адвайти, джива (душа), ахамкара (особистість) — це повноцінні частини Абсолюту. Їх не слід заперечувати, більше того, саме через них Абсолют найповніше маніфестує себе, проявляє і грає. Тому я б сказав, що йдеться не про розчинення, а про дедалі більше набуття якостей індивідуальної особистості. Ми йдемо від обмеженої дживи до махапуруші — до великої душі.
Зрозуміло, махапуруша — це вже не окрема від брахмана душа, брахман її вже через себе маніфестує, але при цьому зберігаються всі її особистісні індивідуальні якості. Тобто слід розуміти, що ми не втрачаємо себе як его, як особистість, а змінюємо свою самоідентифікацію. Якості ж его й особистості на службі Абсолюту лише розквітають, стаючи його слухняними слугами.
Багато святих після досягнення звільнення не зникли, тобто не можна сказати, що був Горакшанатх, потім він досяг просвітлення і зник, став брахманом; якщо він став брахманом, то ніде його шукати, кінців немає. Або був Матсіендранатх, потім він досяг звільнення і розчинився; залишився лише брахман, а Матсіендранатха більше немає.
Але ми говоримо, що Горакшанатх і нині перебуває у своїй обителі. Він безсмертний і живе у своєму власному всесвіті в оточенні божеств, тантричних йогинь, своїх учнів та інших істот. Так само й Матсіендранатх живе в оточенні почту й мандали, перебуваючи як центральне божество.
Те саме ми можемо сказати про Будду, про Даттатрею та інших. Усі вони зберегли свої індивідуальності, свої неповторні якості особистості. Так само перебувають різні боги, такі як Індра, Вайю, Варуна, чотири кумари, Брахма, Вішну і Шива. Усі вони живуть у своїх обителях і локах. Вони досягли пурна-адвайти, повної реалізації Абсолюту — у цьому немає жодних сумнівів. А той, хто сумнівається, нехай спробує сам перевірити.
Особистість та індивідуальність у стані звільнення
Проте вони існують як персони, як особистості у відносному сенсі, звісно. В окремих тунелях реальності, у власних всесвітах у них є своя гра, історія, якості, атрибути тощо.
Це означає, що, навіть злившись із Брахманом, вони проявляють певні відмінності, властиві їхнім особистостям та індивідуальностям. Їхня особистість не втратилася, а навпаки, розквітла, стала глибокою, багатовимірною і незбагненною. Вона стала вже не способом егоїстичного існування, а формою ліли, маніфестацією, творчою грою Абсолюту.
Так само здобуття пробудження означає, що наша особистість і его стають неегоїстичним способом сприйняття, формою творчої маніфестації Абсолюту, але вони не зникають. Звісно, на сутнісному рівні і Даттатрея, і Матсієндранатх, і Горакшанатх повністю єдині, вони у своїй сутності — Брахман і ніхто інший. Але на відносному рівні завжди існують відмінності. Існують різні божества могутності, що мають різний фактор волі, і кожне з них перебуває у власних вимірах.
Відмінність між божествами та обмеженими істотами
Отже, чим відрізняються божества від обмежених людських істот, якщо і ті, й інші є еманаціями Абсолюту? Божества не відмінні від Абсолюту. Через божеств говорить сам Абсолют. Це тепер Його творча маніфестація.
Хтось може сказати: «Якщо ми суворі послідовники адвайти, то й люди є тим самим. Через людей теж говорить Абсолют, люди теж є його еманаціями». І цього ніхто не може заперечити, це справді так. То в чому ж проблема? Чому богам і сиддхам не потрібне звільнення, оскільки вони вже вільні, а люди шукають звільнення?
Річ у тім, що люди перебувають у нечистому кармічному баченні для себе, а божества і сиддхи перебувають для себе в чистому кармічному баченні.
Для божеств термін «для себе» означає, що їхня джива й ахамкара так само повністю інтегровані з Абсолютом. Немає жодної розділеності, їхні зовнішні енергії (еманації) вже як мандала (чистий вимір), що не приносить страждань.
Для нас, людей, термін «для себе» означає, що наша зовнішня енергія проявляється як нечисте кармічне бачення і, випромінюючись, приносить різні обмеження.
