Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, хто ти є»
Запитання: Що таке реальність?
Рамана: Те, що лежить в основі, і є реальністю. Вона криється під обмеженнями, будучи безмежною. Вона не обмежена і, сама будучи реальною, затулена нереальностями. Реальність є тим, що Є.
Реальність, яка є чистою Свідомістю, що залишається після знищення невідання і знання об'єктів, одна є Атманом. У цій Брахма-сварупі (істинній формі Брахмана), повноті знання Атмана, немає ані краплі невідання.
Реальність, що сяє в усій своїй повноті, без страждань і обмежень тіла, під час сприйняття і несприйняття світу, є вашою істинною формою (ніджа-сварупою).
Сяйво Свідомості-Блаженства у формі єдиного Усвідомлення, що однаково сяє і зовні, і всередині, є найвищою, сповненою блаженства первинною реальністю.
Первинна реальність — це синонім природного стану, кінцева причина. Практикувати йогу — означає возз'єднуватися з кінцевою причиною. Йога перекладається як ярмо або юдж (возз'єднання). Термін «йога» передбачає, що існує усвідомлення ві-йоги (розділення). Існує єдиний простір чистого світла одвічної Мудрості. Однак для нас як людських істот цей простір розділений. Зазвичай говорять про три головні види простору. Зовнішній простір (бхут-акаша), внутрішній простір (чіт-акаша). Ці два простори розділені всередині нас і зовні, тілом та розумом. Процес йоги означає об'єднання цих двох видів простору, тоді досягається третій вид простору — хрід-акаша.
Природа джняни
Пізнайте, що лише джняна є неприв'язаністю, одна лише джняна є чистотою, джняна є досягненням Бога, джняна, яка вільна від забуття Атмана, одна є безсмертям, одна лише джняна є всім.
Джняна — самонароджена Мудрість, притаманна нам. Вона існує в кожній людині одвічно, однак немовби спить. Поки ми до неї не пробудилися, вона наче не існує. Хоча собака має природу будди, однак вона мерзне на вулиці й запобігає перед людьми, щоб отримати шматок хліба, страждаючи в тілі собаки, оскільки її мудрість усередині неї спить. Від Брахми до мурахи кожна жива істота має природу Ясного Світла. Однак через силу карми свідомість затуманена ототожненням «ахам дехасмі» («я є тіло»).
Метод самодослідження
Запитання: Що є цим Усвідомленням і як його можна здобути та розвивати?
Рамана: Ви і є цим Усвідомленням. Усвідомлення — це ваше інше ім'я. Оскільки ви є Усвідомленням, то немає потреби досягати або культивувати його. Усе, що ви повинні зробити, — це полишити усвідомлення інших речей, тобто не-Атмана.
Метод Рамани дещо відрізняється від методу, який використовуємо ми. Він дає пряме введення через самодослідження. У нашій традиції пряме введення дається через передачу стану, а самодослідження шляхом пошуку «я-думки» — це один із численних способів введення в цей стан. Однак загалом учення на рівні сутри не відрізняється. Він каже: «Ви є усвідомленням». Іншими словами, наш розум у його простоті є цією остаточною реальністю. Хоча вона нам іще не відома, коли ми полишаємо концепції, чіпляння за «я» і перебуваємо в оголеному усвідомленні, це одразу ж оголюється, це можна пережити миттєво. Немає потреби робити щось штучно, питання в тому, що закріпити це дуже складно з першого разу, тому потрібні роки очищення.
Рамана каже: «Усе, що ви повинні зробити, — це полишити усвідомлення інших речей, тобто не-Атмана», просто зробити вибір. Полишити усвідомлення інших речей — не означає перестати дивитися на те чи на інше або відволікти свій розум і зосередити його на чомусь. Радше це означає полишити подвійність сприйняття. Іншими словами, полишити шлях несвідомості, відволікання і неперебування в природному стані та стати на шлях перебування в природному стані.
Якщо людина відкидає усвідомлення не-Атмана, то залишається лише чисте усвідомлення, і воно є Атманом.
Коли ми відкидаємо подвійність, відволікання та несвідомість, бачення світу окремим від природного стану, то все залишається включеним у природний стан. Ми виявляємо, що ця всеосяжна повнота включеності в природний стан і є нашою самістю. Атман — це не якийсь філософський ярлик, він просто означає самість, наш стан в істинній формі.
Абсолютне і відносне усвідомлення
Запитання: Якщо Атман Сам усвідомлює, то чому я навіть зараз не усвідомлюю Його?
Рамана: Тут немає подвійності вас і Атмана. Ваше теперішнє знання зумовлене его і є лише відносним, таким, що потребує суб'єкта й об'єкта, тоді як усвідомлення Атмана — абсолютне й не потребує об'єкта.
Навіть тоді, коли ми не усвідомлюємо Атман, наш первісний стан усе одно існує, і коли ми згадуємо про це, то відразу ж можемо повернутися до цього природного стану. Можна сказати, що сама наша свідомість і є цим первісним станом, тільки вона звужена й спрямована на об'єкти.
Атман завжди присутній. Кожна людина хоче пізнати Себе, Атман. Що їй для цього потрібно? Люди хочуть побачити Атман як щось нове, але Він — вічний і весь час залишається таким. Вони прагнуть побачити Його у формі сяйливого світла тощо. Як він може бути таким? Він ані світло, ані темрява. Він — лише те, чим Він є. Його не можна визначити, і найкращим визначенням буде «Я є Той, Хто Я є».
Перебування в абсолютності
Коли людина занурена в природний стан, це означає, що вона перебуває в безвибірковому усвідомленні, що все стає абсолютним, замість того щоб бути відносним. Коли є вибіркове усвідомлення, розрізнення, сформований досвід, чіпляння і вся ця подвійність понятійного розуму, тоді існують різні проблеми. Коли безвибіркове усвідомлення справді поглиблюється, у природному стані все сприймається як Абсолют. Це всеосяжна повнота Буття, коли суб'єкт возз'єднаний з об'єктом.
Така людина, коли їсть прасад, бере абсолютну ложку й абсолютною ложкою їсть абсолютний рис з абсолютної чашки. Коли вона їсть, то відчуває абсолютний смак, коли насичується, то абсолютно насичується після прасаду. Коли вона чує дзвін дзвіночка чергового монаха, то чує абсолютний дзвін абсолютного дзвіночка, в який дзвонить абсолютний монах. Коли вона виходить після прасаду надвір, то бачить абсолютну білизну снігу й відчуває абсолютний подих вітру. Вона також бачить абсолютні гори й абсолютні хмари. З чим би вона не зіткнулася, усе стає абсолютним — така природа Буття. Вона розуміє, що абсолютність — це нормальна істинна природа Буття. Чим би вона не займалася, усе, що виходить з-під її рук і ніг, є абсолютним, так само як і вона сама.
Коли вона зустрічається з іншою людиною, то бачить її як абсолютне ілюзорне тіло. Коли вона чує звуки мовлення, то чує це як абсолютне мовлення. Коли здійснюються будь-які дії, вони також є абсолютними. Це зануреність в Абсолют, яку Веди описали як «Сарвам Ева Брахман» — усе є Брахман. У такій абсолютності людина не розділяє себе й Абсолют, вона бачить, що таке розділення недоречне, це не більше ніж фікція. Якщо не приймати ідею «я є це тіло», то все є абсолютним. Коли все є абсолютним, вона розуміє, що в Абсолюті немає виокремлення поганих чи добрих сторін. Вони, звісно, умовно існують, якщо прийняти відносну точку зору, але в абсолютному сенсі таких речей немає.
Поглиблення споглядання
Коли йогін уперше входить у цей стан, він намагається просто його продовжувати. Спочатку він триває не довше ніж мить, а потім йогін із нього випадає, тому що відносний вимір змушує його визнати себе й відволіктися. Але істинний сенс споглядання означає, що потрібно залишити усвідомлення всіх відволікань, тобто того, що не є абсолютним, і твердо триматися абсолютного стану, доки він не проникне в плоть і кістки.
Спочатку йогін не вірить у цей абсолютний стан, тому що він надто звик до відносного. Є таке прислів’я: «Коли простолюдину говорять про Дао, простолюдин сміється, інакше це не було б Дао». Навіть коли йогін багато чув про це, він однаково не вірить, інакше як можна пояснити те, що у духовних практиків виникають проблеми у взаєминах. У них іще просто немає твердої віри. Припустімо, практикуючого можна легко засмутити, збити з пантелику, розгнівати, тому що він іще не вірить у те, що все, що відбувається, є абсолютним, а та людина, яка його засмучує, сама є Абсолютом. Оскільки все абсолютне, то яка б емоція, почуття чи думка не виникала, немає потреби засмучуватися, а треба прийняти це як абсолютне.
Один святий мандрував Індією. Це був авадхута, який ходив оголеним (на мою думку, йогін Бхусунда, великий сиддха). Одного разу він випадково зайшов до мусульманського палацу на жіночу половину. Вартовий покликав господаря (наваба), і той розлютився, подумавши, що він прийшов до його гарему. Він вихопив меч і відрубав святому руку. Цей сиддха, сміючись, узяв відрубану руку під пахву й пішов, навіть нічого не сказавши цьому навабу. Коли наваб оговтався від подиву, він зрозумів, що вчинив неправильно, адже це був великий святий. Йому стало страшно, що той може проклясти його, тому він наздогнав його, почав просити вибачення й робити належні підношення. Святий нічого не сказав, а лише приєднав відрубану руку й пішов далі.
Віра й розуміння на шляху джняни
Коли наше споглядання безперервне, ми вкорінюємося в такій вірі в Абсолют. Ця віра в Абсолют дуже сильно відрізняється від віри в дуалістичних релігіях, на кшталт християнства чи індуїстської бгакті в тантрі. Слід розуміти цю принципову відмінність: у дуалістичних релігіях віра ґрунтується не на розумінні, а просто на самотрансценденції, на ірраціональному. Це самотрансценденція через ірраціональне сприйняття: «Я вірю, тому що абсурдно». Іншими словами: «Я розумію, що усвідомлення, розум тут не працюють, я просто вірю».
На шляху джняни принцип інший: тут віра, радше, означає розуміння (джняна). Тут просвітлюється не лише каузальне тіло, а й ментальне тіло, тобто задіяні не лише буддгі, а й манас. Розуміння означає, що ваш інтелект повністю прояснився і став очищеним, нічим не зумовленим. Тобто відмінність у тому, що є ще один шар — тонший шар усвідомлення, який бере участь у духовній практиці. У бгактів цей тонкий шар не бере участі в духовній практиці, у них є лише самовіддача через віру. У джняні є ще один шар усвідомлення, який бере участь у духовній практиці, а саме — розуміння.
Буття за межами визначень
Атман — це Буття, але відмінне від реального й нереального; Він — Знання, але відмінне від знання й невідання. Як Його взагалі можна визначити? Він є просто Буття.
Коли таке розуміння вкорінюється в нас, наша практика стає нерозривною зі спогляданням. Фактично знати, розуміти й споглядати стає одним і тим самим. Тому кажуть, що шлях присутності — це йога немедитації. Питання, радше, у звиканні до погляду, ніж у якійсь фіксованій медитації. Звикання до погляду означає, що ми безперервно тримаємося нашого розуміння, чим би ми не займалися. Є велика різниця між сидячою медитацією, коли ми намагаємося зупинити розум, і станом після медитації, коли ми знову все сприймаємо в подвійності. Інший тип — це коли ми безперервно перебуваємо в такому недвоїстому погляді: ми медитуємо в недвоїстості, потім виходимо з медитації, але однаково бачимо все недвоїстим, тобто ми перебуваємо в абсолютності, чим би ми не займалися.
У міру практики віра йогіна й розуміння прояснюються, для нього вже немає жодних сумнівів у світлі самонародженої Мудрості. Він налагодив контакт із цим світлом, він відновив зв’язок із цим Джерелом. Спочатку це подібно до того, як ви обертаєте ручку радіоприймача, намагаючись налаштуватися на потрібну хвилю. Коли ви спіймали потрібну передачу, необхідно утримувати її та забезпечити хорошу якість приймання — це все, що тепер від вас вимагається. Коли у вас хороша якість приймання, ви отримуєте безперервну трансляцію. Безперервна трансляція затьмарюється потоком двоїстих думок, прив’язаностями та егоїстичними бажаннями. Питання в тому, щоб безперервно віддавати свою свідомість світлу самонародженої Мудрості, відсікаючи чіпляння за «я». Тоді в йогіна виникають дві тенденції: перша — це чіпляння за «я», його власне его, яке хоче жити по-старому, а друга — відкрите світло самонародженої Мудрості.
Бачення після реалізації
Запитання: Що побачить людина після усвідомлення Атмана?
Рамана: Тут немає бачення. Бачення — це лише буття.
Запитання саме по собі наївне, оскільки після усвідомлення Атмана більше нікому бачити, адже та стара людина повністю зникає. Залишається бачення, подібне до буття, але зумовлена особистість перестає існувати колишнім способом. Твердження на кшталт «ми зустрінемося в Маханірвані» або сподівання, що ми досягнемо реалізації та будемо хорошими друзями в дгармі у Брахмані, — це безглузді речі, це ілюзія. Звісно, на відносному рівні можуть бути стосунки з іншими тощо, однак перш ніж буде досягнуто абсолютного рівня, відчуття его зникає, усі друзі, родичі та власне «я» поглинаються недвоїстістю і зникають, тому йогін більше не бачить ані друзів, ані родичів. У недвоїстості він однаково бачить і брахмана, і недоторканного, і собакоїда, і собаку, і корову. Він усе бачить одними очима, для нього більше немає ані друзів, ані ворогів.
Це Буття єдине, воно перебуває за межами поділу на одне й інше. Тому з реалізацією ми стаємо центром всесвіту, який завжди один і охоплює все. Один не в тому сенсі, що він відчуває самотність чи нестачу, а в тому, що він являє собою абсолютну повноту, він охоплює все, крім нього не може бути чогось іншого, а якщо щось і є, то це також він, бо адвайта (недвоїстість) означає «один без іншого». Що б не виникло, усе входить у повноту усвідомлення йогіна. Не може бути чогось, що не входить у повноту усвідомлення йогіна, а якщо щось може не входити, то це не повнота.
Простота самореалізації
Стан Самореалізації, як ми його називаємо, не є набуттям чогось нового або досягненням якоїсь далекої мети, а просто Буттям — тим, чим ви завжди були і є.
Тут про це йдеться дуже простими словами. Коли відкривається повнота самореалізації, йогін виявляє, що він не отримує чогось нового. Звісно, усе радикально змінюється, проте йогін відчуває, що це пригадування добре забутого старого. Це не щось, чим він не володів, а те, що завжди було йому притаманне. Це як пробудження від сну: коли ми пробуджуємося, не можна сказати, що ми чогось досягаємо, що ми творимо щось нове тощо. Ми розуміємо, що минуле було сном, а зараз ми прокинулися, але це пробудження завжди нам притаманне. Так само ми виявляємо, що завжди були Абсолютом, однак існувала ілюзія двоїстості, коли ми вважали себе окремими від Буття, коли ми вважали себе тілом і розумом.
Метод самовіддачі
Потрібно лише відкинути ваше сприйняття не-істини як істини.
Рамана тут говорить про метод самовіддачі. Потрібно відкинути сприйняття не-істини як істини. Ми приймаємо за істину те, що є ілюзією. Потрібно відкинути хибне сприйняття, розрізнення та прив’язаність до его.
Що означає відкинути?
Це означає, що коли ви тримаєтеся присутності, але виникає щось, що намагається порушити цю присутність, слід терпляче триматися присутності, покладаючись лише на неї. Слід набути такої віри в присутність, за якої, що б не відбувалося, ти міг би все залишити, але продовжував триматися присутності. Тому йогін готовий втратити будь-що, тільки не присутність. Він знає, що якщо втратить щось інше, то це не так страшно, але якщо втратить присутність, то це кінець усьому.
Чому?
Тому що присутність — це корінь Буття, це його свідомість у своїй основі, це сама сутність усього, що є.
