Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші, глава «Природа Бога».
У тлумаченні Рамани, на найвищому рівні його вчення, терміни Атман, Бог — це синоніми всепроникної реальності, яка виявляється самореалізацією. Коли ми говоримо про природу Бога, ми говоримо про те, що розкриваємо погляд, або бачення. Для нас природа Бога завжди пов’язана з недвоїстим баченням. Бачення — це те, що слід розкрити до того, як ми почали медитувати. Є така приказка: «Якщо бачення не розкрите, подальша медитація буде помилковою». Можна сказати, що бачення — це спосіб ставитися до речей цього світу, спосіб сприймати цей світ.
З погляду Рамани, осягнення Атмана і є осягненням Бога. Воно проявляється для йогіна не переживанням якогось окремого Бога, а радше розумінням, що він сам є Бог. Таке розуміння приходить на вищих рівнях реалізації. Це реалізація недвоїстості, самовпізнавання. Знову і знову святий каже: «Пізнай, хто ти є. Усі твої запитання від того, що ти не знаєш, хто ти є. Пізнай, хто ти є, і не питай про це іншого. Ти це питаєш лише тому, що ти не знаєш, хто ти є».
Наприклад, учень приходить до вчителя і питає: «А хто такий Гуру?» Учитель каже: «Пізнай, хто ти є. Тоді ти пізнаєш, хто такий Гуру. Поки ти цього не пізнаєш, що б тобі не було сказано, ти цього не зрозумієш».
Три аспекти бачення
Коли ми говоримо про бачення, ми говоримо про три аспекти бачення. Абсолют має якості, або сутність. У нього є природа, яка проявляється як енергія. Його сутність — це незбагненність (ачінтья), нескінченність (ананта), незаплямованість (ніранджана), чистота, безформність, самодосконалість, всепроникнення. Його природа — спанда, тобто здатність еманувати, проявлятися.
Це означає, що прояв завжди постає в ньому за допомогою його сили, але сам він не творець, він відділений від цього прояву. Промені виходять із сонця, але сонце окреме від променів. У сонця немає волі світити, посилати своє світло, вибирати тощо. Це відбувається самовільно. Так само в Абсолюту немає якоїсь обумовленої волі чи бажання. Це відбувається самодосконало.
Окреме буття — це ілюзія, ілюзія того, що ми окремі від Абсолюту. Коли ілюзії розсіюються, є лише Абсолют. Зазвичай таким є концептуальний опис. Але ми говоримо, що навіть такий концептуальний опис не може бути задовільним, тому що він не в змозі адекватно описати якості Абсолюту, тому ми приймаємо цю концепцію просто як робочий опис.
А якщо говорити про пряме бачення, то всі ці описи можна замінити одним висловом: звук плеску однієї долоні. Той, хто його чує, той розуміє всі слова, які говорилися раніше. Але хто його не здатний почути, то навіть якщо буде дуже багато слів, вони все одно залишаться лише словами. Тому наша школа акцентує пряме бачення, пряме переживання. Таке бачення називають пратьякша, або шуньята махасіддхів. Це означає бачення, що минає концептуальне пояснення.
Коли ми здобуваємо правильне бачення, то навіть якщо ми не пробуджені, ми все-таки йдемо вірною дорогою. Це просто питання часу. Поки ми не здобуваємо правильного бачення, то навіть якщо отримуємо безліч досвідів, можемо йти в оманливому напрямку, іноді навіть узагалі назад. Саме тому так важливо здобути правильне бачення.
Перш ніж ви, послушники, отримаєте курти монахів, ви складете іспит зі словесного самозвільнення. Можна сказати, що словесне самозвільнення — ваше початкове бачення. Принаймні на рівні слів і розуму ми повинні мати таке бачення, таке розуміння того, як ставитися до всього.
Запитаємо монаха Атма Наді. Наприклад, ви — гуру, а я — учень. Продемонструйте бачення. Наприклад, я приходжу вранці до вас на консультацію і розповідаю: «Мені снився сон, ви, мій Гуру, прийшли до мене уві сні. Ви робили якісь магічні паси зі мною. Це було так дивно й цікаво. Ви мені передали зелену коробочку, що випромінює сяйво. Чи не могли б ви мені пояснити, що це за коробочка, і що там було всередині? Я дуже заінтригований цим сном». Що б ви відповіли як Гуру, щоб роз’яснити мені правильне бачення?
Відповідь Атма Наді: Дане бачення, пережите вами, — лише гра уяви двоїстого розуму. Тому спочатку потрібно знайти того, хто переживає все це.
Питання: А як же мені його знайти?
Атма Наді: Зосередитися на відчутті «Я», на ахам-вритті.
Питання: Я зосереджуюся, але щось не дуже виходить. Можливо, мені не підходить ця практика, або в мене немає з нею кармічного зв’язку?
Атма Наді: «Я» завжди присутнє. Але ми його завжди забуваємо. І лише звернувши на нього погляд, ми усвідомлюємо, що «Я» — це не образи, це не переживання.
Питання: Добре. А як же бути з коробочкою? Я не можу повірити, що такий цікавий сон є лише ілюзією. Ви до мене приходили реально. Я все це бачив. Я б дуже хотів ще раз на неї поглянути.
Атма Наді: А хто ж усе-таки той, хто отримав цю коробочку?
Питання: Хто? Я.
Атма Наді: А хто це «я»?
Питання: Я… Я ніколи не думав над цим.
Атма Наді: Ось це найголовніше питання, яке потрібно розв’язати практикою. Коли воно розв’яжеться, усе інше відразу стане на свої місця. Усе буде усвідомлено: що це за коробочка, що це за світ, у якому була отримана ця коробочка, і хто той, хто давав цю коробочку.
Питання: Схоже, вже все стало на місця.
Приблизно таким чином учитель пояснює принцип бачення. Він показує, як ставитися до всіх феноменів психіки, свідомості, зовнішнього світу, як шукати й віднаходити сердечну сутність у всьому сприйманому, що вважати важливим, а що другорядним, що розвивати, а що відкидати. Це бачення називається вівека-відья, розрізнювальна мудрість, коли ми вже можемо відділяти зерна від полови.
Текст Шрі Рамани Махарші
Шукач: Бога описують як проявленого і непроявленого. У першому випадку кажуть, що він включає світ як частину свого буття. Якщо це так, то ми як частина цього світу легко мали б пізнати його в проявленій формі.
Махарші: Перш ніж вирішувати питання, що стосуються природи Бога і світу, пізнайте себе.
Рамана намагається звернути шукача до пратьякша-адвайти — до прямого бачення порожнинності. Він каже: «Залиш усі твої концепції. Усе, що ти прочитав, зараз не працює. Це все твої подальші думки. Краще пізнай глибину своєї свідомості, прорвися за шар концептуального мислення. Скільки б я тобі не пояснював на рівні слів усе, про що ти питаєш, це тебе не задовольнить. Це подібно до того, що скільки не кажи слово «халва», у роті солодше не стане. Краще зруш свою свідомість, і раптово ти побачиш, що в тобі відкрився Джерело, який сам відповідає на всі питання». Це і є пратьякша-адвайта.
Учень цього не розуміє, тому що шар неконцептуальної свідомості поки для нього закритий. Тоді учитель просто дає йому метод і каже: «Працюй із ним, і він приведе тебе».
Тут важлива велика довіра до методу, тому що думки нас будуть спокушати, видіння знову будуть нас зачаровувати, власний ум знову буде водити нас за ніс.
Ананда Дг’яна, наприклад, тепер ви — Гуру, а я — учень. Я приходжу і кажу: «Я медитував, і в мене було видіння одного монаха. У нього було тіло, що складалося з тіглі. Він мені показував якісь мудри, кликав за собою і хотів показати якесь таємне місце. Чи треба було мені піти за цим монахом, і що це були за мудри?» Як би ви пояснили учневі принцип погляду?
Ананда Дг’яна: Зверни свою увагу всередину себе, на суб’єкт.
Васудева: А що тобі снилося до цього? А як ти думаєш, що тобі насниться завтра? А коли все це закінчиться, то що залишиться?
Усе, що ми сприймаємо, є снами нашої підсвідомості й поверхневого ума. І це єдино правильне ставлення до всього цього, поки ми не прокинулися. Саме той, хто розкрив бачення, має таке ставлення до всього, ось такий погляд. Він знає: «Нижче недвоїстості мене ніщо не цікавить». І він тренується переміщати свою свідомість на недвоїстість. Нам треба раз і назавжди вибрати: чи нас цікавлять шляхи цього світу, чи нас цікавить Абсолют.
Недвоїсте бачення
Якщо нас цікавить Абсолют, у нас виникає відчуженість від усіх шляхів цього світу. Шляхи цього світу — це не тільки світ, залишений у миру, але також увесь той світ, який знаходиться всередині нас. Наші дрібні бажання, наші видіння, наші фантазії та думки — усе це шляхи цього світу, що знаходиться всередині нас, які ми теж повинні залишити, щоб відкрити те абсолютне бачення.
І тут, що б учень не запитував, учитель завжди відповідатиме йому безкомпромісно, кажучи: «Ти можеш бачити, думати й говорити все що завгодно, але все це — лише твої сновидіння. Відкрий того, хто говорить, знайди того, хто думає, і тоді ти пробудишся. Тоді в тобі самому виникне знання, як до всього цього ставитися».
Це не означає, що ми не можемо говорити на відносні теми. Можемо. Але річ у тім, що коли бачення розкрито, то розмова на відносні теми вже втрачає свою значущість. Вона вже сприймається як гра. Вона більше не є дхармою чи чимось іншим. Вона просто гра думок та енергії. Вона повністю підпорядкована недвоїстому. У будь-який момент ми можемо все це розчинити.
Шукач: Моє самопізнання включає пізнання Бога?
Махарші: Так. Тому що Бог усередині вас.
Шукач: Що ж тоді стоїть на шляху пізнання мною себе або Бога?
Махарші: Ваш блукаючий розум і спотворений спосіб життя.
На шляху пізнання Бога завжди лежить наш блукаючий розум і неуважний, спотворений, тобто відволіканий спосіб життя. Коли наш розум неуважний і блукає, виникають думки, які вводять нас в ілюзію. І ми намагаємося розв’язати конфлікти чи питання, які виникають через ці думки, не помічаючи, що якщо розв’язати головне питання, то воно розв’язує всі дрібні питання.
Наприклад, Васудево — ви Гуру, а я — учень. Я приходжу до вас і розпитую: «Розкажіть, як ви з’їздили до Індії? Цікаво там було? Кого бачили? Я прийшов до вас по просвітлення».
«Гуру» Васудева: Якщо ти прийшов по просвітлення, то всі інші питання можеш відкинути.
«Учень»: А що ж робити?
«Гуру»: Усе буде сказано по пунктах: від підйому до шавасани.
«Учень» думає: Схоже, цей Гуру зовсім не підтримує мої ілюзії. Він навіть не хоче чути, про що я його питаю.
«Учень» говорить: Добре. А як мені бути ближче до Васудеви? Я розгублений.
«Гуру»: Усе нормально.
У процесі навчання учень на деякий час заспокоюється. Він думає над цим деякий час і входить у неконцептуальну свідомість. Але потім він знову, як зазвичай, забувається і відволікається, його карми виносять нові питання. Він знову приходить із цими питаннями. Гуру тут виступає в ролі субліматора. Він, у принципі, ніби не чує вас. Точніше, він чує, але він чує ваше серце. Ваші ілюзорні питання він теж чує, але він не хоче їх чути. Чому? Тому що це великі роги бідного кролика. Усе, що треба з ними робити, — збивати їх, а не відповідати на них.
Тут від учня потрібне дуже велике розуміння, чутливість, стан порожньої посудини, щоб налаштуватися на дух Гуру, Майстра. Таке налаштування забезпечує пряму передачу, коли ти раптово розумієш, що справа не в словах, а в енергії усвідомлення за межами слів. Це подібно до того, як одна радіостанція налаштовується на другу. Налаштовуючись на свідомість Гуру, ти налаштовуєшся на порожнечу махасіддхів. У цьому головний принцип.
Очікувати від учителя концептуальних відповідей — це означає забути, хто такий Гуру. Очікувати, що Абсолют буде описаний у формі концепцій, — це означає бути у сновидінні. Прориваючись крізь концепції, ми прориваємося до бачення Абсолюту. Кожна така відповідь подібна до меча Манджушрі, який відтинає ілюзії. Уявіть, що в цьому стані ви перебуваєте безперервно, і тоді всі думки, що виникають, не можуть витримати такого безкомпромісного погляду. Коли ви відкрили такий погляд і оволоділи ним, то кажуть, що ви розкрили бачення, і тепер вам треба його просто тренувати.
Цей погляд не пов’язаний із конкретною особистістю. Він не пов’язаний ні з чим зовнішнім, ні з формою Бога, ні з конкретним методом. Він пов’язаний із глибиною присутності усвідомленості.
Бог як істинне «Я»
Шукач: Бог — це особистість?
Махарші: Так. Він завжди перша особа, «Я», що постійно стоїть перед вами. Але через те, що ви надаєте перевагу мирському, здається, що Бог віддалився від вас. Якщо ж ви відкинете все й будете шукати тільки його, то він один залишиться як «Я», Атман.
Коли ми все відкидаємо, залишається оголене незаплямоване дзеркало чистого «Я». І коли ми починаємо дивитися в це дзеркало, ми можемо побачити обличчя Бога. Лише в такому дзеркалі можна побачити обличчя Бога. Побачити обличчя Бога — це означає безпосередньо пережити бхавану «Ахам Брахмасмі». Ми не можемо побачити обличчя Бога через чуже дзеркало або через слова. Лише в дзеркалі чистого «Я» видно обличчя Бога.
Шукач: Бог осторонь від Атмана?
Махарші: Атман — це Бог. «Я є» — це Бог. Таке питання виникає тому, що ви прив’язані до его. Воно не постане, якщо ви тримаєтеся за істинне «Я», бо воно не хоче і не може ні про що запитувати.
Запитувати в нас хоче понятійний розум. Цей розум подібний до мавпочки, яка звикла стрибати по деревах. Коли ж ми відкриваємо глибинне «Я», воно ні про що не хоче запитувати.
Бхагаван Шрі Раджніш після просвітлення говорив так: «Запитань у мене немає. Є лише самі відповіді». Це означає, що всі запитання закінчуються при відкритті глибинного «Я». При цьому я не кажу, що ви не можете запитувати. У вас можуть бути запитання, але вони вже стосуються простих речей: служіння, тонкощів виконання техніки, методу. Але запитання, що стосуються природи реальності, зникають геть. Тобто все подальше життя учень ставить запитання, що стосуються лише технічних деталей. Це подібно до того, що коли наречену вибрано, то обговорюються лише питання придбання тієї чи іншої весільної сукні та нюанси організації урочистості, а хто саме обрана нареченою, усім уже чітко зрозуміло, це питання вже не обговорюється.
Поки ви не розкрили бачення, наречена, можна сказати, ще не обрана, ви ще в сумнівах. Але коли вона вже обрана, обговорюються лише тонкощі: сукня, каблучка, скільки родичів запросити. Тобто обговорюються лише деталі, а найсутнісніше вже вирішено. Звичайно, для монахів це не зовсім вдалий приклад, але він просто дуже наочний.
Зникнення індивідуальності
Махарші: Якби Бог був осторонь від «Я», то він мав би бути Богом без «Я», а це абсурдно. Бог, який здається людині неіснуючим, один-єдиний і існує. Тоді як індивідуальність, що вважається реальною, ніколи не існує.
Коли ми дивимося в чисте дзеркало «Я» і бачимо обличчя Бога як бхавану, ми бачимо, що він тільки єдиний і існує, а наша індивідуальність, яку ми раніше вважали реальною, ніколи не існувала.
Це пряме буквальне сприйняття: «Мене немає».
Ви можете буквально відчувати: «Мене немає. Усе, що сприймається як «моє» — це невідання, ілюзія». Усі мої думки, уподобання, візуалізація, мрії та бажання раніше походили з хибного центру. Але тепер цей центр розсіявся, і засяяло чисте «Я». А мене як того, хто обирає, взагалі немає. Є тільки Абсолют.
На цій стадії у вас зникає жага розрізнення. З’являється рівність: хула і хвала, добро і зло, горе і радість. Коли вас немає, ви бачите, що й інших також немає. Інші є лише тоді, коли є ви. Усі численні зв’язки, взаємини є лише тоді, коли у вашому сприйнятті є ви й інші. Коли вас немає, то немає й жодної іншої істоти, а це означає, що й усі зв’язки, усі взаємини також зникають. Є лише одне найвище Буття, яке грає.
Самотрансценденція і відсікання надії та страху
Ви розумієте всю марність та ілюзорність власних виборів, уподобань, думок і залишаєте їх. Це також називають відсіканням надії та страху. Якщо вас немає, то й турбуватися нема про що. Це самотрансценденція.
Буває так, що практик, старанно практикуючи усвідомлення, починає надто дбати про себе, надто думати про себе. Він стає буквально одержимим собою. Він настільки сильно занурюється у внутрішній всесвіт, що кожна необережна думка, кожне необережно сказане йому слово коливає його, породжує тисячі асоціацій. Він так сильно орієнтований на самого себе, що весь світ починає ніби замикатися навколо нього. Його его під впливом духовної практики витончується і роздувається.
Але потім настає такий момент, коли в нього ніби тицяють голкою, і его бачить: «Мене немає, є тільки Абсолют. Тремтіти нема чого, чіплятися нема за що, переживати нічого. Усе, що відбувається, — це торжество Абсолюту. Добре мені — це Абсолют проявляє свою славу. Погано мені — це теж Абсолют торжествує. Події розвиваються чудесним чином — це слава Абсолюту. Події розвиваються кепським чином — це гнівна слава Абсолюту. Що б не відбувалося — у будь-якому разі Абсолют торжествує».
Коли «Я» немає, тоді немає оцінки, немає вибору, тоді все досконале абсолютно.
Спочатку, коли наше «я» є, ми надто багато вибираємо, ми відмовляємося визнати торжество Абсолюту в усьому. Коли нашому «я» щось подобається, ми говоримо: «Це добре». Коли йому щось не подобається, ми говоримо: «Це погано» — і відкидаємо. Але навіть коли відбувається те, що нам не подобається, але при цьому немає того, хто оцінює, то це теж торжество Абсолюту. Коли «я» зникає, оцінки теж зникають, і тоді ми бачимо, що все, що відбувається, — це торжество Абсолюту. А якщо це торжество Абсолюту, то наше особистісне ставлення до реальності повністю зникає. Ми більше не можемо ні на що нарікати й почуватися стражденними, ми більше не можемо до чогось прив’язуватися. Ми стаємо всеприймаючими. Ми займаємо приблизно таку позицію: «Якщо все є Абсолют, то хто я такий, щоб коригувати ігри Абсолюту? Усе має право на прояв». Тобто в нас більше немає власної моделі реальності. Ми вже не вказуємо Богові, як зробити так, щоб двічі два було п’ять.
Усі егоїстичні молитви людини подібні до прохань на кшталт цього: «О, Господи! Зроби так, щоб двічі два було не чотири, а п’ять». Чому вони так просять? Тому що вони виходять з ілюзорного «я», яке жадає того чи цього. Спочатку воно жадало мирського: влади, золота, жінок та іншого, а тепер воно жадає духовних досвідів, свободи. Але воно, як і раніше, жадає егоїстично, пристрасно, прив’язано, чіпляючись за себе, тому що корінь его не розрубано. Тобто сансара витончується, але нікуди не зникає. А якщо «я» зникло, то ми раптово виявляємо, що наші найпотаємніші молитви виконані, причому виконані вони саме тому, що зникло наше «я», яке так жадало. Раптово ми бачимо, що звільнення для «я» немає. Є звільнення від «я». Тому недаремно святі називали его найбільшим злим духом, тобто тим, що породжує подвійність.
Махаріші: Мудреці кажуть, що той стан, де пізнається власне небуття, шунья, єдине є величним найвищим знанням. Зараз ви думаєте, що є індивідуальністю, що існує всесвіт і Бог перебуває поза космосом. Тому є ідея відокремленості. Вона має піти, адже Бог не відокремлений від вас або космосу. Гіта теж стверджує: «Я є Атман, о Гудакеше. У серці кожної істоти Я перебуваю. Я — початок і середина, а також кінець усіх істот» («Бхагавад гіта», X, 20).
Якщо є ми, то є замішання, страждання, невпевненість, ототожнення, гнів, образи, прив’язаність та інше. І ми схильні проєктувати причини цих речей на зовнішні об’єкти. Наприклад, ми можемо уявити, що проблема наших негараздів в іншій людині, і сердитися на неї. Але коли ви прийдете до вчителя зі скаргою на цю людину, і якщо він побачить, що через це ваш ум справді занепокоєний, то він може сказати: «Проблема інша. Вона полягає в тому, що ти думаєш, що є індивідуальністю, що ти — це ти. Усунь цю проблему, і ти більше не побачиш жодної проблеми в усіх великих всесвітах, у всіх трьох світах».
Коли ми розуміємо це, то кажуть, що ми розкрили бачення, ми розкрили погляд.
На цій стадії будь-яка проблемність, зумовлена умом, зникає. Можуть залишатися якісь тонкі карми в тонкому тілі, прани, відносні карми. Але всі проблеми душі зникають назавжди. Їх просто вже не може бути. Ми більше не намагаємося шукати джерело наших проблем у зовнішніх обставинах, перекладати їх на інших людей. Ми повністю приймаємо відповідальність за самих себе.
Шукач: Я це розумію. Брахман, звісно, неподільний.
Махаріші: Суть у тому, що Брахман є все і залишається неподільним. Він завжди реалізований, однак людина не усвідомлює цього і має прийти до такого знання. Знання передбачає подолання перешкод, які заважають відкриттю вічної істини, що Атман тотожний Брахману. Ці перешкоди, взяті разом, формують вашу ідею про відокремленість як певного індивіда.
Життя в лілі — грі Абсолюту
Що ж залишається робити йогіну, який розкрив бачення і який добре споглядає? Для нього більше немає «я», немає інших. Для нього немає буденних дій. Для нього немає прив’язаності, немає прийняття, немає відкидання. Для нього немає мети, немає шляху, немає досягнення. Проте все проявляється через нього. Що ж для нього залишається існувати? Для нього існує ліла, гра, життя в чистому вимірі. Життя в чистому баченні – це життя в мандалі. Це життя за межами концепцій, життя за межами грубого ставлення до дійсності. Це дуже витончене, вільне, грайливе, спонтанне життя серед нескінченної множини енергій. Це життя, коли вже пішли невідання, страждання та інше. А є просто проживання залишкових карм у чистому варіанті.
Сахаджа-йогіні-чінта говорила так:
Щоб когось звільнити, смієшся ти чи плачеш, спиш чи не спиш, проявляєш сталість чи легковажність, заграєш чи безпристрасно відсторонений, навіжений, ненаситний, танцюєш чи завзято співаєш, граєш в азартні ігри, здійснюєш омовіння чи ходиш брудним, з’являєшся серед людей оголеним, багатий ти, щедрий чи зовсім убогий, насміхаєшся над учителем Будди, говориш правду, грішиш, брешеш, говориш дурниці чи просто мовчиш, оскільки все від початку чисте, просвітлена людина має повну свободу у своїй поведінці. Просвітлений йогін завжди чистий, а його дії і тіло цілком священні та подібні до танцю. Усі тілесні рухи, що спонтанно йдуть від просвітленого ума, чисті за природою, вони стають священними діями. Усе промовлене стає священною мовою. Дії милосердні, героїчні, загрозливі, пристрасть, гнів, гордість, жадібність, заздрість – усе це без винятку є сутністю досконалої форми чистої самонародженої мудрості.
Тут описано кінцевий стан пробудженого йогіна. Життя в грі, ліла, коли тіло, мова й ум повністю очищуються і стають чистими якостями гри енергій Абсолюту.
Щоб увійти в чистий вимір, ми повинні виробити відповідну чисту самоосвобождающуюся свідомість. По суті, ми повинні стати божеством за життя.
Можна сказати, що такий йогін живе і у світі, і не у світі. Він і вважає себе тілом, і не вважає себе тілом. Він говорить «я», але має на увазі інше. Він говорить і не говорить. Він робить і не робить. Він бачить і не бачить. Він досягає цілей, але до жодних цілей він не прагне. Усе це насправді є спонтанною грою пробудженого йогіна.
Зрозуміло, це приходить не одразу. Справжня спонтанна гра походить із перебування в присутності. Якщо ж такої присутності немає, то, звичайно ж, жодної гри не відбувається, а є подвійність, зумовленість.
Коли я чую, як деякі кажуть, що вони грають на своїй роботі, що це ліла, будучи стурбованими тим чи тим, я просто усміхаюся. Ліла означає повну неприв’язаність. Наприклад, у тебе встановлені взаємини з Гуру, він тобі каже: «Ну що, пограв? Завтра переходь на іншу роботу». Якщо людина може так зробити – це ліла. Якщо в неї виникають труднощі або хоча б найменше замішання – це карма.
У давнину сіддхи давали такі методи учням, коли святий казав: «Іди, працюй на такого-то вайш’ю. Досягни успіху в цій роботі». Три роки учень старанно працює, досягаючи успіху. Раптом приходить Гуру і каже: «Усе, добре. У тебе вийшло. Тепер ти вже тут не працюєш. Залиш усе це просто зараз. Бери все, що в тебе є, і ми підемо далі». Тілопа навчав Наропу саме таким чином. Одного разу він дав Наропі завдання спуститися з гори і на деякий час стати домогосподарем. Потім через пару років учитель спустився і знову сказав йому залишити те, чим він займався, і приступити до іншої практики.
Ліла – це повна неприв’язаність, повна неототожненість. Ти нічого не робиш, можна сказати, що ти це лише зображаєш.
Чисте «Я» як Абсолют
Шукач: Бог це те саме, що й Атман?
Махаріші: Атман відомий кожному, але не виразно. Ви завжди існуєте. Це буття є Атман. «Я єсмь» – ім’я Бога. З усіх визначень Бога справді немає кращого за біблійне твердження «Я єсмь те, що Я єсмь». Є й інші формулювання, такі як «Брахман єсмь Я», «Ахам Брахмасмі» (Я єсмь Брахман), і «Со Хам» (Я єсмь Він). Але жодне не є таким безпосереднім, як ім’я, що означає «Я єсмь». Абсолютне буття таке, яким воно є. Воно є Атман. Воно є Бог. Пізнанням Атмана пізнається Бог. По суті, Бог є не що інше, як Атман.
Наше чисте «Я» в його глибині є Абсолютом. Поза цим чистим «Я» немає жодного іншого Абсолюту. Наше чисте «Я» в глибині – зовсім не те, що ми вважаємо своїм «Я». Ми вважаємо своїм «Я» тіло і трохи свідомості. Але наше чисте «Я» в глибині подібне до безкрайнього простору. Воно подібне до сліпучого простору світла, у якому немає подвійності.
Споглядання – це не що інше, як налаштованість на цей простір.
Бачення – це не що інше, як розуміння принципу цього простору.
Споглядати Гуру, отримувати настанови – це не що інше, як спроба побачити в ньому цей простір.
Стосунки учня з Гуру будуються на тому, щоб учень бачив у ньому цей простір. Причому не важливо, бачить він його насправді чи ні, які в нього почуття. Почуттям довіряти не можна: сьогодні в тебе може бути натхнення, а завтра – похмурий стан. Але практика полягає в тому, щоб тренуватися бачити його постійно, оскільки цей простір є в кожній людині, навіть у собаці. У цьому полягає принцип Гуру-йоги.
З часом ми звикаємо бачити цей простір усюди, зокрема й у самому собі. Зрозуміло, спочатку ми намагаємося розгледіти його в більш піднесених істотах: у святих, сіддхах. Але таке розглядання має привести до того, що ми виявляємо цей простір у самому собі, а не в комусь іншому. Зрештою ми бачимо, що немає інших і немає «я», що є лише один цей простір, а вся подвійність була оманою. Немає нас, які поклоняються богам. Немає святих чи богів самих по собі, яким поклоняємося ми. Усе це гра одного простору.
Ми сприймаємо цей простір тоді, коли стаємо повністю порожніми, коли порожнеча входить у наше серце, коли в душі з’являється легкість, коли ні радість, ні горе вже не можуть нас уразити, коли ми легко ставимося до всіх подій, думок і бажань, самоосвобожуємо їх.
Недосвідченого практика, коли він перебуває на рівні підсвідомості, легко збентежити. Підсвідомість дуже чутлива, дуже витончена. Буквально найдрібніша річ може вибити її в цілком дикий стан. Але досвідченого практика неможливо збентежити й збити з присутності.
Ім’я Бога «Я – Я» і дослідження «я»
Шукач: Бога пізнають під безліччю різних імен. Чи є докази для якогось із них?
Серед багатьох тисяч імен Бога жодне так не відповідає Богові, що перебуває в серці, позбавленому думок, не є таким точним, відповідним і прекрасним, як «Я», або «Я єсмь». З усіх відомих імен Бога ім’я «Я – Я» одне зазвучить тріумфально після знищення его, виникаючи немов безмовне, найвище слово (маун-паравак) у просторі Серця тих, хто звернений до Атмана. Навіть якщо людина безперервно медитує на це ім’я «Я – Я», вслухаючись у відчуття «Я», то воно зануриться в Джерело виникнення думок, знищуючи его – зародок, зчленований із тілом.
Завданням тут є не піднести на п’єдестал особистісне «я», а, досліджуючи свідомість і проникаючи за особистісне «я», знайти Всевишнє Джерело, яке поглинає особистісне «я».
Особистісне «я» завжди претендує на те, щоб домінувати, щоб командувати й вважати себе реальним. Однак це просто блазень, який грає короля. Ви знаєте, що монах має бути безпристрасним. Він не повинен ні на що ображатися. Навіть якщо йому плюють в обличчя, ображають найбридкішими словами, б’ють його, він не повинен втрачати безпристрасності. Я не маю на увазі, що це роблять у сангсі. Це просто певне віртуальне припущення. Монах має бути безпристрасним, він має бути байдужим до свого малого «я».
Наприклад, одного разу, коли один із учнів Будди йшов проповідувати, Будда йому говорив:
— Не ходи в ту область. У тій області живуть нечисті люди. І якщо ти проповідуватимеш, то тебе проженуть або образять.
Але монах сказав, що він усе-таки хотів би отримати благословення сходити в ту область. Тоді Будда запитав:
— А якщо вони тебе образять?
Монах відповів:
— Я подякую їм за це, тому що таким чином вони відмиють мою карму лихослів’я, і проповідуватиму далі.
Будда запитав:
— А якщо вони поб’ють тебе палицями?
Монах відповів:
— Я подякую їм, тому що вони відмиють мою карму. Адже вони не вб’ють мене, і це буде дуже милосердно з їхнього боку. З моєю поганою кармою я заслуговував би на більше.
Будда запитав:
— А якщо вони так тебе поб’ють, що ти помреш?
Монах сказав:
— Я все одно подякую їм. Вони таким чином відмиють мою погану карму гріхів, накопичених у минулому.
Тобто цього монаха можна було вбити, але його не можна було похитнути у всеприйнятті, у вдячності, у баченні чистоти Абсолюту, у баченні абсолютної гри. У нього вже не було власного «я», він не був до нього прив’язаний, він був безстрашний і безпристрасний. Він не чіплявся за своє «я», тому навчився дякувати реальності за все. Легко дякувати реальності за хороше, але це навіть собака робить. Якщо ви несете прасад, вона радісно виляє хвостом.
І тільки пробуджений або святий може дякувати реальності в будь-яких ситуаціях: у хороших, нейтральних і навіть у негативних. Він дякує реальності не за ситуацію, а просто тому, що стан вдячності – це єдино можливий його власний стан. Тому що він сповнений цього почуття, він постійно перебуває в надлишку від єдності з реальністю. Він взагалі не бачить, що є якесь окреме «я», яке має право ображатися й судити. Він бачить, що «я» немає, а є тільки Абсолют, ігри якого досконалі. В Абсолюті немає навіть міліграма нечистого чи скверного. І якщо Абсолют грає таким чином, то неважливо, мирні це ігри чи гнівні, тому що єдино доречний підхід за такого сприйняття реальності – це вдячність. Така вдячність до буття виникає від звільнення від почуття «я». Саме з такої любові й вдячності до всіх аспектів Абсолюту виникає безпристрасність, відстороненість.
Безпристрасність без усвідомлення, яка породжується просто внаслідок придушення, або незріла сміливість – це, звичайно, не те. Істинна безпристрасність народжується з всеприйняття будь-яких ігор, будь-яких аспектів Абсолюту, зі здатності бути безмежно відданим, закоханим у реальність і постійно бути їй вдячним, без судження, хороша ця реальність чи погана.
У відносному сенсі ми прагнемо захистити свою особистість, наприклад від негоди. Особистість має бути захищеною для зручності практики. Але вона не повинна бути захищуваною.
Тому той, хто узрів ілюзорність «я», завжди має легку й вільну свідомість. Навіть якщо щось відбувається, він думає, що це не його проблеми. У нього проблем ніколи немає, оскільки він знає, що проблеми є лише в хибному ототожненні.
Прийняття як гра Абсолюту
Є розповідь про те, що два психіатри жили в одному будинку й щоранку зустрічалися в ліфті, спускаючись униз. Це був багатий будинок, тому в ліфті був швейцар. І цей швейцар щодня бачив одну й ту саму картину: один психіатр розгнівано плював в обличчя іншому, а той діставав хустинку, витирав обличчя й при цьому хихотів. Швейцар завжди був у великому замішанні, тому що цей сюжет постійно повторювався. Він ніяк не міг зрозуміти, у чому річ, чому такі дивні взаємини між ними? Може, у них якась велика конкуренція? Можливо, це два знамениті вчені, які ненавидять одне одного. Одного разу він набрався сміливості й запитав у того психіатра, якому плювали в обличчя: «Чому таке щодня відбувається? Чому та людина плює вам в обличчя, а ви навіть не реагуєте, а просто витираєтеся й смієтеся?» Цей психіатр відповів йому так: «Я не знаю, чому він плює мені в обличчя, але я точно знаю, що це не моя проблема. Саме тому я сміюся».
У цій історії закладено дуже глибокий зміст. Тобі не треба знати, чому відбувається те чи це. Ти знаєш, що це не твоя проблема, тому в душі хихочеш.
Якщо хтось плює вам в обличчя, то це, звичайно, не ваша проблема. Головне, що ви нікому не плюєте в обличчя. Ви любите і сповнені вдячності навіть тоді, коли вам плюють в обличчя, тому що знаєте, що той, хто це робить, не задоволений, що десь у глибині душі він сильно страждає. А ви не страждаєте, тому ви здатні це прийняти. Це і є повнота всеприйняття зі стану вдячності, де его зовсім немає.
Таке відбувається, коли «я» зовсім втрачено, коли більше немає жодного розрізнення. Для того, хто увійшов у стан гри, більше немає нічого реального. Що б не відбувалося, він лише хихикає. Він знає, що якщо перебувати в усвідомленості, то все бачиться чистим і досконалим, усе сприймається як гра Абсолюту.
Шукач: Які відносини між Богом і світом? Бог творить світ чи лише підтримує його?
Махаріші: Усі істоти, що відчувають і не відчувають, здійснюють свої дії лише завдяки простій присутності сонця, яке сходить без будь-якого його бажання.
