Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, хто ти є»
Глава «Джняні»
«Питання: Кажуть, що поведінка джняні відрізняється абсолютною рівністю до всього?
Махаріші: Так. Ви запитуєте про джняні. Вони однакові в будь-яких станах або умовах, оскільки знають Реальність, Істину. У щоденному розпорядку прийому їжі, пересувань та іншого джняні діють лише для інших, нічого не роблячи для себе».
Хто такий джняні? Джняні — це символ того, хто пізнав Істину, синонім просвітлення. Якщо говорити загалом, то всіх живих істот можна розділити на дві категорії — джняні й аджняні. Джняні — це ті, хто пробудився, хто досяг просвітлення. Аджняні — це ті, хто не пробудилися до істинної Реальності, не досягли просвітлення. Джняні — це той, хто увійшов у резонанс з абсолютною Реальністю, хто п’є з Джерела, хто безперервно споглядає одвічне Джерело, великого безмежного Творця, сутнісне Буття. Аджняні — це той, хто Його не споглядає через свою невмілість або незнання, або через свою карму.
«Питання: У чому різниця між баддха і мукта — звичайною людиною і звільненим?
Махаріші: Баддха і мукта — це те саме, що аджняні і джняні. Баддха живе головою, не усвідомлюючи себе в Серці, а джняна-сіддха живе в Серці. Коли останній переміщується і спілкується з людьми та речами, то знає, що видиме ним не відокремлене від єдиної найвищої Реальності, Брахмана, якого він усвідомлює в Серці як своє власне «Я», Реальність».
Відмінність у сприйнятті реальності
Джняні — це той, хто перебуває в безперервному резонансі з абсолютним Буттям. Одного разу встановивши такий зв’язок, він більше ніколи його не втрачає. Аджняні бачить світ чорно-білим, для нього або так, або так, або добро, або зло, або правда, або неправда, або майя, або Бог, або життя, або смерть, або ти, або я, або суб’єкт, або об’єкт, або чоловік, або жінка — це спосіб бачення аджняні. За логікою аджняні одне відкидає, а до іншого прив’язується. Якщо це не практикуючий аджняні, то він ділить ще примітивніше. Світ для нього ділиться на те, що задовольняє його мирські бажання, і на те, що перешкоджає їх задоволенню. Те, що задовольняє його егоїстичні бажання, для нього добре, навіть якщо воно погане для інших. Те, що не задовольняє його егоїстичні бажання, для нього погане. Це ще примітивніша, більш тваринна форма бачення реальності: хто любить мене — хороші, хто мене не любить — погані.
Розум одразу ж дає оцінку, прикріплює ярличок, а відповідно до цього ярличка він уже сприймає реальність. Розум аджняні насправді контактує не з реальним світом, а зі своїми ярликами, своїми проєкціями. І оскільки ці ярлики даються цілком довільно, умовно, на підставі звичайного виховання, досвіду і власної карми, звісно, колись настає момент нестикування власної системи ярликів із реальністю. Наприклад, коли живеш, вважаєш: «Я є це тіло». Але раптово тіло старіє або хворіє, навіть помирає, і тоді вся система ярликів зазнає краху, шоку, усе руйнується. Або вважаєш життя зовні реальністю, а існує непостійність.
Джняні живе іншим способом, він не розділяє реальність, він не навішує на реальність жодних ярликів, він живе поза концепціями і займає серединну позицію.
У фізиці є явище, яке називається «парадокс Шредінгера». Німецький учений Шредінгер висунув таку тезу: оскільки теорія електрона досі не доведена і ніхто не може точно сказати, чи має він хвильову природу, чи є частинкою, то можна гіпотетично уявити таку модель: у камері знаходиться кішка, туди підведена трубка з газом, яка регулюється лічильником Гейгера, і періодично на цей лічильник подається імпульс, тобто випромінюється радіоактивна частинка. Якщо частинка поведе себе як хвиля, лічильник не спрацює, якщо електрон поведе себе як частинка, то лічильник має спрацювати. І якщо він спрацює, то клапан відкривається, отруйний газ входить у камеру і вбиває кішку. Тоді він поставив запитання: «Що буде з кішкою?» Ніхто не може сказати. Поведінка електрона непередбачувана — або частинка, або хвиля. Тому можна сказати, що парадокс Шредінгера досі не розв’язаний.
Реальність не відповідає нашим концепціям, тому джняні не живе в концепціях, тобто не живе своїми мисленнєвими проєкціями, а живе в усвідомленні.
Життя поза концепціями
Як не жити в концепціях? На простому рівні принцип такий: коли ви стикаєтеся з будь-яким твердженням свого розуму, ви маєте відразу ж знайти протилежне йому. Або коли ваш розум намагається щось зовнішнє зумовити якоюсь концепцією, ви маєте знайти протилежне цій концепції, а потім стати осторонь, побачивши, що ні те, ні інше не є істиною. Цей метод давав Лінь Цзи своїм учням.
Наприклад, вас запитують: «Ти любиш Бога?» Це відразу концепція для вашої свідомості, тобто йде апелювання до вашого досвіду, а отже, ви маєте знати про Бога, про любов. Тобто передбачається, що ви вже засвоїли подвійні поняття про любов і ненависть, про Бога і диявола, про «ти» і «я», тобто це вже від самого початку передбачає ваше невідання. Але миттєвий шлях полягає в тому, що ми перебуваємо поза концепціями в усвідомленні. Якщо ми не перебуваємо поза концепціями в усвідомленні, то, найімовірніше, мова про Бога не йде, тому що Бог — це не слова, Бог — це саме усвідомлення, якщо взагалі можна говорити про це словами. Ті ж, хто розмірковує про Бога, мають справу просто з розсудковим богом, з ярликами. Це слід зрозуміти. Іншими словами, доти, доки ми не зрозуміємо цього усвідомлення поза концепціями, наш бог буде створеним нами, фальшивим, нереальним, розсудковим.
Тому, з погляду звільнення, на таке запитання будь-який істинний святий сказав би: «Бог чи сатана, любов чи ненависть, я чи ти — це все ілюзії твого розуму, подібні до рогів зайця. А якби ти усвідомлював глибше, у тебе б такі запитання не народилися». Тому що істинний святий, перебуваючи в усвідомленні, завжди бачить реальність глибше. Бачачи одне, він бачить інше; коли він говорить про Бога, він відразу ж бачить сатану і розуміє, що істинний Бог включає і Бога, і сатану. Іншими словами, істинне усвідомлення не приймає і не відкидає нічого. Коли святий говорить про любов, він бачить і ненависть. Він бачить, що ненависть — це форма любові, а любов — це очищена ненависть. Для нього немає протилежних пар категорій. Коли він бачить іншого, він бачить і себе, він розуміє, що інший — це той самий я. Коли він говорить про себе, він розуміє, що я — це все навколо, це також і інші. Коли він говорить про те, що це добре, він бачить, що погано — це просто інша форма «добре». І коли він бачить таким чином, він більше не втягується в гру протилежностей, у гру подвійності.
Коли він говорить «Гуру», він має на увазі, що є й учень, і по суті, це одне; це не якийсь мудрий чоловік зовні, це частина мене, моя власна природа. Іншими словами, усі протилежності, коли він глибоко усвідомлює, звільняються в його розумі таким чином. Тоді він раптово приходить до стану, де немає жодних протилежностей, а є одне усвідомлення, яке більше не ділить на те чи це, не схоплене розумом або ярликами. Раптово це усвідомлення виявляється як найчистіше, як найвеличніше і найсвятіше. Воно настільки святе, що здатне вмістити в себе будь-які види проявів і при цьому залишиться чистим і незаплямованим.
Сон Чоль Синим якось говорив: «Коли ви бачите Будду, ви простягаєтеся перед ним. Але я хочу сказати: коли ви побачите Мару, ви також простягайтеся перед ним і кажіть: «О Маро, ти такий великий, ти такий же великий, як і Будда». Тому що якщо ви бачите лише Будду і не можете зрозуміти, що Мара так само має природу Будди, то ваше бачення подвійне».
Принцип абсолютності
Іншими словами, з погляду адвайти, немає жодного сутнісного зла, немає жодного невідання, а все є Абсолют. Будда і Мара — це різні форми Абсолюту. Просвітлення і непросвітленість — різні форми абсолютності, і все є абсолютним. У цьому Абсолюті добро абсолютне і зло абсолютне. У цьому Абсолюті правильне абсолютне і неправильне абсолютне. У цьому Абсолюті чисте абсолютне і нечисте теж абсолютне. Щойно є Абсолют, є усвідомлення, тому Він миттєво все очищає і пробуджує. Коли ми розуміємо цей принцип, ми перестаємо жити у світі ідей і думок, наш розум звертається до порожнинного усвідомлення. У нас більше немає ідей, за які ми могли б ухопитися, у нас немає запитань на рівні думок, які б нас цікавили. У нас є лише шлях усвідомленості і спосіб його розвивати. І коли ми відкинули такі протилежності, наш розум більше не схоплюється ілюзією.
Зрозуміло, йдеться про абсолютне. А у відносному житті існують протилежності, і їх слід поважати. В абсолютному сенсі немає нічого ні чистого, ні нечистого, але у відносному сенсі їдальня має бути чистою, божества мають стояти на своїх місцях, а дрова лежати в стосі. Тобто не слід змішувати абсолютне й відносне. Якщо ми скажемо: «Їсти чи не їсти — на рівні природи Ума немає жодної різниці», то, найімовірніше, наше тіло буде проти. Тут ідеться про абсолютний вимір.
«Питання: Якщо джняні й аджняні схоже сприймають світ, то в чому ж різниця між ними?
Махаріші: Спостерігаючи світ, джняні всюди бачить лише Атман, який є Субстратом усього видимого, тоді як аджняні, незалежно від того, бачить він світ чи ні, невігласний щодо свого істинного буття, Атмана».
Якщо ви хочете проявити абсолютну природу, ви повинні постійно в умі звільняти всі пари протилежностей. Наприклад, якщо хтось скаже вам, що ви — дурень, ви можете подумати: «У початковому усвідомленні Атмана відсутні такі поняття, як дурень чи мудрець. Той, хто це розуміє, той і є істинний мудрець, а той, хто не розуміє, — дурень». Якщо вам скажуть, що це погано, ви можете подумати: «В абсолютному сенсі немає різниці між добре і погано, у початковому усвідомленні такі ілюзії відсутні. Коли розумієш це, то це добре, а якщо не розумієш, то тільки це єдине й є погано». Цим радикальним сприйняттям і відрізняється джняні від аджняні. У джняні на першому місці усвідомленість, аджняні сприймає світ звичайним способом.
Наприклад, була в нас одна брахмачарі, яка думала, що якщо моркву садять не за правилами, то це погано. Я постійно намагався їй пояснити, що насправді погано, коли ти бачиш «погано» або «добре», коли ти не усвідомлюєш і несвідома, коли ти піклуєшся не про те. Відкрити, перебуваючи в ашрамі, таку усвідомленість — це набагато краще, тому що якщо ти її відкриєш, ти навчишся добре садити моркву, з такою свідомістю ти не зможеш її погано садити. Але якщо ти його не відкриєш, через деякий час ти залишиш усе й будеш зумовленою істотою. Знову ж таки це не спосіб для спекуляції у відносному сенсі, радше це внутрішнє розуміння, щоб усунути ілюзії.
Спочатку в нас були монахи, які думали так: «Виконувати служіння чи не виконувати — в абсолютному сенсі немає жодної різниці, тому буду відпочивати». Але самозвільнення абсолютне і передбачає, що ми звільняємо все, а насамперед себе, свої егоїстичні ідеї та схильності. Тобто між твоєю волею і волею Гуру чи керівника в абсолютному сенсі немає жодної різниці, тож чому б і не виконувати служіння? Насамперед ми повинні розуміти саме це, коли виконуємо самозвільнення. Високі Вчення дуже тонкі, і дуже легко їм спокусити нас, тому, самозвільняючись, слід насамперед самозвільняти самого себе, свій егоїзм, свої клеші, своє невігластво, свою волю та інше. В іншому разі ми будемо вважати себе невимушеними практиками-авадхутами, які все самозвільняють, а натомість будемо накопичувати гори негативної карми. Однак, коли ми практикуємо й керуємося таким розумінням у внутрішньому сенсі, наше усвідомлення більше не схоплюється протилежностями, і тоді ми насправді докладаємо усвідомленість до всього, тоді цей перший принцип стає для нас найголовнішим у житті.
Стан дживанмукти
Дживанмукта, нітья-сіддха, джняна-сіддха не має нічого спільного з розумінням звичайних людей. Він далекий від них так само, як небо і земля. Жодної ідеї він із ними не поділяє. Він може не проявляти або приховувати це, але для нього думки й розмови звичайних людей подібні до лепету безумця, він лише сміється з них. Іноді він може їх підтримувати, але це тільки заради гри або заради допомоги іншим. Але насправді жодної з таких думок він не поділяє. Іноді він може не проявляти це й навіть вводити в оману інших живих істот. Це подібно до того, як батько іноді грається з дітьми й вовтузиться разом із ними, зовсім як дитина, просто для того щоб зробити дитині приємне, проте його ум насправді перебуває в зовсім іншому стані.
Якщо взяти приклад із кінофільмом на екрані кінотеатру, то екран існує до початку кінопоказу. Потім проєктується кінофільм, і зображення здаються реальними. А наприкінці кінофільм зникає, і знову залишається один екран.
Реальність являє собою подібну проєкцію, і якщо ми хочемо пізнати реальність такою, якою вона є, а не проєкції, то ми шукаємо це недуальне усвідомлення, в якому немає дихотомії, подвійності, поділу. Навіть якщо ми поки що не знайшли такого усвідомлення, то якщо ми відучуємося від крайніх поглядів, воно саме всередині нас починає пробуджуватися.
Я читав про те, як один учень потрапив на навчання до двох старих даосів. Фактично двоє безсмертних спустилися з гір, знайшли п’ятирічного хлопчика і повели його за руку, щоб зробити своїм учнем, оскільки на нього вказали знаки. Поки він ріс, вони не вчили його нічого, він просто виконував свої обов’язки. Але поступово оголювалися різні риси його характеру, коли він був нетерплячим, злився, у нього з’являлися різні ідеї. Двоє його вчителів нічого йому не розповідали, а просто сміялися з нього і поводилися так, ніби він був дуже несерйозним. Вони ігнорували його багато років і жодного разу всерйоз із ним не поговорили доти, доки він сам не перестав серйозно ставитися до себе і до своїх ідей. Його гнів і ревнощі постійно спалахували, але жодного разу вони не поставилися до цього всерйоз. Коли ж минуло багато років, він зрозумів, чому з ним так спілкувалися.
«Те саме і з Атманом. Він єдино і Є, а феномени, зображення приходять і йдуть. Якщо ви тримаєтеся за Атман, то поява зображень не введе вас в оману».
Коли ми не знаємо Атмана, у нас є лише настанови Гуру і певна власна усвідомленість. Власне за них ми й тримаємося спочатку.
«Взагалі не має значення, з’являються чи зникають зображення. Ігноруючи Атман, аджняні думає, що світ реальний, так само як, ігноруючи екран, він бачить лише кінокадри, наче вони існують окремо від екрана».
Робота з емоціями через усвідомлення
Коли в нас немає усвідомленості, ми завжди ігноруємо Атман. Сплив гнів — ми гніваємося. Спливла радість або ревнощі — ми радіємо або ревнуємо. Коли почуття й емоції так забарвлюють нашу свідомість, то це завжди є наслідком того, що ми ігноруємо Атман. Спливли страждання — ми щиро страждаємо, жаліємо себе, думаючи про те, які ми нещасні. Але і те, й інше — це просто результат ігнорування Атмана. Коли ж ми усвідомлюємо, принаймні, ми можемо працювати з емоціями і думками. Ми розуміємо: «Ось — усвідомлення, а ось — емоції. Емоції можуть проявлятися, але усвідомлення залишається. І якщо я усвідомлюю, то я бачу, що гра емоцій не може зачепити мене, моє усвідомлення». Поступово ми беремо під контроль усі егоїстичні емоції. Тому просунутий монах — це той, хто усвідомлює і взяв під контроль усі емоції та думки. У нього є господар — усвідомлення. Недосвідчений — це той, хто такого господаря ще не має.
Відмінність у сприйнятті світу між аджняні та джняні
Аджняні думає, що світ реальний. Джняні знає, що реальним є лише усвідомлення, а світ — це всього лише його наслідок, що порівняно з реальністю усвідомлення світ подібний до сну. А якщо він подібний до сну, то нерозумно якимось чином будувати стосунки з цим світом — прив’язуватися до нього або, навпаки, відкидати його, гніватися на нього. Це подібно до того, що тобі щось наснилося, а ти гніваєшся з цього приводу. Нерозумно також покладати надії на цей світ, оскільки це подібно до спроби збудувати дім у сновидінні.
Наприклад, багато хто чує вчення адвайти, але коли виникає прив’язаність, вони думають: «Як чудово зустрітися з другом або з родичем». Однак, доки ми не зрозуміємо, що друзі й родичі, включно з нами самими, — це всього лише частина сновидінь, ми будемо відчувати звичайні людські почуття. Якщо ж у вас є усвідомлення, то навіть якщо ви зустрічаєтеся з кимось, ваше усвідомлення не зазнає втрати. Ви можете проявляти різні взаємини, але ваше усвідомлення не буде зачеплене.
«Коли людина знає, що без того, хто бачить, не існує об’єктів бачення, так само як немає зображень без екрана, то вона вже не впадає в оману».
Це слід зрозуміти. «Без того, хто бачить, не існує об’єктів бачення» — це означає, що без суб’єкта, без нас, без усвідомлення не існує зовнішнього світу. Зовнішній світ не відбувається сам по собі, він ніби допускається нашою свідомістю. Кажуть, що святий може в одну мить зруйнувати великий Всесвіт. Зрозуміло, він руйнує його не ядерною зброєю. Він миттєво може зупинити своє сприйняття і увійти в стан, де немає ні простору, ні часу, і для нього Всесвіт зникає.
Є особлива практика концентрації на звуці. Коли, слухаючи звук, ми намагаємося простежити його джерело. Якщо ми так тренуємося, через деякий час ми виявляємо, що звук не є зовнішнім, а він виходить ізсередини нас самих, що це вібрація, яка є в нашому тілі. Зовнішній звук пов’язаний із нашим тілом і розумом.
Самотрансценденція через розуміння єдності екрана й зображення
«Джняні знає, що екран і зображення є лише Атман».
Тепер наступний важливий момент. Просто усвідомлювати — цього недостатньо. Навіть коли ми постійно уважні й усвідомлені, наш розум усе-таки скукожений, є егоїстичні та індивідуальні сприйняття «я». Можливо, ми й усвідомлені, але тут говориться, що «джняні знає, що екран і зображення є лише Атман». Слід зрозуміти, що усвідомленість — це і є сам Бог, усвідомленість — це і є сам Брахман, Велике Джерело. Коли ми це розуміємо, настає саморозкриття, самотрансценденція. Між простою усвідомленістю, самозвільненням і самотрансценденцією існує така сама різниця, як між небом і землею.
Наприклад, йогін здобув усвідомлення за межами концепцій, і він у принципі вже не займає жодних крайніх поглядів, він постійно уважний, підтримує усвідомленість. Тоді раптово, якщо він робить свій розум простим, він відкривається до істинної таковості всіх речей і виявляє, що в глибині його усвідомленості сяє велике абсолютне Щось.
Якщо ви зараз уявите Сонце, то Земля порівняно із Сонцем здається яблуком, а Сонце порівняно зі Всесвітом здається піщинкою. Тепер уявіть, що Всесвіт безмежний. Це реальність, яку ви як суб’єкт узагалі не можете якимось чином похитнути чи сотворити. Якщо ви суб’єкт, то ви губитеся в цій реальності, ви в ній подібні до порошинки. Однак що відбувається, якщо ви усвідомлюєте цю реальність, не відокремлюючи себе від неї, якщо ви не встановлюєте себе як суб’єкт, а реальність як об’єкт, не виносите жодних суджень, а просто перебуваєте в присутності цієї реальності?
Коли ви сприймаєте безмежне поле Всесвіту без слів, живим усвідомленням, немов концентруєтеся на точці, відбувається так, що раптово ви відчуваєте, що між вами і Всесвітом немає різниці, що Всесвіт — це частина вас, а ви — це частина Всесвіту. Якщо ви не виносите суджень, не хапаєтеся думками, а просто перебуваєте в присутності, в абсолютній простоті розуму, ви сприймаєте реальність у її істинній таковості. Раптово ви виявляєте, що між вами і Всесвітом немає дистанції, причому її немає просто зараз. Між Абсолютом, Брахманом, і вами немає дистанції, якщо ви не вмикаєте своє концептуальне мислення.
А коли немає такої дистанції, ви вже не можете сказати, ким ви є: чи то ви є Абсолютом, чи то Абсолют є вами. Раптово ви розумієте, що Абсолют завжди був вам притаманний, що ви завжди були Абсолютом, і для цього немає потреби щось робити, а слід просто розслабитися й перебувати в такому чутливому сприйнятті, зробивши свій розум гранично простим. Слід спустошити своє его й відпустити себе. Тоді усвідомлення, яке було раніше, починає розкриватися, і тепер ми бачимо, що воно виросло в щось нове, набуло такої приголомшливої глибини, широти, розкритості й перспективи, що стало всім Буттям, і ми навіть не можемо провести межі цього Буття. Між нами й Буттям зламана дистанція, і це Буття вливається в нас безперервно як спонтанно й безпричинно самовипромінювана Милість, а не внаслідок практики чи методу.
Недуальність світу й Атмана
Питання: Бхагаван бачить світ, немов частку чи частину себе? Як він бачить світ?
«Є лише Атман і нічого більше. Світ не є «іншим Атманом», схожим на Атман, він не відрізняється від Нього і не є Його частиною».
Коли відбувається самотрансценденція і саморозкриття, усе раптово змінюється. Навіть ваша практика змінюється. Йогіни, які проводили по тридцять років в інтенсивних садханах, плакали від щастя й танцювали від радості, коли відбувалася така зміна, тому що в цей момент відбувається повне усунення невідання, зникає діяч, его, практикуючий. Раніше ви були маленькою зіщуленою людиною, пов’язаною умом і тілом, яка практикує і прагне просвітлення. Тепер же, коли ум розчинився навстіж, ви споглядаєте мегасвіти. Мега — означає за межами всього мислимого, коли Всесвіт може поміститися на кінчику вашого пальця. І це вже не ви в індивідуалістичному сенсі.
Коли ви так споглядаєте, раптово ваша практика стає гранично надихаючою, усе стає дієвим, і ви вступаєте на найвеличніший шлях звільнення. Без такого розуміння накопичення заслуг, методи, практика, заснована на зусиллі, читання сутр, дотримання тих чи інших правил триватимуть десятки життів. А з таким розумінням шлях духовного звільнення подібний до найвищого ширяння, подібний до стрибка.
Сприйняття болю й тілесності у джняні
Питання: Чи існує для джняні ідея «я є тіло» (дехатма-буддхі)? Чи відчуває Бхагаван біль від укусів комах?
«Так, є і відчуття, і дехатма-буддхі. Останнє є спільним для джняні й аджняні з тією різницею, що аджняні думає, ніби він є тільки тіло, тоді як джняні знає, що все є Атман або Брахман. Біль так біль — він теж частина Атмана. Атман — це пурна (досконале)».
Пробуджений, джняні сприймає світ так само, як непробуджений, тобто він відчуває смак їжі, він відчуває біль, якщо наступить на колючку. Однак різниця між ними в тому, як це розуміється. Коли виникають емоції, почуття й відчуття в тілі, у звичайної істоти такі переживання згортають її ум ще більше, якщо вона чіпляється за шкаралупу свого сприйняття й тіла. Вона страждає, тому що її свідомість звужується. Завжди, коли свідомість звужується, жива істота страждає. Коли ж такі речі переживає джняні, його ум розкривається ще більше, оскільки в нього немає егоїстичної ідеї «я є тіло», а його недуальне безвибіркове усвідомлення постійно перебуває в абсолютному резонансі з цим всевишнім Джерелом. Якщо є біль, то цей біль священний, він сприймається як благословення.
Вихід за межі діяча
«Людина стає джняні, коли виходить за межі дехатма-буддхі. За відсутності цієї ідеї немає ні діяння (картрітви), ні діяча (карти). Тоді джняні не має карми (тобто не здійснює дій). Такий його досвід, а інакше він не джняні».
Що означає вийти за межі дехатма-буддхі? Це означає вийти за межі схопленості ідеєю «я є це тіло». Як можна вийти за межі цього? По-перше, тренуючись у раджа- та кундаліні-йозі через самадхі. Однак ви не вийдете за межі цієї ідеї, доки не досягнете самадхі, тому завжди буде розділеність і пристрасне бажання досягти в майбутньому.
У лайя-йозі є інший спосіб — це споглядання, коли ми перебуваємо в резонансі з абсолютним Джерелом. Щойно ми встановлюємо такий резонанс, це абсолютне Джерело посилає нам свої відповідні промені, або еманації. Можна сказати, що це теж певна концепція, яка ніяк не виражає. Коли ж ми постійно перебуваємо в такому резонансі, ідея «я є це тіло» долається за рахунок безперервного перебування в ньому. Якщо хтось перебуває в такому резонансі, то він уже є ніби звільненим, навіть якщо цей стан ще не повний. Принаймні, поверхневі думки й емоції, страждання та ілюзії його ніби вже не торкаються, хоча тонкі ілюзії ще можуть залишатися.
Бути в такому безперервному резонансі — це означає бути зануреним у Бога, бути зануреним у великий екстаз споглядання. Якби прямо зараз ви змогли це зробити, ваша сахасрара-чакра відкрилася б. Ви б відчували в тілі велику радість і легкість, а також найглибше розуміння такого резонансу.
Відсутність діяча в пробудженій свідомості
Питання: Я бачу, що Ви щось робите. Чому ж тоді Ви говорите, що ніколи не здійснюєте дій?
«Радіоприймач співає і говорить, але якщо ви розкриєте його, то всередині нікого не виявите. Подібним чином моє існування нагадує простір, і хоча це тіло говорить подібно до радіо, всередині нього немає діяча».
Лише для інших джняні здається людиною, що здійснює дію. Насправді ж його власна свідомість ніяк із цим не пов’язана, всередині нього немає егоїстичної мотивації, діяння.
У «Куларнава-тантрі» авадхута-йогіни, які досягли пробудження, описуються різними способами. Говориться, що іноді він схожий на вченого-пандита, а іноді — на безумного жебрака, що мандрує і одягається в кору дерев, живе, де доведеться. Іноді він виглядає як шахрай, а іноді — як ошуканець. Іноді він виглядає як свята людина, іноді — як мудрець, недоступний для звичайних людей. Коли свідомість постійно перебуває в резонансі з великим Джерелом, жодне діяння в цьому світі не є важливим для йогіна, тому що велика важливість уже знайдена — це перебування в резонансі. І оскільки прарабдха-карма тіла ще не вичерпалася, йогін переживає різні активності, проте сам він уже більше нічого не робить. Він не прагне плодів чи результатів, але навіть якщо він до них не прагне, він може старатися робити все якісно.
Дія без діяча як священнодія
Якщо такий спокій оселяється в серці й ум розкритий, то ти робиш, ніби нічого не робиш. Якщо ви робите звичайним способом, ви можете втомлюватися, наприклад, коли працюєте на кухні або рубаєте дрова, тому що ви робите. «Робите» означає, що для вас є діяння, результат, є ставлення до діяння: одне діяння вам подобається, а інше не подобається. Коли ви робите, ваш ум згорнутий, обмежений, зіщулений, у ньому немає розкритості. Якщо ж ви не робите і ваш ум не зіщулений, то ви перебуваєте у великій розкритості, і тоді все, що б ви не робили, дає вам енергію (шакті), тому що діяння вже ніби несправжнє, воно подібне до танцю. Це не є роботою, це священнодія, магічний ритуал, танець, чаклунство, творчість. Причому така творчість може застосовуватися до чого завгодно. Це не лише музика чи щось подібне. Творчість можна зробити навіть із рубання дров або миття посуду, тому що це не залежить від зовнішніх дій, це залежить лише від прикладеного усвідомлення, від фактора ясності.
Одна італійська учениця приїхала в Хайдакхан, в ашрам до Бабаджі. Потім вона запитала:
— Бабаджі, чого ти будеш мене навчати?
Бабаджі сказав:
— Я буду навчати тебе мити посуд.
Миття посуду для неї було найменш улюбленою дією в Італії, коли вона жила в комуні, у громаді. Там ця робота вважалася найбруднішою справою, і вона щоразу, коли мила посуд, ненавиділа це. Тому Бабаджі, побачивши це, сказав їй, що буде навчати її мити посуд.
Протягом двох років вона нічим, окрім миття посуду, не займалася. Поступово всі її ілюзії та подвійність вивітрилися з ума, і одного разу вона відчула, що мити посуд — це справжнє благословення.
Питання в тому, є той, хто робить, чи немає того, хто робить. Кожна дія абсолютна. Кожен акт Буття священний і позамежний. Кожен найдрібніший предмет нескінченний. Коли ж ми перебуваємо в такому спокої та розкритості, коли немає діяння, то всі наші дії входять в універсальний резонанс із Джерелом. Ми ніби стаємо відкритим каналом, через який світло цього Джерела входить у нас. Тоді ми робимо, ніби не роблячи, а наш дух постійно спрямований на Єдине. Єдиний спосіб життя для практикуючого споглядання — спустошувати серце, тримати дух у безтурботності, перебувати поза діячем, дедалі більше віддаючись цьому Джерелу.
Небезпеки та інтеграція на шляху споглядання
Спочатку, коли ми недосвідчені, це Єдине буде нас шокувати, ми будемо ридати й плакати від одного погляду на це Єдине. Іноді нам може навіть здатися, ніби ми божеволіємо або світ перевертається, іноді ми можемо відчувати, що втрачаємо все, що було під ногами, що ми самі не розуміємо, що відбувається. Таке буває, коли ми практикуємо без Гуру, без настанов, без сутр. Тому багато самостійних практикуючих зупиняються на цій стадії. Із цим не можна нічого зробити, його не можна взяти під контроль, а наше «я» (его), якщо воно не підготовлене зреченням і навчанням, впадає в паніку.
Тому кажуть, що спочатку ум йогіна вивергається подібно до водоспаду. Однак якщо ми розуміємо принцип, залишаємося тихими, природними й продовжуємо, наче нічого не сталося, свою практику, то наш ум стає подібним до Ганги, яка повільно котить свої води. Коли ж ми поглиблюємо такий стан, ми стаємо подібними до океану. Тому йогін, споглядаючи великий Джерело, не втрачає себе. Спустошуючи себе, він не втрачає свою енергію, він зберігає свою цілісність та індивідуальність. Торкаючись великої порожнечі, він не дає порожнечі підкорити себе, не схоплюється нею, перебуваючи ні в порожнечі, ні в не-порожнечі. Налаштувавшись на резонанс із великим Джерелом, він не стає танцюючим божевільним, а адекватно може інтегруватися у звичайному житті, у повсякденних діях.
Один майстер дзен приймав учня. Цей учень хотів перевірити ступінь своєї реалізації. Він передав листа від свого наставника. У листі наставник написав: «Цей молодий монах багато про себе думає, а ілюзії не викорінив, тому будь із ним суворішим». Але сам монах не читав цього листа. Коли майстер прочитав листа, він почав сильно кричати на цього монаха. Раптом розум монаха затьмарився, і більше майстер його не бачив. Цей монах не зумів опанувати себе, тому його розум пошкодився. У нього була кімната, в якій він жив сам. І за часів, коли були затвори, він збирав туди котів, дітей і саджав їх у позу для медитацій та проводив ретрити. А коли вони намагалися втекти, він бив їх палицею за порушення правил дисципліни, імітуючи майстра дзен.
Важко сказати, чи досяг цей монах просвітлення. Але можна сказати, що порожнеча його пожерла, він став безумцем, він не зумів адекватно інтегруватися у звичайне життя й залишитися самим собою. Істинний же практик споглядання безперервно утримує резонанс із Джерелом. Одночасно з цим він не потурає собі ні в чому: ні в бажаннях, ні в схопленості, ні в егоїзмі. У нього є повний контроль.
