Природа сансари та розчарування в ній

Чотири усвідомленості. Шість світів сансари

Необхідність розчарування в сансарі

«Обертається колесо сансари. Батько, мати та інші близькі в інших життях стають ворогами. Вороги стають друзями. Так само батько стає сином, а син — батьком. Дружина стає матір’ю, мати — дружиною тощо. Після смерті відбуваються суцільні перетворення, тому ні на що не можна покластися. Батько може стати сином, мати — дружиною, вороги — друзями або навпаки».

Слід постійно закарбовувати у своїй свідомості, що в сансарі ні в чому немає жодної визначеності. Навіть у цьому житті друзі можуть стати ворогами. Я бачив, як два монахи, котрі, можна сказати, сьорбали з однієї чашки, згодом опинялися по різні боки барикад. У цьому житті не можна бути впевненим ні в чому. Щойно ми спробуємо здобути таку впевненість у чомусь, окрім Дхарми, будьте певні, що реальність жорстко й безжально зруйнує всі наші спроби, не зважаючи на наші наміри. Ми будемо навіть приголомшені тим, що це можливо. Тому істинний йогін, практик Дхарми, підтримує лише один вид упевненості — у самій Дхармі, у природному стані.

Одна людина нещодавно написала листа: «Я дуже хочу стати монахом і навчатися у вас». Ми їй відповіли: «Без проблем, приїжджайте». Потім вона написала другого листа: «Я подумав, що стати монахом — це дуже серйозний вибір. Мені потрібен рік, щоб закінчити навчання, і тоді я неодмінно стану монахом». Такий вибір може здаватися правильним, якщо оцінювати його з мирського погляду. Але з погляду практика відкласти на рік свою садхану — це набагато серйозніший вибір. Мирські люди — це люди, наділені великою безстрашністю. Це подібно до того, якби людина знала, що їй під шкіру зашили ампулу з отрутою, і, не знаючи, коли вона розіб’ється, ходила б як ні в чому не бувало, навчалася в інституті, займалася якимись справами. Потрібно мати безстрашність або божевілля, щоб так ставитися до духовного шляху.

Один святий сиддха, який досяг повного пробудження, приходив до поселення, озирався, показував пальцем на звичайних людей і запитував: «Хто ці люди? Хто ці люди?» Потім він заливався сльозами й казав: «Нещасні! Нещасні!» Таким є бачення святих. Святі споглядають реальність з іншого боку. Вони бачать, ким була людина в минулому житті, знають, ким вона стане в майбутньому житті, вони розуміють підґрунтя її нинішніх учинків і знають, до чого призведуть її сьогоднішні вчинки. Вони бачать, що людина, не розуміючи всього цього, цілковито помиляється. Вона народилася безглуздо й помре так само безглуздо, її спосіб життя безглуздий, тому це її життя не принесе їй жодної користі.

Потрібно змінити своє ставлення до життя. Зрозумійте, в абсолютному Бутті мільярд життів — це ніщо, сто мільярдів життів — це також ніщо. Буття безособове в тому сенсі, що воно настільки величезне, вічне й абсолютне, що наша маленька доля й особистість для нього — ніщо. Тому ми в цьому Бутті можемо знову зникнути на мільярди життів, зануритися в безодню невідання, а можемо вирватися просто в цьому житті. Або ж ми можемо відкласти це й знову страждати сотні, десятки життів. Тому в нас має бути дуже сильна мотивація до Дхарми, яка перевершує звичайне бачення.

Десь глибоко всередині потрібно засмутитися через сансару, засмутитися через зумовлене невідання, щоб жодні переживання, зазіхання нашого его й мирські бажання не могли збити нас з істинного шляху Дхарми. Християни для цього використовують скорботу. Скорбота для них — це постійний стан. Вони скорблять через своє становище в невіданні, і щойно переживають щось радісне, то кажуть: «Краще плач про свій стан». У йога-тантрі використовується не лише скорбота, а будь-що. Питання полягає в підтриманні безперервної пильності. Йога — це не скорботне вчення, проте пильність щодо пробудженості має бути присутня постійно. Скорбота добра тим, що вона не дає ні за що зачепитися. Однак практикам я б не рекомендував підтримувати скорботу, інакше ви можете впасти в надто лівоканальний, іньський стан. Радше практик усміхається крізь сльози. Знаючи абсолютний характер реальності, знаючи непостійність, він набуває безстрашності.

Я розмовляв з однією черницею. Я сказав:

— Послушники нині навчаються ретельніше, ніж перші монахи. Однак перші монахи більше практикували, оскільки вони мають стаж три, п’ять років.

Вона сказала:

— Перші монахи мають більшу зрілість.

Я запитав:

– І в чому ж вона проявляється?

Вона відповіла:

– Чим би вони не займалися, навіть якщо зараз вони практикують менше, проте вони знають, що в них одна дорога.

Так само й ви завжди повинні знати, що у вас одна дорога.

Природа страждань у сансарі

«Поки народжуємося серед шести типів істот, зазнаємо страждань, хвороб, смерті тощо. Є хвороба — отже, є причина хвороби, є смерть — є причина смерті: самі собою вони не виникають. Такий характер, або природа, сансари. Поки ми живемо в сансарі, нікуди від цього не подітися. А якщо, пригнічені, ми вирішуємо покинути її, то необхідно покінчити з народженням, необхідно покінчити з його причиною».

У всіх нас є майбутні народження в причинних тілах, і якщо ми не вичерпаємо їх у цьому житті, вони знову ввергнуть нас у нове народження. Майбутні народження можна бачити так само, як і минулі. Своєю практикою колись я припинив багато своїх майбутніх народжень. У каузальному тілі періодично спалахують різні види карми: карма народитися в Індії в сім'ї доброчесних мирян; карма народитися у двадцять третьому, у двадцять п'ятому столітті пілотом екстракласу й загинути в одній із воєн у міжкосмічному просторі за перерозподіл торговельних сфер між імперіями; карма переродитися в чистих землях. Ви бачите свої майбутні карми, а потім розчиняєте їх практикою споглядання. Якщо ж вони не розчиняються, буде прийнято нове народження.

Ми повинні розчаруватися в усьому двоїстому, щоб покладатися лише на споглядання. Коли ми покладаємося лише на недвоїстість, нас не приваблюють жодні нові народження. Для цього в нас має бути породжене стійке розчарування у двоїстому, в усьому тому, що відрізняється від природного стану. Навіть проявити трохи цікавості під час переродження — це означає влетіти в нове тіло. Скажіть, якщо ви побачите щось приголомшливе, хіба у вас не виникне цікавість? А втім, у вашому природному стані вже все є, він і є найприголомшливішим, і будь-яке видіння чи образ виходять із вашого природного стану. Питання в тому, щоб перебувати в природному стані й постійно усвідомлювати його як найприголомшливіше у Всесвіті.

«Ми всі вже висмоктали, перероджуючись, моря материнського молока. Але, видно, хочуть пити й пити його знову в сансарі ті, хто живе мирським життям».

Замисліться, скільки кожен із нас уже випив материнського молока і скільки вип'є ще, якщо не практикуватиме шлях звільнення. Це лише образ, що вказує на необхідність розчарування в сансарі. Під сансарою слід розуміти двоїсте бачення. Якщо розуміти її поверхово, тобто як світ проявлених феноменів, то це буде не зовсім правильно. Світ проявлених феноменів — це гра енергії природного стану. Сансара — це коли ми не розуміємо цього, відволікаємося й захоплюємося цією грою енергії замість того, щоб підтримувати пильну присутність.

У посланні до учня сказано:

«Хто тільки не перероджувався сотні разів? Яких блаженств при цьому не зазнав? Якою чарівною красою не володів, порівнянною з білосніжним опахалом із волосинок хвоста яка? Але пристрасть іще дужче зростає. Немає мук, яких не знали б істоти, і немає бажань, яких не наситили б одного разу. Немає нікого з усіх живих істот, у чиїй утробі ми не побували б. Але як ми досі не втратили пристрасті до сансари?!»

Небезпеки духовної практики

Практика природного стану й таке потужне вчення, як лайя-йога, несуть у собі й певну небезпеку — тенденцію загубитися у великих переживаннях недвоїстості. Ця тенденція називається «втрата дії в погляді». Ми самозвільняємо все, говоримо про недвоїстість, але через деякий час у нас може з'явитися недооцінювання власного стану, карми, може розвинутися зарозумілість або бравада, з'явитися легковажність. Коли такі речі розвиваються, Дхарма завжди дає нам урок.

Один монах пережив певний досвід ясності. Він прийшов до мене й сказав:

– Свамі, у мене починає відкриватися цей стан. Тепер я бачу його в усьому, від нього нікуди не можна подітися. Він усюди! Чого ще боятися?

Я сказав:

– Ти ідіот! Саме зараз і час почати боятися, тому що те, що ти бачиш, — це ще ніщо. Ти легко його втратиш. У твоєму тонкому тілі ще багато бажань, тому ти почнеш потурати собі, втративши обережність. Саме зараз треба бути ще пильнішим.

Йому це не сподобалося. Потім у цей момент увійшов інший монах, і я сказав:

– Дивись, ось це майбутній святий, якщо він упорається з цим. Якщо ні, я за нього не ручаюся.

У цей час у першого монаха спалахнула гордість, він сказав:

– Який майбутній? Справжній.

– Побачимо, – сказав я.

Але, на жаль, зараз цей святий допрацьовує свої карми в мирському житті. Він надіслав мені листа, у якому написав: «Так, звісно, у мені ще багато васан, самскар, я розумію». Дхарма посміялася з нього, просто ткнувши носом, а він же подавав такі надії. Якщо навіть сиддх Канхапа отримав урок, походжаючи водами океану, то ми повинні бути набагато пильнішими.

Масштаби страждань у сансарі

«І коли, знову й знову потрапляючи до пекел, ти пив розплавлену киплячу мідь, стільки було її, що всім водам морів із нею об’ємом ніяк не зрівнятися. А коли ти народжувався свинею чи псом, у тих народженнях стільки зжер нечистот, що їхня купа була б величезнішою за гору на ім’я Меру – царицю всіх гір. Розлучаючись зі своїми близькими й друзями у круговерті сансари, допоки ти в ній перебував, стільки плакав, що моря твоїх гірких сліз не вмістить і посудина океану. Через чвари з іншими та сварки ти позбувався голови, і якщо скласти всі ті голови в купу, то постане гора, що своєю висотою перевершить світ Брахми. Ну, а якщо гноєм, який ти з’їв від жахливого голоду, бувши черв’яком, наповнювати глибочінь молочного океану, то заповнився б увесь великий океан».

Коли про страждання говориш людям, які мають карму поганих світів, вони це розуміють, їм це близьке. Але коли говориш тим, хто має карму богів, вони кривляться й думають: «Які страждання? У цьому житті все так чудово. У мене завжди все виходить». Вони недооцінюють, що їхнє сприйняття зумовлене лише сприйняттям цього життя, однак, будучи богом, легко втратити своє становище. Навіть на небесах, коли життя богів закінчується, за шість небесних днів вони бачать своє нове народження. Гірлянди на них в’януть, їхнє тіло вперше починає виділяти погані запахи, друзі відвертаються від них. Тоді боги шість небесних днів (це кілька десятків років за людськими уявленнями) бачать своє майбутнє народження в нижчих світах і дуже засмучуються через це. Вони більше не можуть перебувати в медитативному стані, бо він вичерпався, і за законом карми їм знову потрібно прийняти грубе тіло. Коли вони залишають світ богів, боги обсипають їх квітами й моляться, щоб вони знову народилися у світі богів.

«Ти згадай про колишні незліченні тіла, які в низьких бажаннях даремно розтратив, і негайно всі зусилля спрямуй до пробудження, намагаючись цілковито відмовлятися від бажань. Ти згадай про колишні свої незліченні тіла, які в низьких бажаннях даремно розтратив, адже ти не порадував будд, незліченних, як пісок у Ганзі, і жодного разу не чув слів їхніх настанов».

Один святий сказав: «Необхідність у сансарі то підніматися, то летіти сторчголов знову вниз позбавляє надії». Треба вдумуватися, доки не зародиться подібний стан розуму, а коли зародиться, потрібно його постійно підкріплювати. Сказано: «Якби хтось зібрав кістки всіх своїх утілень, ця купа перевищила б гору Меру». Тобто якби не розчинялися кістки тіл, які ми здобували, а потім залишали, перероджуючись, якби їх можна було скласти в одну купу, то вона перевищила б навіть знамениту гору Меру.

«Якщо грудочками землі завбільшки з кісточку фінікового плоду станеш рахувати всіх своїх матерів до останньої, то землі не вистачить.

Так говориться в сутрі:

«Монахи, якби, наприклад, якісь люди брали з цієї великої землі грудочки завбільшки з кісточку китайського фініка ююби, рахуючи таким чином: ось моя мати, ось мати моєї матері, то набагато швидше, о монахи, вичерпалася б глина цієї великої землі, ніж лінії матерів тих людей».

Слід постійно розчаровуватися в сансарі, цій великій непрохідній хащі безкраїх нетрів невідання, і спрямовувати розум на правильний метод звільнення».

Часто, коли учні хочуть практикувати Дхарму, їм бракує розчарування в сансарі, тоді практика не дієва.

Непостійність усіх станів

«Гіркота нескінченних падінь.

То Індрою станеш, шанованим у світі, то сила карми знов повалить на землю, і, перебуваючи тут, у коловороті, то володарем будеш, то рабом. Торкаючись грудей і стегон райських дів, відчуваєш райське блаженство, але знов у пеклах відчуєш дотик машин, що дроблять, рвуть і ріжуть. То пестиш стопи шовковою травою, прогулюючись на вершині Меру, а то знов нестерпно страждаєш і в гнилі трупів, і в палаючій ямі. То приходиш розважатися до дивовижного лісу, де тобі служать райські діви, то тебе ввергнуть у ліс дерев із гострими, наче мечі, краями, що відтинають ноги, руки, ніс і вуха. То в тихій річці золоті лотоси з красунями, дочками богів, то знов пекельна річка без броду, і ти варишся в киплячій воді. У світі богів бажань здобуваєш надблаженство або безпристрасність у світі Брахми, але знов, згораючи хмизом в Авічі, ти знову безперервно страждаєш. То, досягаючи сяйва сонця чи місяця, ти світлом тіла осяюєш увесь світ, а то знов у непроглядній темряві не бачиш навіть простягнутої руки».

Ці переживання, райські насолоди, пекельні ріки — усе це різні типи кармічного бачення. Наше кармічне бачення змінюється. Іноді виникають чудові стани, і тоді ми думаємо: «Немає потреби пробуджувати усвідомлення. Можна за них зачепитися й привітати себе». Однак, щоб цього не сталося, ми постійно підтримуємо таку пильність.

Прийняти велике рішення про входження в споглядальне недіяння означає раз і назавжди вирішити: «Я не перестану пробуджувати свою свідомість доти, доки не реалізую істинну недвоїстість, не задовольняючись жодними меншими насолодами». Це аж ніяк не означає поставити собі певну мету у вигляді недвоїстості й, наче загнаний собака, прагнути до неї, поспішаючи щосили. Думати так означало б увійти в суперечність із практикою природного стану. Це означає лише постійне пробудження усвідомленості до присутності, споглядання та звільнення розуму від захопленості нижчими видами станів, постійну тенденцію розуму звільнятися від саморефлексії, постійний намір самотрансценденції.

Страждання в різних світах

«І асури сильно страждають душевно, оскільки ненавидять природну велич богів. Хоча вони й наділені розумом, та все ж через затьмареність своєї долі їм не побачити істину. Хоча великі блаженства раю, страждання смерті там набагато тяжчі. Так поміркувавши, мудрі не прагнуть потрапити до невічних раїв. Тіло богів набуває непривабливого кольору, і трон їм уже не в радість, і в’януть їхні квіткові гірлянди, одяг богів вкривається брудом, а тіло починає пітніти, чого досі не траплялося. Богам, які безбідно живуть у раю, являються п’ять ознак, що віщують смерть, подібно до того, як і людям на нашій землі являються знаки, провісники смертної години».

Перед тим як залишити тіло у світі людей, людина отримує різні знаки. У сутрах є безліч вказівок на це, їх вивчають у розділі «Бардо». Наприклад, вважається, що постійно чути звук нада в лівому каналі — це одна з таких ознак. Однак це більше стосується звичайних людей, які не практикують.

Свамі Муктананда якось запитав свого Гуру:

— Якщо постійно чути звук нада в лівому каналі, це ж означає, що людина залишить тіло протягом року чи пів року?

Його Гуру відповів:

— Для звичайних людей, можливо, це й так, але практики можуть чути звуки в горлі, у сахасрарі. Звуки походять із сахасрари, тому це може бути неправильно.

Ознаки наближення смерті

Або людина перестає чути, або приблизно за пів року у вухах виникають звуки й шум, подібні до звуків мушель. Або їй сниться низка сновидінь, у яких вона бачить сонце й місяць, що заходять, або бачить, що спускається в пітьму, або бачить себе у важкому одязі чи обладунках. Або вона бачить, як її відводить чи відвозить тигр, ведмідь, або як вона їде верхи на віслюку чи трупі вниз, у темну країну. Або вона бачить, як займається сексом із чорною демоницею, любовною грою з чорним собакою чи щось подібне. Або така людина бачить, що цар уражає її в голову своєю зброєю, або бачить, як якесь божество відтинає їй голову й забирає із собою.

Існують різні знаки, які людина може бачити у сновидіннях і які вказують на те, що вона може залишити тіло протягом року або шести місяців. Є докладний опис того, як виконувати практики, щоб запобігти поганим передвістям, якщо людина бачить такі сни. Виконуючи практики довгого життя, можна на певний час відвернути ці ознаки або змусити їх зникнути.

Страждання богів світу пристрасті

«У своїх райських насолодах боги не відають щастя в душі. У цих божеств, що спалюються жаром хвороби пристрастей, у тих, чия свідомість збентежена, звідки взятися щастю? Вони схожі на хворих, які трохи підлікувалися, але харчуються шкідливою їжею».

У світі людей є свій приклад богів пристрасті. Це знамениті актори, співаки, творчі люди, які живуть не так, як звичайні люди. Це інтелектуальна, творча, культурна еліта. Вони подібні до геніїв, богів. Вони живуть у розкоші, їх обожнюють і шанують, у них немає матеріальних проблем, у них творча свідомість. У них зовсім інша бхавана й бачення життя. Якщо ви поспілкуєтеся з такими людьми, то відчуєте шакті, хвилю, яку вони випромінюють, дуже велике «я», сильне его. Проте вони зазнають різних страждань і збентеження, їх спалюють власний егоїзм, пристрасті, гордість, і вони також перебувають у невіданні. Це прообраз богів світу пристрасті.

Боги двох вищих сфер, світу форм і світу безформності, не зазнають тих страждань, яких зазнають боги світу пристрасті. Однак і вони, маючи затьмарення, не владні над смертю та тривалістю перебування у своїх світах, вони все одно підвладні обумовленості.

Боги вищих світів та їхнє падіння

«Ті, хто в раях світу форми та світу без форми уникнув страждання й мук, блаженствують, безтурботно перебуваючи в самадхі протягом кальп, усе ж не звільнилися істинно й знову звідти впадуть. Хоча здається, що в океані сансари вони уникнули поганих народжень, які трощать, наче хвилі шаленої бурі, і навіки врятувалися, та хоч би як вони силкувалися, недовго їм бути там, наче птахам, що ширяють у небі. Як стріли, які пускають діти, зрештою впадуть на землю. Як світильник, що довго горить на олії, щомиті випускає полум’я, так само страждання двох тонких видів — мінливість і обумовленість — урешті-решт щомиті до них наближають».

Переродитися у світі богів вищих сфер не так важко. Оволодіння глибокою концентрацією або медитацією, витіснення звичних тенденцій розуму дх’яною вказує на карму переродження у світі богів, на тенденцію бути повністю захопленим цією дх’яною. Стан богів у світі форми або у світі без форми — це стан, коли інтелектуальна діяльність і клеші витіснені дх’янами, медитативними станами. Це чудесний, чудовий стан, однак він не є істинним. Поки є самадхі, триває й радість дх’яни. Але самадхі дх’яни вичерпується. І що ж тоді? Виникає нове тіло. Перероджуючись у світі людей, боги довго не можуть оговтатися, вони почуваються загубленими в цьому світі, їм усе не подобається, у них зберігається пам’ять про минулі втілення, і вони тужать за попередніми переживаннями. Зрозуміло, якщо в повсякденному житті ваша свідомість витісняється не дх’янами, а тамасом, сном, то це явно свідчить про неможливість майбутнього переродження у світі богів.

Подолання потягу до життя через природний стан

«В інше народження не може жбурнути карма того, хто назавжди подолав потяг до життя, адже відповідні їй умови вичерпалися».

Лише коли ми «настоюємо» нашу звичку споглядати природний стан, вичерпується карма потягу до життів у світі богів форми або без форми. Практика природного стану об’єднує сансару з нірваною. Це означає, що ми більше нікуди не прагнемо, окрім теперішнього моменту. Ми повністю входимо в теперішній момент, визнаємо його абсолютність і досконалість.

Коли ми практикуємо, оголюються наші карми, які до цього дрімали в наших тонких тілах: причинному й астральному. Приблизно через півтора року практики, якщо монах практикує старанно, його кармічні кредитори починають виставляти йому рахунки. Це час випробувань, коли йому потрібно вистояти й самозвільнити цих кармічних кредиторів. Це подібно до того, як мул, що лежав на дні, тепер піднявся й скаламутив воду. Коли груба каламутність спадає, природний стан стає вільним від бажань. Потім настає черга тонких станів (переживання богів тощо), які приходять один за одним. Усе це походить із нашого власного розуму. Коли ми зрозуміли принцип пригніченості сансарними переживаннями, ми нічому не дозволяємо схопити нас і перебуваємо в істинному стані усвідомленості.