Природа Шиви та шлях до звільнення в шиваїзмі

Коментар до тексту «Шрі Сіддханта Шикхамані». Глава 20, стхава «Зникнення живого й неживого»

Усе життя нам належить вивчати дві філософії: Адвайта Веданту й Сіддханту. Адвайта Веданта — це Брахмавада Шайва, Сіддханта — це Адвайта Ішваравада. В Адвайта Веданті слід вивчити тексти Шрі Шанкарачар’ї, потім «Веданта Панчадасі» Гаудапади, а потім вершину — «Мандук’я Каріку». Звісно, «Авадхута Гіту» та «Йога Васіштху». Потім можна ще «Веданта Сару». Зрозуміло, «Веданта Сутру» Ведав’яси. Якщо ви вивчите ці тексти, базові поняття, тоді вам стане зрозумілою філософія Адвайта Веданти. Так само й у Шайва Сіддханті треба вивчити базові поняття. І «Сіддханта Шикхамані» — це стислий виклад філософії Сіддханти. Це наче взяти всі шиваїтські агами й зробити з них стислий конспект.

Шива за межами всього: Сарватіта, Сарва-ашрая та Божественний парадокс

«Це сприйняття існування світу ґрунтується на безпочатковому невіданні. Коли невідання зруйноване внаслідок усвідомлення єдності Атмана, звідки ж з’явиться світ?»

Бог перебуває за межами всього, Він трансцендентний. Це називається Сарватіта — за межами всього відомого. Був такий індійський філософ Джидду Крішнамурті, за циклом його лекцій було видано книгу, яка називалася «Свобода від відомого». Він намагався донести, що Абсолютна Істина — це щось Абсолютно Вільне від усього, що вам відомо. Будь-які ваші асоціації — це не Істина, це не Бог, бо асоціації походять із відомого, з минулого, з карми, з обумовленості. Будь-які думки, будь-які образи, будь-які уявлення — усе це відоме вам як обмеженій людській істоті. Але Бог за межами всього відомого, за межами взагалі всього мислимого й немислимого — це і є Сарватіта. Наші уявлення про Бога: концептуальні, інтелектуальні, образні. Усе це, як казав Ніцше: «людське, надто людське». Людське, з погляду Вчення, означає пов’язане з п’ятьма оболонками, пов’язане з кармою та ототожненнями. Усе це і є майя — невідання, обумовлений погляд на світ. І Адвайта Веданта, і філософія Шиваїзму говорять, що все це — двоїсте уявлення про Бога, яке іноді ми використовуємо, іноді відкидаємо. Але сам Бог є Сарватіта.

Інше визначення — Сарва-ашрая. Це означає, що, перебуваючи за межами всього, Він уміщує в собі все: усі уявлення, усі імена, форми, концепції, клеші, бажання, гріхи, тіла, п’ять елементів, усе мислиме й немислиме. Усе це всередині Шиви й не полишає його природи ані на мікрон, ані на міліметр, попри те, що Він трансцендентний щодо всього. Іншими словами, ми живемо всередині тіла Шиви, але перебуваємо в невіданні всередині тіла Шиви, ми помиляємося. Хтось народжується, хтось помирає, хтось одружується, хтось приймає чернецтво, хтось звільняється, водночас не полишаючи великого вселенського тіла Шиви.

Третя якість — Сарва-ачінтья-ашчар’я. Він (Бог) надзвичайно дивовижний, нелогічний, парадоксальний, тобто перебуває за межами нашої людської логіки. Є такий текст «Тірувілаядал». Там описується випадок, коли цар Пандіан у місті Мадурай захотів дізнатися: «Хто найкраще пояснить — волосся моєї дружини має природний чи штучний аромат?» Цар може дозволити собі такі примхи. Спочатку він поговорив про це з дружиною, але вона сказала, що не знає. Тоді він сказав: «Зберу вчених — вони знавці поезії, філософи — нехай висловляться. І той, хто найкраще за всіх заспіває пісню на цю тему, отримає 1000 золотих». І один поет на ім’я Дхармі дуже потребував грошей. Він почав молитися у храмі Шиви. Шива прийшов до нього в образі вченого-пандита Шоканатхи, передав йому поему й сказав: «Іди до царя, покажи йому цю поему, і він дасть тобі 1000 золотих». Але при царі був доволі егоїстичний головний поет тамільського зібрання — Накірар. Він навіть відмовився брати участь у цьому змаганні. Коли цар запитав: «А чому ти не готуєш якусь шлоку, щоб потішити мене?» Накірар сказав: «Ну, ти ж запросив мене не просто так, а заради грошей, а в мене достатньо грошей, щоб не складати поеми за гроші, тому я утримаюся». І коли Дхармі прийшов на зібрання й прочитав шлоку, передану самим Шивою в образі пандита (якого він, звісно, не впізнав — він подумав, що це якийсь учений-поет, який перевершує його, дав йому ці шлоки). Там був такий прихований зміст, треба було врахувати дуже багато: по-перше, треба було дати відповідь; по-друге, треба було передати певну поетичну бхаву; по-третє, треба було її витлумачити й показати прихований зміст. Тобто завдання було непростим. Він чудово процитував цю поетичну шлоку. Цареві сподобалося. Але головному поетові не сподобалося, він знайшов помилку в тлумаченні. Сказав, що волосся жінки не може мати природного запаху, навіть якщо це волосся дружини самого царя. І тому йому не треба давати 1000 золотих. Засмучений Дхармі пішов до храму й знову почав молитися Шиві. Шива знову постав перед ним в образі пандита й запитав: «А чому тобі не дали 1000 золотих?» Дхармі відповів: «У тій поемі, яку ти дав, знайшли ваду-помилку». Пандит так розгнівався, що пішов розбиратися до палацу. Прийшовши до палацу, він почав ставити запитання Накірару. Той, своєю чергою, сказав, що так, поема бездоганна, філософськи й літературно бездоганна, але відповідь містить логічну суперечність. Тому що навіть волосся цариці не може мати природного аромату, оскільки вона використовує парфуми, притирання — якісь штучні засоби. Тому винагороди й не дали. Шива продовжив: «А як щодо небесних жінок?» Радник відповів: «А яка різниця? Усе одно, навіть небесні жінки, навіть сама дружина Шиви, Парваті». Тоді Шива розлютився й сказав: «Подивися мені в очі!» І в Шиви відкрилося третє око, але навіть тоді радник був дуже впертим, наполягав на своїх інтелектуальних уявленнях і казав: «Ось ти, Великий Господь, я бачу, ти, можливо, майже Шива. Але навіть якщо сюди з’явиться Сам Шива, це все одно помилка. Не погоджуся!» Шива, розлютившись, випустив вогонь із третього ока, спопеливши радника царя. Побачивши це, цар упав до ніг Шиви, прославляючи Його, і благав пробачити, віддавши Дхармі 1000 золотих. Шива, змінивши гнів на милість, опустив спаленого Накірара в басейн і оживив його. Накірар розкаявся й визнав свою поразку, сказавши, що поема була бездоганною. І взагалі справа була не в поемі, а в тому, що Шива з’явився з цієї нагоди.

Тобто Бог не логічний, Він парадоксальний. Які б логічні помилки, суперечності у філософії чи обґрунтуванні не шукали — усе це марно.

Самозвільнення і свобода від власних енергій

«Як хмари з’являються й зникають у небі, так само об’єкти сприйняття зникають в атмані йогіна, який здобув духовний досвід безпосереднього сприйняття свого Я».

Усі об’єкти сприйняття: думки, почуття й бажання зникають в Атмані йогіна, який здобув досвід безпосереднього сприйняття. Вони природно вивільняються у своїй первісній природі, але лише в Атмані того йогіна, який здобув достатній досвід перебування у своїй природі. А в Атмані того йогіна, який здобув недостатній досвід, — вони не зникають. Куди вони діваються? Вони осідають, немов якийсь пил, немов накип. Вони стають його враженнями (самскарами), спричиняють вібрації божеств, викликають спанду, зворотний рух і поневолюють такого йогіна. І ось самозвільнення — це мистецтво того, як себе не поневолювати. Поневолюють не зовнішні речі, а переважно власні думки й уявлення, ну й енергії, звісно.

У зв’язку з цим у філософії шиваїзму є поняття пашу, паша й паті. Пашу — це ті, хто зв’язаний своїми енергіями, своїми уявленнями. Паті — це космічний суверен. Якщо пашу — це тварина, що має природу тварини, то паті — це вселенський володар, наділений свободою волі, свободою від власних енергій. Йдеться не про якісь зовнішні речі, йдеться про власні енергії. Пашу зв’язаний своїми енергіями, а паті вільний від них. Наприклад, у пашу легко пробудити гнів, жадібність, прив’язаність, заздрість, гордість — достатньо зіграти на якихось почуттях, натиснути на кнопки. Ними дуже легко маніпулювати. Чим і користуються духи, асури, демони. Усі раджасичні, тамасичні істоти цим користуються. І навіть у світі цим часто користуються, наприклад, політики. Ними легко маніпулювати, тому що в них дуже багато цих кнопок. Вони легко потрапляють під владу власних енергій, тобто легко викликати гнів, легко викликати гордість — варто похвалити, і все. Легко викликати прив’язаність, легко викликати заздрість, жалість — зіграти на чомусь. Усе це стан пашу, тому що вони швидко потрапляють під владу власних енергій. Паті — той, хто посідає панівне становище щодо власних енергій і має свободу волі. Його свобода волі (ічха-шакті) походить із його мудрості (джняна-шакті). І його внутрішня енергія не маніпулює ним, тому його свідомість рівнісна. Він рівнісно любить усіх живих істот. Жодні демони, духи, асури не можуть ним маніпулювати. І його власні карми також не можуть ним маніпулювати, тому що він — володар.

Пута зумовленої свідомості

Паша в шиваїзмі означає пута, мотузки, зашморги, прив’язі, які утримують живу істоту.

Перша мотузка називається гхріна — це жалість до себе й жалість до інших. Це не співчуття, а саме жалість. Така жалість, що змушує зіщулюватися, стискає свідомість. Чому вона є обмеженням, таким зашморгом, мотузкою? Тому що ми, жаліючи інших, хибно відмовляємо їм у їхній Божественній свідомості й Божественному потенціалі. Це комплекс «маленького бідолахи» щодо себе: «Я такий нещасний, такий бідний, мене ніхто не любить, я такий маленький, я нічого не можу. Пожалійте мене, полюбіть мене, хоч хто-небудь, допоможіть мені». Тобто це гріх із погляду шиваїстської філософії. Ти не поважаєш свій Божественний потенціал, ти не віриш у нього. І якщо ти так само ставишся до інших, отже, ти не поважаєш Божественний потенціал іншого, не бачиш у ньому Бога. Оцінюєш його з позиції фізичного тіла, з позиції обмеженості розуму. Це не співчуття. Співчуття означає, що ти розумієш потенціал іншого й намагаєшся допомогти. А тут ти ніби відмовляєш йому в Божественному потенціалі, виявляючи лише таку неосвічену жалість.

Друга така мотузка називається шока (зневіра). Зневіра — це схильність стискати свідомість із причини й без причини. Депресивність із будь-якого приводу. Занурення в негативні думки, у якісь затьмарення: «Я страждаю, у мене нічого не виходить, я нікому не потрібен тощо». Шока означає, що замість того, щоб усвідомлювати свій Божественний потенціал, пишатися ним, радіти дорогоцінному людському народженню, Прихистку, своїй Вірі, ми затьмарюємося власними станами й думками. Ми не віримо у свій Божественний потенціал — це також гріховний стан. Усі ці обмежувальні пута — це те, що стискає нашу свідомість. Якщо ви коли-небудь переживали такі стани, ви, напевно, відчували, що в цих випадках ваша свідомість завжди стискається.

Третя — це бхайя (страх). Під час страху свідомість також стискається. І в кожного є якийсь домінуючий страх. Страх не отримати бажаного, страх утратити своє обличчя, страх бути заскоченим зненацька за чимось недобрим. А глибинний страх — це страх смерті. І всі живі істоти — люди, тварини, птахи, звірі — мають страх на інстинктивному рівні. Страх також опускає свідомість і стискає її. Усі ці стани — це не розкриті, не безмежні стани. Вони безрадісні, вони стискають. І за певних умов вони виникають, коли людина опиняється в якихось несприятливих обставинах і ситуаціях.

Четверта така мотузка називається ладжа — сором. Це також стискає свідомість. Наприклад, протилежність страху — безстрашність, протилежність зневірі — завжди ананда, радісний стан. Це все розкритий, безмежний, вільний стан, коли розум розширений. Протилежність почуттю ніяковості, сорому — це природність, спонтанність і легкість. Не йдеться про те, щоб бути якимось нахабним, аморальним садху, який заперечує етику та норми моралі. Йдеться про те, щоб не впадати в хибні стани щодо самого себе й не думати: «Я такий нещасний, я такий невдачливий, я такий нездібний, у мене нічого не вийде, я не зможу». Тобто в цих ситуаціях ми завжди не віримо у свій Божественний потенціал.

П'яті пута називаються джугупса. Джугупса означає відразу, гидливість, коли ми думаємо: «Яка огидна річ, яка бридка річ, відразлива, бруд». У цей момент замість того, щоб об'єднуватися й споглядати, наша свідомість стискається. Ми створюємо велику дистанцію між собою й тим, що нам не подобається. І в цей момент ми не відчуваємо безмежної, розширеної свідомості, у нас немає єднання. Ми знову перебуваємо у стиснутому стані — це впливає на наш розум.

Шоста називається джаті — каста, варна (походження). Можливо, для нас це неактуально. Це було актуально за часів царської Росії, коли там були холопи й пани; або в індійській дійсності, коли існували касти. Але в текстах це згадується. Зараз ми всі одного походження, більш-менш. Починаючи із сімнадцятого року, усі пролетарі, тобто панів немає. Хоча зараз завдяки споживацькій культурі знову є еліта, знову є простолюдини. І в еліти є своя гордість від того, що вона належить до певного класу, а решта — злидні, таке теж є. Тобто це те саме, коли ми зараховуємо себе до когось. Усе це не тантричний, не шиваїстський погляд на світ. Ми стискаємо свою свідомість, ми розмежовуємо реальність.

І сьомі пута називаються шила — норми соціальної поведінки. Іноді ці норми допомагають, але іноді вони також поневолюють душу. Шила — це прихильність, залежність від соціальних штампів, стереотипів, стандартів. Коли людина вибудовує себе від самого народження, її шлях уже визначений. Вона ще не народилася, а батьки вже знають, як вона житиме. Вона відвідуватиме такий-то гурток, закінчить школу, потім закінчить інститут, потім працюватиме в офісі. Візьме в кредит машину й квартиру, потім усе життя працюватиме, щоб виплачувати кредит. Потім постаріє, вийде на пенсію. На пенсії їздитиме з кінокамерою до Європи, подорожуватиме. Потім залишить тіло. Тобто соціальне середовище й культура настільки обумовлюють її, що в неї навіть немає жодного шансу, вона вже підвладна всьому у світі. Вона ходитиме на шопінг, робитиме селфі тощо. Усе це норми, стереотипи соціальної поведінки, там немає навіть місця для дхарми, Істини. Вона повністю обумовлена цими взаєминами.

І восьме — кула (сім’я). Це означає, що людина народжується в сім’ї, де над нею тяжіють батьківські авторитети, хтось старший у сім’ї, хто з дитинства її виховує та навчає. І вона хоче бути, наприклад, футболістом, а її змушують займатися музикою. Її свобода волі постійно пригнічується, вона не може йти шляхом свого серця. Ми не говоримо про сім’ї карма-саньясі, які намагаються виховувати своїх дітей інакше, але загалом це також може бути проблемою, коли творчий потенціал і духовний шлях сильно обмежуються.

Отже, вісім паша згідно з філософією сиддханти — це те, що стискає нашу свідомість. Коли ми від них звільняємося, наша свідомість більше не стискається, вона перебуває в розширеному стані.

Тур’я — найвищий стан свідомості

«Як річ, побачена уві сні, зникає після пробудження, так само все мирське зникає після осягнення свого Атмана. Йогін досяг найвищого стану, що перебуває поза неспанням, сном зі сновидіннями та глибоким сном. Тепер що для нього означають підтвердження знання, що є пізнаваним, а що — засобом пізнання»

Коли йогін досягає тур’ї, він досягає суті вед, суті тантр, суті агам, суті всіх священних писань. Тур’я розчиняє карму, тур’я спалює всі васани, самскари та біджі.

У кожного є своя карма, і карма впливає на розум. Розум насправді дуже схильний до впливу. Навіть у тих, хто думає, що їхній розум не схильний до впливу, — саме їхній розум найбільше йому піддається. Просто вони настільки не знайомі зі своїм розумом, що їм здається, ніби їхній розум нічому не підвладний. А ті, хто краще знайомий зі своїм розумом, добре розуміють, що розум завжди підвладний чомусь.

Наприклад, у медицині є «ефект плацебо». Усі знають, що це таке, так? Тобто лікар дає цукрову таблетку й каже: «Це найновіша розробка, дуже дорогі ліки. Даю вам по знайомству, діють на 100%». Людина приймає її, і в неї все минає. Тому що вона повірила, і її розум запустив підсвідомий механізм саморегуляції, тобто підсвідомість отримала достатньо переконливий мотив, щоб увімкнути приховані механізми психофізичної саморегуляції. Психосоматика почала вирівнюватися, розум запустив антимеханізми, і хвороба минула.

Але лікарі також знають, що, крім ефекту плацебо, є ефект ноцебо. Тому що розум піддається як доброму, так і поганому. Ефект ноцебо означає, що розум здатний захворіти просто так, запустивши негативний механізм — психофізично негативний механізм. Тобто якщо достатньо навіюваній людині або людині з ефектом самопристріту в магії, самопсування, самогіпнозу дати ту саму цукрову таблетку, але сказати, що вона шкідлива, то, прийнявши її, вона почуватиметься погано, бо так думає. І оскільки вона колись ухвалила неусвідомлене рішення почуватися погано, то почувається погано й дедалі більше в це вірить. І навіть коли їй кажеш: «Треба думати інакше, треба думати, що ти почуваєшся добре», вона опирається цьому, оскільки вже звикла так почуватися. Вона настільки це напрацювала, що розум піддається впливу певних енергій.

Механізми самозцілення та упасана

На цьому ґрунтується принцип сіддгі довгого життя, сіддгі зцілення магічними засобами. Ми повинні запустити інші механізми. Ми повинні дати правильну команду підсвідомості. Сама підсвідомість не може приймати команди. Підсвідомість — це сила, велика сила, але команди дає розум — понятійний розум, поверхнева свідомість у стані неспання, та, яку ми контролюємо. Підсвідомість можна уподібнити до касети, якщо у вас у дитинстві був касетний магнітофон. Касету вставляє сама людина.

Тому механізми самозцілення полягають у тому, щоб давати розуму правильні команди. Наприклад: здоров’я, довголіття, сіддгі довгого життя, сіддгі гарного самопочуття. Розум повинен постійно отримувати правильні команди, правильні настрої. Тому ми здійснюємо упасану — поклоніння Божественним істотам. Коли ми здійснюємо упасану, ми інтегруємося з добрим станом.

У Божеств завжди все добре. Наш настрій може бути добрим або не дуже, а Лакшмі завжди усміхається, у неї завжди все добре, вона завжди в Ананді, у блаженстві. Ми можемо бути розгніваними, затьмареними або радісними, а Шива завжди перебуває у спокої, Сарасваті завжди перебуває в мудрості. Ми можемо бути в тамасі, у раджасі, у саттві, а Сарасваті завжди перебуває лише у світлі та мудрості.

І упасана означає, що ми, поклоняючись Божествам, даємо розуму можливість на короткий час відчути ці стани, даємо йому гарне враження, гарні команди. Це і є благодать. Благодать означає, що внаслідок поклоніння ти запустив тонкі механізми розуму, і розум почав рухатися в бік божественного, у бік саттви.

Карма, заслуги та внутрішні божества

А карма — що це означає? Це означає, що постійно діє ефект ноцебо. Щось завжди не так, завжди погано. Оскільки розум генерує ці карми, він притягує їх. До цих карм стягуються духи, негативні істоти. І він відчуває, що практика йде погано, з перешкодами.

Той, у кого багато заслуг, навпаки, живе під ефектом плацебо, наче він завжди приймає плацебо. У нього завжди все добре, завжди радісно, завжди щастить, завжди все відбувається так дивовижно. Він навіть не знає, чому так відбувається. Це просто його заслуги. А йому це здається якимось дивом. Його розум генерує позитивні тунелі реальності, позитивні ситуації, радісні бгави. Він підсвідомо вже натренований вибудовувати в тонкому тілі вдалі сценарії. На що він не погляне — всюди вдалі сценарії.

Є ті, хто вибудовує вдалі сценарії, пов’язані з матеріальним, — отже, у них пробуджена Лакшмі. Вони бачать усе чистим, красивим. А якщо в когось пробуджена Алакшмі, то на що вони не поглянуть — там усе якось шкереберть, якось невдало. Внутрішня Лакшмі здатна все структурувати, усе покращувати й робити все процвітаючим.

Є ті, у кого пробуджена внутрішня Дурґа. Вони всюди перемагають. Перемагають усіх ворогів, усіх ставлять на місце, усього досягають волею. А є внутрішня Сарасваті — куди не поглянуть, усюди побачать мудрість. Усе так розкладено по поличках, усе дуже ясно й оголює недвоїстість.

Це заслуга. Заслуга означає, що ми натреновані мислити, як Лакшмі, мислити, як Сарасваті, або мислити, як Дурґа. Коли в нас пробуджені внутрішні божества, тоді ці пута — вісім паша — над нами не владні. І ми можемо переходити зі стану пашу в стан паті.

Стан тур’я-тіта

«Стан тур’я-тіта перебуває далеко за межами мови й розуму. Увійшовши в цей стан, йогін більше не бачить світу. Після того як владика йоги побачив, усвідомив вищого Шиву — Буття, Свідомість і Блаженство, — він не бачить нічого іншого, не знає нічого іншого, не чує нічого іншого»

Наближення до стану тур’я-тіти передбачає, що ми скидаємо покриви, наша душа скидає із себе покриви. Покриви ототожнення себе з фізичним, енергетичним, астральним, ментальним і причинним тілом. Не скинувши таких покривів, а відповідно й прив’язаностей і вражень, неможливо наблизитися до стану тур’ї.

Тому наближення до стану тур’ї означає самотрансформацію. Коли ми немовби зчищаємо зі своєї душі шар за шаром. І на місці зчищеного виявляємо найтоншу свідомість, чисте світло, нескінченний розширений стан радості, блаженства, присутності, який неможливо висловити.

Правильна позиція в практиці

У процесі такого скидання ми повинні займати правильну позицію. Це позиція погляду і споглядання, самозвільнення і самовіддачі. Ми не повинні займати нижчу позицію, що б не відбувалося. Якщо ми вирішили йти шляхом споглядання, самозвільнення і самовіддачі, необхідно пам’ятати настанови, що б не відбувалося з нами в житті!

Часто буває, читається лекція про контроль розуму, приборкання розуму, самозвільнення, але за дві години людина потрапляє в якусь ситуацію, і в неї пробуджується гнів, у неї пробуджується прив’язаність. Я ставлю запитання: «А чому ж? Адже щойно була лекція! Уже 12-й рік... А чому ж це не працює?» Виявляється, у цей момент вона була несвідомою, вона не застосовувала метод: не застосовувала самозвільнення, не застосовувала споглядання. Банально — забула.

І тут ми повинні почати застосовувати все, реально застосовувати, реально працювати, реально приборкувати розум. Тому я учням, особливо в ретриті, рекомендую деякі секрети. Ви малюєте коло і ділите його на 24 години. Половина кола — день, половина кола — ніч. І в цьому колі щогодини треба відзначати: чи були ви свідомими, чи були ви несвідомими, чи ви перебували в стані неповної уважності. Треба дивитися, за яких умов розум був свідомим: коли ви їли, або коли ви ходили, або коли ви виконували техніки? І за яких умов був несвідомим. Тоді треба будувати діаграму різними кольорами, треба вміти вистежувати свій розум і стежити, наскільки добре ми працюємо з методом. Відволікаємося ми від методу чи ні.

«Увесь світ не реальний. Не існує поза Шивою. Світ лише здається реальним, таким, що існує окремо від Шиви. Коли Шиву пізнано, це невідання набуває своєї природної форми.

Так завершується стхала “Зникнення живого і неживого”».