Коментар до тексту Шрі Рамани Махарші «Будь тим, хто ти є», розділ «Страждання та етика».
Запитання: Я мучуся і розумом, і тілом. Чому я так страждаю? У цьому житті я не грішив. Можливо, усе це пояснюється моїми гріхами в минулих життях?
Махарші: Ви кажете, що розум і тіло страждають. Але хіба це вони ставлять запитання? Хто це запитує? Чи не той, хто перевершує і розум, і тіло? Ви кажете, що тіло страждає в цьому житті, і запитуєте, чи не є причиною попереднє життя. Слід сказати, що всі ці життя мають своєю першопричиною невідання. Це саме невідання присутнє навіть зараз, ставлячи це запитання. Воно має бути усунуте джняною.
Протягом безлічі життів ми зазнавали різноманітних страждань, наприклад страждань у пеклах, де колють і ріжуть, страждань у гарячих і холодних пеклах. Світи пекла мають таке саме існування, як і людські світи. Це лока, певний шар, де кармічні причини набагато гірші, ніж у нашому світі. Приміром, проєкція світу пекла у світі людей — це війни, в’язниці. Можна сказати, що й у світі людей також існують пекла. Вчення про причини та наслідки говорить, що шість світів сансари складаються з різних кармічних причин і що вони так само реальні, як і світи людей. Тому ми повинні очищати кармічні сліди настільки, наскільки це можливо.
З погляду Шрі Рамани, усі ці світи існують завдяки невіданню, а їхня реальність подібна до реальності сновидінь. Навіть цей наш світ людей існує завдяки невіданню. І існує він лише доти, доки є ототожнення з тілом і нерозпізнавання свого усвідомлення. Це невідання подібне до магічної ілюзії, коли всі обходять головне запитання «хто Я?» і не розбираються, що означає це «Я».
Один чернець якось бачив сон, у якому були різні істоти та люди. Потім, практикуючи уві сні, він повністю прокинувся в ньому. Тоді він раптово зрозумів, що все побачене ним уві сні — це лише його ущільнені думки, згустілі проєкції його самого. У сновидінні він мав ілюзорне тіло сновидіння, за щільністю приблизно таке саме, як і ці проєкції. Тоді він подумав: «Зараз я перевірю цей світ». Він почав підходити до всіх істот у цьому світі й ставити запитання: «Хто ти?» Коли він ставив це запитання, усі розгублювалися й зупинялися. Вони навіть не могли нічого робити далі. У ту мить, коли він ставив їм це запитання, вони замислювалися, а потім розчинялися, зникали. Коли він запитав про це всіх істот, невдовзі не залишилося нікого. Цей чернець дуже зрадів тому, що всі ілюзії розвіялися. Потім він виявив, що є остання ілюзія — він сам. Тоді він зрозумів, що йому слід було б глибоко замислитися над усвідомленням свого «Я», тому він почав досліджувати його у сновидінні. Щойно він сильно сконцентрувався, його ілюзорне тіло у сновидінні зникло, і він занурився в порожній простір ясності та усвідомленості. Якби він цього не зробив, то ходив би у сновидінні й зустрічався з різними людьми, які щось йому говорили б, а він відповідав би їм, одним речам він радів би, а інших уникав. Проте, коли він поставив це запитання, усе зникло. Залишилася лише його нага, оголена усвідомленість.
Приблизно те саме відбувається, коли ми практикуємо в цьому світі. Коли починає сяяти сонце самонародженої Мудрості, ми виявляємо, що і ми самі, включно з тілом, й інші є такими самими міражами, які немов накладені на початкове усвідомлення «Я». Це не означає, що тут вони зникнуть буквально, як у сновидінні. Поки існують грубі елементи, тіла залишаються. Проте, коли ми виявляємо цю самонароджену Мудрість, ототожнення з цим тілом, із тілами інших або із зовнішніми об’єктами повністю зникає, вони бачаться як проєкція, накладена на це початкове усвідомлення. Це світло джняни, яке усуває все наше невідання й усі наші страждання. Навіть якщо внаслідок прарабдха-карми такий джняні зазнає якоїсь активності тіла або страждає фізично, то його свідомість більше ніколи не страждає й не перебуває в омані, оскільки він знає, що всі сприймані феномени — це не більше ніж міражі, подібні до веселок у небі, відлуння в горах або відображень предметів у дзеркалі. Або вони подібні до магічної гри світла й тіні в чарівному ліхтарі, який створює різні образи, але в ньому самому нічого немає. Або вони подібні до образів, що проєктуються з кіноапарата. Тобто в них немає навіть найменшої частки справжньої реальності.
«Чому і для кого приходить це страждання?» Якщо ви поставите собі таке запитання, то виявите, що Я відокремлене від розуму й тіла, що Атман є єдиним вічним Буттям і що Він є вічним Блаженством. Це і є джняна.
Природа страждання та п’ять клеш
Для істот, які перебувають у невіданні, завжди існують страждання, незадоволеність і біль. Це страждання народження і смерті, страждання, пов’язані з втратою того, до чого прив’язаний, страждання від переродження в нижчих світах, страждання через неможливість самореалізації та самовираження. Усі ці страждання походять від хибного погляду, від омани, від сутнісного невідання.
Зазвичай вибудовується такий ланцюжок:
авідья (невідання) → асміта (забудькуватість) → раґа (прив’язаність) → двеша (двоїстість) → абхінівеша (прагнення до задоволення чуттів і бажань).
Авідья — це співвиникле (фундаментальне) невідання. Воно виникло разом із нашим народженням, тобто разом із самонародженою Мудрістю завжди існувала авідья. Авідья — це хибне знання, яке виникло паралельно з істинним сяйвом нашої первісної Мудрості. Це частина нашого первісного Ума, яка в безпочатковому минулому відхилилася, пішовши шляхом захоплення ілюзіями. Неможливо визначити, коли для нас почалася індивідуальна сансара, коли відбулася втрата недвоїстого стану. Деякі сутри стверджують, що живі істоти раніше не жили на землі, а були богами. Вони спустилися з небес Світла і Звуку, з небес Абасвари. Коли вони були богами, вони ще усвідомлювали своє первісне «Я», але коли почали впускати в тіло разом із їжею грубі елементи (таттви), сяйво, що виходило з їхніх енергетичних тіл, почало зменшуватися, і в них виникли клеші, прив’язаності, сексуальні стосунки, схильність їсти грубу їжу, вони почали потребувати повітря. Тоді їхні фізичні тіла поступово тьмяніли з тисячоліття в тисячоліття. Це був тривалий процес. Вони опускалися на дедалі грубіші плани існування, водночас їхня усвідомленість затьмарювалася, доки вони не виявили себе у стані людських істот. За авідьєю йде асміта.
Асміта — це схильність забувати первісну Мудрість «Я». Хоча вона існує завжди, живі істоти поводяться так, наче не володіють нею. Асмітою також називають зле забуття Атмана. Воно саме зле, оскільки через нього відбуваються страждання всіх живих істот. Коли виникла асміта, настає раґа.
Раґа — пристрасна прив’язаність до чого-небудь, наприклад прив’язаність до зовнішніх об’єктів, до інших людей, до власних станів радості й задоволення, до внутрішніх даних. Раґа — це те, що формує світи пристрасті. Боги прив’язані до насолод на небесах, асури — до власних рис характеру, люди — одне до одного, прети — до предметів жадання, істоти пекла — до свого страждання. Прив’язаність виникає через нерозуміння того, що схильність до прив’язаності шукає не об’єкт прив’язаності, а первісно вона шукає цю самонароджену Мудрість, це променисте світло сяйливого «Я», яке пронизує все. Однак через карму це світло первісного «Я» проєктується на конкретну людину або на якийсь об’єкт, і тоді виникає пристрасна прив’язаність. Людські істоти дуже невибагливі: вони прив’язуються до того, що ближче, що в них під рукою; до того, що вони часто бачать і постійно чують, вони й прив’язуються. Це дуже примітивний тип сприйняття. Якщо свідомість довго контактує з чимось, вона починає цим зумовлюватися, а потім прив’язується. Наприклад, ніхто з нас не прив’язаний до зорі Сіріус або Альфи Центавра, для нас між ними навіть немає жодної різниці. Але якщо ми довго живемо з якоюсь людиною і відчуваємо до неї почуття, то в нас може виникнути прив’язаність до неї. Або якщо ми живемо в одному місці й стикаємося з певним стилем мислення, то в нас теж виникає така прив’язаність. У безмежному Всесвіті, що охоплює незліченні світи й незліченну кількість років, ми виокремлюємо лише якісь маленькі об’єкти. Коли виникає така прив’язаність, то виникає двоїстість, ми ділимо Всесвіт навпіл.
Двеша (двоїстість) — означає, що тепер ми розглядаємо світ не в чистому вигляді, а крізь призму прив'язаності. Наприклад, те, що підтримує нашу прив'язаність, вважається добрим, а те, що суперечить їй, вважається неправильним, злим, поганим і таким, що приносить страждання. У Всесвіті немає поганого й доброго, немає правильного й неправильного, немає злого й доброго, а є єдина усвідомленість. Якщо й існує якесь добро, то це присутність усвідомленості, а якщо й існує якесь зло, то це забуття цієї усвідомленості. Але коли ми дивимося на світ очима прив'язаності до тіла, до світу людей, до чогось іншого, то Всесвіт постає перед нами у викривленому вигляді. Усе затьмарене, тому що ми проєктуємо власні вузькі погляди. Наш кармічний вимір, впавши у двоїстість, тепер починає розрізняти. Наприклад, якщо ми прив'язані до фізичного тіла, то вважається нормальним, що низька температура — це погано, а коли тепло — це добре. Однак це лише умовність нашого людського сприйняття. Така двоїстість породжується безперервно: протягом однієї кшани (миті, достатньої для клацання пальцями) наш розум встигає шістдесят разів розмежувати реальність. Ми цього навіть не помічаємо, але за одну мить наша свідомість коливається до шістдесяти разів, здійснюючи такі розмежування. Коли виникла така двоїстість (двеша), у нас сформувалося стійке прийняття одного й відкидання іншого. Це відбувається на генному рівні, на рівні глибокої підсвідомості. Ми навіть у принципі не можемо припустити рівноцінність того, що нам не подобається, з тим, що нам подобається, або того, що приносить нам радість, із тим, що приносить нам страждання. Однак в абсолютному сенсі це справді так. І ми досягнемо звільнення лише тоді, коли пізнаємо це. Коли в нас укоренилася така двоїстість, ми схильні навішувати на реальність концептуальні ярлики. Тоді Всесвіт стає для нас звуженим, ми виокремлюємо зі сприйняття Всесвіту лише вузький спектр і називаємо це життям. Але реальність не хоче зважати на те, що ми звузили сприйняття Всесвіту. І коли приходить страждання, непостійність або смерть, наша свідомість виходить за межі цього вузького спектра. Але через сильне відкидання вона не може визнати інші спектри існування, і тоді виникають страждання. Слідом за двешею виникає абхинівеша.
Абхинівеша — це стійка підсвідома тенденція до задоволення почуттів або бажань. Навіть коли ми перероджуємося, пам'ять про це залишається. У нас є стійка тенденція повторювати такий досвід, тобто ми бажаємо знову ввійти в утробу, знову отримати тіло, знову за щось зачепитися й зафіксуватися, і тоді розум у бардо думає: «Чого б я тільки зараз не віддав, щоб знову отримати тіло й продовжувати мати звичні насолоди».
Авідья → асміта → рага → двеша → абхинівеша — таким є ланцюжок, який призводить до повного входження в ілюзію. Це нагадує процес засинання людини аж до того моменту, поки сновидіння повністю не візьмуть над нею владу. Це і є природа ілюзії.
Стан сну без сновидінь як ключ до розуміння
Запитання: Мене постійно мучать турботи; немає для мене спокою, хоча мені нічого не потрібно для щастя.
Махаріші: Ці тривоги діють на вас у глибокому сні?
Відповідь: Ні, не діють.
Махаріші: Зараз ви та сама людина чи відрізняєтеся від того, хто спав без жодних турбот?
Відповідь: Так, я той самий.
Махаріші: Тоді, безумовно, ці занепокоєння вам не належать, і ви самі винні в тому, що відносите їх до себе.
Рамана тут не розмовляє з людиною, а намагається пробудити її, безпосередньо дарує їй даршан самопізнання. Однак якщо багато клеш, а самскари сильні, то це неможливо зробити одразу. Один зі способів перебування в спогляданні — постійно налаштовуватися на стан сну без сновидінь, а згадуючи стан розуму уві сні без сновидінь, намагатися привнести його в це життя. Уві сні без сновидінь немає концепцій, немає образу тіла, там немає навіть натяків на страждання. Якщо ми оволодіваємо здатністю до медитації на цьому рівні, то можемо чітко розуміти, що в цьому світі не існує подвійності, немає страждань, і ми можемо існувати в ньому як чиста Свідомість. Однак тут ми забуваємо цей стан, і тоді виникає невідання. Перебувати в присутності — це те саме, що перебувати уві сні без сновидінь.
Співчуття та служіння в контексті недвоїстості
Махарші: З погляду джняни, або Реальності, біль, про який ви говорите, безперечно є сновидінням, як і світ, нескінченно малою частиною якого він є. Уві сні ви самі відчуваєте голод і бачите інших, які страждають від голоду. Поївши, ви, спонукувані співчуттям, годуєте інших, які також потребують їжі. Поки сновидіння триває, усі ті страждання голодних настільки ж реальні для вас, як і нинішня думка про лиха, які ви бачите у світі.
Тут було поставлено питання про те, як ставитися до світу: називати це сном і не бути заторкнутим стражданнями світу чи намагатися допомогти світові усунути страждання?
Лише коли ви прокинетеся, то виявите, що біль уві сні не був реальним. Ви могли щільно поїсти на ніч і лягти спати. Вам насниться, що ви, важко й довго пропрацювавши весь спекотний сонячний день, втомилися, зголодніли й відчайдушно хочете їсти. Прокинувшись, ви виявите, що ситі й узагалі не вставали з ліжка. Але з цього не випливає, що уві сні можна діяти так, ніби страждання, яке ви відчуваєте, нереальне. Голод уві сні має бути втамований їжею уві сні. Істоти, які страждають від голоду у вашому сні, мають бути забезпечені їжею в тому самому сні. Вам не можна змішувати два стани — сну й неспання. Поки ви не досягнете стану джняни й таким чином не пробудитеся від цієї майї, необхідно здійснювати соціальне служіння, полегшуючи страждання щоразу, коли ви їх бачите. Однак навіть тоді ви повинні робити це без ахамкари, тобто без відчуття «я — діяч», натомість відчуваючи: «я — знаряддя Господа». Так само не можна бути марнославним і думати: «Я допомагаю людині, яка нижча за мене, вона потребує допомоги». Ваша допомога людині має бути засобом поклоніння Богові в цій людині. До того ж усе таке служіння призначене для вас як Атмана, а не для когось іншого. Ви допомагаєте не комусь, а лише собі. Коли ми як ченці практикуємо нашу дгарму, ми здійснюємо наймогутніший акт допомоги всім живим істотам.
Сон Чоль Синиму одного разу поставили запитання:
— Коли ченці усамітнюються в горах, а світ страждає, хіба це не егоїстично?
Він засміявся й сказав:
— Я думаю, що ваш стан є егоїстичним.
Людина, яка поставила запитання, здивувалася. Тоді Сон Чоль Синим запитав її:
— Скільки людей у вашій родині?
Чоловік відповів:
— Троє.
— Ви живете заради своєї родини, тобто лише заради трьох людей у Всесвіті. Тепер подивіться на ченців, які ведуть суворе життя, день і ніч медитуючи та зрікаючись мирських благ, щоб досягти стану пробудження й допомагати всім істотам у Всесвіті. Не лише трьом близьким, а всім живим істотам у Всесвіті. То хто ж більш егоїстичний?
Цій людині довелося визнати, що її погляд більш егоїстичний.
Широкий погляд ченців на допомогу живим істотам
Річ у тім, що ченці мають ширші погляди на життя. Вони розуміють, що зможуть допомогти цьому світові лише тоді, коли самі звільняться від ілюзій. Світ для них не вичерпується маленьким колом сімейних чи дружніх стосунків. Допомагати можна незліченним істотам у Всесвіті. Люди — не єдиний клас істот, яким можна допомагати. Є стражденні духи, відьядхари, гандгарви, прети, кіннари, пішачі, істоти пекла внизу, боги нагорі, які не є пробудженими.
Коли ви набуваєте ширшого погляду на Всесвіт, ви починаєте розуміти, що означає допомога в істинному сенсі, ви більше не обмежені своїми вузькими уявленнями про допомогу. Ви розумієте, що всі живі істоти й об’єкти не є самодостатніми, що вони — частина вашого власного кармічного бачення, тому допомагати їм ви можете, здійснюючи власну практику.
Іншими словами, ми допомагаємо всім живим істотам, коли досягаємо звільнення, і тоді безліч живих істот, що перебувають у каналах нашого тіла й розуму, звільняються завдяки кармічному зв’язку з нами. Кожен, хто досягає звільнення, формує свій цілісний світ або свою чисту землю, свою мандалу. Він стає головним божеством цієї мандали, допомагаючи іншим живим істотам, які кармічно пов’язані з ним, інтегруватися в цю мандалу.
У безпочатковому минулому ви створили причини кармічного зв’язку з різними живими істотами не лише у світі людей, а й у світі девів, асурів, богів, духів, істот пекла. І коли хтось досягає звільнення, він стає центром Всесвіту, адже досягти звільнення — це означає стати центром Всесвіту. А коли він стає центром Всесвіту, світло сяйва його самонародженої Мудрості починає випромінюватися на всіх тих істот, з якими в нього були створені кармічні зв’язки, тому всі вони починають просвітлюватися. Таким чином створюється нова лока або нова чиста земля. Вважається, що кожен святий створює власну чисту землю. Можна сказати, що це новий зріз чистого сприйняття.
Вчення про страждання світу
Запитання: Існують широко розповсюджені лиха, що спустошують цей світ, наприклад голод та епідемії. Чому так відбувається?
Махаріші: Перед ким постають ці події?
Запитання: Але цього ще замало. Я бачу страждання всюди.
Махаріші: Ви не сприймали цей світ і його страждання у своєму глибокому сні, але усвідомлюєте їх зараз, коли не спите. Перебувайте в тому стані, у якому вони вас не засмучують: коли немає сприйняття світу, його страждання вас не зачіпають. Коли ви залишаєтеся Собою, Атманом, як у глибокому сні, то світ і його біди вас не торкнуться. Тому дивіться всередину. Спостерігайте Атман! Тоді настане кінець цьому світу та його стражданням.
Запитання: Але ж це егоїзм?
Махаріші: Світ не є зовнішнім, але оскільки ви помилково ототожнюєте себе з тілом, то бачите світ зовні, а його біль виразно відчувається вами. Але він нереальний. Шукайте Реальність і відкиньте це уявне відчуття.
Річ у тім, що проєкції вводять нас в оману. Це магічне шоу змушує нас повірити в нього, коли воно безперервно проєктується. Це нагадує ситуацію, коли людина сидить у кінотеатрі й дивиться фільм, у якому відбуваються війни та щось інше. Їй хочеться схопитися зі свого крісла й підбігти до екрана. Така людина, з погляду пробуджених, викликає усмішку. Пробуджений скаже їй: «Краще сядь на місце й спробуй зрозуміти, що це лише кінофільм». Це насправді дуже смішно, коли людина намагається підбігти до екрана й щось зробити з ним, замість того щоб увімкнути світло (запалити власну лампу), озирнутися в глядацькій залі та зрозуміти, що вона просто дивиться кінофільм.
Запитання: Чому Атман проявляється як цей жахливий світ?
Махарші: Для того, щоб ви могли шукати Його. Ви не бачите своїх очей, поставте перед ними дзеркало — і побачите їх. Так само і з творінням.
Коли Саї Бабу запитали, чому у світі стільки страждань, він відповів: «Це моя робота, я приходитиму у світ у вигляді страждань. Щоб ви страждали й нарешті зрозуміли, що потрібно усвідомити себе. Якщо ж ви не страждатимете, то ніколи не захочете прокинутися. Страждання — це частина цього світу, яка допомагає нам духовно зростати». Це складно зрозуміти, але ми замислюємося й звертаємося всередину лише тоді, коли бачимо ілюзії, які вже надто починають нам докучати.
Духовний шукач ставить запитання: «Що не так із Богом і Його творінням?» Рамана каже, що з Богом усе гаразд, а щось не так саме з вами. Людина постійно ставить це одвічне запитання, вона намагається звинуватити когось, окрім самої себе. Але насправді щось не так із нами та з нашим ілюзорним баченням, тому що ми маємо сильне неприйняття певної частини творіння. Творіння абсолютне, недиференційоване, однак ми відкидаємо одну частину творіння, а іншу приймаємо. Але Реальність цілісна, її не можна розділити. І коли ми сильно прив’язані до однієї частини творіння, то природно відкидаємо іншу його частину. Та частина, яку ми відкидаємо, вважається поганою: зі стражданнями, несправедливістю та іншим. Однак це лише наше кармічне бачення.
Запитання: Бог — досконалість. Чому ж тоді Він створив світ недосконалим? Результат відповідає природі творця. Але в цьому випадку це не так.
Рамана: Хто ставить це запитання?
Відповідь: Я — людина.
Рамана: Хіба ви відокремлені від Бога, що ставите таке запитання? Поки ви вважаєте себе тілом, ви спостерігаєте світ як щось зовнішнє, і його недосконалості очевидні для вас. Бог — це досконалість, і Його робота також досконала, але ви бачите її недосконалою через своє помилкове ототожнення з тілом.
Справді, абсолютна Реальність — це чистота й досконалість у всіх аспектах. Однак ми просто не можемо бачити цю чистоту й досконалість через сильну та стійку фіксацію на подвійності, на прийнятті й відкиданні.
Видіння в бардо та чисте сприйняття
Наприклад, у бардо людина бачить гнівних божеств. Ці божества постають такими, що п’ють кров, вони обвішані гірляндами з черепів, можуть мати жахливий вигляд, тримають у руках гаки, сокири, вигнуті ножі тощо. У бардо в людини можуть виникати видіння, у яких ці божества розпорюють їй живіт, витягають нутрощі, випивають її кров, висмоктують мозок тощо. Людина при цьому відчуває сильний жах. Вона не помирає, але з нею відбувається таке. І в неї виникає сильне неприйняття всього цього.
Однак настанови щодо проміжного стану кажуть, що ці видіння насправді завдадуть не більше шкоди, ніж опудало лева, адже всі ці видіння — це власні проєкції людини, це її власні енергії. Іншими словами, коли тіло розпадається, то з колін, попереку, п’ят виходять люті енергії, що складають розум і тіло. Зазвичай вони сприймаються як гнівні божества, схожі на людей. Чому вони сприймаються саме так? Тому що розум звик сприймати те, що було йому ближчим за життя. Тому зазвичай божества зображуються в людській подобі. Очевидно, що якби люди мали подобу слонів, то й божества бачилися б їм у подобі слонів. Божества — це чисте бачення.
Коли ці люті енергії маніфестуються в бардо, вони проявляються таким чином, але людина їх лякається, не може прийняти їх, інтегруватися з ними, самозвільнити їх до Ясного Світла. Тоді вона потрапляє в затьмарену, цілковито сплячу свідомість і стає одержимою цими видіннями, лякається й намагається від них сховатися, хоча це її власні думки-проєкції. Через те, що в неї виникає сильне заперечення, вона не може перебувати в рівному, безтурботному стані усвідомленості. Потім вона намагається сховатися в материнському лоні, і так відбувається переродження.
Практика чистого бачення
Коли ми зрозуміємо, що навколишній світ — це прояв нашого «Я», у нас не буде щодо нього ні прив’язаності, ні заперечення. Тому в тантрі є практики (садхани) з гнівними божествами. Коли ми тренуємося сприймати їх як щось чисте й позитивне, без заперечення, тоді страхітливі божества не здаються чимось неправильним. Ми допускаємо це як щось святе й чисте, попри те, що вони мають чашу з черепа, наповнену кров’ю, на шиї в них висять гірлянди з черепів, у руках вони тримають мечі, ножі тощо. Ми сприймаємо їх просто як люті енергії божеств. Тоді ми ставимося до цього спокійно, здатні визнати це проявом чистого бачення, а наш розум зберігає чистоту й спокій.
Зазвичай такі методи використовуються в крія- і чар'я-тантрі. У лайя-йозі не використовуються спеціальні методи візуалізації, практики особливих форм божеств, однак таке чисте бачення породжується самим спогляданням. Іншими словами, якщо наше споглядання набуло сили, то, стикаючись із такими образами, ми сприймаємо їх чистими, оскільки тоді весь світ сприймається нами як прояв Брахмана (мандала), усі живі істоти — як форми божеств, а всі звуки — як мантри.
Це чисте бачення означає, що ми здатні бачити в усьому прояви ліли абсолютної Реальності. У нечистому баченні, коли ви зустрічаєтеся з негідною людиною, то сприймаєте її як негідну людину, і якщо вона неправильно поводиться щодо вас, то це вам не подобається. У чистому ж баченні ця негідна людина — це певний прояв гнівних аспектів абсолютної Реальності, а будь-яка її поведінка щодо вас — це ліла, незбагненна гра, яка дає вам урок чистого бачення та неприв'язаності до себе. Чому ми дотримуємося різних принципів взаємин? Це також урок чистого бачення.
Чисте бачення означає, що ми розглядаємо будь-які прояви, що відбуваються, як абсолютні. Наприклад, якщо хтось говорить вам гнівні слова, то в чистому баченні це слід розглядати так: «Безсумнівно, це гра абсолютної Реальності, яка дає мені урок неприв'язаності до власної особистості». Навчитися сприймати все в чистому баченні — це означає набути такого глибокого стану присутності усвідомленості, який більше не руйнується, і бачити за всіма формами гру абсолютної Реальності (лілу). Ліли бувають мирними, а бувають і гнівними, але все одно це гра, подібна до гри божеств. Істинний практик завжди розпізнає такі ігри. Практик, який є неуважним, не розпізнає їх, він помиляється і знову впадає у двоїстість.
Коли ви дивитеся на монахів, сприймайте їх як божеств або як будд. Сприймайте так навіть того, хто, на вашу думку, не є ані божеством, ані буддою. Думайте так: «Безсумнівно, його чудесна сутність проявляється відповідно до моєї карми, це для мене урок чистого бачення. Якщо я не засвою цього уроку, то не здобуду глибокого споглядання».
Коли пробуджений дивиться на інших людей, він бачить лише пробуджених. Люди можуть не здогадуватися про це й страждати, проте в абсолютному сенсі всі вони є пробудженими та від початку досконалими. Тому кожна жива істота у Всесвіті, кожна людина гідна поклоніння. Питання в тому, щоб ми не забували про це.
Коли ми набуваємо такого погляду, наші взаємини очищуються і стають гармонійними. Ми вже не можемо по-справжньому гніватися на когось, ненавидіти чи прив'язуватися. Але ми можемо захоплюватися кожною живою істотою, вбачаючи в них гру абсолютної Реальності, і тоді всі живі істоти даватимуть нам урок істинного чистого бачення.
