Коментар до тексту «Сто тисяч пісень Міларепи»
Потім Джецун повернувся до печери Боддхі в Рагме. Його колишні дарувальники служили йому й підносили підношення. І він залишався там у доброму настрої. Одного разу до нього прийшли два юні пастухи. Молодший запитав:
– Дорогий Ламо, чи є в тебе товариш?
Міларепа відповів:
– Так, є.
– Хто він?
– Його звуть друг Боддхі серця.
– Де він зараз?
– У домі свідомості вселенського насіння.
– Що ти маєш на увазі?
– Моє власне тіло.
Тоді старший сказав:
– Ламо, ми краще підемо, якщо ти не можеш нам пояснити.
Але молодший запитав:
– Чи означає це, що ця свідомість є ум сам по собі, а фізичне тіло – дім ума?
– Так, це правильно.
Юнак продовжував:
– Ми знаємо, що хоч дім зазвичай належить лише комусь одному, багато хто може увійти туди, і тому в домі завжди перебувають кілька людей, які живуть там. А як же в тілі? Лише один ум? Чи багато? Якщо багато, як вони тоді уживаються один з одним?
Хоча споконвічна свідомість існує одна, у відносному сенсі таких свідомостей багато, їх ще називають чайтасика. Якщо споконвічна свідомість, ум – це споконвічний розум, подібний до простору світла, то чайтасика – це маленькі розумки, які перебувають у тілі й закріплюються за допомогою пран. Такі розумки діють несвідомо. Можливо, ви розумієте, як під час медитації можуть виникати різні дивні думки, яких ви не думали, можуть пропливати слова, що виникають зсередини, видіння або просто різнорідні рухи свідомості – це все чайтасика, тобто маленькі волічки, які населяють наше тіло й хочуть жити самі по собі. Можна сказати, що це теж ми, але тільки в несвідомому варіанті, це ті частини несвідомого ума, які недисципліновані й не прагнуть до звільнення.
– Добре. Що стосується кількості умів у тілі, то тобі краще самому перевірити це.
– Я постараюся.
На цьому хлопці попрощалися й пішли додому. Наступного ранку молодший із них знову прийшов до Міларепи:
– Дорогий учителю, учора ввечері я намагався з’ясувати, що таке мій ум, як він працює. Я спостерігав за ним уважно й виявив, що в мене є лише один ум. Навіть якщо хтось захоче, він не зможе вбити цей ум.
Молодий пастух, завдяки гострим здібностям, одразу зрозумів суть справи. Незважаючи на те, що в нас багато маленьких розумків, наш істинний ум лише один. І йогін високих здібностей одразу пробуджується й відкриває розуміння цього одного ума.
Той, хто відкриває розуміння одного ума, навіть якщо він ще не здобув самадхі, відрізняється непохитністю свідомості й великою вірою.
Як би сильно людина не хотіла розлучитися з ним, він не піде. Якщо спробувати впіймати його, то не схопиш, і, стискаючи, не втримати його. Якщо захочеш, щоб він залишався на одному місці, він не зупиниться, а якщо відпустиш – не піде. Хочеш зібрати його – його не впіймати, намагаєшся побачити його – він не видимий. Намагаєшся пізнати його, але його не можна пізнати. Якщо думаєш, що це щось реально існуюче, і відкидаєш, він не покидає тебе. Якщо думаєш, що він не існує, ти відчуваєш, як він продовжує свій біг. Ум є щось світне, усвідомлююче, недремне.
Надсвідомий потенціал ума
Що слід зрозуміти зі слів «ум – щось світне, усвідомлювальне». Це означає, що наш надсвідомий ум перевершує наше нинішнє усвідомлення. Наприклад, якщо ви уявите якогось геніального музиканта, письменника чи вченого, то наш одвічний ум є таким геніальним ученим або музикантом. Здібності нашого глибинного уму перевершують наші власні здібності. У світській медицині вважається, що людина використовує з мільярдів клітин мозку лише п’ять відсотків. Якщо вона використовує десять – вона стає талантом, а якщо використовує більше десяти – вона стає генієм. Якщо говорити про святих, вони використовують приблизно від тридцяти до вісімдесяти відсотків потенціалу мозку. Якщо говорити про махасіддхів, вони використовують від дев’яноста до ста відсотків.
Наприклад, був у Тибеті святий на ім’я Лончен Рамбжампа. Коли він помер, і його тіло спалили, то на місці мозку утворився світний камінь незвичайного кольору, який формою нагадував мозок. Зазвичай від тіла святого після спалення залишаються шаріра, або рінксел, – маленькі камінці. Це ті сутнісні творчі краплі, що містяться в тілі, про які ми говорили. А в тілі святого, який виконував спеціальні практики, вони концентруються і згущуються. Залежно від того, яка практика виконувалася, вони можуть бути червоного, чорного, жовтого або білого кольору. Практикуючі дзен також говорили, що після кремації святого залишаються шаріра.
Але після кремації цього святого залишилася одна велика шаріра. Його мозок перетворився на один світний камінь. І коли монахи з одного монастиря відкололи від нього шматочок як реліквію, то через деякий час на цьому місці знову виріс відсутній шматочок, наче його й не відколювали. За цими ознаками можна було визначити, що цей святий реалізував один із рівнів звільнення – ілюзорне тіло.
Що означає реалізувати потенціал мозку на дев’яносто або сто відсотків? Це означає, що максимальна кількість прани перебуває в сахасрара-чакрі. Енергія щедро зрошує сома-чакру, аджна-чакру, лалана-чакру, сахасрара-чакру, і тоді починають розквітати небувалі здібності. Як це проявляється? Наприклад, така людина під час медитації завжди чує приємні звуки, вона завжди бачить прекрасні образи, перед її очима виникають чудесні картини, величні мандали, приголомшливі пейзажі. Якщо прана концентрується в цій чакрі, то вона стикається лише з чудесними або божественними проявами. Її відвідують осяяння, вона переживає одкровення одне краще за інше. Раптом вона відчуває, що в неї пробуджується розуміння в будь-яких сферах, куди вона спрямує свідомість: винаходи, музика, живопис, філософія. На що б вона не кинула свій погляд, раптом її осягає найглибша ясність. Такий стан святого, коли в нього достатньо енергії, і він перебуває в самадхі.
Або він у тонкому тілі постійно бачить благословення, коли божества чи інші живі істоти, якісь душі роблять йому підношення, дають йому нектар, кладуть квітку на голову, вішають гірлянду. Наприклад, багато святих говорять після пробудження, що їм снилося, як боги робили їм величезні підношення.
Внутрішні божества і боги-захисники
Що означають божества або боги? Це чисті тонкі енергії в тілі самого йогіна. Наприклад, коли ви молитеся Даттатрєї або звертаєтеся з проханням до Рамалінги, то Рамалінга зовні і Рамалінга всередині невіддільні. І в потоці вашого уму також є чистий канал, чиста свідомість, надсвідомий стан, який набуває образу Рамалінги. Він мудріший за вас, володіє ясновидінням і може робити дещо в астральному світі. Це ще не сам Рамалінга, це тонка частина вашого уму, яка виникає завдяки шануванню або зверненню до Рамалінги. Коли ж вона повністю просвітлюється, вона стає невіддільною від Рамалінги. Те саме можна сказати і про практику шанування інших святих.
Одного разу мати одного солдата, який воював у Чечні, помолилася Ксенії Петербурзькій. Коли цей солдат стояв на посту, його викликали і сказали, що прийшла його мати. Солдат подумав, що мати не могла прийти, тим більше вона не ходила в зеленій кофті й червоній блузці та спідниці. Коли він прийшов на пропускний пункт, там уже нікого не було, але саме в той момент у те місце, де він стояв на посту, влучив снаряд, стався вибух. Він подумав, що сталося диво. Коли він потім розповів про це матері, вона сказала, що перед цим молилася Ксенії Петербурзькій. Завдяки такому зверненню Ксенія Петербурзька і свідомість матері спроєктували образ, який врятував солдата. Такі прояви називають богами-захисниками або внутрішніми божествами, які населяють потік нашої свідомості. Це частини нашого «я», тільки мудріші й більш усвідомлені.
Міларепа тут говорить, що ум самосвітний і самопроменистий. Тому наш ум, його первісна природа навіть вища, ніж такі прояви. Він має ще більший свідомий потенціал, оскільки навіть ці боги-захисники й внутрішні божества, які проявляються, походять із надсвідомого стану Ясного Світла. Тобто, якщо говорити простішою мовою, то кожен із нас у потенції є генієм, прихованим під оболонкою фізичного тіла, тільки він ще поки не дістався до свого потенціалу.
– Одним словом, важко сказати, що таке ум насправді. Будь ласка, будь такий добрий, поясни мені значення ума.
Відповіддю Міларепи була пісня:
– Слухай мене, дорогий пастуху, захиснику овець! Слухаючи мову про смак цукру, не можна відчути його солодкість.
Ум має самопроменистість і надсвідомий потенціал. Наприклад, коли ваш потенціал підвищується, то здатність сприймати інформацію стає дуже великою. На початку, коли ви слухаєте лекції, ви вловлюєте приблизно п’ятнадцять відсотків того, про що йдеться, тому що обсяг запам’ятовування або сприймаючої свідомості невеликий. Коли ваш рівень енергії та ясності підвищується, ви можете розуміти приблизно вісімдесят відсотків, дев’яносто і навіть більше.
Коли ваш рівень енергії стає ще вищим, коли ви перебуваєте безпосередньо в Джерелі, то ви можете розуміти навіть більше, ніж вам говориться. Що це означає? Вам можуть сказати звичайну, навіть мирську, інформацію, але ви її зрозумієте з абсолютної точки зору. На цьому рівні святий отримує даршан від мирських людей, корів, каменів, дерев, тобто від усього того, що він сприймає. Його ступінь розуміння набагато глибший, тому що він бачить усе як Абсолют.
– Слухаючи мову про смак цукру, не можна спробувати солодкість, хоча розумом можна зрозуміти, що таке солодкість. Ум тут не здатний до безпосереднього досвіду. Тільки язик може знати це. Так само неможливо повністю побачити природу ума, хоча можна вловити її миттєво, коли на неї буде вказано іншими. Якщо не хапатися за це миттєве бачення і продовжувати пошуки свого ума, то зрештою бачиш її повністю. Дорогий пастуху, таким способом ти маєш спостерігати за своїм умом.
Тоді юнак сказав:
– У такому разі, дай мені, будь ласка, настанови, і сьогодні ввечері я вдивлюся в ум. Завтра я прийду знову й розповім тобі про результат.
Практика вдивляння в ум
По суті, бути в природному стані й споглядати – це безперервно вдивлятися в ум. Припустімо, якщо ви втратили контроль усвідомленості, впали в гнів або в прив’язаність, якщо у вас виникло замішання чи роздратування, то це означає, що ви забули головну практику й перестали вдивлятися в ум. Коли ми вдивляємося в ум, то виявляємо цей безмежний простір і бачимо, що лише наша неуважність ігнорувала цей безмежний простір. Однак вдивлятися в ум – це не означає бачити тільки цей простір і більше нічого.
Якщо ми думаємо, що всередині нас є ум, сяючий простір, і втягуємо почуття всередину, як при пратьяхарі, більше не бажаючи нічого бачити, то це означає, що ми не вдивляємося по-справжньому в ум. Ми лише поверхово розуміємо принцип природи Ума. Коли ми глибше вдивляємося в Ум як такий, ми виявляємо його якість всепроникнення. Це означає, що він однаково перебуває як усередині, так і зовні, що цей Ум є не чим іншим, як самим Брахманом, Абсолютом, оскільки, крім нього, немає іншого ума.
Що не дає нам бачити цей абсолютний Ум усередині або зовні? Втрата усвідомленості, яка викликається прийняттям або відкиданням. Замість того щоб усвідомлювати, наш ум часто зіскакує на іншу доріжку – доріжку мирського ума, пов’язаного з відкиданням або прив’язаністю. Щойно всередині нас виникає протидія чому-небудь або прив’язаність, притягання, захопленість, то це чітко вказує на зісковзування ума, на втрату природного стану Ясного Світла.
Іноді ми навіть спочатку не розуміємо, як відбувається таке зісковзування, ми думаємо, що нічого особливого не сталося. Тобто ми не помічаємо цей процес, оскільки помітити його можна лише тоді, коли ми перебуваємо в глибшому стані усвідомленості.
Міларепа відповів:
– Дуже добре. Коли прийдеш додому, постарайся знайти колір ума. Він білий, червоний чи якийсь інший? Яка його форма? Він довгастий, круглий чи якийсь інший? А також спробуй визначити, в якій частині твого тіла він мешкає?
Наступного ранку, коли зійшло сонце, пастух вигнав овець і пішов до Міларепи. Той запитав його:
– Чи намагався ти вчора ввечері визначити, на що схожий ум?
Хлопчик відповів:
– Так, намагався.
– Ну і як?
– Отже, він прозорий, сяйний, рухливий, непередбачуваний. Його неможливо схопити. У нього немає ні кольору, ні форми. Коли він об’єднується з очима, він бачить, коли з вухами – чує, коли з носом – відчуває запах, коли з язиком – відчуває смак і говорить, а коли з ногами – ходить. Якщо тіло збуджене, то схвильований і ум. Зазвичай ум керує тілом. Коли воно в добрій формі, ум може розпоряджатися ним через волю. Але коли тіло стає старим, і його розбивають неміч і параліч, ум не стане тягнути його за собою, а викине, не замислюючись, як викидають камінь після самоочищення. Ум великий реаліст і легко пристосовується. З іншого боку, тіло не залишається спокійним або слухняним і часто завдає уму неприємностей. Воно причина страждання і болю, яка доводить ум до втрати самоконтролю.
Коли ми дивимося одне на одного або на себе в дзеркалі, ми, звісно, пов’язуємо себе з тілом, це так. Однак, з точки зору святих або богів, тіло – це лише видима частина айсберга, а найбільша або величезна частина знаходиться за межами тіла. І якщо пам’ятати про це, то завжди можна краще налаштовуватися на природний стан.
Хоча більша частина знаходиться за межами тіла, але це тіло є дорогоцінним, тому що в ньому можна відточувати споглядання. Вважається, що лише великі святі можуть відточувати споглядання у верхніх світах форм, потрапивши на небеса. Звичайні люди не можуть цього робити, тому що там сильні тенденції до насолоди, і свідомість прив’язується до них. Тому просунуті практики бажають втілитися у світи на кшталт людських, щоб мати фізичне тіло людини, в якому можна відточувати споглядання.
– Уночі, коли людина спить, ум іде. Так, він і справді дуже старанний і працьовитий, він завжди чимось зайнятий. Я усвідомлюю, що всі мої страждання спричинені ним».
На що Міларепа заспівав:
– Слухай мене, юний пастуху! Тіло перебуває між свідомим і несвідомим станом, тоді як ум – вирішальний фактор, точка перетину. Той, хто терпить страждання в нижчих світах, – бранець сансари, а ум може звільнити тебе від сансари. Ти й справді хочеш досягти іншого берега? Тобі справді потрібне місто благоденства і свободи? Якщо ти хочеш іти, миле дитя, я можу показати тобі шлях і дати настанови.
Пастух відповів:
– Звичайно, дорогий Учителю, я вирішив пуститися на його пошуки.
Тоді Міларепа запитав:
– Як твоє ім’я?
– Саньчжи Чхаб.
– Скільки тобі років?
– Шістнадцять.
Після цього Міларепа дав йому повчання про прийняття Прихистку, коротко пояснивши йому перевагу і важливість цього. Потім він сказав:
– Коли повернешся додому сьогодні ввечері, не переставай повторювати слова Прихистку. Разом із тим старайся зрозуміти, що приймає Прихисток – ум чи тіло? Повідом мені завтра про результат.
Істинний Прихисток
Спочатку учень приймає Прихисток на рівні тіла: промовляє формулу Прихистку або робить простягання. Але його ум ще не перебуває в істинному Прихистку. Лише коли ум приймає істинний Прихисток, в учневі зароджується певне розуміння природи Ума і Гуру-йоги, зароджується проблиск просвітлення.
Наступного ранку пастух прийшов і повідомив Міларепі.
Дуже важливо прийняти такий Прихисток на рівні ума. В іншому разі, навіть маючи чернече вбрання, наш ум намагатиметься прийняти прихисток у чомусь несуттєвому, недгармічному, але у своїх думках, у власному его, в особистих планах і надіях думати, що це важливе, дгармічне. Про зовнішнє я не говорю, оскільки монахи зазвичай не приймають прихисток у зовнішніх речах, це більше характерно для мирян. Але всередині також є дуже багато мирських речей, і ум через недосвідченість може приймати їх за прихисток. Наприклад, ум може приймати прихисток у різних видах ясності, у тонких містичних досвідах, які насправді є просто черговою оманою, в особистих бажаннях, пов’язаних з егоїзмом. Навіть порожнеча може стати різновидом омани. Усе це половинчасті, неістинні прихистки.
Зрештою, коли наш ум здобуває розуміння споконвічного Ясного Світла, він утверджується в прихистку Ясного Світла і ніколи більше не сумнівається. Як перевірити, чи прийняв ум істинний Прихисток, чи ні? Чи є прив’язаність до чогось, чи ні? Якщо прив’язаність зберігається, хай це буде внутрішній стан або якийсь зовнішній об’єкт, значить, це ще неістинний прихисток і треба продовжувати шукати повніший, глибший Прихисток. Лише той стан ума, в якому немає справжніх прив’язаностей або будь-якої фіксації, є справжнім, істинним Прихистком.
Питання: «Скажіть, будь ласка, як послушникові здобути істинний, глибокий Прихисток? Окрім найпростіших речей, які ми можемо робити, що ще можна зробити, щоб укорінитися, поглибитися? У двох словах...»
Без тривалого керівництва Гуру це неможливо, і в двох словах це неможливо описати. Робіть усе, що ви робите, без егоїзму і завжди будьте уважні. У міру практики все очищуватиметься, і цей стан істинного Прихистку виходитиме на перший план, а неістинний прихисток відкидатиметься, відсікатиметься подібно до відпрацьованого ступеня в багатоступеневій ракеті. Хтось поки що вхопився за другий ступінь і на ньому рухається, у когось і третій ще не відлетів, але найбільша коштовність у ракеті міститься в інших відсіках. Щось подібне відбувається і з нами в духовній практиці.
Поглиблення настанов у міру просування
Чим далі ми йдемо, тим більше нам треба дослухатися до настанов. На початку настанови для нас мають грубу форму, тому що тонку ми не можемо вловити. Наприклад, кажуть: «Ставай монахом, не їж м’яса, не займайся сексом, дотримуйся розпорядку, роби намасте, співай мантру Гаятрі, роби кумбхаку, очищай наді». Тобто спочатку даються загальні настанови, яких на початкових етапах цілком достатньо. І перші два роки навіть на таких простих настановах можна добре просунутися.
Але чим далі ми йдемо, тим настанови стають тоншими і такими, що вимагають особливого розуміння. Наприклад: «Практикуй самоосвобождення, перебувай у природному стані, проявляй гнучкість, об’єднуй споглядальну присутність із зовнішніми об’єктами». Ці настанови вже вимагають вашого розуміння.
Нерозуміння якихось настанов може призвести до того, що учень помилятиметься у своїй практиці. Чим далі ви йдете, тим настанови ще тонші. Наприклад: «Виконуй об’єднання зі світлом, виконуй насичення бхавани природного стану, інтегруй присутність з елементами». Тобто це ще вищий пілотаж. Тому ми завжди повинні проникати в суть настанов, прагнучи зрозуміти, що вони означають, і робити так доти, доки не зрозуміємо, як їх застосовувати, щоб наша духовна практика була переможною.
Коли, наприклад, кажуть учневі: «Тобі бракує гнучкості», то на це слід звернути увагу й спробувати зрозуміти, що означає «гнучкість». Або кажуть: «Ти зациклений на внутрішніх даних». І тоді слід з усією серйозністю подумати: «Справді, на чому ж я зациклений?» Або кажуть: «Ти сидиш на умі. Ти взагалі ще неконцептуальну природу не зрозумів. Ти поки що перебуваєш на рівні слів». У цьому разі йогін має замислитися: «Що означає “на рівні слів”? Як мені вийти за слова, що потрібно зробити для цього?» Або кажуть: «У тебе часте дихання. Як можна споглядати з таким диханням? Тобі треба працювати з каналами». Тоді йогін звертає на це увагу. І такі тонкі моменти, якщо ми їх використовуємо, можуть скоротити шлях нашої реалізації на десятки років.
Дослідження природи того, хто приймає Прибіжище
– Дорогий Учителю! Учора ввечері я намагався зрозуміти, що з двох приймає Прибіжище – тіло чи ум. Я зрозумів, що ні одне, ні друге. Спочатку я спостерігав за тілом. Кожна частина від голови й до кінчиків ніг має свою назву. Я запитав себе: «Те, що приймає Прибіжище, – це все тіло?» Але це не може бути так, бо щойно ум залишає тіло, воно більше не існує. Люди називають таке тіло трупом, і, звичайно ж, воно не може бути шукачем Прибіжища. Більше того, коли воно розкладається, то це вже навіть не труп, отже, те, що приймає Прибіжище, не в тілі.
Потім я запитав себе: «Те, що приймає прибіжище, – це ум?» Але ум не може бути шукачем Прибіжища, оскільки ум – це ум, і ніщо інше. Якщо сказати, що ум теперішній, або ум у цей момент, – це реальний ум, а ум, що йде за ним, – це той, що приймає Прибіжище, то це буде вже два уми, і тоді їм обом мають бути дані назви, такі як «теперішній ум» і «майбутній ум». До того ж під час шукання Прибіжища і теперішній, і наступний уми вже минули. Якщо сказати, що вони обидва приймають Прибіжище, то ум тоді постане як щось незмінне, що ніколи не зростає і не припиняє існувати. Якщо це так, то в усіх минулих і майбутніх життях, шести світах сансари нам потрібен саме цей шукач Прибіжища і ніщо інше, але я не пам’ятаю нічого зі своїх минулих життів і не знаю, що станеться в майбутньому. Уми минулого року і вчорашнього дня минули. Завтрашній ще не прийшов, нинішній, поточний не зупиняється. О, мій учителю, змилуйся, дай мені, будь ласка, пояснення. Я виношу все на твій суд. Ти знаєш усе, ти знаєш, що мені потрібно.
У відповідь на прохання Міларепа заспівав:
– Я щиро звертаюся до мого Гуру, який збагнув істину «не-я». Я звертаюся тілом, мовою й умом.
Дуже важливо, коли ви практикуєте як послушники, бути налаштованим на вчення, щоб максимально отримати користь від нього, увібрати його, як серце своїх грудей. Якщо налаштованість на вчення слабка, то навіть через п’ять років у вас можуть бути прогалини в знаннях. Якщо ви налаштовані на вчення, то сутність Дхарми оголюється.
Бути налаштованим на вчення – це не означає лише книжки читати, оскільки вчення проявляється безпосередньо в нашому житті. Наприклад, якщо людина негармонійна з іншими, я точно знаю, що вона налаштована не на вчення, а на якісь свої особистісні дані, тобто дух вчення в неї ще не проник.
