Дзен-притчі: Шлях до прямої реалізації без ментальних конструкцій

Коментар до тексту «Притчі дзен»

Одного разу до Юшу прийшов монах і запитав:

– Як мені жити самому на вершині гори?

Юшу відповів:

– Навіщо ти залишаєш свій дзен у долині, а сам видираєшся на гору?

Ці історії з погляду вчення є для нас своєрідною символічною та позазнаковою передачею.

Монах запитав: «Як мені жити на самоті на горі?» Учитель йому відповів: «Навіщо ти залишаєш у долині свою реалізацію і видираєшся на гору?»

Що хотів сказати вчитель? Він хотів йому сказати таке: «Те, що є тут, є всюди; те, чого немає тут, немає ніде. Ти не знайдеш початкову Сутність на горі чи деінде, окрім як у тому стані, в якому ти просто зараз перебуваєш».

Так само, коли ми будуємо ілюзорні плани й прилипаємо до них, нам потрібно запитувати себе: «Навіщо ми залишаємо свою реалізацію в долині і намагаємося видиратися на гору? Чому ми просто зараз не перебуваємо в початковій Сутності, а пов’язуємо це з якимись завтрашніми надіями?»

Один монах запитав Фаєня:

– Що таке крапля води з джерела, яке знаходиться в долині шести патріархів?

Фаєнь сказав:

– Ця крапля води з джерела, що в долині шести патріархів.

«Джерело долини шести патріархів» — це не якесь географічне джерело, а всевишнє Джерело. З нього п’ють усі патріархи, незалежно від того, до якої традиції вони належали.

Монах запитав: «Що таке крапля води з цього джерела? Що таке власна реалізація?» Учитель відповів йому: «Ця крапля води з джерела шести патріархів».

Це означає, що немає жодних коментарів, немає вигадок, немає побудов, немає обговорень. Це гранично простий, але водночас глибокий стан. Учитель просто відобразив його, відгукнувшись на запитання монаха.

Коли ми відображаємо події та ситуації дзеркалом ума, не інтерпретуючи їх, виходячи з власних понять, тоді ми п’ємо з Джерела в долині шести патріархів.

Коли ми починаємо давати коментарі й оцінки, хапаємося за них, ми вже перестаємо пити з цього Джерела. Початковий ум безумовно простий, але наш дрібний понятійний ум намагається все ускладнити, створивши порівняння, викликавши пам’ять тощо. У момент такого ускладнення він плутається в цьому і перестає пити з всевишнього Джерела, з якого п’ють патріархи.

Якщо ви можете взаємодіяти з будь-якою проблемою, не ускладнюючи її, тобто не давати їй ментальних оцінок, не аналізувати (принаймні, не хапатися за аналіз), не впадати в залежність від власних оцінок, а просто дивитися на неї прямо, очима інтуїтивної свідомості, то ви не втратите це Джерело, і тоді будь-яка проблема буде розв’язана. Вона не обов’язково буде розв’язана, виходячи з тих уявлень, у яких ви живете. Вона буде розв’язана в принципі, початково. Можливо, вона взагалі зникне, тому її навіть не треба буде розв’язувати.

Учитель відповів: «Це проста свідомість без мислеконструкцій, які заплутують тебе. Це оголена свідомість, у якій ти перебуваєш просто зараз. То чому б тобі не побачити її самому, щоб отримати відповідь на це запитання?»

Однак якщо ум не відчуває її, то він намагається будувати ці мислеконструкції. Тоді він у них заплутується. Завдання в тому, щоб побачити за мислеконструкціями просту, чисту ясність і здобути до неї довіру.

Чаошуань сказав:

«Не йдіть шляхом пташиного ума.

Не одягайтеся раніше, ніж ви з’явилися на світ.

Не вважай теперішній момент вічністю.

Не виражай себе раніше, ніж будеш народжений».

Перша настанова: «Не йдіть шляхом пташиного ума».

«Пташиний ум» — це зморщений, стиснений ум, який дуже неспокійний, завжди відволікається, стрибає від одного об’єкта до іншого, втративши сутність. Такий «пташиний ум» дуже залежний від зовнішнього, монахові не можна йти за ним. Монах, який іде шляхом «пташиного ума», перебуває в постійному неспокої. Він втратив свій центр.

Друга настанова: «Не вдягайтеся раніше, ніж ви з’явилися на світ».

Що це означає? Перш ніж ми з’явилися на світ, у нас було ненароджене, споконвічне єство — сахаджа-таттва, наша первісна Сутність. Але коли ми з’явилися на світ, то почали надягати на неї оболонки — тонкі тіла, грубі та інше. Разом із цим з’явилися, виросли его (ахамкара), пам’ять (читта), свідомість загалом, манас (оцінювальний ум), п’ять карма-індрій (органи дій) і п’ять джняна-індрій (органи чуття). Ми почали пов’язувати себе з усіма цими складними речами, ми вдяглися в це, почали ототожнювати себе з цим.

Цей учитель каже: «Не ототожнюй себе ні з чим, окрім того, що було твоїм єством до народження — сахаджа-таттвою. Не надягай на себе більше нічого, усе інше — не твоє».

Ми смертні, коли ототожнюємо себе з тим, що народилося. Але якщо ми ототожнюємо себе з тим, що не народилося, що є ненародженим, то здобуваємо тіло безсмертя.

Третя настанова: «Не вважай теперішній момент вічністю».

Цей учитель каже: «Не занурюйся сліпо в події. Світ непостійний. Вічність існує, але вона не в часі, а за межами часу. Якщо хочеш здобути вічність, то вийди з минулого, теперішнього і майбутнього в те місце, де немає часу. Не ототожнюйся з миттєвим».

Якщо ви надаєте значення теперішньому моменту в тому сенсі, що занурюєтеся в якісь вигадки, несвідомо вплутуєтеся у взаємини, то ви втрачаєте вічність.

Четверта настанова: «Не виражай себе раніше, ніж будеш народжений».

Це дуже важлива настанова. Який сенс у вираженні, якщо ти ще не досяг реалізації? Воно не матиме жодного сенсу, тому що буде подібне до вираження уві сні або вираження сліпого. Іншими словами, отримавши якусь внутрішню реалізацію, бережи її, не розплескуй, не намагайся хвалитися перед іншими, уявляти себе тим, хто має досягнення. Поки ти ще не народився, не виражай себе, бережи себе і свою реалізацію. Якщо ти почнеш виражати себе завчасно, то навіть та мала реалізація, яка в тобі є, покине тебе.

Я якось приїхав до однієї людини, яка запросила мене в гості. Він показував мені свій вівтар, розповідав, як практикує, які магічні сили він набув.

Я сказав:
— Це все добре, звісно, але тобі варто було б зустрітися з майстром.

Він заперечив:
— Так я і є майстер.

Я сказав йому:
— Ні, ти ще не майстер, а підмайстер. Ти просто ще лопух. Поки ти не отримаєш підтвердження від справжнього майстра, будеш і далі блукати в темряві.

Він навіть трохи образився. Але коли на другий день він отримав пряму передачу, його думка повністю змінилася. Він із подивом подивився на мене і сказав:
— А у вас є ще монахи, які теж так можуть?

Я відповів:
— Насправді це лише самий початок. Тепер ти розумієш, чому я сказав, що ти лопух?

Якщо ви назвете себе майстром завчасно, не отримавши реалізації, то хтось обов’язково скаже вам, що ви лопух. У цьому сенс. Якщо ж ваша реалізація істинна, вона сама притягуватиме до вас богів, людей, духів і надихатиме їх на духовний шлях.

Одного разу, коли Тешуань працював у саду, він побачив монаха, що наближався до нього дорогою. Тешуань замкнув ворота. Монах постукав у ворота.

Тешуань запитав:

– Хто це?

Монах відповів:

– Левеня.

Тешуань відчинив ворота. Монах уклонився вчителю. Тешуань стрибнув йому на спину, ніби це й справді був маленький лев, повалив його на землю і сказав:

– О, дияволе, де ти був?

Майстер працював у саду в монастирі, а монах ішов дорогою. Коли майстер побачив його, він замкнув двері, намагаючись перевірити його усвідомленість. Коли монах постукав, він запитав: «Хто це?», намагаючись таким чином звернути розум учня всередину, до суб’єкта. Учень був трохи усвідомлений, уже мав певний «смак» природного споглядання, тому хотів продемонструвати, що він пильний, і сказав: «Левеня». Він ще не повністю реалізував левину природу, проте вже мав певне розуміння, тому сказав, що належить до левів. Але якщо ви кажете щось майстру, вам доведеться відповідати за ці слова, оскільки реакція майстра тотальна. І Тешуань одразу влаштував монаху перевірку, стрибнув на нього згори й повалив на землю. Монах у цей час втратив усвідомленість, тобто його левина природа була збита цією перевіркою. Тоді Тешуань сказав: «Дияволе, де ж ти був?» Іншими словами, він ніби запитав: «Чому ж ти дозволив своїй левиній природі піти? Чому ти втратив усвідомленість через це?»

Не обов’язково гуру стрибатиме вам на спину з-за дверей. Способів перевірити пильність достатньо. У кожної школи вони свої.

Коли Яньшуань сидів у медитації, до нього безшумно підійшов монах і став поруч із ним. Яньшуань упізнав монаха і накреслив у пилюці коло, а потім подивився на монаха. Монах не зміг відповісти.

Один ясновидець з України років п’ять тому сказав:
— Свамі Вішну Дев, я знаю, чому ви так легко розбираєтеся в коанах. Ви були в минулому житті шостим патріархом. Я можу точно сказати минуле життя будь-якої людини, аж до року.

Я відповів:
— Можете вірити, а можете ні, але мені достатньо того, ким я зараз є.

Три принципи вчення

Чому ми використовуємо ці історії? У вченні існує три принципи.

Перший принцип у вченні тантри сиддхів називається «Навчання, Дхарма», тобто інтелектуальне розуміння, яке дуже важливе. Проте це не головний принцип.

Другий принцип називається «Сиддха». Це інтуїтивний досвід, внутрішня реалізація.

Третій принцип називається «Маліні» — гнучкість вчення, здатність використовувати будь-які ситуації для передачі в навчальній обстановці.

Ці три принципи були сформовані великим святим кашмірського шиваїзму Абхінавагуптою, який був учнем Горакшанатха. Принцип гнучкості в передачі вчення передбачає, що для передачі й пояснення вчення можуть моделюватися будь-які ситуації, використовуватися будь-які речі. Тому я використовую ці історії, виходячи з цього принципу.