Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава п’ята
«Вища Свідомість, через ці дурні самообмеження стаючи розумом, ніби забруднюється об’єктами цього світу, але та сама свідомість, коли пробуджується до власної істинної сутності, залишає свої дурні омани й набуває знання самої себе. Тоді розум дивиться на тіло ніби з великої висоти. Пізнаючи тіло як зібрання різних елементів, він перевершує усвідомлення тіла і стає просвітленим».
Два підходи до пробудження
Є такий вислів: «Живі істоти пробуджені від самого початку». Але вони не можуть проявити свої якості пробудження через те, що існують перешкоди, які це обмежують. Ці якості пробудження вони зможуть проявити лише тоді, коли усунуть усі ці перешкоди, завади, що їм заважають.
Є два приклади, які уособлюють підхід миттєвого просвітлення і підхід поступового просвітлення.
Перший приклад пов’язаний із причиною та результатом, наслідком. Якщо насіння помістити в ґрунт як головну причину і створювати вторинні причини, то це насіння дасть сходи й згодом стане деревом. Тобто споконвічно пробуджена причина існувала у вигляді насіння, але потрібні вторинні причини, щоб ця причина переросла в результат. І шлях поступового просвітлення подібний до такої практики, коли ми наше насіння пробудження потроху перетворюємо на результат повного пробудження.
Другий приклад використовує кристал і промінь світла, який падає на нього. Якщо кристал має вісім або шістнадцять граней, він уже огранений, то він уже самодосконалий, тому немає потреби причину перетворювати на результат, тобто він уже є водночас і причиною, і результатом. Однак через відсутність вторинних факторів цей кристал не може проявити своє сяйво, але щойно промінь світла впаде на нього, одразу ж його пробуджений стан миттєво проявиться. Наприклад, він випустить відблиски, які відобразяться на стінах. І не потрібно було якось шліфувати кристал або доповнювати його, щоб він міг випускати ці відблиски. Кристал від самого початку вже мав таку здатність, просто вона не була проявлена, тому що не було вторинної причини, тобто променя світла.
Підхід вищих тантр використовує саме такий стиль розуміння і практики, який говорить, що наш стан уже споконвічно самодосконалий, природний (сахадж’я), існує сам по собі, але просто немає вторинних причин, тому він не може проявитися у всій своїй повноті.
Ми можемо прийняти перший або другий погляд залежно від наших якостей і здібностей. Найчастіше буває так, що ми приймаємо другий погляд як мудрість, а перший погляд – як метод. Або ми приймаємо перший погляд як шлях, а щойно з’явиться можливість, щойно наше розуміння зросте, ми намагаємося перескочити на другий погляд. І духовна практика розвивається приблизно між першим і другим поглядом із тенденцією еволюції від першого погляду до другого в міру розвитку рівня усвідомленості й розуміння.
Притча про просмажене зерно
Є розповідь про селянина на ім’я Ґопол. Він був бідний, але одного разу йому пощастило заробити мішок зерна. Коли всі селяни готувалися засівати свої ділянки, він теж вирішив посіяти своє зерно, щоб отримати врожай, але його зерно було трохи відсирілим. Він подумав: «Мабуть, я його підсушу». І він поставив мішок зерна на піч. Але він забув про нього, тому всі зерна не лише висушилися, а й добре просмажилися. Коли настав час сіяти, він старанно засіяв ці просмажені зерна у свій город. Періодично він їх поливав, але, коли настав час, у всіх почали виростати зелені паростки, а на його полі нічого не сходило. Зрештою, у них у всіх виросла пшениця, а в нього була просто сама земля.
Це приклад того, що наші карми, якщо ми просмажуємо їх вогнем розуміння, більше не зійдуть, не дадуть жодного врожаю у вигляді нових причин і наслідків.
Кармічні тенденції ума, затьмарення і клеші можна уявити у вигляді такого мішка зерна. Якщо його засіяти, попередньо не просмаживши, він обов’язково дасть сходи – такий закон причин і наслідків. Наприклад, усі ваші кармічні судження, що існують у цьому житті, уже спрямовуються в наступне життя, вони вже створюють передумови, щоб його сформувати. Тобто вже якась частина вашої свідомості готує собі в майбутньому певну нішу, певне нове тіло і нову долю. Майбутні тонкі причинно-наслідкові зв’язки вже вибудовуються. Вони ще не повністю оформлені, трохи розмиті, імовірнісні, проте нитка причин і наслідків уже тче наші майбутні життя.
І щоб цього не сталося, завдання практикуючого — перервати ці нитки майбутніх життів прямо в цьому житті, тому що вони будуть розвиватися, якщо він їх не перерве. І таке прожарювання насіння, тобто кармічних причин, відбувається за допомогою розуміння. Такий вогонь розуміння називається «вівека» (розрізнювальна мудрість). Вівека означає, що ми можемо відрізняти дзеркало від відображень, ми можемо виявляти дзеркало і перебувати у стані дзеркала. За допомогою такого розрізнення ми знецінюємо захопливий вплив відображень.
Стан дзеркала і відображень
Бути у стані розуміння — це означає перебувати у знанні своєї природи, яка відмінна від тіла. Ви не те щоб одного разу отримали якийсь проблиск, а потім забули. Бути у стані знання своєї природи означає робити це безперервно і застосовувати його в повсякденному житті.
Зазвичай прана і тіло так сильно затьмарюють нашу природу, що здається, ніби її й немає взагалі. Ще й зовні діють органи чуття, які є злодіями щодо ума. Наприклад, якщо ми не бережемо ум, органи чуття виступають у ролі злодіїв, що розтягують наше сприйняття і життєву силу від цього центру. Виходить, що ми ніби під перехресним вогнем. Ззовні шість злодіїв забирають наше сприйняття, тому ні на секунду немає можливості від них абстрагуватися. Зсередини відчуття тіла і пран настільки сильно збивають усвідомлення, що немає можливості розпізнати тонку сутність природи Ума, яка глибша, ніж тіло і прани, і тоді здається, ніби знання своєї природи кудись іде. Ми випадаємо зі стану дзеркала і захоплюємося станом відображень, а в стані захопленості відображеннями ми не бачимо світ таким, яким він є, тобто ми перебуваємо в нерозумінні, ми щиро помиляємося щодо всього, що відбувається, приймаючи одне за зовсім інше.
Коли ми вкорінюємося в цих оманах, з’являються клеші. Клеші — це ніби омани, які сильно розвинулися в якийсь бік, і тоді вони можуть стати нашими певними рисами, що приносять нам різні проблеми. Питання в тому, щоб здобути таке розуміння, за допомогою якого можна припинити втрату себе у відображеннях, увійти в стан дзеркала і звільнитися від клеш. Це питання повсякденної боротьби монаха з ранку до вечора. Щойно ви пробудилися, ви відразу відновлюєте рівень ясності. І залежно від того, наскільки успішна ця боротьба, створюється наша майбутня реальність, наша майбутня доля. Тобто кожної миті присутня певна ймовірнісна розмитість, і ви можете зробити вибір або в цей бік, або в той. І залежно від того, який вибір ви зробите, ваша майбутня доля починає змінюватися.
Практикуючий кожної миті перебуває у стані такого вибору: чи зісковзнути йому на органи чуття, чи зісковзнути йому на внутрішні дані й увійти у внутрішні відображення, ілюзії, або увійти в стан дзеркала, тобто в найтонший стан, і триматися його. І таких виборів існує дуже багато, тільки відразу ми їх не помічаємо. Але справжній практик завжди помічає цей стан тонкого вибору. Він перебуває в граничній пильності, ніби він якийсь пілот величезного зорельота, який стежить за показниками приладів і від якого дуже багато залежить. Він настільки зосереджений і сконцентрований, що не просто йде, а несе своє тіло як величезний зореліт. Від будь-якого неправильного руху починається зміна траєкторії. Навіть одне невелике упущення призводить до початку великих відхилень. Він, можна сказати, боїться випасти з цього стану, тому дуже обережний.
Чисте і нечисте бачення
Коли завдяки практиці ми звикаємо бути в розумінні, бачити дзеркало і не помилятися щодо відображень, то таке розуміння з часом набирає сили. Коли ми перебуваємо в нечистому баченні, ми мислимо лінійно, однозначно. Наприклад, ми можемо читати священні тексти і буквально сприймати те, про що там говориться, але священні тексти мають кілька смислів, їх потрібно сприймати глибше.
Років двадцять тому, коли я читав священні тексти, мені здавалося, що ці тексти виражають саме той смисл, про який там говориться. Потім я почав думати, що тексти взагалі не виражають жодного смислу. Потім, нарешті, прийшло розуміння, що тексти виражають певний смисл, але цих смислів набагато більше, що тексти відображають лише один із можливих смислів, а істинна сутність узагалі невимовна словами.
Коли ми перебуваємо в подвійності, кажуть, що ми перебуваємо в чистому баченні. Для подвійного бачення властиве лінійне мислення, суб’єкт-об’єктне сприйняття. Воно керується не законами звичайної формальної логіки, воно ймовірнісне, виходить із Джерела і все бачить як гру. Зумовлене подвійне мислення не бачить світ як гру, а бачить його як причинно-наслідкові зв’язки, як суб’єкт-об’єктні відносини. Воно саме походить із затьмареного розуму, з его і клеш. У нас є два способи сприймати реальність. Перший спосіб – як гру Абсолюту. Другий спосіб – як причинно-наслідкові буденні зв’язки, як суб’єкт-об’єктні відносини, просто як події, що розгортаються. Другий спосіб у сприйнятті теж допустимий. Але перший спосіб є способом бачення в розумінні, у пробудженні, а другий спосіб є способом бачення в невіданні.
Трансмутація сприйняттів
Усе, що ми бачимо зі стану розуміння, самоосвобожується. Воно подібне до води, яка миттєво перетворюється на пару. Наші думки, емоції та сприйняття подібні до води, яка швидко випаровується. Усе це миттєво зникає, стикаючись із нашим розумінням. У стані відсутності розуміння, навпаки, усі наші сприйняття подібні до води, яка замість пари перетворюється на лід. Тобто слова, думки або сприйняття сильно змінюють нашу свідомість. Якщо вода – це невизначений стан, тобто вона може прийняти ту чи іншу форму, то живі істоти, стикаючись із водою (вода – це в даному контексті переживання), перетворюють її на тверді фігури, які починають їх оточувати. І це триває доти, доки їм не стає тісно, доки весь цей світ не стає повністю заповненим цими твердими фігурами. Вони самі оточують себе цими нагромадженнями силою своєї свідомості, а потім зляться або ненавидять їх, думаючи: «За що мені така доля? Чому так? Чому все не так, як я хочу?» Але вони самі створили ці крижані фігури, коли зіткнулися з водою, з тонким сприйняттям. І навпаки, стан пробудженого – це коли вода переходить у пару. Вона не лише не твердне в лід, а переходить у тонкий, порожнинний, газоподібний стан. І тоді, навіть якщо є якісь проблемні ситуації, важкі переживання, затьмарення, усе це не залишає кармічних слідів і розчиняється в порожнинному усвідомленні.
Різниця між практиком і дилетантом полягає в здатності переплавляти воду в пару, не робити з неї лід. Чим глибший рівень присутності, тим більшу кількість води може переробити такий йогін у газоподібний стан. Він навіть може брати чужий лід і теж його переробляти, ніби йому власного недостатньо. Усе, чого торкнеться його свідомість, буде перероблено. Для інших це здається чимось надприродним, дивовижним, неймовірним. Але насправді в цьому немає нічого неймовірного. Просто природа нашого споконвічного стану така, що вона може розчиняти (самоосвобожувати) енергії, клеші, затьмарення, думки і навіть грубу щільну матерію. Усе залежить від того, наскільки ви вкорінені в цьому первісному стані.
Цілісне і фрагментарне бачення
Бачення зі стану розуміння є цілісним. Це означає, що все бачиться в єдності. А зі стану невідання все бачиться фрагментарно, дискретно. Цілісне бачення означає, що, стикаючись у сприйнятті з чим-небудь, я дивлюся на це не з вузької точки зору, а з більш глобальної. Наприклад, якщо виникає проблема у взаєминах з іншою людиною, то я вважаю, що інша людина винна, якщо не перебуваю у стані знання, без розуміння оцінюю ситуацію, що відбувається, як недобру або ображаюся, оцінюю все емоційно. Але якщо я перебуваю у стані знання, то я миттєво розумію весь ланцюг причин і наслідків, я розумію, що відбувається, чому ця людина так себе проявляє. Більше того, я бачу систему, в яку людина вписана, сімейство карм, які вона собою виражає, ті енергії (шакті), які через неї проходять. Я також бачу вписаність цієї ситуації в якусь іще більшу гру, яка стоїть за цією ситуацією, тобто ще більшу цілісність. Я бачу божеств, які проявляються через цю ситуацію, через ці шакті. Мені все це ясно як на долоні, тому я просто усміхаюся тому, що такі ліли розгортаються. Я бачу цю ситуацію як вписану в загальний потік нескінченно плинного часу, у загальний стан простору й оцінюю її з якихось величезних, глобальних позицій. І такій цілісності насправді немає кінця, тому що ви можете бачити різні рівні однієї й тієї самої ситуації аж до нескінченності. Ви можете почати з розмови двох ченців, а зрештою знайдете за двома ченцями розваги між Шивою і Шакті, Брахмою і Вішну або самим Абсолютом. Цим усе може закінчитися, якщо вистачить вашого бачення. Це відбувається завдяки тому, що перебування в розумінні, у такому дзеркалі усвідомлення дозволяє вам бездоганно бачити все проявлене таким, яким воно є насправді, і не помилятися.
Внутрішній реактор трансмутації
«Така просвітлена людина не може забруднитися брудом світу або нерозуміння, навіть якщо вона діє у світі. Вона не притягується і не відштовхується нічим у світі. Вона знає, що те, що називається «Я» і що називається «світом» у минулому, теперішньому й майбутньому, є лише продовженням об’єднання між чистим відчуттям і процесом відчуття».
Усе, що ми сприймаємо, – це насправді є наслідком взаємозалежності. Через зовнішнє відбувається внутрішнє, через внутрішнє відбувається зовнішнє. Ніщо саме по собі не проявляється.
Чому пробуджена свідомість не затьмарюється ні клешами, ні сприйняттями? Тому що, коли у вас є розуміння і ви перебуваєте у стані дзеркала, у вас усередині ніби є мініядерний реактор, який безперервно здійснює внутрішню реакцію розкладання. Що б не надходило через тіло, ум, прану, органи чуття (очі, вуха тощо), усе стикається й розпадається до стану порожнечі. Уявіть, що такий реактор розрахований на певну потужність. Іде навантаження на органи чуття і прани. І доки навантаження не перевищуватиме його потужність, він продовжуватиме таку переробку.
Перебування в розумінні – це і є такий внутрішній реактор, який дозволяє все це трансмутувати, переробляти. Але така трансформація може виникнути тільки в тому разі, якщо ми справді перебуваємо у стані дзеркала. А щоб ми в ньому перебували, ми його повинні або безперервно шукати, або, якщо ми його знайшли, дбати про те, щоб його утримувати. Така трансформація не пов’язана з тим, що ми нібито намагаємося щось трансформувати. Насправді ми нічого не робимо, тому що трансформувальна сила вже міститься в самому дзеркалі. Ми, радше, впізнаємо те, що надходить до нас через п’ять органів чуття, і в процесі такого впізнавання трансмутація відбувається щомиті. Перебування в такій щомиттєвій усвідомленості і є сутністю практики. Ніщо інше сутністю практики не є. Коли ви почуєте від якогось іншого практикуючого, ніби сутністю практики є щось інше, не вірте йому, тому що сутністю практики є саме перебування в щомиттєвій усвідомленості, а все інше є лише допоміжними засобами.
Я зараз, звичайно ж, говорю про лайя-йогу, а не про інші релігії. Інші релігії мають право вважати сутністю практики якісь власні уявлення. Це їхня внутрішня справа. Але ми говоримо саме про вчення лайя-йоги.
Отже, всі інші методи є допоміжними, і вони допомагають цю щомиттєву усвідомленість або відкривати, або підтримувати, або поглиблювати її, прояснювати.
Абсолютний Брахман як чисте сприйняття
«Чи будуть об’єкти відчуття реальними чи нереальними, залежить винятково від того, хто відчуває. Як же тоді виникають радість і печаль? Фальшиве завжди фальшиве, істина є істина, а суміш того й іншого — фальшива! Не будь обманутий. Облиш хибні сприйняття й узри істину, і тоді ти ніколи більше знову не обманешся.
Усе, що існує, є лише продовженням взаємовідношення між чистим процесом сприйняття і сприйманим. Це сприйняття воістину є насолодою самоусвідомлення. Це чисте сприйняття. Тому воно відоме як абсолютний Брахман».
Взаємозалежність сприйняття і сприйманого
Нелегко це зрозуміти. Усе, що існує, є продовженням взаємовідносин між чистим сприйняттям і сприйманим. Це можна так роз’яснити. Є статуя Будди або якогось святого, я її сприймаю, вона викликає в мені божественне відчуття, яке, своєю чергою, було народжене в процесі взаємозалежності. Моє сприйняття, бачення і виховання поєдналося з майстерним виробом якогось майстра, з традицією, баченням та іншим. У результаті виникло священне відчуття, розуміння: «Це статуя Будди». Виникла певна реальність: реальність духовної практики, священного.
Але якщо перед статуєю поставити кішку або людину, цілком далеку від практики, то нічого цього не сталося б, тому що взаємозалежність у її свідомості в цьому випадку не породжує подібних причин. І навпаки, якби перед моєю свідомістю, вихованою в традиції духовної практики, була поставлена статуя не Будди, а якогось іншого божества (наприклад, Кетцалькоатля), я б навіть не зрозумів, що це божество, що це щось священне. Я б у кращому разі подумав: «Так, цікава картинка з культури ацтеків». Тобто не відбулося б взаємозалежного існування, а відбулося б щось інше.
Таким чином, коли поєднуються причини сприймаючого і сприйманого, починає творитися реальність.
Транспортуюча прана і велика зустріч
«Насолода, що з’являється в процесі контакту цього чистого процесу відчуття з відчуваним, є найвищою, але для дурня це світ, а для мудрого це звільнення. Це чисте відчуття саме є безкінечною свідомістю. Коли воно схиляється до об’єктів, це прив’язаність і несвобода, але, коли воно вільне, це звільнення».
Під час сприйняття в нашому тілі виникає реакція, генерується енергія (прана). Як правило, сприйняття супроводжується транспортуючою праною, яка переноситься до об’єкта. Транспортуюча прана — це та прана, яка виходить із нашого тіла і торкається об’єкта, доносячи до нього сприйняття. Якщо ми перебуваємо у стані розуміння того, що всі об’єкти є відображенням, а за будь-яким об’єктом є дзеркало, ця транспортуюча прана не виходить із нас або ж, вийшовши, повертається назад. І тоді ми нічого не втрачаємо під час сприйняття, шість органів чуття виступають у ролі злодіїв. Якщо ж ми не пильні і для нас об’єкт — це лише об’єкт, то ця транспортуюча прана йде й трохи спустошує нас, і тоді відбувається те, що називають захопленістю об’єктами.
Вийде ця транспортуюча прана чи, навпаки, залишиться, залежить від того, в якому статусі усвідомленості я перебуваю. Якщо я пильний і в перший акт сприйняття розпізнаю дзеркало, яке стоїть за об’єктом, то миттєво фокус бачення зміщується на сутність і відбувається те, що називають «махамелана» (велика зустріч). Тантричний термін «велика зустріч» означає саме це: у першу мить сприйняття, у першу мить пробудження енергії (почуття, бажання та іншого) пізнати її порожнинність, виявити дзеркало і за його рахунок поглинути цю енергію. Тобто відбувається замикання ума, замикання суб’єкта й об’єкта та повернення в споконвічну усвідомленість.
Відбудеться махамелана (велика зустріч) чи не відбудеться, залежить від того, наскільки я перебуваю в щомиттєвій усвідомленості під час сприйняття чогось. Це може бути сприйняття божества, сприйняття буденної ситуації або сприйняття чогось мирського, нечистого й відразливого. Не важливо, що це. Питання лише в тому, відбувається ця велика зустріч чи не відбувається. Коли людина з пробудженим розумінням сприймає світ, вона завжди робить це у стані такого возз’єднання. У неї постійно відбувається така велика зустріч. Але якщо людина, перебуваючи в пильному стані, не сприймає об’єкти, то така велика зустріч не відбувається.
«Коли таке відчуття вільне від гнилизни чи цікавості, це звільнення. Коли таке відчуття звільняється навіть від цього контакту (суб’єктно-об’єктних відносин), тоді цей видимий світ повністю припиняється».
