Шлях царя Аларки: від прив'язаності до звільнення

Коментар до тексту «Історія просвітлення царя Аларки»

Це історія просвітлення царя Аларки, пов’язана з Даттатреєю.

«Кажуть, що навіть той, хто живе, обплутаний бажаннями, одного дня стає вільним від бажань. Існує безліч таких прикладів в історії господа Даттатрєї. Сказане означає, що Садгуру — це океан співчуття. Способи й засоби, які Садгуру застосовує, щоб перетворити своїх учнів, перевищують людську уяву. І у випадку з Аларкою милість Садгуру діяла дивним чином. Тим часом другий син Мадаласи, Субаху, одного разу під час мандрів повернувся до місця свого народження».

Було два сини — Аларка і Субаху. Субаху став аскетом, а другий син правив царством і насолоджувався всіма принадами царського життя завдяки благословенню Даттатрєї. Мати подарувала йому перстень, однак сказала відкривати цей перстень у найвідчайдушніших ситуаціях, а до того часу його не чіпати.

Повернення Субаху і початок конфлікту

«Він дізнався, що його молодший брат Аларка тепер править країною. Потім він відчув незвичайне хвилювання, він розмірковував над цим довгий час на самоті. Вирішивши, що робити, він пішов у Каші. Хоча він довгий час практикував безпристрасність, деякі якості царя ще залишалися в ньому. Дорогою він придбав деякий гарний одяг і прикраси. Коли він досяг палацу царя Каші, він не зняв свої відзнаки. Правитель Каші був відомий своїм справедливим правлінням і доброзичливістю та завжди віддано служив Господу Вішвешварі. Це був час ворожнечі між Аларкою і правителем Каші, але обидва, однак, уживалися без війни. Дотримуючись дхарми кшатріїв, цар Каші прийняв Субаху, але, дізнавшись, що його гість — брат Аларки, опинився перед вибором. Субаху розповів свою історію: «Аларка — мій молодший брат. Це правда, що я покинув свій дім, щоб жити як аскет. Але коли я повернувся, він не лише не впізнав мене і не запропонував мені мою частину царства, а навпаки, нехтуючи дхармою, ставився до мене як до жебрака». Цар Каші запитав: «Чому ти погано думаєш про свого брата, можливо, він справді не впізнав тебе». Але Субаху відповів йому: «О царю, я знаю, як таємна служба працює в нашому царстві. Я не вірю, що мій брат не впізнав мене. Прив’язаність до царства засліпила його».

Субаху став аскетом, однак його обурило, що з ним повелися неналежним чином, і він продовжував думати про царство. Він став дорікати братові, що прив’язаність до царства засліпила його. Але насправді він сам був засліплений: будучи аскетом, він не міг викинути все це з голови.

Це часто буває з практикуючими. Будучи монахами, вони ніяк не можуть викинути з голови все, що вони залишили. Тоді вони думають, що ту людину щось засліпило або іншу людину щось засліпило, однак якщо хтось когось і засліплював, то це власне кармічне бачення.

Тому, коли ми стаємо монахами, нам багато разів ще належить підтвердити свій вибір. Знову і знову вас іноді навіть жорстко ставитимуть перед вибором, знову і знову вам доведеться вибирати, підтверджуючи свій вибір, оскільки ви побачите, що той вибір, який ви одного разу зробили, — це вибір, який перевершує будь-яке розуміння, нехай навіть спочатку ви його й робили напівнесвідомо.

Ескалація конфлікту й облога

«Я прошу притулку у вас, ви можете діяти так, як забажаєте. Цар після консультації зі своїми радниками послав гінця до Аларки з таким посланням: «Пане, ваш брат після мандрів вашою країною деякий час перебуває тут як мій гість. За його відсутності ви управляли царством як його представник. Тепер, оскільки він повернувся назад, правильно, щоб ви приїхали сюди й запросили його вступити у володіння державою».

Аларка був здивований і подумав: «Схоже, цар Каші доклав до цього руку. Він справляє враження правильної людини, однак усередині нього таїться порок». Він послав відповідь: «Царю Каші, нехай мій старший брат прийде і запитає мене прямо. Це, зрештою, сімейна справа. Якщо ви хочете показати свою міць, ми готові до цього».

Правитель Каші покликав Субаху і сказав: «Здається, Аларка неправильно розуміє мою участь і думає, що я цікавлюся його царством. Насправді люди теж так думають. Те, що він говорить, — цілковита правда. Я відправлю вас із належними почестями й ескортом, подивимося, що станеться потім».

Субаху сказав: «Що тут дивитися, він уб’є мене і надішле вам бездушні тіла ваших солдатів. Потім ви не зможете уникнути війни. Коли в цьому світі є люди, які вб’ють навіть своїх батьків заради царства, то також може статися, що хтось уб’є свого власного брата. Я прийшов до вас, вірячи, що ви могутній правитель і прихильник істини та дхарми, і шукав прихистку з цієї причини. У разі якщо він не вб’є мене, чи можу я просити його повернути мені те, що належить мені? Це принизить мене, і я не можу витримати думки про це. Якщо ви допоможете мені, я зможу завоювати царство силою. В іншому разі я знову піду блукати».

Знову перед правителем Каші постав вибір, крім того, що сказав Субаху, було зрозуміло з мирської точки зору. Війна тепер здавалася неминучою. Багатьма переконаннями і за допомогою інших засобів він здобув підтримку багатьох князів, які перебували під владою Аларки. Аларка намагався зупинити це і запобігти війні багатьма способами, але доля не була до нього прихильною, цар Каші взяв в облогу столицю своєю армією.

Під час битв Аларка втратив величезну частину своєї армії. Скарбниця була порожня, і не було засобів для тривалої війни. Він тримав ворота міста зачиненими і бився цілий рік. Нападники регулярно отримували провіант з інших місць. А місто страждало від нестачі їжі та зерна, панував голод, піддані були на межі бунту. На цей момент його поразка була близькою. За всі роки його правління ніколи не було подібної ситуації. Голод убивав його людей, а незабаром і він міг би бути ним знищений. Сповнений відчаю, він відчував, що волів би бути вбитим у битві, ніж перебувати в цій безвихідній ситуації.

Послання матері та основи духовного шляху

Раптом він згадав про перстень, благословенний його матір’ю. Він одразу здійснив омовіння і після церемонії з брахманами зняв золоту пластину персня, де з’явилися такі слова:

«Відмовся від прив’язаності, відкинь її. Якщо в тебе немає сили відкинути її, постійно шукай товариства мудрих людей. Спілкування з мудрим – це ліки від усіх хвороб і прив’язаностей. Облиш бажання, відкинь його. Якщо неможливо відмовитися від бажання, нехай залишиться одне – бажання звільнення. Бажання звільнення – найкращі ліки від усіх бажань».

Корінь усіх настанов – відмовся від прив’язаностей. Кажуть: «Відмовся, відмовся, відпусти те, що тобі не належить, відпусти це». Ми подібні до людини, яка судомно вчепилася в тіло, розум і его. Це судомне чіпляння виникло через тривалу тенденцію вважати себе розумом і тілом.

Святі кажуть: «Ти можеш розкрити свій розум просто зараз. Ти можеш ширяти, бути безмежним у просторі свободи. Перестань судомно чіплятися за те, чим ти не є». Відмова не означає негативне ставлення до чогось, радше це означає залишення, спустошення. Коли ми судомно чіпляємося за свої п’ять скандх, розум, тіло, волю, его, тоді всередині нас немає порожнього простору, тому стан, що виникає внаслідок залишення всього як є, не може бути пізнаний нами як наше власне. Коли ми відпускаємо це чіпляння, реальність сама постає перед нами у своєму первозданному вигляді.

Хтось може подумати: «Отже, все треба відкидати, заперечувати, відмовлятися від цього й того». Це так, однак слід зрозуміти, як правильно відкидати й відмовлятися. Це не означає породжувати негативізм щодо тіла чи думок. Радше, звільняючись від чіпляння за все, знайти в собі здатність залишати все як є, бути порожнім і перебувати в спогляданні, будучи таким порожнім.

Приклад Свамі Даянанда Сарасваті

В Індії був знаменитий Свамі Даянанда Сарасваті – засновник індуїстського товариства Ар’я Самадж. Він отримав певну реалізацію від свого Гуру. Потім він ходив від села до села, пояснюючи брахманам, що оскільки Абсолют не має форми чи якостей, то слід відкинути всі мантри, ритуали, практики, пов’язані з формою, зображення божеств – усе це затьмарює істинну суть Брахмана, треба від них відмовитися, оскільки це все ідолопоклонство, властиве людям із низьким розумінням.

Істинний брахман або йогін має навчитися сприймати ніргуна Брахман (безякісний Абсолют), а брахмани, читаючи мантри або виконуючи різні ритуали, лише закривають істинну суть недвоїстого Брахмана. Він був дуже сильним логіком, його аргументам і величезній енергії ніхто не міг протистояти. Коли він приходив у село, усі люди в жаху тікали. Вони говорили: «Іде Свамі Даянанда з учнями, ніхто з брамінів не може перемогти його. Якщо вони не переможуть, він сказав, що вони розіб’ють усі статуї і витягнуть усі зображення мурті з храму», – оскільки він навчає, що потрібно відректися від прив’язаності до будь-якої форми й будь-якого імені, щоб осягнути ніргуна Брахман. Усі брахмани теж у жаху тікали, коли Даянанда проходив від одного села до іншого, пояснюючи принцип недвоїстого Брахмана.

У Даттатрейї є такі слова:

«О, Брахмане, поклоняючись Тобі, я вважав Тебе окремим від себе, тому затьмарював Твою істинну сутність. Говорячи про Твої якості, я надавав Тобі форму у своєму розумі, затьмарюючи Твою істинну сутність».

Підхід Свамі Даянанді Сарасваті був негативним або підходом нігілізму, відкидання. Він його продовжував доти, доки не зустрівся із сіддхом Лахірі Махасайя, який пояснив йому вище розуміння. Він сказав йому: «Справа не у відкиданні. Це лише один бік. Навчися ні приймати, ні відкидати, а просто залишай це без оцінок і міркувань. Не надавай речам значення, і тоді вони перестануть існувати для тебе колишнім способом».

Так само ми не породжуємо ні чіпляння за реальність, ні негативізму щодо неї, ми породжуємо правильну здатність споглядання. Однак ця правильна здатність споглядання може бути лише тоді, коли ми зможемо відпустити й перестати чіплятися за щось у собі або зовні та бути настільки гнучкими, щоб прийняти будь-який хід розвитку ситуації, залишитися в усвідомленості й не впасти в замішання.

Зустріч із Даттатрейєю

«Ці слова були не просто посланням, вони були наповнені силою. Поки він читав послання знову й знову, його розум зазнав дивної зміни. Що більше він розмірковував над значенням написаного на персні, то більшу радість відчував. Зрештою всі інші думки зникли, злившись в одну закріплену єдину думку. Тепер він був переконаний, що істинна реалізація досяжна лише через бажання звільнення і що це може бути досягнуто лише в товаристві мудреця. Але хто цей махатма? Аларка розмірковував над словами своєї матері. Вона часто говорила, що Господь Даттатрея, який перебуває на пагорбах Сахіадрі, велика душа і сам Васудева. Після того як його мати пішла до лісу, він зовсім не думав про нього. Тепер, після всіх цих років, він згадав його знову, і його обличчя осяялося, а на серці стало легко. Його розум, який за природою був твердим, звернувся до Господа Даттатреї. Негайно він вийшов через потаємний тунель фортеці й досяг пагорбів Сахіадрі. Коли він увійшов до ашраму, Господь Датта сидів, очікуючи Аларку, цілком один, і думав: «Він – син Мадаласи і не потребує перевірок. Не потрібно піддавати його подальшим випробуванням. Він увібрав нектар мудрості від своєї великої, цнотливої матері, і сам він цнотливий». У великій тривозі Аларка припав до священних стоп Господа Даттатрейї і сказав: «Господи, я шукаю притулку в Тобі, будь ласка, розвій моє страждання і даруй мені Твою милість».

Господь залишався безмовним. Переповнений печаллю, Аларка тримався за стопи Господа і гірко ридав, благаючи знову й знову про його милість. Господь співчутливо усміхнувся і сказав: «Підведись, мій дорогий Аларко, підведись, я знищу твоє страждання просто зараз!» Аларка підвівся зі складеними руками і подивився на Господа, чий погляд, здавалося, щось говорив йому. «Аларко, скажи мені, чому це страждання з’являється в тобі? Кому це страждання належить, запитай самого себе. Подумай добре і скажи мені».

Самодослідження і просвітлення Аларки

Слова Господа глибоко його схвилювали й змусили заплющити очі.

«Так, хто є я? Хто це говорить? Я, тіло? Як може нежива матерія сказати «я»? Що ж тоді залишається? Існує п’ять елементів, які складають тіло. Вони говорять «я»? Ні. Я є ні земля, ні простір, ні вогонь, ні вода, ні повітря, також я не можу бути праною, життєвою силою, я ні хтось із них, ні їхня комбінація. Але чомусь я думав так до цього моменту. Я вірив, що я є те, чим я не є. Ось чому радість і печаль, які насправді не є моїми, з’являються в мені. Що є це тіло? Воно складається з п’яти елементів, воно росте, коли дають їжу, в іншому разі воно розпадається, іноді радіє, іноді сумує. Що я втрачаю або здобуваю за допомогою цих елементів? Існуючи відмінно від них, чи не є я безпристрасним свідком змін, що відбуваються в цьому тілі? Я не росту, не занепадаю, я не вмираю, не народжуюся. Не існує доброго чи злого. Немає «мого». У мені немає ні піднесення, ні падіння, ні прив’язаності, не існує пересування, оскільки я вічний. Тоді де знаходиться печаль? Я зовсім не це грубе тіло. Я усвідомлюю прихід і розвиток тонкого тіла, що містить сімнадцять принципів, п’ять органів сприйняття, п’ять органів дії, п’ять життєвих енергій, ум і его. Тоді де знаходиться моя печаль? Якщо придивитися, то радість і печаль перебувають лише в умі. Отже, вони належать уму, тоді хто є я? Я не ум, не інтелект, я також не его. Якщо це так, де печаль у мені? Я відмінний і відокремлений від усього цього. Коли я не є нічим із цього, як можуть дружина і діти бути моїми? Тоді вони не мої. Армія і скарби не мої. Який зв’язок тоді може бути між ними і мною? У мене немає місця, немає дому, немає багатства, немає втрати, немає печалі, немає друга і немає ворога. Я існую єдиний, я і тільки я. Я подібний до простору, що наповнює горщик, або простору, що наповнює різні форми, такі як Аларка, правитель Каші, як Субаху, як кінь, як свиня, як собака, земля, вода і як мільйони інших істот і предметів у Всесвіті. Я перебував в омані протягом усіх цих днів, не існує нічого подібного до печалі».

Такі думки текли в його умі подібно до Ганги. Усі вивчені священні тексти і почуті обговорення склалися тепер у його умі. Дійшовши такого висновку, його ум тепер став міцним і спокійним. Аларка відкрив очі, вклонився священним стопам Господа і сказав:

«Мій Господи, осліплений моїм его, я не бачив істини і тому тонув у морі печалі. Твоєю милістю почалося розмірковування. Зараз я зрозумів, що ця печаль ніколи не належала мені. Коли кішка перекусила шию моєї улюбленої курки, я відчував нещастя, а коли кішка відкусила голову щура, я нічого не відчував, зараз я розумію, що нещасним мене робила моя прив’язаність, яка викликала печаль. Коли немає прив’язаності, тоді немає печалі. Зараз я ясно розумію, що печаль існує завдяки власності. Де немає власності, там не може бути печалі. Коли я досягну стану вище цього, там не буде ні печалі, ні щастя».

Вчення про тонку власність

Власність тонкоматеріальна — це «я», прив’язаність до особистого досвіду, до містичних сил, до прекрасних переживань, пов’язаних із блаженством або ясністю. Загалом відмовитися від матеріального зовні легко, кожен із вас розуміє це. Однак усередині нас, коли ми медитуємо, виявляється багато тонкої власності: концепції, ідеї, его, воля, особистий досвід. Остання власність, на яку претендує наше хибне «я», — це порожнеча, чотири безформні стани.

Коли ми відмовляємося від усієї власності, зокрема всередині, настає справжній, повний стан неприв’язаності. Істинний стан реалізації є станом не-володіння або не-власності, його не можна забрати. Якщо є реалізація, яку можна створити, то це означає, що вона тимчасова, минуща, отже, вона може й зникнути. А тому прив’язаність до плодів такої реалізації є чимось тимчасовим, і коли вона зникає, то знову виникають страждання.

Йога немедитації та істинна реалізація

Якщо ваша медитація зумовлена певними умовами, станом прани, ця медитація випливає з умов, а отже, вона тимчасова, і коли умови зникнуть, знизиться стан прани, зруйнуються умови, то й ваш медитативний стан також зникне. Тому ми говоримо, що шлях споглядання – це йога немедитації. Йога немедитації означає перебування в найтоншій споглядальній присутності, яка не залежить від формальних правил практики медитації. Тоді раптово ми бачимо, що в нас немає жодної власності, нам нічого захищати, а наша медитація триває безперервно.

«Слухаючи ці слова Аларки, Господь Даттатрея усміхнувся йому і сказав: «Аларко, ти зрозумів істину, що «моє» означає печаль, а «не моє» означає щастя. Ти прозрів крізь майю і знищив її. Аларко, бачиш, яким дивним є це дерево сансари. Тут серце – це поле, невігластво – це корінь, его – молоде деревце, що росте на ньому. Потім прив’язаність росте подібно до дерева. Дім і володіння – це великі гілки. Дружина, діти й багатство – їхнє листя. Заслуга й недолік – квіти, радість і печаль – плоди. Невігластво – це садівник. Таким чином, дерево виростає таким великим, що врешті воно стає перешкодою на шляху до звільнення. Хибне знання – його тінь, яка приховує реальність. Невіглас обманюється ним, блукає в полі чуттів і шукає його тінь, вважаючи, що це приємно. Як така людина може коли-небудь досягти справжнього щастя? Аларко, чи знаєш ти, що мають робити ті, хто прагне, хто шукає постійного блаженства? Вони візьмуть сокиру знання й загострять її на камені, що називається благородне товариство. Потім вони зрубають дерево прив’язаності біля самого кореня. Тільки тоді стане видимим шлях, що веде до кінцевої мети, і вони зможуть досягти тихого й спокійного гаю, що називається Брахман. Там вони досягнуть вічного блаженства, з якого немає повернення. О, царю, ти побачив, що ти не це грубе тіло, не «я». Так само ні ти, ні я не є тонким тілом. Потім ти інтуїтивно осягнув внутрішнього свідка в тілі, який є Атманом, що живе в тілі, як риба у воді. Ти зрозумів усе це?»

Аларка сказав зі смиренням: «Мій Господи, завдяки твоїй милості я здатен отримати знання й розрізнення. Але оскільки мій ум усе ще затьмарений бажаннями, набуте знання поки що не міцно вкоренилося в мені. Я не можу реалізувати стан єдності з позбавленим властивостей вищим Брахманом. Щоб досягти його, обмеження, спричинені природою, мають бути усунені, а я не знаю, як це зробити. Будь ласка, навчи мене засобів, які запобігають переродженням і ведуть до Брахмана без властивостей».

Аларка отримав пряме введення від Даттатреї завдяки роз’ясненням джняна-йоги. Однак після прямого введення й усунення помилок слідує нідідхьясана – безперервне підтримання. Але Аларка сказав: «Хоч я й отримав це пояснення і пряме введення, усе ж я не можу утримувати це безперервно, оскільки в мені надто багато затьмарювальних карм. Мені потрібен метод, який допоміг би позбутися цих затьмарювальних карм».

Вчення про відволікання і розрізнення

«Вислухавши це, Господь Даттатрея пояснив: «Аларко, ти зрозумів природу та її управителя, Пракріті й Пурушу. Природа об’єднана з вищим Брахманом. Це називається звільненням. Обмеження, створене невіглаством, може бути подолане завдяки оволодінню стійким розрізненням. Тепер слухай, як нерозрізнення створює обмеження. Через нерозрізнення виростає власництво, а з власництва – прив’язаність, із прив’язаності приходить печаль».

Тут термін «нерозрізнення» краще перекласти – «відволікання». Друга сходинка, коли, отримавши пряме введення, учитель пояснює йому, як не відволікатися, або усуває його сумніви (манана). Даттатрея говорить, що всі біди походять від відволікання, нерозрізнення. Хоч ти й зрозумів істину споглядання поза подвійністю, коли ти відволікаєшся, твоя розрізнювальна сила знову втрачається, і коли в тебе немає розрізнювальної сили, ти плутаєш своє істинне «Я» то з волею, то з умом, то з тілом. Знову виникають прив’язаності, і всі біди походять від цього. Немає сенсу з’ясовувати причину цих бід. Учитель говорить: «Просто ти знову втратив розрізнення. Ти відволікся, і твоя розрізнювальна ясність знизилася, ти знову став вважати себе тілом або умом».

Часто, коли монахи приходять із якимись проблемами, я говорю про найпершу проблему: «Найперша проблема – ти просто відволікся. Тому що якби ти був уважним із того моменту, як отримав пряме введення, у тебе не було б запитань. Можливо, у тебе були б запитання щодо тонкощів методу, але щодо проблем у тебе вже не було б жодних запитань. Просто ти відволікся, тобі треба згадати і повернутися назад, знову почати розрізняти тонке й грубе».

Шлях визволення через відмову від прив’язаності

«Отже, прив’язаність має бути залишена першою. Той, хто відмовився від прив’язаності, досягає досконалості в йозі. Через досконалість у йозі нестійкий, коливний ум, на який ти щойно скаржився, буде автоматично заспокоєний, і тоді може бути досягнуте визволення. Коли прив’язаність залишена, власництво також відходить і зростає безпристрасність. Через досягнення безпристрасності шукач буде здатний зрозуміти майю чуттєвих об’єктів. Чим більше шукач бачить їхні недоліки й небезпеки, тим більше він втрачає до них інтерес, і їхня чарівність зникає. Для йога, який володіє цією мудрістю, місце, де він перебуває, його дім і будь-яка їжа задовольнить його. Така мудра людина пізнаватиме на життєвому досвіді свою прарабдха карму, здійснюючи дії без бажань. Такий шлях досягнення свободи від народжень».

Спочатку йогін отримує вищу передачу або пряме введення в недвоїстість і може бути дуже натхненний тим, що найпозамежніша й найвища Істина відкрилася перед ним. Через деякий час раптово в нього починає прояснюватися його власне становище: хоча вища Істина ним почута й передана, і начебто зрозуміла, його власні карми не дають можливості утримуватися в цій істині, вона постійно від нього вислизає. Йому доведеться докласти величезних зусиль, щоб звикнути практикувати споглядання й не давати їй вислизати. Тоді такий йогін набуває певного смирення щодо себе. Потім він розуміє, що йому потрібен метод, який допоможе швидко вивільнити всі його накопичені карми в умі й тілі, щоб повністю реалізувати цю вищу передану Істину. Нарешті, навчившись безперервно споглядати й використовувати методи, йогін утверджується в позамежній недвоїстості, коли відволікання вже незначні, майже всі перешкоди ліквідовані, є ясність. Тоді він осягає власну прарабдху, глибоко аналізує, які тенденції в його умі приховані, як вони проявляються в цьому житті, і вчиться інтегрувати їх із природним станом.

Учення про йогу та пранаяму

«О, царю, слухай учення йоги, яке дарує стійку джняну. Йога – це підкорення ума й чуттів. Це не просте завдання, і ти маєш наполегливо працювати. Однак існує легший шлях – це пранаяма. Пранаяму треба практикувати під керівництвом наставника. За допомогою певної практики йоги йдуть від пранаями до пратьяхари (контролю й приборкання чуттів), від пратьяхари – до дхарани (концентрації) і від дхарани – до дхьяни (глибокої медитації). Останній крок – від дхьяни до самадхі (вищого екстатичного стану)».

Контроль і приборкання чуттів означає, що ви не зможете вважати себе йогами, доки не здобудете залізну волю, щоб постійно приборкувати свої чуття. Хоч і говориться, що існують пранаями й езотеричні методи, до цього часу, перш ніж ви глибоко займетеся пранаямою, ваші чуття мають бути приборкані сильною волею. Якщо ви займаєтеся кундаліні-йогою, енергія, що посилюється, відповідно посилює клеші або бажання, оскільки навантаження на канали й ум зростає. Якщо ви безперервною практикою уважності, самовідмови й служіння навчилися приборкувати себе, у вас не виникне жодних проблем під час практики пранаями, тоді в розділі тантри кожен із вас почне входити в самадхі. Це буває швидко й навіть масовим способом, коли один, другий, третій, десять людей за ретрит досягають самадхі світла. Але до того як це станеться, ваші власні прив’язаності й карми мають бути повністю переможені. В іншому разі невдахи в кундаліні-йозі сходять і просять знову накопичувати заслуги.

Терпіння й сталість у практиці

«Подробиці повинні бути отримані лише від наставника. Такий практик йоги може отримати надприродні сили (сіддхі), однак якщо він піддається зачаруванню цих сил, він випадає зі шляху йоги. Отже, йог повинен бути дуже обережним. Свобода від будь-яких тривог має бути природною рисою йога. Якщо його нинішньому тілу завдається якась шкода, він повинен залишатися спокійним. Також він не повинен турбуватися про те, коли він отримає сіддхі. Щоденна практика приведе до великих досягнень. Нам важко розгледіти крихітних мурах, а який великий їхній мурашник. Так само постійне й регулярне зусилля принесе результат у прямій пропорції».

Спочатку, коли ми починаємо практикувати, духовна практика або монастир здаються нам центром підготовки рейнджерів. Ми думаємо: «Зараз я точно займуся двадцятичотиригодинною практикою. Я буду день і ніч практикувати й швидко досягну звільнення». Або чимось на кшталт спорту, коли ти виснажуєш себе багато годин на добу, працюєш на результат. Однак такі уявлення наївні, тому що духовна практика — річ набагато тонша. Є певні процеси, які неможливо форсувати, як це робиться у спорті або під час підготовки в центрах морської піхоти. У центрах морської піхоти за рік із людини можуть зробити головоріза. У спорті за три роки людина може досягти великих успіхів у бойових мистецтвах, наприклад у стилі карате кекусінкай. Однак у духовному житті це неможливо, оскільки процеси трансформації, які відбуваються всередині вас, набагато тонші. Розкривається безліч карм, про які ви не підозрювали, і це не можна зробити дуже швидко, потрібні час і терпіння.

Тому іноді ви можете практикувати терпіння або служіння, вам можуть даватися завдання, які прямо не пов’язані з практикою. У цей час відмиваються ваші різні тонкі подвійні стани, які заважають вам розглядати будь-які речі як практику. Усі дії в житті йогіна є практикою, лише сприйманою з різних боків. Якщо щось не інтегроване в розуміння практики й сприймається не як практика, а як щось буденне, такий погляд суперечить принципу навчання. Це означає, що десь ваші подвійні сприйняття не дозволяють ввести в споглядання всі ваші дії.

«Припустімо, що є рослина, і люди зривають листя та квіти. Однак рослина продовжує рости. Подібним чином, якщо йог залишає теперішнє тіло, його йога продовжиться в наступному тілі. Необхідне саме безперервне, віддане зусилля. Подивися на пастухів, які несуть на своїх головах горщики з молоком і сиром. Обережно балансуючи, вони дбайливо й вправно піднімаються на пагорб. Так само йог повинен практикувати пранаяму й дхарану з постійністю, регулярністю та вірою, і тоді він досягне прогресу. Використовуючи свої чуття як слуг, він досягне своєї мети».

Даттатрея навчив Аларку багатьох секретів йоги й зі співчуттям подивився на нього, запитуючи: «Мій сину, чи зникла твоя печаль, і чи твердий твій розум зараз?»

Аларка вклонився Господу й благочестиво вихваляв його: «О, Господи, облога ворогами, втрата армії й навіть небезпека для самого мого життя — усе це, як я зараз розумію, зрештою стало благом для мене. Даршан біля твоїх священних стоп і сприйняття твоїх священних учень були б неможливі без накопичення якостей у багатьох народженнях. Я справді благословенний, твоєю милістю страх і печаль знищені, і їхнє повернення неможливе. Без сумніву, найнижчий із людей перетвориться на найвеличнішого твоєю милістю. Я вдячний царю Каші й Субаху, які спонукали мене прийти до тебе. Господи, твоєю милістю моє невігластво спалене, а ліана йоги дала пагони. Господи, життя глави сім’ї є непрохідними джунглями страждання. Будь ласка, дозволь мені відкинути світ».

Господь відповів із милосердною усмішкою: «Мій сину, ти можеш так вчинити, це зробить тебе доброчесним».

Коли Аларка почув ці слова, радості не було меж, і він із радістю вихваляв Господа. З дозволу Господа Аларка повернувся, щоб зустріти лицем до лиця ворожі сили у своїй фортеці».

До цього часу цар Каші зібрав великі війська, сподіваючись воювати з Аларкою.

Здійснення дружби

Цар Каші хотів надіслати послання, пропонуючи Аларці здатися, але Аларку не могли знайти. Будучи людиною справедливою, цар Каші не хотів атакувати форт і зруйнувати його за відсутності царя. Зараз він був здивований, раптово побачивши Аларку, що стояв перед ним. Вклонившись своєму старшому братові Субаху, він усміхнувся царю Каші й сказав: «Царю Каші, візьми моє царство і прав ним або передай його моєму братові, можеш робити, як тобі подобається». Цар Каші не міг у це повірити й сказав: «Хіба ти не знаєш правил поведінки, належних класу кшатріїв? Я згоден, що твоя поразка була безсумнівною, але як ти можеш через страх за своє життя...». Не давши закінчити фразу, Аларка розсміявся: «О, царю, до вчорашнього дня я б погодився з тобою, сьогодні мій розум повністю змінений завдяки милості Садгуру Даттатрєї. Поки ви тут атакували форт, я шукав розради у Господа Даттатрєї, який запалив світло знання в моєму серці. У цьому світлі весь всесвіт одушевлених і неодушевлених об’єктів постає як Сат-Чіт-Ананда і найвищий Брахман, один без другого. То хто зараз мій друг і хто мій ворог? Далі я відмовився від усіх обов’язків і, підкоряючи чуття, здійсню перехід в імперію найвищого Брахмана. Це буде найбільшою перемогою в моєму житті. Мій брат і ти створили для цього сприятливу можливість, тому ви — мої благодійники, а не вороги. О, хоробрий царю, якщо ти все ще бажаєш битися, піди й знайди іншого ворога. Ти можеш забрати моє царство».

Згідно з кодексом честі кшатріїв, не можна так відмовлятися від битви. Це ганьба для кшатрія і дискваліфікація в межах своєї касти. Аларка, отримавши даршан, каже: «Усі ці ігри тепер не для мене. Той, хто пов’язаний суб’єктом і об’єктом, у кого на очах пелена, хто перебуває у сновидінні, може вважати себе кшатрієм і битися або ще щось робити. Я ж здобуваю велику перемогу, стаючи на шлях Дхарми».

Так само, якщо у вас проявляються асуричні сторони й виникає бажання битися з кимось у стінах монастиря, ви повинні сказати собі: «Усі ці ігри тепер не для мене». Той, у кого на очах пелена, хто перебуває у сновидінні, нехай бореться за владу, за становище, за те, яке місце для ночівлі краще або які капці зручніші. Якщо его хоче битися, воно знайде привід, це просто енергія зсередини, яка виходить, а об’єкт неважливий. Ним може бути Всесвіт, аркуш паперу або тукет у ретриті, як в історії про двох монахів, які залишили весь світ, але знайшли привід побитися в тукеті. Ви повинні сказати собі: «Усі ці ігри тепер не для мене. Хто спить, той нехай б’ється. Я ж здобуваю велику перемогу, це перемога над майєю, над власною ілюзією».

Раніше у нас монахи дуже любили битися. У дев’яносто сьомому, дев’яносто восьмому році в них було багато різних спокус — автомобілі, комп’ютери, керівництво групами, зовнішнє служіння. Кожен із них почувався маленьким царком, тому виникали різні протидії між групами, керівниками, власниками засобів, владою. Однак Гуру дивився на все це й просто посміювався, думаючи: «Якщо ви хочете з цим погратися, можете погратися». Коли ж минув час, монахи самі почали сміятися з цього. Ті ж, хто хотів битися далі, не втрималися, і майя їх знову поглинула. Тому що якщо ти хочеш битися за якусь власність, то є велике поле діяльності для цього, і воно називається сансара.

Коли цар Каші слухав слова Аларки, то сумнівався, чи Аларка при здоровому глузді. Тим часом Субаху, який сидів збоку, підвівся, підійшов до свого молодшого брата і, обійнявши його, сказав: «Мій брате, ти обрав шлях Дхарми, я дуже щасливий за тебе». Потім він повернувся до царя Каші, вклонився йому і сказав.

З точки зору світу людей, релігія — це божевілля. З точки зору святих, прив’язаність людей — це божевілля. Питання в тому, яке божевілля ви обираєте?

«Мій друже, ти виконав мою роботу за мене. З твоєю допомогою мета, заради якої я знайшов у тебе притулок, досягнута. Тепер я покидаю тебе». Цар Каші тепер відчув, що Субаху теж збожеволів. У чому причина такої нелогічної поведінки двох братів? Молодший брат добровільно визнає поразку, а старший збирається піти, залишаючи все йому, привітавши свого молодшого брата. Цар Каші був розгублений. Взявши Субаху за руку, він сказав: «Мій друже, що все це означає? Ти сказав, що твій молодший брат не бажає віддавати тобі царство, і що ти маєш узяти його в нього силою. Досягнувши цього, ти кажеш, що твоя робота завершена, і вирішуєш піти».

«Пане, хіба я не мандрівний аскет? Я розповім вам, чому я прийшов і як моя робота була завершена. Ви знаєте, наша мати, Мадаласа, — це сама йога-мата. Коли ми, четверо братів, були народжені нею, вона годувала перших трьох із нас своїм грудним молоком, яке було змішане з нектаром мудрості. Тому, коли ми стали юнаками, троє з нас відмовилися від мирських справ і шляху царювання та здобули божественне блаженство. Коли народився молодший, моя мати, зв’язана розпорядженнями чоловіка, навчала й наставляла Аларку в справах світу та управління державою, тому для нього було неможливо обрати духовні пошуки, і він узяв на себе відповідальність за мирські справи. Під час моїх добровільних мандрів я випадково прийшов сюди і, дізнавшись про стан Аларки, відчув занепокоєння. Будучи народженим із лона такої великої душі, як йога-мата Мадаласа, яка була втіленням мудрості, і вигодуваний нею, він був занурений у чуттєві насолоди в товаристві жінок. Бачачи це, моє серце відчуло відчай. Це подібно до спільної подорожі, і якщо якась біда приходить до одного з нас, то інші не можуть зберігати повну неупередженість, дивлячись на це. Якщо той, хто такий близький мені, руйнує себе, чи можливо неупереджено дозволити йому робити це, не втручаючись? Тому я хотів повернути його на праведний шлях. Для того щоб стати духовно готовим, він мав спершу стати безпристрасним; щоб стати безпристрасним, його слід було піддати безконечному стражданню».

Насправді все це було лілою, затіяною Даттатреєю. Субаху не хотів царства, він не хотів залишати життя аскета, повертатися до царювання, але він бачив, що його брат дуже прив’язаний до царства, і зажадав свою частку, спровокувавши цей конфлікт між царствами, але все це було потрібно лише для того, щоб пробудити Аларку. Субаху каже: «Він мав постраждати, щоб відмовитися від своїх ілюзій». Іноді ми так міцно чіпляємося за свої ілюзії, що нам потрібна певна порція страждань, щоб усвідомити це.

«Щоб зазнати страждань, він має бути позбавлений влади, фізичної сили й багатства. З цим наміром я шукав твоєї допомоги. Тепер мій план досяг мети. Мій брат припав до священних стоп Господа Даттатреї. Моя робота закінчена. Тобі одному належить честь такого доброго повороту долі. Прав цим царством, дозволь мені піти».

Чуючи ці слова Субаху, цар Каші відчув шум у голові. Завдяки виконанню раніше великої кількості дій згідно з дхармою його інтелект був очищений. Цей поворот подій пробудив у ньому добрі схильності. Звертаючись до Субаху, цар Каші сказав: «Мій дорогий друже, чи не віддаєте ви найкраще вашому молодшому братові, а марне — своєму другові? Хіба це правило дружби?»

Так, раптово цар Каші подумав: «Ось у чому річ! Найкращі, наймудріші стають аскетами, йогінами, а я залишаюся в дурнях, продовжуючи тут бути царем». Щось і в ньому сталося, тому що коли люди починають прозрівати, це поширюється подібно до епідемії, і багато людей теж починають усвідомлювати шлях дхарми.

«Показавши правильний шлях своєму молодшому братові, чому ти штовхаєш свого друга до згубного? Я теж страждаю в трясовині сансари. Якими б не були мої недоліки, зараз я отримую користь від спілкування з тобою. Сатсанг не буде змарнований, будь ласка, дай мені милостиню духовного знання».

Настанови про чотири цілі життя і самопізнання

Серце Субаху було наповнене співчуттям.

«Пане, у тебе цнотлива душа, і ти допоміг мені так само, як мій молодший брат. Заслуги цих дій піднесуть тебе. Ти вже досяг трьох цілей у житті: дхарми, артхи й ками, тобто справедливості, багатства й бажання реалізації. Крім того, ти палко поклонявся Вішвешварі. До того ж ти благословенний удачею бути володарем Каші, залишилося досягти лише четвертої цілі в житті, званої мокша. Я коротко розповім тобі про неї. Дії дхарми завжди залежать від того, хто їх здійснює. Отже, важливіше те, хто здійснює, а виконання — вторинне. Він має відмовитися від неважливих і невічних питань і повернутися лише до важливого й вічного. «Я» і «моє» мають бути відкинуті, має бути знайдений Атман у їхній основі».

Відмовитися від неважливих і невічних питань — це означає перестати звертати увагу на ментальну балаканину, яка постійно рухається в потоці ума, і встромити свій ум у споглядання. Іноді ми можемо говорити й про буденні речі, проте це має супроводжуватися безперервним підтриманням уважності та споглядання. Якщо ж цього немає, краще мовчати. Істинний йогін перебуває у спогляданні незалежно від того, про що він говорить. Він може говорити про святі речі й перебувати в природному стані. Він може говорити про буденні речі (про корів, про прасад та інше), проте він усе одно перебуває в природному стані. Це лише гра інтелекту на поверхні природного стану. І оскільки в умі немає високого й немає низького, він може об’єднати природну присутність із буденною мовою. Об’єднання всіх дій із природним станом — це корінь практики. Однак, доки таке об’єднання не відбулося, навіть на рівні мовлення не слід відволікати ум на непотрібну ментальну активність.

«Якщо ти зосередиш усю увагу на Атмані, тоді досягнеш найвищого ступеня в істинному знанні. Хто є істинне «Я»? Перебуває це «Я» зовні чи воно перебуває всередині? Розмірковуй сам. Непроявлене — причина, а проявлене — наслідок, результат. Потім, хто є той, хто називає себе «я»? Таке розмірковування і самоспостереження мають тривати безперервно доти, доки ти не дізнаєшся відповідь, і тоді все стане відомим. О царю, через невігластво люди приймають не-«я» за істинне «Я». Коли ти реалізуєш «я» як всепроникне, тоді ти теж станеш «Я». Оскільки ти запитав мене, я пояснив тобі цю традицію самопізнання. Якщо ти підеш за цією практикою, ти неодмінно досягнеш реалізації. Тепер дозволь мені піти».

Цар Каші вирушив до свого священного царства Каші, обмірковуючи дану йому пораду знову й знову, доки це не стало його переконанням. Аларка сердечно подякував своєму братові й приготувався стати монахом. Субаху був щасливий, що Аларка мав можливість отримати милість Господа Даттатреї, і знову пішов до лісу.

Аларка-гіта

Аларка передав управління царством своєму синові і, відмовившись від усього, став жебруючим аскетом. Пізніше, через сувору аскезу, він досяг досконалості в йозі й досяг стану нірвани. Після цього завершення в йозі одного разу уві сні йому прийшло видіння Всесвіту. Увесь світ постав наповненим зв’язками, такими як спорідненість, дружба, ворожнеча, бажання, гнів і так далі, та дуальностями, подібними до любові й печалі, і всіма видами безладу. Світ був занурений у трясовину невігластва. Аларка згадав дивовижні пісні своєї матері, які вона співала йому в дитинстві. Він заспівав, як вона, і таким чином виразив свій стан блаженства. Ці строфи пізніше стали відомі як «Аларка-гіта»:

«Радість, радість, немає нічого,
лише радість і радість!
Усе є радість єдина!
Колись я був подібний до собаки,
але милістю Садгуру Датти
Я зробив стійким мій коливний ум.
Що є мирські радощі
перед радістю йоги?
Знищені бажання, забуття
себе, «Я» є свідомість.
Завдяки моїм колишнім заслугам,
моя мати дала мені перстень.
Мій брат спочатку дав мені печаль,
Господь Датта дав усе.
Радість, радість, немає нічого, лише радість!
Завдяки співчуттю Датти
я злився з вищим Брахманом.
Істина-знання-блаженство.
Усе — радість єдина!»

Завдяки благословенню Садгуру Махайога Датти Аларка перебував у стані постійного блаженства. Співаючи такі пісні, він провів решту свого життя відповідно до сили минулих вражень і, вільний від бажань, досяг звільнення після смерті тіла.

Історія Аларки ілюструє, як унаслідок божественного зерна, посіяного великою йогинею Мадаласою, Аларка врешті-решт отримав милість Садгуру Даттатреї.

Коли поклоняються з відданістю, Господь Даттатрея захищає своїх відданих та їхніх нащадків, як повіка захищає око, і підносить їх до найвищого стану.

Закінчена історія просвітлення царя Аларки.