Коментар до тексту «Мокша Дхарма», глава 272
Один брахман був дуже бідним. Він дотримувався дхарми не стільки заради звільнення, скільки заради того, щоб її дотримуватися. Бажаючи багатства, він одного разу вирішив запропонувати божествам як жертву аскетичну практику — жахливе умертвіння плоті. Прийнявши таке рішення, він здійснював поклоніння богам, шанував їх шляхом відданості, але так і не досяг багатства.
Тоді він став розмірковувати: «Напевно, боги переповнені людськими проханнями, до них не достукатися. Треба б знайти якогось милостивого бога, якого ще не «оглушили» людські благання, і звернутися до нього за покровительством». І він знайшов слугу богів — держателя хмар Кундадхару. Тобто це не великий бог, а їхній слуга, але теж божественна істота.
Брахман подумав: «Очевидно, він менше переповнений проханнями від людей, і до нього можна буде звернутися».
Коли Кундадхара явився йому у видінні, у брахмані прокинулася відданість до цього бога. Він подумав: «Цей бог такий красивий! Напевно, як результат його шанування він надасть мені благо, подібне до його краси. Цей бог не захоплений проханнями від інших людей і близький до вищих богів. Він точно швидко надасть мені велике багатство, якщо я буду його шанувати».
Потім цей брахман здійснював ритуали прикликання і шанування Кундадхари з використанням пахощів, гірлянд і різних підношень.
Оскільки Кундадхара, держатель хмар, займав скромніше становище, то через деякий час він задовольнився цими підношеннями і подумав:
«Убивці брахмана, віроломному, п’яниці, злодієві святі вказали шлях спокути. Для того ж, хто невдячний, спокути немає. Несправедливість вважають дочкою бажання, гнів — сином нарікання, жадібність — дочкою ницості, а в невдячного немає й такого потомства».
Розмірковуючи так, цей бог вирішив віддячити брахманові за те, що той так старанно його шанував. Коли брахман, лежачи на траві куша, у самадхі увійшов у тонке тіло, то магічними силами Кундадхари він побачив уві сні різноманітних істот.
Оскільки він очистив себе умиротворенням, відданістю й аскетизмом, то зумів у видінні побачити високошанованого Манібхадру, що стояв серед божеств, — одне з втілень вищих богів. Він побачив цю велику душу, яка давала розпорядження іншим богам. Тут боги вирішували долі людей і розподіляли між ними різні царства. За добрі справи вони давали царства, а за погані справи відбирали навіть те, що було.
Багатосіяючий Кундадхара на очах у якшів приземлився своєю магічною силою прямо в цьому зібранні богів.
Спонукуваний богами, Манібхадра — володар цього зібрання божеств — запитав Кундадхару, що впав на землю:
— Чого ти хочеш?
Кундадхара сказав:
— Ви, боги, до мене прихильні. Тож ось вам мій відданий поклонник. Я прошу для нього високої милості — нехай буде зроблено щось, що сприятиме його щастю.
Володар богів, Манібхадра, спонукуваний іншими богами, промовив йому слово:
— Встань, нехай буде тобі благо! Усе потрібне, що ти просиш, здійсниться. Якщо брахман, співець вед, бажає багатства, ми йому цей дар надамо. Раз твій друг, брахман, заслужив таке твоє покровительство і хоче багатства, то за рішенням богів просто зараз я дарую йому незліченне багатство.
Але Кундадхара, поміркувавши, подумав, що людське щастя нетривке, хитке. Він вирішив спрямувати думку брахмана на духовні подвиги, думаючи, що від того благословення, яке дадуть боги, той мало користі отримає.
І він сказав богам:
— Я не багатства для брахмана бажаю, дарувальнику скарбів. Я хочу, щоб моєму відданому була виявлена інша милість. Ні землі, повної скарбів, ні величезного кладу самоцвітів хочу я для свого поклонника, але нехай буде він праведним, святим. Нехай живе він дхармою, нехай зрадіє його розум дхармі. Нехай дхарма для нього стане вищим законом — про цей дар я думав.
Тоді Манібхадра сказав:
— Але плодом дхарми завжди бувають і задоволення, і насолоди. Чому б йому не скуштувати цих плодів, будучи вільним від страждань тіла?
Але Кундадхара все одно наполягав, кажучи, що його прохання саме лише про благословення дхарми для свого поклонника.
Манібхадра сказав:
— Тобою і цим брахманом задоволені всі боги. Нехай він стане праведником і думкою віддасться дхармі.
Блюститель хмар, Кундадхара, залишився задоволений такою обіцянкою. Він віддав як належить цим богам пошану, а потім, отримавши таку милість, важкодосяжну для інших, зрадів і покинув ці небеса.
Брахман, після того як Кундадгара отримав таку обіцянку, раптом побачив поряд із собою найтонші одежі, які були покладені біля нього під час медитації, але не відчув від цього задоволення.
Він подумав про себе: «Якщо навіть цей бог невеликого рангу, Кундадгара, від якого я заслужив милість, не зважає на мою заслугу, аскезу, практику і не бажає обдарувати мене своїми благословеннями, то хто інший оцінить зроблене? Краще вже піду я в ліс і оберу життя за законом дхарми».
Він побачив, що поряд із ним були покладені тонкі божественні одежі, але навіть не зрозумів, для чого це. Багатство до нього не прийшло внаслідок отриманих благословень, тому він був сильно розчарований. Силою такої відрази до суєти з милості богів і завдяки клопотанню Кундадгари брахман вирушив у ліс і віддався там великому тапасу — сильній, могутній духовній практиці.
Він харчувався залишками від підношень богам, корінням і плодами. Його розум дуже зміцнився в медитації та в самадхі. Через деякий час він став їсти тільки листя, залишивши плоди й коріння, а потім навіть листя перестав їсти, харчуючись лише водою. Потім дуже багато років він харчувався тільки повітрям, праною, але його життєва сила при цьому не зменшувалася, це було дивом.
Він став дуже старанним і відданим дхармі, виконуючи свою жахливу аскезу. Тоді він сам прийняв божественний образ, його тіло почало преображатися.
Коли минуло багато часу, він подумав: «Якщо мене зараз хтось задовольнить і умилостивить, якщо я йому пообіцяю багатство і дам благословення на багатство, то моє слово здійсниться, моє благословення матеріалізується».
Зрадівши такій думці, він почав ще більше старатися в аскетичній практиці. Досягнувши через деякий час ще більшої досконалості, він подумав: «Якщо хтось мене задовольнить, і я буду ним задоволений, то пообіцяю йому царство або благословлю його царством. І слово моє не буде порожнім — така людина негайно стане царем».
Коли він так подумав, перед ним постав Кундадгара, який був притягнутий силою його духовного подвигу і старим кармічним зв’язком. За законом дхарми брахман здійснив поклоніння, він перебував у захваті від того, що йому знову явився його покровитель Кундадгара.
Тоді Кундадгара сказав: «Зараз у тебе є найвище божественне бачення, тому поглянь на шлях царів світів і ріші».
Коли брахман поглянув, використовуючи своє божественне бачення, то побачив тисячі царів, що занурювалися в пекло.
Кундадгара сказав: «Ти вшановував мене з великою відданістю, і я подумав, що якщо ти впадеш, подібно до цих раджів, у страждання й нещастя, то що я зможу для тебе зробити? Яку милість зможу тобі дарувати? Дивись, придивися уважніше, що буває з людиною, яка шукає мирської хтивості. Адже особливо для таких людей зачинені двері неба».
Коли брахман придивився, перед ним постали люди, які за життя віддавалися гордості, гніву, сонливості, повільності, недбалості, хтивості, жадібності, страху. Усі ці люди постали як ті, що йдуть у нижчі світи.
Кундадгара сказав: «Дивись, усі ці властивості та якості перегороджують дорогу до вищих світів. Боги жахаються таких людей, стороняться їх. Такі якості створюють усілякі перешкоди людям. Не без згоди богів люди стають праведними в дхармі. Поглянь, завдяки своїй практиці, тапасу, ти здатний іншому дарувати царство і багатство».
Тоді брахман зрозумів, у чому був задум Кундадгари, що він урятував його від поганих народжень, змінив його долю, давши не те, про що він просив, а давши йому знання дхарми.
Він поклонився Кундадгарі до землі й сказав: «Так, ти виявив мені велику милість, адже в путах жадібності й хтивості я навіть проти тебе колись нарікав і був незадоволений твоїми благословеннями. Я не зрозумів твоєї любові, тому прости мене за те, що тоді я був таким невігласом, і благослови».
Кундадгара сказав: «Я тебе простив». Потім міцно обійняв його обома руками і зник.
Цей брахман згодом перевершив усі світи й досяг найвищої досконалості з милості Кундадгари та силою свого тапасу.
Далі наприкінці цього розділу говориться:
«Ходіння повітрям, здійснення всіх бажань і найвищий шлях досягаються силою дхарми та йоги.
Боги, брахмани, небесні мандрівники, якші (напівбоги) вшановують святих і праведних, а не багатих і пристрасних.
До тебе вельми милостиві боги, оскільки ти радієш закону, дхармі.
У дхармі — найвище щастя».
Невидимі покровителі та спостерігачі
Можливо, ми не зовсім це усвідомлюємо, але за кожним із нас завжди наглядають різні класи істот, наприклад духи предків. Хоч ви їх не бачите, духи предків, що пішли, бачать вас, оскільки духи, на відміну від людей, природно володіють ясновидінням, їм не треба займатися для цього практикою.
Ваші давно померлі родичі, ставши духами, мають зв’язок із вами й спостерігають за вашими долями так само, як якби вони за життя іноді цікавилися: «Як там той поживає, а як цей поживає?» Хоча їхнє розуміння щастя й дхарми може бути різним, проте вони завжди радіють, якщо ви спрямовуєте свій розум до дхарми, і переживають, якщо ви спрямовуєте свій розум до неправильних думок, до тупості, неусвідомленості або поганих діянь.
Окрім духів предків, за вами спостерігають різні божества, покровителі, ангели-охоронці. Вони завжди радіють, коли ви ухвалюєте рішення рухатися духовним шляхом, працювати над собою, розкривати тонкі стани розуму, і засмучуються, коли ви робите щось неправильно, впадаєте в затьмарення, робите неправильний вибір, дієте гнівно, егоїстично або просто не використовуєте свій потенціал.
Як правило, боги завжди заохочують і наділяють благословеннями тих, хто прагне дхарми. Навпаки, тим, хто плекає затьмарені стани й рухається, маючи егоїстичні бажання та цілі, завжди перекриваються різні шляхи, їм ставляться обмеження за велінням богів або керівних духів.
Іншими словами, ми не можемо думати, ніби зачинилися в ізоляції й нас ніхто з живих істот не бачить. Нас дуже навіть бачать живі істоти, навіть якщо ми перебуваємо в наглухо замкненому приміщенні ретриту, навіть коли ми повністю самі.
Ці істоти спостерігають за нашою поведінкою, за дотриманням обітниць, за нашими якостями, і кожна з них оцінює відповідно до свого розуміння.
- Якщо це просвітлені істоти, зрозуміло, вони бажають нам духовної реалізації
- Якщо це мирські боги, вони здатні обдарувати мирським щастям і розумінням
- Якщо це звичайні духи, то вони здатні, можливо, по-своєму зрозуміти
- Якщо це хранителі якихось устоїв, обітниць або дхарм, вони ревно стежать за тим, як ви їх виконуєте
Якщо ви щось порушуєте, вони карають, чинять перешкоди або просто закривають шляхи в якійсь сфері. Вони стежать за вашими рисами характеру, вашими реакціями, вашою духовною практикою. Якщо ваша свідомість рухається в бік дхарми, вони співпереживають, радіють і дають можливість це ще більше розкривати. І навпаки, якщо свідомість затьмарюється, вони не дають діяти далі, доки цей урок не буде пройдено.
З погляду адвайти всі вони є проявом одного природного усвідомлення, проте вони мають власну індивідуальність, вони можуть мислити, оцінювати й діяти так само, як і ми з вами, тобто як звичайні люди.
Також існують божества, звані шравани й шравані, які чують і бачать усі діяння людей і здатні відтворити будь-яку дію людини в будь-який період її життя. Вони можуть буквально покадрово відтворити всі ситуації з нашого життя. Шравани й шравані виступають радниками під час суду в Ями, коли він просить Читрагупту зазирнути в записи й подивитися в Книзі Життів добрі та злі діяння, які здійснювала та чи інша людина.
Розуміння цього стимулює бути більш усвідомленим і діяти правильно, де б ти не перебував: наодинці із самим собою чи в суспільстві, перед очима інших.
Якості практикуючого
Випробування та перешкоди на шляху (грахи)
Правильні дхармічні діяння — це завжди діяння, що випливають із саттви, внутрішнього сяйва, благості та безтурботності.
Неправильні діяння — це діяння, прийняті під дією тамасу й раджасу. Людина, яка перебуває в тамасі й раджасі, за визначенням не може діяти правильно, оскільки її ум інертний, тупий, не прояснений, у ньому немає світла, він не «горить» духом віри, відданості, ясності й споглядання, тому всі її дії будуть помилковими, навіть якщо зовні вона намагається діяти правильно.
Навпаки, коли існує саттва, внутрішнє сяйво, вона дозволяє діяти за визначенням правильно і ясно, оскільки саттва освітлює всі інші куточки свідомості, дозволяє безпомилково приймати рішення, пам’ятати й враховувати безліч чинників, досягати цілей. Виходячи з цього, завданням йогіна є приборкання й викорінення раджасу й тамасу, підпорядкування раджасу й тамасу, плекання в собі саттви.
І монастир — це саме таке місце, де заохочуються не раджас і тамас, а саме саттва.
Якщо ви перебуваєте в саттві, то можете тривалий час медитувати, отримувати добрі досвіди, досягати успіхів у служінні; ви не невдаха в служінні, тому що невдачливість у служінні — це тамас і раджас. Буває так, коли даси комусь якусь справу, а він каже: «Я не вмію, я не знаю, у мене нічого не виходить». Ти йому все поясниш, але в нього все одно чомусь не виходить. Питання: що ж тобі заважає? Заважає тамас і раджас — гарячкова робота ума, яка не дозволяє підійти до справи ясно. Це і є невдача в служінні. Навпаки, у того, хто насичений саттвою, є ясність та інтуїтивне розуміння того, як досягати цілей, як реалізовувати все. Він завжди й у всьому щасливий: у практиці, у служінні, у взаєминах.
Виходить так, що тамас і раджас є перешкодами йогіна.
Аналіз медитативної практики
Тамас — це коли ми сідаємо в медитацію і зазнаємо поразки.
Я рекомендую всім, хто виконує медитацію, а таких у монастирі має бути 100%, кожну сесію з 19:00 до 22:30 оцінювати після того, як ви її провели, і за результатами сесії виставляти собі оцінку: «здобув перемогу», «зазнав поразки», «звів унічию». Як мінімум протягом місяця треба вести такий щоденник своїх медитацій і підраховувати результати. Наприклад: «Десять разів на місяць я здобув перемогу, мій ум у медитації був ясним. П’ятнадцять разів на місяць я звів унічию: я боровся з тамасом, але він мене не подолав. П’ять разів я зазнав поразки: розпливання і збудженість не дали мені медитувати ясно, я або крутив думки, або перебував у тупості».
Ведення такого щоденника — дуже корисна річ.
Коли я інтенсивно практикував у ретритах, то завжди намагався відзначати навіть найменші свої успіхи або, навпаки, якісь проблеми в пранаямах, у техніці ходьби, у концентрації, медитації. Я постійно вів такий щоденник, здійснював безперервний аналіз.
Подібний аналіз допомагає нам виробляти стратегію духовної практики на наступний день або на наступний місяць. Але якщо ми такого аналізу не проводимо, то нам важко побачити тенденції свого ума й виробити правильну лінію. Йогін — це той, хто постійно аналізує і виправляє тенденцію свого ума.
Три типи результатів медитації
Що означає «зазнав поразки» в медитації? Це означає, що медитація пішла погано, було розпливання, була збудженість, не втримав тему або взагалі занурився в тамас, тобто це викреслені з життя півтори години. Така медитація не годиться. Йогін має боротися з тим, щоб не зазнавати поразки під час махашанті. Ці півтори години — це святий час для практики.
Що означає «звів унічию»? Це означає, що часом «накочував» тамас або раджас, були розпливання і збудженість, але ти боровся, не допускав тамас, викручувався як міг і перемагав тамас будь-якими способами, не поступався йому. Тамас намагався тебе здолати, але йому це не вдалося, хоча й тобі не вдалося повністю здолати тамас. Це подібно до того, як людина, що займається бойовими мистецтвами, вийшла на ринг із сильним суперником, який тиснув її по всьому полю, але завдяки гнучкості, вивертності й технічності їй вдалося вистояти весь цей час, за очками вона не програла, але й не перемогла.
Таким самим чином йогін, навіть якщо його тіснять тамас і раджас, не зазнає поразки завдяки своєму уму, який вправляється в медитації. Принаймні він утримує тему і проникає в ясність.
«Духовна перемога» — це коли медитація пройшла рівно, без відволікань, без розпливання і збудженості, коли було глибоке проникнення, коли було просування, тобто ви додали ще трохи ясності в потік своєї свідомості.
Щоденний аналіз практики
Таким чином щодня можна аналізувати стан своєї практики і своєї свідомості. Припустімо, якщо ви підбиваєте підсумок повсякденного утримання усвідомленості протягом дня, то результат можете оцінити так: «Як розвивалася моя усвідомленість? Як я працював із спогляданням і санкальпою?»
Якщо ви щодня підбиваєте такий підсумок, аналізуючи вашу практику, це подібно до того, як хороший тренер збирає команду після матчу і розбирає те, як пройшов матч. Він говорить: «Захист працював погано, а нападники — молодці. Треба зосередитися на цьому». Потім він підбадьорює гравців і говорить: «На наступний тиждень перед нами стоять такі-то цілі, у нас такі-то завдання». І вся команда відповідає тренеру: «Так, ми будемо саме так робити». Так і ви як «головний тренер» збираєте всю «команду» свого тіла, мови й ума. Тобто ваша внутрішня ясність, ваш свідомий ум має дати настанови своїм менш усвідомленим частинам. Ви розбираєте, як пройшов увесь ваш день: у чому ви зазнали невдачі, чи здобули ви перемогу, чи це була нічия.
Хороший монах — це той, хто щодня наприкінці дня проводить такі «збори», робить розбір гри протягом дня, аналізує, оцінює слабкі й сильні сторони, формулює висновки, а потім ухвалює рішення, що він робитиме далі, як коригуватиме садхану і т. д.
Якщо ви проводите такий аналіз садхани, то завжди просуваєтеся, не зазнаючи серйозних невдач і поразок, ваш духовний ріст стабільний. Це не означає, що треба стати зацикленим на саморефлексії і постійно займатися самокопанням. Я б не сказав, що це захопленість самокопанням, це більше схоже на тверезий розрахунок професійного бійця або фахівця, який звик постійно працювати над собою, йти вперед і вирощувати потрібні якості.
Саме так чинили святі, які завжди пильнували дух своєї свідомості, не давали йому впадати в тамас або раджас, оскільки впадання в тамас або в раджас — це загнивання духу, а для духовної практики це річ непростима.
Іншими словами, брати по Дхармі або старші монахи вам це можуть пробачити, у цьому немає нічого складного, вони можуть сказати: «Тамас? Так, це буває, співчуваємо» або «Стан, у якому ти перебуваєш, — це твоя справа, твій вибір, кожен іде своїм шляхом».
Але вам від цього легше не буде, оскільки це стане тим, що закриє вам дороги на небо, боги такого не пробачать. Тобто те, що прощають люди, боги не прощають, у богів зовсім інший підхід, там дуже високі критерії. Не дотримуєшся етики — двері не відчиняться; не є усвідомленим або допускаєш нечистоту, порушення самаї — з тобою навіть розмовляти ніхто не буде.
Чим вищий світ, тим більший критерій. Це подібно до того, як в елітний клуб простолюдина просто так ніколи не пустять.
Якщо ми не зародили від самого початку такого фундаменту, такого дуже зрілого й серйозного ставлення до садхани та усвідомлення, то рано чи пізно це все одно треба буде зароджувати, тому що відсутність цього фундаменту колись та й позначиться. Оскільки це як гнила сходинка на сходах у небо; рано чи пізно ця гнила сходинка проломиться під ногою, і такий йогін просто зависне, вчепившись за неї двома руками, замість того щоб зробити крок уперед. Якщо є такий аналіз і йогін постійно пильнує свою свідомість, викорінює раджас і тамас, утверджуючись у саттві, то всі сходинки в нього під ногами будуть цілими.
Стабільність свідомості в саттві
Свідомість йогіна, який укорінився в саттві, завжди стабільна, оскільки він черпає духовну радість. А свідомість того, хто в раджасі або в тамасі, стрибкоподібно змінюється, вона з перепадами. Він дуже підвладний впливу планет, зовнішніх впливів, взаємин. Інші можуть легко вивести його з себе, тому що він думає, що причина не в ньому самому, а в інших. Йому щось не так сказали або не так зробили, побутові умови трохи погіршилися, і він одразу ж відчуває, що для нього «небо в клітинку» стало, у нього на душі важко, він мало не плаче.
Чому так відбувається? Тому що немає радості, яка черпається із саттви, із внутрішнього сяйва. У стані затьмареності всі зовнішні впливи сприймаються загострено, їхня важливість видається значно більшою, ніж вони насправді означають. А в стані саттви, навпаки, будь-які зовнішні впливи сприймаються чисто, сприятливо, і навіть якщо відбуваються несприятливі впливи, то такий йогін усе одно перебуває у внутрішній радості й бгаві. І коли ми споглядаємо таким чином, то раджас береться під контроль.
Але буває так: коли раджас узято під контроль і вольовим зусиллям погашено, замість того щоб зростала саттва, може зростати тамас, якщо свідомість недостатньо ясна. Це теж кепська річ. Наприклад, якщо в медитації махашанті тривалий час плекається тамас (особливо це характерно для ретритів), то можна створити передумови для переродження у світі тварин, де домінує тамас. І якщо йогін утверджується в одному з видів неправильної медитації або неправильному самадхі, наприклад у тамасному стані, то його свідомість справді може переродитися в такому світі.
Це відбувається тому, що свідомість звикла отримувати зовнішні подразнення від зовнішніх об’єктів і бути в такому раджасичному стані. Але коли її позбавляють таких об’єктів і вона ще не дуже тонка, не навчилася черпати радість завдяки ясності й усвідомленню, то вона починає згасати, впадаючи в тамасний стан неясності, непроясненості, інертності й тупості. Цього слід остерігатися так само, як і раджаса. Слід усіляко припиняти прояв тамаса.
Дух віра-йогіна
Іншими словами, йогін повинен завжди пильно вдивлятися у свою душу і дуже пильно ставитися до того, щоб тамаса в ньому не було. Тамас трапляється, коли ми перебуваємо в лінощах і тупості, коли ми не концентруємося на практиці, на служінні, коли ми перебуваємо в стані компромісу, коли в нас духовна честь, духовний ентузіазм, віра, благість, саттва замінюються на ліниву байдужість. І такий стан можна припиняти, якщо ми підтримуємо дух віра-йогіна.
Дух віра-йогіна означає не йти шляхом найменшого, а йти шляхом найбільшого. Це означає завжди бути готовим кинути виклик своїм можливостям, зробити трохи більше й трохи краще, завжди прагнути практикувати й займатися служінням ефективніше. Тобто це підвищена вимогливість до самого себе, причому ця вимогливість не зовнішня, а передусім внутрішня. Це антар-тапас — внутрішня вимогливість, пов’язана з контролем свідомості.
Якщо в людини домінує тамас, вона може думати: «Священні тексти читати важко. Іспити складати важко. Краще піти шляхом найменшого опору й попросити, щоб мене звільнили від іспиту, пославшись на те, що я погано розумію або в мене щось не ладиться. Нехай інші складають, а мені так комфортніше, бо вивчати тексти й складати іспити складно, треба багато розмірковувати». Так проявляється тамас.
Саттва проявляється інакше. Ви думаєте: «Так, попри те, що це складно, я спробую докласти зусиль і робитиму це доти, доки це не стане для мене простим. Я спробую зробити те, що потрібно, і навіть ще трохи більше».
Під час медитації, коли приходить тамас, ми думаємо: «Щось у мене болять ноги, затерпла спина, хочеться прилягти або розслабитися». Це шепіт тамаса. А саттва каже: «Якщо я зараз піду на компроміс, то користі від цієї медитації буде мало. Тому я спробую медитувати подвійною межею: дійду до межі, а потім ще раз цю межу збільшу і завдяки цьому зроблю прорив».
Якщо ми приймаємо концепцію саттви як нашу основу, тоді практика по-справжньому приносить плоди. Але для цього потрібна пильність, яка постійно висмикувала б розум зі стану раджаса й тамаса.
Сприйняття світу в різних станах
У стані тамасу світ бачиться в затьмаренні, у неясності. Ми дивимося на світ такими самими очима, як дивиться тварина. У стані раджасу є сильне спотворення реальності. Ми бачимо світ так, ніби дивимося через фотооб’єктив кінокамери, яка весь час смикається, ми ніяк не можемо сфокусуватися й націлитися на щось одне. Ми ніяк не можемо побачити світ у цілісному сприйнятті, панорамно. Тобто раджас — це наче ви дивитеся в кінокамеру, а вона постійно стрибає й смикається, тому все зображення змазане, а ви ніяк не зрозумієте, у чому ж тут річ. Саме тому раджас і тамас згубні для духовного життя.
Стан саттви — це бачення світу через фотооб’єктив дуже якісної кінокамери. Це принципово інше бачення світу, коли ви все можете бачити ясно до деталей і внаслідок цього можете творити шедеври.
Йогін, вдивляючись у себе, завжди виявляє, де впродовж доби криються такі моменти, коли раджас і тамас мають над ним владу. Є різні моменти, пов’язані з функціонуванням каналів, елементів, рухом енергії через марми, коли тамас і раджас домінують найбільше. І ці моменти часу індивідуальні, тому йогін має визначити їх для себе й намагатися взяти під контроль.
