Коментар до тексту «Настанови святого Джигмеда Лінгпи»
Постійно тримайте в умі лише три речі: Дхарму, свого Вчителя, живих істот. Не практикуйте й не думайте про щось інше. Не змагайтеся й не суперничайте з різними монахами чи реалізованими практиками. Тримайте свій ум під контролем, а рот закритим. Це дуже важливо, тому «не клеїте дурня». Якщо ви просторікуєте про Дхарму, думаючи лише про особисту вигоду в майбутніх життях, то цю Дхарму насамперед необхідно практикувати вам самим. Ви, звісно, можете сподіватися на те, що після вашої смерті вам допоможуть інші за допомогою доброчесних практик, але зовсім не факт, що ви отримаєте від цього користь. Тому займайтеся внутрішньою роботою над собою. Передусім розвивайте в умі глибоке зречення, усвідомлено прирівнюйте життя до практики й формуйте базис із великої старанності. В основній частині практики концентруйтеся на ключових принципах глибокого погляду й медитації. На додаток до цього поводьтеся відповідно до прийнятих обітниць і самай, не плутаючись у тому, що треба засвоювати й відкидати.
Якщо у вас є дух практики ретриту, то вам не потрібні зовнішні суворі правила, ви породжуєте бездоганний дух, спрямований на пробудження.
Перешкоди на шляху
Тоді всі просвітлені якості неминуче виникнуть у вас ізсередини. Лайя-йога — це такий шлях, на якому навіть грішники безповоротно досягають просвітлення. Через надзвичайну глибину цього вчення ви маєте бути готові до перешкод, які слід розуміти як великий ризик, що супроводжує великий прибуток. Вони пояснюються тим, що негативна карма, накопичена вами в минулому, активізується силою глибоких настанов, і на знак цього виникають зовнішні демонічні перешкоди та привиди. Наприклад, у місці вашої практики з’являтимуться духи й сансарні боги, вони кликатимуть вас на ім’я. Вони набуватимуть подоб будд і даватимуть вам пророцтва. Різноманітні страхітливі видіння відбуватимуться у ваших снах і переживаннях. Вас можуть атакувати, обікрасти, грабувати інші люди. Ви можете захворіти або потрапити в будь-які пригоди. У своєму умі ви будете горювати без особливої на те причини, а також впадати в депресію аж до сліз. Вас долатимуть бурхливі емоції. Ваша відданість, співчуття, бодгічітта зменшуватимуться, ваші думки повстануть проти вас, доводячи вас до божевілля. Ви хибно розумітимете корисні поради. Вам остогидне перебувати в ретриті й захочеться порушити свою обітницю. У вас з’являтимуться помилкові думки про Вчителя. Вас долатимуть сумніви щодо Дхарми. Вас можуть звинуватити в чужих гріхах, про вас можуть лихословити. Ваші друзі можуть обернутися ворогами. У вас можуть виникнути різноманітні небажані обставини як зовнішнього, так і внутрішнього плану. Отже, ви маєте розуміти ці перешкоди як тест для себе.
Щось із цього, очевидно, кожен із вас уже встиг пережити. Якщо ви досвідчений практик, для вас це лише тест, щоб перевірити, наскільки глибока ваша вправа в спогляданні, наскільки ваш ум не коливається. Якщо ви початківець, то матимете блідий вигляд, а ваш ум буде в замішанні.
Це та сама межа, на якій ви або виграєте, або програєте. Якщо ви впораєтеся з цими перешкодами за допомогою ключових пунктів практики, то вони перетворяться на ваше досягнення. Якщо ж ви потрапите під їхній вплив, то вони стануть нездоланною перепоною для прогресу у вашій практиці. У всіх цих ситуаціях бездоганно дотримуйтеся своїх самай і спрямуйте всю віру та помисли до свого Вчителя, молячись йому з повною віддачею з глибини серця й вірячи, що він знає всі ваші випробування. Якщо ви ставитиметеся до несприятливих обставин як до бажаних і практикуватимете з повною старанністю, то через якийсь час ці обставини самовільно втратять свій натиск, разом із чим ваша практика значно поліпшиться.
Оскільки багато хто з вас безперервно отримує настанови й живе в сангсі, то, можливо, не всі ці речі відбуватимуться яскраво. Проте вони можуть відбуватися тонким способом, а в ретриті загострюватися. Тому істинний йогін ніколи не вважає себе досвідченим практиком, а завжди тримає дух, подібний до лева чи тигра перед стрибком.
Особисто я не відчував перешкод у практиці завдяки заслугам минулих життів. Прочитати сутру для мене було те саме, що й реалізувати її. Однак я зіткнувся з багатьма перешкодами, коли в мене з’являлися учні, коли карма інших людей впливала на мій ум. Але завдяки тому, що свідомість уже перебувала в непохитному природному стані, ці перешкоди не могли завдати мені навіть найменшого страждання. І хоча іноді моя практика була на межі життя і смерті, це сприймалося як чергова гра, як спосіб тренування і навіть пробуджувало ще більшу ясність та усвідомленість.
Явища здаватимуться розсіяними й розрізненими, і у вас виникне ще більша впевненість у своєму Гуру та його настановах. Навіть якщо надалі вам випадуть такі випробування, ви зберігатимете впевненість і душевний спокій, думаючи: «Які проблеми? Усе гаразд». Це і є єдиний вихід з усіх ситуацій. Якщо ви здатні використовувати будь-які обставини на шляху практики, то вам відомий вихід з усіх випробувань. Як чудово.
Поки відданість світлу споглядання не розкрита і є чіпляння за его, такі проблеми можуть сприйматися всерйоз. Коли ж цю справу зроблено, то більшість цих перешкод зникає сама собою, а решта просто не бачиться перешкодами. Тому істинно досвідчений практик непохитно зберігає свої самаї, головною з яких є єдина самая споглядання. Він непохитно зберігає чисте бачення. Завдяки цьому все, що було сансарою і повставало проти нього, обертається його помічниками на шляху. Крім чистоти й світла він нічого не бачить. Такий йогін граючись практикує, не маючи навіть найменших проблем.
Форми егоїзму та їх подолання
Що стосується чіпляння за «я», то ви відкладаєте практику через прив’язаність до своєї країни, дому, багатства і володінь. Коли ви знаходите голку з ниткою, то славите Бога, а якщо втрачаєте ручку чи шнурки, то одразу падаєте духом. Такими є зовнішні прояви егоїзму. До внутрішніх проявів можна віднести сприйняття майстрів своєї традиції як божеств, а всіх інших як демонів, так само як і думки на кшталт «чим я гірший за Будду Шак’ямуні?», що є наслідком відсутності самокритики. До таємних форм егоїзму належать речові чіпляння під час стадії розвитку, концептуальне обрамлення стадії завершення, упередженість у практиці співчуття або твердження, що всі речі порожні й позбавлені незалежної природи, супроводжувані чіплянням за природу самої порожнечі, подібним до того, як красуня із затьмареним сприйняттям одержима своїм тілом, так само як і думки на кшталт «навряд чи хтось досяг мого рівня медитації, тому я не повинен ні з ким радитися...». Якщо так, то ваше життя мине марно. Я дам вам одну пораду, — якщо ви рішуче відкинете прив’язаності до своєї країни, багатства та майна, то половина Дхарми буде автоматично реалізована.
Створіть міцну основу з попередніх практик і не нехтуйте ними, кажучи, що все порожнє, втрачаючи поведінку в погляді. Що стосується основної частини практики, то її слід здійснювати в усамітненому, незнайомому місці, де вас супроводжуватиме лише усвідомлення і обітниця підтримувати безперервний потік природного стану. Якщо до вас доходитимуть добрі чи погані новини, що провокують страхи й надії, не ставтеся до них всерйоз, не відкидайте їх і не приймайте за істину. Будьте як небіжчик, якому можна сказати що завгодно.
Настанови святого Джигмеда Лінгпи
О котрій би годині я не прокидався, я не впадав у дрімоту, односпрямовано зосереджував свою увагу, завдяки чому зміг досягти прогресу в практиці. Коротко кажучи, протягом цих трьох років я завжди їв однакову кількість їжі й укривався лише однією бавовняною накидкою. Через внутрішні двері не просочилося жодного слова. І навіть мої помічники в ретриті не переступали поріг внутрішніх дверей. Завдяки своєму зреченню, відразі до сансари й чіткому розумінню непередбачуваності смерті я ніколи не дозволяв собі пліткувати й марнослівити. Ви ж, мої учні, лише вішаєте на двері затворницькі таблички, тоді як ваші думки блукають де завгодно. Коли зовні лунають звуки, ви перетворюєтеся на сторожів і прислухаєтеся до кожного шелесту. Якщо ви зустрічаєте когось біля внутрішніх дверей, ви обговорюєте новини в Китаї, Тибеті, Монголії чи де завгодно. Ваші шість чуттів блукають зовні, а ви втрачаєте весь ефект від свого ретриту. Ви йдете за зовнішніми об’єктами та сприйняттями, тоді як ваші досягнення зникають назовні, запрошуючи перешкоди всередину. Якщо ви підете на поводу в таких звичок, то час вашого затворництва сплине, а ваш ум залишиться без змін. Ви не повинні покидати ретрит такими самими, якими були до нього, будьте в цьому рішучими. Що б ви не робили в затворництві: медитували, читали молитви, виконували щоденні практики, писали, хворіли, недужали чи помирали, ви повинні завжди підтримувати невимовну природу свого Уму, що лежить за межами концептуального розсудку. Не перенапружуючись і не послаблюючись, не медитуючи й не відволікаючись, не виправляючи й не утверджуючи, не поліпшуючи й не погіршуючи, ви не повинні розлучатися з цим присутнім усвідомленням.
Якщо ви подивитеся на Вчителя, часто він виглядає зануреним у звичайні справи або безтурботно розмовляє. Однак це супроводжується безперервною зануреністю в споглядання, право на яке він здобув власною практикою в ретриті. Якщо ви маєте здатність до такого споглядання, вам не потрібен якийсь спеціальний ретрит, а сам ваш стан буде ретритом. Якщо ж це не так, то слід старанно подбати про власне усвідомлення.
Наші правила ретритів дуже потужні. Я думаю, що навіть звичайні монахи, вийшовши з тримісячного ретриту, проводитимуть близько десяти чи п’ятнадцяти днів у ретритах щомісяця. Багато мирян спочатку з великим завзяттям беруться за ретрити. Отримавши певні досвіди, вони виходять із них і продовжують займатися своїми старими справами. Це найгірший вид практики ретриту, тому що в них не було відсікання егоїзму й тривалого навчання поруч із Вчителем. Вони звикли йти за тим, що спаде їм на думку. Натомість у нашій практиці ми входимо повільно, готуємося ретельно, а потім ідемо на дуже довгий час і ґрунтовно. Тому дванадцять років підготовки — це зовсім небагато, якщо врахувати, що решту вісімдесят ви можете провести в затворі, у повній самотності. Багато хто думає навпаки: вони відразу хочуть сісти в тривалий ретрит, після якого знову проявлять свою підсвідомість і гратимуть у свої старі карми.
Небезпеки порушення самайї
Якщо ви розлучитеся з усвідомленням, то у вас почнуть з’являтися різні думки, що збільшують ваше марнославство в реалізації. Ви думатимете: «Я знаю Дхарму й знайомий із багатьма вчителями». Ви почнете обговорювати недоліки своїх друзів по Дхармі, накопичувати багатства, створювати неприємні ситуації, витрачаючи свій час на безліч речей, серед яких не буде жодної правильної. Окрім цього, якщо ви розповідатимете про свої переживання, реалізації, сни, практичну інформацію та труднощі практики в затворництві, а також недоліки практикуючих у своїй лінії тим людям, які не мають тих самих самай, то ваші досягнення зникнуть, а недоліки, навпаки, виявляться. Тому будьте скромнішими, підтримуйте з усіма гармонійні стосунки, носіть обірваний одяг і не переймайтеся мирськими амбіціями. Усередині у вас не повинно бути страху навіть перед володарем смерті. Зовні ви повинні справляти приємне враження, будучи умиротвореними.
Коли ви робите ретрит, ніколи не порушуйте своїх обітниць, будьте як клин, міцно вбитий у землю. Якщо до вас дійдуть погані новини або станеться неприємна ситуація, то не панікуйте, а будьте як безрозсудний божевільний. Коли перебуваєте серед багатьох людей і втрачаєте усвідомленість через звичайні речі, ви повинні тренуватися в безмежному чистому сприйнятті всіх обумовлених явищ. Коли робите практики з праною, ви не повинні втрачати зосередження, подібно до людини, що всиляє нитку в голку, навіть якщо до вас несподівано нагряне смерть, у вас не повинно бути туги й жалю, як у орла, що ширяє в небі, і у вашому умі не повинно залишитися нічого незавершеного.
З цими найважливішими принципами ви зможете досягти абсолютного досягнення просвітлених минулого, а також здійсните всі побажання. Таким чином ваше життя набуде сенсу. Увійшовши у врата вищого вчення, ви досягнете кінцевого плоду.
Гідність практики в сангхі полягає ще й у тому, що ви можете відточувати своє споглядання в різноманітних ситуаціях. Виходячи з ретриту, ви потрапляєте в різні положення, де досягнуте усвідомлення проходить перевірку на міцність. Якщо ви не переживаєте таких різноманітних ситуацій, то, найімовірніше, навіть провівши в ретриті багато років, ви будете подібні до хорошої рослини, що виросла в теплиці, але яка не знає, що таке пекуче сонце чи сильний вітер. Тому ви можете мати ілюзії або ілюзорні уявлення щодо власної сили усвідомлення, не потрапляючи в різні обставини, які дає вам учення. Коли ви практикуєте, чергуючи ретрит і звичайну практику приблизно у співвідношенні п’ятдесят на п’ятдесят, а іноді ретрит займає навіть більше часу, то у вас є така можливість. Це означає повноту або завершеність духовного тренування.
Принципи ретриту
Зовнішній аспект або принцип ретриту означає, що нікому не дозволяється перетинати територіальну межу й вторгатися в місце ретриту. (Окрім тих, хто призначений). Той, хто перебуває в затворництві, своєю чергою не може покидати території ретриту, залишаючись там, як укопаний. Внутрішній ретрит означає припинення всіх мирських активностей тіла, мовлення й ума, тобто буденних справ, звичайних розмов і нерелігійних думок. Перебуваючи в затворництві, ви не повинні займатися такими справами. Таємний ретрит передбачає невідволікання від усвідомлення природи Ума. Сенс затворництва полягає в усуненні відволікань і отриманні можливості цілком і повністю присвятити тіло, мовлення й ум досягненню просвітлення. Будда Шак’ямуні провів шість років ретриту в джунглях Бодхгаї. Махасіддхи Індії проводили в затворництві багато років. Багато великих майстрів Тибету прожили в ретриті все життя. Наша практика медитації та поведінки страждає від різних відволікань. Навіть якщо ви не усвідомили природу Ума, тим не менш вам необхідно провести багато часу в ретриті для того, щоб досягти стабільності в цьому усвідомленні. Досягнення повного просвітлення за одне життя без ретриту просто неможливе.
Справжнє місце ретриту — це глибоко осмислене розуміння непостійності. Думка «я можу померти будь-якої миті» повинна пронизати серце, і саме ця думка має стати вашою справжньою ретритною хижиною. Якщо у вас є таке сильне відчуття непостійності, то ваше зречення розвинеться самовільно, ви відречетеся від прив’язаності до сансари, бачачи, наскільки безглузді й марні всі сансарні заняття. Ви відкинете прив’язаність до сансари так само, ніби вас знудило. Після того як вас знудило, ви ж не повертаєтеся, щоб проковтнути всю блювоту. Лише пси можуть їсти блювотиння. Це справжнє ставлення йогина. Відрікшись від сансарних занять, йогин не повертається назад.
Справжній йогин думає так: «Якщо я помру, то це нормально, якщо я захворію, це теж нормально. Що б зі мною не сталося, просто чудово. Я буду лише практикувати. У мене немає часу, щоб витрачати його марно. Мені більше нічого не залишилося, як сидіти й практикувати». Саме таким чином він або вона проводить межу, залишаючи всі турботи цього життя.
Якості істинного практикуючого
Практикуючий — це не той, хто відраховує місяці чи роки свого ретриту, а той, хто сидить, повністю зосередивши ум на практиці. Лише завдяки такій спрямованості сиддхи минулого досягали просвітлення. Вам також необхідна така рішучість, якщо ви хочете досягти просвітлення за одне життя. Якщо ви так практикуватимете, то вас не вразять мирські турботи, а саме: здобуття і втрата, слава і безслав’я, похвала і хула, задоволення і нещастя.
Істинне зречення, яке виникає внаслідок роздумів про непостійність, має привести до абсолютної відданості, абсолютної самовіддачі цьому безмежному Джерелу. Тобто розмірковувати про непостійність — це не означає впасти у пригнічений стан, депресію і постійно думати: «Який жах, я можу померти будь-якої миті, адже всі помирають». Так думати корисно, однак кінцева мета не в цьому, а в тому, щоб відсікти всі власні ілюзії, які відволікають вас від споглядання Джерела. Коли ви занурили свій ум у безмежне Джерело, кинули его в його топку й розтопили, то вже ні життя, ні смерть, ні тим паче будь-які сансарні турботи, егоїзм, ілюзії та інше не мають для вас жодного значення. Ви вже в душі стали танцюючим божевільним, що збожеволів від Бога.
Спрямуй свій ум на Дхарму.
Спрямуй практику Дхарми на злидні.
Спрямуй злидні аж до смерті.
Спрямуй смерть у порожній печері.
Залиш суспільство людей, приєднайся до товариства собак, досягни рівня богів.
Це настанови святого Атіші. «Приєднатися до товариства собак» — це не означає жити разом із Севою та іншими собаками чи коровами. У тантричній термінології «собаки» і «свині» — це практикуючі, які вийшли за межі подвійності, за межі всіх сансарних умовностей. Тобто приєднайся до цієї незбагненної свідомості тих, хто не розрізняє смачне й несмачне, чисте й нечисте, добре й зле, хто повністю відпустив свій ум у недвоїстість.
Небезпека хибного зречення
Початківець-практикуючий сповнений ентузіазму, думаючи: «Усе непостійне, я можу скоро померти. Яка користь від золота, грошей і багатства? Краще я віддам це іншим». Через пару років він усвідомлює, що не розвинув істинного зречення, він відчуває, що в його практиці не відбувся зсув, і вирішує повернутися до мирських занять. Оскільки в нього було багато часу на роздуми, він стає більш кмітливим і практичним у зароблянні грошей, ніж раніше. Він перетворюється на так званого «старого практикуючого». Такий старий практик думає: «Цей шматок шкіри, що валяється на узбіччі, ще можна використати для чогось. Мабуть, я його підберу, приведу в належний вигляд і вигідно продам». Такі практикуючі підбирають навіть те, чого не торкаються й пси. На жаль, таке трапляється з багатьма. Такі практикуючі не просуваються шляхом, тому що не розвинули глибокого зречення, не відчувають відрази до сансари і не зародили в собі розуміння непостійності. Від самого початку практики Дхарми істинний практикуючий повинен мати сильний і непохитний намір не закінчити за упокій. Цей намір має бути незмінним, як ваджра. Розвивайте зречення і відразу до сансари, прийміть у серці відчуття непостійності.
Спрямуй свій ум на Дхарму
Оскільки ви здобули дорогоцінне людське тіло, докладіть усі свої сили й інтерес до Вчителя. Не витрачайте свою енергію й час на інші речі. Вирішіть, що будете практикувати все життя. Ніколи не залишайте практику Дхарми, що б не сталося.
Спрямуй практику Дхарми на злидні
Не ставайте багатими людьми, не марнуйте свій час, накопичуючи гроші, оберігаючи й примножуючи капітал. Не перетворюйтеся на рабів свого багатства. Якщо ви будете раболіпствувати перед грошима й багатством, у вас ніколи не буде шансу досягти реалізації в практиці. Це доказ на користь бідного способу життя, який сприяє практиці без безлічі відволікань. Злидні в цьому контексті означають, що у вас є місце для ретриту, одяг, щоб укритися, достатньо їжі й пиття. Не більше, не менше.
Здається, що ці настанови монахів не стосуються, оскільки з двадцятьма одним предметом особливо не розбагатієш, а якщо й спробуєш, то твоє чернецтво одразу буде поставлене під сумнів. Однак як примудрилися два монахи в ретриті не поділити простір і мало не побитися через десять сантиметрів тукета? Відрікшись від багато чого, вони не змогли відректися від десяти сантиметрів. Це дивовижно. Тому є над чим подумати.
Наміть злиденність аж до смерті
Залишайтеся бідними практикуючими все своє життя. Не перетворюйтеся на бізнесменів, не повертайтеся до відволікаючого способу життя. Будьте простими й скромними до кінця.
Наміть смерть у порожній печері
Помирайте на самоті в печері, в ущелині, на гребені гори або в іншому подібному місці, де помирають справжні йогіни. Місце смерті йога чи йогіні не є об’єктом будівництва, воно не потребує догляду й не потребує прав на володіння нерухомістю. Тому в йога чи йогіні немає таких хвилювань типу: «Що станеться з моїм тілом після смерті? Що станеться з моїм багатством, коли я помру? Кому я маю передати своє майно?» Ніхто нічого не дає йогінам, ніхто нічого від йогінів не отримує. Вони повністю вільні й незалежні. Час смерті — це найважливіший момент у житті, і в цей момент суттєво важливо бути незалежним, оскільки будь-яка прив’язаність або занепокоєння може зашкодити.
Якщо у вас у душі залишилися залежності, родичі та інше, і вони тягнуть вас, то побажайте вашим родичам щастя й забудьте про них, відпустіть ці прив’язаності, але при цьому відчувайте до них чотири безмірні стани свідомості. Думайте так: «Моє просвітлення — це найкращий подарунок, який я можу зробити батькові й матері, тому що завдяки кармічному зв’язку вони отримають поа. Якщо я не досягну просвітлення, то як я зроблю їм поа? А кому допоможуть усі ці сентименти?»
Залиш суспільство людей
Таких йогінів більше не вважають нормальними людьми. Міларепа якось сказав: «Коли я дивлюся на людей, мені здається, що вони божевільні, а коли люди дивляться на мене, вони думають, що це я з’їхав з глузду». Не підтримуйте зв’язків. Йогін воліє покинути людське суспільство.
Приєднайся до компанії собак
Такий йогін залишив усі поняття про чисте й нечисте, він може харчуватися разом із собаками. Він не радіє, коли з ним ввічливо спілкуються. Якщо його ігнорують, він не засмучується. Він дотримується найнижчого становища, носячи подертий одяг і просячи милостиню на прожиток. Йому байдуже, що про нього думають інші, а мирський успіх, гарний одяг, смачну їжу й репутацію він вважає вадами. Він вийшов за межі надій і побоювань, він реалізував погляд рівності.
Досягни рівня богів
Цей йогін відкинув вісім мирських турбот. І хоча він має тіло звичайної людини, його ум уже пробуджений. Він досяг рівня богів.
Ці вчення, дані для справжніх практикуючих, визначають стандарти для досягнення просвітлення протягом одного життя.
Перехід від сутри до тантри
Особливо ці вчення важливі на рівні практики сутри. Оскільки практика тантри може вестися тільки тоді, коли ви вже здобули всю подібну реалізацію, коли всередині вас відбувся глибокий переворот, і настало велике відречення, коли сансарні коливання й думки навіть найменшою мірою не можуть підступитися до вас.
Підхід сутри — це відречення. Слідом за ним настає підхід тантри й ануттара-тантри. Ми вже викинули все зайве зі своєї свідомості, тому ми спрямовуємо свій ум на прив’язаність. Це прив’язаність не до мирського, а до абсолютного. Ми входимо в таку медитацію на Абсолют, коли ми повністю ним поглинаємося, коли ми ніби згораємо без залишку в цій самовіддачі й вогні споглядання. Ми думаємо про абсолютне, живемо, їмо, спимо в абсолютному. Ми подібні до дитини, яка не знає, що вночі її годувала мати. Щось відбувається, але нас це не цікавить. Ми повністю поглинуті великим Джерелом. Це світло великого усвідомлення — це для нас єдине, що ми маємо.
Небезпека передчасного вчителювання
Передчуття й надії стати вчителем заздалегідь містять у собі вісім мирських турбот. Деякі практики, пробувши кілька років у ретриті, раптово приходять у захват від своєї старанності та знання. Вони думають: «Тепер мені слід передати свої знання іншим і стати вчителем. Мені є що викладати, і люди, ймовірно, захочуть послухати. Я повинен залишити затворництво й зробити дещо на благо інших». Такі думки з’являються, коли в серці відсутнє справжнє зречення. Істинними йогами чи йогинями не стають за кількістю років у ретриті. Скільки б не тривав ретрит, усе одно щось упущено, якщо не досягнуто прогресу в усвідомлюванні, якщо не з’явилися справжня відданість і співчуття, не народилися зречення й відраза до сансари.
Перевірка свого ума
Перевірте свій ум. Чи є в ньому глибоке почуття зречення? Чи усвідомили ви у своєму серці марність усіх сансарних занять? Чи плекаєте ви досі прив’язаність до них? Чи завжди ви пам’ятаєте про непостійність? Чи ставитеся ви до кожної хвилини як до останньої у своєму житті? Чи є у вас справжня відраза до сансари? Чи відчуваєте ви у своєму серці, що всі істоти насправді подібні до вашого батька й вашої матері? Чи навертаються на ваші очі сльози тієї миті, коли ви згадуєте свого корінного Гуру? Чи завжди ви перебуваєте в пробудженості й усвідомлюванні без відволікань? Чи маєте ви чисте сприйняття всього довколишнього?
Коли досягнуто стабільності в усвідомлюванні природи Ума, тоді мудрість, любов і просвітлені активності проявляються спонтанно й без зусиль. У цьому й полягає сенс фрази: «Знання Одного звільняє все». Це стан поза надіями й побоюваннями, привласненням і відкиданням. Той, хто досяг стабільності, не буде боротися з іншими людьми, бачити нечистоту й потурати восьми мирським дхармам — це просто неможливо.
Критерії істинного йогина
Прихований йогин, який наслідує приклад майстрів минулого, взагалі не буде навчати, доки не досягне стабільності й пробудженості усвідомлювання. Навіть якщо його попросять до того моменту, він відмовиться давати вчення. Коли він більше не відволікається від усвідомлювання ні на мить, його активності на благо інших розгортаються спонтанно. Велика небезпека полягає в припиненні йогічного способу життя доти, доки не завершено шлях.
Рівень визначеності в природному стані передбачає здатність поєднувати практику усвідомлювання з повсякденними справами. На цьому етапі практик не підвладний ні негативним, ні позитивним обставинам і не втрачає усвідомлювання навіть у крайніх ситуаціях. Усі сумніви щодо усвідомлювання повністю зникли, і всі обставини лише сприяють практиці природного стану. На цьому рівні єдина, безперервна присутність без зусиль у оголеному усвідомлюванні триває щонайменше двадцять хвилин, протягом яких немає жодного найменшого відволікання. У цьому разі йогин справді реалізував незмінну природу пробудженості усвідомлювання. Навіть якби він відволікся, сутність усе одно незмінна. Хоча відволікань немає, ти вільний від орієнтацій і зосередження. Справжній йогин підтримує усвідомлювання сутності, займаючись повсякденними справами. Вираження усвідомлювання здатне повноцінно функціонувати в будь-якій ситуації без втрати усвідомлювання своєї сутності. Завдяки підтримуванню усвідомлювання сутності відсутні будь-яке зосередження й орієнтація. Коли ви досягнете цього рівня у своїй практиці, тоді ви носитимете ім’я йогин.
Мандрівний йогин
Мандрівний йогін – це той, хто залишив усі мирські заняття. Він ніколи не подорожує ні на коні, ні на машині, ні іншим транспортом. Він мандрує пішки, використовуючи довгий посох для ходьби. Свої мізерні пожитки він носить на спині. Він живе з того, що йому підносять люди. Він не накопичує статків, у нього немає ні судді, ні помічника. Він сам готує собі їжу. Не маючи дому, він не затримується надовго в жодному місці. Якщо йому трапиться невелика хатина, він може пожити в ній якийсь час, або ж він може провести кілька місяців у печері чи біля підніжжя гори. Він пересувається від одного усамітненого місця до іншого і не будує планів щодо того, де і як довго він перебуватиме. Якщо ви запитаєте такого йога, де він буде через місяць, у нього не знайдеться для вас розкладу. Він мандрує непередбачувано, як птах, що ширяє. Справжній мандрівний йогін зовні вільний від стереотипів мирської поведінки, а внутрішньо позбавлений думок, пов’язаних із вісьмома мирськими турботами. Мандрівний йогін також називається прихованим йогіном, оскільки він ніколи не розкриває свої медитативні переживання та реалізацію, тримає в таємниці свого корінного Гуру й особисту практику. Мандрівного йогіна також іменують йогіном простоти, бо він мандрує без релігійного причандалля, носячи із собою чотки й пару текстів. Не більше.
Хоча в Індії цей стиль і донині популярний, але в Росії краще бути саманою, ніж мандрівним йогіном, оскільки сенс полягає не в тому, щоб тинятися туди чи сюди, а в тому, щоб досягти реалізації. Мандрівних йогів в Індії багато, тому що в Індії багато святих і високий рівень підготовки, що йде з давнини. До мандрівних йогів багато хто приєднується, просто наслідуючи їх. Є мандрівні люди, схожі на йогів. Вони обирають такий спосіб життя, тому що в Індії люди легко жертвують мандрівним йогам, роблять підношення. Але істинний сенс практики – це реалізація.
Деякий час я був таким мандрівним йогіном. Після ретриту мої досвіди добре просувалися багато в чому завдяки моєму Гуру, завдяки тому, що я отримав від нього два шактіпати. Вам не так пощастило. Однак у вас є потужна система практики, тому я думаю, що вам пощастило ще більше. Навіть коли я проповідував, я продовжував вести спосіб життя такого йогіна. Через це багато людей іноді навіть пліткували про мене. Вони звикли до важливих лам, які приїжджають із Тибету або із заходу, тому думали, що я якийсь пройдисвіт. Я нічого не згадував про себе і про те, чим я займався. Я взагалі вів доволі потайний спосіб життя. Однак такий стан є найвищою йогічною практикою.
Тому істинний монах завжди підтримує таку глибину реалізації, він і відкритий, і не відкритий. Це означає, що він знає, коли, кому і що можна говорити, а що не можна говорити. У нього немає в сангсі ні близьких друзів, ні тим більше ворогів, він подібний до орла, що ширяє, який цінує свою сангху і має зв’язок із Гуру та Дхармою. Зате тепер, коли Гуру набув респектабельного вигляду, і друкуються його книги, звідусіль пишуть: «Ми захоплюємося вашими книгами, ви професіонал у духовній практиці», – і запитують поради. Однак і коли про мене пліткували, і коли мене хвалили, мені було абсолютно байдуже, оскільки я знаю ціну як похвалі, так і хулі від звичайних людей. Вона однакова. Уссерйоз її може сприймати лише повний дурень. І в тому, і в іншому випадку ми просто сприймаємо її з іронією.
Приклад великих майстрів
Великі майстри, такі як Міларепа, Лонгченпа, Джігме Лінгпа або Патрул Рінпоче, зовсім не вважали важливими ні стосунки, ні дружбу, ні багатство, ні одяг, ні їжу. Вони не ходили на вечірки, не влещували друзів подарунками, не турбувалися про те, як про них думатимуть у суспільстві. Вони не були відірвані від своєї практики, оскільки не залежали від інших. Вони покладалися тільки на практику усвідомлення. У них не було іншого інтересу, крім досягнення просвітлення протягом одного життя.
Зовні уникайте відволікаючих сансарних занять, внутрішньо не дозволяйте своєму уму відволікатися від практики. Якщо ви позбудетеся зовнішніх і внутрішніх відволікань, ваш ум стане дуже ясним. У такому ясному умі легко з’являться якості зречення, співчуття, відданості, медитації. Щоб досягти цього, перебувайте в усамітненні. Краще розкріпачитися в істинному усвідомленні на одну хвилину, ніж провести рік у відносній медитації. Тому дуже важливо бути поза будь-якими сумнівами щодо істинного погляду. Якщо ви справді усвідомили природу Ума, будьте впевнені в настановах свого корінного Гуру й не бігайте за кожним учителем і на кожне вчення. Живіть самі по собі й практикуйте. Практикуйте доти, доки не досягнете стабільності. Спочатку вам потрібно усвідомити сутність, потім удосконалити силу цього усвідомлення і врешті досягти в ньому стабільності. Стабільність означає відсутність найменшого відволікання навіть на секунду. Коли досягнуто стабільності в усвідомленні, то це і є повне просвітлення. І неосяжні якості мудрості, люблячої простоти та просвітлених активностей виникнуть спонтанно й одночасно з цим. Не поспішайте викладати, доки не досягнете цього рівня. Не беріть за приклад сучасних учителів.
Правильна дистанція з Гуру
Доти, доки ви повністю не визначилися в погляді, доки у вас є тонкі сумніви, робіть лише короткі ретрити. Зустрічайтеся зі своїм корінним Гуру знову й знову. Перевіряйте свій ум: «Чи є в мене якісь передчуття або побоювання? Чи є в моєму погляді чіпляння й прив’язаності?» Ви повинні досягти рівня, що називається «визначеністю в природному стані». Це рівень вагомої стабільності в усвідомленні природи Ума. Коли зникнуть усі сумніви, ваша відданість корінному Гуру стане безмежною.
Проте не перебувайте надто близько до свого корінного Гуру. Приказка говорить: «Гуру подібний до вогню, не підходьте надто близько». Якщо ви будете надто близькі з ним, ви можете розвинути хибні ідеї й почати сумніватися в ньому, зіпсувавши тим самим свої самаї.
Чому це відбувається? Часто в різних традиціях, наприклад у вайшнавській тантрі, говорять: «Перебуваючи поруч із Гуру, можна накопичити велику заслугу, але можна накопичити й великі апаратхи». Річ у тім, що ми ще не настільки свідомі, щоб безперервно бачити в Гуру лише світло. Оскільки його тіло видно краще, ніж світло, то ми можемо бути схильні звертати увагу на активність його тіла й ума, а світло при цьому відходить на другий план. Якщо ми не маємо правильного самозвільнення, через деякий час ми прив’язуємося до активностей тіла й ума, а потім починаємо судити й рядити направо й наліво. Для цього існують самаї.
Самаї однозначно приписують сприймати Гуру як світло й дивитися на активності тіла й ума Гуру саме як на активність такого світла. І ніяк інакше. Чому ще важливо не перебувати постійно поруч із Гуру? Не тому, що в Гуру є якісь проблеми, а тому, що, перебуваючи поруч із вами, він зі співчуття приховує свою повну активність самореалізації, враховуючи ваші обмеження й побоюючись принести вам занепокоєння. Якщо він прямо проявлятиме свою позамежну реалізацію, то вам мало не здасться. І оскільки він її приховує, то він поводиться згідно з обставинами, вашими власними обмеженнями й кармами або згідно з монастирськими правилами. Ви ж, бачачи лише цей бік Гуру, можете розвинути щодо нього якісь неправильні погляди. Від таких речей вас завжди захищають самаї. Тому тримати самаї чистими — це спосіб ніколи не помилятися.
Якщо ж ви будете далеко від нього якийсь час, роблячи ретрит, то ваша відданість і чисте сприйняття Гуру тільки збільшаться. Якщо ви справді осягнете оголений стан усвідомлення, ви сприйматимете свого корінного Гуру як Будду. Природу Будди можна усвідомити тільки завдяки доброті корінного Гуру. Тому сказано: «Доброта Гуру більша за доброту Будди».
Передача просвітленого ума
Одного разу Майстер сказав своєму учневі: «Настане час, коли завдяки своїй великій відданості ти побачиш у мені справжнього Будду. У ту мить у твоєму умі зійде істинна реалізація». Коли благословення Гуру торкається ума учня, той відкриває в собі оголене усвідомлення. Така передача цілком і повністю залежить від відданості учня. Якщо учень із чистою відданістю зустрічає кваліфікованого майстра, передача просвітленого ума, безумовно, відбудеться. Але якщо немає стабільної й чистої віри, то результат передачі буде під питанням. Це ключовий момент. Щоб це сталося, учень повинен мати безмежну відданість і чисте бачення Гуру.
Усвідомлення сутності, вдосконалення сили усвідомлення та досягнення стабільності відбуваються лише завдяки благословенню Гуру. Силою щирої відданості ви накопичуєте заслуги й очищуєте затьмарення. Якщо заслуги й мудрість не накопичені, а затьмарення не очищені, істинне усвідомлення природи Ума неможливе. У тантрах сказано: «Краще згадати свого Гуру на секунду, ніж медитувати сто тисяч кальп».
У міру практики слід прояснювати стан Гуру до початкового Ясного Світла усвідомлення, усуваючи інші двоїсті уявлення про Гуру.
Види відданості
Якщо ви прийшли в захват, якого не відчували раніше, дізнавшись про неуявні якості свого корінного Гуру, це називається захопленою відданістю. Якщо ви прагнете позбутися страждань нижчих світів і бажаєте наслідувати якості просвітлених майстрів, це іменується спрямованою відданістю. Зрозумійте, що ваші блукання в сансарі протягом незліченних кальп відбуваються лише через незнання оголеного стану усвідомлення. Силою благословення й настанов Гуру зараз ви повинні усвідомити свою просвітлену сутність поза сумнівами. Усвідомлення також називається самодостатнім царем і єдиним знанням, що звільняє все. Істинний корінний Гуру – це той, хто ввів вас в оголений стан усвідомлення, після чого у вас не залишилося жодних сумнівів. Якщо ви справді усвідомили непідробну, оголену природу Ума, ви ніколи не втратите відданості до свого корінного Гуру й не обмежитеся у своїй практиці. Якщо ви глибоко осягнули незбагненну доброту свого корінного Гуру, у вас з’явиться незворотна віра.
Кожен має природу Будди, але необхідно ще навчитися її усвідомлювати. Навіть якщо ви маєте уявлення про те, як її усвідомлювати, саме лише таке знання вас нікуди не приведе. Ви повинні визначитися в ній, і для цього вам необхідний корінний Гуру, який допоможе поглибити впевненість у просвітленій природі. Він пояснить вам різницю між підсвідомістю, відмінність між двоїстим умом і усвідомленням, а також різницю між свідомістю і пробудженістю. Без благословень і настанов істинного Майстра ви ніколи не усвідомите й не визначитеся в цьому. Ось чому кожному потрібен Гуру.
Служіть своєму Гуру тілом, мовою й умом, виконуючи його накази без обману. Ніколи не допускайте злих намірів і поганих думок у його бік. Ніколи не шкодьте йому, не ображайте його й не протидійте його настановам навіть у малому. Цінуйте Майстра більше, ніж своїх батьків, і дорожче, ніж свої очі. Служіть йому й догоджайте йому трьома насолодами: найкраще — своєю практикою, потім прислужуванням, і після цього — матеріальними підношеннями.
Оскільки в Гуру дуже мало бажань, а фактично їх узагалі немає, то найкращий спосіб догодити йому — добре практикувати, а в решту часу служити іншим, щоб вони могли добре практикувати.
Гуру як втілення всіх Майстрів
Сприймайте свого корінного Гуру як втілення всіх Майстрів лінії. Коли тисячі зірок відбиваються на поверхні одного озера, немає потреби заманювати кожну з них окремо. У цьому прикладі озеро символізує корінного Гуру, тоді як усі Майстри лінії порівнюються із зірками. Підтримуйте чисте бачення й відданість до свого корінного Гуру весь час. Чим більше ви будете практикувати, тим більшою стане віра до корінного Гуру. Коли ви досягнете такого рівня, що побачите в Гуру самого Будду власною персоною, у вас з’являться такі думки: «Він дарував мені найглибші настанови, які я повинен використати на практиці й здобути досвід і реалізацію».
З погляду недвоїстості, коли ви побачите Гуру як самого Будду, тієї ж миті ви почнете бачити себе як повністю пробуджену істоту. Цей момент майже не відрізняється в часі. Це і називається самовпізнаванням. Тому що коли ми досягаємо просвітлення, то все бачиться як повністю пробуджене.
«Він передав мені просвітлений ум, і більшої доброти просто немає. Лише завдяки благословенню та доброті Гуру я зміг усвідомити просвітлений ум. Цю реалізацію не можуть дати ні батьки, ні друзі, ні гроші, ні влада. У всьому Всесвіті немає більшої доброти і немає глибших настанов». Коли ви думаєте так про корінного Гуру, сльози відданості мають потекти самі собою.
Коли великі майстри оголошують ім’я свого корінного Гуру на початку посвяти, вони інколи не можуть продовжити читання, вони сидять і ридають перед учнями, думаючи про корінного Гуру. Така посвята дуже дорогоцінна, адже така передача – це царська посвята.
Відданість як шлях до реалізації
«У момент сильної відданості та великого співчуття ви повинні реалізувати своє усвідомлення». У цю мить усвідомлення абсолютно чисте – це мав на увазі один із майстрів. У момент любові порожнинна сутність сходить у наготі. Під словом любов тут мається на увазі як відданість, так і співчуття. Момент означає час, коли ваша відданість зустрічається з благословенням Гуру. Не залишається навіть найтонших понять. Усі мисленнєві рухи повністю зникають. У цю мить залишається лише оголена порожнинність без помилок і затьмарень, як повністю чисте небо. Відданість і співчуття – це найкращі засоби для поліпшення практики. «Відданість – єдина панацея», – говорили давні майстри.
Буває, коли довго практикуєш, занурюєшся у внутрішній стан і потім переживаєш те чи інше. Непомітним тонким чином ми залучаємося до найтоншої гри із самим собою. Ми немов ходимо лабіринтами кокона індивідуального сприйняття, з цікавістю розглядаючи, що ж усередині нас. Раніше все це було приховано, а тепер виходить на поверхню. Ми можемо місяцями блукати всередині кокона індивідуального сприйняття подібно до мавпи, замкненої в клітці, яка з цікавістю досліджує куточки цієї клітки. Потім, коли нам це набридає, наш ум стає неспокійним, і ми відчуваємо, що так і не вийшли з цієї клітки.
Однак самотрансценденція або відданість – це те, що одразу веде нас за межі цієї клітки. Ми знаємо, що тут діє принцип не-«я», і нам не потрібно розглядати куточки цієї клітки, нам потрібно розламувати кокон індивідуального сприйняття, а це завжди самотрансценденція, перевершення «я». Отже, для цього нам потрібно спрямовувати ум на об’єкт, що перевершує наше «я». Коли ум схоплений «тигром» відданості, у хибного еґо більше немає шансів блукати в коконі індивідуального сприйняття. І тоді раптово ми пробуджуємо глибоке розуміння поза подвійністю.
Уважність і пильність у медитації
Питання: до того як думка з’являється, в усвідомленні з’являється намір. Чи не могли б Ви розповісти?
Намір чого?
Проаналізувати.
Проаналізувати думки?
Виникає клеша, з’являється дуже тонкий намір, а потім раптом знову з’являється думка.
Проаналізувати клеші з метою їх розчинення чи з метою насолоди ними?
Насолоди, якщо захоплюєшся ними. А якщо на дистанції, то вони самозвільняються.
Коли ви практикуєте махашанті, то з думками розмова коротка, тому що має бути один намір. Ваш простір без думок – це фортеця, а думки – це вороги. Усі думки, що виникають, б’ють кийком доти, доки вони не перестануть облягати фортецю, щоб залишити простір усвідомлення. Однак цей метод іноді не працює, якщо ваш ум надто збуджений. Ворогів може з’явитися ще більше, якщо ви з ними інтенсивно воюєте. Ця війна стає затяжною, тому невідомо, коли вона закінчиться. Тоді треба просто залишити думки в спокої і відсторонитися від них, ставши стороннім спостерігачем.
Що стосується наміру, то намір має бути один – підтримувати статус усвідомленості. Він складається з двох речей. Перша – це уважність, друга – це пильність.
Уважність – це намір, спрямований на сам об’єкт медитації. Якщо ви практикуєте махашанті, то це така уважність до махашанті, коли вас цікавить тільки екран без думок і більше нічого, коли ви з великою уважністю спрямовуєте свій розум на цей екран. Якщо це ніраламбха-медитація, то вас цікавить тільки відчуття, коли ви медитуєте на махавак’ю.
Пильність – це охоронець, це страж, який перевіряє, наскільки ви уважні. Можна сказати, що уважність посередині, а пильність збоку. Якщо відволікання надто сильні, перевірку можна робити раз на три секунди, а якщо вони не надто сильні, то раз на сім секунд або навіть ще рідше. Це наче дзвінок, і ви знову запитуєте себе: «Де мій розум?» Це намір, який запобігає відходу уважності.
Якщо у вас немає пильності, то ви можете втратити уважність і, не перевіривши себе, отямитися хвилин через тридцять, згадуючи: «О, я ж повинен медитувати! Чим я взагалі займаюся? Який жах, я просиджую в ретриті цей дорогоцінний час». Це означає, що була допущена помилка: намір, пильність не спрацювала, тобто цей дзвінок або охоронець не виконав своїх функцій. Уважність згасла, а охоронець не пробудив її знову. Якщо ви розумієте, що таке пильність, то навіть якщо ваша уважність постійно згасає, пильність пробуджуватиме її. Тоді розум не буде залучатися до клеш і до бажання отримати насолоду від них. Якщо ви зрозумієте ці дві речі (уважність і пильність), то вісімдесят відсотків махашанті ви зрозуміли.
