Коментар до тексту Лонгчен Рабджампи «Дорогоцінна Скарбниця Дхармадхату»
«Природа основного простору, спонтанно присутнього споконвіку, заповнює собою все без поділу на зовнішнє і внутрішнє».
Лайя-йога починається тоді, коли ми пробуджуємося до цієї природи великого простору Абсолюту. Перебувати в практиці лайя-йоги — означає пам’ятати й думати про Абсолют день і ніч, слухати про Нього, оспівувати Його, споглядати Його, служити Йому, віддати себе Йому без останку і будь-які дії возз’єднувати з Ним. А коли наші нечисті карми опираються і намагаються вийти з підпорядкування Абсолюту, бачити їх розрізняльною мудрістю, знову й знову приводити до підпорядкування Світлу Абсолюту.
На початку практики тисячі прив’язаностей, несвідомих дрібних «розумків» (чайтаcика) в нашій свідомості намагаються постійно вивести нас із підпорядкування абсолютній природі. Йогіна часто спокушають різні демонічні впливи власного нижчого «я», тому нелегко досягти просвітлення. Йому передує очищення, тобто ми повинні очищати й очищати себе. У міру практики ми стаємо вправними духовними воїнами і знаємо, як у будь-якій ситуації підпорядкувати свою природу Абсолюту.
Коли таке підпорядкування відбувається, раптово ми усвідомлюємо, що возз’єдналися з великим Джерелом, що наше велике «Я» засяяло, що тепер ми нероздільні з ним, що цей зв’язок безперервний і більше ніколи не втратиться. Спочатку ми через недосвідченість багато разів його втрачали. Навіть коли духовний Учитель його привідкривав, наша стара нерозумна природа все одно тягнула нас у свій бік. Як кажуть, «скільки вовка не годуй...». Однак настає такий момент, коли ми цього вовка можемо приручити, накинути на нього нашийник і намордник, і замість того щоб змушувати нас втрачати бачення Абсолюту, цей вовк стає нашим вірним псом, слухняним слугою. Тепер він уже не небезпечний, він теж возз’єднується з Ясним Світлом. Коли ми відновлюємо цей нерозривний зв’язок, ми безперервно споглядаємо велике Ясне Світло, подібне до простору.
Ієрархія духовних світів
«У нього немає ні межі, ні верху, ні низу, ні напрямів, ні широти, ні довготи. Небесно-чисте усвідомлення і є той самий простір, позбавлений мисленнєвих проєкцій та орієнтирів».
Тоді все завдання зводиться до того, як дедалі більше віддати свою свідомість безперервному спогляданню цього великого Світла. Як і у світі людей, у духовному світі богів існує ієрархія. Ця ієрархія ґрунтується на ступені медитативної зануреності богів. У світі людей ієрархія може бути фальшивою, вона може залежати від безлічі вторинних причин, тому людина, що займає високе становище, може не мати духу. Але у світі вище людей неможливо щось сфабрикувати, тому що сяйво світла, яке виходить від божества, залежить від ступеня його медитативної зануреності.
Боги, у яких зв’язок з Абсолютом слабкий, мають слабке сяйво. А боги, які перебувають у глибокій зануреності в Абсолют, володіють світловим тілом, що випромінює сильне світло на кілька миль, тому інші боги бачать це, шанують їх і прославляють. Однак і над цими богами є ще величніші душі, які навіть у світ богів приходять дуже рідко. Це великі махасіддхи і святі, які володіють не те щоб одним сяючим тілом, вони є одним величезним простором Світла. Коли вони сходять, це Світло накриває всіх інших богів. Це є для всіх інших великим святом і даршаном.
Ступінь глибини зануреності махасіддхів набагато глибший, ніж навіть у богів верхнього світу форм, він просто приголомшливий. Коли вони приходять у цей світ, то інші боги збираються послухати їхні настанови, висловити їм пошану й хвалу. Сяйво живих істот у нижчих світах дедалі тьмяніше. Прив’язки нижчої матеріальної природи змушують великий простір Ясного Світла тьмяніти.
Ілюзорність світу
«Усі ілюзорні речі, що походять із ненародженого простору, абсолютно не визначені й нічим не обмежені».
Знову й знову ми повинні нагадувати собі: «Цей світ — ілюзія». Уявіть, що вам сниться щось, наприклад, що ви чоловік або жінка, що у вас є дім і родичі. Але при пробудженні з розкриттям повік це все миттєво зникає. Таким самим чином слід ставитися і до цього світу.
У Марпи був син Дадайбум. Одного разу до Марпи по настанови прийшла сім’я. У них теж був син, який загинув. Він був розбійником, але все ж вони за ним сумували. Марпа сказав їм: «Насправді ви маєте дивитися на світ як на ілюзію. Уявіть, вам сниться, що у вас був син і що він загинув. Усі зв’язки в цьому світі ілюзорні, тож не засмучуйтеся». Через деякий час, згідно з передбаченням Наропи, син Марпи Дадайбум, який мав стати продовжувачем лінії спадкоємності, повертався зі святкової процесії на коні, упав із нього й розбився. Марпа дуже сумував. Тоді до нього прийшли батьки того сина й сказали: «Ви ж нам казали, що все є ілюзією, але самі, як ми бачимо, дуже засмучені смертю сина». Марпа відповів: «Так, я справді розумію, що все це ілюзія, і мій смуток не такий, як ваш. Ваш син був звичайною людиною, ви мали до нього просту прив’язаність, і він би приніс вам нещастя. Але мій син був коштовністю. Він міг би продовжити лінію спадкоємності й принести користь тисячам людей. Моя гіркота не від втрати сина і не від прив’язаності до нього, а через те, що багато живих істот не отримають тієї користі, яку він міг би їм принести. Це смуток бодгісатви».
Пробуджений Ум і важливість духовного спілкування
«Їх неможливо визначити як щось таке, бо в них немає ні субстанції, ні характерних ознак. Ненароджена природа всіх речей, неосяжна, як небо, спонтанно присутня без початку й кінця, поза минулим і майбутнім часом».
Дуже важливо безперервно слухати про Абсолют, пам’ятати про Нього і спілкуватися лише з тими, хто медитує на Абсолют, тому що таке спілкування подібне до нектару. Для нестійкого йоґіна-початківця спілкування з тими, хто медитує на мирські бажання та ілюзії цього світу, подібне до отрути. Хочемо ми цього чи ні, але це так. Якщо ви хочете просуватися в духовній практиці, ваше товариство вкрай важливе. Справжній йоґін дуже ретельно дбає про те, щоб його духовне життя проходило у сприятливих умовах.
«Пробуджений Ум є сутністю усієї сансари й Нірвани. Поза народженням, появою він спонтанно присутній, не приходячи й не йдучи кудись».
Ми шукаємо пробуджений Ум і прагнемо до нього, але він завжди існує. Кажуть: «Він не далі від нашої власної долоні». Уся справа в тому, що наше невідання закриває його. По-перше, у нас є грубі матеріальні прив’язки. Вважається, наприклад, якщо людина не перевершила сексуальне бажання, то вище богів світу пристрасті вона не підніметься. Якщо прив’язаність до матеріального й до тіла не відкинута в самадгі, то неможливо увійти у світ форми. Якщо концепції та мисленнєва діяльність не перевершені в самозвільненні, то світ без форми буде закритим. Якщо внутрішня порожнеча й бездумність не перевершені, далі світу без форм не просунешся. Якщо в умі є негнучкість і якась фіксація, то під час переродження ця фіксація стане визначальною, і завдяки їй ти потрапиш у той світ, якому відповідає ця фіксація.
«Простір пробудженого Уму, неподільний на минуле й майбутнє, поширюється на все, не виникаючи й не зникаючи».
Ми часто говоримо, що коли практикуємо, ми повинні привносити в нашу практику будь-які життєві ситуації. Це так. Завдяки цьому ум має набути справжньої гнучкості. Істинний стан Абсолюту за межами думок, поза прийняттям і відкиданням.
Абсолютна й відносна істина
«Істинна таковість не має ні початку, ні середини, ні кінця. Її всеосяжна природа — чиста, як небо, перебуває за межами минулого й майбутнього, початку й завершення. Вона позбавлена субстанцій, якостей, народження й припинення. Вона не приходить і не йде, її не можна позначити як щось таке чи сяке. Вона не потребує досягнення, зусиль і будь-яких дій».
Коли ми чуємо про нашу істинну природу, ми повинні розуміти, що йдеться саме про нашу істинну абсолютну природу. Але Дхарма завжди має два аспекти. Істина буває абсолютна й відносна (умовна). Ми обов’язково повинні розділяти ці два аспекти. Коли ми починаємо плутати відносне й абсолютне, починаються проблеми й непорозуміння. Хоч наша природа абсолютно чиста й спонтанна без зусиль, тим не менш існує відносний вимір, над яким нам потрібно багато працювати. Міларепа казав так: «Природний Ум не потребує виправлень і практики, однак клеші треба виправляти».
Велика ясність абсолютного «Я» завжди чиста. Однак розум, бажання й прив’язаності треба очищати подібно до того, як дзеркало старанно очищають від пилу. Початкове, первісне, осяйне Ясне Світло Абсолюту поза прийняттям чи відкиданням, однак у відносному сенсі на практиці йогіну слід уникати захопленості мирським, блаженством, ясністю і порожнечею. Коли ми повністю стаємо вільними від мирських прив’язаностей, є безліч інших прив’язаностей, про які знає тільки йогін. Тобто коли ми звільнилися від одних прив’язок, спливають інші, тільки тонші.
Три тонкі прив’язаності на духовному шляху
Одна з перших тонких прив’язаностей — це самозадоволеність, блаженство. Коли ми вперше отримуємо певний досвід Абсолюту, нам здається: «Ось і все, я прибув, більше нічого не треба». Це подібно до людини, яка шукала якусь річ і, нарешті, знайшла її. Якщо вона зупиниться на цьому, то замість звільнення досягне світів богів пристрасті або першої дг’яни, стане Брахмою або одним із супутників Брахми. Іноді блаженство може бути настільки сильним, що хочеться співати або плакати, а іноді, якщо йогін інтенсивно практикує і переживає блаженство, то день і ніч можуть плутатися. Це відбувається через те, що прани входять у центральний канал, тому ми вперше стикаємося з нашим великим «Я». Хто загубиться в цьому блаженстві, усе життя залишатиметься в ньому і прив’яжеться до нього, той не зможе піднятися на інший рівень. А хто звільниться від нього і продовжить застосовувати практику, той зможе поглиблювати споглядання і відчує ясність.
Ясність — це друга тонка прив’язаність. Це переживання трансцендентальної мудрості, притаманної богам світу форми. Воно може бути пов’язане з видіннями або просто з чистим сприйняттям. У цей час з’являється величезна гордість: «Я все сам знаю, більше мені нічого знати. Усі таємниці світу переді мною, як на долоні. Я прозріваю великі таємниці й буду досліджувати їх усе життя». Але якщо на цю свідомість погляне святий, він тільки посміється. Хто загрузне в цьому переживанні, той народиться богом світу форми. Він отримає тонке ментальне сяюче тіло і все своє життя у світі богів слухатиме різні відтінки божественної музики, будуватиме божественні храми, розглядатиме янтри, конструюватиме мандали або досліджуватиме різні медитативні стани. Він буде зачарований цими формами все своє божественне життя завдовжки в кілька тисяч років. А коли його сила самадгі вичерпається, він знову народиться як людина, щоб страждати, шукати шлях просвітлення, ставати монахом і знову медитувати. Іншими словами, його завдання не було виконане, він не звільнився, а лише трішки підлікувався на певний час. Такими є істоти, які схоплені ясністю. Вони подібні до змія, запущеного в небо. Зараз він високо літає, але потім упаде.
Той, хто зміг перевершити прив’язаність до ясності й практикує далі, зіткнеться з переживанням порожнечі. Це найглибше переживання, яке тільки може бути. Порожнеча буде зачаровувати й гіпнотизувати. Виникне бажання повністю поглинутися нею і взагалі забути весь цей світ і весь Всесвіт. Лише порожнеча здаватиметься істиною, а все інше — фальшю і тим, що заважає. З’явиться сильне бажання не бачити, не чути, повністю віддалитися і все життя провести в порожнечі, перебувати в бездумності, бути всередині себе. Тому що це таке блаженство, яке не снилося навіть богам форми й богам пристрасті. Сама форма викликає огиду. Такі люди справді святі, однак їхня святість неглибока. Якщо вони хапаються за це переживання, їхній шлях, як кажуть святі, хибний. Той, хто цього не розуміє, має колись це зрозуміти. Хоча навіть дійти до цього рівня — це вже добре. Багато з тих, хто був захоплений порожнечею, народжуються у світі без форми і живуть у статичному стані тисячі років доти, доки в їхній світ не увійде якийсь святий махасіддха і не здійснить їм передачу Світла. Це Світло буде настільки глибоким, що виведе їх із цього інертного стану порожнечі, і тоді вони знову захочуть втілитися на землі, щоб продовжити практику й реалізувати вищий стан.
Нарешті, той, хто пройшов ці три тонкі спокуси, реалізовує найвищий стан недвоїстого Брахмана.
Єдина сфера рівності
«В основі істинної Такості немає центру, немає сторін і вимірів. Ця єдина сфера рівності неперервна й позбавлена орієнтації».
День за днем йогін думає, слухає, практикує і служить великій абсолютній Істині. Тоді його розум просякає нею і насичується, стає невіддільним від неї. Саме так відбувається духовне очищення.
