Коментар до тексту «Мокша Дхарма», «Нараянія»
З усіх книг «Махабхарати» для нас деякі є важливими, наприклад «Мокша Дхарма» і «Нараянія». «Мокша Дхарма» викладає філософію санкх’ї, яка є універсальною філософією йоги, а «Нараянія» описує небесну країну Шветадвіпу – те місце, у якому можуть перероджуватися йогіни.
Окрім фізичної Дів’я-локи, існують тонкі області Дів’я-локи. Одна з них – чиста країна Дів’я-лока, друга – небесна Дів’я-лока. Небесна Дів’я-лока є областю Шветадвіпи. Шветадвіпа пов’язана з божеством Нараяна (або Вішну) і Даттатреєю, тобто вона є чистою країною Даттатреї.
Йогін, який не став безсмертним у фізичному тілі, якому не вдалося реалізувати тіло світла або здобути становище Брахми-творця і вже створювати свої мандали, медитує, щоб у майбутньому житті переродитися в одній із чистих країн або в небесній чистій країні.
У чистій країні Дів’я-лока, яка перебуває у світі сансари, можна переродитися завдяки силі заслуги. Якщо ви трохи медитуєте, накопичуєте заслуги, займаючись служінням, працюєте з умом, займаєтеся спогляданням, відмовляючись від грубих бажань, то силою односпрямованого наміру там можна переродитися після завершення життя на Землі.
Але в небесній Дів’я-лоці, яка пов’язана зі світом Шветадвіпи, світлосяйним Білим островом, островом ріші, надзвичайно складно переродитися, оскільки для цього, окрім служіння, невеликої практики та дотримання принципів йоги, потрібні надмірно глибоке споглядання, аскетична практика (тапас), досягнення самадхі високого рівня.
Подорож ріші до божества Нараяна
У тексті «Нараянія» описується епізод, коли брахман Бріхаспаті робив підношення богам. Коли божество, якому він робив підношення, бог Нараяна, не з’явилося, то він сильно розгнівався, став швидко розмахувати жертовною ложкою і бити повітря. Потім із досади він заплакав і сказав: «Я здійснив жертвопринесення, але божество не з’явилося і не прийняло його. Зазвичай тут боги реально приймають підношення, чому ж тоді Нараяна не з’явився у своєму образі й не прийняв моє підношення».
Він був дуже засмучений. Тоді інші брахмани й ріші, які були довкола, сказали йому: «Тобі не слід гніватися (це було в епоху кріта-юги). В епоху кріта-юги не личить мати таку нестійку свідомість і впадати в лють. Ти, Бріхаспаті, ще недостойний лицезріти це божество, так само як і ми».
Тоді ріші – перший, другий і третій (Еката, Двіта і Тріта) сказали: «Ми одного разу вирушили в північний бік і тисячу років творили подвиг – занурившись у себе, ми стояли «стовпами» на одній нозі». Це відбувалося на північному схилі гори Меру, на узбережжі Молочного моря. Там вони здійснювали суворе умертвіння плоті, щоб побачити божество Нараяну.
Коли вони дуже довго виконували такий аскетичний подвиг, під час здійснення обряду омовіння пролунав безтілесний голос, який сказав, що задоволений їхнім подвигом, що вони задовольнили його аскетичною практикою. Далі цей голос сказав їм: «На півночі Молочного моря є світлосяйний Білий острів – Шветадвіпа. Там істоти, що сяють подібно до місяця, віддані Нараяни, повністю віддалися спогляданню всевишнього Джерела. Вони проникають у тисячопроменевого вічного Бога, вільні від чуттів, пахучі, не відкидають тіні, не споживають їжі. Ці істоти віддані Єдиному. Це жителі світлосяйного острова. Ви теж туди з’явіться, і тоді я там з’явлюся вам і дам свій даршан».
Досягнення світлосяйного Білого острова
Тоді троє ріші вирушили в цю країну вказаною дорогою і досягли великого Білого острова. Досягнувши його, вони втратили зір усіх зовнішніх предметів, але божество вони не побачили, оскільки його сяйво позбавило їх зору. Тоді в них виникло внутрішнє осягнення сильної відданості Абсолюту. Вони зрозуміли, що його неможливо побачити, попередньо не здійснивши тапаса, аскези.
Тоді на цьому Білому острові вони знову сто років виконували аскетичну практику: дотримувалися обітниць, постилися й медитували. Коли за мірками богів минуло сто років, вони побачили навколо себе прекрасних істот: людей, які мають тіла зі світла, позначених знаками заслуги, світлих і сяйних. Усі вони були брахманського стану й звернені обличчям на північний схід; склавши руки, вони постійно шепотіли мантри, а самі перебували в самадхі – у дуже глибокому стані зосередження.
У кожного з цих людей була величезна сяюча аура, тобто вони самі були подібні до богів. Ріші подумали, що весь цей острів — це обитель сяйва, саме тому він і зветься світлосяйним Білим островом. Там ніхто не відрізнявся за сяйвом, усі сяяли однаково. Вони перебували на цьому острові немов серед тисячі одночасно палаючих сонць серед цих мудреців.
Коли ріші знову стали зрячими, то побачили, як усі ці люди повернулися в один бік і, молитовно склавши долоні, радісно повторювали: «Поклоніння». Це було вшанування, яке ці люди творили божеству цієї мандали. Ріші побачили явлення Вішну, явлення Даттатрєї; від цього явлення вони прийшли в захват і увійшли в глибоке самадхі, оскільки сяйво було настільки сильним, що вони втратили зір та інші чуття й могли сприймати лише звук.
Усі навколо повторювали молитви й славослов’я, кажучи: «Поклоніння Тобі, о Буття всесвіту. Поклоніння Тобі, Хрішікешо. Ти — великий Чоловік, великий Першонароджений».
У цей час чистий вітер, наповнений пахощами, приніс (сам матеріалізував) квіти та інші атрибути, придатні для підношення. Отже, ці люди, сяючі як божества, здійснювали своє підношення головному божеству. Де таке підношення робилося — божество себе проявляло. Але самі ріші бачити його все ж не змогли (могли лише чути); через його сліпуче сяйво вони були повністю засліплені.
Через це їхні уми були неспокійні, вони зрозуміли, що недостойні бачити це божество. Незважаючи на те, що самі ріші вважали себе аскетичними героями, були вкрай утомлені й виснажені своєю аскезою, інші їх навіть не привітали, не поговорили з ними й нічого не запропонували їм як гостям ні думками, ні поглядом, оскільки всі були заглиблені в себе й повністю занурені в бхаву.
Тоді з простору з’явилася певна безтілесна сутність і сказала:
«Ви бачили сяючих звільнених людей. Ці люди споглядали самого Владику богів. Але ви, мудреці, швиденько йдіть туди, звідки прийшли. Вам поки що не можна бачити Бога, оскільки Він осягається лише силою абсолютної відданості й самовіддачі, лише після тривалого зосередження на недвоїстості. Лише тоді можна бачити цього Бгаґавана, якого важко побачити через його сильне сяйво. Вам ще належить виконати багато великих справ і здійснити великий тапас. Лише коли мине ця юґа й настане інша — трета-юґа, тоді за правління іншого Ману, сина Вайвасвату, ви станете Його помічниками заради успіху богів».
Силою цього голосу ріші знову досягли сфери богів світу бажань, звідки були вони самі. Ці ріші сказали брахману Бріхаспаті, який під час жертвоприношення сильно розгнівався: «Якщо ми після стількох років тапасу й жертвоприношень богам були не здатні споглядати Бога, то як же тобі побачити Його на власні очі. А тому ти не повинен входити в стан гніву. Нараяна — це велика Сутність, Творець всесвіту, той, хто смакує жертви богам і предкам, шанований богами й данавами. Це Непроявлений, Безпочатковий і Нескінченний».
Так брахман Бріхаспаті словами Екати, Двіти, Тріти та інших своїх супутників був заспокоєний.
Подорож Наради на Шветадвіпу
Далі говориться, що цю оповідь не слід передавати тим, хто не шанує Всевишнього і дхарму недвоїстості, що ця оповідь (тобто оповідь «Нараянія») увібрала в себе весь нектар із сотень інших оповідей, які передаються. Як боги й асури зібрали збитий нектар, так і тут різними ріші зібрана неперевершена амріта.
Також говориться, що немає сумнівів у тому, що людина, яка постійно читає або слухає цю оповідь у нероздільному стані відданості Нараяні (у цьому випадку Даттатрєї) і недвоїстому усвідомленні всевишнього Джерела, яка завдяки цій відданості постійно перебуває в стані вищої ґуру-йоги, сама стає, досягнувши великого Білого острова, такою сяючою людиною, тобто набуває тіла світла й проникає в променистого Бога.
Вислухавши оповідь цього тексту від початку до кінця, стражденний звільняється від хвороб, той, хто бажає знання, отримає бажане, а відданий піде шляхом відданості.
Почувши цю історію, Нарада теж забажав вирушити на Білий острів, Шветадвіпу, щоб побачити Нараяну. Прийшовши на Шветадвіпу, він побачив там людей, що сяяли подібно до місяця. Він ушанував їх, схиливши голову, і сам був подумки вшанований ними. Бажаючи споглядати Бога, він теж пройшов через усі аскетичні практики, безперервно шепочучи молитви. Стійкий, зосередившись на одному, здійнявши руки й занурений у самадгі, він почав прославлення безкінечного, безякісного й усюдисущого Абсолюту:
«Поклоніння Тобі, Боже, Владико богів. Бездіяльний, Безякісний, Око світу. Той, хто пізнав поле, Пурушоттама, великий Пуруша, найвищий Пуруша. Всеобразний, Великообразний, возлюблений. Я, твій відданий, бажаючий споглядати хоча б мить. Поклоніння Тобі, поклоніння».
Явлення Бгаґавана Нараді
Тоді Бгаґаван, прославлений усіма цими таємними іменами, які закликав ріші Нарада, видимий у вселенському образі, Вішва-рупі, явився йому:
«Немов подібний до місяця, духовно чистий і водночас ніби цілком відмінний від місяця, немов вогняного кольору і ніби сяйво зірки, що майнуло в думці, немов веселка крила папуги і немов іскристість кришталю, немов синьо-чорний мазок і немов купи золота. То — кольору гілки корала, то — ніби білий відблиск, тут — златоцвітний, а там — подібний до берилу. Ніби синява сапфіра, місцями подібний до смарагду, там — кольору шиї павича, місцями — подібний до перлової нитки. Так багаторізні кольори й образи приймав Вічний, Святий, Стоголовий, Тисячоголовий, Тисячоногий, Тисячеокий, Тисячочревний, Тисячорукий, а місцями — Незримий. Склад АУМ звучав із уст Його, Сарасваті ж слідувала тому звучанню. З інших Його уст багато піснеспівів звучало, і чотири Веди, і Араньяки проголошував Бог Нараяна, могутній Харі. Вівтар, чашу, чисті самоцвіти, сандалії, траву куша, сяючого пожирача жертв, шкуру лані, посох тримав у руках Цар богів, Владика жертвоприношень. Його, умилостивленого, умиротвореного, Нарада, найкращий із брахманів, схиляючись, безмовно прославив Його, Найвищого Владику».
Нараді, що схилив голову, сказав Виток богів, Непроминущий. Шрі Бгаґаван сказав:
«Еката, Двіта і Тріта — великі ріші, прибули до цієї країни, прагнучи Мене споглядати. Але Мене вони не побачили, і ніхто не може Мене бачити, крім безроздільно відданих Мені. Ти ж із безроздільно відданих — найвищий. Ті Мої досконалі образи народилися в домі Дгарми, двічінароджений. Їх ушановуй постійно. Тепер іди туди, звідки явився. Обери дар, ріші, — Я дам тобі будь-який, який тільки хочеш. Я, Всеобразний, Непроминущий, тобою задоволений».
Нарада сказав:
«Я плід свого подвигу, самообуздання й тапасу вже отримав, бо я споглядав Тебе. Для мене це найвищий дар — лицезріти Тебе, Бгаґавана, Всеобразний, великий Леве, усюдисущий, великий Владико».
Учення про природу Абсолюту
Тоді, явившись Нараді, Він сказав:
«Іди, Нарадо, і не зволікай. Ось це Мої віддані спогляданню, вільні від органів чуття, що не вкушають їжі, сяючі немов місяць. Вони повинні розмірковувати про Мене в стані недвоїстості, не відриваючись, і нехай їм ніколи не буде перешкоди. Ці досконалі істоти завжди були зосереджені тільки на Одному, і вони вільні від раджасу й тамасу. Безсумнівно, вони возз’єднаються зі Мною.
Незримий для ока, невідчутний для дотику, невідчуваний нюхом, недоступний для смаку, непричетний до властивостей саттви, раджасу й тамасу, Усюдисущий Свідок, іменується Атманом Світу, Душею Буття. Коли гинуть тіла багатьох і багатьох істот, Він із ними не гине — Ненароджений, Постійний, Вічний, Безкінечний і Нероздільний. Він перевершує двадцять чотири таттви і є двадцять п’ятою таттвою. Він іменується недіяльним Пурушею, що споглядає все силою мудрості, джняни. Проникнувши в Нього, звільняються досконалі брахмани. Він пізнається як Васудева, як Вищий Вічний Атман.
О, Нарадо. Лицезри Велич Духа Абсолюту, Його велику Славу. Він ніколи не плямується ні добрими, ні поганими діяннями. Саттву, раджас і тамас властивостями, гунами називають, саме вони й діють, перебуваючи в кожному тілі. Той, хто пізнає поле, насолоджується гунами, але Ним не насолоджуються гуни. Він, позбавлений усіх якостей, вкушає гуни, породжує гуни й перевершує гуни.
О, божественний ріші. Земля, що підтримує минущий світ, розчиняється у воді, у вогонь вливається вода, вогонь розчиняється у вітрі, у просторі розчиняється вітер, простір вступає у Свідомість, Свідомість — найвища Суть — вливається в непроявлену Природу, непроявлена Природа — Брахман, розчиняється в недіяльному, бездіяльному Пуруші. Тому немає нічого вищого за Махапурушу, бо немає вічної Істоти, рухомої чи нерухомої, у минущому світі, окрім того Вічного, Єдиного Пуруші. Атман усіх істот — той Могутній, Всепроникний Васудева.
Земля, вітер, простір, вода, вогонь — п’ятий. Поєднання цих елементів відоме як тіло. Потім, о брахмане, Він, Незримий, проникає в тіло. Народившись, цей Владика стає рушієм тіла. Без поєднання елементів не буває жодного тіла, а без душі (дживи) вітри (прани) не рухають тіло.
О, Нарадо, вічне й гинуче Буття і не-Буття від Мене виникає, увесь цей минущий світ, рухомий і нерухомий. Звільняються Муні, що входять у мене, віддані мені. Я пізнаваний як Пуруша, бездіяльний, двадцять п’ятий елемент, без двоїстості, без самості, без’якісний, неподільний. Але цього осягнути ти не можеш, тому Я являюся тобі, ніби прийнявши образ. Якщо побажаю, то миттєво зникну, бо Я — Владика, Учитель усього минущого світу. Адже це лише створена мною майя, Нарадо, що ти мене бачиш. Як усі істоти, ти причетний до гун і тому Мене пізнати неспроможний. Але повністю про свій четвероякий образ Я тобі повідав.
Душа в Мене занурена, тому Мене осягають як дживу, але твоя свідомість ще не досягла можливості сказати: «Я бачив дживу». Я всюдисущий, о брахмане, і для безлічі істот Я — внутрішня Сутність. Коли тіла — скупчення елементів — гинуть, Я не гину. Ті досконалі, зосереджені на Одному, причетні до великої долі люди, вільні від тамаса й раджаса, темряви й пристрасті, в мене входять, о мудрецю.
Космічне проявлення божества
Золоте сім’я, Хіраньягарбха, невимовний, чотириликий, початок світу, вічний бог Брахма завжди розмірковує про мої цілі. З Мого чола, з Мого гніву вийшов Рудра. Подивися, ось одинадцять Рудр, що стоять праворуч від мене. А ось дванадцять богів Адітьїв, що стоять ліворуч. Попереду мене, подивися, вісім Васу, чудових богів. Дивися, позаду стоять два лікарі — Насатья і Дасра.
Подивися на владик усіх істот, побач сімох ріші, Веди і сотні жертвопринесень, побач нектар (амріту), лікувальні корені, різноманітні види тапаса, самоприборкання, аскези й духовні практики, стриманість. Побач восьмикратну божественну владу (тобто вісім сиддхі) в Мені Єдиному, що прийняла образ, землю з її вершинами, блаженство, красу і славу. Побач поруч зі мною богиню Сарасваті — матір Вед, що сущі в мені. Побач, Нарадо, північну зірку — найкращу із зірок на небосхилі. Побач водосховища, океани, моря, озера, річки. Побач чотири сонми предків — духів, у мені втілених. Подивися, без образів у мені перебувають усі якості.
Жертви богам і жертва предкам — різні. Я ж Предок богів і предків, Я Один Первісний. Колись Я породив Брахму, і він ушанував мене жертвою. Я дав йому чудові дари, ним ушанований: «Ти — мій син і від початку кальпи — хранитель світу». Я йому сказав: «Стань Основою особистості, віднині ти називатимешся цим словом — ахамкарою. Ніхто не сміє переступати поставлених тобою меж. Для тих, хто прагне дарів, ти, Брахмо, — дарів податель. Ракшаси, змії (наги), боги, о великий подвижнику, предки, о довгорукий, що постійно дотримується обітниць, і різні істоти будуть віддавати тобі шану».
Тоді Брахма сказав: «Я — шлях Твого Проявлення в жертвопринесеннях богам, я — Твій послушник, керуй мною як сином». Ці, а також інші дари, Я дав безсмертному, величному, променистому Брахмі і, задоволений, віддався найвищому спокою, пішовши в непроявлене.
Нірвана — зняття всіх основ Дхарм і вважається позамежною. Тому той, хто віддався згортанню чуттів, нехай мандрує, згортаючи діяльність усіх членів. Того, хто взяв собі в помічники знання, самозаглибленого, що перебуває в сонці, мудреця Капілу, рішуче утвердженого в санкх’ї, називають Учителем. Це Бгаґаван Хіраньягарбха, належно оспіваний у ведичних гімнах. Я Той, хто радіє йозі, Брахман, про якого говориться в писаннях йоги. Я Той, хто досяг проявлення. Вічний, Я перебуваю в небі.
Цикли творення і розчинення
Потім наприкінці тисячі юг минущий світ Я знову в Себе вбираю. Після завершення строку перебування в Мені всіх істот, рухомих і нерухомих, увесь минущий світ Я знову творю силою свого знання. Таке тут походження від початку кальпи всесвіту, що повторюється знову і знову, подібно до сходу й заходу сонця тут, на небозводі. Коли вичерпано час, Він, безмірно сяючий, знову власною силою світ у Себе вбирає. Потім задля блага істот, напружуючи сили, землю, у всіх її частинах наповнену істотами, що зникла в оперізувальному океані, Я встановлюю на місце».
Далі Нараяна описує свої втілення в різних образах на Землі. Після цього Нараяна сказав Нараді:
«Подібного споглядання Мене, якого ти досяг, двічінароджений, зосередивши розум на одному, ще жоден брахман не зміг досягти. Тому тобі, о благочестивий брахмане, Я все повідав – минуле й превосходне майбутнє з їхньою таємницею».
Так той Бог, що несе вселенський образ, Вічний Бхагаван, сказавши таке слово, зник миттєво.
«Нарада ж, отримавши бажаний дар, поспішив багатосильний до обителі Бадарі, бажаючи лицезріти Нару-Нараяну. А цю велику упанішаду, що відповідає чотирьом Ведам, складену за сандх’я-йогою, Він назвав «Панчаратра». Слово, що вийшло з уст Нараяни, Нарада знову проголосив в обителі Брахми так, як він бачив і чув. Людина, що постійно читає або слухає цю оповідь, неподільно всім своїм єством віддана Нараяні й неподільно з’єднана відданістю, досягнувши великого Білого острова, стає людиною місячного кольору, тобто сяйвом подібною до місяця, і проникає в Променистого Бога – у цьому немає сумніву. Вислухавши цю оповідь від початку до кінця, стражденний звільняється від хвороби, той, хто бажає знання, отримає бажане, а благоговійний піде шляхом відданості».
Споглядання Нараяни як шлях очищення
Що означає споглядати Нараяну? Це означає, очищуючи свою свідомість і прани від клеш і бажань, безперервно спрямовувати свій ум у природу Ума. Ви не повинні жити миттєвими турботами, ви повинні постійно жити так, щоб пам’ятати Всевишню Сутність, оскільки всі миттєві, суєтні турботи минущі, від них не залишиться й сліду через певний час. Але тільки чистота вашого розуму вкаже місце вашого наступного переродження.
Споглядати Нараяну – це виконувати гуру-йогу з Бхагаваном Даттатреєю. А що це означає? Передусім це означає безперервно вдивлятися у свою власну сутність, перебувати в повній відданості спогляданню і безперервно віддаватися цій сутності.
Поки ум затуманений і ототожнений із гунами матеріальної природи, він перебуває в сильних ототожненнях із клешами, якостями, мирськими бажаннями, мислить подвійними категоріями. Але коли ум очищується, він звільняється від усього невідання і розуміє, що його головним завданням є споглядання внутрішнього Нараяни й безперервне очищення.
Досвід споглядання небесної Шветадвіпи
Доти, доки ми не досягнемо істинної святості, для нас закритий шлях до небесної Шветадвіпи; настільки сильно там сяйво, що ми навіть не можемо підійти туди. Підійти туди можуть лише справді святі душі, які очистили себе.
Років у двадцять у мене був досвід, коли я здалеку побачив сяйво однієї небесної країни, перебуваючи в самадхі тонкого тіла. Там було сильне сяйво, куполоподібні будівлі й музика, на зразок симфонічної. Ця музика була дуже піднесеною, але водночас і моторошною, оскільки вона була надто могутньою за силою. У ній була величезна шакті, ці вібрації перевершували людський світ.
У тонкому тілі я наблизився на певну відстань до цієї країни і споглядав її лише здалеку, не наважуючись підійти ближче, оскільки надто моторошна сила світла й звуку виходила з цієї області. Там були величні, куполоподібні будівлі, храми та інше. Але на той час мені не вистачило ясності, споглядання й духовної сили, щоб наблизитися туди навіть на кілометр. Я відчував, що мені явно бракує святості, що мені треба сильно очищати себе.
Через кілька років мені вдалося знову потрапити в цей світ, тобто вже прямо всередину. Таким чином, якщо вам бракує святості, у тонкому світі ви це явно відчуваєте, до святої області ви навіть не можете підійти.
Природа справжньої святості
Святість – це така річ, яка вирощується справжнім зреченням, спогляданням і очищенням. Там недвоїстість проявляється як енергія саттви, там твої слова мають силу, там немає брехні. Ти не можеш сказати так просто, як у світі людей: «Це все ілюзія» або «Це все недвоїсте». Тобто там ти можеш це подумати, але наблизитися все одно не зможеш. Ти маєш по-справжньому відповідати за свої слова в тонкому світі. Тому кажуть, що в тонких світах брехні не буває, тому що там сказати, подумати і проявити – це одне й те саме.
Справжня святість полягає в тому, щоб постійно звільняти себе від мирського, незалежно від того, в якому статусі ти перебуваєш, постійно очищати свій ум і, практикуючи адвайту, бути завжди скромним.
Небезпеки духовної гордості
Часто, практикуючи адвайту, ми забуваємо про це, ми починаємо багато думати про себе. Поверхово засвоївши філософію адвайти, ми починаємо думати: «Я ж маю проявляти божественну гордість» – і намагаємося цю гордість випинати направо й наліво. А якби ми стали поруч зі справді святими душами, нам би просто стало соромно, що порівняно з цими святими душами ми брудніші за собаку.
Зрозуміло, ми не повинні вбирати в себе ідею: «Я брудний, як собака». Це не стосується вчення адвайти. Однозначно, треба плекати чисте бачення і божественну гордість, оскільки у вченні ануттара-тантри ніколи не вітається почуття провини, почуття самоомраченості – це не та річ, у якій треба утверджуватися.
З іншого боку, завжди слід тверезо оцінювати свій духовний рівень і по-справжньому мати смиренну та скромну свідомість. Для чого? Для того щоб мати можливість рухатися далі, йти вперед, постійно кидати виклик своїм обмеженням, не миритися з тими обмеженнями, які є зараз, на цей момент, думаючи: «Напевно, я вже всього досяг. Я вже все пізнав. Навряд чи хтось може мене чогось навчити».
Мара «син небожителів»
Таке теж буває. Коли ви так думаєте – це перша ознака того, що у вашу душу трохи прокрадається мара «син небожителів», тобто це витончений мара, пов’язаний із сіддхами, з чеснотами, з піднесеними якостями, з мистецтвами, з мудрістю, якщо вони неправильно застосовуються.
Якщо у вас є якісь здібності, але ви приписуєте їх собі, егоїстично пишаєтеся ними і починаєте багато про себе думати, то це означає, що ви збиваєтеся на неправильну дорогу і цей мара поступово «вербує» вас, ви стаєте вже кандидатом на його світ, а не на звільнення. Тому йогін завжди дуже ретельно вдивляється у свою душу і намагається аналізувати: «Чи немає в мені таких тенденцій?»
Найкращий спосіб – це постійне самозвільнення, підношення всіх своїх якостей Абсолюту, практика скромності та смирення. Коли практикуєш божественну гордість, таких спокус дуже багато. Але божественна гордість більше пов’язана саме з відданістю і смиренням, ніж із пихатістю та зарозумілістю. Це теж слід розуміти.
Умови досягнення святості
Лише той може потрапити у світи, подібні до цього, хто за життя виростив сильну святість. Сильна, глибока, справжня, істинна святість досягається завдяки:
- Антар-тапасьї (внутрішній аскезі)
- Смиренню его
- Послуху вищому «Я»
- Служінню
- Гуру-йозі
- Утвердженню в чистому баченні, єдиному «смаку» і божественній гордості
- Зануреності в споглядання
- Звільненню від бажань і клеш
- Неухильному дотриманню приписів йоги
Якщо у вас не очищені канали, збуджений ум, багато невтамованих мирських бажань, які хвилюють ваше серце, то святості не бачити. Святість – це результат дуже глибокої витонченості й утвердженості в дів’я-бхаві, контролю прани та бажань.
Якщо є неприборканий тамас, неприборканий раджас і ви недостатньо утверджені в саттві, то святості теж не бачити, оскільки святість починається з чистої саттви, з приборкання тамаса і раджаса.
Це означає, що життя треба провести так, щоб постійно шліфувати, полірувати свій ум і прану, щоб випалити тамас і раджас «розпеченим залізом» природного споглядання, йогічного тапаса та йоги дотримання обітниць. Коли тамас і раджас випалюються «розпеченим залізом» природного стану і залишається чиста саттва, тоді, спираючись на саттву, можна зробити стрибок до того, що за межами гун, – до справжнього ясного світла всевишнього Джерела, до ясного світла основи.
Порівняння з іншими
Коли ми медитуємо, виконуємо практику або служіння, часто ми можемо дивитися одне на одного людськими очима. Іноді, бачачи в іншому недоліки, ми можемо загордитися, подумавши: «А в мені таких недоліків немає». Або, бачачи, що інший спить під час медитації, а ми старанно медитуємо, теж можемо загордитися, думаючи: «Цей уже точно жодних чистих земель не досягне, а я досягну».
Або, бачачи, як інший спотикається на найпростіших речах у служінні, ми думаємо: «А я ж у служінні розумний, гнучкий і ясний. Що мені не дай – усе виконаю. Чудово. Я йду попереду всіх. Я кращий за інших. Мені можна довірити управління і будь-яке складне служіння – усе опаную. А інший, прямо скажемо, не може того, що можу я».
Або можемо думати: «У мене є талант. Я можу грати, малювати, складати вірші, а інший – тугодум; що йому не дай – усе з рук валиться. Який же з нього небожитель?»
Тобто, порівнюючи себе з іншими, ми можемо думати, що вищі, розумніші, чистіші за них. Але такі думки – це привід для гордості, для великої зарозумілості, для зростання его. Его на цій основі може пустити глибоке коріння і впасти в те, що називають «гріхом зарозумілості».
Тому завжди порівнюйте себе зі святими, замість того щоб думати про інших і порівнювати себе з ними таким чином. Наприклад, згадуйте історію трьох ріші, які сто років виконували суворий тапас, щоб потрапити на Шветадвіпу, але потрапили туди лише на кілька секунд і навіть не змогли споглядати Нараяну. Згадуйте про великих ріші, святих і думайте: «А наскільки я святий і чистий порівняно з ними? Скільки кальп мені треба виконувати садхану, щоб я досяг їхнього рівня?»
Такі роздуми завжди протвережують. Ці ріші кажуть: «Я – Брахман», і ви теж кажете: «Я – Брахман». На рівні погляду все однаково, але на рівні енергії та відносного виміру – це сансара і нірвана. І нам залишається лише щодня очищати себе, постійно прагнути підвищувати свій рівень, старанно й без лінощів іти шляхом свого тапаса.
