Три виміри, у яких ми існуємо, – це свобода тіла, свобода мовлення та свобода свідомості.
Свобода свідомості означає, що ми дотримуємося природного стану розуму поза будь-якими вигадками чи мисленнєвими конструкціями. Дуже важливо зрозуміти, що означає природний стан розуму. Коли ви чуєте «вчення лайя-йоги», це не означає якусь доктринальну концепцію чи якесь релігійне вчення, притаманне певній групі людей. Природний стан не є чимось зовнішнім, він не пов’язаний із доктринами. Вчення ануттара-тантри лайя-йоги говорить про нашу власну свідомість. І саме наша власна свідомість визнається у вченні Абсолютом. Свобода розуму означає перебувати в такому власному усвідомленні, яке перебуває за межами мисленнєвих побудов. Іншими словами, нас не надто цікавить ідеологія вчення, філософія чи метафізика. Нас цікавить структура та карта свідомості, а також спосіб її поглибити.
Свобода мовлення означає, що на духовному шляху наше мовлення вільне від необхідності читати мантри чи молитви.
Свобода тіла означає, що тілу дозволяється перебувати у спонтанності та природності, коли немає потреби в будь-яких обов’язкових ритуалах чи практиках.
Таким чином, коли ми зберігаємо ці три виміри свободи (тіло, мовлення та розум), відбувається справжнє об’єднання природного стану з усіма аспектами нашого життя. При цьому ми також вільні й у тому, щоб застосовувати всі методи. Свобода від чогось не означає, що ми не можемо це застосовувати. Звісно, на початкових стадіях сприятливо й корисно застосовувати різні методи, що допомагають розуму чи тілу. Наприклад, сприятливо застосовувати техніки, які допомагають тілу керувати п’ятьма головними пранами. Сприятливо застосовувати деякі медитативні практики, що допомагають контролювати розум, входити в природний стан, проте, коли ми їх застосовуємо, ми не пов’язані ними. Це і є головною особливістю нашого вчення. Іншими словами, усі ці практики є допоміжними, можна сказати, що вони є служителями основної свободи природного стану.
Вчення про санкальпи
Існує вчення про те, як розвинути споглядання завдяки застосуванню санкальпи. Якщо ви практикуєте споглядання, то стикаєтеся з тим, що утримувати й контролювати розум непросто, особливо в ситуаціях, що збивають зі шляху. І тоді ви доходите висновку, що для практики потрібні якісь якорі чи опори. Такі якорі й опори для практики називаються санкальпами. У розділі споглядання існує вісім головних санкальп: «Атма-вічара», «Сон», «Простір», «Чисте бачення», «Божественна гордість», «Усе єдине з розумом», «Низхідна сила», «Світло».
У процесі практики учень спочатку відпрацьовує одну санкальпу, яка йому ближча. Коли він навчається споглядати, спираючись на санкальпу, утверджується в цій практиці, тобто вже має певні успіхи, тоді він може поглибити свою практику й одночасно застосовувати дві чи три санкальпи. Таким чином його споглядання розвивається, його розум стає глибоким, багатоваріантним, вільнішим.
Коли ви намагаєтеся споглядати, спираючись на санкальпу, то маєте два аспекти практики. Перший аспект – чиста свідомість, яка не потребує жодних опор, а другий аспект – відносний метод. І в цьому відносному методі ви обираєте будь-яке поєднання санкальп. Відповідно до своїх схильностей ви обираєте ті санкальпи, які вам найлегше практикувати.
Початківцям у практиці я часто рекомендую санкальпи «Сон», «Атма-вічара», «Нескінченний простір». Звісно, перш ніж ви перейдете до такої складної практики, як потрійна санкальпа, слід виконати базові практики й навчитися споглядати хоча б за допомогою однієї санкальпи, наприклад санкальпи «Атма-вічара».
Я сам односпрямовано практикував лише одну Атма-вічару, не перериваючись ані на мить, близько двох років. Потім я практикував подвійну санкальпу «Атма-вічара» – «Сон», а потім перейшов до практики потрійної санкальпи «Атма-вічара» – «Сон» – «Нескінченний простір». Далі я односпрямовано практикував кожну із санкальп щонайменше шість місяців. Після цього я залишив усі санкальпи й перебував просто в невигаданій присутності відповідно до настанов учителя. Потім я бачив, що за певних умов мені була потрібна та чи інша санкальпа, й обирав те, що було для мене сприятливим у конкретній ситуації. Проте базовий стан не затьмарювався й підтримувався. Саме так зазвичай розвивається споглядання, коли ви практикуєте. Потім я зробив акцент на санкальпах «Божественна гордість» і «Чисте бачення».
У міру того як ваше споглядання поглиблюється, воно з людського стає божественним. Трансформувати себе з обмеженої людської свідомості в Божественне — саме це і є нашим завданням. Якщо ми вирішуємо стати безсмертними, у нас немає іншої альтернативи, окрім як перевершити ці обмеження.
Чисті та нечисті виміри
Існує два виміри: чистий і нечистий.
Нечистий вимір обумовлений кармою. У ньому існують страждання, суб’єктно-об’єктні відносини; грубі елементи природи домінують, їх важко контролювати. У ньому є смерть, страждання та реінкарнація.
Чисті виміри — це виміри, у яких живуть пробуджені, божества, боги. Це світи гармонії, вони засновані на любові, співчутті, красі. У них елементи природи складені таким чином, що ніколи не завдають страждань. У цих вимірах немає реінкарнації, страждань, смерті. У них усі просвітлені, але по-різному, тобто перебувають на різних рівнях. У цих світах усі безпосередньо споглядають всевишнє Джерело. Тобто в цих світах, на відміну від людського світу, немає оман, немає снів розуму.
У людському світі, як одному зі світів нечистого бачення, є невідання, сни розуму, марення, ілюзії. Тобто серед живих істот мало тих, хто пробуджений і має зв’язок із всевишнім Джерелом. Здебільшого це вважають долею святих. Але у світах чистого виміру немає невідання, ілюзій, снів розуму, оскільки його населяють істоти, які досягли рівня святості.
Щоб перейти у світ іншого кармічного бачення, у чистий вимір, ми повинні радикально змінити свою свідомість. Такий перехід в інший вимір і називають процесом звільнення від сансари, просвітлення, пізнання Абсолюту. Зрозуміло, цей перехід не географічний, він не пов’язаний із будь-якими переміщеннями. Можна сказати, що це перехід на новий рівень усвідомлення, на новий рівень ототожнення та самоідентифікації. Цей перехід ми здійснюємо завдяки плеканню природного стану. І коли природний стан набирає сили завдяки спогляданню, у нас починають проявлятися позитивні пробуджені якості, тобто якості богів. Це й називають розвитком чистого бачення або проявом божественної гордості.
Зміна свідомості та перехід у мандалу
Отже, що означає змінити свідомість?
Це означає почати оперувати новими категоріями, такими як вічність, нескінченність, глобальність свідомості, просторовість, масштабність, гра, парадокс, єдиний «смак» усіх явищ, гармонія, чистота, священність, позамежність, піднесеність, безсмертя. Можна сказати, що коли в нашій свідомості утверджуються нові принципи бачення світу й нові поняття, коли ми змінимо операційну систему своєї свідомості та почнемо жити, ґрунтуючись на цих нових поняттях, тоді ми по-справжньому увійдемо в цей новий чистий вимір. На санскриті такий чистий вимір називається мандалою. Тому звільнення — це завжди перехід в інший світ — у мандалу, у світ чистого бачення.
Коли ми перебуваємо в мандалі, ми з’єднуємося з всевишнім Джерелом. З’єднатися з всевишнім Джерелом (з єдиною Сферою) — це означає вийти зі зв’язаності лінійними поняттями суб’єкта й об’єкта, із закону причин і наслідків, із трьох часових категорій (минуле, теперішнє, майбутнє), із трьох вимірів простору, із парних категорій (добро-зло, чисте-нечисте, правильно-неправильно, правда-брехня, сансара-нірвана, життя-смерть тощо) і почати оперувати такими поняттями, як недвоїстість, гра, спонтанна досконалість усіх явищ, єдиний «смак», чисте бачення, вічність і нескінченність.
Насправді сансара — це фактор свідомості. Ми перебуваємо в сансарі, тому що самі дозволяємо своєму розуму стискатися під впливом обставин, сприйняття тощо. Просто зараз ми досконалі у своїй основі, просто зараз усі вищезазначені якості присутні всередині нас. Інша річ, що ми відмовляємося в це повірити, не дозволяємо цьому проявитися. Наш безмежний потенціал уже просто зараз досконалий, реалізований і чистий. Ми не можемо вдруге досягти просвітлення, оскільки ще до нашого народження ми мали первісну свідомість, Атман. Проте ми відчуваємо, що наш потенціал заблокований, наче нам вставили якийсь нейроімплантат, тому ми не здатні сприймати час як єдиний рух, простір як єдиний простір, аспект свідомості, досконалість і чистоту. Це відбувається тому, що наша творча свідомість, всевишнє Джерело всередині нас, заблокована п’ятьма видами карми. І практика здебільшого полягає не у створенні чогось, а у витісненні цих блоків, що складаються із залишкових карм.
Коли звичка перебувати в чистому баченні, у божественній гордості, у природному стані, бачити світ очима одного «смаку» вкоріниться всередині нас, тоді блоки й обмеження, накладені на наш безмежний потенціал, зникнуть. І ми розуміємо: «Справді, зовнішнє і внутрішнє — це одне. Я можу творити силою думки, я можу спрямовувати події силою свого наміру. Минуле, теперішнє і майбутнє насправді існують одночасно. Я можу змінити теперішнє, якщо повернуся до минулих самскар і зміню щось у минулому. Час не є певним фіксованим процесом». Ми починаємо розуміти ці речі. Справді, усе суще абсолютне, нескінченне, незбагненне й вічне. Справді, світ є незбагненною грою енергій Абсолюту.
Якщо ми таким чином перебудовуємо своє мислення, то опиняємося в новому сприйнятті, наближаємося до того, щоб увійти в цей новий вимір, у мандалу чистого бачення.
Вчення як передача святих
Вчення — це те, що слід у слід веде нас за сиддхами і святими в цей новий вимір. У цьому полягає суть принципу прийняття Прихистку, набуття самаї. Якщо у вас є самайний зв’язок із вченням, то це гарантія того, що ви прийдете в цей вимір, якщо практикуватимете.
Коли ви слухаєте тексти й настанови, сприймайте їх набагато глибше, ніж прості лекції, що щось прояснюють. Сприймайте їх у чистому баченні як дорогоцінну передачу, як вчення, що дає живу енергію святих сиддхів, якою можна користуватися і на її основі будувати своє життя.
Я ставлюся до текстів і вчень як до коштовності, як до скарбу, як до таємниці свого серця. Це підхід, властивий тантрам. Усі вчення передані як дуже глибока й сокровенна таємниця або сиддхами, святими, або богами. У них міститься найвеличніша глибина реалізації. І буває, що, одного разу прочитавши текст, ми повертаємося до нього через десять років і відкриваємо в ньому щось нове для себе, відчуваємо, яку глибину містить у собі вчення. Саме так слід отримувати усні настанови. Коли у вас є така глибина сприйняття, відкритість, довіра й розуміння дорогоцінності вчення, тоді починає діяти принцип священного зв’язку (самая) і передача починає працювати. Тоді вчення стає справжнім, дієвим.
Принцип самаї
У всіх вищих божественних вченнях дуже велике значення надається принципу самаї. Самая — це священний зв’язок. Самая означає, що, коли ми торкаємося таємниці, глибини, сокровенного, ми повинні підійти до цього з великою повагою, гідністю і глибиною, розуміючи, що це щось дуже дорогоцінне й дуже глибоке.
Зазвичай вважається, що існує два основні види самаї. Перший вид — відносна самая, другий вид — абсолютна самая.
Відносна самая описує, як будувати взаємини з вченням, з учителем, одне з одним, як виконувати ті чи інші практики. Можна сказати, що це правило гри.
Абсолютна самая — це свобода від усіх правил, це зобов’язання перебувати в спогляданні. Іншими словами, абсолютна самая означає безперервно перебувати у спонтанній свободі свідомості, у природному стані, попередньо з’ясувавши, зрозуміло, як це правильно робиться.
Коли ми практикуємо шлях лайя-йоги, то говоримо, що дотримуємося не лише правил вінаї, а й слідуємо двом самаям: відносній та абсолютній. При цьому абсолютна є для нас важливішою. Якщо ви дотримуєтеся абсолютної самаї, то завжди самозвільняєтеся. Якщо ви дотримуєтеся відносної самаї, то завжди правильно йдете шляхом учення.
Посвята і передача
«Для того щоб практикувати природний стан, слід отримати посвяту від досвідченого гуру. Мета такої посвяти — допомогти учневі усвідомити просвітлювальну порожнинність його розуму. Лише після осягнення цього «позбавленого змісту» усвідомлення учень може правильно практикувати природний стан».
Кажуть, що святий Наропа просив посвяти у святого Тілопи дванадцять років. І лише після того, як він пройшов різні випробування, Тілопа погодився дати йому таку посвяту. За ці дванадцять років Наропа отримував безліч різних завдань, під час яких випробовувалися його відданість, воля, твердість і рішучість іти шляхом. Кажуть, що він часто стрибав із гірських вершин, виконував такі завдання, після яких його часто били або ображали інші люди. Іноді йому доводилося справді скрутно. Його вчитель Тілопа застосовував до нього метод, званий «утримання розуму, подібно до залізного ланцюга», щоб розвіяти його гордість, зарозумілість і прив’язаність до его.
Лише завдяки великій рішучості Наропи йому вдалося пройти всі ці випробування. Коли він пройшов більшу частину цих випробувань, Тілопа дав йому пряму передачу, просто змахнувши перед ним підпаленою ганчіркою, а потім ляснув черевиком по голові. Це була кульмінація, фінал, оскільки Наропа вже очистив безліч своїх двоїстих уявлень. Кажуть, що після цього Наропа на п’ять годин занурився в самадхі. За пів року він досяг найвищого пробудження і сіддхі. Тобто попередню практику було виконано, тому потрібен був лише поштовх, щоб Наропа пробудився. У цьому сенс посвяти.
У традиції лайя-йоги учень може отримати посвяту відразу, навіть якщо він не надто готовий до цього. Принцип такий, що спочатку дається найвище. Якщо вчитель бачить, що учень не готовий одразу практикувати найвище, то йому дається щось простіше.
Чисте самоусвідомлення і недвоїстість
«До того часу йому буде важко уникати залучення в поділ усього на суб’єкт і об’єкт та привести свій розум до стану недвоїстості й неприв’язаності. Для того щоб поглибити це усвідомлення просвітлювальної порожнечі, учень повинен регулярно практикувати згідно з указівками, викладеними нижче. Той, хто здатний утримувати свій розум у чистому самоусвідомленні, не відволікаючись ні на що інше, зможе досягти всього».
Тут сказано: «утримувати свій розум у чистому самоусвідомленні». Щоб зрозуміти, що таке «чисте самоусвідомлення», слід застосовувати метод, який ближчий вам за схильностями. Зазвичай усім учням-початківцям я рекомендую практикувати атма-вічару і бачення світу як сну, ілюзії.
Коли ви практикуєте атма-вічару, ви зосереджуєтеся на відчутті «Я». А в зовнішньому світі ви водночас підтримуєте настанову «Це все сон». Коли ви тривалий час таким чином працюєте із санкальпою, у вас пробуджується тонкий рівень усвідомлення. Зрозуміло, ви повинні досконально з’ясувати, як саме виконувати цю практику, щоб у вас не було невпевненості.
У міру того як ви практикуєте, у вас з’являються різні переживання: блаженство, ясність, порожнинність і багато іншого. Але ні за що з цього учень не повинен чіплятися.
«Для того щоб практикувати природний стан, він повинен відмовитися від дуалістичного світогляду, відкинути звичні думки про прийняття і неприйняття».
Відмовитися від дуалістичного світогляду — це означає хоча б на рівні погляду вважати, що світ недвоїстий, що все є єдиним.
Існують такі поняття: бачення, медитація та поведінка. Бачення — це погляд, наш світогляд, те, як ми дивимося на світ. Медитація — це те, що ми підтримуємо всередині, це наш процес усвідомлення. Поведінка — це те, як ми поводимося у відносному житті, як ми застосовуємо вчення в житті. І спочатку хоча б на рівні світогляду ми намагаємося зрозуміти, що означає «єдиний Дух, який пронизує все», що означає Абсолют. Принаймні логічно ми припускаємо, що все недвоїсте, що все сприймане — це Брахман, це гра Абсолюту. Ми думаємо приблизно так: «Поки що я ще не бачу цього повністю, тому що перебуваю в ілюзії».
Щоб підкріпити такий погляд, ми можемо користуватися працями Шанкари («Атма бодха», «Таттва бодха», «Вівека чудамані»), працями Даттатреї («Трипура рахасья», «Авадхута гіта»), працями або висловами сучасних святих (наприклад, Шрі Рамани Махарші). Хоча б на рівні розуміння ми повинні з’ясувати для себе, що означає погляд недвоїстості.
З погляду недвоїстості немає ні вас, ні мене, а є прояви Абсолюту. Немає цієї лекції, натомість це гра Абсолютної свідомості. Це Абсолют, граючи через свої тіла, так проявляє свою лілу. Ця ліла в дуалістичному мисленні бачиться нами як лекція. І мати правильне бачення — це означає в глибині душі розуміти, що хоч ми й бачимо саме так, але насправді все набагато глибше, усе є лілою Абсолюту.
Медитація — це коли ми підтримуємо усвідомленість, санкальпу або сидячу медитацію з метою розкрити цей погляд. Хоча ми його й набули, він поки що лише інтелектуальний, а нам потрібно набути його по-справжньому, у переживанні, тому ми підтримуємо усвідомлення та медитацію.
Інтеграція погляду, медитації та поведінки
Нарешті, поведінка — це те, що ми повинні проявити в повсякденному житті, змішати з ним. Навіть якщо ми вважаємо, що все є Брахманом, або медитуємо, то у відносному житті часто трапляються моменти, коли ми зовсім так не думаємо. Наприклад, якщо хтось наступить нам на ногу або ми втратимо певну суму грошей, ми подумаємо: «Це зовсім не ілюзія». Але поведінка означає, що ми змішуємо усвідомлення та наше бачення з життям. Ми намагаємося утримувати цей стан під час їжі, розмови, складних життєвих випробувань, під час потреб тіла, стресу, хвороб, страждань, тобто в усьому спектрі переживань. І тоді кажуть, що ми безперервно практикуємо бачення, медитацію та поведінку.
Майстра, який інтегрував бачення, медитацію та поведінку в одне, злив ці три аспекти, видно, оскільки його розум завжди непохитний. Він завжди перебуває в усвідомленості, ні радість, ні горе не можуть вразити його серце. Він завжди радісний, тому що постійно споглядає всевишнє Джерело, він ніколи не відволікається, у нього немає дуалістичних оцінок, а навіть якщо він щось скаже, то це не більше ніж гра. Тобто він говорить це, проявляючись у відносному вимірі, для чогось, з якоюсь прихованою метою, але в глибині його свідомість повністю самозвільнена. Він завжди гнучкий, у нього ніколи не виникає тертя з іншими людьми, він ні до чого не прив’язаний, у нього немає конкретних уподобань щодо чогось. Проте, граючи, він може вдавати задля блага інших, ніби йому потрібне те чи інше.
У нього існує три рівні поведінки: зовнішній — для інших, внутрішній — для кола самайних учнів або братів по дгармі та таємний — для найглибшої свідомості. Його свідомість також має три рівні.
Сахаджа-самадхі — самадхі плинної ріки
«Він повинен прагнути досягти такого стану, у якому самадхі та повсякденна діяльність стають єдиним».
У вченні лайя-йоги дуже важливим є поняття сахаджа-самадхі. Його ще називають самадхі плинної ріки. Це означає, що присутність інтегрована в повсякденність. Це найвище досягнення, крім саруба-самадхі.
Як ви знаєте, існують різні рівні самадхі.
Перший, нижчий, – савікальпа-самадхі. Якщо ви можете двадцять дев’ять хвилин перебувати із зупиненим розумом і увійти в першу дх’яну в медитації спокою, то відчуєте початок савікальпа-самадхі. Якщо ви можете п’ять годин із зупиненим диханням нерухомо сидіти в медитації спокою, то можете увійти в третю дх’яну. Самадхі третьої дх’яни – це також савікальпа-самадхі. Ваше тонке тіло або розум перемістяться в один зі світів богів або у світ людей, якщо є забруднена карма. Савікальпа-самадхі – це модифікація розуму.
Коли ви долаєте третю і четверту дх’яну, переходите в п’яту і шосту дх’яну під час медитації спокою, ви можете увійти у світ безформних богів. Ви відчуваєте, ніби свідомість розширюється до нескінченності, що немає відчуття тіла. Самадхі безформних богів – це доля досвідчених медитаторів, які медитують уже тривалий час. Коли пройдено вищі рівні безформних богів, тоді досягається нірвікальпа-самадхі – самадхі, у якому немає відмінностей, модифікацій, а переживається чиста порожнеча. Це вже досягнення високого рівня, притаманне лише дуже досвідченим медитаторам. Однак саме по собі це досягнення не є самоціллю, оскільки, навіть досягнувши такого рівня самадхі, людина може втратити своє досягнення, вийшовши з нього. Справжній єдиний «смак» настає на тому рівні, коли два види самадхі (сахаджа і нірвікальпа) змішані, коли стан медитації та немедитації в постмедитативний період урівнюються. Тобто присутність, просвітлювальна порожнинність утримується як у стані неспання, так і в сидячій медитації спокою.
Такий рівень, такий стан сахаджа-самадхі називають також самадхі плинної ріки. Іншими словами, ми можемо рухатися, ходити, розмовляти, їсти, пити, діяти, проте ми глибоко занурені в природний стан. Такий йогін дуже гнучкий, він не живе, а плине разом із рікою (цей термін часто використовується). Він просто відгукується на події. Цей йогін не планує майбутнього, не тримається за минуле, не виносить суджень і оцінок: це погано чи добре, це правильно чи неправильно. Він постійно перебуває в парадоксальному, у незбагненному, у нескінченному, у нерозумовому, у позамисленнєвому. Його точка свідомості перебуває в цій парадоксальній, немисленнєвій площині. Він не блокує думки й почуття, він може думати, ухвалювати рішення, докладати волю, проте все це подібне до гри. Його ж сутнісна точка свідомості перебуває в ясному світлі. Можна сказати, що він за життя перебуває у сні без сновидінь. Навіть коли він діє, хвилі його мозку нагадують хвилі мозку людини, яка перебуває у фазі глибокого сну. Це і є принцип сахаджа-самадхі.
Він перебуває в тій точці, де немає жодних хвилювань і коливань. На периферії його свідомості думки виникають і миттєво самозвільняються, його досвід не формується. Подібно до того, як сніжинки падають в океан і відразу розчиняються, думки, чуттєві враження, подвійні оцінки не осідають у його розумі. Коли такий йогін засинає після дій, його розум миттєво входить у сферу ясного світла. Він діє спонтанно, виходячи з інтуїтивної свідомості. Він винахідливий, але без прив’язаностей. Його розум дуже гнучкий, ясний і яскравий. Можна сказати, що він постійно балансує між двома світами, не хапаючись при цьому за жоден із них. Таким є принцип сахаджа-самадхі.
Шлях до досягнення сахаджа-самадхі
«Поки ж він не досяг цього, він повинен спочатку приділити першочергову увагу медитації спокою, а потім, як додаткову практику, застосовувати своє усвідомлення природного стану до всіх своїх повсякденних дій».
Отже, поки ми не осягнули цей принцип, нам потрібно тренуватися в так званій учнівській медитації. Учнівська медитація – це медитація спокою (махашанті). Коли ми маємо успіхи в медитації спокою, ми намагаємося зрівняти стан розуму в момент медитації спокою і стан розуму в постмедитативний період. Однак учення про санкальпи дає змогу тренувати усвідомленість, навіть не володіючи здатністю до медитації спокою. Навіть якщо ви не є видатним медитатором у сидячій практиці, але добре застосовуєте санкальпи й маєте успіхи в чанкранамах (медитативна ходьба в спогляданні), то ви також маєте можливість досягти сахаджа-самадхі.
Три види рівноваги
«Практика природного стану передбачає розвиток рівноваги, розслаблення та природності. Перше передбачає досягнення рівноваги тіла, мовлення та розуму. Шлях до досягнення рівноваги тіла — це його розслаблення, до рівноваги мовлення — уповільнення дихання. А досягнення рівноваги розуму означає ні за що не чіплятися і ні на що не покладатися, не мати ні в чому опори».
Щоб досягти першого чинника (рівноваги тіла), ми повинні навчитися розслаблятися. Є така приказка: «Якщо ти розслабився наполовину, то й у споглядання увійдеш наполовину».
Розслабленість фізичного тіла в положенні сидячи означає, що ми даємо можливість вітрам почати входити до центрального каналу. Правильне відчуття розслаблення дає змогу пізнати смак сахаджа-таттви.
Що означає рівновага мовлення?
Це пов’язано з диханням і контролем п’яти основних пран. Коли ви очищуєте канали техніками глечикового дихання, трьох бандх, асанами й берете під контроль свої канали, ваше дихання змінюється.
У монастирі раз на місяць вимірюють дихання в ченців і послушників. При цьому вимірюють тривалість затримки дихання, довжину видиху та частоту дихання. Якщо ваші канали очищуються, розум заспокоюється і ви добре споглядаєте, то ваше дихання стає неглибоким і рідким. Наприклад, замість шістнадцяти пальців видихуване повітря виходить на дванадцять-одинадцять пальців. Зменшення довжини дихання навіть на один палець сприяє зростанню інтуїтивної свідомості та надздібностей. Ваше дихання замість вісімнадцяти або шістнадцяти вдихів-видихів на хвилину становить п’ятнадцять, дванадцять, у декого — сім-вісім, шість, навіть чотири. Це означає, що ви дихаєте рідко.
Тобто майстер відрізняється від практика-початківця тим, що він дихає неглибоко й рідко. Вважається, що мінімальна затримка дихання триває дві хвилини, середня — чотири хвилини, а максимальна — п’ять хвилин для йогіна, натренованого в кумбхаці. Такими є показники дихання.
Якщо ваші прани й розум заспокоюються, приходять у рівновагу, а параметри дихання поліпшуються, то це показник того, що ви правильно практикуєте споглядання.
Рівновага розуму означає, що знайдено внутрішній центр (внутрішню точку) й досягнуто певної стійкості в ньому; розум не фокусується, не стискається, не чіпляється за що-небудь, не будує планів.
Таким чином, коли ви реалізували всі три види рівноваги, ваша здатність до споглядання поглиблюється, і тоді ви готові наблизитися до сахаджа-самадхі (самадхі плинної ріки).
Розслаблення та прийняття реальності
«Досягти розслаблення — це означає зняти напруження розуму, залишивши все як є, відкинувши всі ідеї та думки. Коли тіло й розум людини стають розслабленими, вона може без жодних зусиль залишатися в природному стані, який сам собою є недвоїстим і не підвладним відволікальним чинникам».
Часто ми не погоджуємося з реальністю, виносимо двоїсті оцінки, вважаємо, що все має бути саме так, як ми думаємо, а не інакше. Оскільки реальність не хоче бути такою, як ми хочемо, виникають різноманітні перешкоди та страждання. Здатність залишити все як є, перебувати в усвідомленні, не виносячи суджень та оцінок, приймати реальність, бути відкритим до неї — це те, що наближає до природного стану.
Один чернець молився Богові, кажучи так: «Господи, зроби, будь ласка, щоб двічі по два було п’ять».
Він так старанно молився, що Бог зійшов до нього й сказав: «Добре, якщо ти так молишся, я зроблю це. Але не ображайся, якщо тричі по три буде сто сорок дев’ять».
Коли ми не бажаємо приймати реальність такою, якою вона є, і вважаємо, що наші судження чи оцінки важливіші за те, що існує, це означає, що ми входимо в глибокий дисонанс із всесвітом, стаємо ексцентриками, випадаємо з реальності, не можемо прийняти ситуацію, синтегруватися з нею. У нас є якась сфокусована точка зору, з якої ми судимо, що має бути так, а що має бути інакше. І в ту мить, коли ми маємо саме таку сфокусовану точку зору, ми втрачаємо контакт із всевишнім Джерелом.
Майстер не має жодної сфокусованої точки зору. Він просто перебуває в реальності, живе з нею, тече, у нього немає ідеології, яка обмежувала б його. У нього немає особистої думки, яка тримала б його. Адже мати щось — означає дозволити своєму розуму стиснутися, стати обмеженим. Він просто перебуває в бутті таким, яким воно є, граючи з тим, що проявляється. Перебуваючи в усвідомленні, він радіє, коли приходить радість, а коли приходить страждання, він перетворює його на шлях. Таким чином, у нього немає подвійності, оцінок того, що є поганим, а що — добрим. Зрозуміло, це не означає, що у відносному вимірі він не дотримується певних правил гри світу людей. Він дотримується їх заради гармонії з іншими, але не тому, що сам так вважає. Це і є принцип «залишити все як є, перебувати в присутності».
Природність і беззусильність
«Досягти природності — означає нічого не приймати й не утримувати. Іншими словами, йогін не докладає ані найменшого зусилля будь-якого роду. Він дозволяє розуму й думкам або зупинитися, або текти самим по собі, не допомагаючи й не стримуючи їх. Практикувати природність — означає не докладати зусиль і бути спонтанним».
Здебільшого практика природності стає можливою, коли ми позбуваємося зусилля. Хтось може сказати: «Як я можу позбутися зусилля, якщо я до нього до пуття ще навіть не вдався?» Це так. Але тут треба просто розрізняти відносний і абсолютний виміри практики. Зрозуміло, на відносному рівні добре докладати зусиль у практиці, займатися концентрацією, виконувати техніки та багато іншого. Проте, навіть коли ми докладаємо зусиль, основою всього, що ми робимо, все ж має бути беззусильність. Якщо ми взагалі не докладатимемо жодних зусиль, то, найімовірніше, нам не вдасться увійти в початковий стан і відкрити беззусильність, оскільки розум — це така заплутана річ, що потребує очищення. Але якщо ми розуміємо принцип розрізнення відносного й абсолютного, то не заплутуємося. Ми знаємо, що навіть коли докладаємо зусиль, у глибині свідомості немає зв’язаності, прагнення результатів, захопленості зусиллям, а присутня беззусильність.
Саме така беззусильність пронизує всі дії йогіна, коли він займається будь-чим: асанами, пранаямами, концентраціями тощо. І тоді, виходячи з беззусильності, ми маємо свободу в застосуванні будь-якого зусилля, проте не зв’язуємося ним. І тоді це подібно до гри: ми можемо застосовувати будь-який метод, але він завершуватиметься в сахаджа-таттві.
