Шлях до мудрості: 16 стадій усвідомлення та подолання майї

Коментар до тексту «Трипура рахасья», глава 17 «Про марність швидкоплинних самадхі та про шлях до мудрості»

«Початкова причина полягає у знанні досконалості вищої сутності. Ідея досконалості зумовлена відсутністю частин. Частини можуть з’являтися лише завдяки часу, місцю та формі. Однак відчуття завершеності з’являється без цих чинників, що передбачають прагнення до них, яке породжує відчуття нестачі й потреби.

У часі та просторі виникають обмеження, і фундаментальна причина невідання проявляється як «Я єсмь». Це ембріональне зерно, з якого потім з’являється паросток тіла як індивідуалізованої сутності, що далі виростає до гігантського дерева у вигляді колеса народження і смерті. Цикл народження і смерті не припиняється доти, доки не буде покладено край невіданню. Це може статися лише завдяки досконалому знанню своєї сутності, не інакше.

Така мудрість, яка може усунути невідання, безсумнівно, буває двох видів: непряма і безпосередня. Спочатку знання здобувається від Учителя і, через нього, зі священних писань. Таке непряме знання не може дозволити побачити суть проблеми, оскільки саме лише теоретичне знання не принесе плоду. Необхідне практичне знання, яке приходить лише завдяки самадхі. Знання, народжене завдяки нірвікальпа-самадхі, породжує мудрість через знищення невідання та об’єктивного непрямого знання. Подібним чином досвід випадкового короткочасного самадхі за відсутності теоретичного знання також не послужить цій кінцевій меті. Як людина, не обізнана з якостями смарагду, не може розпізнати його в скриньці зі скарбами лише за зовнішнім виглядом, так само як інша людина не зможе розпізнати смарагд, якщо вона не бачила його раніше, навіть якщо має повне теоретичне знання в цьому питанні, так і теорія має бути доповнена практикою, щоб людина змогла стати експертом. Невідання не може бути усунене простою теорією або випадковим короткочасним самадхі невігласа».

Згідно з ученням про 16 стадій наростання місяця внутрішнього усвідомлення, усе починається з незадоволеності сансарою. Незадоволеність сансарою, тобто своїм способом життя, своїм баченням, статусом свідомості, обов’язково приводить до роздумів. Доти, доки в людини не зародилася незадоволеність сансарним баченням, зрозуміло, вона не здатна починати проводити такий аналіз. Незадоволеність сансарою означає, що людина розчаровується у своєму способі бачення світу. Спочатку, звичайно, вона помилково приписує сансарні якості просто зовнішньому світу. Вона вважає, що сансара — це світ, який зовні, тобто це дружина, робота, взаємини тощо. Так їй мислиться сансара, і вона думає, як би цього позбутися і почати духовну практику, жити більш вільним життям.

Коли людина не задоволена, вона починає розмірковувати — це друга стадія. Тоді вона усвідомлює, що її обмеження — це наслідки глобальних обмежень. Її життя обмежене дуже глибокими законами, які вона не створювала і навіть не знає, звідки вони взялися, наприклад: старість; переродження поза своєю волею; час, який тече за своїм вектором, незалежно від волі людини, простір, п’ять стихій. Також вона залежить від біохімії тіла, від власної долі та від тисячі різних чинників. Усі ці чинники породжують потрійне страждання:

• адхьятміка (страждання, породжувані власним розумом і тілом);
• адхібхаутіка (страждання, спричинені зовнішніми стихіями);
• адхідайвіка (страждання, спричинені божественними силами, непідвладними волі людини).

Після того, як людина усвідомила обмеження, вона зароджує прагнення до виходу з обмежень і пізнання того, що за межами обмежень. У неї неусвідомлено пробуджується бажання знайти певну точку, яка не підвладна будь-яким обмеженням. І тоді кажуть, що вона починає ставати на шлях пошуку Бога.

Однак, поки людина не зустрічається з майстром, ученням, її пошуки можуть бути дуже розтягнутими й неефективними. Наприклад, її життя може закінчитися, а вона так і не дійде до бодай трохи серйозного розуміння того, чого ж вона шукала, і не досягне результату. Тому на наступній стадії щасливий шукач зустрічається з проявом Ануграха-шакті, самого Духа, який приходить до нього в образі майстра, учення та іншого. Зрозуміло, з людської точки зору така зустріч може бути зустріччю двох людей. Але з точки зору учення майстер — це завжди провідник, або канал вищих енергій, та й ви самі насправді є не тим, що ви думаєте про себе. Будь-яка зустріч — це не щось мирське й буденне.

Через деякий час після того, як така зустріч відбувається, учень вступає в передачу, підключається до якоїсь духовної лінії. Це подібно до того, як підключитися до якогось надособистісного, надперсонального джерела енергії, потужного силового поля. Тоді кажуть, що учень набув самаю, вступив у Гуру-парампару, набув зв’язку з лінією передачі. Зрозуміло, якщо учень не зовсім чітко це розуміє, або в нього немає самаї, або він якось несерйозно ставиться, то такого підключення не відбувається. Проте в істинному сенсі отримати передачу — це означає, справді, підключитися до тонкої духовної енергії, зв’язок із якою не існував доти, доки передача не отримана. Це подібно до того, як людина підключила Інтернет або послуги бездротового зв’язку до мобільного телефону, тільки, зрозуміло, на тонкому рівні. Якщо належний зв’язок із передачею встановлено, вона поступово починає працювати, і учень сам просувається, працюючи з передачею.

Коли він правильно працює з передачею, дотримуючись усіх настанов, у нього з’являється раса — перший «смак» недвоїстого усвідомлення. Така раса неминуче веде до відкриття неконцептуальної свідомості й спроби учня прояснити її до кінця. Коли він її осмислює, ставлячи запитання й досліджуючи, це називається манана — обдумування, відсікання неясностей і сумнівів.

Нарешті, коли минає час, і учень утвердився у смаку недвоїстої свідомості та приблизно відсік усе нерозуміння, він нарощує свою практику. На той час він стає досвідченим медитатором і прагне будь-що пережити расу в усій її повноті. Це і є нірвікальпа-самадхі.

Важливість уваги та правильного підходу до вчення

«Знову ж таки, брак уваги — серйозна перешкода, адже людина, яка просто втупилася в небо, не може розпізнати окремі сузір’я. Навіть освічений учений буде не кращим за дурня, якщо він не приділяє уваги речі, яку йому пояснюють. З іншого боку, якщо, навіть не будучи вченим, людина все ж уважно вислухає все щодо планети Венера і з упевненістю приступить до її пошуків, знаючи, як знайти її на небі, то вона зрештою знайде її, і тоді вже буде здатна розпізнати її щоразу, коли побачить її знову».

Отже, людина, почувши про такі речі, як вроджене споконвічне усвідомлення, єдина Сфера, природний стан (праджняна), споконвічна усвідомленість, повинна зібратися з думками, дуже ретельно обдумувати всі настанови й виробити тактику духовного життя, намір прояснити й досягти цього стану через інтелектуальне навчання та медитативну споглядальну практику. Коли учень має намір досягти, він повинен підійти до цього серйозно. Він повинен відкинути свої фантазії та ідеї щодо цього, він повинен серйозно дослідити священні тексти й те, про що говорить майстер лінії передачі, а потім застосувати це до свого досвіду, до свого життя.

Одна людина, яка бажає стати учнем, написала такого листа: «Я відчуваю, що те, що говорить гуру, дуже позитивне. Мені це допомагає в практиці, і я переживаю подібні речі. Але я також відчуваю, що майстер усередині мене. Я хотів би стати гуру другом. Чи не можна приїхати до монастиря на таких умовах?» І підпис — Самонароджений Будда. Я радий мати багато друзів, я не проти цього. Однак, коли йдеться про навчання, принципи інші, і це не допомагає, тому що друг — це одне (з ним цікаво розмовляти й чай пити), а учень — це інше. Я радий із людиною випити чаю й поговорити, але яку користь від цього вона отримає? Тобто зустріч двох умів, подібна до передачі, не відбудеться, а це буде просто зустріч двох знайомих людей. Який тобі сенс ставити запитання, якщо ти підписуєшся як Самонароджений Будда?

Зрозуміло, божественну гордість усередині нас треба плекати, і ми в глибині маємо бути переконані, що ми і є Самонароджений Будда. Але коли ти навчаєшся, краще цього іншим не розповідати. Тобто тут діють інші принципи, і треба знати, який бік своєї душі в який час і з ким проявляти. Якщо ти підійдеш до якогось майстра і скажеш: «Дайте мені настанови, але, взагалі-то, я — Самонароджений Будда», майстер може сказати: «Вибачте, ви — будда, а я — проста людина. Як я можу навчати вас? Мені незручно давати вам настанови». Тобто учень має зрозуміти свої тактику і стратегію, як потрібно себе поводити, як думати, як будувати своє життя, щоб отримати користь від учення і від спілкування з учителем.

Якщо ти зустрічаєшся з ученням, але цим ученням не користуєшся, а просто в найкращому разі береш його до відома, ти теж не отримаєш від цього користі. Йогін вдумливо в усьому розбирається і вирішує поекспериментувати на своєму досвіді, у своєму тілі та умі: «Що це за санкальпа? Треба її спробувати. Виконуватиму її шість місяців поспіль». Треба справді все це в собі пережити, інакше це так і залишиться красивими формулами або чужим досвідом. Наприклад, коли Атманаді був молодшим монахом, він, прочитавши вчення трайя-санкальпа, почав практикувати його по-своєму, уявляючи, що практика санкальпи — це певні формули, які потрібно носити в голові. Лише згодом, прояснивши принципи самозвільнення і присутності, він зрозумів, як насправді потрібно утримувати санкальпу, і це принесло йому велику користь.

Стадії народження, плекання та виховання

Коли учень саме так просувається, він зрештою приходить до відкриття порожнинної свідомості. Це називають народженням. На стадії народження він по-справжньому розкриває принцип недвоїстості, він справді усуває двоїсту завісу в потоці своєї свідомості. В аналогії з дзен стадія народження — це саторі. Народження означає, що Всевишнє Джерело нарешті народилося у вашому власному тілі та умі. Ви його зачали під час передачі, ви його виношували, прояснюючи, і завдяки практиці воно у вас народилося. Однак, за аналогією з дитиною, мало просто народити. Якщо новонароджену дитину не годувати й не піклуватися про неї, то навряд чи вона виживе. Саме по собі короткочасне переживання нірвікальпа-самадхі, справжній досвід шуньяти (порожнечі), безперервної свідомості — ще не звільняє.

І на наступній стадії ми маємо розпочати його плекання, тобто безперервне умоспоглядання (нідідх’ясана). Після народження учня в недвоїстості його подальше завдання — прийняти «велике рішення». Десь глибоко всередині, на тонкому рівні, він приймає «велике рішення» постійно перебувати в недвоїстості. Він приймає рішення увійти у «велике недіяння». Прийняття «великого рішення» є межею, яка розділяє життя учня ніби на дві частини. До прийняття «великого рішення» він був суб’єктом, ахамкарою (его), діячем, тим, хто діє, прагне плодів, і навіть якщо мав певні досвіди, часто від них відволікався. Після прийняття «великого рішення» все походить із природного стану, і будь-яка дія возз’єднується з ним.

Хто народився в недвоїстості, потім приступив до нідідх’ясани і прийняв «велике рішення» увійти у «велике недіяння», той вийшов з обумовленого бачення і прагне безперервно перебувати в чистому баченні. Життя у «великому недіянні» являє собою не що інше, як гру. Це не звичайна поведінка істоти, що перебуває в омані. Людину, яка підтримує недіяння, неможливо ввести в оману. Перебування в такому недіянні і є плеканням. Плекання означає, що ми повинні берегти наш природний стан, як малу дитину. Ми маємо оберігати його від пристрастей і від сторонніх впливів, як від отрути, щоб дати йому можливість набрати певної сили.

«Неуважні люди — просто дурні, які не можуть осягнути самадхі, що повторюється знову і знову в їхньому житті. Вони подібні до людини, яка нічого не знає про скарб, що знаходиться під підлогою її дому, і щодня ходять збирати милостиню. Тож ти бачиш, що самадхі марне для таких людей. Розум та інтелект немовлят завжди перебувають у незмінній формі, і все ж воно не осягає своєї сутності. Безсумнівно, що нірвікальпа самадхі ніколи не усуне невігластво. Тому необхідно шукати савікальпа самадхі для його усунення».

Отже, тут говориться, що, якщо людина пережила досвід порожнинності, позаякісне й безформне самадхі, вона повинна вийти з нього, щоб перейти до практики самадхі з якостями. У нашій термінології це називається сахаджа. Якщо досвід самадхі серед якостей не набуто, а набуто лише досвід безякісного самадхі — це по-справжньому не допомагає в реалізації, оскільки така реалізація не має здатності до об’єднання.

У вченні про 16 кала після пестування йде стадія виховання. Наприклад, йогін виплекав свою неперервну присутність і досяг у ній певних успіхів: він може, не відволікаючись, перебувати в ній з ранку до вечора. Але питання в тому, чи буде утримуватися його стан, якщо його діяльність буде активнішою, якщо він зазнає якогось впливу: болю, страждання, хвороби, критики, задоволень, навантажень, зовнішнього впливу п’яти елементів. Тому на наступній стадії йогін приступає до виховання. Виховання означає, що йогін повинен навчитися проявляти гнучкість у природному стані, об’єднуватися з обставинами, поєднувати його з усіма реаліями життя.

І найкращим засобом для такого виховання є монастирське середовище, у якому виникає розмаїття ситуацій, проте вони ніколи не виходять з-під контролю. Коли ви вибудовуєте взаємини, виконуєте практики, дотримуєтеся вінаї, займаєтеся служінням — усе це нові ситуації, у які ви потрапляєте. Якщо ви розглядаєте їх не просто як дотримання певних принципів, а й як тренування, як справжню практику об’єднання, у процесі якої виховується ваша усвідомленість, ви отримуєте велику користь. Якщо ви не розглядаєте це як виховання вашої усвідомленості, як те, що йде вам на користь, а бачите як буденну діяльність, то часто можете потрапляти в халепу, втрачати усвідомленість. Іншими словами, ситуації іноді приноситимуть вам радість, а іноді й замішання.

Наприклад, раніше, розуміючи цей принцип, я часто рекомендував практикуючим, особливо в монастирі, змінювати служіння, або ставив спочатку одного керівника, а потім іншого. Не всі монахи розуміли, чому я так роблю, у чому сенс таких кадрових перестановок, тому що служіння від цього багато в чому втрачало. Проте свідомість лише вигравала, оскільки тренування усвідомленості передбачає, що ти не прив’язаний до своєї діяльності, не прив’язаний до свого статусу — ти знаєш, над чим працюєш, а все інше розглядай як ігри, лілу. Коли я ставив молодого монаха старшим у якомусь служінні, я бачив, що його відмовляються сприймати, що його не приймають як авторитет, що його ігнорують. А що змінилося? Вистава ж триває! То чому ви так сприймаєте все це? Але інертність свідомості людей набагато сильніша, ніж практика. Лише ті, хто був усвідомленим, могли дуже спокійно до всього цього ставитися. Якщо ти помічаєш інертність свідомості й рухи душі, що виникають, перебуваючи в споглядальній присутності, це дуже допомагає в духовному житті.

Однак людський розум дуже сильно підвладний стереотипам. Той, хто не пильний, не усвідомлений, діє виходячи з діяча, егоїстичних спонукань, завжди ловиться на гачки своєї власної стереотипної свідомості. І питання виховання — це подолання такої стереотипної свідомості. Якщо це справжній практик, він обов’язково обере перемогу усвідомлення і відречення від стереотипної свідомості. Але якщо це хибний практик, якщо він і далі мислить стереотипами, він дуже легко може піддатися стереотипному мисленню і старим кармічним даним. Коли практикуючі піддаються стереотипній свідомості, я зазвичай кажу: «Головне, щоб ви дотримувалися принципу самаї. Принцип самаї перевершує вашу стереотипну свідомість, він застрахує вас від помилок».

«Лише цим можна досягти усунення невідання. Бог, невід’ємно притаманний як вище «Я», радий похвальним діям, які продовжують здійснюватися протягом кількох народжень, після чого зароджується бажання до звільнення, а не інакше, навіть якщо будуть пережиті мільйони народжень. Необхідна удача, щоб серед усіх можливих речей у світобудові здобути народження в образі чутливої істоти. Навіть у цьому разі для здобуття людського тіла потрібна значна заслуга. Тоді як потрібне щось цілком незвичайне, щоб стати людиною, наділеною як доброчесними тенденціями, так і гострим проникливим розумом».

Випробування і перешкоди на шляху

Люди, які не усвідомлюють дорогоцінність людського народження, марнують життя. Хоч вони й мають добрі задатки, їхній час витрачається даремно на метушню та турботи. Якщо вони не здобувають безсмертя, то зрештою зазнають поразки в грі під назвою «життя».

Людське тіло можна уподібнити трубці мобільного телефона, до якого підключено послугу «життя». Щойно на балансі закінчуються кошти, ця послуга відключається, і ніхто абонента не запитує, бажає він того чи ні.

Часто людина боїться йти на радикальні кроки в духовній практиці, на інтенсивну садхану, практику послуху, зречення від світу. Але насправді боятися слід протилежного: життя в сансарі, поглинання чуттєвими задоволеннями та відсутності практики.

Як на мене, то мирське життя — ось що є істинним геройством: це ж треба — бути смертним і так безрозсудно поводитися; не замислюючись витрачати свої прани, займатися порожніми діями, не думати про майбутнє — це колосальна безстрашність. Так людина поводиться, коли вона дуже впевнена в собі, вірить у те, що, зустрівшись віч-на-віч із кармою, з богом Ямою, непостійністю, вона все це легко, одним клацанням пальців, зруйнує.

Тому з такої точки зору в чернечому житті немає особливого геройства: чернече життя — це просто здоровий глузд нормальної людини, яка займається духовною практикою заради власного ж блага.

«Зверни увагу, о брахмане, що рухоме творіння — лише мала частка нерухомого, і що людські істоти становлять лише малу частку серед усього того, що рухається, тоді як більшість людей лише трохи кращі за тварин, не відаючи про те, що таке добре і що таке погано, що правильно, а що — ні».

Кармічні бачення та тунелі реальності

Звісно, ми на всіх повинні дивитися в чистому баченні. Йдеться не про те, що ви зрощуєте зарозумілість і думаєте: «Ось тварини! Та що вони знають про дхарму?!» Насправді навіть на тварин треба дивитися як на прояви божеств — це найкращий погляд. Тим не менш у відносному сенсі ці слова кажу не я, а «Трипура рахасья».

Кожна жива істота живе у власному тунелі реальності, у власному кармічному баченні. У неї є своя оцінка і своя система цінностей. Вона навіть не підозрює, що, крім її, є багато інших кармічних бачень.

Наприклад, у Росії заведено вважати свою країну могутньою державою. Америка вважає себе оплотом свободи й демократії, і в їхньому кармічному баченні саме так усе і є. Однак для країн третього світу Америка являє собою світового жандарма, поліцейського, який втручається в чужі справи. Для країн мусульманського світу Америка є ворогом, оплотом зла, породженням пекла. У країнах Європи Росію не дуже люблять, на подив росіян.

Православне християнство дуже піднесено ставиться до своєї релігії, однак в очах волхвів, послідовників давньої слов’янської релігії, православне християнство є антагоністом і гонителем. Мільйони людей живуть у тунелі реальності мусульманства, вважаючи всіх інших невірними, а інші мільйони людей вважають мусульманство джерелом фундаменталізму, ісламського екстремізму і загрозою світовій спільноті.

Коли ми проаналізуємо різноманіття тунелів реальності та кармічних бачень, ми побачимо, що немає єдиної картини світу, притаманної всім людям. Кожна жива істота перебуває у власному кармічному баченні та у власному тунелі реальності, створюючи його протягом життя і вважаючи його істинно правильним.

Люди як вид вважають себе вінцем творіння на землі, однак гандхарви, якші, асури й боги пристрасті зовсім так не думають. Якби їм сказали, що людина — вінець творіння, вони б засміялися. Але людина навіть не підозрює про таких істот, як якші, гандхарви, боги пристрасті тощо. Це і є стан фундаментального невідання. І кожна жива істота, ототожнюючись із власними обставинами, створює такий тунель реальності.

Входження в недвоїстість звільняє нас від залежності від будь-яких тунелів реальності. Навіть коли ми оперуємо знаками, символами, словами, ми з ними не ототожнюємося, а навпаки, самозвільняємо їх.

Шлях до небес і чистих земель

«Серед розсудливих людей більшість спрямовується в погоню за насолодами життя, прагнучи здійснення своїх бажань. Лише небагато освічених людей позначені сильним бажанням потрапити на небеса після смерті».

Щоб потрапити на небеса після смерті, людина повинна все життя накопичувати саттву. Вона повинна припинити в собі дії тамасу, потім звільнитися від раджасу й безперервно утверджуватися в саттві. Потрапити на небеса в наступному житті допомагають:

• вегетаріанська дієта;
• целібат;
• здійснення пожертв святиням, святим, монастирям;
• створення янтр, танок, мандал, статуй;
• накопичення доброчесних діянь;
• постійне плекання в собі чотирьох безмежних станів Брахми;
• щире каяття в поганих думках, у поганих вчинках, нечистому баченні;
• поведінка, яка не допускає нечистоти в зовнішньому спілкуванні або в зовнішніх діях;
• скромна, шаноблива поведінка, супроводжувана бхавою, насиченою саттвічним станом;
• виконання практик із богами та божествами;
• підтримання мінімального рівня медитативної присутності.

Усе це веде до переродження в чистих землях.

Звісно, якщо людина пережила певний недвоїстий досвід, це ще не означає, що вона вже досягла звільнення. Це неможливо, оскільки в потоці її свідомості є ще багато двоїстих енергій, які вона поки що не усвідомлює. У наступному житті цей очищений потік свідомості виведе її в чисту землю святих або сиддхів, з якими вона була пов’язана за життя, і вона переродиться там. А якщо цього не станеться, у наступному житті вона увійде в чисте материнське лоно, народиться в родині практикуючих, рано зустріне духовного вчителя й сангху, знову продовжить духовну практику.

Перешкоди майї на шляху до реалізації

«Свідомість більшості з цих небагатьох затуманена майєю, і вони не можуть осягнути єдність усіх і всього (Творця і творіння). Як усі ці нещасні люди, утримувані в обіймах майї, можуть узріти своїм слабким баченням піднесену істину єдності? Люди, засліплені майєю, не здатні узріти цю істину. Навіть коли деякі особистості підносяться високо вгору в розумінні теорії, невдача не дозволяє їм переконатися в цьому на досвіді, бо їхні бажання коливають їх туди й сюди з силою більшою, ніж жалюгідне набуте теоретичне знання, яке, якщо йому суворо слідувати, повинно покласти край таким бажанням, що прагнуть спростувати положення про єдність усього сущого.

Вони намагаються виправдати свої практичні дії хибними аргументами й суперечками, які є просто марною тратою часу. Незбагненні шляхи майї, які перешкоджають найвищій реалізації таких людей; це схоже на те, ніби вони викинули яскравий дорогоцінний камінь, вважаючи, що це просто галька.

Лише ті перевершують майю, чиєю відданістю задоволена богиня вищої Сутності. Такі особистості мають прекрасну проникливість і перебувають у блаженстві. Будучи милістю Бога наділеними належною проникливістю та правильною спрямованістю, вони утверджуються в позамежній єдності й розчиняються у вищій Сутності».

Тут сказано: «Незбагненні шляхи майї, які перешкоджають найвищій реалізації».

Інтелектуальні перешкоди

Майя може проявлятися як інтелектуальне нерозуміння, тобто людина чує вчення, але не запам’ятовує його або не проникає в суть, вона зчитує п’ять відсотків інформації або десять, тоді як для розуміння треба зрозуміти хоча б сімдесят відсотків. Це один із різновидів майї, пов’язаний зі слабким манасом або буддхі. Тому, хто підвладний такій майї, слід думати про посилення інтелектуальних здібностей або інтуїтивного розуміння.

Інший різновид майї — формальне розуміння вчення на рівні інтелекту, неспроможність зрозуміти його на рівні інтуїції, самозвільнення, атма-вічари. Чому це відбувається? Тому що сильний раджас є збивальною праною, і збивальна прана не дає належної ясності. Наприклад, людина в ретриті зосереджено вивчає вчення, і в неї щось прояснюється. Вона каже: «Так, я насправді почала відчувати все, що написано. Я розумію це». Але після виходу з ретриту її ум знову входить у раджастичний стан, і знання знову зникає з потоку її ума. Це інша перешкода.

Перешкоди від нехтування самаями

Третя перешкода може походити від нехтування самаями або вченням. У людини з’являються досвіди, але вона ніяк не може співвіднести їх із вченням. Наприклад, відповідно до вчення від одних досвідів потрібно відсторонюватися, а інші досвіди потрібно плекати. Але людина не може зрозуміти, як це робити, або всередині не погоджується з цим і продовжує вперто триматися свого досвіду. Такій людині дуже важко допомогти.

Наприклад, в однієї монахині під час практики було багато видінь, у яких вона могла розмовляти з Бабаджі тощо. Ці видіння її дуже захоплювали. І як би я не намагався пояснити їй принцип самоосвобоження і відсторонення від видінь, вона не дослухалася до моїх порад, уперто не бажала відмовлятися від своїх видінь, продовжуючи вражати всіх своїми вражаючими, містичними досвідами. У душі я сміявся з її реалізації, хоча мені було щиро її шкода.

Коли я вирішив дізнатися, з якого рівня духами вона розмовляє, я побачив, що це духи, здатні змінювати форму; вони можуть набувати навіть форми святих, хоча самі при цьому є духами дуже невисокого рівня. Мені було до сліз прикро, що вищу дхарму сиддхів, подібну до алмаза і перлини, ця монахиня проміняла на такі дешеві переживання. Це і є нерозуміння самаї, відсутність духу практики; це перешкода, що виникає через нехтування вченням.

Перешкоди від клеш і его

Інші перешкоди можуть виникати від клеш. Людина, здавалося б, щиро прагне до практики, а клеші беруть своє. Коли клеші набирають сили, така людина може вагатися. Але віра-йогін ніколи не вагається через клеші, оскільки знає, як із ними працювати.

Наступний вид перешкод походить від самості, его (ахамкари), гордині. Така людина некритична щодо себе. У неї є сильне чіпляння за свій статус, за своє «я» і своє бачення, тобто вона не здатна змінюватися під впливом критики. Коли такій людині дають настанови або критикують її, вона, замість того щоб змінювати себе, шукає виправдання. Але в такому разі такій людині кажуть: «Будь ласка, ми можемо вас не критикувати, тобто ви можете залишатися таким, який ви є. Але кому від цього буде користь? Адже ви ж хочете змінювати себе!» Тобто людина сама повинна зрозуміти, чи хоче вона реально змінювати себе, чи вона хоче залишатися в тому самому статусі.

Перешкоди від кармічних кредиторів

Наступна перешкода пов’язана з пранами. Якщо в людини багато кармічних кредиторів, ця перешкода проявляється у вигляді поганих снів, дисбалансу пран. Усе це різновиди майї, які заважають практикуючому.

Перешкоди від мари «сина небожителя»

Нарешті, є перешкода, яка пов’язана з проявом мари «сина небожителя». Це вже приємні перешкоди, оскільки вони дарують йогіну ясність, мудрість, сиддхі, високе становище, владу, привабливість, творчі здібності. І йогін може помилково захопитися ними, вважаючи це кінцевою реалізацією. Але можна сказати так: якщо людина захоплюється своїми творчими здібностями, сиддхами, високим становищем, вона міняє величезну гору золота на жменю мідяків.

Наприклад, один учень бажав вести групу лайя-йоги, але до цього він уже був інструктором хатха-йоги. Через те, що він вважав себе інструктором, ототожнився з цим статусом, він ніяк не міг повноцінно стати учнем, у нього постійно були якісь тертя з іншими учнями. Коли я йому порекомендував складати ступені, щоб по-справжньому просуватися, він сказав: «Ну, я ж представляюся як наставник йоги, а якщо я складатиму ступені, всі подумають, що я сам ще новачок. Тому мені незручно складати на ступені». Я подумав: «Ну, це твоя справа. Тобі треба все-таки розібратися: ти хочеш бути учнем чи наставником йоги? Якщо ти наставник йоги, то це твоя справа. Але якщо ти учень, стався уважно до моїх слів і дослухайся до них. Розсуди: гуру може зробити тебе Брахмою, творцем всесвіту, а ти чіпляєшся за статус якогось наставника групи з восьми людей. Ну що це таке? Це ж несерйозно!» Коли я чую такі речі, у мене сльози навертаються на очі. Я думаю, як же люди можуть купуватися на таку майю. І це був не єдиний подібний випадок.

Буває, людина дуже сильно хвора на хворобу ішваризму — бажання наставляти, повчати, владарювати, бути центральним божеством. Вона готова зібрати хоч десять собак, аби вони слухали її настанови, щоб вона трохи «помандалешварила», відчула себе Ішварою. І вона готова забути свого вчителя, забути дхарму, аби виразити себе й відчути свій «зоряний час». Але це просто смішно, оскільки це побачать і боги, і сіддхи, і святі. Довго це не триватиме, адже щоб бути справжнім мандалешварою, генерувати мандалу, постійно її вести й утримувати, потрібна реалізація. А якщо немає реалізації, мандала виходить з-під контролю.

Іншими словами, оголосити себе мандалешварою — це відповідальність; цей статус обов’язково передбачає, що ти маєш узяти на себе відповідальність. Ти можеш, звісно, оголосити себе Бхагаваном. Але тоді прийдуть боги й скажуть: «Добре, якщо ти Бхагаван, тоді рятуй планету, рятуй живих істот, розробляй нову теорію дхарми, проявляй різні сили. Будь ласка, дій!» Тому неможливо оголосити себе мандалешварою, не маючи його якостей. Один зі святих каже: «Якщо ти берешся керувати монастирем, не маючи відповідних здібностей, то це подібно до того, як стара жінка намагається полювати на яструбів». Це перешкода, що походить від мари «сина небожителя».

Насправді, якщо ви входите в лінію передачі гуру, то гуру, лінія передачі та система навчання подбають про те, щоб ви посіли статус, відповідний вашій кармі. Гуру сам радий зробити вас мандалешварою, і не лише маленьким, а найбільшим, яким тільки можливо, адже саме для цього він і існує. Оскільки гуру є провідником енергії богів, він також бажає, щоб усі здобули божественний статус і божественні якості. Однак робити це треба правильно: через навчання й вироблення в собі якостей. А якщо робити це раніше, то це просто стає майєю.

Я не раз спостерігав, як людина, загорівшись викладати іншим йогу, навчати їх, уловивши дещо з учень і уривків із лекцій, починає це робити. Вона дуже старанно викладає й навчає, не отримавши благословення, не маючи самайного зв’язку та лінії передачі. Потім у неї виникають перешкоди, на неї діють чужі карми, у неї починає боліти голова, з’являються не дуже радісні сни, і тоді вона скаржиться мені. Я їй кажу: «Ти мав бути готовий до цього, оскільки спіритуальний вплив на інших означає, що ти усвідомлено маєш брати на себе їхню карму. Готовий? Бери, будь ласка! Таке служіння. Якщо ти можеш живитися кармою, як я, роби це на здоров’я. Але якщо ні, ти не отримаєш нічого, крім перешкод».

Існує безліч таких незбагненних шляхів майї, які перешкоджають вищій реалізації. Саме тому в нас є правило самаї, детально розроблені інструкції тощо. Це не порожня формальність, це техніка духовної безпеки, дотримуючись якої, ви обов’язково прийдете до остаточної реалізації.

Отже, тут говориться:

«Лише ті перевершують майю, чиєю відданістю задоволена богиня вищої Сутності. Такі особистості мають прекрасну проникливість і перебувають у блаженстві».