Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 6. Про звільнення»
«Бог продовжив:
«Потім почуття его призводить до появи понять часу і простору. Наділене життєвою енергією, воно стає індивідуальною свідомістю або індивідуальною істотою. Ця істота потім слідує диктату понять і занурюється в грубе невігластво. Так народжується розум у зв’язку з почуттям его і різними формами психологічної енергії. Усе це відоме як тонке тіло, яке може переходити з проєкції в проєкцію. Після цього у свідомості уявляються субстанції, що відповідають тонким енергіям цього тіла, і виникають різноманітні відповідні їм об’єкти та сполучні відчуття.
Так були створені всі ці субстанції, але насправді нічого не було створено. Усе це — лише позірні видозміни єдиної нескінченної свідомості. Як об’єкти сну перебувають усередині того, хто бачить сон, усе це не відрізняється від нескінченної свідомості. Як коли тобі щось сниться, воно нібито стає об’єктом власного сприйняття, так само все навколо теж здається об’єктивною реальністю».
Ілюзія різноманіття — майя-мала змушує нас вважати об’єкти розрізненими, такими, що існують самі по собі, не видно їхнього зв’язку з Абсолютом. Ця ілюзія різноманіття виникає, коли діє ум, і ми прив’язані до оцінок ума. Коли ми здатні досліджувати природу Ума, поступово оцінки ума перестають тяжіти, ілюзія різноманіття зникає — це атма-вічара. Інший спосіб — брахма-вічара, коли ми здатні досліджувати єдине всевишнє абсолютне Джерело, коли ми здатні знову і знову спрямовувати ум на Бога, на абсолютний об’єкт і в нас з’являється звичка розмірковувати про нього, звичка концентруватися, звичка досліджувати божественну реальність — тоді ця ілюзія різноманіття поступово зникає.
Так чи інакше сансара, 14 світів ведичного Всесвіту, народження і смерть, тілесна свідомість, ілюзія «я є тіло» — усе це наслідок такої ілюзії, яка зникає, коли ми занурюємося в дослідження божественного Джерела. Така зануреність у якості Бога, в якості Абсолюту є звільненням — це зануреність у нескінченні параметри, у нескінченні величини.
Медитація на нескінченність як шлях до звільнення
Ми живемо в нескінченності, але самі ми маленькі, скінченні, проте ми живемо в нескінченному. Коли ми намагаємося вирішувати нескінченні проблеми методами, концентруючись на скінченному, ми дедалі більше заплутуємося в кармі, у сансарі.
Здатність самозвільнення, розплутування вузлів карми — концентрація на нескінченному Бозі, на нескінченному Абсолюті. Шістдесят мільйонів років для нескінченності — це не так багато, але наш ум відмовляється навіть розмірковувати над такими цифрами, проте саме в той момент, коли ми привчимо себе постійно розмірковувати над такими обсягами, масштабами і величинами, ми почнемо розуміти масштаби Бога, його задуми, нікчемне становище его щодо нього, так самовіддача природним чином виникає.
Коли виникають якісь нерозв’язні проблеми, я зазвичай кажу: «Не переживай, через вісімдесят років їх не буде». Це справді так, але захопленість ума не дозволяє це зрозуміти. Медитація на нескінченного Бога робить наш ум таким самим нескінченним, вона позбавляє його скутої стисненості, на чому ми медитуємо — тим ми і стаємо. Наша проблема в тому, що наш ум стиснений і обмежений, але звичка медитувати на нескінченного Бога, на абсолютного Бога робить нас такими самими нескінченними, такими самими абсолютними. Це одразу вириває корінь ототожнення «я є тіло», «я є ум», «я є его», корінь ототожнення з теперішнім, минулим і майбутнім, багато коренів ототожнення це вириває.
Стан звільненого мудреця
Коли ум став нескінченним, абсолютним, він завжди біля підніжжя Бога, він завжди біля стоп Бога, тоді такий мудрець щасливо усміхається, коли зустрічається з проблемами, ілюзіями матеріального світу, він або звільнений, або близький до звільнення. Брахма-вічара, поклоніння означає завжди занурюватися в думки про нескінченного Бога, потім завжди занурюватися в усвідомленість поза думками про нескінченного Бога, присвячувати всі свої дії нескінченному Богу. Тоді на рівні тіла, на рівні думок, на рівні свідомості така душа поглинається нескінченністю і стає її частиною.
Святі як особистості зникають, але їхні тіла залишаються. Вони залишаються не як тіла людей, не як особистості, уми людей, а як ілюзорні тіла Абсолюту. Важко це зрозуміти, якщо ви комусь скажете: «Я ілюзорне тіло Абсолюту», — але саме так воно й відбувається, тому що святі зникають як люди, як особистості, як его, і замість їхньої свідомості воцаряється Абсолют. Але оскільки існує прарабдха-карма, то ще існує тіло, але тепер цим тілом керує Абсолют, тому це тіло вважається провідником Абсолюту, його шакті, його силою.
Істинна природа реальності
«Коли розуміється істина про навколишнє, усе це стає Богом. Однак навіть це не є істиною, тому що все це ніколи й не ставало матеріальними об’єктами. Через власні поняття про них як про матеріальність, яку ти відчуваєш, вони здаються такими, що мають матеріальність. Так, викликаючи матеріальність, свідомість бачить матеріальність. Обмежена такими поняттями, вона здається стражденною. Обмеження є стражданням. Але ці самообмеження ґрунтуються на думках і поняттях, або чуттєвих і психологічних відчуттях. Однак істина — поза цими відчуттями, і весь світ — просто видимість, як міраж».
Шляхи до осягнення істини
В істину нескінченного Бога, нескінченного Абсолюту ми проникаємо через джняну, або через бгакті, або через їхню комбінацію. Якщо ви схильні до дослідження, то джняна, атма-вічара приведе вас до цього, або брахма-вічара приведе вас до цього, коли ви здійснюєте найтонше проникнення аналізом, ясністю, спогляданням. Але якщо у вас немає здібностей до джняни, то відданість, безумовна відданість, тотальна відданість, тотальна самовіддача, тотальне поклоніння приведуть вас до того ж.
Зрештою така відданість дарує джняну, джняна є наслідком, відданість — причина; якщо ж ви починаєте з джняни, то навпаки: джняна дає мудрість і приводить до відданості та самовіддачі, тоді джняна — причина, а бгакті — наслідок, але, зрештою, з якого б способу ви не починали — ви отримуєте і те, й інше.
