Почнімо докладніше розглядати вчення про 16 стадій зростання місяця внутрішнього усвідомлення. Оскільки це вчення визначає наш шлях і все наше життя, дуже важливо глибоко розбиратися в його стадіях, розуміти ознаки проходження тієї чи іншої стадії, головні методи практики, які потрібно виконувати.
Я запитував деяких учнів: «До якої стадії ви себе відносите?» Один сказав: «Я на стадії загартування». Другий узагалі сказав: «На стадії творення мандали».
Дуже важливо розуміти сенс учення і те, на якому щаблі ти перебуваєш.
Чому це важливо розуміти? Щоб знати, який твій наступний щабель, що саме тобі потрібно робити на твоєму конкретному життєвому етапі, оскільки в усіх нас різні обставини й різні рівні розуміння. Вчення діє індивідуально, тому ми повинні особисто для себе визначити, де саме ми перебуваємо. Можливо, хтось і перебуває на високій стадії реалізації, але якщо ми з почуття гордості скажемо: «Я перебуваю на високій стадії реалізації», то це не принесе нам користі, оскільки ми неправильно визначимо свій рівень, неправильно оберемо стратегію й тактику шляху, а тому не зможемо по-справжньому реалізувати те, чого прагнемо.
Необхідність правильної життєвої стратегії
Людина — це істота, яка еволюціонує та змінюється. Вона проходить стадії народження, зростання, збереження, руйнування і смерті. Як і всі живі істоти в цьому світі, вона проходить через різні цикли. Ми всі змінюємося, ми перебуваємо в безперервному потоці змін. І якщо ми це враховуємо, то нам слід подбати про те, як у цьому мінливому потоці обрати правильну тактику життя. А якщо ми обираємо неправильну тактику життя, це небезпечно, згубно, недалекоглядно, незріло й завдає страждань.
Якщо ми подивимося на світ, то мало хто з людей, стурбованих матеріальними проблемами, обирає правильну тактику життя. Зазвичай, якщо людина не прагне пробудження, уся її тактика життя неправильна, хибна й неглибока.
Іноді дивовижно дивитися на сучасну цивілізацію. Схоже, що людство перебуває на рівні дитячого сприйняття життя. І це дивно. Воно егоїстичне, суєтне, дріб'язкове, недалекоглядне, воно ставить неправильні цілі, та й тих не досягає, не має глобальної стратегії розвитку цивілізації загалом — усе це ознаки рівня дитячої цивілізації. І ми живемо в такій цивілізації.
Навіщо нам жити в такій цивілізації? Вам вона подобається? Мені — ні.
Я не хочу мати ті самі цілі, ті самі плани, той самий стиль світосприйняття, що має нинішня цивілізація. Мене це зовсім не задовольняє, оскільки це цілковито дитячий рівень життя. Так жити не можна, це згубно, нерозумно, недалекоглядно й навіть небезпечно. Те, як живе нинішнє людство з його егоїзмом, ненавистю, постійною ворожнечею, нетерпимістю, нетолерантністю, війнами, відсутністю будь-яких глобальних цілей розвитку, суперництвом, — це не життя зрілих людей. Живучи таким чином, маючи такі цілі й плани в житті, у принципі неможливо побудувати щось нормальне.
Адже ми істоти, що змінюються, і реальність постійно кидає нам виклики. А найголовніший виклик — це час, непостійність. І потрібно мати дуже глибоку свідомість, щоб адекватно «танцювати» з реальністю, адекватно відгукуватися й реагувати на ці виклики часу, не гинути, стикаючись із цими викликами, а навпаки, випливати й рухатися вперед. Оскільки ми є істотами, що змінюються, нам слід зрозуміти, як серед цих змін не йти вниз, у глибину, а якось підніматися вгору, постійно прогресуючи й розвиваючись.
Вікара — це санскритський термін, що означає еволюцію, зміну, пристосування. І головне завдання людської істоти — це духовна еволюція. Лише духовна еволюція здатна навчити нас адекватно відгукуватися на виклики часу. Щойно ми перестаємо еволюціонувати, ми вже не можемо адекватно відгукуватися на виклики часу, нас просто стирають, хочемо ми цього чи ні. Але, схоже, людина як така цього не розуміє: вона будує миттєві плани, формує дрібні цілі, не намагається передбачити майбутнє, не намагається позиціонувати себе в майбутньому й закладати причини та наслідки, які в майбутньому принесуть їй плоди. Якщо вона цього не робить, то опиняється біля розбитого корита, коли приходить майбутнє. Чому? Тому що не було створено правильних причин, які могли б привести до правильних наслідків.
Наша мета (ведартха) на духовному шляху — це здобути свідомість вселюдини (Вішванари). Тобто пробуджена, просвітлена істота — це щонайменше вселюдина (Вішванара). Це не людина, вузько зосереджена на власних егоїстичних, сімейних, кланових, расових, національних, індивідуальних уподобаннях, а людина, яка володіє глобальною вселенською свідомістю і станом Вішварупи, тобто тієї істоти, яка володіє всіма формами.
Отже, вчення про 16 стадій — це те вчення, яке поступово приводить нас до глибшого погляду на світ і, відповідно, до вироблення глибшої життєвої стратегії. Є прама — істинне, і є бхрама — хибне. Як аналог терміна «прама» в українській мові можна навести слово «прямо», тобто це означає «бачити прямо». Істинне бачення світу також називають джняна. Хибне бачення світу називають аджняна, авідья. Сутність духовної практики полягає в тому, щоб звільнятися від хибного бачення світу й набувати істинного бачення.
Адвайта-веданта
Істинне бачення, якщо говорити на рівні найглибших смислів, міститься в чотирьох махавак’ях адвайта-веданти. Це фундаментальні формули, які визначають вашу належність саме до школи адвайта-веданти. Це стисле кредо ведантичної філософії.
Вони звучать так:
«Праджнянам Брахман»
«Ахам Брахмасмі»
«Тат Твам Асі»
«Айям Атма Брахман»
У цих чотирьох висловах викладено саму сутність учення адвайта-веданти. Будь-яка школа адвайта-веданти визначає себе відповідно до цих чотирьох махавак’їв.
Перша з них — «Праджнянам Брахман» — означає «чисте усвідомлення є Бог, Абсолют». Суть цієї махавак’ї полягає в тому, що абсолютну істину ми шукаємо не десь зовні, не в концепціях, а в потоці власної свідомості. Коли розум очищується від концептуального мислення, від усіх ментальних відбитків, імпульсів (самскар), він починає сяяти як чистий простір усвідомлення, наповнений світлом, у якому немає подвійності.
«Ахам Брахмасмі» означає «Я є Абсолют, Я є сам Всевишній». Коли очищений розум починає осягати свою природу, то его, комплекс подвійних уявлень, обтяжений минулим досвідом, кармою та ментальними відбитками, починає розчинятися в самому собі. І тоді в глибинних шарах свідомості людина виявляє свою причетність до всевишнього Джерела, що повністю перевертає її уявлення про саму себе і змінює її власну самоідентифікацію.
Принцип «Ахам Брахмасмі» означає, що ми не належимо самим собі, ми не свої. Ми думаємо, що ми свої й можемо робити все, що нам заманеться. Але це зовсім не так. Ба більше, найбільш шокуюча істина полягає в тому, що ми — це взагалі не ми. І адвайта-веданта відразу прямо говорить, що це вчення позамежне. Якщо вчення двайти завжди йде на компроміс, розділяючи абсолютну істину й нашу свідомість, то вчення адвайти радикальне, воно говорить: «Ти не належиш самому собі. Ба більше, ти — це взагалі не ти. Те, що ти думаєш про себе як про себе, — це омана».
І тут починається великий конфлікт мотивів, цінностей, ідеалів і смислів. З одного боку, наше старе виховання, наші старі цінності, цілі й уявлення говорять, що ми — це тіло або комплекс ідей, а водночас із цим іще діють різні програми самоототожнення: син, мати, батько, начальник, українець, американець тощо. Люди дуже люблять ототожнювати себе з чимось. Складається враження, що людський розум — це безперервний потяг до самоототожнення. Люди люблять говорити: «Я — українець» або «Ми, старше покоління, знаємо...» Тобто розум завжди має безперервний потяг до самоототожнення, він дуже любить ототожнювати себе з чимось.
Але вчення адвайти, махавак’я «Ахам Брахмасмі» — це шокуючий виклик нашому его. Коли виникає конфлікт цінностей, смислів і мотивацій, починається внутрішня боротьба, у процесі якої его, тобто старі мотивації, смисли й цінності, повинне здатися, підкоритися і вгамуватися.
Коли вони можуть здатися? Коли буде розпізнано простір Джерела, вищі цінності й вищі смисли, коли простір усвідомлення по-справжньому зможе розкрити своє світло й почне посилати свою милість (шактіпатху). І кожен проходить через такий конфлікт смислів і цінностей, коли практикує. Причому не лише в адвайті, а й у будь-якій релігії. У певному сенсі садхана — це завжди розп’яття хибного его на хресті недвоїстого усвідомлення. І доки таке розп’яття не відбудеться, реалізація неможлива.
Третій вислів — «Тат Твам Асі» («Те є Ти») — вказує на нашу приналежність Богові, на нашу божественну сутність за визначенням.
У християнстві є догмат первородного гріха. Але так само, як у християнстві є догмат первородного гріха, у вченні адвайти є свій постулат — це постулат первородної божественності. Він говорить: «Що б ти не думав про себе, ти насамперед є Те — абсолютне й позамежне. Ти не людина, не чоловік, не жінка і взагалі не будь-хто, а насамперед ти є Те — найвища абсолютна Істота. Питання в тому, наскільки ти дозволяєш собі це визнати, наскільки ти маєш відкритість, усвідомленість, віру й устремління, щоб у будь-який момент свого життя визнавати цей факт».
Одного разу мене запрошували проводити заняття в одному місті в Україні. І коли зайшла мова про вибір часу для проведення семінару, мені сказали приблизно так: «Краще не влітку, тому що в цей час усі люди на дачах». Я був навіть збентежений таким підходом до планування семінарів із вчення й подумав: «Можливо, нехай вони й залишаються на дачах. Можливо, мені взагалі немає сенсу туди їхати, якщо там така мотивація». Я не готовий ставитися до вчення так, щоб підлаштовувати його під дачний період. Мені здавалося, що вчення — це набагато більша коштовність, ніж робота на дачній ділянці.
Але, на жаль, коли проповідуєш вчення, неминуче стикаєшся з цим, оскільки будь-яке, навіть найвище вчення, якщо воно популяризується й набуває широкого поширення, неминуче починає «знижувати планку», стикаючись із людськими обмеженнями. Сам я завжди був проти профанації, незрілої популяризації вчення. Я не вважаю, що заради популяризації треба знижувати планку вчення. Моя позиція така: краще нехай інші підтягуються до планки вчення, ніж воно знижуватиметься.
На жаль, багато сучасних учень неоадвайти, поширюваних на Заході, дотримуються такого популярного стилю. Популярний стиль у певному сенсі приносить користь, оскільки дає багатьом людям можливість відчути зв’язок із духовними вченнями. Проте він надто вже потурає нашому егоїзму, нашим обмеженням, а тому приносить мало користі. У ньому немає радикалізму, немає справжнього глибокого переходу. Але ж сенс вчення — принести трансформацію, зміну, вивести нас з обмеженого стану.
Тому вчення сиддхів завжди подається стриманіше, обережніше й лише через самаю. Воно не прагне популяризації, оскільки популяризація — це неминуче опошлення. Проте якщо вчення поширюється через самайний зв’язок, через справжній дух, то воно не втрачає своєї сили, навіть поширюючись, тому що ми бережемо самаю, бережемо дух чистоти.
Дух чистоти вчення позамежний і дуже радикальний. Для практики вчення від душі (дживи) потрібно багато зусиль, багато тапасу (аскези), боротьби із собою, очищення, подолання затьмарених станів. Виклики, які воно нам кидає, дуже великі, тому потрібна серйозна духовна робота, радикальна переоцінка смислів, цінностей, цілей, і тоді воно працюватиме.
Четверта махавак’я — «Айям Атма Брахман» («Ця свідомість є Абсолют, цей Атман — Брахман»). Наша свідомість завжди була абсолютною, лише на якомусь етапі нашого життя обірвався канал зв’язку з нашою божественною свідомістю (дх’яна-вахіні або атма-вахіні). Це подібно до того, як у вас був зв’язок і раптом обірвався: ви вийшли із зони дії, ви надто далеко зайшли в матерію, у матеріальне життя. Коли цей канал зв’язку обірвався, абсолютна божественність, абсолютна свідомість перестала відчуватися.
Свідомості притаманні сат-чіт-ананда. Якщо перекласти зрозумілою мовою, то це всевишній, істинний, премудрий і всеблагий (істина, знання та блаженство).
Всевишнє Джерело всередині нас незбагненне й невизначенне (ачінтья, ніргуна). Воно є всезагальним хранителем (адхара) і Владикою (Ніянтрі). Воно є всюдисущою Свідомістю (Вібху) і Всепроникним (сарвагата). Ця Свідомість є першоджерелом усієї свідомості, що існує (чайтанья), усієї мудрості (відья), усієї любові, що існує (кріпа). Також це першоджерело вічного творіння, вічного творення. Це сам вищий Владика всього сущого — Парамешвара. Це першопричина всього, що відбувається у всесвіті, часі та просторі (мулакарана). Це досконала свобода (кайвалья, сватантрія). І все це від початку закладено в нас за визначенням.
Але на якомусь етапі вищий контур нашої свідомості було відключено. Наприклад, якщо зараз відключити цей мікрофон, то чутність значно погіршиться; можливо, щось і буде чути, але важко буде розібрати, оскільки звук буде нечітким. Так само, коли вищий контур нашої свідомості відключений, ми не розпізнаємо це Джерело. Ми в нього не віримо, не розуміємо, не довіряємо йому. Ці два головні моменти — відключення вищого рівня свідомості (буддхі), обрив каналу зв’язку (атма-вахіні) — є причиною того, чому живі істоти у світі сансари перебувають у невіданні, чому вони обирають хибні шляхи, чому вони помиляються. Це відбувається тому, що відсутня розрізнювальна мудрість (вівека), яка дає змогу розпізнавати прама (істинне) і бхрама (помилкове).
Перша стадія: незадоволеність
Отже, перша стадія у вченні про 16 стадій зростання місяця внутрішнього усвідомлення називається «незадоволеність». Мета духовної практики — звільнення. Мета (ведартха) традиції сиддхів полягає в досягненні звільнення від обмеженого буття, сповненого ілюзій, невідання та страждань.
Але що означає досягти звільнення? Від чого звільнитися?
Це означає досягти звільнення від нашого обмеженого кармічного бачення, тобто залишити це кармічне бачення. Коли ми стаємо на шлях учення, це не означає, що ми сподіваємося весь час залишатися в такому стані. Адже ми стали на шлях еволюції, ми обрали шлях еволюції. Це означає, що ми знову й знову повинні нарощувати зусилля, що реальність як усередині, так і зовні повинна змінюватися, що ми справді повинні звільнятися від тих обмежень, у яких перебуваємо. Ми не сподіваємося, що вічно існуватимемо в цьому матеріальному світі, що він дасть нам усе щастя, радість і свободу.
Чому ми не сподіваємося?
Тому що цей світ ненадійний і непостійний. Як на нього можна сподіватися, якщо він подібний до аеропорту, куди ви прилітаєте, а потім відлітаєте? У ньому довго не живуть. Як можна сподіватися на такий світ? І ті, хто сподівається на цей світ, перебувають у великій омані, я б навіть сказав, що в них серйозні проблеми, тому що вони сподіваються на те, на що сподіватися в принципі неможливо. Якби цей світ був постійним, якби ми у двадцять сьомому столітті теж зібралися в ньому й це було б гарантовано, тоді можна було б сподіватися на цей світ і бути поглинутим його справами. Але, як сказав у сімдесяті роки один студент-медик, підсумовуючи свою курсову роботу з аналізу тривалості життя: «Ми живемо у світі стовідсоткової смертності». Це світ смертних, тому на нього не можна сподіватися.
Досягнення звільнення означає вихід із цього світу в інший, вищий світ. І слід зрозуміти, що це за світ. Досягнення звільнення означає, що ми намагаємося духовно трансформувати себе. І пройти шлях такої духовної трансформації набагато важливіше, ніж усі інші речі. А якщо ми не трансформуємо себе, то який сенс практикувати вчення?
Іноді буває так, що я зустрічаю людину, яка прийняла Прихисток аж у дев’яносто восьмому році, і бачу її лише через багато років. Але духовна трансформація, починаючи з моменту прийняття Прихистку, означає, що ми реально входимо в певний потік трансформації, тому нам більше ніколи відволікатися, у нас немає часу займатися іншими справами довше, ніж це необхідно, оскільки трансформація — це такий потік, який вимагає від тебе повної залученості, цілковитої самовіддачі. Якщо ти розпорошуєшся, то зрештою сам і програєш, твоя трансформація просто не здійсниться.
Тому, коли ми стаємо на духовний шлях, приймаючи Прихисток, завжди слід замислюватися над тим, що це вибір на користь зовсім іншого життя, входження в новий потік. Зрештою духовна трансформація означає становлення просвітленою вселенською людиною (Вішванара), а потім — безсмертною, всезнаючою, всюдисущою, всепроникною, всемогутньою богоістотою. Таких богоістот традиційно називали дева або сіддха.
У світі людей, у статусі людини, в принципі немає свободи, немає звільнення. Це подібно до того, як людина в статусі простолюдина намагається впливати на економіку чи політику. Що б вона не робила, їй скажуть: «Знаєш що? Іди-но краще звідси». Це неможливо, у неї не той статус, її ніхто навіть не слухатиме. Для того щоб досягти свободи, щастя, звільнення, потрібно змінити свій статус.
Статус людини й необхідність трансформації
Статус людини — це низький статус, який не дає змоги керувати своїм життям, часом, простором, п’ятьма елементами. Це такий статус, яким, навпаки, керують усі. Тобто це не керуюча, а керована істота. Ми говоримо більше про внутрішній онтологічний статус свідомості. Поки ми цей статус не змінимо, так нічого й не станеться.
Кожна жива істота має певну карму. І її статус як істоти визначений відповідно до минулих ментальних відбитків, минулих карм. Статус визначає її кармічне бачення, і всі ми, перебуваючи в тілі людини, також маємо статус людини. Тобто ми поділяємо спільне кармічне бачення світу людей. Якщо проаналізувати, то людство — це не надто успішна цивілізація, а людина — не надто висока істота у всесвіті. Навпаки, цей світ і кармічне бачення — це такий вимір, де існує безліч обмежень. Але водночас людське народження є дорогоцінним. Чому? Тому що в ньому є можливість працювати над цими обмеженнями й вибиратися з них.
І наша мета — не залишатися в стані людини, не залишатися в цьому статусі, оскільки в ньому неможливо нічого вирішити, здобути чи зробити, а нам потрібно йти вище, йти вперед. Навіть якщо людина є царем, мультимільярдером чи кимось іще, усе одно це цар або багатій у стані людини. Це так само, як породистий собака з гарним нашийником усе одно залишається собакою, і він ніколи не підніметься до рівня людини, якщо не змінить свій онтологічний статус.
Звільнення як вихід із колективної історії
Досягти звільнення означає змінити свій внутрішній статус усвідомлення, стати богоістотою (дева, дів’я), припинити перероджуватися в нечистих світах, у нечистих всесвітах сансари. Вийти з колективної історії, до якої ми всі вписані, з безперервного ланцюга причин і наслідків та здійснити перехід у преображену, одухотворену реальність, у реальність чистого бачення, у створений розумом чистий вимір. Тобто в керований розумом персональний всесвіт, у якому існує персональна історія (ліла), ставши його центральним божеством (мандалешваром). Це важливо зрозуміти.
Зараз ми перебуваємо під гнітом. Хочемо ми цього чи ні, заперечуємо цей факт чи не заперечуємо, але ми перебуваємо під гнітом причин і наслідків, під гнітом закону карми. І цей закон карми впливає на нас. Фактично ми повністю від нього залежні. Так само на нас впливають закони природи, фізичні закони, константи, закони біології та хімії тіла — усе це обмеження. Ми можемо не помічати цих обмежень, але вони існують і диктують нам «прозу життя». Усі ці обмеження умовно називаються законом карми, тобто законом причин і наслідків. І за законом карми ми вписані в колективну карму. Якщо під кармою розуміти подієві ряди, що розгортаються в часі, тобто причини, які породжують наслідки й переходять одна в одну, то ми вписані в карму людства, у карму Сонячної системи, у колективні карми, у колективну історію. На жаль, у цій колективній історії ми не є якимись важливими суб’єктами, а є об’єктами цієї колективної історії, тобто тими, кого не питають, тими, кого, наче тріски у великій річці, просто несуть куди треба, і все: від життя до смерті, від одного тіла до іншого. Коли річка несе свої води, то тріски в ній також пливуть, і річка не питає кожну тріску: «Так, а вам куди?» Під час повені річка просто несе в певному напрямку тріски, колоди, маленьких тварин. Але це і є стан колективної історії, коли ти — безсилий статист усіх подій. І мало кому подобається такий стан — бути тріскою в колективній історії карми.
Звільнення — це коли ми виходимо з колективної історії, коли починається наша персональна історія, тобто не карма, а ліла — божественна гра природного стану, коли подієві ряди, причини й наслідки походять не звідкись із зовнішніх об’єктів, а з твоєї власної свідомості, коли ти сам творець, коли ти не безсилий статист, а головний суб’єкт психоісторії, тобто коли історія замінюється психоісторією. Психоісторія означає, що в причинно-наслідкові зв’язки, у колективну карму, подієві ряди привноситься псі-фактор, тобто свідомість. Іншими словами, наша свідомість, наша воля (іччха-шакті) починає виступати в ролі владно-вольового оператора. Тепер це вже не тріска, а суб’єкт, який визначає, куди йому йти, на якій зупинці виходити або ж чи йти йому далі.
Персональна історія означає, що події реальності не відокремлені від свідомості, що ними цілком керує воля мандалешвари, тобто богоістоти, у яку нам належить переродитися, воля центрального божества. І така колективна історія замінюється психоісторією. Каузальні ряди подій, тобто погана нескінченність неконтрольованих причин і наслідків, витісняється грою божественної свідомості (лілою). Але щоб таке витіснення відбулося, божественна свідомість має народитися в нас.
П’ять головних енергій духовного шляху
Досягти звільнення означає стати вільним. Що це означає? Це означає набути енергію знання, тобто все це пов’язано з набуттям певної енергії.
Зазвичай ми говоримо про п’ять головних енергій, які набуваються на духовному шляху. Головна енергія називається енергією знання (джняна-шакті). Вона з’являється в той момент, коли ми досягаємо пробудженого стану й пізнаємо природу свого розуму як чистий простір усвідомленості, наділений колосальним потенціалом, коли ми реалізуємо свій потенціал. Енергія знання, своєю чергою, дає нам свободу вибору, свободу волі.
Наступна енергія називається сватантрія-шакті. Вона означає, що ми стаємо вільними, опанувавши енергію знання. Бути вільним — це означає обирати реальність, обирати світ, обирати ту історію подій, яку ти хочеш, тобто це означає постійно мати вибір, мати можливість виявляти свободу волі. Така енергія свободи (сватантрія-шакті) переростає в енергію божественної волі (іччха-шакті). І зрештою звільнення — це розквіт свободи волі та свободи вибору, коли ви повністю вільні.
Коли ми живемо в цьому матеріальному світі, свобода волі в нас майже відсутня, тобто ми дуже обмежені у своєму виборі. Звичайно, ми можемо дещо вибирати, наприклад, обирати шлях дгарми або шлях ілюзій (і такі вибори дуже важливі), але якщо говорити загалом, то свобода волі тут сильно пригнічується. Наприклад, зараз ми не можемо вибрати, жити нам на Землі, на Місяці, на Венері, на Марсі чи десь на іншому краю галактики, жити нам сто років, п’ятсот років, десять тисяч років, мільярд років, трильйони років чи сотні кальп, як Брахма. Усе це вказує на відсутність свободи волі, свободи вибору. В обмеженому стані сансари свобода волі дуже жорстко обмежена. Звільнення означає набуття такого статусу свідомості, за якого свобода волі може проявлятися безперешкодно, коли свідомість настільки сильна, що вже не підпорядковується подієвим рядам карми, причинно-наслідковим зв’язкам, колективній історії. Вона сама може рухати колективну історію та стягувати ймовірності причин і наслідків.
Усе залежить від рівня свідомості. Якщо свідомість розвинена, має велику свободу й силу, то така людина виходить із колективної історії. Для неї починається ліла, психоісторія. Якщо її свідомість слабка, то вона вписана в процеси колективної історії та карми й нічого не може з цим вдіяти.
Такі приклади можна навести навіть у повсякденній, світській реальності. Є люди, яких називають пасіонаріями. Це харизматичні особистості, рушії історії, які можуть впливати на історичні процеси. До пасіонаріїв належать усі видатні люди (хороші вони чи погані — це вже інше питання): Олександр Невський, Наполеон, Олександр Македонський, Чингісхан тощо. Усі ці люди справили колосальний вплив на перебіг історичних подій у цьому світі. Це означає, що їхня активована воля (іччха-шакті) могла певною мірою зрушувати подієві ряди.
Стан звільнення — це незмірно вищий рівень. Це означає, що ви не лише рухаєте подієві ряди, а взагалі виходите з колективної історії та створюєте цілком власну історію. Саме ваша свідомість є центром всесвіту, центральним божеством (мандалешваром).
Набуття абсолютної свободи
Набуття абсолютної свободи означає вихід з обмеженого людського світу та створення персонального тунелю реальності, персонального простору для життя (мандали). Як правило, усі ми не маємо такого персонального простору, усі ми змушені ділити його з кимось і на особистісному, і на колективному рівні. Але набуття енергії волі (іччха-шакті) означає створення такого персонального простору. Щойно ми піднімаємо свою свідомість на високий рівень надсамоорганізації, на високий рівень складності, закони матеріального світу втрачають владу над нами. Починають діяти тонші закони. І це подібно до того, як у світі інформаційних технологій не діють старі економічні закони. У світі інформаційних технологій діють інші, цілковито нові закони. Люди, які намагаються жити в інформаційному світі за законами матеріального світу, не мають успіху. Так само й у духовному світі не діють закони матеріального світу.
Якщо ми живемо в цьому матеріальному світі, то в нас завжди є такі фундаментальні категорії — час, простір, енергія. Як правило, усі обмеження пов’язані саме з цими фундаментальними категоріями. Тобто в нас або немає часу, або ми обмежені в просторі для життя. А якщо є і те, і інше, то в нас немає енергії для реалізації чогось. Що означає обмеженість у просторі? Наприклад, мені хотілося б мати велику залу для семінару або щось іще дуже велике, але кажуть: «Вибач, землі мало, тут багато претендентів на все це». Що означає обмеженість у часі? Це означає, що причинно-наслідкові подієві ряди йдуть дуже щільно. Можливо, вам хочеться більше помедитувати, але ви змушені підкорятися цим подієвим рядам. Тобто ви робите не те, що хотіли б, у вас для цього немає можливості. Обмеженість в енергії означає, що вам бракує ясності або життєвої сили, щоб реалізувати те, чого ви хочете, щоб змінити реальність. Це три фундаментальні обмеження: у просторі, у часі, в енергії.
Що відбувається, коли зникає обмеження у просторі? Це означає, що у вас є не лише кімната для медитації, а цілий всесвіт для вашої свідомості. Для свідомості немає жодної різниці. У ній існує безмежний величезний потенціал. І кожна людина — потенційний творець цілого всесвіту. Це потенційний бог-творець Брахма, мандалешвар, який силою свідомості може створити цілу реальність. Це відсутність обмежень у просторі.
Відсутність обмежень у часі означає, що тепер ви не обумовлені ста чи дев’яноста роками свого життя, а можете існувати нескінченно. Більше немає потреби турбуватися про те, що час вас обмежує. Адже на надскладному високому рівні свідомості час можна стискати, розтягувати, прискорювати, уповільнювати, змушувати рухатися під будь-яким кутом, утворювати з нього петлю, часову кишеню та поміщати туди на зберігання деякі події, доки вони потрібні. Час стає категорією, якою можна досконало оперувати. І це не фантастика. Махасиддхи демонстрували подібні речі; про це йдеться в пуранах, в упанішадах.
Наприклад, ангел або божество, спілкуючись із вами, може занурити вас у такий стан, у якому ви проживете шістдесят років, розмовляючи з ним, а потім, коли бесіда припиниться, ви вийдете з цього стану й побачите, що у світі людей минула лише одна секунда, що ви навіть не встигли піднести руку до голови, хоча за цей час суб’єктивно прожили повноцінне життя. Божественні істоти мають здатність і владу над часом, оскільки їхня свідомість укорінена в тому стані, який перебуває за межами часу.
Коли ми здобуваємо свободу в часі, у просторі, в енергії, ми по-справжньому можемо вийти в іншу реальність, бого здійснену реальність. Такий стан означає володіння повнотою всіх божественних сил. Наприклад, здійснення бажань, керування реальністю силою свідомості, свободу керувати часом і простором, реалізовувати будь-який намір, яким би він не був, мати безліч тіл (мультитілесність, майярупа-сиддхи) або стати володарем усіх форм у всесвіті (вішварупа-сиддхи), свободу жити в будь-якій точці простору, у будь-якому вимірі реальності (лока-сиддхи), тобто мультиреальність, свободу творити, підтримувати або руйнувати всесвіти подібно до бога-творця (іччха-сиддхи). Усе це настає в момент звільнення, коли реалізовано повноту божественного знання (джняна-шакті), божественної свободи (сватантрія-шакті), божественної волі (іччха-шакті), божественної влади (айшвар’я-шакті) та божественної сили дії (крія-шакті).
Початок розвитку усвідомлення
З чого ж починається розвиток усвідомлення, коли ми визначили кінцеву мету? Якщо ми визначили як кінцеву мету становлення богоістотою, то існує початок, коли свідомість стає на шлях такого становлення. Розвиток свідомості починається з гострої незадоволеності матеріальним світом. Стадія незадоволеності означає, що існує великий конфлікт смислів і мотивацій. У науці це ще називають когнітивним дисонансом між бажаннями й можливостями, тобто між силою свідомості та обмежувальними законами карми, фізичними законами матеріальної природи тощо. Цей дисонанс виникає тому, що наше мале «я» відчужене від зовнішнього світу, тобто існує подвійність. Коли наше мале «я» ми вважаємо собою і приймаємо за себе, ми відчужені від усього. Відчужуючись від часу, ми не маємо можливості ним керувати; відчужуючись від простору, ми не маємо можливості жити в розширеному стані простору; відчужуючись від вселенської енергії, ми самі змушені черпати енергію з маленького кокона індивідуального «я», а ця енергія дуже обмежена. Стан подвійності, егоїстичної відчуженості — це такий стан, ніби ти чужий у цьому світі, у цьому всесвіті, ти від усього відчужений, всесвіт холодний і безжальний до тебе. Тобі дозволяють тут деякий час пожити в певних обмеженнях, а далі твоєю думкою ніхто особливо не цікавиться. Приблизно так виглядає залежність від закону карми. Незадоволеність означає, що ми починаємо це усвідомлювати, у нас з’являється усвідомлення непостійності, смерті, обмежень цього світу. Таке усвідомлення переживається як страждання. Поки такого усвідомлення не пережито і страждання не усвідомлено, мотивація в духовній практиці не буде глибокою.
Якось одній людині рекомендували розмірковувати над непостійністю, законом карми, стражданнями, смертністю та іншим. Вона сказала так: «Для мене такі речі не є мотивацією на духовному шляху, вони мене не цікавлять». Але суть у тому, що незалежно від того, цікавлять вони тебе чи ні, вони все одно діють. Цікаві вони тобі чи ні, але ти перебуваєш під владою цих законів, ти піддаєшся їхньому впливу. Якщо ти ними не цікавишся, то ти не знаєш в обличчя свого ворога й не поважаєш його. А як ти здобудеш перемогу, якщо ворог тобі не відомий, а себе ти переоцінюєш? І цей ворог протистоїть тобі незалежно від того, знаєш ти про це чи ні.
Ріші Васіштха писав так:
Невблаганно «кіт» старості вистежує й ловить «мишу» юності.
Подобаються нам ці закони чи ні, є вони для вас мотивацією чи ні, але вони діють незалежно від нашої свідомості. І не враховувати їх було б нерозважливо, тому що, коли вони прийдуть, ти скажеш: «А я не готовий». І що тоді? Вони ж не скажуть: «Гаразд, ми почекаємо. Готуйся!» Так не буває. Коли відбувається усвідомлення подібних речей, то приходить розуміння безглуздості життя в омані.
Що означає «у безглуздості»? Це означає, що старі сенси дискредитуються, ви розумієте, що потрібно виробляти нові сенси. І доки ви не дискредитуєте старі сансарні сенси у своїй свідомості, буде важко виробити нові альтернативні сенси, тому що старі сенси завжди забиратимуть частину вашої свідомості, завжди нав’язуватимуть своє бачення. Усередині нас сенсами, цінностями займається тонкий рівень свідомості (буддхі). Усі стратегічні рішення та цінності ухвалюються на цьому вищому контурі свідомості. Коли він активний, людина завжди перебуває в пошуку, вона не зациклена на старих сенсах, засвоєних у момент народження, вона завжди оновлює свої сенси. Її сенси завжди живі, гнучкі, але у людей вищі контури свідомості зазвичай відключаються після підліткового періоду, приблизно до двадцяти років. Тобто ціннісна матриця, закладена соціумом, батьками й дитячим вихованням, кристалізується, а потім відбувається клацання — буддхі відключається, і тоді починають діяти ментальні програми. Коли буддхі відключається, звичайна людина більше не шукає. Тобто якщо людина засвоює ціннісні сенси матеріального зумовленого світу (наприклад, побудувати дім, виростити сина, стати багатою, успішною, створити сім’ю, народити дітей тощо), то вона перестає шукати.
Досягнення звільнення означає, що ми повинні знову активувати вищий контур свідомості (буддхі) й відключити ці старі сансарні сенси. Ці сенси хибні, вони не працюють, вони неправильні, вони створені довільно, виходячи з оманливого стану свідомості, з карми, тому їм не можна довіряти. Ці сенси не богонатхненні, вони походять не від вищого Джерела, а з нижчого стану. Коли це відбувається, то настає стадія усвідомлення безглуздості життя в омані. Життя в омані подвійного сприйняття завжди безглузде.
Усвідомлення коловороту перероджень
Після цього настає стадія усвідомлення коловороту перероджень. Ми розуміємо, що ми — це не тіло, а свідомість, душа, яка оживляє це тіло (тонке тіло). Це тонке тіло може виходити з одного фізичного тіла й входити в інше. Коли тіло помирає, то ми стаємо духами в тонкому тілі. Такий дух потрапляє в царину духів, а там діють свої закони. Наприклад, там є старші духи, які контролюють різні області, наглядають за смертними, визначають, коли їм жити, коли помирати; є духи, які розподіляють, до якого зі світів іти душам після смерті: у пекельні виміри, у чисті обителі чи знову повертатися у світ людей. Є слуги цих духів, які здійснюють транспортування душ у різні виміри. Не слід думати, що душа, вийшовши з тіла, може діяти свавільно. Насправді, вийшовши з тіла, душа теж дуже залежна. У різних текстах описується, як за живою душею, що покинула тіло, приходять посланці — ямадути, слуги бога Ями.
Бог Яма — це суддя між життям і смертю. Коли приходять його слуги, душа не може їм опиратися, вони ніби витягують її з тіла. Ця душа в проміжному стані потрапляє до місця, де здійснюється аналіз її минулих вчинків, її свідомості. У цьому місці багато людей, і кожен із них переживає щось на кшталт суду Ями. Яма — це божество, яке керує реінкарнацією, і кожна людина постає перед ним. Він визначає якість прожитого життя і за потреби дивиться в дзеркало карми або запитує записи у свого секретаря Читрагупти. Цьому божеству прислуговує безліч духів, гнівних або мирних. Кожна жива істота, якщо її розум не очищений і сприймає світ у подвійності, постає перед Ямою. Залежно від духовної традиції чи релігії, це божество може мати вигляд ангела, божества або святого, якому вона поклонялася. Це існує так само, як у нашому повсякденному житті існують, наприклад, представники закону. Ми не можемо сказати, що в нашому житті відсутні будь-які енергії, навіть якщо ми йдемо шляхом адвайти. Ми не можемо в будь-яких ситуаціях просто говорити: «Усе є Брахман, ілюзія». Наприклад, коли ви заходите в метро, вам потрібно купувати квиток, а коли вас зупиняє працівник дорожньої автоінспекції (ДАІ), вам потрібно пред’явити йому права, ви не зможете сказати: «Усе є ілюзія». Це енергія, а енергію треба поважати.
Якщо ви не поважаєте енергію місцевих божеств, це може погано закінчитися: вас можуть кудись відвезти й ув’язнити. Навіть якщо ви скажете: «Це все ілюзія, Ахам Брахмасмі. Брахман реальний, а всесвіт нереальний», то ці місцеві божества скажуть: «Ти, звісно, можеш і далі залишатися при своїй думці, але тоді сиди тут і надалі».
Ми бачимо: що б ми не думали, а реальність має енергію, і цю енергію треба поважати. Так само й у тонких світах є різні енергії, пов’язані з духами та божествами. Душа, потрапляючи в цей світ, теж повинна поважати ці енергії, якщо не володіє величезною духовною силою. Наприклад, якщо людина володіє великою духовною силою, то ці енергії не можуть навіть наблизитися до неї. Однак, як правило, усі живі душі потрапляють у світ, де Яма (божество смерті, уособлення справедливості) судить їх.
Суд Ями та закон карми
Судить — це означає переглядає їхню карму й ставить запитання: «Чи практикував ти дхарму за життя? Чи накопичував заслуги, чи розвивав усвідомлення, чи порушував принципи, прийняті у твоєму всесвіті, чи порушував самаю, якщо мав духовні зв’язки, чи крав, чи робив те й те?» Потім усе аналізується. Якщо людина, бажаючи захистити себе, каже: «Я такий хороший, я робив те, те й те», Яма говорить: «Зараз ми перевіримо це в дзеркалі карми». Дзеркало карми — це умовний термін, це щось на кшталт астральної бази даних. Тоді духи-помічники та секретар Ями Читрагупта дивляться в дзеркало карми, де все відображається дуже докладно. І живі істоти дивуються: «Я навіть не знав, що тут усе враховується до найменших дрібниць».
Є сутри, що описують цей процес, наприклад сутра, яка розповідає про Чойджит дакіні — жінку, що потрапила в проміжний стан. Вона була здивована тим, що добрі й погані діяння, навіть найнезначніші, так ретельно записуються.
Якщо виникає певна ситуація рівноваги, Яма каже: «Добре, тепер ми зважимо твої чорні та білі діяння». У цей час із небес спускається біла людина, яка уособлює заслугу, ангела-охоронця за життя, і каже: «Ця людина була настільки доброчесною і святою, що навіть небес їй буде замало. Дивись, скільки в неї заслуг». А знизу піднімається чорна людина (папа-пуруша, людина гріха, уособлення внутрішнього демона, внутрішньої нечистоти) і каже: «Ця людина була настільки гріховною і має стільки поганих справ, учинених словами, думками та мовленням, що навіть пекла для неї буде замало». І ці дві людини сперечаються між собою. Насправді вони ілюзорні, це продукт нашого розуму.
Астральний світ дуже парадоксальний — там твій розум може мати персоніфікацію, тобто твоя думка може проявлятися у вигляді конкретного образу, живої істоти; більше того, ця жива істота буде наділена власним розумом, вона навіть може з тобою спілкуватися.
І коли ці дві істоти починають сперечатися щодо карми людини, Яма зважує на терезах білі та чорні камінці. Якщо, наприклад, переважили білі, то Яма каже: «Ти був доброчесною людиною, за життя накопичував заслуги, займався пожертвуванням, дотримувався принципів своєї локи. Ти можеш вирушити у вищі виміри й насолоджуватися там утіхами, а коли твоя заслуга вичерпається, ти знову народишся в хорошій сім’ї». І навпаки, коли набирається більше чорних камінців, він каже: «Схоже, ти змарнував своє життя, ти накопичував погані вчинки, практикував лиху мову, твої думки були нечистими, поглянь, ти зробив те, те й те. І хоча в тебе було трохи добрих діянь, білих зерен, ти вирушиш у нижні світи, у пекельні виміри». Коли він це говорить, духи, що стоять поруч і тримають сокири, бойові сокири, мечі та гаки, починають зловісно посміхатися, оскільки тільки й чекають на цей обвинувальний висновок. Тоді вони швидко хапають таку душу й починають вести її за собою. І така душа каже: «Якщо тут є хтось, хто вирушає у світ людей, передайте, щоб люди не марнували свого життя, щоб накопичували заслуги, щоб вони пам’ятали, що пекло ближче за власну долоню, що все, що ми робимо в цьому житті, дуже сильно вплине на наше наступне життя. Передайте все це тим, хто живе на Землі». Тобто такі душі дуже пізно розуміють цей принцип накопичення заслуг, очищення, духовної практики, каяття тощо. Вони бачать, що повністю захоплені своїми кармами. Коли такі духи відводять душу до якогось зі світів, там їй призначають певне випробування або покарання, і в текстах описано дуже багато таких випробувань.
Хто не переживає суду Ями? Лише той, хто має велику духовну силу й недвоїсту свідомість, хто не бачить Яму й сам для нього невидимий. Тобто той, хто настільки розширив свій стан, що перестає бути залежним, оскільки його свідомість повністю самозвільнена. Проте звичайні люди тією чи іншою мірою переживають подібні речі.
Хтось може сказати: «Але ж усе це, згідно з ученням, є проявами розуму». Це справді так. Однак той факт, що все є проявом розуму, зовсім нічого не змінює. Річ у тім, що й цей світ також є проявом розуму, але енергії в цьому світі неконтрольовані. Якщо ви спробуєте сісти в аеропорту на літак, сказавши контролерам: «Цей літак є проявом мого розуму. То чому б мені не полетіти на ньому?», то навряд чи вам це вдасться. Так само й у проміжному стані всі енергії мають величезну владу над душею, якщо їх не розпізнано й не інтегровано в мандалу споглядання, попри те, що вони є проявом розуму. І саме вони визначають переродження.
Усвідомлення унікальності людського народження
Коли людина усвідомлює непостійність і те, що їй доведеться через це пройти, вона також усвідомлює й закон карми. Вона починає розуміти важливість причин і наслідків, які сама створює, важливість накопичення заслуг. Коли вона розуміє закон карми, у неї природним чином виникає бажання від усього цього звільнитися. І тоді виникає розуміння унікальності людського народження. Вона починає усвідомлювати: «То ось для чого мені потрібне це життя!» Унікальність людського народження полягає в тому, щоб звільнитися від невідання та омани.
Що таке невідання (авідья)? Це відсутність проникливості, розрізнювальної мудрості, яка дає змогу ясно бачити стан речей у всесвіті.
Що таке омана? Це коли ми, не маючи проникливості, ставимо хибні цілі й виробляємо хибні цінності.
У «Трипура-рахасьї» Даттатрея каже:
Людина без проникливості схожа на жабу, що потрапила до криниці. Як жаба в криниці не знає, що для неї добре, а що погано, і тому помирає через своє невігластво в цій криниці, так само й люди, даремно народжені в Брахманді (тобто в нашому всесвіті), не знають, що для них добре, а що погано, і народжуються лише для того, щоб потім померти в невігластві.
У нашому відносному світі існують свої цінності, цілі, смисли, плани, проєкти, загальний розвиток наукової, творчої, інтелектуальної думки. Але насправді, коли ми стаємо на духовний шлях, ми начебто виходимо з усього цього. Дуже важливо звільнитися всередині від сансарних смислів, цінностей і цілей. Поки не настане таке психологічне звільнення, неможливо по-справжньому рухатися далі.
Коли імператор Александр Македонський дізнався про оголених аскетів-санньясі, він послав свого воєначальника, щоб один із них прийшов до нього поговорити. Але ніхто з них не прийшов до Александра. Тоді він вирішив сам піти до них і побачив кількох оголених аскетів, які сиділи, медитували й читали мантру. Через перекладача він почав із ними спілкуватися і запитав:
– Як мені осягнути вашу мудрість, оголені аскети?
Один із них сказав:
– Щоб осягнути нашу мудрість, ти маєш стати таким самим, як ми, інакше немає про що навіть розмовляти.
Александр і далі намагався через перекладача спілкуватися з ними, але в нього нічого не вийшло, тому він пішов ні з чим.
Поки старі смисли й цінності мають над нами владу, ми не можемо рухатися до стану богоістоти.
Первісна божественність і падший стан
Людське «я» в його нинішньому стані – це падша, тобто обмежена істота, яка забула свій високий статус. Це важливо зрозуміти. Її падше становище зумовлене не первородним гріхом, а навпаки, її вродженою споконвічною божественністю. Якщо становище «падше», то це означає, що ти звідкись «упав», тобто раніше в тебе був вищий стан, і розуміння цього породжує мотивацію до нього повернутися. Ця первісна божественність, яку людська істота втратила через ототожнення з тілом, огрубіння свідомості, втрату каналу тонкого духовного зв’язку з вищими аспектами «Я», – це стан, у якому ми зараз перебуваємо. Але падше не означає гріховне, позбавлене можливості розвиватися. Навпаки, усередині нас є споконвічна первісна божественність. Але ця первісна божественність була втрачена.
Згідно з історичними дослідженнями, нашими предками були давні арії – засновники ведичної культури та цивілізації. Ці предки не були народом, що мав унікальний побут чи культуру, як це нині намагаються подати. Власне, це були не люди, а божественні істоти. І наше обмежене становище означає, що ми, по праву будучи божественними істотами, «опустилися» до світу людей. Тоді наше завдання – якнайшвидше вибиратися зі світу людей, входити у статус божественної істоти, а не залишатися в ньому чи зміцнюватися.
Що означає вибиратися зі світу людей?
Це не означає переміститися в якесь інше географічне місце, це означає змінити статус своєї свідомості, вийти з обумовленого кармічного бачення й перейти до вищого бачення. При цьому неважливо, яке в нас тіло, людське чи якесь інше, адже це саме статус свідомості.
Звільнення – це коли ми з одного кармічного бачення переходимо в інше, вище бачення. І в процесі такого переходу виникає безліч різних терть. Такий перехід – це і є духовний шлях.
Важливість зміни смислів і цінностей
Вважається, що той, хто пройшов перші дві стадії вчення про 16 стадій розвитку місяця, обов’язково пройде й наступні, оскільки ці стадії є основою. Часто буває так, що нам цікаво працювати зі свідомістю, з каналами, але ми не приділяємо уваги зміні цінностей і смислів. І тоді минають роки, начебто є певний прогрес у роботі з каналами й вітрами, але нічого радикального не відбувається. Наше «я», як і раніше, грає у старі ігри ототожнень, нас, як і раніше, непокоять бажання, ми, як і раніше, перебуваємо у профанній реальності.
Чому ж це відбувається, якщо ми активно практикуємо роботу з каналами, вітрами, спогляданням? А тому, що існують певні кайдани, обмеження на рівні фундаменту. Тобто десь глибоко всередині ми займаємося садханою на рівні старих сансарних смислів. Не відбулося зміни смислів, налаштування на нові смисли. Невідання – це основа існування людей у матеріальному світі. Невідання – це певний тип кармічного бачення, і саме з нього складається наш світ сансари.
Дехто ставить запитання: «Якщо всі стануть монахами або всі перейдуть до чистої країни, то що ж буде з цим світом?» Запитання дуже логічне. І тоді я кажу: «Не турбуйтеся. У нижчих світах є безліч істот, які прагнуть потрапити до цього світу. Для них він є дуже жаданим світом, у якому вони залюбки жили б. І щойно люди залишать цей світ, його заселять ці істоти, він ніколи не спорожніє». Але сам собою цей світ, як і інші світи, не має якоїсь значної самосущності. Таких світів незліченна безліч, просто ми не можемо їх бачити. У ньому немає якоїсь цінності. Світ — це не реальність, це лише певне бачення, це певний смисл, і ми творимо цей смисл власною свідомістю. Він існує лише тому, що є ми зі своїми смислами. Зливаючи власні смисли в колективне бачення, ми створюємо цей світ. Сам собою він не існує. Це означає, що, змінивши власні смисли, ми можемо змінити світ.
Світ як творіння кармічного бачення
Світ як такий складається не з матерії, навіть не з енергії, навіть не з інформації. На найсутніснішому рівні світ складається зі смислів. Смисли, якщо перекласти санскритом, — це дрішті, певне бачення реальності, кармічне бачення. І світи створюються саме кармічним баченням. Усі живі істоти групуються за спорідненими кармічними баченнями.
Наприклад, істоти, які мають кармічне бачення пекла, збираються, і тоді для них починається пекло. Вони самі створюють пекло, зібравшись разом. Ніхто не змушує їх жити в пеклі. Але вони збираються відповідно до властивого їм бачення пекла й самі влаштовують собі пекло.
Так само істоти з баченням богів сансари теж притягуються, збираються й влаштовують собі світ богів. Наприклад, представники богеми, заможні особи, відомі люди люблять, щоб у них усе було гармонійно, смачно, м’яко й прекрасно, і вони влаштовують собі такий комфортний світ. До свого кола вони також допускають саме таких людей. Це приклад того, як боги облаштовують своє життя, щоб їм було комфортно.
Люди з асуричним кармічним баченням теж об’єднуються із собі подібними і, зливаючи свою свідомість, своїми смислами творять асуричний всесвіт. Ніхто не створює для них спеціально всесвіт боротьби, інтриганства, ворожнечі, суперництва, підступів. Вони самі створюють цей всесвіт: щойно вони входять у резонанс одне з одним, усе це розгортається. Немає світу як такого, що існував би сам собою поза нашою свідомістю. Цей світ є творінням нашої свідомості. Він порожнинний, він несамосущий за своєю суттю. Він складається насамперед зі смислів. І базові смисли цього світу визначаються нашим баченням, нашим особливим людським світовідчуттям.
Світ як взаємодія смислів
Що відбувається, коли ми їмо? Адже насправді нічого такого не існує. Процес споживання їжі — це коли смисл їжі резонує зі смислом нашого шлунка. Їжа — це смисл, шлунок — це смисл, і всередині смислу нашого тіла виникає смисл насичення. Тоді ми кажемо: «Я поїв, я не голодний, я наситився». Але все це цілковито нереальне. Це взаємодія, гра смислів, яка дає змогу відкрити певні смислові результати.
Це можна уподібнити до того, що відбувається у віртуальній реальності. Наприклад, у віртуальній реальності аватар, яким керує користувач, ходить, може битися мечем, їсти, пити тощо. Але насправді він нічого цього не робить. Навіть його самого немає, це не реальний персонаж, а лише байти й біти інформації, що линуть дротами, це певні програми, які створюють візуальні образи. Коли людина у віртуальній реальності, наприклад у комп’ютерній грі, вбиває когось мечем, вона ж нікого не вбиває; насправді існують різні програми, що стикуються між собою й створюють візуальні ефекти, які породжують видимість того, що віртуальний світ реальний, хоча нічого такого не існує. І коли віртуальний персонаж щось їсть або п’є, насправді він нічого не їсть і не п’є. Програма їжі та програма його віртуального тіла просто взаємодіють між собою. Передаються біти інформації, унаслідок чого підвищується його рейтинг або рівень життєвої сили.
Те саме відбувається й у фізичному світі: існує взаємодія смислів, тобто один смисл, взаємодіючи з іншим, породжує якийсь наступний смисл, але насправді нічого такого не відбувається, оскільки світ від початку не є матеріальним, а складається з бачення, зі смислів.
Ключ до керування реальністю
Це дає нам велику свободу, велику надію, великі можливості, адже ми можемо змінювати цей світ, змінюючи свою свідомість, змінюючи внутрішні смисли, бачення. Це дає нам ключ до керування реальністю, до виходу з колективної історії та створення психоісторії, ключ до початку божественної гри (ліли). Це означає, що оскільки світ не є матеріальним і в ньому немає жорсткості та заданості, натомість є стохастичність, імовірність, квантова невизначеність, то наша свідомість може виступати в ролі псі-фактора. Нам не обов’язково підпорядковуватися причинам і наслідкам, ми можемо певною мірою ними керувати, а якщо ми хочемо керувати ними ще більше, то нам потрібно просто більше розвивати свою свідомість. Тобто світ, всесвіт може бути керованою реальністю. І це дуже обнадійливий факт.
Ріші Васіштха говорить про те, що світ — це простір смислів, а не простір грубоматеріальних об’єктів. Якщо це простір лише грубоматеріальних об’єктів, то ми не можемо впливати на нього своєю свідомістю, у нас навіть немає шансів; ми можемо лише опосередковано на нього впливати, наприклад, узяти кайло й розбити камінь, але силою розуму ми не можемо цього робити. Однак якщо це світ смислів і намірів, то наша свідомість саме з цього й складається, тому ми можемо змінювати цей світ, змінюючи смисли та намір своєї свідомості.
Кармічне бачення світу людей пов’язане з ілюзорним відчуттям «я є тіло» («ахам дехасмі») та нерозумінням того факту, що «Я» у своїй основі нескінченне, подібне до простору й саме є Всевишнім, Абсолютом. Сансара триватиме доти, доки існуватиме таке оманливе кармічне бачення.
Даттатрея в «Трипура-рахасьї» говорить:
Доки існує невігластво щодо власної сутності, доти триватимуть страждання. Як людина, що спить, лякається своїх сновидінь або як дурень уведений в оману зміями, що з’являються у виставі факіра, так само відчуває страх і людина, необізнана щодо своєї вищої Сутності.
Опанувавши нові смисли, розвинувши новий статус свідомості, ми можемо змінити не лише себе, а й реальність, у якій живемо. Адже реальність могла б бути зовсім іншою. Але багато хто, навіть практикуючи дгарму, про це навіть не замислюється. Нам не обов’язково бути смертними, не обов’язково мати лише одне тіло, не обов’язково жити у звуженому просторі — усе це не обов’язково, це не є жорстко визначеним. Це визначено для нас лише тому, що ми самі з цим погоджуємося.
Є така оповідка. Дракон зустрів ведмедя й каже йому:
— Ведмедю, сьогодні о вісімнадцятій годині я тебе з’їм. Ти маєш прийти. Зрозумів?
— Зрозумів, прийду.
Назустріч іде вовк, і дракон каже йому:
— Вовче, сьогодні о вісімнадцятій тридцять я буду тобою закушувати. Ти маєш з’явитися. Зрозумів?
— Зрозумів.
Те саме було з лисицею. Нарешті назустріч йому йшов заєць. Дракон каже:
— Зайцю, сьогодні о дев’ятнадцятій годині ти маєш прийти, бо я буду тобою вечеряти.
Заєць запитав:
— А можна не приходити?
— Можна. Викреслюю тебе зі списку.
Інакше кажучи, варто лише почати думати в цьому напрямку й поставити собі за мету, і можна скасувати всю цю реальність, цю погану нескінченність. Це розв’язувані питання, усе це можна змінити. Але якщо ми про це не замислюємося й не запитуємо: «А можна не приходити?», то реальність повністю тяжіє над нами.
Можна стати безсмертним, нескінченним, мультитілесним, вийти з колективної історії, творити власну психоісторію, жити в персональному всесвіті — мандалі, можна бути не людиною, а божеством, тільки треба правильно про це запитувати.
