Стан вільного мудреця
«Ману продовжив: Вільний мудрець може робити, що хоче, – формально відмовитися від світу або продовжувати жити сімейним життям. Але знаючи, що «я нічого не роблю», він ніколи не занепадає духом».
Вільний мудрець – той, кого називають дживанмукті, нітьясіддха, сіддха, – може робити, що хоче. Але оскільки ми не є вільними мудрецями, ми не можемо робити те, що хочемо. Ми хочемо робити те, що хочемо, але не виходить, тому що є безліч сил, які не дають нам цього робити. Це не якісь зовнішні сили, це сили, що обмежують наш розум і складаються з нашої карми. І ми навіть не підозрюємо, що те, чого ми хочемо, – це теж обмеження.
А чого ми хочемо? Якщо взяти мирську людину, вона хоче дуже малого – щастя, процвітання, багатства, здоров’я, успіху, процвітання для себе і своєї сім’ї, спокою і миру. Це все, чого вона хоче. Чого хоче практикуючий? Звільнення, просвітлення, гармонійних стосунків, творчого служіння, чистих каналів і чакр, доброго медитативного досвіду, хтось ще хоче ретриту (є такі унікальні бажання), хтось хоче особливого служіння, щоб була можливість виразити себе в служінні, хтось хоче містичного досвіду, благословень, добрих стосунків з іншими садху, успіху в проповіді та місіонерстві.
Тобто те, чого ми хочемо, – це теж наші певні обмеження. У чому ці обмеження? По-перше, у самій концепції «Я», у нас є уявлення про «Я», і це вже саме по собі обмеження, яке називається анава-мала. І те, чого ми хочемо, ґрунтується на цьому хибному уявленні «Я». Наприклад, у вас же не виникає бажання, прокинувшись уранці, створити новий Всесвіт із лотосів. Вам це навіть не спадає на думку, ви не звикли творити Всесвіти, і взагалі у вас інші проблеми, ваше життя зовсім про інше. Це і є обмеження. А є божественні істоти у світі рівня Ішвар, мандалешварів, Махамандалешварів, які цього хочуть і втілюють. І все це – різні обмеження.
Шлях внутрішньої свободи
Але вільний мудрець – це той, хто звільнився від цих обмежень і може діяти відповідно до своєї внутрішньої природи (сахаджі). Такий спосіб дії, коли власна воля і воля Бога – одне, називають або сахаджа, або свеччхачара. Коли дух перебуває в першій, другій, третій, четвертій таттві, то воля, яка транслюється з цього духу, – це божественна воля, але водночас вона є і власною волею. Це називають сватантрія – шлях внутрішньої природної свободи, внутрішньої спонтанності.
Однак душі в сансарі – це не ті, хто перебувають у сватантрії, у сахаджі, і не ті, хто проявляють таку волю. Це ті, хто обплутаний різними путами карми. І така заплутаність кармою є наслідком минулих вчинків, а минулі вчинки є наслідком незрілості, неглибокості свідомості, відокремленості свідомості, тобто невідання. І втілення в матеріальному світі – це шанс для душі розплутати всі ці мотузки, правильно налаштувати всі свої вчинки, усвідомлення, поведінку. Це ще один шанс. Очевидно, що минулі шанси ми недостатньо реалізували. Цей новий шанс і є втілення.
Дорогоцінне людське народження
Але цей шанс дається не кожній душі, а тільки тій, яка має дорогоцінне людське народження, унікальне людське народження. Саме коли ми маємо унікальне людське народження – це ознака того, що в цьому житті ми накопичили достатній запас дхарма-сукріті, благочестя, так це ще називають. Але благочестя – це церковно-парафіяльне слово, дивне, старовинне, незрозуміле людям, його можна назвати «запас духовної енергії». Якщо сказати «запас позитиву» – це всім зрозуміло. Загалом, дхарма-сукріті – це запас саттвічної сили, запас певної сили внутрішнього світла. І унікальне людське народження означає, що ми маємо достатній запас внутрішньої сили, який дозволяє здійснити цю подорож до Звільнення. А якщо запас внутрішньої сили невеликий, то це не вважається дорогоцінним людським народженням. Така людина не може практикувати, щоб звільнятися від тих обмежень, які накладені на неї кармою. І все питання в тому, як скористатися цим дорогоцінним людським народженням правильно, як використати запас цієї внутрішньої духовної сили, щоб розв’язати всі кармічні вузли й виявити свою споконвічну природу подібно до цих мудреців минулого.
Стан просвітленої свідомості
«Знаючи, що “мене ніщо не зачіпає, мій ум безбарвний і вільний від зумовленостей, я чистий, і я є безкінечне Усвідомлення”, він не сумує. Вільний від понять “я” та “інший”, він не підвладний стражданню. Ким би він не був, у якому б товаристві не перебував, він знає, що все, що є, є таким, як є, і не занепадає духом».
Стан мудреців корисно вивчати. Коли ми його вивчаємо — це своєрідна форма Гуру-йоги. Попри їхні унікальні якості характеру, стан мудреців однаковий, і він характеризується єдністю з Брахманом, з Абсолютом. Тому корисно вивчати «Йога-Васіштху» і самого Васіштху, коли він описує свій стан. Корисно вивчати і філософію Даттатрейї, і те, як він описує свій власний стан. Це і є Гуру-йога. Якби, наприклад, усі інститути Землі почали вивчати стан Даттатрейї, було б значно більше користі, ніж якби вони вивчали опір матеріалів, полімери, різні хімічні, фізичні, біологічні закони та інші речі.
Часто наука робить багато відкриттів, вона виявляє сили, приховані в природі. Ці сили вже є, тому що весь Всесвіт — це прояв унікальної сили Абсолюту — ніджа-шакті. Ця сила дробиться на безліч дрібних шакті, різних сил, які містяться в біологічному тілі, фізичних і біохімічних процесах. Наука їх вивчає. Але якби всі наукові заклади світу вивчали свідомість Даттатрейї, було б значно більше користі, тому що всі матеріальні процеси були б вивчені набагато швидше, адже основа всіх сил, звідки походить ця унікальна вселенська сила (ніджа-шакті), — це чиста свідомість Абсолюту, свідомість Даттатрейї, і вона осягається завдяки тому, що називається парасамвіт.
Парасамвіт — це абсолютний досвід йогіна, ототожнюваний з Абсолютною Реальністю. Іншими словами — це досвід самадхі кожного мудреця. Тому, коли ви читаєте, що якийсь мудрець однаково дивиться на все, замисліться: «А чому я не можу однаково дивитися на все?» Коли ви читаєте, що якийсь мудрець ніколи не сумує, запитайте себе: «А чому б і мені так не чинити?» Треба одразу дослідити, яка причина цього, у чому різниця між вами. Коли ви дізнаєтеся, що він увесь час перебуває в блаженстві, поставте собі запитання: «А чому я увесь час не перебуваю в блаженстві?»
Усвідомлення власних обмежень
Коли ми таким чином ставимо собі запитання, ми виявляємо, що в мудреців розвинені якісь якості, і найголовніша якість — перебування в Брахмані, відданість і любов до Бога, здатність до бгакті й здатність до джняни. Це означає, що всі наші нинішні поточні проблеми, зокрема й проблема непросвітленості, слабкої віри, відсутності медитативного досвіду, пов’язані з відсутністю цих головних якостей. А на певному етапі садху дуже гостро усвідомлює відсутність у собі потрібних якостей. Коли він глибоко вдивляється в себе, він бачить, наскільки в нього багато різних обмежень, наскільки він порівняно зі святими не дотягує за якостями, а, кажучи простими словами, наскільки він падша й грішна людина.
Коли мирській людині сказати: «Ти падший, ти грішний!», вона обуриться, образиться і скаже: «Чому я падший і грішний? Я хороша людина: сплачую податки, ходжу на роботу, не порушую закону, намагаюся всіх любити». І вона матиме рацію. За мірками суспільства розбійників ви взагалі можете бути святим. Але за мірками святих, які реалізували абсолютно чисту природу, у вас дуже багато карми, тамасу, раджасу, ілюзій, ототожнень, егоїзму, гордості, ума. Усього багато, і ми повинні прийняти це як даність і змиритися, щоб працювати з цим. Якщо ми не приймемо це як факт, нам не буде з чим працювати. Якщо ми скажемо: «Я піднесена особистість, я взагалі реалізована істота у відносному». Тоді нам не буде з чим працювати, ми заперечуватимемо саму проблематику духовного шляху. Але коли ми розуміємо, що в мене є обмеження, то разом із прийняттям цього факту ми вирощуємо в собі смирення й водночас виховуємо в собі здатність іти духовним шляхом, працювати над собою, виховувати якості. Ми розуміємо: «З усім цим треба працювати». Тоді в нас з’являється філософія руху шляхом і філософія самого шляху.
Єдність погляду й поведінки
Хтось може сказати: «А як же Адвайта? Як же піднесений світогляд Адвайти? Як же магічна формула «Ахам Брахмасмі»?» З нею все гаразд, вона залишається, і вона притаманна вам, але в погляді, а це означає – як потенціал, як насіння. Вона присутня, але як насіння для вашої свідомості, вона нікуди не зникала, але її треба виявити, щоб користуватися нею, її треба розвинути, щоб із цього насіння виросло могутнє дерево. Тобто одне одному не суперечить.
Іноді людям не вкладається в голові, як можна визнавати свої гріхи, каятися на віная-самхіті раз на місяць і водночас перебувати в погляді «Ахам Брахмасмі» («Я чистий і досконалий»). Якась нестиковка. «Як я, чистий і досконалий, можу робити якісь помилки, можу бути обмеженим?» Так, цілком можете. Цим тільки й займається Абсолютний Дух. Він це робить, а ви лише копіюєте Його. Будучи нескінченним, Він Себе упаковує в ім’я і форму. Будучи тим, хто бездіяльний (нішкрійя), Він удає, ніби Він діяльний (сакрійя). Така взаємодія Шиви і Шакті відбувається весь час. Тому ми говоримо, що треба поєднувати погляд і поведінку та добре розібратися з цим.
Двоїста природа існування
Людина, як і будь-яке божество, – це двоїста істота, що має одночасно аспект і нішкала, і сакала (тобто і з ознаками, і без ознак), перебуває за межами тіла, але водночас і з тілом. Тобто ми двоїсті за своєю природою, ми не є однорідними. Однорідний Абсолют у своєму трансцендентному стані, а все інше має таку двоїсту природу. Ця двоїста природа і є Шива і Шакті. Ця двоїстість змушує нас увесь час відчувати одночасну парадоксальність.
Був такий російський поет, здається, Державін, який написав такі вірші: «Я тілом у праху зотліваю, умом громам повеліваю. Я – цар, я – раб, я – черв, я – Бог!» Одночасно, і це нормально. Це двоїста природа. Так само садху повинен усвідомити в собі цю двоїсту природу. Як Шива він трансцендентний і має право просто зараз заявляти: «Ахам Брахмасмі», «Шиво Хам». І це треба робити, але в погляді. А як Шакті? Там усе по-іншому. Шакті говорить: «Знай своє місце! Кожен цвіркун знай свій припічок» і так далі. Шакті одразу бере душу в обіг, ранжує її, визначає відповідно до карми її чітко визначене місце.
Як Шиви, ви можете заявляти «Ахам Брахмасмі» і «Шиво Хам» скільки завгодно і медитувати на досконалість, чистоту, просторову свідомість. І це треба робити, треба утверджуватися в цьому якомога глибше. Але інше питання, наскільки це вражає Шакті всередині вас? Шакті може не повірити в це. Наприклад, є музичний твір Прокоф’єва «Петрик і вовк». Петрик може скільки завгодно вважати себе Брахманом, Творцем Усесвіту, але коли виходить вовк (а вовк – це принцип Шакті), то вовк може не повірити таким аргументам, йому байдуже, тому що він – груба шакті. Так само Шакті всередині нас має бути переконана, вона має повірити в це. Ми повинні бути настільки переконливими у своєму духовному житті, щоб вона, переконавшись, відпустила нас на свободу. І це питання не зовнішньої Шакті, це питання нашої внутрішньої Шакті, яка зв’язує нас.
Взаємодія із силами Шакті
Зовнішня Шакті теж діє зв’язувально. Що це за зовнішня Шакті? Це п’ять зовнішніх елементів, час, простір, закони причинності. Наприклад, кожна шакті не видна прямо. Поки ми її не дослідили, не побачили її в прояві, ми не розуміємо, що таке шакті. Шакті проявляється тільки тоді, коли вона вже явлена, проявлена в моменті. Наприклад, кожна шакті проявляється як крійя (як дія) і як карана (результат). Поки шакті не проявлена, вона для нас ніби не існує, але вона завжди є, вона тонко й незримо керує нашим життям.
Три основи духовного шляху
І в цьому двоїстому стані ми, перебуваючи в сансарі, починаємо з того, що набуваємо правильного погляду. І це погляд Адвайти. Потім Духовний Учитель говорить учневі: «Погляду недостатньо, треба ще поставити споглядання». Поставити споглядання в традиції Ануттара-тантри та Лайя-йоги – це все одно, що добре вивчити ноти й гами або поставити удар у бойових мистецтвах. Його треба добре поставити, по-справжньому. Той, у кого в бойових мистецтвах змалку добре поставлений удар, усе життя потім володіє цим знанням. Коли учень приходить до тренера з бойових мистецтв, той говорить йому: «Кулак треба тримати ось так. Палець не всередину, а зовні. Стегно треба довернути», потім наводить ще кілька різних тонкощів. Ось тоді удар буде поставлений.
Так само учень за допомогою Гуру має поставити споглядальну присутність, він має бути абсолютно впевнений у тому, що опанував цей метод, щоб користуватися ним усе життя. Вивчити погляд Адвайта Веданти й набути віри – це добре, це велика робота зроблена, але без споглядання це насіння, цей потенціал розгорнути неможливо. А споглядальна присутність постійно поливає це насіння так, що цей потенціал з часом розростається. Тому якщо вам за дванадцять років вдасться утвердитися в погляді Адвайти й правильно поставити споглядання, то ви зробили велику роботу, ви стали зовсім іншою людиною, справжнім садху. Нехай залишається багато різних обмежень, багато карми, але ви на абсолютно правильному шляху всіх святих традиції.
Мистецтво поведінки
Крім цього Гуру ще говорить: «А ще потрібно навчитися привносити в поведінку!» Ви лише поставили споглядання в ретриті, лише навчилися самозвільнення, а тут ще й поведінка! Коли ми говоримо «поведінка», ми маємо на увазі не лише дотримання правил вінаї, різних обітниць і зобов’язань карма-санньясі або санньясі, ми говоримо про значно більше. Насправді це найважча й найскладніша частина Вчення, тому що поведінка приписує нам взаємодіяти з Шакті, зі вселенською енергією (ніджа-шакті), вона вчить нас досліджувати Всесвіт у його різноманітті як велику динамічну складну систему (Брахманду), знаходити своє місце в цій Брахманді й взаємодіяти, виходячи з природного стану.
Тому поведінка – це спосіб бути в Брахмані (брахма-чар’я), це спосіб перебувати в нідидх’ясані, взаємодіючи з різними шакті, і не зумовлюватися. Це особливий спосіб взаємодіяти з реальністю так, щоб твоє споглядання переростало в інтеграцію. Коли споглядання переростає в самозвільнення, самовіддачу й самовпізнавання, усе завершується інтеграцією. Інтеграція – це те, як поводяться божественні істоти й святі мудреці, але це те, що недоступне простим людям і простим садху. І поведінка – це наступна частина, яка вивчається після споглядання, у наступні дванадцять років, тому що в перші дванадцять років мистецтво інтеграції вивчити неможливо, але можливо вивчити мистецтво погляду й споглядання.
Що ж таке поведінка? Поведінка означає природно жити в недвоїстості, жити природно зі стану сахаджа-самадхі й, відгукуючись на мільйони речей, бути чутливим до божественної волі, жити зі стану самовіддачі, стати провідником, порожньою посудиною Божественної волі. Повністю віддати себе Богові й, проте, діяти в цьому світі. Мистецтво спонтанної поведінки сахадж’ї – це не те, чого можна навчити на тренінгах, це те, що приходить як природний результат поглиблення споглядальної присутності, утвердження в погляді, відданості й самовіддачі. Але деякі методи, що допомагають розвинути мистецтво поведінки, існують.
Сутність Вчення
Таким чином, святий мудрець – це, передусім, свята істота, уттама-пуруша, махасіддха, істота, яка йде шляхом, спираючись на досконале бачення, досконале споглядання і досконалу поведінку. У досконалому баченні немає ні понять, ні теорій, ні філософій, а є безмежна відданість недвоїстості Брахмана. У досконалому спогляданні немає ні думок, ні концентрації, ні концепцій, а є оголене усвідомлення, злегка оповите брижами вічара-спанди, подібне до неба – ясне, прозоре, вічно живе й юне. У досконалій поведінці немає обмежень, правил і приписів, є спонтанне слідування власній природі (сахаджьї, свеччхачарі), інтеграція в природному стані з розмаїттям явищ і проведення божественної волі на благо всіх живих істот. У цьому полягає сутність Учення, в якому перебувають усі мудреці минулого, перебуватимуть усі мудреці в майбутньому і перебувають усі мудреці в теперішньому. Ось про що пише і говорить Васіштха.
Вивчення святих мудреців
Нам потрібно дуже пильно вивчати стан святих мудреців: їхнє бачення, їхнє споглядання і поведінку, тому що це ключ, це розгадка до осягнення Бога. Такі святі мудреці є живими лінгамами. Їх треба шанувати, поважати і вивчати. Їх треба уважно вивчати, наслідуючи їх. Але треба вивчати не так, як це роблять учені. Що можуть учені? На голову повісити електроди, записати мозкові хвилі, спостерігати, що їсть, який раціон, о котрій встає, о котрій лягає, ритми мозкових хвиль, зняти кардіограму. Вивчати святих треба так, як належить садху, щоб застосувати це знання до самих себе, тому що такі святі є воротами до Бога, живими лінгамами.
«Він знає, що куди б він не подивився, усі напрямки сповнені світлом Усвідомлення, вічного й безмежного».
Куди б ми не подивилися, ми бачимо матеріальну природу. Скрізь матеріальний світ, ми бачимо особистості, ми бачимо карми, ми бачимо думки, ситуації, які потрібно вирішувати, різні проблеми й бажання. Це наше мирське бачення (лока-дришті).
Є духовне бачення, яке називається джняна-дришті, коли ми дивимося і на тлі матеріальної енергії (пракріті) бачимо, наприклад, божественну свідомість або божественне благословення. Але для цього треба навчитися дивитися очима таких святих мудреців із бачення, зі споглядання і правильної поведінки. Коли ми дивимося очима бачення, споглядання і правильної поведінки, то ми здійснюємо шлях.
Божественна воля та іччхаматра
Увесь світ є проявом божественної волі. Хтось може поставити запитання: «Якщо Брахман трансцендентний і не має жодних бажань, то звідки в нього якась воля?» Так, в Абсолюту немає жодних бажань, немає жодних прив’язаностей, Він – пурнатва (досконале, повне й цілісне). Однак Він володіє тим, що називають іччхаматра. Іччхаматра – це воля в чистому первозданному стані, це тенденція до самопрояву. Іччхаматра означає, що блаженство прагне самопроявитися в безлічі різних блаженств через людей, тварин, асурів, демонів, відьядхарів, гандхарвів, богів, Великих Богів – через будь-які стани. Свідомість бажає самопроявитися. Первісне буття бажає проявитися через безліч речей. Тому божественна воля (іччхаматра) означає волю в її чистому стані. І садху – це той, хто вчиться сприймати цю чисту божественну волю на тому рівні, на якому він перебуває, через відданість.
Дія як недія
«Лише через невігластво помилкового самообмеження людина переживає поперемінно радість і горе. Коли самообмеження ослаблене або знищене, немає ні захоплення, ні горя. Дія, що випливає з ослаблених схильностей і тенденцій, є недією, її плоди ніколи не дозрівають! Така людина виконує необхідні дії своїми руками й частинами тіла, але її розум і серце залишаються у вічному спокої».
Така дія є недією, якщо вона виконується з єдності з божественною волею. Її плоди ніколи не дозрівають. Як діяти, не діючи, подібно до святих мудреців? Треба віддати це тіло в розпорядження Бога. Треба віддати цю волю в розпорядження Бога і треба цей розум також віддати в Його розпорядження. Це дія зі стану самовіддачі. Тому й кажуть, що Авадхута Даттатрейя п’є нектар самовіддачі.
Одного разу Ханумана запитали: «Який сьогодні день місяця?» Хануман відповів, що він не розуміється ні на днях місяця, ні на зорях, ні на астрології, усе, що він знає, – це Рама, ім’я Рами і відданість Рамі. Нічого іншого він не бажає знати. Хануман – найвеличніший відданий Рами. Це і є принцип відданості. Якщо ви дієте з принципу відданості, у вас немає бажання надто сильно розпорошуватися на інші інтелектуальні речі, бо це щось нижче. Але відданість – це найголовніше, це стан, за якого душа безперервно перебуває в Богові, не випадаючи з Бога.
Пробудження самоусвідомлення
«Усі інші якості, що набуваються в цьому світі, зникають, якщо їх постійно не використовувати, але Само-Усвідомлення, набуте одного разу, лише зростає день у день. Індивідуальність існує тільки доти, доки є бажання насолод. Будь-яке бажання – наслідок невігластва! Коли з’являється Само-Усвідомлення, бажання відпадає і разом із ним зникає поняття індивідуальності та проявляється істинна сутність – сутність безкінечної природи».
Пробудити самоусвідомлення – це і є мета вивчення погляду, практики споглядання. Коли самоусвідомлення пробуджується, ми трохи по-іншому починаємо дивитися на світ – крізь призму самоусвідомлення. Пробудження самоусвідомлення починається з того, що ми здатні через повноту уваги або медитації спостерігати будь-які явища трохи відсторонено, не ототожнюючись із ними. Спостерігати як спостерігач, а не спостерігати як учасник.
Учасник чи спостерігач ситуації
У будь-якої ситуації є два можливі варіанти. Перший – ви учасник ситуації. Другий – ви спостерігач ситуації, глядач. Є, щоправда, ще й третій – ви організатор ситуації, але це вже вищий статус. Але бути учасником ситуації – це означає втягнутися в карму. Наприклад, є хіть, є бажання зайнятися сексом, ви йдете в нього на поводу, і ви – учасник цієї ситуації. Усе, хіть захопила вас і веде вас у певному напрямку з усіма наслідками. Є гнів; гнів призводить до гнівних проявів, і ви з кимось скандалите. Це означає, що ви – учасник цієї ситуації з усіма наслідками, що випливають, з кармами в майбутньому, із кармічними вузлами, що зав’язуються, стосунками. Є бажання отримати якийсь результат, ви прагнете результату, дієте – ви учасник ситуації, ви накопичуєте нову карму, тому що ваш розум запам’ятовує, тонкі структури вашої свідомості у вигляді астрологічних божеств усе добре записують і запам’ятовують для того, щоб повернути вам усе те, що ви накопичили, подібно до дзеркал. Усі тонкі структури вашої свідомості, запам’ятавши й записавши ваші емоції, ваші дії, постараються повернути вам усе точно до копійки, до грама. Це закон карми.
Інший спосіб – це коли ви є свідком ситуації. Щоб бути свідком, потрібна така невелика розкіш, як свідкуюча свідомість. Свідкуюча свідомість означає, що ви виокремили в собі окремого спостерігача, і ви стійко перебуваєте в цьому спостерігачеві як «Я єсмь». Ба більше, це лише самий початок. Далі ваше «Я єсмь» має повернутися до Джерела самого себе. І окрім того, щоб бути свідком ситуації, ви повинні одномоментно стати свідком Бога, Ішвари. І тоді, переживаючи гнів, хіть, дію, клешу, радість, блаженство, щастя чи захват, щось добре або погане, ви не будете учасником зовнішньої ситуації, а будете її глядачем, спостерігачем. Крім цього, ваш відкритий спостерігач розверне вас до Джерела самоспостереження, і ви одночасно будете глядачем і спостерігачем власного Джерела (Бога).
Це друге спостереження (спостереження власного Джерела) і є канал божественної благодаті (ануграхи), є канал божественного зв’язку. Ви не учасник, а глядач ситуації, і ви, спостерігаючи ситуацію, одночасно стійко спостерігаєте Бога і його божественну благодать, ви перебуваєте в контакті з Всевишнім Джерелом, а такий контакт – це завжди благословляюча сила (ануграха-шакті). І що тоді відбувається? Виникає якась ситуація, а ви її спостерігаєте, та ще й зі стану благодаті спостерігаєте, бачите, як ситуація є грою божественної енергії, бачите її в стані ануграхи, у стані божественної благодаті. І тоді ситуація вас благословляє, бо ви бачите в ній Бога.
Одного разу Шрі Ауробіндо, коли влада висунула йому звинувачення за участь у революційному русі в Індії, побачив Крішну. Він побачив звичайну людину під час суду, але ця людина якось закинула ногу, і Ауробіндо побачив у ній Крішну, коли він стояв із флейтою, трохи вигнувшись, з однією ногою злегка зігнутою перед іншою ногою. Потім він подивився на суддю і побачив Нараяну (Вішну), і цей Нараяна всередині сказав йому: «Нічого не бійся!» Він розслабився і не переживав.
Святі здатні спостерігати будь-яку ситуацію (роботу, битву і так далі), не залучаючись до неї. Вони здатні бути її глядачами, спостерігати її. Так само, коли Арджуна отримав даршан від Крішни, він зрозумів суть «Бгаґавад-ґіти», суть дгарми, тому що в ньому пробудилася ця спостережна свідомість. Так само й ви можете спостерігати ситуації. І друга частина спостережної свідомості сприймає Джерело, сприймає Бога. Тоді ситуація може вас благословляти, ви можете отримувати божественну благодать. І тоді ви бачите: «Та це ж не ситуація! Це ж гра Бога! Вона не несе жодної прив’язаності, жодної проблеми в ній узагалі немає. Вона несе лише благословення. Це ж божественна благодать!» І ви починаєте радіти будь-якій ситуації, яка відбувається з вами. У цей момент ви, як ті мудреці з «Йога-Васіштхи», можете себе привітати. Можливо, не повністю, а трішки. Але якщо ви здатні видобувати благодать із ситуації, бачачи її як спостережна свідомість, і ваш розум водночас перебуває у спостереженні та переживанні божественної благодаті, не ототожнюючись, і розум подібний до неба в спогляданні, то ви як мудреці з «Йога-Васіштхи». Різниця, звісно, є, тому що ваша карма ще не розчинена, а карма мудреців розчинена. Але ви з ними перебуваєте на одній платформі. Вони на платформі джняна, і ви перебуваєте на платформі джняна. Нехай їхня самовіддача глибша, але ви на правильному шляху.
Але коли у вас немає цієї самовіддачі, спостережної свідомості, тоді що є? Тоді є лише ситуація. І у вас немає навіть шансу, у вас немає вибору, окрім як бути її учасником, тому що ситуація втягує вас, не питаючи, тому що індрії самі відгукуються, ви не можете нічого протиставити, карми самі відгукуються. Ось підійти зараз до вас і вилити на голову відро води. «Що? Як?» Усе, ви учасник ситуації, ви не можете їй нічого протиставити, у вас немає шансу спостерігати її. Але якщо ви пильний садгу, ваше усвідомлення всередині буде спостерігати цю ситуацію, не даючи ні оцінок, ні суджень. «Намасте!» Спостерігаючи ситуацію, ви будете спостерігати благодать Бога в цей самий момент, ви будете єдиним із Всевишнім Джерелом і сприймете ситуацію як даршан. Ви подумаєте: «О, як багато нектару!», – навіть якщо вас обіллють помиями. Ви подумаєте: «О, скільки нектару, тренування чистого бачення в повноті». І тоді ви не будете учасником ситуації, тому що всі шакті, які прийдуть у дисбаланс, будуть утихомирені вашою спостережною свідомістю і вашою здатністю бути в божественній благодаті.
І такі мудреці не накопичують карми. Усе, що з ними відбувається, більше не дає кармічних результатів. Вони більше не переродяться, принаймні на Землі точно. Можливо, знайдуться якісь тонкі ситуації, у яких вони будуть змушені стати учасниками. Можливо, грубі ситуації можна спостерігати в чистому баченні, у благодаті, але не якісь тонкі. Наприклад, прилетить Індра на вімані й скаже: «Ти насправді великий святий мудрець! Для тебе палаци приготовані, апсари танцюють, уже столи накриті у світах богів, гірлянди підготовлені для твоєї зустрічі, божественні музиканти вишикувалися в ряд. Ходімо! Сприйми всі свої заслуги й насолоджуйся!» І якщо є жадібна свідомість, яка не готова все це віддати Богові, то виникнуть думки: «Усе це віддати Богові? Ні, краще я сам. Я ще не досвідчена душа, ще не пережив стільки насолод, жодного разу не був у раю Індри. Чому б ні?» Тож якщо до цього ви були мудрецем, а в цей момент зробите помилку, то ви знову станете мудга (дурнем). Чому? Тому що не віддасте це Богові.
Різниця між мудгою і джняні (дурнем і мудрецем) полягає в тому, здатні ви віддати це Богові чи ні. І відразу розум та его заметушаться: «Рай Індри – це синиця в руці, а Бог – це журавель у небі. Ось віддам, і що? Спостережна свідомість. Якесь невелике блаженство. Але це ж усе-таки ще ефемерні речі. А ось рай Індри, апсари, палаци й приготовані гірлянди – це вже реальне досягнення, то чому б не скористатися заслугами?» І якщо ви засумніваєтеся, ви можете швидко перейти з розряду мудреця до розряду дурня (мудги).
Що робить мудрий? Він так само залишається у спостережному стані, він не втягується в ситуацію, не стає заручником, рабом ситуації. Він спостерігає ситуацію, водночас із цим він спостерігає Бога і Його благодать, Ішвару і Його ануґраху, він перебуває у погляді, він здійснює самовіддачу. Тобто він усе це віддає Богові, він не бажає насолоджуватися ситуацією з раєм Індри, він бажає насолоджуватися лише Богом, і він віддає її. Він каже: «Якщо мене Бог пошле до раю Індри, я прийму це, але сам я нікуди не піду! Я йтиму лише за божественною волею, лише за божественною чистою свідомістю». У цьому принципова відмінність дживанмукті – того, хто йде шляхом звільнення, і баддхи (кармі) – того, хто йде шляхом своєї карми.
Якщо за вашою кармою вам судилося переродитися в раю Індри, це проявиться, але якщо ви протиставите цій кармі свою свідомість джняні, свою самовіддачу й мудрість, то ця карма не торкнеться вас і вичерпається. І таким самим чином можуть виникати інші ситуації. Їх може бути безліч, і всі вони мають бути віддані зі стану спостерігача і стану благословення, усі вони мають бути розглянуті як божественна гра.
Відмова від понять «я» і «моє»
«Ті, хто розважається поняттями «я є це» і «це належить мені», падають у яму невігластва; ті, хто відмовляється від таких понять від чистого серця й розуму, піднімаються все вище й вище».
Наприклад, виникає ситуація, у якій вас образили, де якісь ваші амбіції не задоволені, і у вас є бажання це висловити. У той момент, коли ви це висловлюєте, у вас зміцнюється ахамкара, его й ототожнення з его. А якщо ви кажете: «Так у мене ж немає понять «я», «ти», отже, й ображати нікого», – і ви не ображаєтеся. Тобто, щоб образитися, треба бути як его. Щоб мати претензії й амбіції, треба бути як его. А якщо ви згадуєте: «Так я ж за межами его, як мене можна образити?! Адже це ж усе належить до двоїстого розуму». Ви розслабляєтеся й кажете: «Так це ж не до мене. Мене образити неможливо, а ця ситуація просто промайнула відповідно до минулої прарабдхи, але до мене істинного вона не має стосунку, а отже я невразливий. Можна цю форму, ім’я й тіло ображати скільки завгодно, та це не про мене. Я ж не вони, я трансцендентний, це все до мене взагалі не має жодного стосунку».
Наприклад, якщо ображають якогось негра Джона з Лос-Анджелеса, ви ж не переживаєте через це, хоча як садху повинні співчувати. Так само ви нібито в цьому тілі, але ви не ототожнені з ним. Ви використовуєте его й розум, але не ототожнені з ними. Максимум ви можете визнати: «Так, ображають мої інструменти». Але це невелика біда. Наприклад, якщо хтось узяв вашу лопату під час служіння або ваші плоскогубці, то наскільки вам боляче від цього? Зовсім не боляче, тому що ви не ототожнені з цим. Ні з чим не ототожнюватися – це і є стан мудреця.
П’ять внутрішніх просторів
«Усвідом Самосвідомість, що сяє внутрішнім світлом, наповнює все. У ту саму мить, коли осягається ця всюдисущість Самосвідомості, ти опиняєшся по інший бік циклу народжень і смертей».
«Самосвідомість, що сяє внутрішнім світлом і наповнює собою все» – це не красива фраза з тексту, це конкретний досвід, і він описується у вигляді лакшана (знаків, ознак) в Упанішадах, таких як «Мандала-брахмана упанішада», «Адвайя тарака упанішада». Це досвід переживання п’яти внутрішніх просторів (вйома-панчака). П’ять внутрішніх просторів йога – це те, про що також писав Баба Горакшанатх. У нього були такі слова: «На що може сподіватися йогін, який не відкрив у собі п’ять видів просторів». Що це за п’ять просторів? Гуна-рахіта-акаша, чіт-акаша, маха-акаша, таттва-акаша і сур’я-акаша. Ці п’ять просторів розгортаються в міру того, як ми практикуємо споглядання, медитацію Махашанті, Шамбхаві-мудру й різні інші методи. Вони розкриваються іноді дуже швидко, а іноді повільно й поступово.
Йогін із часом переконується, що його «Я» у своїй основі нагадує простір. Наприклад, простір у центрі грудей у вигляді чистого світла, простір у центрі лоба у вигляді чистого просторо-подібного усвідомлення, що не розрізняє суб’єкт і об’єкт, простір усередині сахасра-чакри у вигляді золотого простору, подібного до тисячі сонць. Різні види простору йогін починає відкривати всередині свого тіла й розуму.
«Знай, що все, зроблене Брахмою, Вішну та іншими богами, зроблено тобою. Що б і коли б ти не побачив – усе це Я, або безмежна Самосвідомість».
Пастки на духовному шляху
Тут дуже важливо уникнути пасток нігілізму й етерналізму, пасток пралайя-кала і настіка-дрішті. Якщо ви не знаєте, що ці пастки існують, то ви перебуваєте в серйозній небезпеці на духовному шляху. Ці пастки щороку відводять уми тисяч духовних шукачів у неправильному напрямку на шляху Адвайти, на шляху Сіддханти і взагалі на шляху езотерики.
Пастка пралая-кала означає переоцінити погляд на шкоду поведінці або переоцінити споглядання на шкоду поведінці. Пастка настіка-дрішті (заперечувача, нігіліста) також означає переоцінити абсолютне на шкоду відносному, принцип Шиви (свідомості), парасамвіт на шкоду Шакті. Добрий садху, знаючи ці помилки, не допускає відхилень.
«Ти є це нескінченне Самоусвідомлення. З чим його можна порівняти? Ти не є ні порожнечею, ні наповненістю, ні свідомістю і ні несвідомістю, ні собою і ні кимось іншим! Знаючи це, здобудь спокій».
І тут постає практичне питання: «Якщо ти є ця нескінченна Свідомість, то що, крім віри, потрібно для того, щоб її пережити?» Потрібна відданість і самовіддача, потрібно навчитися служінню, підпорядкуванню цього тіла й розуму служінню божественній волі. Саме через служіння божественній волі та самовіддачу пізнається те, наскільки ми здатні зректися плодів і результатів своїх дій, свого его. Саме служіння сприяє розкриттю цієї божественної природи. Те, чому ми служимо, визначає нашу таттву, нашу вищу сутність. Садху завжди служать Богові, тільки Богові й тільки у зв’язку з Богом.
Стан звільненого мудреця
«Немає місця, званого звільненням, і жодного іншого! Коли помирає почуття его, почуття власної важливості, невігластво й нерозуміння зникають. Це відоме як звільнення або просвітлення. Той, хто досягає Само-Усвідомлення, перебуває поза кастовою системою і правилами, що стосуються порядку життя, заборон і настанов, які містяться в писаннях, — як лев, що вирвався з клітки. Його дії не мають мотивів і не є довільними, тому на нього не поширюються їхні результати. Він поза вихваляннями й докорами, він не падає ні до чиїх ніг і до його ніг ніхто не падає. Він не обурюється вчинками оточення і сам не обурює їх. Але насправді лише він і гідний поклоніння, вихваляння та всіляких привітань. Не ритуалами і не дотриманням правил, а тільки вшануванням таких мудреців можна досягти мудрості».
Отже, коли ми вивчили стан святих мудреців, то з’ясували, що він складається зі шляху. Вони — ті, хто йдуть шляхом, і цей шлях складається з погляду, споглядання та поведінки. Їхні погляд, споглядання й поведінка — це дух віри та відданості, джняни й самовіддачі. Як об’єднати, як змішати свій розум зі свідомістю таких мудреців? Васіштха говорить: «Вшанування таких мудреців є шляхом до власного звільнення й просвітлення».
Такі мудреці є Прихистком. Починаючи з Шиви й закінчуючи корінним Гуру, усе це називається Прихистком (шаранам). І щодо Прихистку ми встановлюємо конкретні стосунки: повагу, чисте бачення, вшанування, підношення, прославлення, служіння, вихваляння. Коли ми таким чином діємо, Прихисток стає могутньою благословляючою силою. Коли у вас удома є вівтар, і ви щодня робите підношення Прихистку, ритуальні практики, то ці благословення відразу приходять до вас.
Вівтар як духовний інструмент садху
Як визначити, практикує людина чи ні? Треба подивитися на її вівтар. Якщо вівтар трохи запилений і дуже чистий — це ознака того, що там давно нічого не проводилося. Але якщо ви бачите на вівтарі патьоки від свічок, щось замазане, підгорілу тканину, зім’яту книгу для молитов, то відразу можна сказати: «Людина працює. Людина практикує, вона використовує вівтар».
Для справжнього садху його вівтар — це його робочий інструмент. Так само, як клавіатура — якщо вона нова, то це ознака, що на ній не працюють. А якщо кнопки вже стерлися так, що літер не видно, а деякі випадають, клавіатура чимось замазана, то видно, що людина живе за комп’ютером. У садху його комп’ютер — це його вівтар.
Садху має проводити достатньо часу біля свого вівтаря. Він має зріднитися зі своїм вівтарем так, щоб вівтар став його другим «я». Він має відчувати його як свою внутрішню силу й енергію. І навіть коли він подорожує, його вівтар на ментальному плані завжди має бути з ним, він ніколи не повинен розлучатися зі своїм вівтарем. Вівтар може видозмінюватися, переходити в манасик форму, перетворюватися на йогу ілюзорного тіла. Це відбувається в міру вашого духовного дорослішання. Але ніколи садху не повинен розлучатися зі своїм вівтарем, тому що вівтар для садху — це джерело благословляючої сили Прихистку й благословляючої мудрості.
Сила вівтаря в мирському житті
Часто, коли садху, карма-санньясі живуть у миру, працюють, вони втрачають духовну мудрість, духовну силу, тому що доводиться постійно контактувати з мирськими енергіями, думати про матеріальні речі, спілкуватися з атеїстами, бачити рекламу, небожественні образи, мирські цінності та смисли. Тоді духовна сила й духовна мудрість зменшуються, розум грубішає, і складно йти духовним шляхом. І ключ до розв’язання цієї ситуації — збільшувати час, проведений перед вівтарем.
Крім цього, треба вкладати силу в сам вівтар. Тобто не шкодуйте грошей, вкладених у вівтар, ці гроші повернуться вам у десятикратному розмірі. Найкраще й найкрасивіше віддавайте вівтарю: найкращу кімнату, найкращу стіну. Заважає шафа — то викиньте її й красиво поставте вівтар. Заважає ліжко — спіть в іншій кімнаті на підлозі, але вівтар зробіть гідним.
Цей вівтар наситить вас духовною силою, змінить вашу долю в бік удачі, приверне богиню Лакшмі, яка дасть вам матеріальну шакті. Усе у вашому житті може змінитися, якщо ви будете привертати благословення, поклоняючись божествам із молитвою, вірою та відданістю. Це і є сила духовної практики, тому що в цьому світі все визначається заслугою (дхарма-сукріті). А в кого в цьому світі взагалі є заслуга? Духовна, а не мирська. У божественних істот, у мудреців. Тому через упасану біля вівтаря ми возз’єднуємося з такими живими істотами, які сповнені заслуги, сповнені благословень.
Якщо ж немає можливості створити повноцінний красивий вівтар, то можна створити маленький вівтар. Наприклад, у монахів є спільний вівтар, немає індивідуальних вівтарів. Якщо хтось зробить індивідуальний великий вівтар, на нього подивляться й скажуть: «Щось ви, прабху, занадто гордий». Але зате в них є великий вівтар.
Отже, Гуру-йога і Прихисток — це упасана. Тому справжній садху щодня робить упасану, від цього його духовна сила й джняна тільки зростають.
