Шлях до просвітлення: уроки з історії Сікхидваджі та Чудали

Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава шоста. Історія Сікідваї та Кудали

Значення вивчення священних текстів

Чому важливо вивчати тексти, вивчати міфологію? Тому що якщо ви правильно вивчаєте тексти лінії передачі, то це подібно до гуру-йоги, це подібно до об’єднання ума зі святими.

Об’єднання ума зі святими означає, що ми через текст синхронізуємо, співналаштовуємо свідомість і таким чином отримуємо один із різновидів духовної передачі, а саме шастра-кріпу, тобто благословення священного тексту. Якщо ви знаєте, як правильно працювати зі священним текстом, ви обов’язково починаєте отримувати таку шастра-кріпу. Для цього потрібно читати текст не лише на рівні концептуального розуміння, а також на рівні інтуїтивної свідомості, об’єднуючи свідомість із джерелом цього тексту. У цьому випадку — зі святим ріші Васіштхою. Я вас запевняю, що, якщо ви робите правильно, ви можете отримати найсильніше переживання недвоїстості, подібне до того, яке можна відчувати після тривалої практики в ретриті.

Ріші — це незвичайні істоти, позамежні, перед якими благоговійно стоять у шані сіддхи, боги, які самі є подібними до творців цілих всесвітів, їхні можливості до прояву необмежені. Їх зображають подібними до людських істот, однак людський прояв — це лише одна з граней духовної сутності ріші. Ріші може мати тіло божества, сіддха, людини.

У цьому випадку, коли ви читаєте текст, ріші проявляється як звукове тіло шастри — священного писання. Контактувати з шастрою — це все одно, що контактувати зі звуковим тілом ріші, джерелом передачі.

Коли ви читаєте мантру «Ом Трайямбакам...», яка передана ріші Васіштхою, ви також контактуєте з його звуковим тілом у формі звукової вібрації. Таким чином, якщо у вас є відповідне розуміння, об’єднуючись із таким звуковим тілом, ви можете отримувати справжнє духовне благословення.

Наприклад, коли ви вивчаєте «Махабхарату», ви контактуєте з інтелектуальним тілом ріші В’яси, з його мандалою, а отже, входите в його бачення. Або, коли ви вивчаєте «Рігведу», наприклад, чи «Самаведу», ви контактуєте з тілом вібрації Брахми, яке є джерелом вед.

Здатність контактувати зі священними текстами, отримуючи таку духовну передачу, — це і є різновид гуру-йоги. Тому не обділяйте себе такою можливістю, не нехтуйте вивченням текстів. Дух того, хто вивчає тексти, завжди веселий і бадьорий, він має безмежну віру, відданість, ентузіазм у практиці та в служінні, а головне, у нього є інтуїтивне розуміння мудрості, оскільки неможливо, читаючи тексти, не вийти на інтуїтивний рівень розуміння.

Історія короля Сікідваї та принцеси Чудали

Отже, Васіштха дає настанови Рамі. Він каже:

«Рамо, залишайся в спокої та відмовся від усього мирського. Я розповім тобі історію Сікідваї.

У королівстві Малва жив король на ім’я Сікідвая. Він мав усі ознаки королівської величі. Він був шляхетний, доброчесний, сміливий і чемний. Він рано втратив батька. З молодого віку він зміг утвердити незалежність і правив королівством за допомогою своїх відданих міністрів.

Почалася весна, у повітрі витали романтичні пахощі. Молодий король почав мріяти про дружину. День і ніч його серце страждало. Мудрі міністри зрозуміли стан серця короля. Вони вирушили до королівства Саураштра, щоб просити для короля руки принцеси. Скоро король Сікідвая одружився з Чудалою.

Сікідвая і Чудала настільки любили одне одного, що здавалися єдиною істотою у двох тілах. У них було багато спільних інтересів, і вони разом розважалися в прекрасних садах. Як сонце посилає на землю свої промені, щоб розгорнулася квітка лотоса, так король світився любов’ю до своєї дружини й намагався всіляко принести їй задоволення.

Вони ділилися знаннями та мудрістю, і таким чином вони обоє стали вельми просунутими в усіх галузях знання. Кожен цвів у світлі серця іншого. Воістину, здавалося, що сам Вішну зі своєю половиною спустився на землю для виконання особливого призначення!

Так Сікідвая і Чудала насолоджувалися одне одним багато років, без жодної неприємної миті. Але ніхто не може запобігти плину часу. Життя з’являється і зникає, як фокус жонглера. Задоволення, до якого прагнеш, пролітає повз, як стріла, спущена з тятиви. Страждання переслідують розум, як гієни переслідують умираючу тварину. «Досягнувши чого в цьому світі, розум більше не страждатиме?» Розмірковуючи таким чином, царська пара почала вивчати духовні тексти.

Вони дійшли висновку, що лише самоусвідомлення дає можливість подолати страждання. Вони присвятили все своє серце і душу самоусвідомленню. Вони звернулися до самоусвідомлених мудреців і поклонялися їм. Вони постійно обговорювали самоусвідомлення і прагнули пробудити його одне в одному.

Просвітлення цариці Чудали

Постійно розмірковуючи про методи самопізнання, цариця думала таким чином:

«Я зараз бачу себе і запитую: «хто я є?» Як можуть виникнути невігластво і омана? Безсумнівно, фізичне тіло інертне і, звичайно, воно не є мною. Воно відчувається лише через рух думки в розумі. Органи дії — лише частини тіла, і тому вони теж інертні. Органи чуття теж інертні, тому що вони залежать від розуму у своєму функціонуванні. Я вважаю, що навіть розум інертний. Розум думає і дотримується різних понять, але його змушує так діяти інтелект, який є визначальним агентом. Але навіть цей інтелект інертний, тому що він спрямовується почуттям его. І навіть почуття его інертне, тому що воно лише уявляється індивідуальною свідомістю, як привид уявляється маленькою дитиною. Індивідуальна свідомість — це чиста свідомість, немовби оповита життєвою силою, і вона перебуває в серці.

Поглянь-но! Я усвідомила, що це — чиста вища свідомість, яка існує як індивідуальна свідомість, тому що свідомість усвідомлює себе як свій власний об’єкт. Цей об’єкт несвідомий і нереальний, і через те, що власна сутність ототожнює себе з цим об’єктом, вона забуває свою сутність свідомості. Тому що така сутність свідомості — чим вона вважає себе, чи то реальним, чи уявним, тим вона і стає, ніби залишаючи при цьому свою сутність. Тому, хоча моє «я» є чистою свідомістю, воно уявляє себе несвідомим і нереальним через своє сприйняття об’єктів».

Розмірковуючи таким чином доволі довго, Чудала досягла просвітлення.

Зрадівши цьому усвідомленню, цариця вигукнула:

«Зрештою я досягла того, чого варто досягти! Тепер це неможливо втратити. Навіть розум і чуття — це лише відображення свідомості, хоча вони нереальні незалежно від свідомості. Існує лише ця вища свідомість. Це є вища істина, не забруднена жодним брудом, завжди в стані досконалої рівноваги і позбавлена почуття его. Усвідомлена одного разу, ця істина сяє постійно, ніколи не заходячи.

Цю свідомість називають по-різному — Брахман, вище «Я» тощо. У ній немає поділу на суб’єкт і об’єкт та їхні взаємини (знання). Свідомість усвідомлює свою власну свідомість, її не можна зрозуміти інакше (як об’єкт усвідомлення). Лише ця свідомість проявляється як розум, інтелект і чуття. Цей позірний світ теж є лише цією свідомістю, поза якою нічого не існує. Свідомість не зазнає жодних змін, єдина очевидна зміна — це ілюзорна форма, яка ілюзорна і тому нереальна! В уявному океані виникають уявні хвилі. Сам розум є океаном, і його хвилі теж розум. Так виникає у свідомості цей позірний світ, і вони не відмінні одне від одного».

Усвідомивши це, Чудала ще більше утвердилася в стані просвітленості. Вона почала відчувати:

«Я є чиста свідомість, всюдисуща й позбавлена відчуття его. Для цієї свідомості не існує ні народження, ні смерті. Її неможливо зруйнувати, бо вона подібна до простору. Її неможливо розрізати чи спалити.

Я вільна від усіх омани. Я спокійна. Усі боги, демони й різноманітні істоти, по суті, не є створеними, оскільки вони не відмінні від свідомості. Зовнішні форми ілюзорні, як глиняні солдатики є глиною, а не солдатами».

Потім вона аналізувала:

«Як виникло це нерозуміння, від якого з’явилися концепції «це — єдність» і «це — подвійність»? У кому існує ця омана? Чия вона? Я залишаюся в нірвані (звільненні або просвітленні), без найменшого хвилювання думки, усвідомивши, що все існуюче (чи воно розумне, чи нерозумне) є чистою свідомістю. Немає ні «цього», ні «мене», ні «іншого», немає існування чи неіснування. Усе це — мир і спокій».

Так розмірковуючи, вона побачила, що навіть саме невідання ніколи не існувало.

День за днем королева дедалі більше занурювалася в себе, дедалі більше насолоджуючись блаженством усвідомлення. Вона була цілком вільною від прагнень і прив’язаностей. Не відмовляючись ні від чого і не прагнучи ні до чого, вона була природною у своїй поведінці й спонтанною у своїх діях. Усі її сумніви припинилися. Вона перетнула океан існування. Вона утвердилася в незрівнянному стані спокою.

Так за досить короткий час вона досягла усвідомлення, що цей видимий світ зникне точно таким самим чином, як і з’явився! Вона сяяла світлом самоусвідомлення.

Нерозуміння короля Сікідваї

Бачачи її сяйною й умиротвореною, Сікідвая запитав її:

«Ти знову здобула свою молодість і сяєш незвичайним чином, моя кохана. Ти взагалі нічим не відволікаєшся, і в тебе немає прагнень, проте ти сповнена блаженства. Скажи мені — ти напилася божественного нектару? Безсумнівно, ти досягла чогось, що дуже важко досягається?»

Чудала відповіла:

«Я залишила цю порожнечу, що набула якоїсь форми. Я залишаюся в істині, а не в обманах зовнішніх форм. Тому я сяю. Я залишила все це й звернулася до чогось іншого. Тому я сяю. Я насолоджуюся не-насолодою задоволеннями, ніби я насолоджувалася ними. Я не піддаюся ні радості, ні обуренню. Тому я сяю. Я відчуваю велике блаженство, залишаючись у реальності, що сяє в моєму серці. Я не відволікаюся на королівські задоволення. Тому я сяю. Навіть коли я в прекрасних садах, я залишаюся твердо у власному усвідомленні, а не в насолоді задоволеннями і не в скромності тощо. Тому я сяю.

Я володію всесвітом. Я не є обмеженою істотою. Я насолоджуюся свідомістю. Тому я сяю. Я є те. Мене немає. Воістину, ні я є, ні мене немає; я є все, я є ніщо. Тому я сяю. Я не шукаю задоволень, багатств, бідності чи будь-якого іншого способу існування. Я задоволена тим, що трапляється без зусиль. Тому я сяю. Усе, що я бачу цими очима, відчуваю цими чуттями і розумію своїм розумом, — я бачу тільки єдину істину в собі».

Не в змозі зрозуміти слова королеви, Сікідвая посміявся з них і сказав:

«Ти геть як дитина, люба, і белькочеш незрозуміло що. Залишивши щось заради нічого, залишивши реальні предмети й досягнувши стану порожнечі, хіба можна так сяяти? Залишаючи задоволення і вважаючи при цьому: «я насолоджуюся ненасолоджуваними задоволеннями», неможливо нічим насолодитися! Цілковито немає сенсу залишати все заради нічого і говорити при цьому, що насолоджуєшся нічим. І взагалі немає сенсу вважати себе щасливим, відмовившись від одягу, їжі, ліжка тощо. «Я не є тілом», «при цьому я не є чимось іншим», «ніщо є все» — усе це дитячий лепет. «Я не бачу того, що я бачу» і «я бачу щось інше» — та це ж маячня, люба!

Не бери в голову — продовжуй насолоджуватися тим, що тобі дано. Я й далі розважатимуся з тобою, іди розвійся».

Таким було сприйняття Сікідваї.

Часто буває, що ми не розуміємо духовного рівня того, з ким спілкуємося, оскільки розуміння духовного рівня і розпізнавання тонкої свідомості — це не проста річ. Нам доступне фізичне тіло, у крайньому разі — інтелект. Ми можемо судити іншого за інтелектом, за поведінкою: «Так, це висока людина! А це дурень, бездар».

І часто ми сильно потрапляємо під вплив власних оцінок, але іноді наші оцінки можуть зовсім не відображати реальність, оскільки істинна реальність може бути набагато тоншою. В образі «недалекого монаха» може ховатися Даттатрея. В образі мирянина може бути таємний сиддх або будда. Не все так просто. В образі нашого звичного друга може ховатися божество, яке просто може не захотіти проявляти себе з нами через якісь попередні зв’язки або відсутність вторинних причин. Це незбагненно, але саме так і існує світ.

Світ не відповідає нашим ярликам. І тому ми від самого початку говоримо: «Практикуйте чисте бачення, і ви не помилитеся».

У банальній ситуації, яка нас дратує, може проявитися даршан божества, що перевіряє нашу усвідомленість. В образі неприємності може проявитися істинний даршан відсікання надії та страху. Усе залежить від того, чи можемо ми це впізнати, чи ні. В образі затьмареної істоти, що перешкоджає нам, може проявитися божество (наприклад, Індра), яке випробовує нас і бажає чимось нас благословити. Те, як ми тлумачимо реальність, залежить від рівня усвідомленості й ні від чого більше.

Здобуття сиддх королевою Чудалою

Сказавши це, король пішов у своїх справах. Чудала подумала: «Шкода, що король не може зрозуміти», і продовжила жити, виконуючи свою роботу. Так вони жили досить довго. Хоча Чудала не мала бажань, якось у неї виникло бажання пересуватися в просторі. Щоб отримати цю здатність, вона усамітнилася й на самоті займалася практикою життєвих сил (повітрям), які мають здатність підніматися вгору.

Вона здобула цю здатність підніматися вгору (левітувати) завдяки оволодінню центром наді, який називається «антравестіка». Він є джерелом інших центрів у тілі й пов’язаний з усім від пояса до маківки голови. Вона пробудила енергію кундаліні й оволоділа силою вітру. Так само вона оволоділа іншими сиддхами, змогла робити своє тіло крихітним і, навпаки, величезним. Розкривши іскру, що існує прямо над лотосом серця (анахата-чакри), керуючи вогнем і вітром, вона могла маніпулювати своїм тілом.

Королева Чудала володіла всіма психічними силами, вона могла стати величезною або перетворитися на найдрібніший атом і увійти в будь-який предмет чи тіло. Вона подорожувала небом і найглибшими океанами, блукала Землею, водночас не залишаючи свого замку і свого чоловіка. Вона легко могла увійти в будь-який предмет — дерево, камінь, гору, траву, небо й воду. Вона відвідувала небесні створіння та просвітлених мудреців і вела з ними цікаві розмови.

Хоча вона зробила все, щоб і її чоловік досяг просвітлення, він не тільки не дослухався до її слів, а й сміявся з її дурості. Він і далі перебував в омані. Чудала вважала нерозумним показувати свої здібності перед ним.

Запитання: Якщо навіть така найвидатніша йогиня, як Чудала, не могла допомогти й пробудити свого чоловіка, короля Сікідваю, як же тоді взагалі можна досягти просвітлення й розуміння?

Але Васіштха сказав, що причиною просвітлення є чистота свідомості учня. Зовнішні дії, поверховий зв’язок із духовним учителем не приводять до пізнання себе.

Він сказав такі слова:

«Тільки сам знає себе, тільки змія знає свої ноги!»

Він мав на увазі, що навіть за наявності контакту з такою видатною йогинею у Сікідваї не було жодного духовного зв’язку. І навіть духовна сіддха-йогиня Чудала не могла передати йому своє просвітлення. Вона могла лише допомогти знайти шлях, щоб він відкрив свій потенціал. Але якщо його тонка свідомість була заблокована, не відкрита і не бажала цього, то це було неможливим.

Іншими словами, між ними була відсутня належна самайна связь.

Депресія короля Сікідваї та його рішення піти в ліс

Отже, Сікідвая був поглинутий ілюзіями. Він намагався практикувати, але, зрештою, прийшов у замішання, оскільки не міг зрозуміти багато речей. Він опинився в депресії. Ця депресія була дуже сильною, і ніщо не могло її усунути. Він почав шукати усамітнення і виконував свої необхідні обов’язки лише по мінімуму. Він також роздавав багато пожертв, займаючись благодійністю. Він намагався виконувати аскетичні практики, але від цього його замішання та ілюзії не минали, а він ще більше впадав у депресію.

Після довгих роздумів Сікідвая якось сказав Чудалі:

«Дорога, довгий час я насолоджувався своїм правлінням, усіма принадами та задоволеннями королівського життя. Ні задоволення, ні біль, ні багатство, ні бідність не можуть порушити спокою аскета. Тому я хочу піти в ліс і стати аскетом. Улюблений ліс, схожий на тебе в усіх відношеннях, тішитиме моє серце, як і ти зараз. Дай свою згоду на мій відхід, адже хороша дружина ніколи не перечитиме бажанням свого чоловіка».

Чудала спробувала відмовити його, думаючи, що йому немає сенсу йти в аскети, бо він міг би отримати її наставлення і досягти пробудження. Але Сікідвая не бажав сприймати її як духовного наставника і не слухав її. Він сказав:

«Дорога, не вставляй мені палиці в колеса. Розумієш, я вже пішов! Ти ж усе ще дитина і не повинна йти зі мною в ліс, адже аскетичне життя дуже тяжке. Залишайся тут і бери кермо правління у свої руки».

Васіштха продовжив:

Відхід короля в ліс

Тієї ночі, коли королева міцно спала, король покинув свій замок під приводом огляду міста. Він їхав цілу добу і досяг густого лісу на горі Мандара. Це було дуже далеко від людей, і були ознаки того, що раніше тут жили святі мудреці.

Тут він спорудив собі хатинку і зібрав усе те, що вважав необхідним для аскетичного життя: бамбукову палицю, тарілку для їжі, посудину для води, піднос для квітів, чотки, одяг для захисту від холодної погоди, тигрову шкуру для медитацій. І він зажив життям аскета.

Час до полудня він проводив у медитації та повторенні мантр. Час після полудня був для збирання квітів для молитов, потім слідували обмивання і молитви. Потім він скупо вечеряв плодами і корінням. Решту часу він знову проводив у повторенні мантр. Він прожив у своїй хатинці довго, навіть не згадуючи про своє королівство.

Васіштха продовжив:

Чудала прокинулася і виявила, що її чоловік покинув палац. Вона почувалася нещасною і вирішила, що її місце — поруч із чоловіком. Вона теж покинула палац через маленьке віконце і злетіла в небо в пошуках чоловіка. Незабаром вона побачила його в лісі. Але перед тим як спуститися з небес до нього на землю, вона замислилася про майбутні події і побачила їх за допомогою своїх психічних сил. Вона побачила все, що має статися, у найдрібніших деталях. Вклонившись неминучому, вона повернулася у свій замок тим самим шляхом, яким і прилетіла.

Чудала оголосила, що король покинув палац у важливих справах. Відтоді вона правила всім королівством. Вісімнадцять років вона жила в палаці, а він у лісі, не бачачи одне одного. Король почав старіти.

Рішення Чудали допомогти чоловікові

У цей час Чудала побачила, що свідомість її чоловіка достатньо дозріла, і що тепер настав час допомогти йому досягти просвітлення. Вирішивши це, вона вночі покинула палац і полетіла туди, де жив її чоловік. Дорогою вона зустрічалася з небесними створіннями та просвітленими мудрецями в раю. Вона летіла крізь хмари, вдихаючи райські аромати, і очікувала зустрічі зі своїм чоловіком. Вона вся палала нетерпінням, її розум був у хвилюванні.

Відзначивши свій стан, вона сказала собі:

«О, безсумнівно, поки в тілі є життя, людська природа не перестає діяти. Навіть мій розум так схвильований! Або, можливо, о мій розуме, ти шукаєш свого заспокоєння. З іншого боку, мій чоловік, найімовірніше, забув про своє королівство і про мене після всіх цих років аскетизму. У такому разі, о розуме, ти даремно хвилюєшся від перспективи побачити його знову... Я відновлю рівновагу в серці мого чоловіка так, щоб він повернувся до свого замку, щоб ми жили там довго і щасливо. Насолода від стану повної рівноваги перевищує будь-яке інше щастя».

У таких думках Чудала долетіла до гори Мандара. Все ще залишаючись у небесах, вона побачила свого чоловіка сильно зміненим, адже король завжди раніше був одягнений у королівські шати, а зараз він виглядав худим виснаженим аскетом. Чудала засмутилася від такого стану свого чоловіка, одягненого в грубий одяг, із ковтунами у волоссі, тихого й самотнього, зі шкірою, що потемніла так, ніби він купався в річці чорнила. На секунду вона подумала: «На жаль, такі плоди глупоти! Бо лише дурні доходять до такого стану, в якому зараз король».

Чудала розчарувалася не тому, що Сікідвая так виглядав, а тому, що його розум був у тупому, інертному стані. Вона сказала собі:

«Лише своїми власними омана́ми він замкнув себе в цьому самотньому місці. Тут і зараз я дам йому можливість досягти просвітлення. Я підійду до нього інкогніто».

Сам же Сікідвая вже втомився від своєї практики, нічого не отримавши в результаті. Як би він не намагався катувати своє тіло, виконувати ритуали, працювати з мантрами, виконувати інші техніки тощо, його его було разом із ним, і його розум теж був разом із ним. Він отримав лише самі розчарування. Чим сильніше він прагнув, тим у більшу ілюзію впадав. Зрештою йому це дуже сильно набридло. Але він не знав виходу.