Коментар до тексту «Йога-васіштіха»
«На світанку нового циклу творення вони продовжували стояти на тому самому місці все так само з тими самими намірами. Вони стали творцями – це були ті десять творців, яких ти бачив, ти також бачив їхній всесвіт».
Переосмислення картини світу і місце в божественній ієрархії
Шлях звільнення, духовна практика передбачає нове усвідомлення себе у вселенському дереві Прихистку, у божественній ієрархії божественних істот. Це не лише концентрація, йога, виховання розуму, очищення розуму, тобто заняття своїми внутрішніми справами й проблемами. Це, звісно, важливо – це наша садхана, але шлях звільнення також передбачає переосмислення звичної картини світу, розширення звичної картини світу, включення до неї багато чого, чого раніше в нас не було. Наприклад, боги, святі, ієрархія божественних істот і розуміння свого місця в цій новій картині світу.
Ми не одні у всесвіті, і ми не є окремими у всесвіті, через наші тонкі тіла постійно проходять божественні енергії, і ми залежимо від божественних енергій, і ми не можемо бути самі по собі. Водночас усередині нас є Атман, який поєднує нас із суттю всього світобудови, з Абсолютом. Ми повинні трохи з усім цим розібратися і знайти своє місце у всесвіті через розуміння Атмана, через пробудження.
Божественні істоти не видимі лише тому, що наше кармічне бачення не дозволяє їх бачити, наші індрії недостатньо очищені. Коли індрії будуть очищені, божественні істоти також стануть видимими, і божественні енергії стануть зрозумілими. Наша людська картина світу, наше его, наше сприйняття світу – це лише окремий випадок життя в матеріальному світі людей. У міру того, як ми стаємо садху, усе це починає розширюватися, і ми розширюємо свою картину світу.
Встановлення зв’язку з Прихистком
Ми встановлюємо зв’язок із великим вселенським деревом Прихистку через дерево Прихистку, яке ми вшановуємо в сангсі, тому дуже важливо вшановувати Прихисток, встановлювати зв’язок із Прихистком, дотримуватися духу самаї, бути в правильних стосунках зі своїм Прихистком. Прихисток – це уявлення про картину світу, про вселенську картину світу, з якою ми встановлюємо зв’язок. Є дерево Прихистку, є намальовані сяйні фігури, що сидять на лотосах, але це лише малюнок, ми повинні проникнути в таємницю цього малюнка, ми повинні зрозуміти, що є дерево Прихистку для мене, що є воно у всесвіті. Недостатньо вивчити історію цих істот, міфологію.
Треба зрозуміти цю енергію, силу благословень, яка стоїть за ними, і як її зрозуміти, просто читаючи пурани – це не просто. Її можна зрозуміти лише тоді, коли ти очистиш свій розум, щоб піднятися до істот Прихистку. Прихисток – це те, що вимагає постійної співналаштованості, постійної медитації. Істинний садху живе в дусі Прихистку, постійно. У нас є лока-дрішті, своє кармічне бачення, те, як ми оцінюємо світ, те, як ми бачимо світ, але чи думаємо ми так, як святі Прихистку думають, як вони оцінюють світ, якими очима. Лише тоді, коли ми зрозуміємо, як вони бачать світ, як вони оцінюють світ, ми зможемо зрозуміти, що таке Прихисток.
Сім доречних стосунків із Прихистком
Стосунки з Прихистком починаються зі стосунків із Гуру, зі старшими братами й сестрами – це і є принцип Гуру-йоги, самаї. Які стосунки з Прихистком доречні:
- вшанування
- підношення
- вихваляння
- прославлення
- служіння
- поклоніння
- пам’ятання (смарана)
Це сім доречних стосунків із Прихистком. Жодні інші стосунки з Прихистком не передбачаються, якщо ви дотримуєтеся цього ставлення до Прихистку, поступово розум починає очищатися, чисте бачення починає пробуджуватися, кріпа (благословення) починають сходити, наші духовні очі поступово відкриваються, ми починаємо розуміти, що є суттю Прихистку, що є духом Прихистку, що таке божественні істоти в їхньому прояві.
Те саме відбувається через Гуру-йогу, і чисте бачення пробуджується внаслідок такого поклоніння, вихваляння, служіння, підношення, шанування, прославлення. Наприклад, маханти, ті, хто керує ашрамами, вони за правилом роблять підношення тридцять відсотків від отримуваних пожертв на центральний ашрам. Річ не в грошах, річ у підношенні, або той, хто проповідує. Ми завжди робимо підношення – це наша місія в цьому світі, постійно робити підношення, для чого? Це не товарно-грошові відносини – це відносини шанування, поклоніння, прославлення, або ми постійно робимо підношення квітів, підношення п’яти елементів, щоб завжди бути на зв’язку з древом Прибіжища.
Це як якщо у вас є інтернет, ви постійно раз на місяць маєте поповнювати, або якщо мобільний телефон, ви раз на місяць маєте поповнювати рахунок, якщо ви його не поповнюєте, вам відключать інтернет, відключать мобільний телефон, зв’язок буде ускладнений. Таким самим чином зв’язок із божествами дуже дорогий, щодня треба поповнювати, робити підношення. Щодня треба поповнювати заслуги, щодня ми виконуємо призивання, виконуємо араті. Не провели один раз, на другий день уже відключається. Принцип поклоніння означає, що ми постійно перебуваємо у зв’язку.
Коли наше споглядання, наше самадхі досить глибоке, і ми сприймаємо завжди й усюди внутрішнє світло, то ми можемо задовольнитися внутрішнім поклонінням, ми вже не потребуємо зовнішнього поклоніння, ритуалів, і ми можемо живитися внутрішнім світлом, виконуючи самопоклоніння. Але це після духовної реалізації, після здобуття самадхі.
Мотивація садхани через розуміння божественної ієрархії
Отже, істинний садху він завжди розмірковує над такими речами: що є святі, що є моє вище «Я», яке моє місце в божественній ієрархії всесвіту, що я маю робити, щоб це місце було гідним, наскільки я гідний бути провідником святих енергій, наближатися до них, що мені треба зробити, щоб бути гідним провідником, як мені треба очищати свій ум. Ось звідси народжується мотивація садхани, мотивація відкидання его, очищення ума, смирення, тому що дуже складно зародити мотивацію, засновану на чомусь іншому, на особистих зусиллях, навіть шлях звільнення – це не для кожного мотивація, щоб його его було приборкане.
Ум, его – це така річ, яка потребує дуже різкої мотивації для приборкання, не так-то просто приборкати ум, який набрав силу за тисячі життів. Він набрав велику інерцію, ум хоче діяти по-своєму, тіло хоче відчувати бажання, ум хоче розважатися, кожна наша частина хоче діяти відповідно до своєї природи. Наша муладхара вона хоче гніватися, або хоче чогось такого раджасичного, свадхістана хоче сексу, або просто таких задоволень, маніпура хоче їсти, анахата хоче просто чуттєвої прив’язаності, вішуддха хоче говорити, заздрити, ревнувати, пишатися, аджна любить крутити думки або пригнічувати інших, або виставляти своє его. Наші енергії з Пракріті вони мають свої приховані мотиви, свою логіку. Я вже не кажу, чого хочуть чакри нижче муладхари від стегон до стоп, почитайте патала, расатала, махатала, робота свідомості живих істот, тобто ці живі істоти у нас теж є в каналах, але вони сильно пригнічені. Ми як люди не заохочуємо цих живих істот, а в тілах садху вони тим більше сильно пригнічені, тому що, якщо їм дати свободу, вони проявляться як маха-кродха-бхайрава в абсолютно невідповідних енергіях, вони можуть знищити життя садху.
Розрив кармічного ланцюжка через чисте бачення
Ми маємо приборкати ум розумінням сили Прибіжища. Прибіжище – це дуже вагомий мотив, щоб приборкати ум, щоб зробити його смиренним, щоб відкинути його прив’язаність до карми. У кожного є лока-дрішті, лока-дрішті, кажучи російською мовою, – це ПКМ (звична картина світу), кожен дивиться на світ крізь цю призму картини світу. Звична картина світу вона постійно відтворює навіть на неусвідомленому рівні бажаний образ майбутнього. Якщо цей бажаний образ майбутнього не усвідомлений – це вікальпа, якщо це усвідомлений – це санкальпа, сат-санкальпа. Звична картина світу (лока-дрішті) залежить від накопичених раніше вражень, від пам’яті, тобто від карми, і треба зрозуміти, як працює ця зв’язка. Накопичені враження створюють звичну картину світу, звична картина світу продовжує себе, створюючи бажаний образ майбутнього, і перетягування енергії майбутнього – ось ланцюжок, за яким розвивається карма.
Усмирити ум означає розірвати цей ланцюг, означає від’єднати свій дух від карми, змінити звичну картину світу на чисте бачення, і бажаний образ майбутнього перемістити в бік божественних істот, у бік реалізації божественного тіла, трьох божественних тіл у бік дхарми, вчення святих. Щоб це зробити, потрібна неймовірна, тонка, божественна сила, наших зусиль тут недостатньо, і в цьому сенс Прихистку. Тому дуже важливо постійно закликати Прихисток, щоб важелі долі ми за допомогою крипи (благословення Прихистку) могли пересунути, тоді й наші зусилля дають плоди, наша практика споглядання, навчання, тапасья, сева, поєднуючись із крипою, пересувають важелі нашої долі, і шлях звільнення йде легко, усе йде граючись, радісно через ананду. Не через сльози, не через піт, не через каяття, страждання, очищення, а через гру, любов, відданість, самозвільнення, радість, сміх і поглиненість божественними дхьянами.
Створення без наміру
«Я – сонце, яке світить в одному із всесвітів, ними створеному ними. Ще один Творець запитав Сонце: «О Сонце, отже, всесвіти вже були створені цими десятьма творцями, що ж тепер робити мені? Що я повинен робити?».
Сонце відповіло:
– Бажань у тебе немає, власних мотивів також. Немає жодної потреби тобі робити щось. Яка тобі радість від створення всесвіту? Звичайно, створення всесвіту для тебе – розвага без мотивів. Створення походить із тебе, вільного від найменшого бажання чи мотиву, так само, як сонце без наміру світити відбивається в калюжі води, яка також не має наміру його відбивати. Без наміру сонце змушує день слідувати за ніччю, ти дій так само – створюй створіння без наміру. Яка тобі радість, якщо ти відмовишся від своїх природних функцій творця? Мудреці не мають бажання робити що-небудь, однак бажання не робити вони також не мають. Ти бачиш внутрішнім зором цей всесвіт, створений цими святими. Фізичними очима людина може бачити лише ті об’єкти, які були створені нею самою в її власному розумі, і нічого іншого. Ці об’єкти, створені розумом, незруйновані – руйнуються лише об’єкти, створені з матеріальних частин. Людина зроблена з того, що твердо встановилося як істина про неї саму в її власному розумі – тільки це вона і є».
Сила віри та формування реальності
У нашому власному розумі твердо встановилася істина, наприклад у тому, що нам треба жити в сансарі, у тому, що ми люди, у тому, що ми народилися, у тому, що маємо тіла – це дуже твердо встановлена істина, у яку ми сильно віримо. Навіть коли ми говоримо: «Я віруючий, я вірю в Бога, вірю в Санатана дхарму, у Прихисток», - або християни говорять: «я віруючий у Христа», - буддисти: «я вірю в Будду», - це вони, звичайно, говорять, але на набагато тоншому рівні вони набагато сильніше вірять у те, що вони людина, у те, що вони тіло. Тут питання – яка віра сильніша, яка віра витіснить попередню, та й утілиться.
Наприклад, коли людина має карму голодного духа, вона вірить у свою жадібність, вона вірить у картину світу голодного духа, і її тонке тіло випромінює бачення голодного духа. З часом ця випромінювана картина світу зміцнює її віру, що вона голодний дух. Тоді на рівні людини вона має тіло людини, на рівні тонкого тіла вона має віру, що вона голодний дух, тоді вона перероджується голодним духом.
Навпаки, коли людина накопичує заслуги, очищає свідомість, практикує чотири безмежні, поклоніння, практику Прихистку, ішта-девата-йогу, садхану, вона починає вірити в ішта-девату, вірити у святих Прихистку. Вона починає вірити, що вона сама ішта-девата всередині, у бхаву ішта-девату, і за життя в неї тіло людини, а її тонке тіло набуває форми ішта-девати. Тоді вона перероджується, здобуваючи рупа-сіддхі, форма ішта-девати здобуває сварупа-мукті (звільнення у формі ішта-девати).
Інша людина вірить, що безкінечна свідомість, безкінечне тіло мудрості, джняна-деха, практикує споглядання, шамбхаві-мудру, маха-шанті, медитацію, споглядальну санкальпу, утверджується в безкінечному усвідомленні. Якщо її віра сильна і поглиненість у нідідх’ясані, то з часом її свідомість набуває такої форми, навіть за життя вона стає дживанмукті. Вона має тіло людини, але в неї реалізоване безкінечне тіло мудрості, тобто наша віра створює наше реалізоване, пробуджене тіло, і, коли вага нашої енергії та свідомість переміщується, відбувається звільнення. Просвітлення – це коли вага нашої свідомості переміщується, а звільнення – це коли наші енергії від’єднуються від старого кармічного бачення, звільняються, і також переміщуються в це нове тіло, у цей новий об’єкт віри.
Розум як єдиний творець світу
«Сонце продовжило:
– Творцю, розум – єдиний творець світу, тільки розум є найвищою істотою. Те, що зроблено розумом, – дія, те, що зроблено тілом, – не дія. О, сили розуму – спрямовані думкою, сини святого стали творцями всесвіту. Навпаки, якщо думати: «Я є маленьке тіло», – розум стає смертною істотою. Чия свідомість спрямована назовні, той відчуває біль і задоволення; йог же, чия свідомість спрямована всередину, не захоплюється ідеями болю і задоволення».
Три етапи очищення йогіна
У процесі садхани йогін повинен очистити себе від трьох речей – від егоїзму, від клеш і від бажань. Спочатку відбувається очищення від клеш, клеша – це найгрубіше, найщільніше бажання, як згустки, що перебувають в астральному тілі. Це як якщо є великий красивий дім – це наше тонке тіло, наша особистість у нашому тонкому тілі, але в цьому домі є цокольний поверх, і там якісь підвали. У цих підвалах якісь скелети в шафі або монстри, і всюди чисто, красиво, але в цьому підвалі якийсь монстр. Іноді цей монстр, користуючись відсутністю господаря, виходить і починає нишпорити по всьому дому, доки його назад не запхають – ось це клеша.
Клеша – це неусвідомлена темна сила, яка може перебувати в тонкому тілі. У тамасичних істот дуже багато клеш, вони складаються з таких клеш – монстрів тонкого тіла. У раджасичних їх трохи є, достатньо є, щоб бути раджасичними. У садху їх мало, тобто їх або майже немає, або їх дуже мало, і садху очищає їх у перші роки або десятиліття практики. Коли грубі клеші переможені – це означає, що в ньому не залишилося чогось дуже грубого, дуже похмурого, і загалом він доволі світла особистість.
Але в нього ще є бажання, бажання – це енергії, які контрольовані, але все-таки погано контрольовані. Це не темні монстри в підвалах, які є у сильно затьмарених людей, такого немає. Але є бажання, і все залежить від садху, чи зуміє він так контролювати бажання, щоб бажання повністю очистилися, щоб вони були повністю під контролем, щоб вони ніколи не мали шансу стати клешами, щоб вони потім з’єдналися з порожнинним недвоїстим спогляданням і перетворилися на деват (божеств) і на п’ять просторів мудростей. Еволюція бажань така, що, споглядаючи бажання, працюючи з ними методами кундаліні-йоги, садху вчиться втягувати енергію бажань у сушумну так, щоб вони розчинялися і перетворювалися просто на блаженство на енергетичному рівні і на мудрості на рівні тонкого тіла.
Нарешті, коли бажання переможені, залишається его, індивідуалізована свідомість, до якої є чіпляння, прив’язаність. Его вимагає шанування Бога, поклоніння, самовіддачі, Гуру-йоги, відданості. Без Гуру-йоги, без Прибіжища, без самовіддачі з его дуже складно розлучитися. Або потрібна місія служіння всім живим істотам, проведення божественної волі. Так чи інакше немає інших шляхів перевершення его, окрім як служити тому, що вас перевершує, шанувати те, що вас перевершує. Коли ви можете це робити, ви розлучаєтеся з останнім оплотом невідання, зі своїм его. Перше – це клеші, друге – це просто бажання, третє – его. Его включає в себе багато різних аспектів: ум, концептуальне мислення, пам’ять, егоїстично використовувану волю. Але для нього завжди є одні ліки – це віра, відданість, самовіддача.
Отже, коли йогін, садху подолав ці три свої проблеми, він дуже близький до просвітлення. Фактично ніщо не заважає йому бути пробудженим, тут йому лише потрібні терпіння, старанність у садхані та в спогляданні, і він уже перебуває в пробудженому стані. Йому треба опановувати мистецтво нідідхьясани, щоб нідідхьясана по-справжньому набрала сили.
