Розчарування в сансарі та початок духовного шляху
Спочатку ми розчаровуємося в сансарі, і це розчарування приходить не одразу, поступово, тому що в нас сильна віра в сансару, навіть попри те, що ми щось підозрюємо, що з нею щось не так. Але ми в неї віримо ґрунтовно — навчили вірити навколишній світ, суспільство, та й наша карма не проти насолоджуватися сансарою. Але поступово ми розчаровуємося в сансарі.
Розчарування в сансарі — це умова того, що ми можемо зробити наступний крок на шляху до звільнення, тому що поєднувати сансарне бачення і просвітлене бачення неможливо, але багато хто намагається — це як темрява і світло. Сансарне бачення — це непробуджене бачення, засноване на его, на мирських бажаннях і на цілях поза божественною реальністю, поза просвітленням.
Оскільки сансарне бачення притаманне спільному тунелю реальності людей, ми теж забуваємо, для чого ми народилися в цьому світі, яка мета нашого втілення, чого ми хотіли й очікували від нашого втілення на землі — усе це забувається.
Втілення душі та кармічне бачення
Багато душ народилися в цьому світі, втілилися на землі, отримали дорогоцінне тіло людини, щоб використати його заради звільнення. Але потім пологовий будинок, мама, виживання у фізичному тілі — усе це великий шок для душі під час втілення в матеріальну реальність, і тонкі рівні свідомості, які містять усі її внутрішні клятви, обіцянки, внутрішнє прагнення, вони виявляються ніби заблокованими.
Важко керувати тілом, у тіла потужна енергія, потужні імпульси. В упанішадах описано процес, як зародок з’являється в утробі, і потім усе, що залишається доступним, — це понятійний розум, певна пам’ять минулих втілень. Душа, якщо не має сильного зв’язку з внутрішнім Атманом, підпадає під кармічне бачення — це називається лока-дрішті.
Лока-дрішті означає спільне бачення, спільний тунель реальності, як його бачать живі істоти, що населяють цей тунель реальності, цей план буття. Наприклад, Бхувар-лока (світ людей) — це план буття, у якому є спільне бачення людей, і виникає прив’язаність до такого бачення — це називається лока-васана. Виникає прив’язаність до тілесності — називається деха-васана, і безліч інших васан виникає, і важко після цього згадати, для чого ми народилися, яке наше призначення.
Розпізнавання вад сансари
Але коли ми починаємо розмірковувати про дорогоцінність людського народження, непостійність, закон карми, ми починаємо бачити вади сансари. Наприклад, існують старість, страждання, хвороби, смерть. Сансарі притаманні страждання — тобто здається, що їй притаманні щастя та інші речі, але щастя та інші речі — це не атрибут сансари, це атрибут вищих світів. Атрибути сансари — це саме невідання і страждання, що з нього випливають. Тоді ми починаємо розчаровуватися в сансарному баченні світу.
Ми починаємо спрямовуватися шляхом — як стати вільним, як звільнитися від сансари. Ми ставимо собі за мету пізнати Бога, здобути просвітлення, досягти звільнення, досягти самадхі, і нехай не зовсім ясно як, але ми почули про ці цілі. Сам факт, що ми почули про ці цілі, вказує на те, що в нас є доля зв’язку з цими вченнями.
Прийняття Прихистку
Коли ми поставили такі цілі, переглянули цінності, здобули інший сенс життя, з цього моменту починається шлях, тоді ми приймаємо Прихисток. Прихисток стає опорою і захистом на духовному шляху, доки ми самі в собі не пробудили Садгуру (внутрішнє усвідомлення) і самі собі як Атман не стали Прихистком, опорою і захистом.
Самі собі означає — Бог у нас пробудився, Абсолют. Сам собі людина не може бути ні опорою, ні захистом як его, як ахамкара, як розум, але її внутрішній Атман, її істинна сутність може бути Прихистком, опорою і захистом.
Але поки внутрішній Атман не пробуджений, ми знаходимо Прихисток в ішта-деваті, у Гуру-шиш’я-парампарі, у Гуру, у сангсі, у Дхармі, у лінії святих, у вченні. Завдяки цьому з’являється можливість отримувати благословення, отримувати вчення, накопичувати заслуги, виконувати садхани, отримувати медитативні досвіди — усе це Прихисток (шаранам).
Три рівні Прихистку
Прийнявши одного разу Прихисток, ми все життя потім його прояснюємо. Прихисток — це і прийняття символу віри, Прихисток — це і прийняття духовного Вчителя, встановлення з ним правильного зв’язку, це встановлення контакту з ішта-деватою (обраним божеством), і встановлення зв’язку з ученнями та священними текстами, вивчення священних текстів, вбирання методів учення.
Прихисток також — встановлення зв’язку із сангхою, з Гуру-шиш’я-парампарою, зібранням святих. Тобто сангха буває земна і небесна. Небесна — на вівтарі, крім мого зображення, я тут, тобто за традицією вважається, портрет духовного Вчителя також ставиться. Сангха земна — вона тут, це ми самі, самайні брати й сестри, які встановлюють самайні стосунки одне з одним — усе це Прихисток.
Зовнішній рівень Прихистку
Спочатку здається, що це щось зовнішнє: Гуру здається зовнішньою окремою людиною, у якої ти навчаєшся; божество здається скульптурою на вівтарі; учення здається надрукованим текстом — це все зовнішній рівень Прихистку. Сангха здається друзями, що сидять поруч із тобою, братами й сестрами по практиці, які під час ретриту сидять поруч.
Внутрішній рівень Прихистку
Потім ми відкриваємо тонший, внутрішній рівень Прихистку, і ми відкриваємо новий вимір Прихистку — що божество може бути всередині нас, воно може являтися нам. Це наш чистий ум у нашому чистому баченні, наш просвітлений ум — це і є Даттатрея, і він може набувати такої форми.
Наш внутрішній Садгуру може проявлятися всередині нас як природна усвідомленість природи Ума, як інтуїтивна ясність, як брахма-ахам-бхава. Учення може проявлятися всередині нас як вівека, вічара, як вайраг’я, як здатність відрізняти істину від неістини. Сангха (зібрання святих) може проявлятися як божества в каналах.
Тоді ми відкриваємо внутрішній чистий рівень Прихистку і чисто починаємо дивитися на зовнішні об’єкти Прихистку. Ми починаємо розуміти тонкий взаємозв’язок між зовнішнім і внутрішнім Прихистком — що, виявляється, зовнішній Прихисток — це лише видима частина айсберга. Є ще тонкий рівень Прихистку, і він пов’язаний саме зі мною, він не десь далеко від мене.
Він не зовнішній, і це мої тонкі, чисті елементи: що Гуру зовні — це вираження мого Атмана Гуру всередині; обране божество — це вираження мого чистого ума всередині; навколишні брати й сестри, святі лінії передачі — це вираження моїх чистих, просвітлених, внутрішніх енергій. Тоді ми можемо бути здатні дивитися на зовнішній Прихисток також чисто і встановлювати такі тонкі, чисті, довірливі стосунки.
Таємний рівень Прихистку
Коли ми розкрили два рівні Прихистку — зовнішній і внутрішній — ми стаємо готовими, здатними розкрити таємний рівень Прихистку. Що ж таке таємний рівень Прихистку? Таємний рівень Прихистку пов’язаний із переживанням досвіду недвоїстості, коли ми внутрішнє і зовнішнє розпізнаємо як єдину свідомість.
Коли ми розпізнаємо самого себе як світло, принцип Гуру як світло, принцип ішта-девати як світло, принцип святих лінії передачі як недвоїсте світло. Коли за всіма зовнішніми різноманітними явищами ми розпізнаємо Дхарму як гру сяйва цього світла, що викликає в нас тонку ясність, розуміння і вівеку.
Коли все це зливається і стає одним, де немає поділу на суб’єкт і об’єкт, коли всі форми грайливо самозвільняються в порожнечі недвоїстості, а потім із порожнечі недвоїстості знову проявляються, але більше вони нас не вводять в оману.
Насправді всі форми й імена вони просто зараз проявляються з порожнечі недвоїстості, але з нашим сприйняттям ще не все так добре, тому вони нас постійно вводять в оману. Але коли ми пізнаємо таємний рівень Прихистку, розпізнаємо недвоїсте світло як сутність усього Прихистку, ми нарешті прямо бачимо Бога, ми прямо бачимо те, у що ми віримо, оскільки ми починаємо з того, що віримо в те, чого прямо не бачимо.
Ми бачимо опосередковано — ми бачимо через священні тексти, через ум, ми бачимо через очі Гуру, божеств, учення, братів по Дхармі, осмислюємо умом власний шлях, і наше прийняття символу віри воно спочатку ось таке зовнішнє. Але на стадії виявлення таємного рівня Прихистку ми прямо сприймаємо те, у що ми віримо, і ми віримо в те, що ми сприймаємо — це стає одним, єдиним, недвоїстим, абсолютною свідомістю.
Принцип тантричної упасани
Усе наше вираження поваги, закликання, шанування, пуджа, арати, пада-намаскар, бхаджан-мандала, теургічні практики — це закликання цього внутрішнього й таємного рівня Прихистку. Коли ми висловлюємо повагу чомусь, якимось енергіям, ці енергії проявляються в нашому житті, наростають у нашому житті — на цьому побудований принцип тантричної упасани, тантричного поклоніння.
Яку б енергію не взяли, якщо ви почнете висловлювати їй повагу, виявляти їй велику пошану, вона почне зростати у вас. Тому за традицією прийнято, що ми висловлюємо повагу всьому тому, що пов’язане з Дхармою:
- Священні тексти не кладемо на підлогу, не переступаємо через них, не наступаємо, тобто бережемо їх — завдяки цьому священні тексти мають магічну силу благословляти
- Ми висловлюємо повагу до методів, до мантр, до передач, зберігаємо їх належним чином, не розкриваємо їх усім підряд, поважаємо їх у душі — завдяки цьому мантри, методи, що зберігаються належним чином, несуть велику духовну силу, вони дають переживання
- Ми виражаємо повагу божественним істотам на вівтарі, робимо підношення — завдяки цьому вступаємо в контакт з їхньою сутністю свідомості, вступаємо в контакт з їхнім просвітленим виміром
Оскільки всі божественні істоти — це просвітлені виміри, це мета-розуми, що перебувають у самадхі чистого світла.
Природа божественних істот
Нам дуже складно зрозуміти, як можуть бути цілі сонми істот, що перебувають у самадхі чистого світла, у безмежному блаженстві, щасті, звільненні. Для нас це щось недосяжне, уявлення про божеств ми черпаємо звідки — з книжок, із зовнішніх малюнків, з ікон, з іконописних зображень, із фільмів.
Але тантрична упасана дозволяє встановити зв’язок із божествами й по-справжньому зрозуміти, що є божественні істоти. Це божественні мета-розуми, всюдисущі, вічні, безсмертні, які володіють чистою світлоносністю, перебувають у самадхі. Гуру Брахмананда, Даттатрея, ріші Васіштха, великі боги — усі вони перебувають як всеосяжні свідомості у вимірі чистого світла.
Висловлюючи їм повагу, закликаючи їх гімнами, стотрами, молитвами, мантрами, роблячи підношення, ми вступаємо в контакт з їхніми просвітленими тілами мудрості, які мешкають у вимірах чистого світла. Коли цей контакт сприятливий, наче певні промені падають на нас від їхньої божественної мудрості й просвітлюють наші уми та карми.
Необов’язково буде так, що особисто сам Даттатрея персонально для вас з’явиться і щось почне вас благословляти. Таке теж буває можливим, але, боюся, потрібна тапасья іншого рівня. Якщо ви дивилися фільм ведичної традиції, ви бачили, як людина віддаляється в Гімалаї, стає на одну ногу у врікасану або піднімає одну руку, другою читає на чотках мантру, або дві руки в намасте: «Рудрая Намаха». Дмуть вітри, сходять дощі, минають місяці, роки, він харчується листям, водою й повітрям, уже наче такий висохлий скелет, і одного разу божество йому в сяйві слави, у величі серед небес являється. Усміхаючись сприятливою усмішкою, виблискуючи атрибутами, вбранням, говорить приблизно: «Молодець, ти добре виконуєш аскезу, чого ти хочеш?» — приблизно так показують.
Щоб божество проявило себе як аватар, явило себе — гуна-аватар, ліла-аватар, пурна-аватар, шакті-авеша-аватар — нам як амша-аватару... Ми теж аватари божеств, тільки такі дуже маленькі. Кожна жива істота, кожна людина містить частинку божества, тому ми маємо право називати себе амша-аватар. Але амша-аватар від пурна-аватара відрізняється так само, як порошинка від місяця — у принципі, на місяці є пил, і порошинка теж є пилом, але різниця величезна.
Щоб божество явилося як якась його частинка, ми самі повинні проявити велику повагу й велику силу в тапасьї. Але так теж буває, та благословення за таких практик відбувається інакше. Ми з’єднуємося з виміром божества, і цей вимір божества має природну світлоносність, природне блаженство (ананду), природне усвідомлення (чит), природну глибину буття (сат), він має природну грайливість форм.
Коли ми завдяки мантрі, візуалізації, поклонінню з’єднуємося з цим виміром буття, то його промені природно посилають нам каналом зв’язку якісь переживання, і наші уми просвітлюються, і це ми називаємо — імпульс Ануграха-шакті. Це подібно до отримання радіосигналу або зображення від далекої зірки. Зірка світить на всіх, але щоб отримати її зображення, її світло, наприклад, зірка за дві тисячі світлових років, ми повинні налаштувати, спрямувати свій телескоп у бік зірки, тоді ми отримаємо від неї радіосигнал. Усе це є упасана — принцип поклоніння й поваги.
Сім ачар — стадій поклоніння
У тантризмі шайва-сіддханти, в адвайта-веданті, в ануттара-тантрі упасана завжди практикується недвоїстим чином. Існує сім стадій або сім ачар, описаних у «Маха-нірвана-тантрі» та в інших тантрах.
Ведачара
Перша називається ведачара. Ведачара — це слідування ритуальній ведичній традиції, смартизм брахманічного типу поклоніння. Ведачара — це коли Бог далеко, і є приписи, правила поведінки, є ритуали — ось це ведачара. Ведачара — це такий дитячий, початковий рівень сприйняття Бога через дисципліну, через ритуали, через розумову філософію.
Вайшнавачара
Інший рівень сприйняття Бога — вайшнавачара. Вайшнавачара — це поклоніння Богу Вішну, саттвічному прояву божественного. Той, хто поклоняється, і поклоніння завжди розділені, бхакта і той, кому він поклоняється — Бог — вони перебувають у позиціях слуги й господаря або в інших позиціях: у позиціях коханого, дитини й батька, але між ними завжди є двоїстість — це вайшнавачара. Вайшнавачара — це поклоніння саттвічним аспектам буття, щоб отримати благословення.
Для вайшнавачари важлива бхакті (відданість). Коли ви бачите людей, які практикують поклоніння Крішні — це вайшнавачара. У вайшнавачарі дуже важлива форма божества, поклоніння в саттвічному аспекті передбачає ритуальне поклоніння саттвічним формам, акцент на відданість, а не на джняну і не на йогу.
Коли ви з вайшнавом поговорите про йогу, він скаже: «Ні-ні, це містична йога, нас цікавить тільки бхакті, чиста відданість. Ми не займаємося містичною йогою — це розвиває его», — як вони кажуть, це особливість шляху вайшнавачари.
Шайвачара
Наступна — це шайвачара. Шайвачара — це поклоніння Шиві. Шива уособлює принцип Абсолюту, принцип недвоїстості, безформного Абсолюту. Якщо Вішну уособлює принцип форми, проявленого, саттвічного Бога, що має атрибути, особистісний аспект (це аспект Ішвари), то Шива уособлює порожнечу, Абсолют, нірвану, Брахман веданти, недвоїстість.
Тут поклоніння здійснюється не лише в дусі бхакті-йоги, а й у дусі джняна-йоги. Тут важливі джняна, спостереження, усвідомлення, аналіз, йога, медитація, самадхі. Тому шайвачара — це такий чоловічий шлях, шлях аскетизму, медитації, концентрації, йоги, тапасьї, джняна-йоги, аналітичної медитації та досягнення самадхі.
Тут той, хто йде до Шиви, і Шива прагнуть об’єднатися. Поклоніння в дусі недвоїстості в тантрах звучить так:
«Шивам Бхутва, Шивам Яджет» (ти можеш по-справжньому поклонятися Шиві лише тоді, коли сам станеш Шивою).
Якщо ви скажете таке тому, хто стоїть на шляху вайшнавачари, він скаже: «Ні-ні, я не прагну стати Вішну, я прагну поклонятися Вішну», — вони так кажуть: «ми не прагнемо бути цукром, ми прагнемо їсти цукор і насолоджуватися ним, ми прагнемо завжди бути на відстані».
Але на шляху шайвачара шанування в дусі адвайти, в дусі джняна-йоги означає злиття з об’єктом шанування, і наша практика починається з шайвачари. Шайвачара означає: для нас важлива йога, важливе зусилля в йозі, важлива концентрація, важливий розвиток усвідомлення і важлива тапасья в міру сил, хоча б внутрішня.
Вайшнавачара — говориться так: «Віддайся на милість Богові, і Бог тебе врятує». Однак віддатися на милість — це для тих, хто має рівень дів’я, перебуває в дів’я-бхаві. Якщо пашу з нечистими кармами віддається на милість, то він цю милість не може отримати — вона є, але вона для нього недоступна. Це подібно до того, що у вас начебто є на картці гроші, але вона заблокована, і вам від цього немає жодної користі — заблокована кармами.
Так само пашу-бхава — наші карми заблокували божественну милість, і хоча начебто ми маємо Атман, але від цього немає користі. Тому шайвачара — це докладання зусиль, щоб очистити свою карму.
Природа Абсолюту в шайвачарі
На шляху шайвачари Бог — це Абсолют, це не той Бог, який має форму й атрибути, і особистісні аспекти, і описи, ігри. Бог — це Абсолют, який об’єднує в собі всіх богів. Це Брахман поза суб’єктом і об’єктом, це недвоїсте усвідомлення, яке порожнісне за своєю природою, але може проявлятися різноманітно як усе різноманіття богів, і тут одне божество може переходити в інше.
Так говориться:
«Шивасьям Хрідаям Вішнох, Вішноча Хрідаям Шивах» (Шива в серці Вішну, Вішну в серці Шиви, а той, хто цього не розуміє, не досягне звільнення).
Далі в «Маха-нірвана-тантрі» описуються й інші чари: дакшиначара, вамачара, сиддхантачара і каулачара.
Просвітлена мудрість та її значення
Коли на шляху шайвачари йог досягає просвітлення, він здобуває мудрість абсолюту, тому всі просвітлені — ніхто з них не шукає мудрості. Чому? Тому що не треба шукати те, що вже знайдено.
До просвітлення дуже важливо шукати мудрість, мудрість є головним, усе інше є неважливим. За будь-яку ціну треба здобути просвітлену мудрість, тому що без просвітленої мудрості це все одно що їхати без карти, без навігатора — ти в принципі навіть не зовсім розумієш, куди треба їхати і чи треба їхати взагалі.
Просвітлена мудрість — це брахма-джняна, реалізація ідеалу упанішад «Ахам Брахмасмі». Коли на рівні шайвачари осягається природна чистота усвідомлення, недвоїста свідомість певною мірою осягається, наступний етап — це розвиток глибини цієї природної чистоти свідомості, коли до мудрості потрібна ще сила (шакті), енергія.
Дакшиначара і вамачара: шанування енергетичних аспектів
Дакшиначара, вамачара — це шанування Бога в його силових аспектах, у його енергетичних аспектах, розпізнавання Бога як гри енергії Абсолюту у всесвіті.
Тут важливе розпізнавання таттв. Наприклад, існує класифікація тридцяти шести таттв, властива шиваїзму — як шиваїзму шайва-сіддханта, так і кашмірському шиваїзму. Перші п’ять чистих таттв — ось що є метою йогінів. Що це за перші п’ять чистих таттв? Це перші п’ять початкових природних енергій світобудови:
- Чит-шакті — енергія усвідомлення. Коли ми усвідомлюємо в собі «я», наприклад займаємося атма-вічарою — ось це прояв чит-шакті
- Ананда-шакті — коли Абсолют усвідомлює себе «я є». «Я є» означає, що відбувається первинна рефлексія, і від цього виникає блаженство
- Джняна-шакті, іччха-шакті і крійя-шакті — наступні рефлексії «я є це», таким чином рефлексія дедалі більше дробиться і пробуджуються ці сили
Ці первинні п’ять сил іменуються чистими таттвами, і ще вони називаються Шива, Шакті, Садашива, Садвідья і первинні п’ять таттв. Осягнення первинних першопринципів Абсолюту є завданням на шляху тих, хто шанує Бога як енергію.
Сиддхантачара: досягнення досконалості
Нарешті, настає сиддхантачара. Сиддхантачара — це досягнення досконалості, коли мудрість осягнута, коли осягнуті вселенські первинні енергії буття, здобувається досконалість у зміні реальності, керуванні стихіями, керуванні часом, простором. Садху, джняні переходить у статус сиддха, і осягнення цих ачар — це еволюціонування з однієї істоти в іншу.
Шлях духовної еволюції
Наприклад, ми зараз теж перебуваємо на шляху еволюції, кожен перебуває на своєму шляху еволюції. І як відбувається еволюція в нашому людському тілі?
Звичайна людина, потім садху — ось коли ми, практикуючи, приймаємо Прихисток, вивчаємо вчення, очищуємо свою карму, це означає, що зі звичайної людини ми прагнемо стати садху. Є описи якостей звичайної людини і є описи якостей садху, і ми повинні чітко зрозуміти, що таке садху, які в нього мають бути якості, яких не повинно бути.
Стадія духовного шукача
На шляху від людини до садху є такий проміжний етап — він найцікавіший і найсмішніший, він називається духовний шукач. Є різні класифікації духовних шукачів — це означає, що ми шукаємо, і з нами відбуваються різні пригоди. Іноді ми шукаємо навмання, не зовсім те, не зовсім так, але якимось чином ми прагнемо до цього. Ми еволюціонуємо — це як лялечка прагне стати метеликом, це ще називають «шлях бджоли».
Це відвідувати різних учителів, фотографуватися з ними, отримувати різні ініціації, накопичувати вчення, мантри й передачі без розбору, бувати в різних традиціях, вивчати різні школи. Учителі з цього приводу іноді жартують, вони кажуть: «Нехай навіть якщо твоя голова стане пласкою від дотику ритуальної посудини під час ініціації, якщо ти не зрозумієш сенс — це не спрацює».
Ця стадія смішна, тому що жива душа шукає досконалості, але вона ще не цілком розуміє як, тому домішуються її різноманітні карми, виникають різні серйозні ситуації, буває багато різних пригод. Але коли цей шлях пройдено — це називається людина стає садху, вона вже сформувалася.
Подолання кармічних перешкод
Поки людина є шукачем, її в один бік притягує світ, в інший бік — духовне життя, і в неї, як у того солдата, який караульний, вартовий на посту — і спати хочеться, і батьківщину шкода. І духовним шляхом хочеться йти, але й сансара ще так притягує, ще багато різних невідпрацьованих карм.
Це найскладніший період водночас, коли треба долати гравітацію карми, гравітацію сансари — усі старі зв’язки рнану-бандхану в цей час активуються. Усі невіддані кармічні кредитори саме в цей момент чомусь пробуджуються і починають турбуватися, що ми не віддамо кармічні кредити.
Іноді здається, що людина жила безпроблемним життям, усе було добре, налагоджено, і раптом вона вирішила стати духовним шукачем — і тут ніби все звалилося. Це означає, що карма за одне життя почала відмиватися, ті карми, які мали відмитися в наступних життях рівномірно, поступово, вони спресовуються за короткий період. У житті людини це як перезавантаження комп’ютерної системи — якийсь невеликий hard drive у цей час настає, але не слід лякатися чи впадати у відчай.
Тут треба бути безстрашним, мужнім і гнучким, щоб пройти цей період. Коли це перезавантаження відбудеться — це означає, перетрушування карм відбудеться, непотрібні зв’язки відпадуть, потрібні навпаки устояться, істинні цінності з’являться, фальшиві відпадуть. Це означає, що ви коригуєте вектор свого життя, вектор руху свого наміру в правильний бік.
Якості садху
Коли ця еволюція завершена, шукач ніби переплавляється, він стає справжнім садху, людиною дхарми, людиною духовного шляху. Садху — це той, хто живе тільки Богом, практикує шлях самадхі. Неважливо — можна бути садху пурна-санньясі, монахом, жити в ашрамі, бути карма-санньясі, навіть мати сім’ю і дітей.
Але садху — це той, хто більше не шукає мирських цілей, той, хто живе дхармою заради дхарми, хто служить Богові заради Бога, той, хто не мислить себе ніяк інакше, і все його життя присвячене духовній практиці.
При цьому зовні він може бути домогосподарем, брахмачарі, ванапрастха або пурна-санньясі. Зазвичай вважається, що садху — це тільки той, хто пурна-санньясі в помаранчевому одязі, тобто монахи, які зреклися мирського життя, покинули дім, не мають сім’ї, особистого майна, беруть обітниці, виконують тапасью — в принципі так воно і є. Але в принципі, карма-санньяса — це можливість також бути прекрасним садху, монахом у миру, прихованим таємним йогіном.
Навіть якщо ви не приймаєте пурна-санньясу, але ви виховали в собі якості, ви практикуєте — ви є повноцінним садху, тому що садху нас роблять не зовнішні обставини і не помаранчевий одяг, а настрій розуму, наша бездоганність, наша дисципліна, наша віра, відданість, наша чистота, контроль бажань, наше вміння працювати над собою, наша бездоганна відданість дхармі та шляху — ось що нас робить садху, а який буде обрано статус — це вже інше питання.
Отже, садху — це той, хто бездоганно відданий дхармі.
Джняні: реалізація Абсолюту
Нарешті, коли садху отримує перші плоди реалізації, досягає просвітлення, його називають джняні. Коли він здобуває самадхі світла, переживає глибокі дхьяни, коли його подвійні уявлення розчиняються, його карми розчиняються, він стає джняні. Він перестає бути звичайною людиною і навіть звичайним садху — він реалізує Абсолют у своєму особистому досвіді, подвійні уявлення залишають його.
Джняні живе тільки Богом, він живе тільки в Бозі, він не бачить суб’єкта й об’єкта — для джняні весь світ є проявом його свідомості. Джняні перебуває у вимірі тур’я своєю головною свідомістю, хоча він також, як інші люди, має тіло, ходить, їсть і спить. Для джняні більше немає його особистого его і немає карми, яка його супроводжує. Усі його дії — це його гра, прояв його Атмана на благо інших живих істот.
Для джняні немає розуму, немає оцінок і суджень, для нього немає всіх тих уявлень, які сковують інших живих істот. Однак на цьому еволюція не закінчується — для джняні теж є куди рухатися.
Шлях сиддхів
Це рух у бік сиддхів, маха-сиддхів, тому наша еволюція, коли ми досягаємо просвітлення — це рух шляхом сиддхів, шляхом Брахмананди, ріші Памбатті, шляхом Шанкари, Даттатреї. Після просвітлення, звільнення — досягнення досконалості й глибини, і всі святі дерева Прихистку вони вказують на цей шлях.
Сіддхи — це божественні істоти, хоча вони цілком можуть мати тіла людей. Не так уже й просто познайомитися із сіддхом, зустрітися із сіддхом, мати з ним зв’язок, оскільки вони не афішують себе. Деякі з них грають роль звичайних людей, деякі можуть проявлятися як юродиві — наприклад, Даттатрея великий майстер таких проявів, випробування своїх учнів.
Деякі грають роль джняні й навчають інших, деякі грають роль садху — вони не підтримують буденне бачення, буденну свідомість. Світло їхньої свідомості може бути таким сильним і таким шокуючим, що для звичайної людини воно не може бути доступним, тому що життя звичайної людини, яка зіткнулася зі світлом, буде повністю похитнуте.
Повага до свободи волі
Навіть ви на своїй стадії, напевно, розумієте — якщо ви починаєте говорити про духовні цінності з неготовими людьми, це виклик усій їхній системі й картині світу, і не з усіма людьми потрібно говорити, тому що їхні цінності й віра будуть похитнуті — віра в сансару та інше, а чужу віру треба поважати. Ми не можемо нав’язувати свої уявлення про життя, навіть якщо вважаємо їх невігласькими — тобто кожна жива істота має на це право.
Святі вчителі кажуть так:
«Дозвольте чутливим істотам у сансарі бути чутливими істотами в сансарі».
Тобто, якщо хтось хоче перебувати в невіданні, хтось хоче помилятися — він має на це право, і він може це робити стільки, скільки йому це подобається. Це і є свобода волі, Брахма це дозволяє, і тільки якщо він сам просить: «Звільніть мене від страждань, допоможіть мені знайти шлях», — тоді ми можемо сказати: «Ти дурень, ти маєш право на свободу волі бути дурнем, але краще тобі помудрішати, краще тобі йти шляхом духовного звільнення». Коли він сам попросить, він виявить волю, але ми цього не нав’язуємо — це і є шлях сіддхів.
Зв’язок із древом Прихистку
Шлях сіддхів позамежно високий, надзвичайно високий, і коли ми закликаємо древо Прихистку, лінію передачі, ми встановлюємо зв’язок із чистими елементами сіддхів, із чистими елементами Гуру Брахмананди, маха-сіддха Памбатті, Авадхути Даттатреї, ріші Васіштхи.
Це не просто істоти — це божественні істоти, мета-розуми, які складаються з чистих елементів мудростей.
Божественні істоти
Нарешті, еволюція сіддхів триває в бік божеств. Божественні істоти — це ті, які становлять основу структури світобудови й нашого всесвіту. Божественні істоти керують часом, п’ятьма елементами, простором, долями, реінкарнаціями живих істот, усіма процесами — фізичними, хімічними, біологічними.
Усіма глобальними, вселенськими процесами, ритмами, циклами, обертанням зірок, планет, галактик, великими циклами творення, знищення всесвітів. І колись ми теж станемо божественними, просвітленими істотами, і в нас буде служіння те, яке ми самі своїм розумом сформулюємо.
Причини для того, щоб стати джняні, сіддхами, маха-сіддхами або божественними істотами, ми створюємо зараз. Тобто від того, які ми зараз обираємо цілі, цінності, залежить наше майбутнє — ті тунелі реальності, які стануть нашим майбутнім.
