Коментар до тексту «Йога Васіштха. Історія про Прахладу»
Ця глава надзвичайно важлива для практики розуміння вчення Праджня-янтри в Лайя-йозі. Якщо ви уважно читаєте «Йога Васіштху», то виявите тут багато фундаментальних розділів Учення, викладених дуже простою мовою. Наприклад: вчення парасаттарка-логіки, санкальпа-видьї, вчення про божественну гордість (глава про десятьох братів Інду). П’ята глава — це вчення про йогу ілюзорного тіла та божественну гордість.
Вона починається з історії Хіраньякашипу, у якого був син на ім’я Прахлада. Хіраньякша, Хіраньякашипу — це двоє охоронців на Небесах Вішну, у Вайкунтха-лоці. Історія починається з того, що ці охоронці одного разу не пустили чотирьох Кумарів, чотирьох мудреців, вічних юнаків. За пихатість і гординю ці юнаки прокляли їх. Згідно з цим прокляттям, вони мали чотири рази народитися на Землі. Втіленнями в одному з таких народжень мали стати Хіраньякша та Хіраньякашипу, і Вішну мав їх уразити. Лише після чотирьох народжень і смертей вони мали досягти Визволення. В іншому народженні вони мали стати Раваною та його братом, у третьому народженні — Хамсою та Шішупалою, їх мав уразити Крішна (Вішну в образі Крішни). Таким чином, прокляття мудреців охоронці Вайкунтха-локи (Небес Вішну) мали спокутувати після чотирьох таких народжень і смертей, яких вони мали зазнати від бога Вішну.
Цей Хіраньякашипу й був переродженням одного з демонів. Оскільки його брата Хіраньякшу Вішну вже вбив після того, як Хіраньякша своїм деспотичним правлінням занурив усю Землю в морок, у нижній вимір, Хіраньякашипу поклявся помститися Вішну. Для цього він почав переслідувати всіх шанувальників Вішну в храмах. Боги молилися Брахмі про порятунок, і у відповідь на їхні молитви Вішну прийняв форму Нарасімхи. Коли Хіраньякашипу заприсягся помститися Вішну, його Гуру (Гуру асурів) сказав йому виконувати тапас, звертаючись не до Вішну, не до Шиви, а до Брахми, щоб здобути владу ще більшу, ніж має Вішну. Індра та інші напівбоги, знаючи, що від Хіраньякші можна очікувати самих лише бід і що його дружина носить у своєму лоні майбутню дитину, його сина, думали, як позбутися Хіраньякашипу.
Індра вирішив послати бога вогню (Агні), який мав знищити дитину в утробі матері. Але Вішну, знаючи, що мав народитися Прахлада, його великий відданий, нейтралізував силу бога вогню, і бог вогню не зміг завдати цій дитині жодної шкоди. Тобто у Вішну, хоча він також хотів покарати Хіраньякашипу, були плани щодо цієї дитини. І зрештою дружина Хіраньякашипу справді народила таку дитину. Хоча Хіраньякашипу переслідував усіх, хто поклонявся Вішну, бажаючи викорінити саме його ім’я з історії та знищити всі храми, у його родині народилася дитина, яка, навпаки, вирішила поклонятися Вішну. Коли він у люті вирішив убити свою дитину, сам Вішну прийняв образ Нарасімхи Дева, образ гнівного божества. Оскільки Брахма благословив Хіраньякашипу так, щоб його не міг убити ні бог, ні людина, ні на землі, ні на небі, ні вдень, ні вночі, Вішну прийняв саме таку форму, яка дала йому змогу обійти всі умови благословення, даного Брахмою: форму напівлюдини-напівлева. Зрештою він убив його. І Прахлада залишився сам.
Роздуми Прахлади після загибелі батька
«Прахлада, який залишився живим, поховав усіх своїх родичів і втішав поранених. Приголомшені масштабом руйнувань, ті, хто залишився живим, деякий час нерухомо стояли.
Прахлада думав: «Хто ж тепер може нам допомогти!? Усі родини були знищені Харі дощенту. Ох, наш ворог швидко опинився на вершині військової перемоги. Боги, які за життя батька не могли підняти голови, тепер заволоділи нашим світом. Мої власні родичі похилилися, залишилися без занять і натхнення, жалюгідні та нещасні. Демони, які ще зовсім недавно були сильними й могутніми, тепер стали слабкими та смиренними, як раніше боги».
Асури, яких тут називають демонами, зазвичай є Дайтьї та Данави, сини однієї з дочок Брахми, за іншою версією — сини ріші Каш’япи. У Брахми було дві дочки — Діті та Дану (світло й темрява, нескінченність і скінченність). А боги — це сини Діті. А Дайтьї, Данави, асури — сини Дану. Тобто одні — сини нескінченності й світла, інші — сини темряви й обмеженості. Між ними завжди відбувалися зіткнення. Боги втілювали принцип саттви. Асури втілювали принцип раджасу. Вішну завжди був покровителем богів, оскільки він був покровителем саттви. Асури іноді отримували покровительство великих богів, таких як Брахма або Шива, але тимчасове, внаслідок їхньої аскези. У них завжди було більше могутності, але менше розуму та здатності до розуміння. У напівбогів, таких як Індра та інші, переважно йдеться про богів Сварга-локи, було менше войовничості, але більше ясності та здатності до розуміння. Тому спочатку зазвичай асури тіснили їх, але рано чи пізно боги брали гору.
«Дивовижний жарт долі! Полохливий олень, приведений до незнайомого села, боїться навіть звуку листка, що падає. Так і демони, побачивши могутність ворога, лякаються всього.
Боги забрали дерево, що виконує бажання. Як демони раніше дивилися на переможених богів, так тепер боги дивляться на переможених демонів. Напівбоги та інші істоти, які раніше служили при дворі, пішли до лісів на горі Меру й живуть там як лісові птахи. Моя мати та інші цариці — тепер утілення горя. На жаль, опахало мого батька служить Індрі. Через Харі ми перебуваємо в незрівнянному й невимовному нещасті. Одна думка про наше становище робить нас безнадійно нещасними».
Прахлада продовжував думати:
«Як снігові вершини Гімалаїв ніколи не обпалюються пекучою сонячною спекою, боги, які живуть у тіні Вішну, ніколи не зазнають зневіри. Як маленька мавпочка, що сидить на гілці дерева, дражнить величезного собаку на землі, так і боги, перебуваючи під захистом Вішну, ображають нас, демонів.
Вішну захищає та підтримує весь всесвіт. Навіть якщо він беззбройний, ніхто не може встояти перед ним».
Чому взагалі існують асури та боги, чому між ними точаться битви? Спочатку це було продумано для підтримання рівноваги у Всесвіті, і сам Брахма міркував так: «Якщо асури стануть мирними й перестануть докучати богам, то є ймовірність, що боги захопляться своїм сприятливим становищем, перестануть практикувати, їхні сили почнуть вичерпуватися, і тоді люди не зможуть отримувати результати своїх жертвоприношень на Землі. Вони перестануть посилати благословення людям. У світі людей також настане хаос. Таким чином, цей Всесвіт вийде з рівноваги. Але поки є асури, боги не надто захоплюються на небесах пристрасті своїми насолодами». Тому насправді це дві протиборчі сили, які підтримують баланс або рівновагу у Всесвіті.
Для нас, людей, існують добро і зло, погане й хороше, але вищі боги бачать усе це інакше. Існують різні сили, які, взаємодіючи, підтримують рівновагу у Всесвіті.
Прозріння Прахлади та принцип божественної гордості
«Тільки він — надія й опора для всіх істот у цьому світі, тому всіма силами треба шукати захисту в нього — іншого шляху немає. Ніхто не перевершив його, і тільки він — причина створення, існування та руйнування всесвіту. Відтепер я теж стану шанувальником Вішну, житиму так, ніби наповнений його присутністю. Свята мантра «Намо Нараяная», присвячена йому, здатна благословити його шанувальника, — нехай вона ніколи не покидає мого серця.
Однак той, хто не є Вішну, не може досягти жодних благ, молячись Вішну. Треба не лише молитися, а й ставати Вішну».
У цих двох рядках виражається сама сутність учення Адвайта-веданти та принципу божественної гордості. Прахлада говорив: «Той, хто не є Вішну, не може молитися Вішну». Іншими словами, якщо ти сам не є Вішну, ти не можеш повністю поклонятися Вішну. Аналогічна фраза є санскритською щодо Шиви: «Шивам хутва, Шивам яджет». Якщо ти хочеш поклонятися Шиві, ти сам маєш стати Шивою. У цьому полягає відмінність інтеграції в Адвайта-веданті від практик бгакті дуалістичного поклоніння Вішишта-двойти. Послідовник бгакті Вішишта-двойти ніколи такого не скаже, для нього це як єресь. Для Адвайти, навпаки, принцип поклоніння божеству означає повне уподібнення божеству, становлення цим божеством. Коли між дживою та деватою немає різниці. Чому немає різниці? Тому що Брахман, Абсолют, містить у собі і дживу, і девату, і дживу, і Бгаґавана.
Тут про Вішну йдеться саме як про втілення Абсолюту, Бгаґавана. Дуалістична бгакті передбачає, що джива завжди відокремлена від Бгаґавана і, незважаючи на те, що якісно має з ним тотожність, кількісно вона завжди від нього відокремлена. Адвайта ж говорить про необхідність тотожності. Що означає необхідність тотожності? Це означає, що потрібно увійти в аналогічний стан розуму, у стан присутності. Іншими словами, якщо я поклоняюся Вішну й думаю: «Це Вішну, а я — людина», то це Двайта або Вішишта-двайта. У стані Адвайти під час практики Лайя-йоги я зароджую таку бгаву: «Я Вішну», входжу у стан присутності, аналогічний Вішну, настільки, наскільки це можу. Якщо це спосіб тантри, тантричного перетворення, то я зароджую ілюзорне тіло й у цьому стані інтегруюся, уявляючи, що все є недуальним. У цьому стані виконую практику.
Практика йоги ілюзорного тіла
«Тому я є Вішну. Той, хто відомий як Прахлада, є не ким іншим, як Вішну. У цьому немає подвійності. Вішну їздить на Гаруді, тепер Гаруда возить мене. У моїх руках те, що зазвичай носить Вішну. Лакшмі, його подруга, стоїть поруч зі мною. Уся божественна велич Вішну стала моєю.
Усі символи Вішну — тепер мої символи. Увесь всесвіт, який то з’являється, то зникає, проявляється в мене з грудей. Мій колір тепер — синій колір Вішну. Я вдягнений у жовті шати. Хто мій ворог і хто тепер проти мене? Оскільки я тепер Вішну, будь-хто, хто проти мене, без сумніву, доживає свої останні дні. Демони, що стоять переді мною, не можуть зрівнятися з моїм сяйвом. Усі боги тепер вихваляють мене, бо я є Вішну».
Ця стадія — це класична бгава зародження божественної гордості та практики візуалізації під час йоги ілюзорного тіла. З якою б Ішта-деватою ви не практикували, перебіг ваших думок приблизно такий: ви виконуєте візуалізацію й зароджуєте бгаву, божественну гордість.
«Я перевершив усі подвійні почуття й сам став Вішну. Той, у кому зосереджені всі три світи, хто підкорив усі ворожі сили у всесвіті, розсіює страхи й тривоги інших. Він — це я, і я вітаю його.
Васіштха продовжив:
Ставши таким чином Вішну, Прахлада подумав, що тепер було б добре помолитися Вішну. Він подумав: «Тут стоїть ще один Вішну, який також сидить на Гаруді з усіма божественними ознаками, якостями та силами».
Якщо ця практика є не лише практикою внутрішнього божества або не лише божественної гордості, а практикою, яка включає йогу зовнішнього божества, то ми візуалізуємо Ішта-девату прямо перед собою з такими самими атрибутами. Самі перебуваючи в ілюзорному тілі, ми інтегруємося з Ішта-деватою, який візуалізується зовні. Потім виконуємо випромінювання світла, щоб активувати його мудрість, благословення, і втягування, щоб отримати його мудрість і благословення. При цьому, як я говорив, це стан недуальності. Тобто Вішну у двох тілах виконує інтеграцію та поклоніння сам із собою.
«Тепер я буду молитися йому так, як належить за традицією, але подумки.
Вирішивши так, Прахлада подумки молився Вішну, як належить за традицією. Потім він помолився йому і зовні. Закінчивши довгу молитву, Прахлада зрадів».
Манасика-пуджа та уявне підношення
Коли ви займаєтеся йогою ілюзорного тіла й виконуєте йогу зовнішнього божества, крім випромінювання, вбирання, начитування мантри, ви також можете виконувати підношення п’яти елементів, підношення ґаятрі-мантри, садхану кавачі, садхану 108 імен. Якщо у вас сильна візуалізація, бхава, то ваша внутрішня практика підношення (манасика-пуджа) матиме таку саму силу, як і зовнішня.
Один садху впав у колодязь і не міг вибратися. Він хотів робити пуджу (ритуальне підношення), але коли опинився в колодязі, вирішив зробити цю пуджу, сидячи в колодязі. Сила його розуму була такою, що, провівши пуджу в колодязі, він звільнився з нього лише завдяки ментальному підношенню.
Коли ви робите уявне підношення (манасика-пуджу), ви породжуєте тонкі образи, наприклад, як у Брахма-мантрі. Якщо ви робите це чисто й із бхавою, ці тонкі образи насичують і очищують ваше тонке тіло, у вас виникають позитивні знаки у сновидіннях.
«Відтоді Прахлада молився Вішну щодня».
Ваша мантра Ішта-деваті, молитва й манасика-пуджа день у день мають набирати сили. Людина, яка натренована візуально здійснювати ментальні підношення, може, просто прийшовши, не виконуючи на зовнішньому рівні жодних ритуалів, очистити приміщення однією манасика-пуджею, мантрою чи молитвою. Або, просто зробивши підношення, ви можете зцілити людину, змінити ситуацію, реалізувати санкальпу.
Припустімо, потрібно чогось досягти: ви подумки виконуєте Брахма-мантру, робите підношення зі складом ШРІМ і реалізуєте варіант, у якому ваша санкальпа здійснюється. Оскільки ШРІМ — склад, біджа богині Лакшмі, пов’язаної з іччха-шакті, втіленням волі. Або вам потрібно посилити свої здібності у знаннях — ви виконуєте Брахма-мантру, додаючи біджу АЙМ.
Реакція богів на перетворення асурів
«Бачачи його старання й наслідуючи його приклад, усі демони в королівстві також стали шанувальниками Вішну. Чутки про те, що колишні противники Вішну стали його відданими шанувальниками, поширилися зі швидкістю лісової пожежі. Боги на небесах були вражені — як демони можуть стати шанувальниками Вішну! Вони пішли запитати про це Вішну.
Боги сказали:
«Боже, що це за загадка? Демони завжди були твоїми противниками. Те, що вони стали твоїми шанувальниками, схоже на невдалий жарт. Де ж їхня диявольська природа, де поклоніння тобі, яке виникає лише в останньому втіленні індивідуальної свідомості?».
Оскільки Вішну є уособленням чистої саттви, вважається, що перебувати в чистій саттві можна лише тоді, коли вичерпані грубі карми раджасу й тамасу, тобто коли людина живе в останньому втіленні на Землі, а наступне втілення має бути щонайменше серед напівбогів Сварга-локи на Небесах Індри.
Доти, доки душа людини незріла, у ній багато раджасу й тамасу. Вона не може перебувати в чистій саттві. Вона не може бути див’єю. Але коли душа еволюційно зріла, у ній мало раджасу й тамасу, тоді ця душа занурена в саттву. У неї багато здібностей, ясності й божественних якостей.
Богів дуже здивувало, що раптом асури, у яких було багато раджасу й тамасу, почали поклонятися Вішну, який був уособленням саттви. Їх це навіть обурило, оскільки в їхньому розумінні це суперечило природі законів Всесвіту.
«Добрі й світлі якості, необхідні для цього, не личать демонам — якась нісенітниця. Адже якості, притаманні істоті, завжди відповідають її фундаментальній сутності. Болісно чути, що такі створіння в одну мить стали твоїми шанувальниками. Якби це сталося поступово, завдяки розвитку добрих якостей і мудрості, тоді ми б це зрозуміли. Але те, що диявольськи хитрі створіння майже миттєво стали твоїми шанувальниками, — навіть не віриться».
Боги запідозрили в цьому якусь хитрість або підступ, вони подумали, що асури вирішили просто, ставши слабкими, приспати пильність Вішну й завоювати довіру богів, щоб зміцнити свою могутність, а потім завдати удару, оскільки всі якості асурів саме такі. Вони можуть на деякий час продемонструвати дружелюбність, щоб збільшити свою силу, а потім вивернутися й завдати такого удару. Тому боги цьому не повірили.
Відповідь Вішну та вчення про три гуни
Вішну відповів:
«О боги, не страждайте від сумнівів і розчарувань. Прахлада став мені молитися. Це справді його останнє народження, і він заслужив на Визволення. Насіння його невігластва було знищене. Більше він не народжуватиметься. Болісно й безглуздо чути про те, що хороша людина стала поганою. Але приємно й добре чути про того, хто не мав хороших якостей і став хорошим. Зміни в Прахладі — на ваше ж благо».
Те, що називається загальноприйнятою доброю якістю або божественною якістю, — це саттва. Показник духовного зростання — те, що саттва у вас зростає, а кількість тамаса й раджаса зменшується. Зазвичай людина має певну пропорцію тамаса, раджаса й саттви від народження, пов’язану із санчита-кармою, але в процесі застосування особистої карми (пуруша-кари) вона може змінювати цю пропорцію. Садхана — це не що інше, як зміна в собі пропорції тамаса, раджаса й саттви.
Наприклад, якщо в людини саттви десять одиниць, раджаса п’ять одиниць і тамаса три одиниці, у ній переважає саттва. Їй треба ще трохи себе очистити, зменшити тамас до однієї одиниці, раджас — до двох одиниць, і цього достатньо, щоб переродитися на небесах. А якщо в людини пропорція така: раджаса десять одиниць, тамаса п’ять одиниць і саттви дві одиниці, можна сказати, що такій людині буде важко практикувати, важко медитувати й споглядати. Усе її життя просто мине в боротьбі з клешами, порушеннями, гріхами та каяттям.
Дуже важливо, що кожен знаходить своє товариство відповідно до тієї пропорції трьох видів карми, яка йому відповідає. Боги притягуються до богів, асури — до асурів, саттвічні люди — до саттвічних, раджасичні — до раджасичних.
Наприклад, якщо тамасична або раджасична людина потрапляє до товариства саттвічних людей, вона почуватиметься нещасною, саттвічні люди її не прийматимуть. Якщо раджасична, тамасична людина потрапить до монастиря, вона постійно лише чинитиме гріхи й каятися, чинитиме гріхи й каятися, на неї накладатимуться єпитимії, і це буде без кінця. Вона почуватиметься ніяково й безрадісно, тому що рівень дисципліни в саттві інший, ніж у раджасі. Або ж вона переборе себе, розвине в собі нову якість, і ця пропорція зміниться, зросте до рівня саттви. Раптом вона відчує себе сприятливо, відчує, що нарешті знайшла свою пропорцію.
Так само, якщо людина, яка володіє саттвою, потрапить до товариства людей із раджасом і тамасом, її там не приймуть, якщо їй недостатньо ясності.
Духовна практика є не що інше, як зміна такої пропорції, коли раджас і тамас треба зменшити, а саттву збільшити, — це і є еволюція. Боги, сиддхи й мудреці перебувають у чистій саттві, вони трансцендували три гуни, але їхній загальний стан — саттва. Іноді вони також використовують раджас і тамас, якщо мають достатньо шакті для виконання певних місій. Наприклад, Крішна вважається пурна-аватаром, оскільки він використовував усі три гуни.
Саттва відповідає мирним божествам, принцип раджаса відповідає радісним божествам, іноді гнівним, принцип тамаса — гнівним божествам.
Молитва Прахлади та прояв благородних якостей
Васішtha продовжив:
«Заспокоївши богів, Вішну зник, а боги розійшлися. Вони стали дружньо ставитися до Прахлади.
Щодня Прахлада молився Вішну думкою, словом і ділом. У результаті в ньому дуже швидко виникли й проявилися благородні якості — мудрість і врівноваженість».
Коли ви споглядаєте, ваша саттва збільшується, і ваші тонкі якості починають проявлятися. Властивості раджасу — сильне самовираження, бажання сильного прояву, різкість у рухах, бажання змін, бажання постійно перебувати в русі. Усі великі бунтівники, революціонери, злочинці, царі — це раджасичні люди, які спрямовували силу свого раджасу на якісь справи й залежно від шакті виявляли певні діяння. Усі великі війни організовувалися раджасичними людьми, схильними до впливу стихій вогню та повітря.
Натомість стан саттви — це стан спокою. Усі священники, мудреці, вчені, люди мистецтва — це ті, у кого багато саттви. Усі святі, пробуджені, сиддхи — це ті, хто реалізував достатній потенціал саттви.
Саттва означає, що переважає елемент простору, елемент свідомості, а інші елементи перебувають у гармонії. Коли ж людиною оволодіває раджас, її елементи часто перебувають у дисгармонії. Наприклад, посилено працюють елементи вогню та повітря, тоді дії такої людини часто бувають руйнівними. Є така категорія людей: за що б вони не взялися, у них усе валиться з рук, ламається або робиться не так, тому що незбалансовані елементи вогню та повітря. Якщо така людина збереться в подорож і забажає щось виконати, у неї це не вийде. Тому що її повітря та вогонь ідуть попереду неї й саму цю ситуацію руйнують, особливо якщо повітря та вогонь перебувають у правому каналі.
У тих же, хто перебуває у стані саттви, усі елементи збалансовані, і переважає елемент свідомості, шоста таттва, завдяки цьому існує величезна ясність, і людина може просто спрямовувати свою санкальпу відповідно до ясності та всього досягати.
Якщо ж у людини домінує тамас, у неї переважають земля та вода, вона дуже інертна, у ній немає внутрішньої ясності, розуміння та волі, санкальп. Якщо раджасична людина ще може володіти великою волею, то в того, хто має сильний тамас, немає ні ясності й розуміння, ні волі. Вона не може проявлятися та виражати себе. Така людина не досягає успіху. Найімовірніше, вона є жертвою обставин.
Зустріч із Вішну та дарування благословення
«Він не шукав задоволень, навіть думка про це не виникала в його розумі. Відкинувши бажання задоволень, його розум залишився без опори. Вішну дізнався про стан Прахлади. Він прибув туди, де Прахлада молився йому. Побачивши, що сам Вішну перебуває в його палаці, Прахлада ще більше зрадів і продовжив молитися:
«Я шукаю притулку в бога, у якому перебувають усі три світи, який є найвищим Світлом, що знищує будь-яку пітьму нерозуміння й нечистоти, який є найкращим захистом, притулком безпорадних і тих, хто втратив надію, єдиного бога, ненародженого, притулку якого слід шукати. Я шукаю притулку в того, чий голос звучить істиною, хто живе в серцях усіх істот, у кому весь цей величезний всесвіт існує без змін, хто не народжений і незмінний».
Вішну сказав:
«О Прахладо, ти сам є океаном добрих якостей і найкращий серед демонів. Скажи мені про будь-яке своє бажання, яке веде до припинення страждання, і я його виконаю».
Прахлада сказав:
«О Боже, ти живеш в усіх істотах і даруєш їм плоди їхніх бажань. Благаю тебе, обери для мене бажання, яке ти вважаєш нескінченним і вічним».
Вішну сказав:
«Добре, Прахладо, нехай дух пізнання володіє тобою доти, доки ти не заспокоїшся в нескінченному усвідомленні, щоб усі твої помилки зникли й ти досяг найвищого стану».
Васіштха продовжив:
«Сказавши це, Вішну зник. Прахлада завершив молитви й, проспівавши гімни на честь Вішну, сів і замислився».
Коли Прахлада почав виконувати таку практику, через деякий час перед ним з’явився Вішну. Коли божество з’являється в результаті садхани ілюзорного тіла, це називається «зачаттям», тобто коли ти отримуєш даршан божества. Після «зачаття» настає стадія «виношування». Даршан божества («зачаття») також відповідає стадії шравана, прямій передачі, прямому введенню. Після неї слід утвердитися, обміркувавши цей стан, щоб усунути всі сумніви, — це стадія манани. Далі Прахлада виконує таку практику.
Самодослідження Прахлади
Прахлада думав:
«Вішну наказав: «Постійно запитуй». Тому я повинен постійно запитувати про власну природу. Хто це «я», який говорить, ходить, стоїть і діє на сцені цього світу? Спочатку я знайду відповідь на це питання.
Безперечно, я — не цей зовнішній світ, інертний і такий, що складається з дерев, кущів і гір. Але я також не тіло, яке народилося внаслідок активності життєвої сили й живе лише короткий час. Я — не звук, не слово, не ім’я і не вислів, які вловлюються інертним вухом і є лише рухом повітря, позбавленим форми та існування. Я — не почуття і не відчуття дотику, яке також швидкоплинне й може діяти лише завдяки безмежній свідомості».
Отже, від формальної медитації ми переходимо до сутнісного розуміння завдяки розмірковуванню (манані). Спочатку ми можемо просто виконувати практику «Ахам Брахмасмі», Атма-вічару або йогу ілюзорного тіла на формальному рівні. Потім наша сутнісна практика пов’язується з розмірковуванням і переоцінкою свого розуміння. Ми переконуємося в тому, що наше «Я» не міститься в тілі, наше «Я» являє собою тонке тіло. Тонке тіло перебуває у фізичному, як запах у квітці, як смак у меді. Воно неявно присутнє у фізичному тілі. Завдяки аналітичній медитації, раджа-йозі, йозі сновидінь ви можете усвідомити своє тонке тіло. Тоді ви розумієте, що найголовніша практика відбувається на рівні тонкого тіла. Візуалізація відкриває вхід у тонке тіло. Щоразу, коли ви виконуєте візуалізацію, ви активуєте його й входите в астральний вимір.
Із тонким тілом пов’язані мотивація та рівень усвідомленості. Практика приносить плоди й дає результати тоді, коли ви здатні активувати своє тонке тіло; тоді практика перестає бути формальною.
Багато людей починають садхану із зовнішнього прояву, наприклад з обрядів, ритуалів, зовнішнього поклоніння тощо. Але це практика благочестивих дій для мирян (карма-канда). Справжня ж практика насправді починається на рівні тонкого тіла, коли ви працюєте з мотивацією, усвідомленням, візуалізацією, джняна-йогою, споглядальною присутністю.
Дуже важливо вміти підключати в садхані енергію тонкого тіла, активізувати свою уяву. Якщо ви вмієте це робити, ви завжди будете практикувати сприятливо. Наприклад, якщо ви практикуєте кундаліні-йогу, але у вас немає мотивації й ви не бачите своїх перспектив у кундаліні-йозі, а розум створює певний намір, думаючи: «Я виконуватиму розклад, виконуватиму цю практику», — і ви просто виконуєте цей метод, а енергія ніяк не пробуджується. Тому що у вас не задіяне тонке тіло. Але якщо ви думаєте про кундаліні, слухаєте досвід практиків, мрієте про неї, уявляєте, як пробуджується енергія, і це дихання кундаліні-шакті привносите в метод, у кумбхаку, у чандалі-йогу, усі переживання починають відбуватися з вами. Тим, хто не вміє підключати уяву, принцип тонкого тіла, внутрішню санкальпу тонкого тіла, результати з великими труднощами даються навіть після багатьох років практики. Натомість ті, хто здатен це робити, отримують добрі переживання за мінімуму зусиль.
Іншими словами, у садхані ви повинні уподібнитися первісним мисливцям, які, перш ніж убити оленя, малюють його і кидають у нього списи, виконуючи магічну дію. Коли вони кинули списи в оленя й влучили, це означає, що магічний ритуал здійснено, і тепер полювання буде вдалим. На астральному рівні магічну операцію вже виконано, залишилося лише знайти оленя й завершити полювання.
На тонкому рівні астрального тіла ви вже повинні перебувати у стані досягнутого результату. Стан самоусвідомлення в парасаттарка-логіці означає, що ви спочатку все робите на тонкому рівні, і на тонкому рівні у вас уже все ніби зроблено. А потім ви немов підлаштовуєте фізичний рівень під те, що зроблено на тонкому рівні. І навпаки, якщо ви намагаєтеся в садхані або служінні діяти на фізичному рівні, але ваша мотивація не виконала внутрішню роботу, і ви не задіяли намір та уяву, ви зустрічатиметеся з великими перешкодами або труднощами, докладаючи свою волю.
Чим вищий духовний рівень людини, тим більше вона може активувати своє тонке тіло під час виконання будь-чого. Здатність активувати тонке тіло визначається рівнем медха-шакті, здатністю сахасрара-чакри випромінювати тонку прану, енергію. Той, хто це робить, варто йому сконцентруватися на чомусь, породжує сильні образи в астральному світі. Ці образи безпосередньо оточують його, і якщо він насичує ці образи наміром, це подібно до того, як із маківки в нього виходять божества або ілюзорні двійники, і він вкладає в ці ілюзорні двійники наміри. Наприклад, каже: «Ідіть і виконайте те, що мені потрібно». Ці ілюзорні двійники раніше, ніж його фізичне тіло, вже летять і виконують, стягують ситуації, входять у свідомість інших людей, приваблюють якісь енергії, і ситуація на рівні тонкого тіла ніби вже реалізована. Потім людина їде кудись, і все в неї легко відбувається, як по маслу, кажуть: «Щаслива людина». Тому що її медха-шакті відправила ілюзорні тіла-двійники, ці ілюзорні тіла в тонкому світі вже виконали потрібну роботу, вони передали думки потрібним людям. Ці потрібні люди ніби випадково зустрілися і ніби запропонували саме те, чого він хотів. Вони сформували потрібні обставини. Людина йде й зустрічається з тим, як цей тунель реальності втілюється в житті. Це і є сила наміру або медха-шакті.
Усвідомлення чистої свідомості
«Також я не є відчуттям смаку, що перебуває в мінливому й неспокійному язиці, який зайнятий лише смаком. Я — не зір, який також є скороминущим і є спотвореним розумінням того, хто бачить. Я не є і відчуттям запаху, яке є уявним витвором носа.
Тому в мене немає цих уявних якостей. До дії органів чуття я не маю жодного стосунку».
Щоб увійти в тонке тіло, потрібно перевершити видиме сприйняття. Є зовнішні видимі об’єкти, є процес бачення (зорове усвідомлення) і є той, хто бачить. Є зовнішні чутні звуки, є процес слухання і є той, хто слухає (той, хто слухає).
Коли ми входимо в тонке тіло, для нас важливим є сам процес бачення і слухання, який має основу не у фізичному тілі, а в тонкому. Коли ми займаємося джняна-йогою, для нас важливим є сам свідок-спостерігач, який слухає і бачить.
«Я — є чиста свідомість, немислиме блаженство».
Прахлада продовжував розмірковувати:
«Я — всеохопна реальність, позбавлена об’єктивності й тому позбавлена понять і концепцій. Я — чиста Свідомість».
Відчувати себе всеохопною реальністю без концепцій і зовнішніх об’єктів означає постійно входити в тонке тіло, виокремлювати в тонкому тілі ще тоншу свідомість. Ця свідомість притаманна не тонкому тілу, а каузальному. Коли завдяки спогляданню ми вміємо виокремлювати цю тонку свідомість, активується джняна-деха. Уся наша духовна практика проходить під знаменом трьох тіл. Тіло мудрості, тіло вібрацій (ілюзорне тіло) і проявлене тіло, яке зараз є фізичним.
Практикувати, прагнути до Плоду означає рухатися в напрямку цих трьох тіл. Тіло мудрості означає виокремити у своєму тонкому тілі порожній простір чистого усвідомлення. Пранава (ілюзорне тіло) означає сформувати або пізнати в астральному тілі чистий прояв цієї порожнечі у вигляді багатства форм. Тонке тіло завжди проявляється як цвітіння, різноманіття, багатоваріантність, багатство. Усі зображення святих і божеств, які ви бачите, — це пранава-деха. Ця реалізація для нас дуже важлива, вона має ключову форму, ключове значення. Усе це — пранава-деха. Якби ми зображували божеств і святих у стилі джняна-деха, ми б зображували їх інакше: без прикрас, майже повністю оголеними, у порожнечі, без райдужних розводів, вони були б просто в чистому просторі, на них не було б жодної прикраси, лише тіло. Мінімалізм, гранична простота — так зазвичай зображують джняна-деха.
Але якщо йдеться про пранава-деха, то тут немає жодного мінімалізму. Прикраси, чотки, одяг, райдужні розводи — усе це грає й пишно розквітає, усе це — принцип ілюзорного тіла астрального світу (пранава-деха). А якби ми зображували святих у стилі шуддха-деха або сиддха-деха, ми зображували б їх як людей: навколо них не було б розводів, прикрас, вони мали б простий одяг, а навколо були б дерева, будинки, щось людське, тобто це була б форма їхнього святого прояву. Вони мали б чисті, витончені риси, але людські — нічого фантастичного ви б не побачили.
Ці три стилі іконографії відповідають трьом способам бачення тіл. Ми зображуємо саме ілюзорні тіла святих у стилі іконографії пранава-деха, тому що цей вимір для нас дуже важливий, принаймні на цьому рівні.
Фон у всіх божеств, як ви бачите, схожий — це приблизно синій або блакитний колір. Він уособлює принцип простору. Принцип простору — це і є чисте усвідомлення джняна-деха. Це ніби порожнісна, непроявлена сутність будь-якого божества або святого. А ось із цієї порожнісної непроявленої сутності, як риба вистрибує з води, з’являється їхнє ілюзорне тіло, тобто народжується пранава. Ілюзорне пранава-деха завжди має багатство форм, різноманіття, завжди переливається, може значно поширювати себе. Таким є його прояв.
А ось сиддха-деха завжди має конкретний, матеріальний, щільний прояв. Тобто навіть якщо святий на фізичному рівні має тіло, то в нього одне тіло, дві руки, як зазвичай. У нього немає шести рук і немає безлічі тіл.
Наприклад, стосовно звичайних об’єктів три виміри можна знайти серед будь-яких об’єктів. Припустімо, цей мікрофон один, навколо нього немає жодних розквітів, розводів, жодних інших ілюзорних мікрофонів я не бачу. Я можу його торкнутися, він щільний, однозначний, конкретний мікрофон. Якщо я скажу: «Цей мікрофон», усім зрозуміло — цей мікрофон. Але якщо ми розглянемо мікрофон у вимірі пранава-деха, то найкраще уявлення про це можна отримати, якщо подивитися на мікрофон крізь кристал. Якщо подивитися крізь багатогранний кристал на мікрофон, цей мікрофон може постати в образі безлічі ілюзорних, райдужних мікрофонів — їх буде багато. Часто вчителі дають учням ініціацію ілюзорного тіла, саме даючи кристал, крізь який потрібно дивитися на божество. Коли вони дивляться на божество, навколо з’являється безліч божеств. Це і є принцип ілюзорного тіла. Або Гуру красиво вдягається, сідає на трон, і всі учні дивляться на нього крізь кристал. Гуру каже: «Ви зрозуміли? Це мої ілюзорні тіла, це я ніби у вимірі пранава-деха». У цьому вимірі — це шуддха-деха, а пранава-деха — це інший вимір.
Три виміри мікрофона
Мікрофон сам по собі порожнісний, його порожнісність означає, що він породжений із чистого простору усвідомлення — це джняна-деха. Таким чином, мікрофон містить три виміри. Вимір пранава-деха також пов’язаний із думкою та мовленням, тобто на рівні думки й мовлення ми можемо уявляти мікрофон неоднозначно. Наприклад, крім грубого фізичного мікрофона, є слово «мікрофон», є думка «мікрофон», є мікрофон як принцип. Усе це тонкі, ментальні поняття, вони є формою пранава-деха мікрофона. А цей грубий, конкретний, фізичний — це його проявлений бік.
Реалізація трьох тіл у садхані
Наша садхана, коли ми рухаємося до Плоду, завжди пов’язана з реалізацією цих трьох тіл: тіла мудрості, ілюзорного тіла та проявленого тіла. На шляху нижчих тантр ці тіла реалізуються як результат зусилля. Вони є Плодом. Але на шляху Ануттара-тантри часто кажуть, що Плід, Шлях і Основа — це одне й те саме. З погляду шляху Сахадж’ї досягнення трьох тіл відбувається як самоусвідомлення, тобто ці три тіла ми вже розпізнаємо в потоці нашого розуму. Наприклад, ми припускаємо, що ілюзорне тіло Даттатреї з повнотою всіх досконалих якостей уже існує в потоці нашої свідомості прямо зараз.
Відмінність підходів: аскетизм і розквіт
Зазвичай ті, хто практикує садхану джняна-дехи, завжди дуже аскетичні зовні. Наприклад, стиль дзен, раджа-йога — лише порожнеча і все. Зовні це ніяк не проявляється, у розумі також усе дуже суворо, аскетично — є порожнеча й мінімалізм. Це, наприклад, стиль сутри, дзену, хінаяни, махаяни. Тантра орієнтована не лише на досягнення порожнечі, а й на досягнення ілюзорного тіла (астрального тіла). Тому завжди є дуже багато цвітіння, різних божественних проявів, божественних якостей тощо. Це принцип Тантри.
Наприклад, коли я медитував на порожнечу, моє житло було дуже аскетичним, була мауна, я роками ні з ким не спілкувався, з усього майна мав лише одну сумку і дуже мало контактів, дуже мало інформації, жодної химерності — лише порожнеча і все. Їжа, падмасана, порожнеча та чотки — ось усе моє оточення. Це мінімалізм, принцип джняна-дехи.
Але зараз у Монастирі ми робимо акцент на трьох тілах, зокрема на ілюзорному тілі. Це принцип прояву багатства форм, розмаїття, цвітіння та гри. Джняна-деха існує, але також є прояв астрального тіла й сиддха-дехи, проявленого виміру. Ці три виміри проявляються всюди: у садхані, на малюнках, у зовнішньому житті. Наше завдання — завдяки природному стану поєднати його з трьома вимірами, до кінця очищати й очищати їх, доки ці три виміри не перетворяться повністю, не очистяться і не стануть трьома просвітленими тілами, нашими трьома первісними енергіями.
