Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 5. Історія про Прахладу»
Історія про Прахладу в «Йога Васіштсі» дуже важлива, оскільки вона показує принцип погляду, медитації та поведінки. Вона розкриває ці три аспекти. Також вона навчає принципу йоги ілюзорного тіла, божественної гордості. Ця глава — ключ до розуміння багатьох практик, які ми виконуємо. Якщо ви будете читати історію про Прахладу знову і знову, ви отримуватимете дуже велике натхнення.
Вона починається з того, що Васіштха розповідає Рамі про те, як асури програли битву богам, коли Вішну втрутився в цю битву і прийшов в образі Нарасімхи та знищив демона Хіраньякашипу. Цей демон Хіраньякашипу відібрав правління в самого Індри, над трьома світами. Як відомо, у нього був Прахлада, один із найзнаменитіших синів. Хіраньякашипу багато про себе загордився. У його підпорядкуванні були три світи, оскільки його влада була подібна до влади Індри, могутня армія, сіддхі, прекрасні діти.
Боги були занепокоєні й заблагали Брахму про спасіння від Хіраньякашипу. До того ж його власний син був проти того, як він себе поводить. Він шанував Вішну. Тоді Вішну прийняв образ Нарасімхи й знищив Хіраньякашипу, щоб захистити Прахладу. Він прийняв гнівну форму в образі напівлева, напівлюдини.
Незважаючи на те, що Хіраньякашипу отримав сіддхі, благословення від Брахми не бути вбитим ні людиною, ні звіром, ні будь-якою істотою, ні вдень, ні вночі, ні на землі, ні на небі, Вішну прийняв таку форму, щоб перевершити всі благословення Брахми. Напівлюдина, напівлев, він був ні людиною, ні твариною. Його було вбито ні на землі, ні на небі, а на колінах у самого Хіраньякашипу.
Коли Хіраньякашипу було вбито, усі інші асури розбіглися, палац було знищено. Були величезні руйнування, фактично весь світ асурів було зруйновано. Сам Прахлада злякався тих руйнувань, які відбувалися, оскільки він також дбав про царство асурів. Тоді він почав думати, що краще все моє царство прийме покровительство Вішну. Він подумав, що тепер усі родини асурів знищені, і боги, які за життя асурів не могли навіть підняти голови, тепер зайняли світ асурів. А всі його родичі поникли, залишилися без захисту, жалюгідні й нещасні.
Прахлада починає розмірковувати про страждання й непостійність:
Демони, які були сильними й могутніми зовсім недавно, стали слабкими й скромними тепер, як раніше боги; дивовижна річ — доля! Полохливий олень, приведений у незнайоме село, лякається навіть звуку падаючого листка — так і демони, які побачили міць ворога, лякаються всього.
Боги забрали дерево, що виконує бажання. Як демони раніше дивилися на повержених богів, так тепер боги дивляться на повержених демонів. Напівбоги та інші, які раніше служили при палаці, пішли в ліси на горі Меру й живуть там як лісові птахи. Моя мати та інші цариці — тепер утілення горя. На жаль, опахало мого батька тепер служить Індрі. Через Харі ми в незрівнянному й невимовному нещасті, одна думка про наше становище робить нас безнадійно стражденними.
Прахлада продовжував думати:
Як сніжні вершини Гімалаїв ніколи не обпалюються палючою сонячною спекою, боги, що живуть у тіні Вішну, ніколи не піддаються зневірі. Як маленька мавпочка, що сидить на гілці дерева, дражнить величезного собаку на землі, боги під захистом Вішну кривдять нас, демонів.
Вішну захищає й підтримує весь всесвіт. Навіть якщо він беззбройний, ніхто не може встояти перед ним. Тільки він — надія й опора для всіх істот у цьому світі, тому всіма силами треба шукати захисту в нього — іншого шляху немає. Ніхто не перевершив його, і тільки він — причина створення, існування й руйнування цього всесвіту. З цієї миті я теж стану шанувальником Вішну й житиму так, ніби наповнений його присутністю. Свята мантра «Намо Нараяна», присвячена йому, здатна благословити його шанувальника — нехай вона ніколи не покине мого серця. Однак той, хто не Вішну, не може досягти жодних благ, молячись Вішну. Треба не лише молитися, а й ставати Вішну. Тому я є Вішну.
Перехід від бгакті до адвайти
Тут Прахлада переходить від двоїстого шляху бгакті, поклоніння, до шляху адвайти. Він зароджує божественну гордість. На шляху бгакті зазвичай суб’єкт не враховується в практиці поклоніння. Завжди є розділення: той, хто поклоняється, і той, кому поклоняються. Вайшнавачара, як друга ачара, — це двайта. Максимум — це вішіштадвайта. Завжди є Вішну і є той, хто йому поклоняється. Між ними є бар’єр, дистанція. Вони кажуть, джива ніколи не може стати Бгаґаваном. Бгаґаван — це Бгаґаван, а джива — це джива. Бгаґаван володіє шістьма якостями, джива не володіє. Джива має анаву, карму, малу, обмеження. Вішішта йде на компроміс, каже, що джива якісно подібна до Бгаґавана, але кількісно — ні.
Але наступні ачари утверджують джняну, а джняна — це недвоїстість. На шляху недвоїстості той, хто поклоняється, тотожний тому, кому він поклоняється. Тому тут важлива фраза: «шивам бхутва, шивам яджет» — ти можеш тоді по-справжньому поклонятися Шиві, якщо сам стаєш Шивою. Істинне поклоніння відбувається через самовпізнавання себе як божества. Про це говорить Прахлада.
Практика йоги ілюзорного тіла
Той, хто відомий як Прахлада, є не чим іншим, як Вішну, і немає в цьому двоїстості. Вішну їздить на Ґаруді, тепер Ґаруда возить мене. У моїх руках те, що зазвичай носить Вішну.
Тут Прахлада зароджує дів’я бгаву, божественну гордість, уподібнюючи себе Вішну в медитації. Потім він каже: «Моєю ваханою є Ґаруда. У мене тіло таке саме, як у Вішну. Я тримаю його атрибути: булаву, мушлю, чакру». Це практика йоги ілюзорного тіла, яку ви виконуєте. Можливо, родоначальниками вчень ілюзорного тіла є не тантристи, а давніші святі, такі як Прахлада, які отримали передачу безпосередньо від Вішну.
Лакшмі, його подруга, стоїть поруч зі мною. Уся божественна велич Вішну стала моєю.
Усі символи Вішну — тепер мої символи. Увесь всесвіт, який то з’являється, то зникає, виходить у мене з грудей. Мій колір тепер — це синій колір Вішну. Я одягнений у жовті шати Вішну. Хто тепер мій ворог і хто проти мене тепер? Оскільки я тепер Вішну, будь-хто, хто проти мене, без сумніву, доживає останні дні. Демони, що стоять переді мною, не можуть витримати мого сяйва. І всі ці боги тепер прославляють мене, бо я є Вішну.
Тантричні методи — це методи трансформації. На нижчих рівнях тантричні методи дозволяють шляхом поклоніння отримати сіддхі, благословення. Але на вищих рівнях тантричні методи — це Ануттара тантра. На середніх рівнях тантричні методи — це трансформація, преображення, перетворення на божество й володіння такими самими ознаками, як божество.
На шляху ілюзорного тіла наше завдання — перетворитися на божество, Даттатрею, і наситити ілюзорне тіло його внутрішнім змістом: порожнинністю, бгавою, світлоносністю, розкрити тридцять дві ознаки божественного тіла. Деякі з цих ознак стосуються сіддхі, деякі — прани, а деякі — погляду й свідомості. Загалом кажуть «тридцять дві ознаки», але це не означає, що якщо ви порахуєте, їх буде саме тридцять дві. Це означає просто різноманіття якостей ілюзорного тіла. У нього чиста прана, воно володіє поглядом, спогляданням і різними шакті: джняна, сватантрія, іччха, крія, айшвар’я.
Я перевершив усі двоїсті почуття, і я сам став Вішну. Той, у кому зосереджені всі три світи, той, хто підкорив усі ворожі сили у всесвіті й хто розганяє страхи та занепокоєння інших, — він це я, і я його вітаю.
Васіштха продовжив:
Ставши таким чином Вішну, Прахлада подумав про те, що добре було б тепер помолитися Вішну. Він подумав: «Тут стоїть ще один Вішну, який теж сидить на Ґаруді, з усіма божественними ознаками, якостями й силами. Я тепер буду йому молитися так, як належить за традицією, але в умі».
Вирішивши так, Прахлада в умі молився Вішну, як належить за традицією. Потім він помолився йому і зовнішньо. Закінчивши довгу молитву, Прахлада зрадів.
Дг’ян девата і джняна девата
У йозі ілюзорного тіла ми виконуємо перетворення, а потім робимо підношення Даттатрейї. Ви в образі Даттатрейї робите підношення іншому Даттатрейї. Таким чином, тут немає подвійності, але є різні енергії різного рівня.
Зазвичай божество, в яке ми перетворюємося, називають дх'ян девата. Ми перетворюємося за допомогою медитації на божество. А божество, яке існує споконвічно ще до нас, називають джняна девата, божество мудрості. Дх'ян девата — молодше божество, джняна девата — старше божество.
Наше завдання — закликати благословення джняна девати, щоб воно послало благословення дх'ян девати, і дх'ян девата, наситившись благословеннями джняна девати, увібрало його у своє серце, щоб джняна девата ніколи його не залишало. Божество медитації дх'ян девата створюється грубішими аспектами. Божество мудрості джняна девата існує як таке вже в глибоких потоках нашої свідомості, у буддхі. І те, й інше в якомусь сенсі є ілюзією. Але божество джняна девата є сутністю, а божество медитації дх'ян девата є похідним. Треба зрозуміти взаємини між цими двома божествами.
Від цього часу Прахлада молився Вішну щодня. Бачачи його і наслідуючи його приклад, усі демони в царстві теж стали поклонниками Вішну.
Коли ми перетворюємося на ілюзорне тіло, це дх'ян девата. Коли ми звертаємося до Даттатрейї, читаємо йому тексти, заклики, ми звертаємося до нього як до джняна девати, щоб він увійшов і послав промені благословення, проник у наше ілюзорне тіло дх'ян девати, у божество медитації.
Здивування богів
Чутки про те, що колишні супротивники Вішну стали його відданими шанувальниками, поширилися зі швидкістю лісової пожежі! Боги на небесах здивувалися — як можуть демони стати шанувальниками Вішну! Вони пішли до Вішну спитати його про це.
Боги сказали:
Боже, що за загадка? Демони завжди були твоїми супротивниками. Те, що вони стали твоїми шанувальниками, схоже на невдалий жарт. Де ж їхня диявольська натура, і де поклоніння тобі, яке виникає лише в останньому втіленні індивідуальної свідомості?
Оскільки Вішну поклоняються в саттва-гуні, а сутність асурів — це не саттва, а раджас, зазвичай боги вважалися тими, хто поклоняється Вішну, вони дуже здивувалися. На їхню думку, у саттва-гуні людина поклоняється, і це її останнє життя. Але як могли асури поклонятися Вішну, не перебуваючи в саттва-гуні, їм це було дуже дивно. Їм навіть це не дуже сподобалося. Вони вважали це якимось лицемірством.
Добрі й світлі якості, необхідні для цього, якось не пасують демонам — якась нісенітниця. Адже якості істоти завжди перебувають у відповідності з фундаментальною сутністю цих істот. Болісно чути, що такі створіння відразу стали твоїми шанувальниками. Якби це сталося поступово, з розвитком добрих якостей і мудрості, тоді б ми це зрозуміли. Але те, що диявольськи хитрі створіння стали твоїми шанувальниками майже миттєво, — навіть не віриться.
Вішну відповів:
О боги, не страждайте сумнівами й розчаруваннями. Прахлада став мені молитися. Це справді його останнє народження, і він заслужив своє звільнення. Насіння його невігластва було знищене, більше він не народжуватиметься. Болісно й безглуздо чути про те, що добра людина стала поганою. Але приємно й добре чути про того, хто не мав добрих якостей і став добрим. Зміни в Прахладі — на ваше ж благо.
Васіштха продовжив:
Заспокоївши богів, Вішну зник, і боги розійшлися. Вони стали більш дружніми щодо Прахлади.
Вчення про три гуни
Людина повинна викорінити в собі тамас і раджас, тоді в неї залишиться саттва. Якщо в людини залишається чиста саттва, це залишкова прарабдха карма, отже, вона більше не буде втілюватися в цьому житті. У цьому житті вона проявить свою саттву як допомогу іншим, благодійність, здібності. Коли саттва повністю вичерпається, вона досягає звільнення. Так вважається. Але якщо залишається карма раджас, тамас, і вона не викорінюється в цьому житті, людині доведеться перероджуватися.
Запитання: У віра-садхані використовуються три види карми, а також раджас і тамас. Чи означає це, що той, хто практикує віра-садхану, не зможе досягти звільнення?
Я думаю, трохи не так. Щоб практикувати будь-яку віра-садхану, треба мати достатній потенціал присутності й велику саттву. Навіть якщо ти не дів’я, ти можеш використовувати раджас на духовному шляху лише в тому разі, якщо в тобі раджас зжитий. Якщо ж він не зжитий, ти не можеш його використовувати. Він підкорить тебе.
Щодня Прахлада молився Вішну думкою, словом і ділом. У результаті в ньому дуже швидко виникли й проявилися благородні якості — мудрість і врівноваженість.
Ви повинні звернути увагу на те, які якості у вас домінують. Якості саттви передбачають мудрість, урівноваженість, різні здібності, можливо, до мистецтв, аналітичного мислення. Світлі якості стану душі. Усе це саттва. Якщо у вас немає ні мудрості, ні врівноваженості, значить, у вас мало саттви.
Якщо ваш розум неспокійний, увесь час приносить вам роздратування, занепокоєння або змушує вступати в конфлікти з іншими, це раджас. А якщо у вас постійно тупий стан, якщо у вас немає здібностей, немає навіть занепокоєння, а є лише сонливість, тупість, інертність, загальмованість у мисленні, це тамас.
Ні раджас, ні тамас не підходять для духовної практики. Тамас потрібно перетворювати на активність, на служіння, на рух. Немає сенсу медитувати, виконувати садхани, якщо в розумі переважає тамас. Це означає, що почуття ще не очищені, не придатні для медитації. Треба залучати тіло до грубого служіння, до карма-йоги. Треба активно діяти. Треба проявляти свої карми на благо служіння, на благо живих істот. Із самовіддачею, з повною самовіддачею розвивати через це концентрацію, самовіддачу, неприв’язаність до плодів дій, уміння жити не для себе, а для інших. Тобто розвивати всі свої найкращі сторони.
Коли тамас буде зжитий і з’явиться суміш раджаса й саттви, тоді треба починати садхану, медитацію, вивчення текстів. Раджас також має бути зжитий. Якщо розум неспокійний, якщо неможливо зупинити думки, якщо є неконтрольований потік мислення, якщо груба мова, якщо є постійний неспокійний рух думок, немає можливості зосередитися, не виникає ясності, і для натхнення весь час потрібно щось збурливе, це знак того, що треба зосередитися на здобутті саттви. І перепалювати свій внутрішній раджас спогляданням, самозвільненням.
Нарешті, коли у вас пробудяться якості саттви, ваша карма на сімдесят відсотків залишить вас. Ви станете іншою людиною. Людина, у якої переважає саттва, навіть у миру почувається добре — це якості богів, деват. Така людина дуже врівноважена, у неї переважає ясність, у неї філософський склад розуму, вона без труднощів навчається, займається самоосвітою, вона легко осягає сенс текстів і священних писань. Вона завжди гармонійна, неегоїстична, гнучка, м’яка, порожнинна всередині. Їй легко виконувати будь-яке служіння, вона завжди ладнає з іншими людьми, її елементи під контролем, у неї є різні таланти, які розгортаються, якщо вона захоче на них зосередитися. Її розум не турбує її, її органи чуття сильно її не турбують, вона може їх легко контролювати.
Зустріч із Вішну
Він не шукав задоволень, навіть думки про це не виникало в його розумі. Залишивши бажання задоволень, його розум опинився без підтримки. Вішну дізнався про стан Прахлади. Він прибув у те місце, де Прахлада йому молився. Побачивши, що сам Вішну прибув до нього в палац, Прахлада ще більше зрадів і продовжив молитися Вішну.
Я шукаю прихистку в бога, в якому всі три світи, який є вищим світлом, що знищує будь-яку темряву нерозуміння й нечистоти, який є прихистком безпорадних і тих, хто втратив надію, єдиного бога, ненародженого, у чиєму прихистку варто шукати найкращу безпеку. Я шукаю прихистку в того, чий голос звучить істиною, хто живе в серцях усіх істот, у кому весь цей величезний всесвіт існує без зміни, хто не народжений і незмінний.
Вішну сказав:
О Прахладо, ти сам океан добрих якостей і найкращий серед демонів. Назви мені будь-яке своє бажання, яке веде до припинення страждання, і я його виконаю.
Прахлада сказав:
О Боже, ти живеш в усіх істотах і даруєш їм результати їхніх бажань. Молю тебе, вибери для мене бажання, яке ти вважаєш безкінечним і вічним.
Вішну сказав:
Добре, Прахладо, нехай тобою володіє дух пізнання доти, доки ти не заспокоїшся в безкінечному усвідомленні, щоб усі твої омани закінчилися, і ти досяг вищого стану.
Стаючи на шлях чернецтва, усі ми даємо обітницю підтримувати дух пізнання, доки все наше невідання не зникне, аж до повного пробудження. Цей дух пізнання не лише інтелектуальний, це також вічара, внутрішнє самодослідження.
Васіштха продовжив:
Сказавши це, Вішну зник. Прахлада закінчив свої молитви і, проспівавши гімни на честь Вішну, сів і замислився.
Вічара як основа духовної практики
Вішну навчив Прахладу атма-вічарі. Запитування, вічара — це корінь будь-якої ведантичної, тантричної садхани. Усі проблеми людей, асурів у тому, що їм бракує вічари, бракує самодослідження. Брак самодослідження веде до хибних поглядів. Тоді з хибного погляду даються хибні оцінки реальності. З хибних оцінок реальності робляться неправильні висновки, ставляться хибні цілі й ухвалюються неправильні дії. Через це живі істоти нещасні.
Наприклад, нещодавно мені трапилися цікаві вислови, література, журнал столітньої давності, оцінка технічних досягнень. В одному з журналів 1890 року було написано: «Карета без коней (мається на увазі автомобіль) — це, звичайно, цікаво, але це, мабуть, буде доступно лише багатим, і навряд чи це пошириться». Хибна оцінка. Якби вони зазирнули на сто двадцять років уперед, вони б здивувалися, що карети без коней, автомобілі, змінили світ. Нам смішно це читати. Але наші предки не могли цього передбачити. Інша англійська комісія академії наук, розглядаючи лампочку розжарювання, говорить: «Звичайно, це цікаве винаходження, але ми не бачимо в цьому жодного практичного сенсу». Вони б також здивувалися, бо лампочка розжарювання визначила технічне обличчя сучасної цивілізації за останні сто років. У п’ятдесяті роки якийсь журнал, описуючи телебачення, новинки науки й техніки, тоді це було телебачення, писав: «Це дуже цікаве винаходження, але щоб воно поширилося по всьому світу, це комерційно й технічно нереально. Найімовірніше, це залишиться якоюсь розвагою для окремих осіб».
Таким чином, ми бачимо, що дуже багато прогнозів людей були хибними через брак здатності до всевідання. Богам властива здатність до всевідання. Вони можуть бачити майбутнє й передбачати сценарії руху майбутнього, розвиток цивілізації. Людям це не властиво. Чому їм це не властиво? Брак вічари.
Хіраньякашипу брак вічари завадив зрозуміти, що прийде Вішну в образі Нарасімхи й знищить його, він продовжував боротися з богами й погрожувати Вішну, надто багато про себе уявляючи. Таким чином, брак вічари призводить до того, що ми хибно оцінюємо реальність, створюємо хибні смисли, хибні дії, ставимо хибні цілі. Коли в нас достатньо вічари, ми можемо розуміти реальність, правильно її оцінювати, створювати правильні цілі в житті й досягати їх. Чому живі істоти не практикують дхарму? Брак вічари. Чому живі істоти зайняті війнами, зароблянням грошей, міжнаціональними розбірками? Це теж брак вічари. Якби в них було достатньо вічари, вони б сиділи в ретритах, медитували, служили дхармі. Вони б зрозуміли, що більшість кармічних дій безглузді, це не допомагає ні з погляду переродження, ні з погляду добробуту всього людства. Місія нашої сангхи — це поширювати принцип вічари, утверджувати цей принцип, допомагати людству. Щоб цей принцип дав новий тип мислення, щоб він змінив наявну систему мислення людей на землі.
Самодослідження Прахлади
Прахлада думав:
Вішну велів «Постійно запитуй», тому я маю постійно запитувати про свою власну природу.
Хто цей я, який говорить, ходить, стоїть і діє на сцені цього світу — спочатку я знайду відповідь на це запитання.
Безперечно, я — не цей світ, який зовні, який інертний і складається з дерев, кущів і гір. Але я і не тіло, яке народилося через активність життєвої сили і яке живе лише короткий час. Я не звук, не слово, не ім’я і не вираз, які вловлюються інертним вухом і які є просто рухом повітря, позбавлені форми й існування. Я не почуття і не відчуття дотику, яке теж миттєве і може діяти лише завдяки безмежній свідомості. Також я і не відчуття смаку, що перебуває в мінливому й неспокійному язиці, який лише смаком і зайнятий. І я не відчуття зору, яке теж швидкоплинне і є спотвореним розумінням того, хто бачить. Я і не відчуття запаху, яке є уявним створенням носа.
Вічару Прахлада починає з того, що за допомогою аналітичної медитації він відокремлює себе від джняна-індрій, від свідомості носа, нюху, від свідомості смаку, язика, від свідомості очей, зору, від свідомості дотику, шкіри. Між вами і сприйняттям має виникнути дистанція завдяки такому відокремленню. Ця дистанція визначається внутрішнім спостерігачем. Переживаючи смак — спостерігати смак, переживаючи дотик — спостерігати дотик, переживаючи зір — спостерігати процес зору, перебувати в тому, хто зрить. Слухаючи — спостерігати чуте, перебувати в тому, хто слухає. Щойно ви почнете спостерігати переживане, а не просто так його переживати, ви виявите цього спостерігача, ви проникнете в того, хто слухає, смакує, нюхає, доторкається. Це початок вічари. Відбувається пратьяхара, поворот усередину. Усі зовнішні об’єкти мають бути зведені до джняна-індрій. А самі джняна-індрії мають бути досліджені й занурені в ум, манас. Сам манас через дослідження має бути виявлений як порожнеча і занурений у буддхі, усвідомлення. А саме усвідомлення за допомогою медитації та споглядання має бути занурене в Атман. Такий шлях Лайя-йоги, розчинення за допомогою вічари, самодослідження. Коли ми забуваємо так робити, сансара нас захоплює. Коли ми утверджуємося у вічарі, навіть найсильніша сансара безсила щось нам заподіяти.
Тому в мене немає всіх цих уявних якостей. До дії органів чуття я не маю жодного стосунку. Я є чиста свідомість, немислиме блаженство.
Я всенаповнювальна реальність, позбавлена об’єктивності й тому позбавлена понять і концепцій. Я чиста свідомість. Лише завдяки цій свідомості всі речі, від маленького горщика до могутнього сонця, можуть сприйматися й усвідомлюватися.
Далі йде ціла пісня Прахлади, його подальше розмірковування й аналітична медитація. Ми будемо її обговорювати далі. Якщо ви згадуватимете й читатимете цю пісню, вас охоплюватиме неймовірне відчуття натхнення. Як шастра-кріпа через Прахладу. Тут описується досягнення просвітлення Прахладою за допомогою медитації, благословення Вішну й аналітичних роздумів. Так само ви маєте поєднувати медитацію, аналітичні роздуми й отримання благословення.
Велике Я, позбавлене саморефлексії
Тепер я розумію істину, що є велике Я, яке всюдисуще і позбавлене концептуалізації та саморефлексії.
Всюдисуще означає подібне до простору без центру й меж. Позбавлене концепцій означає, що перебуває поза умом. Позбавлене саморефлексії означає, що навіть думки в найслабшій мірі перестають турбувати. Рефлексія — це копання у внутрішніх даних. Рефлексія — це ведення внутрішніх щоденників. Зараз, за допомогою технологій, люди витончено, вишукано займаються рефлексією. Багато хто веде щоденники, блоги. Вранці о п’ятій годині встав, поїв, подивився, хто там. Щодня записують, ототожнюються і думають: «Це моє внутрішнє духовне життя». Подивився туди, отримав листа від цього, подумав те-то. Ці щоденники інші читають і теж щось пишуть. Це називається блогосфера, в інтернеті ціла область, де люди спільно ведуть колективні щоденники. Це колективна саморефлексія. Але ні індивідуальна, ні колективна саморефлексія не допомагають досягти просвітлення. Тому що наше я позбавлене будь-якої саморефлексії. Усі наші міркування — це просто периферія, вони нічого не означають. На початковому етапі вони важливі як аналітична медитація. Але потім треба ввійти просто в простір, просто в не-ум, у присутність, і жити цим двадцять чотири години на добу.
Прахлада увійшов у цей стан і зрозумів його.
Через це Я всі почуття й відчуття стають відчутними, бо це є внутрішнє світло. Через це внутрішнє світло всі ці об’єкти стають ніби матеріальними.
Поки ви не здатні одразу позбутися саморефлексії, принаймні ви можете на неї не реагувати. Кажуть так: «перебуваючи в присутності, не породжуй думок, а якщо не можеш, то хоча б не надавай їм значення».
Поки саморефлексія неминуча, ви повинні вчити себе звільнятися від саморефлексії простим спостереженням природи ума, простою вічарою, дослідженням, звідки з’являються ці думки. У момент їх виникнення миттєво зміщувати фокус свідомості в джерело, у простір, звідки виникають думки. Тоді самі думки й сама рефлексія втрачатимуть основу, спрямованість і силу, владу над вами.
Згубність саморефлексії
У чому згубність саморефлексії? Згубність у тому, що вона має владу над вами. Вона вас зачаровує, бентежить, вона конкретно вам змінює бачення. Вона підпорядковує вас, вона вами керує. Вона не дає вам бачити реальність такою, якою вона є, чистою і порожнинною. Наприклад, є людина, і ця людина не вкрала ваш гаманець, але вам просто спала на думку думка, що ця людина вкрала ваш гаманець. Ви так почали думати й бачите, що вона ходить як той, хто вкрав гаманець, говорить із вами як той, хто вкрав гаманець, підозріло. У вас з’являється переконаність: точно, він украв гаманець. У вас з’являється гнів на цю людину. А потім ви відкриваєте сумку й бачите, що в потаємній кишені завжди лежав цей гаманець. Вам соромно за свої думки, ви думаєте: «Як нерозумно я думав. Гаманець нікуди не подівся, він на місці. Ця людина взагалі ні до чого. Але моя рефлексія викликала гнів і всі мої проєкції. Я ледь не зіпсував стосунки з цією людиною». Рефлексія змусила вас танцювати під свою дудку. Вона почала вами керувати. Вона спотворила ваше бачення. У цьому згубність рефлексії.
Коли ви виявите простір усвідомлення, рефлексія більше не матиме влади над вами. Думки з’являтимуться на периферії свідомості, але це буде гра. Ви думатимете так: «Не важливо, що я думаю, головне — простір і бхава. Не важливо, вкрав гаманець, не вкрав, думаю я про це, не думаю, це не важливо. Головне — простір і бхава». Коли ви згадуватимете про це, миттєво повертатиметеся, усі ці думки розходитимуться як бульбашки на воді. Тоді це буде просто гра енергій манас-шакті. Але якщо рефлексія спонукає вас до емоцій, змушує щось робити неправильно, збуджує ум, то це небезпечна рефлексія. Таку рефлексію треба розпізнавати як отруту, як ворога. Одразу безжально вражати її ударом, як воїн вражає ударом меча. Ударом дослідження, вічари. Ви повинні миттєво знайти її порожнечу й розсіяти. Бути не-умом, перебувати поза умом — ось що означає перебувати в істинному погляді. Коли ви ум, тоді й усі проблеми та карма разом із вами.
