Шлях практика: пильність, пастки та історія з Махабхарати

Коли ви приходите й практикуєте в монастирі, у вас має бути певне бачення своїх перспектив (у відносному вимірі, звісно). Перспектива послушника — чернецтво, перспектива недосвідченого монаха — стати досвідченим монахом, перспектива досвідченого монаха — стати майстром споглядання й практики, перспектива майстра споглядання й практики — по-справжньому звільнити свій розум від ілюзій, досягти одного з рівнів просвітлення. Перспектива того, хто досяг просвітлення, — стати в наступному житті безсмертним божеством, що володіє райдужним тілом, або стати безсмертним божеством за життя, якщо сила його практики дозволяє це. Перспектива просвітленого безсмертного або божества — стати великим божеством, яке творить і руйнує всесвіти силою свого розуму. Перспектива божества, яке творить всесвіти, — стати повністю єдиним з Абсолютом, стати самим Абсолютом. Приблизно так розгортаються стадії практики на шляху божественної гордості. На інших шляхах процеси приблизно такі самі.

Ця перспектива завжди реалізується або, навпаки, не реалізується залежно від того, наскільки мудро ми ведемо практику, будуємо наше духовне життя як практикувальників, уникаємо відхилень, падінь, трансмутуємо бажання, долаємо внутрішні та зовнішні перешкоди.

Коли ви живете в монастирі, ви завжди маєте бути дуже пильними, незалежно від того, новачок ви, послушник чи монах, за плечима якого багато років практики, ретритів і навчань. Різниця лише в тому, що пильність досвідченого практика полягає тільки в усвідомленні, а пильність недосвідченого ще на щось зовнішнє. Ви завжди маєте бути уважними у взаєминах, у дотриманні тонких принципів самаї. В одному з настанов для монахів сказано, що монах, перш ніж щось сказати, завжди має подумати, як відобразяться його слова тощо. Також велику уважність слід виявляти під час вивчення Вчення, щоб опанувати всі його тонкощі.

Є така приказка: «Мало стати монахом, потрібно залишитися ним і отримати всю користь від чернецтва».

Залишитися монахом не означає, що ви в зовнішньому сенсі залишаєтеся у статусі монаха. У зовнішньому сенсі це досить легко зробити, а тут ідеться про те, що важливо завжди зберігати рівний темп духовної практики й поступово, рік за роком, нарощувати результати та проходити різні стадії реалізації.

Планування практики та розвиток медитації

Наприклад, ви маєте планувати свою практику приблизно так: «Якщо в послушництві у мене були відволікання в медитації махашанті та ледь помітна концентрація, то через два роки у мене має бути стабільна перша дх’яна будь-якої миті, коли я захочу, а через три роки у мене має бути стабільна друга дх’яна, а ще через п’ять років — стабільна п’ята дх’яна». Приблизно так розвивається ваша медитація.

Згадуючи свій шлях, досвідчений монах може сказати так: «У перші роки я завжди втрачав присутність або взагалі не знав про неї. Але через кілька років я почав розуміти, що таке присутність, уважність, усвідомленість. Ще через кілька років я почав глибше це все розуміти й тепер уже не втрачаю усвідомленості, а якщо й втрачаю, то швидко повертаюся. А ще через кілька років моя присутність стала настільки глибокою, що в повсякденному житті вона зі мною щосекунди, я не втрачу її, навіть якщо захочу, однак її ще можна втратити під час дуже сильних впливів: уві сні, за сильного болю, за якихось найсильніших бажань або стресів». Нарешті, практик, який реалізував справжній досвід, знає, що його усвідомленість не може бути ним втрачена ні уві сні, ні під час болю, ні у сновидінні, ні під час стресів, тому що він повністю просякнувся спогляданням.

Коли ви правильно практикуєте, ваш прогрес неминучий. Те саме стосується інших ліній Вчення.

Кармічні вузли та чотири мари

Під час духовної практики відбувається розв’язування кармічних вузлів, які могли б стати причиною ваших майбутніх народжень. За одне життя відбувається розмотування всіх майбутніх карм. Тому монах завжди має бути дуже пильним.

Іноді проявляються внутрішні дані підсвідомості, які слід уміти самозвільняти.

Іноді проявляються мирські бажання. Чотири головні мари завжди випробовують монаха. Для монаха, який недосвідчений, чотири мари — це справжнісінькі вороги. Для досвідченого монаха вони подібні до тренера, учителя, який постійно перевіряє його усвідомленість.

Іноді виявляється гордість через незначні успіхи.

Іноді виявляється егоїзм, захопленість внутрішнім «я».

Пастки на духовному шляху

Іноді людина, спочатку старанно практикуючи й через кілька років отримуючи деякі досвіди, заспокоюється, стає «такою, що пливе за течією», «розпливається». Вона відчуває певну радість і самозвільненість, однак втрачає орієнтири, сенс і мету. Вона думає приблизно так: «Усе єдине, усе добре, усе чудово». Вона подібна до наркомана під кайфом, але це лише блаженство, тобто це перша пастка, у яку вона потрапила. Ви повинні добре знати всі можливі пастки.

Іноді людина отримує досвіди ясності. Наприклад, вона може дуже глибоко усвідомлювати себе, але в неї ще можуть бути певні подвійні ідеї, якими вона захоплена. У досвідах ясності можна бачити богів, минулі життя й майбутні життя, творення та руйнування всесвіту в кожному світі. Під час досвідів ясності йогина переповнює невимовне, але саме воно може її прив’язувати. І тоді вона входить у якусь думку або стан «омани», коли в тебе є концептуальне розуміння істини. Захопленість ясністю — це друга з двох пасток, що підстерігають досвідчених практиків.

Можуть бути досвіди порожнечі, коли йогин пізнає, що все насправді ілюзорне. Усі близькі, друзі й усе, що раніше було дуже дороге серцю, раптом бачиться як сон, як цілковита ілюзія. Йогин наче пробуджується й думає: «Насправді все це — творіння мого розуму. Ніщо не є реальним». У нього починає виникати відчуження, нігілізм, тенденція триматися за порожнечу, заперечуючи все інше. Захопленість порожнечею — це пастка для практиків, які переживають порожнечність у медитації.

Досвідчений практик чудово знає всі можливі відхилення, пастки й старанно обходить їх.

Іноді виникає втрата дії в усвідомленні, коли йогин не може виконувати свої звичайні дії, перейшовши на новий рівень свідомості. Він думає приблизно так: «Кому це потрібно? Хто має це робити?» Раніше він просто робив, а тепер починає багато думати, аналізувати, але цей аналіз неглибокий, і йогин ніяк не може зібратися та зробити навіть просту річ. Він подібний до сороконіжки, яка замислилася про свої сорок ніг і впала, розучившись ходити.

Іноді виникає втрата дії у погляді, коли потужне вчення недвоїстості раптово проникає в практика, він вражається його глибиною та величчю, розуміючи, що перед ученням недвоїстості його маленьке «я» настільки безплідне й марне, що немає жодного шансу втримати особистісну самоідентифікацію.

Іноді виникає нехтування методом і підкреслення недвоїстої мудрості, коли ви думаєте приблизно так: «Якщо все єдине й самозвільнене, то метод неважливий, якщо весь час триматися цього усвідомлення». Але насправді метод може дати дуже глибоке осяяння, якого за допомогою чогось іншого або самої мудрості ніколи не досягти.

Іноді, навпаки, відбувається захоплення методом, коли йогин захоплюється конкретним методом практики, втрачаючи при цьому усвідомлення; його розум тримається за щось, не розуміючи порожнечі або подвійності.

Дух пильності та подолання ілюзій

Можна сказати, що духовне життя — це історія таких ілюзій і способів їх подолання. Протягом свого життя всі духовні практики припускалися таких помилок, впадали у відхилення й на власному досвіді вчилися їх долати.

Я бачу, що приходять нові покоління монахів, але всі схильні припускатися одних і тих самих помилок, впадати в одні й ті самі ілюзії, оскільки свідомість людини приблизно однакова. Але якщо ви знаєте вчення, ви легко їх обходите. Якщо у вас є дух пильності, пробудженості й ваша найчистіша [сутність], то вам боятися нічого. Якщо ви маєте дух постійної пильності в Дгармі, вам немає потреби бентежитися, вам потрібно просто плекати цей дух.

Є одна матаджі, яка була в нас послушницею. Якось вона заявила мені:

– Я ніколи не відійду від істини. Неможливо, щоб мене який-небудь мара спокусив.

Я сказав їй:

– Він уже вас спокусив. Ця бравада й безапеляційність судження – це етерналізм у думках. Ви надто вірите своїм внутрішнім даним, надто вірите у свою впевненість. А я на вашому місці сказав би так: «Я намагатимуся робити все можливе, щосекунди спостерігаючи, чим іще може мене обдурити цей розум? Але як би він не намагався, я намагатимуся робити все можливе».

Коли людина займає таку точку зору, вона знає, що майя оманлива, розум дуже тонкий, а сансара сильна. Справжній практик розуміє, що зараз його розум говорить одне, а наступного дня говоритиме інше, тому йому в принципі не можна довіряти, що б він не говорив. Необхідно закріпитися на глибшому шарі свідомості й плекати лише дух пробудженості. Той, хто саме так ставиться до розуму й розуміє такий дух пробудженості, справді стає невразливим. Якщо ви маєте такий дух плекання ретельності, то можете розраховувати, що увійдете до товариства богів, до товариства безсмертних.

Світ богів і чисте кармічне бачення

У перших розділах «Махабхарати» описуються два епізоди. У першому епізоді йдеться про те, як цареві Махабхіші довелося переродитися зі світу Індри й стати смертною людиною, а в другому епізоді описується життя восьми богів, яких прокляв мудрець.

Безсмертні й боги існують паралельно з людським світом. Вони живуть своїм повноцінним життям так само, як це роблять люди, але щоб спілкуватися з ними, потрібно очистити свою свідомість і увійти в їхнє кармічне бачення. Смертні, тобто люди, які не мають чистоти кармічного бачення, не підозрюють про світ безсмертних, про богів, тому що їхніх сил свідомості недостатньо.

Коли ви входите в чисте кармічне бачення, ви поступово починаєте прозрівати нові тонкі закони, за якими живуть боги або безсмертні.

Наприклад, свята сангха, «Дів’я лока» – це свого роду проекція таких світів.

У світах богів бажання не цінуються, а цінується медитативність. У світах богів прив’язаності не цінуються, а цінується сама. У світах богів немає жорстких законів, кожен перебуває у свободі, але творчі сили й здібності кожного залежать від рівня його зануреності в присутність. У світах богів немає нечистого бачення, а є лише бачення, засноване на чистоті та гармонії.

Ознаки правильної практики

У міру вашої споглядальної практики неодмінно мають зростати ваші якості саттви (сяйво). Посилення ваших божественних якостей – це один із критеріїв того, що ваша практика рухається правильно. У вас має посилюватися самоконтроль, який із часом має стати постійним, тому що істинний монах – це той, хто постійно контролює себе. Гармонія, співчуття, любов, самовіддача, смирення, безпристрасність, бачення єдиного «смаку», споглядальність – це якості, які в результаті практики зростають у вас. Ваша сама зміцнюється, ваші взаємини гармонізуються, ваша божественна гордість витончується, ваше розрізнення поглиблюється, ваша ясність посилюється й може проявлятися в будь-яких сферах – такими є ознаки вашої правильної, бездоганної практики.

Коментар до тексту «Махабхарата». Пригоди Ганги

«У реченнях правдивий, у битвах усеправий,

Махабхіша був володарем держави.

На честь Індри зарізав він коней швидколетних,

Вшанував його безліччю жертв добровільних.

Від Індри за це зазнав він милості:

На небі, у безсмерті, життя його тривало».

Цар Махабхіша здійснив ашвамедха-яджну – жертвоприношення коня. Згідно з ведичними поняттями, той, хто провів цей ритуал, міг відродитися на небесах Індри й стати безсмертним богом.

«Одного разу перед Брахмою, спокійні й суворі,

Постали, прийшовши з поклонінням, боги.

Прийшли й подвижники з царственим ликом,

Махабхіша був на зібранні великім.

І Ганга, ріка найкраща, до діда,

Сяючи, прийшла на поклоніння й бесіду».

Тут ідеться про зібрання безсмертних і божественних істот. Коли говориться «Ганга», це означає не саму річку Гангу, а божественний дух річки, божество річки. Наприклад, у нечистому кармічному баченні річка являє собою текучу воду, але в чистому баченні — це божество, яке у зовнішньому світі проявляється у вигляді річки.

«Раптом зі сходу вітер повіяв

І сукню красуні високо підняв.

Зніяковілі, потупили погляди боги,

І тільки Махабхіша пристрасно

Дивився, як сукня здіймається вітром.

Тоді він почув від Брахми прокляття:

«Серед смертних народжений, до них ти повернешся,

І, смертний, ти знову для смерті народишся!»

Цар Махабхіша, перебуваючи у світі богів, припустився помилки — він утратив усвідомленість під впливом енергії пристрасті. Коли говориться, що Брахма прокляв його, це означає, що творча сила його розуму через втрату споглядання створила причину, згідно з якою він мав переродитися в лоні земної жінки.

Щоразу, коли ми втрачаємо споглядання й зазнаємо впливу клеш (пристрастей), наша творча сила ніби проклинає нас, тобто ми створюємо причину для того, щоб народитися в наступному житті, якщо, звісно, не очистимо її. Брахма — це одна з творчих сил усередині нашої свідомості, і, на відміну від богів, які всі перебували у спогляданні, Махабхіша втратив своє споглядання і, зазнавши грубої хтивості, створив таку карму. Тому він був змушений залишити світ богів і прийняти народження в лоні смертної жінки.

«Махабхіша згадав, залишивши безсмертних,

Усіх добрих і мудрих царів-володарів.

Вирішив він: «Пратіпа батьком йому буде,

Він славно царює і праведно судить».

А Ганга, побачивши Махабхішу, одразу

До нього спрямувала серце й розум.

Пішла, наближаючись до вечірньої години.

Перед Гангою вісім божеств, вісім васу,

Постали тоді на безлюдній дорозі.

У багнюці й пилюці ледве пересували ноги.

Запитала: «Я бачу вас у жалюгідній подобі.

Де ваші колишні краса й велич?»

«О, Ганго, — відповіли васу в смутку, —

Жахливим прокляттям ми нині прокляті.

За незначний вчинок, душею страждаючи,

Ми благим Васішштою гнівно прокляті.

Ми наблизилися помилково, випадково,

До святого, який таємно шепотів молитви».

Після цього зібрання божество Ганга зустріла вісьмох васу, які перебували в грубих людських тілах. Васу — це вісім богів. Коли вона запитала, чому вони мають такий жалюгідний вигляд, вони сказали, що прокляті ріші Васішштою.

«Нас прокляв подвижник у нестямній злості:

«Ви будете зачаті в смертному лоні!»

Ми не можемо сперечатися зі знавцем Вед,

Та проханням тебе, о Ріко, потурбуємо.

Стань нам матір’ю, щоб вийшли ми знову

Із небесного лона, а не із земного».

На них подивилася, світла й прекрасна,

І ясно промовила Ганга: «Згодна!

Ви з’явитеся у світі з божественної плоті.

Кого ж із людей ви назвете своїм батьком?»

Відповіли васу: «Із людського роду

Ми обрали собі благого батька.

Це нащадок Пратіпи, на ім’я Шантану,

Правдивий, не схильний до гріха й обману».

Вона відповіла: «Я позбавлю вас біди

І вам, і йому насолоду подарую».

Для васу в стражданнях відкрилася надія.

Сказали: «Ти, що течеш у трьох світах!

Тоді лише повернемося до небесного роду,

Коли своїх синів ти кинеш у воду».

Відповіла Ганга: «Я вам не перечу,

Але, щоб він запам’ятав нашу зустріч,

Коли перед ним як дружина постану, –

Останнього сина віддам я Шантану».

Боги домовилися з божеством Ганги про те, щоб змити цю карму переродженням у людському світі. Вони сказали, що увійдуть у тіло, створене гідним царем, і народяться немовлятами, а потім тіла цих немовлят будуть кинуті у воду. Їхнє життя таким чином швидко обірветься, вони швидко залишать фізичну оболонку, змивши свою карму.

«Вигукнули васу: «Хай буде нам щастя!

Ми всі по восьмій віддамо йому частини

Нашої чоловічої сили, і міцного сина

Народиш ти на світ від того володаря.

Добро утвердить він, прославиться гучно,

Але син твій помре, не залишивши нащадка».

І васу спокій та здоров’я здобули,

Щойно з Рікою уклали умову».

«Пратіпа, ведений прагненням до загального блага,

Полюбив рік дивноликої вологи.

Біля ріки Ганги, сповнений благочестя,

У молитвах довгі роки провів він.

Одного разу до нього, сяючи світлом,

Прийшла спокуслива, молода,

Подібна до кохання, вічно юної богині,

Чарівна Ганга в дивовижній долині».

Божества вод, джерел, лісів можуть вільно набувати будь-якої подоби. Наприклад, якщо потрібно, вони можуть набувати подоби людини. Таку подобу вони можуть приймати ненадовго. Такою ж здатністю наділені духи гір або духи лісів. Іноді, коли їм здійснюють ритуали або приносять жертви, вони можуть приходити в людській подобі й приймати ці підношення. Божества вищого рангу можуть проєктувати своє ілюзорне тіло у світ людей, водночас самі вони не залишають світів богів. Вони можуть створювати безліч власних еманацій.

«Її обличчя щастям і миром дихало.

До царя на коліно, що було, немов шала,

Могутнє й міцне, – на праве, сміливо,

З мудрою усмішкою красуня сіла.

Сказав їй Пратіпа: «Чого тобі треба?

Чому твоє серце, прекрасна, раде?»

«Тебе я забажала, розум відає,

що жінку соромно принижувати відмовою».

Пратіпа відповів: «Відданий благу,

Я навіть із власною дружиною не ляжу.

Тим більше з жінкою невідомої касти, –

Такий мій обіт, непорушний і чесний».

«Володарю, я не нижча за тебе кастою,

До тебе приходжу я задля солодкої пристрасті».

Насправді Ганга хотіла, щоб у результаті її шлюбу народився Шантану, який і дасть визволення восьми богам. Для цього їй доводилося вдаватися до різних хитрощів.

«Бажана моя юна краса,

Ти пізнаєш насолоду, володіючи мною».

Пратіпа відповів їй непохитно:

«Погубить мене порушення закону.

Не зроблю я так, як тобі захотілося.

На правому моєму коліні ти сіла,

Де доньки й невістки сідають, о діво,

А місце для милої коханої – ліворуч.

Дружиною мені стати ти не маєш права,

Оскільки ти сіла, безтурботна, праворуч.

Але якщо ти хочеш зблизитися зі мною,

то стань мені невісткою, а синові – дружиною».

Богиня промовила слово у відповідь:

«О праведнику, ти не порушиш обітниці.

Я готова поєднатися з твоїм сином,

Знайти собі чоловіка зі святого роду.

Щоб догодити тобі, о великий подвижнику,

Я стану відданою роду Бгарати.

Щоб прославляти вас, мені й століття буде замало,

Ви — джерело й початок благ і честі.

Домовимося: хоч би як я поводилася, —

Твій син, розмірковуючи про мої вчинки,

Ніколи не питатиме, — звідки я родом,

І зі мною здобуде щастя.

Своїм синам, доброчесним і чесним,

Він буде зобов’язаний небесним блаженством».

Сказала — і зникла з очей володаря.

Він став чекати народження сина.

Він, бик серед воїнів, подвиги честі

Чинив разом із добронравною дружиною,

Заради добра й спокою трудився,

І в сивочолого подружжя народився син, —

Той самий Магабгіша в новому образі,

Як було заповідано всесильною волею.

Пратіпа, беззлобний душею, хлопчикові

Дав скромне ім’я — Смиренний, Шантану».

Унаслідок прокляття Брахми Магабгіша народився як син царя. Його назвали Шантану. Цього царського сина обрали божества-васу, щоб народитися в його родині й таким чином очистити свою карму.

«Нехай завоює він світ милосердям,

Закони добра старанно виконуючи.

Він зростав у шані до заповітів і правил.

Пратіпа, коли той досяг зрілості, наставив:

«Красива, чарівна, багато вбрана,

Прийшла до мене колись жінка, сину мій.

Можливо, незабаром вона з’явиться перед тобою

З бажанням добра й любов’ю в погляді.

Не повинен ти питати: «Хто ти і чия ти?»

Ти поєднайся з нею, охоплений любов’ю.

Не розпитуй про вчинки своєї подруги,

Від дружини матимеш синів.

Ти насолоджуйся нею, щоб вона, молода,

Насолоджувалася тобою, догоджаючи тобі».

Пратіпа, сказавши останній із наказів

І коронувавши сина Шантану на царство,

Простодушний, чужий корисливості та злості,

Пішов — і оселився в лісовій гущавині».

«Шантану цієї ночі, шукаючи здобич,

Часто полював на всіляку дичину.

Завжди обираючи потайну стежку,

Де бігали буйволи й антилопи.

Біля річки Ганги на самотній дорозі

Відважний стрілець випадково зустрічався

З небесними співаками, напівбогами,

І земля дзвеніла під його ногами.

Одного разу Шантану зустрів красуню

І здивувався її прекрасному стану.

То божество наближалося своєю красою,

Постаючи перед ним на чистому лотосі:

Свіжа, білозуба, мила й безтурботна,

У найтоншому вбранні, бездоганна в усьому.

Вона засяяла світло й невинно,

Немов серцевина рідкісного лотоса.

Володар дивився, тремтячи й захоплюючись,

Очима він пив її, не насичуючись.

Вона наближалася, бажана до болю,

І він пив та жадав її дедалі більше.

Він також у сяйві царської влади

Запалив у ній полум’я радісної пристрасті.

Вона дивилася на воїна з гарячим томлінням,

Дивилася, не в силі насититися зором.

Запитав володар, сповнений жаги:

«Ти небесна співачка чи апсара?

Змія чи данаві — ворогиня життя?

Людська дитина чи богиня?

Небесною сяєш красою чи земною?

Та ким би ти не була, стань моєю дружиною».

Почувши ласкаве слово, що лунало,

Умову з васу виконати готова,

І, дзвінким голосом царя втішаючи,

Сказала розумна й молода:

«Твоєю покірною дружиною стану,

Але що б я не робила, о Шантану,

Доброю тобі здаватимусь чи поганою,

Поклянися, що не сперечатимешся зі мною».

Насправді це була лише ліла божества. Просвітлене божество не потребує ні дружин і чоловіків, ні якихось інших перешкод. Можна сказати, що вона просто прийняла такий вигляд і зачарувала свідомість царя, щоб урятувати богів васу. Застосувавши магічні сили чарування, вона затьмарила розум царя, щоб залучити його до своєї гри й тим самим урятувати божеств.

«А якщо ти мене образиш і засудиш,

Я піду, і ти більше не будеш моїм чоловіком».

Іноді такі випадки описуються в історіях людей і богів. І коли люди входять у кармічне бачення богів, тобто в мандалу богів, боги пов’язують їх самаями, клятвами й кажуть: «Наші взаємини будуть такими-то й такими-то. Але щойно ти їх порушиш, я одразу зникну». Такі клятви — це і є принцип самаї.

Коли ми входимо у вищий кармічний вимір, ми завжди діємо на основі самaї, тобто тонких клятв, тонких взаємин.

«Згоден», — сказав він, обдаровуючи її радістю.

Не знаючою ні міри, ні краю.

Отримавши її як бажану долю,

Могутній, із дружиною він досхочу насолоджувався.

Вирішив він: «Чи прямо вона йде, чи навскіс —

Промовчу, ніколи не поставлю їй запитання».

І цар був задоволений її красою,

Її чеснотою та чистотою,

Її поведінкою, спокійною та рівною,

Її догоджанням на любовному ложі.

То була Ганга, та богиня-цариця,

Що блаженно струменить у трьох світах!

Прийнявши віднині людський вигляд,

Вона зберегла богиню в своїй красі.

Відтоді став чоловіком Ріки богоподібний

Шантану — могутній володар царів.

Вона втішала володаря танцем,

Томною ніжністю, майстерною ласкою,

І ласкою ласка її винагороджувалась —

Втішаючи його, сама насолоджувалася.

Шантану, поглинутий своєю любов’ю, насолодами,

Зачарований найкращою з дружин,

Не помічав, як мчать місяці та роки.

А вони мчали, мов стрімкі води».

Для божества не становить жодних труднощів магічною силою створити ілюзорне тіло та спроєктувати його у світ людей, причому це тіло діятиме подібно до звичайного людського тіла. Воно подібне до тіла з плоті й крові, може справляти враження людського, до нього навіть можна доторкнутися, однак насправді воно не складається з грубих фізичних елементів, а виткане з тонкоматеріальних чистих елементів, шуддха-таттв, з енергії світла.

Народження та визволення восьми васу

«Минав час, змінювалися і літо, й осінь,

Дружина народила йому вісім синів.

Так було: щойно дитина народиться,

Тієї ж миті цариця кидає його в Гангу.

Шантану страждав від прихованого горя,

Та мовчав він, із дружиною не сперечаючись.

Коли народила вона восьмого сина,

Чудесного, дорогого батьковому серцю,

Він вигукнув: «Восьмого не бажаю втрачати:

Не смій убивати його. Хто ти і чия ти?

Відплата за це злодійство здійсниться,

Бійся, о, зневажена дітовбивце!»

Сказала чоловікові: «Не муч своє серце,

Бажаючий сина, найкращий батьку!

Я не дам загинути останньому синові,

Але назавжди тебе покину.

Я — волога, відроджена мудрим Джахну,

Я — Ганга, благо незліченних подвижників.

Я жила з тобою, бо так забажали

Безсмертні заради божественної мети.

Я зустріла вісім божеств, вісім васу,

Підвладних гнівному голосу прокляття:

Їх прокляв Васіш̣тха, щоб горді боги

Перетворилися на безсилих, жалюгідних людей.

А стати їхнім батьком, о володарю і воїне,

Лише ти на землі виявився гідним.

І я, щоб повернути їм безсмертя,

Стала для них людською матір’ю».

Народжуючи немовлят, Ганга швидко знищувала їхні тіла. Але оскільки це були не люди, а боги, то насправді це було для них великим благом. Життя у світі людей було для них не дуже сприятливим, але завдяки таким діям Ганги їм не довелося жити в забрудненому людському тілі. Вони очистили карму прокляття, народившись у людському тілі, але були тут же вбиті, тому швидко вознеслися на небо безсмертних.

«Ти породив вісім божеств, ясноликий,

І тим самим став і на небі владикою.

З тобою я пізнала радість зачаття,

І васу звільнила я від прокляття.

Я дала поваленим вірне слово:

Коли вони знову народяться в людській подобі,

Я втоплю їх у річці Ганзі,

Знову дарувавши кожному безсмертя.

Тепер я назавжди тебе покидаю,

Мене чекають боги й ріки.

Дивись, бережи богоподібного сина,

Він буде уславленим мудрецем і хоробрим героєм.

У обітницях він буде подібний до булату,

Дарований Гангою син Гангадатта!»