Коментар до тексту «Шрі Сіддханта Шикхамані. Стхала: Велич відданого»
«З опису величі Вчителя і лінги випливає велич відданого (бгакти). І все ж оспіваємо його. Ті, хто служать Великому Господу, Незмінному, Параматмі за допомогою своїх дій, розуму й мови, такі люди славляться як віддані».
Віра як основа духовного шляху
Бути садху — це означає вірити в Бога, бути щонайменше глибоко віруючою людиною. Спочатку віра, а потім практика. Буває, що люди приходять до практики через хатха-йогу і лише потім, через багато років, замислюються: «А що ж таке йога? А заради чого я роблю всі ці асани?» І тоді з милості Бога до них приходять якісь Учителі, якісь настанови і кажуть: «Ти займаєшся першою сходинкою аштанга-йоги. А взагалі її мета — Звільнення. А Звільнення — це ніщо інше, як з’єднання з Богом. А Бог існує».
І той факт, що Бог існує, має глибоко вразити душу, вона має переосмислити весь свій шлях у житті, усі свої сенси, усі свої цінності. Це факт, який ви не можете ігнорувати, ви маєте зробити вибір. Щойно ви дізналися, що Бог існує, ви маєте визначитися. Поки ви не знали, не замислювалися, ви були як діти — невинні істоти, у яких є мама, тато, друзі, суспільство, усе добре. Але Бог як трансцендентна причина, трансцендентне джерело, трансцендентне буття — це завжди виклик для душі. І якщо це розумна душа, вона не відвертається від цього виклику, не відмахується. Тобто все в житті душі має почати змінюватися, коли вона дізнається про Бога.
Наприклад, людина, яка жила як селянин без батька, раптом дізналася, що в неї є батько. Вона вважала, що батька не було, вона ніколи про нього не чула, а тут їй повідомили, що в неї є батько. І це не просто батько, а могутній цар, який живе в сусідній державі. Коли селянин дізнається про це, усе його життя має змінитися. А якщо воно не змінюється, то він просто нічого не розуміє.
Чотири важливі питання про Бога
Факт існування Бога — це привід для душі одразу почати думати:
- А що таке Бог?
- Де Він перебуває?
- Які Його якості?
- Які мої стосунки з Ним і який мій зв’язок із Ним?
- Як Його можна пізнати?
Ці чотири важливі питання душа має ставити, досліджувати і проводити Брахма-вічару доти, доки вона не отримає ясні відповіді, хоча б інтелектуальні. І ці відповіді мають бути отримані з авторитетного джерела, тому що якщо немає авторитетного джерела, ви не отримаєте потрібної якості. Це як неліцензійну продукцію, китайський ширвжиток можна отримати. Тому що знайдеться хтось, хто скаже: «Бог там-то. Усе нормально, живи, як живеш». Або знайдуться ті, хто скажуть: «Бог такий-то». Важливо отримати знання від авторитетного джерела. Це називається прамана — це те, чому можна довіряти, те, що є достовірним знанням.
Наприклад, є шастра-прамана (священні тексти) — прастхана-трайя (потрійний канон ведичної традиції). Виявляється, знання про Бога вже містяться у священних текстах, і ці священні тексти освячені традицією святих і благословенні. Можна сказати, що це — ліцензійне знання.
Три умови авторитетної передачі знання
Крім цього, ще важливо отримати знання від обізнаного Духовного Вчителя, який перебуває в ланцюзі учнівської спадкоємності (у гуру-шиш’я-парампарі) і який має певні якості. Які вони? Є безліч якостей, починаючи з терпіння, співчуття, мудрості та іншого. Це все відомо. Але особливі якості — це шротрія (знання священних писань) і брахма-ніштха (особистий досвід утвердженості в Брахмані).
Коли поєднуються якості Духовного Вчителя і священні писання, то потрібен ще третій — той, хто отримує знання. Третя умова для авторитетної передачі — це те, що ви самі маєте бути авторитетними в тому сенсі, що ви як учень маєте володіти якостями порожньої посудини. Це подібно до того, як якщо є айфон, то до нього має бути відповідний роз’єм, і провід має бути встромлений у відповідну розетку, тобто мають зійтися кілька умов. Коли вони сходяться, то заряджання айфона можливе. І третя умова — учень, наділений належними якостями.
До належних якостей належать:
- контроль чуттів
- самодисципліна
- здатність до аскетичного життя
- сильна воля
- ясний інтелект
- вайраг’я (відсутність прив’язаностей, достатня відстороненість)
- мумукша (прагнення до звільнення)
- вівека (розрізнення істини й неістини в цьому світі, тобто здатність відрізняти сат і асат, що є істина, а що є неістина)
- шестичленні якості саттви: шама, дама, шраддха, титикша, упараті, самадхана (спокій розуму, концентрація, терпіння, здатність переносити різні труднощі, віра і стійкість у концентрації на абсолютній істині)
Це авторитетний учень, ліцензійний, непідробний, не куплений у Китаї, а зроблений за благословенням Шиви, якого до Гуру привела божественна сила. Звичайно, такого учня Гуру з радістю приймає, дає йому дикшу і навчає.
Коли всі умови збігаються — це надзвичайний стан, не так легко все це. Нелегко зберігати лінії передачі, нелегко з’являтися Духовним Учителям, нелегко учням ставати учнями, нелегко виховувати відповідні якості. Але коли всі ці умови збігаються, тоді можливе чудо звільнення, тоді знання про Бога можливо передати, тоді воно справляє потрібний ефект.
Якщо ж усіх цих якостей немає, то й потрібного ефекту немає. Наприклад, Гуру може піти на ринок, сісти посеред площі, дістати текст Шрі Шанкарачар’ї і сказати: «Підходьте сюди всі! Я зараз даватиму вам учення Адвайта Веданти!» Можливо, хтось і підійде, але хтось жбурне яблуком, яйцем або помідором, бо це невідповідні посудини, вони не хочуть вивчати Адвайту і не збираються в неї вірити. Для них не факт, що Бог існує, тому вони невідповідні посудини, а проповідувати серед невідповідних посудин не можна. Це буде апарадха. Тобто, проповідуючи серед невідповідних посудин, можна створити образу дхарми, стати причиною накопичення поганої карми і переродження цих істот у пеклі. Тому традиційно перевіряється, наскільки учні є відповідними посудинами.
Життя, центроване навколо Бога
Але коли всі умови поєднуються, знання про Бога можуть бути передані. Це найголовніше знання, яке назавжди й безповоротно змінює життя душі. Коли ми знаємо про Бога, ми вже не можемо жити, вдаючи, ніби Його немає. Це неможливо. Ми не можемо жити самі по собі, займатися тими самими турботами, жити так, ніби все нормально: «Бог десь там, він є, але ж у мене справи, вони важливіші, у мене город, у мене поїздка на Мальдіви. А Бог ніби є, але Він почекає, Він, мабуть, тільки монахам потрібен. Є якісь священники, нехай вони Йому й поклоняються. Я можу навіть іноді зробити пожертву, але взагалі Він десь осторонь». Це менталітет дурної душі, неготової, незрілої, тієї, яка не розуміє сенсу свого існування. Таких називають мудха (дурень, осел, ослоподібний).
Причина народження тут, на Землі, якраз у тому, щоб зрозуміти Бога, встановити стосунки з Богом і повернутися назад у духовний світ. Тобто найголовніше, чому ми тут народилися, — це тому, що нам треба зрозуміти наші стосунки з Богом, і з жодної іншої причини. Усі городи, роботи, дачі, сім’ї, дружини, родичі, діти, коханці, футболи, волейболи, комп’ютери, долари і євро, політики, війни, історії, цікаві вчення, шоу та розваги — усе це неважливе порівняно з цим мега-надзавданням. Є дуже багато, здавалося б, мудрих, сильних і розумних людей, які з серйозним виглядом кажуть: «У нас такі завдання! Велика політика, великі гроші!» А це насправді дитинство.
Одного разу років п’ятнадцять тому ми в Бердянську проводили семінар. Була якась конференція, ми співали бхаджани. Якийсь чоловік підійшов і попросив: «Ви не могли б не заважати, ми серйозні справи вирішуємо. У нас конференція з глобального потепління». Учні посміялися. Насправді саме тут вирішуються найсерйозніші справи. Ніяких інших важливіших справ, ніж ті, що вирішуються тут, немає. Ні в ООН, ні в Раді директорів компанії Майкрософт, ні в Пентагоні, ні в НАТО, ні в Газпромі, ні де б то не було не вирішуються важливіші справи. Тут вирішуються найвеличніші справи, бо найсерйозніша справа — це з’ясувати стосунки душі з Богом. Усе інше не принципове, воно почекає. Без усього іншого можна обійтися. Наприклад, тисячу років тому не було доларів, але якось люди жили. Тисячу років тому не було айфонів, але нічого, люди теж жили. А от без Бога ніхто не може прожити ні мілісекунди.
Тому коли ми чуємо про Бога від Духовного Учителя, зі священних писань у правильному стані порожньої посудини, наділеної всіма якостями, — це дуже щасливе поєднання. І учень, чуючи про Бога, повинен робити висновки і поставити своє життя на служіння Богу, дослідження Бога і Богореалізацію. Це єдине, заради чого варто жити живій душі.
Дослідження і служіння Богу
Дослідження Бога означає навчання і практику, щоб зрозуміти божественну мудрість. Служити Богу — це сприйняти свій персональний зв’язок із Богом і проявляти все, що пов’язане з божественною енергією та божественною милістю.
Щоб служити Богові, потрібно зрозуміти: «А що є Бог?». Наприклад, на тому рівні розуміння, на якому ми перебуваємо, — це мудрість, чистота, краса, гармонія, ясність, просвітленість. А служити — це означає збільшувати в цьому світі просвітленість, мудрість, чистоту, красу й гармонію. І як можна їх збільшити? Ви замислювалися над цим? Наприклад, якщо побудувати завод із виробництва Кока-Коли, збільшиться просвітленість, мудрість, чистота, краса й гармонія? Навряд чи, тобто це не служіння. Якщо побудувати п’ятизірковий готель з усіма послугами, барами, ресторанами, але там не буде нічого духовного, то це теж не буде служінням. Тобто просвітленість, чистота, краса, гармонія і кількість людей, які живуть у самадхі, від цього не збільшиться.
І ми повинні думати, як нам служити Богові так, щоб божественні якості збільшилися. Очевидно, що це має бути щось, що прямо пов’язане з Богом, зі служінням Богові, коли внаслідок нашої діяльності кількість просвітленості, божественності, духовності, гармонії, щастя, чистоти й краси зростатиме. Це і є служіння, усе інше служінням Богові не є. Усе інше є або служінням майї (ілюзії, невіданню), тобто тим, що збільшує невідання, або служінням его, тобто тим, що збільшує власну карму. Тому ми говоримо: «Служити Богові — це служити тільки ануграсі, тільки просвітлювальній силі». Це і є принцип служіння.
Життя садху, коли він дізнається про Бога, поступово центрується так, що воно завжди будується навколо Бога. Називати це Брахманом, Шивою чи сахаджею — це питання традиції.
Небезпека розриву між Богом і Звільненням
Іноді в людини є ілюзія, коли вона прагне йти духовним шляхом, що Бог не важливий, а важливі Просвітлення і Звільнення. Але коли ми розриваємо ці два поняття, ми робимо велику помилку. І тоді є великий шанс, що розум вигадає якесь своє «диванне» просвітлення, якесь своє прикроватне звільнення в себе на тумбочці, на кухні, свій невеликий світок, що складається з ілюзій, який его спробує упакувати й навіть поставити собі на службу. Звичайно, це омана.
Неможливо досягти Звільнення і Просвітлення, особистісно оминаючи Бога, не встановлюючи зв’язок із Богом, не підпорядковуючи себе Богові, не віддаючись Йому, не служачи, не приймаючи Його як найвищу надособистісну мету, не здаючись Йому, не корячись. Неможливо зі стану его досягти цього, тому що сам принцип звільнення передбачає: «Звільнення в чому, де, від чого?» Звільнення тільки в Богові. Звільнення не в Богові не буває. Це нонсенс, лінгвістичний парадокс. Так само Просвітлення поза Богом не буває. Чому? Тому що нашого «Я», самості поза Абсолютом, поза Богом теж не буває.
І коли садху розуміє це, його життя вибудовується навколо Бога. Він навіть на рівні поверхневого розуму, навіть не реалізувавши свідомість, споглядання, самадхі, починає думати: «А як мені привести своє життя в єдність із Богом, у відповідність із Богом, у служіння Богові». Зрозуміло, потрібно очищати свою карму, потрібно вправлятися у спогляданні, у вивченні текстів, потрібно робити садхану і ще багато чого. Але все, що ми робимо, має відбуватися під знаком віри, відданості, самовіддачі та служіння. Тоді це буде правильне, авторитетне духовне знання. Якщо воно не відбувається під знаком віри, відданості, самовіддачі та служіння, то це буде просунутою формою окультизму, езотерикою, яка може дати досвіди, різні сили, але не може дати вам жодного Звільнення і Просвітлення. Досить прикро буде стати просунутим екстрасенсом після сорока років тапасьї, так і не пізнавши Бога. Буде дуже прикро.
Шлях асурів і небезпека егоїстичної практики
Але дуже багато людей саме таким чином ідуть духовним життям, духовним шляхом, тому що можливість практикувати є, а можливості отримати знання про Бога від Духовного Вчителя, встановити зв’язок, здійснити самовіддачу, а тим більше самопізнання, немає. І рано чи пізно, спостерігаючи за такими людьми, бачиш, що десь людина схибила, і вона так далеко схибила, що їй просто так уже навіть не допомогти. Вона надто утвердилася у своєму промаху, вона зробила великий акцент на анава-марзі, на его, і его досить далеко пішло цим шляхом. Тому, щоб повернутися назад, потрібні якісь великі речі.
Є християнська історія про Симона-волхва і якогось християнського святого. Симон-волхв був великим чаклуном. Він жив у Римі за часів поширення первісного християнства. Симон-волхв здійснював різні чудеса (міг літати небом, воскресав мертвих), але він не міг знати Бога. Він володів великими окультними силами, навіть більшими, ніж той святий. А в той час християнських святих дуже шанували, і тому він хотів, щоб його теж зарахували до християнських святих, хотів підкупити когось, щоб йому виявляли таку саму повагу. Але цей святий сказав, що це неможливо, якщо ти не відкриєш своє серце. Потім у них навіть було містичне змагання. Симон-волхв піднявся в небо перед імператором, царською родиною, щоб продемонструвати силу свого окультизму. Він полетів небом, але цей святий помолився, і Симон-волхв упав з неба.
Коли людина йде шляхом его і стає просунутим окультистом, то є великий шанс, що вона стане на шлях асура-тапасьї, асура-бхави, і багато хто з асурів саме досяг успіху в цьому. Є цілі технократичні асуричні цивілізації тих, хто кинув виклик Богові. Равана, Хіраньякша, Хіраньякашипу, різні демонічні істоти — це якраз ті, хто розвинув у собі магічні сили, розкрив у собі шакті, далеко просунувся шляхом містики й окультизму, але не розвинув у собі самовіддачу, віру й відданість. І це, з життя в життя поглиблюючись, лише збільшило їхню утвердженість у своєму шляху, але цей шлях був егоїстичним, у відриві від Бога. І такі істоти завжди є. Асура Лока (план асурів) існує. Вони виконують багато тапасьї, дуже старанно працюють над собою, накопичують заслуги, але їхнє его замість того, щоб установлювати зв’язок із Богом, здаватися Богові, лише зміцнюється в самому собі. Це не йога-марга, ні джняна-марга, ні сиддха-марга, а просунута анава-марга, просунутий особистісний ріст, тому вони завжди кидають виклик Богові й завжди воюють із богами.
Але Шива, Вішну, вищі Боги допускають це. Логіка Вішну така: «Нехай асури існують. Істоти, що помиляються, теж мають право на існування».
Боги неодноразово пропонували Вішну: «Господи Вішну, чому б Вам не розправитися просто з цими асурами одним махом, щоб вони більше не дошкуляли ні нам, ні людям, і щоб Ви з ними періодично не билися. Ви ж можете це зробити!» Вішну говорив так: «Усі живі істоти мають право на життя, на існування, навіть ті, що помиляються. І за планом Брахми в асурів є своя функція, вони потрібні цьому Всесвіту». Тоді боги з наївності запитували: «А для чого вони потрібні? Яка їхня функція?» Вішну відповідав: «А ось коли ви почнете лінуватися, розтратите заслуги й загрузнете в райських насолодах, забувши про тапасью, звільнення і дхарму, вони на вас нападатимуть. Тоді ви знову згадуватимете про свій шлях. Ось така в них функція». Вони потрібні для підтримання цієї природи за принципом «на те й щука, щоб карась не дрімав».
Призначення душі
Отже, призначення душі — це служіння Божественній Волі й пізнання Божественної Мудрості. І коли садху дізнається про те, що є Бог, набуває віри, він стає іншою людиною, віруючою. Істинно віруюча людина живе навколо Бога, з Богом, тільки для Бога, вона живе в Богові й усе робить тільки через Бога. Її душа противиться робити те, що не угодне Богові, те, що не для Бога, не з Богом. І коли ми набули такої віри, ми достатньо підготовлені для того, щоб іти далі шляхом таїнства пізнання Бога.
«Воістину, рідко зустрінеш відданість Шиві, що рятує від страху мирського існування. Той, у кому вона є, оспівується як відданий (бхакта). Яка користь від Вед, наук, шастр, жертвоприношень, від аскетизму й обітниць, якщо у втілених істотах, що страждають від хвороби народження і смерті, немає відданості Шанкарі (Шиві)».
Від віри до відданості
Після того, як віру здобуто, наступний крок — це набуття відданості. Виявляється, віра — це перший крок, лише для початківців. Виявляється, віра — це просто нормальний, звичайний стан. Навіть сильна віра не є вершиною. Коли ми були невіруючими і стали віруючими, ми повністю змінилися. Спочатку ми були маловірними, наша віра була дитячою, наївною, поверховою, заснованою на зовнішньому. Або вона була інтелектуальною, заснованою на філософії, і ми вважали, що філософські переконання мають у світі віри якусь цінність.
Так, філософські переконання — це правильно, це добре, ми теж вивчаємо філософію, але їх не можна переоцінювати. У світі віри вони не мають вирішальної цінності, вони лише підпора для інтелекту, щоб ми остаточно не звалилися в нерозуміння або в безвір’я. Філософські міркування виховують вівеку, якості, що дозволяють відрізняти істину від неістини й підтримувати віру. Але, загалом, мати сильну віру — це нормально. Сильну віру, яка ніколи не хитається, яка стійка й рівна, як олійна лампа. Сильну віру, яка не залежить від обставин, від чужої думки, від того, насолоджується тіло чи страждає, задоволені почуття чи ні. Сильну віру, яка змінює наше цілепокладання і наші смисли, коли ми розуміємо, що наше завдання — не задовольняти свої власні почуття, а жити для Бога, коли ми розуміємо, що головний той, хто насолоджується, — це Сам Бог, Сам Шива, Сам Даттатрейя, а наше життя призначене не для насолоди, а для виконання свого обов’язку, як мінімум, для служіння Богові, а як максимум — для пізнання Бога, здобуття божественної благодаті й Богореалізації. І це звичайний нормальний стан — мати непохитну, незламну, рівну віру.
Але насправді така віра — це проблема в сучасному світі навіть для багатьох віруючих людей (християн, буддистів, мусульман тощо). Тому що така віра — це щось дуже цінне, як коштовність, як алмаз. Непохитна віра — це коли ви керуєтеся у своєму житті виключно вірою. Це не так уже й просто, тому що якщо ми керуємося в нашому житті виключно вірою, то одразу постає безліч питань: «А що ти робиш для віри? А як ти живеш? Як ти проводиш свій час? Які твої дії? Куди ти витрачаєш свої гроші? Куди ти витрачаєш свій час? Про що ти говориш? Що ти читаєш? З ким ти спілкуєшся? Які заклади відвідуєш?» Адже тепер усе це має відповідати твоїй вірі, інакше слова розходяться з ділом. Тобто сам факт того, що ми здобули віру, уже дуже сильно нас зобов’язує. «Для чого ти взагалі живеш? Які твої смисли, цінності і які твої цілі в житті? А головне, як ти ці цілі втілюєш у діях?» Інакше, якщо це все не відповідає, то, як кажуть: «Віра, не підтверджена ділами, мертва».
Ми не можемо сказати: «Я дуже віруюча людина», — але при цьому робити щось, що суперечить нашій вірі. Ми не можемо сказати: «Я так вірю в Бога, я служу Богові!», — але при цьому займатися сторонніми справами і більшу частину життя, коштів та зусиль вкладати в щось цілком стороннє. Це в мирському суспільстві називається лицемірство, тобто ми декларуємо одне, а робимо інше. Таке часто буває, тому що нібито в тонкому тілі людина цього хоче, а карми в розумі й тілі не дозволяють. І вона роздвоєна, вона не цілісна, тому що ще не вистачає заслуг. Тому з віруючих часто виходять дуже добрі лицеміри, на жаль.
Але наше завдання — не бути лицемірами. Наше завдання — завжди вдивлятися в себе, виховувати себе, працювати над собою, щоб наша віра справді спрямовувала нас і надихала робити те, що потрібно для Бога, служити Богові, бути відданим Богові, віддаватися Богові, вивчати Бога, досліджувати Його, практикувати для Бога, стати повністю відданим Богові. І тоді всі наші методи, наше духовне життя буде успішним. Нелегко подолати цю подвійність, тому що карма існує, а карма — це тенденція проявляти щось інше, відмінне від Бога, іти за чимось іншим, відмінним від Бога. І якщо людина не Аватар, а простий смертний, у кожного є така карма, вона якраз і є причиною народження в цьому світі.
Нелегко йти за Богом, тому що треба йти проти карми. Карма каже: «Давай поспимо до восьмої ранку». А віра каже: «Треба вставати й практикувати!» І ось уже йде боротьба на найпростішому рівні. Такий діалог, така боротьба триває постійно з ранку до вечора. Садху виявляє, що для того, щоб підтримувати стандарти своєї віри, йому треба бути дуже дисциплінованим і перемагати в цих мікроспарингах, мікробитвах.
Якщо садху недосвідчений, він буває сильно розділений через це, він вирішує на волі здобувати перемоги, але щоб його віра перемагала, він починає пригнічувати в собі якусь власну частину, боротися із собою. Він зароджує віра-бхаву, але, борючись із собою, він стискає одну свою частину, а другу хоче відкрити. Тоді він стає дуже напруженим, тому що не вистачає вівеки (розрізняльної мудрості), тонкості, мистецтва перемагати граючи й легко. Але насправді навіть така віра, заснована на волі, потребує великих зусиль. Це не проста справа — бути не лицемірним, а щирим, справжнім віруючим, керуватися божественною мудрістю, божественною волею і принципами в повсякденному житті, тому що его так і норовить вискочити, розум так і норовить вискочити не туди, почуття й емоції так і норовлять кудись повести, мирські бажання так і норовлять захопити душу.
Садху має бути дуже пильним. Самодисципліна, постійна самодисципліна. Але одного разу настає момент, коли садху здобуває таку самодисципліну, і він відчуває, що здатен підтримувати свою віру, здатен перемагати, здатен триматися, і його віра зміцнюється. Це маленька перемога садху — здобуття сильної віри, яка не хитається. Але потім виявляється, що є вищі стани і є відданість.
Відданість означає, що є радісна віра, яка не бореться, не перемагає, а захоплює своєю любов’ю і самовіддачею. І тоді садху думає, як же здобути таку відданість, як же зробити віру щасливою і радісною шляхом гри, любові й самовіддачі, а не лише шляхом волі та самодисципліни.
Сила відданості
«У людини, яка позбавлена відданості Шиві, навіть добра справа не приносить плоду. Навіть Дакша, здійснивши велике жертвопринесення, отримав протилежний результат. Але навіть украй гріховний вчинок очищується відданістю Шиві. Так, колись давно Чанда, який убив свого батька, завдяки відданості став самим Шивою. Для відданого Шиви немає ні благої заслуги, ні гріха, а ті, хто позбавлений відданості Шиві, зв’язані путами карми. У людей, які знайшли прихисток у Шиві, немає зв’язку з кармою. Звідки взятися боязні темряви в коней сонця. Карма не може зупинити відданих Шиви, вічно вільних від пут».
Сур’я-дев їздить на колісниці на небесних конях. Сур’я-дев сліпуче сяє, тому говориться: «Звідки взятися боязні темряви в коней, на яких їздить Сур’я-дев?» Коні Сур’я-дева завжди скачуть небом у сліпучому сяйві, у них немає страху темряви.
Отже, відданість означає наступний крок на шляху до Бога. Відданість означає, що ми не просто віримо, і наша віра не хитається, і ми не просто здійснюємо садхану, накопичуємо заслуги й очищуємо карму, тобто ми — правильні садху. Відданість означає, що ми дихаємо Богом, що ми не можемо жити без Бога ні секунди, що наше серце співає від любові, захвату й екстазу до Бога, що наша садхана проходить під знаком любові та відданості, що наша віра трансформувалася з чогось розумового й обов’язкового (у рамках і за правилами) у щось величніше: у любов, щастя, радість, блаженство, захват, екстаз, прославлення. Відданість означає, що ми перейшли на новий рівень взаємин із Богом, що вся наша садхана і споглядання проходять під знаком захвату, щастя, блаженства й любові, що в нашій душі пробудилася велика спрямованість до Бога. Ця спрямованість, як полум’яне серце, яке безперервно спрямовує нас до Бога. Уже не постає питання, що ми практикуємо для особистого щастя, для особистого Звільнення. Забери в нас щастя, забери Звільнення, але ми продовжуватимемо практикувати лише для Бога. Ми розуміємо, що без Бога всі ці речі безглузді.
Коли настав час битися на Курукшетрі, Дурьйодхана й Арджуна прийшли до Крішни, оскільки Крішна обом обіцяв підтримку. Крішна сказав: «Ось є Я, а ось є моє військо. І під час битви на Курукшетрі ви можете вибрати, але лише один дар». Арджуна сказав: «Я вибираю Тебе». Дурьйодхана сказав: «Без питань, я вибираю військо». Арджуна був мудрішим.
Так само душа вибирає Бога без жодних питань. У стані відданості вона ні з чим не рахується. Коли треба вибрати Бога чи особистий комфорт, Бога чи особисті мотиви й цілі, Бога чи гроші, Бога чи особисті зв’язки, Бога чи стосунки, душа завжди бездоганно вибирає Бога. Це і є відданість. І коли вона вибирає Бога, усе інше вона отримує за замовчуванням, тому що Бог містить і щастя, і комфорт, і стосунки, і звільнення, і все, про що тільки можливо подумати. Але коли вона робить помилку й вибирає не Бога, а щось інше, наприклад, гордість, владу, стосунки, мирське щастя чи щастя у вузькому егоїстичному розумінні, вона помиляється, страждає і потім втрачає те, що помилково вибрала. По суті, так живе все населення Землі, усі, хто втілюється на Землі, тому що вибрали тіло, щоб народитися, але без Бога. Багато сансарних Богів так живуть — сансарних насолод багато, а Бога мало. Вони вибрали райські насолоди, але без Бога. Асури так живуть. Усі істоти в сансарі, крім тих, хто живе у звільненому стані, так живуть. Вони вибрали щось інше.
Але відданість означає, що ми обираємо тільки Бога і нічого іншого, крім Бога, ми не хочемо. Тому відданість понад усе. Там, де відданість, там і джняна. Не буває джняни без відданості, а відданості без джняни. Коли ми обираємо відданість, сама по собі відданість дає нам усе інше, чого б ми не побажали. Коли ми не обираємо відданість, те, що ми маємо, може бути втрачене.
Відданість вища за соціальні відмінності
«Як може ланцюг, зроблений із коренів лотоса, зупинити сп’янілого слона? Чи то брахман, кшатрій, вайш’я, шудра або навіть людина найнижчого соціального становища, якщо ця людина — відданий Шиви, її шанують як самого Шиву. Коли переповнює відданість Шиві, звідки взятися ідеї соціальних відмінностей. Коли дрова згоріли у вогні, яке значення мають відмінності в породах дерев?»
Поки наша віра і відданість не сильні, для нас дуже важливі різні сансарні іграшки: нація, релігія, статус, гроші, раса, культура, стать. Ми підвладні то ненависті, то страху, то сорому через усі ці відмінності, і суспільство успішно маніпулює нами завдяки всім цим відмінностям. Майя успішно нами маніпулює. Чим би ми не займалися, вона дуже вкрадливо, нишком: «Ти такий-то. У тебе національність така-то. Ти — чоловік. Ти маєш це робити. У тебе такий-то статус». І за всім цим ми постійно забуваємо Бога, тому що ці відмінності дуже цінуються у відносному світі, і вони для нас є визначальними. Саме виходячи з цих відмінностей, ми формуємо нашу життєву політику, цілепокладання, для нас стає важливою географія, місце проживання, національність, раса, культура. Подивіться на сучасне суспільство. Права різних істот, гендерні стереотипи та їх руйнування, західна культура, російська культура, битва культур, битва зразків життя. Дуже важливі відмінності, і через них постійно ведуться війни. Чому? Тому що все це переоцінюється, все це здається важливим. Але коли є відданість Богу, усе це неважливо. А що важливо? Тільки Бог. У стані відданості важливий тільки Бог. Тому сансарне існування — це коли Бог недооцінений.
Є історія про святого, який прийшов на бенкет, що влаштовувався при царському дворі. І коли всі важливі гості у вишитих халатах пройшли, а він був у простому халаті, то його не пустили. Виглядав він не дуже показно, не був схожий на тих, кого запрошено на царський бенкет. Він покрутився трохи, знайшов у когось гарний вишитий халат, одягнувся і знову прийшов. Удруге його пустили, він сів за стіл і опинився серед шанованих гостей, його впізнали й посадили поруч із важливими Учителями та чиновниками. А він був трохи юродивий, але святий. Тоді він узяв шматки їжі й почав годувати свій халат. Усі йому кажуть: «Що ти робиш?» А він хотів дати їм даршан таким чином, тому відповів: «Як що? Годую халат, він дуже важливий. Я-то не важливий, а ось халат важливий! Без нього мене б сюди не пустили. Тут уся справа в халаті, він тут усе вирішує і визначає: де мені сидіти, які знаки уваги мені будуть надавати». Потім багато хто його впізнав, вибачалися перед ним і просили прощення.
Тобто стан, коли ми переоцінюємо матеріальну дійсність, відмінності й недооцінюємо Бога — це і є стан авідьї, сансарного невігластва. Буває, що святі діють так, ніби вони підіграють майї, авідьї, але тільки заради того, щоб допомогти іншим живим істотам. Це називається відья-майя — усвідомлена ілюзія, усвідомлена підтримка ілюзорних уявлень. Я вам скажу, що будь-який Гуру теж часто цим займається. Якщо він не буде проявляти відья-майю, контакт з учнями буде неможливий, просто учні швидко розбіжаться. Але залишаться троє найвідданіших, яким усе одно вже нічого втрачати. Неможливо контактувати, якщо ти не підтримуєш певну ілюзію его, ілюзію стосунків, концепцій, логіки, комфорту життя, соціальних стереотипів, підтримки світу, сансари і всього іншого. Це відья-майя. І це необхідно на певному етапі для просування Вчення, для його поширення і допомоги учням.
Але загалом стан ілюзії (невідання) означає, що Бог недооцінений, а матеріальна відмінність переоцінена. Відданість же виправляє цю жахливу помилку. Саме ця жахлива помилка змушує душі кружляти в океані сансари. Відданість, коли вона виникає, виправляє це, тому на шляху дхарми слід шукати відданість. Відданість усуває все, що заважає, вона усуває всі перепони між душею і Богом, між душею і Гуру, вона усуває всі непорозуміння і різні стани. Вона каже: «Та це все не важливо!»
Якщо відданості немає, ми переоцінюємо своє его. Наприклад, хтось нас образив, не виявив пошани, не тими словами з нами поговорив, і все — ми ходимо, а на цілий вечір настрій зіпсований, осад узагалі залишається на цілий місяць. Ми намагаємося ще й стосунки з’ясовувати. Це стає цілою проблемою. А якби була відданість, ми б навіть не звернули на це уваги, тому що відданість живе за принципом «Йому плюнь в очі, він скаже: “божа роса”». Розумієте? Відданість узагалі повернена в інший бік. Що б не відбувалося: «Намасте! Милість Бога!»
Коли Франциск Ассізький приїхав до Ватикану до Папи Римського з проханням зареєструвати його чернечий орден. Він зустрівся з Папою Римським, але був брудний і виглядав не дуже презентабельно. Той йому сказав із неприязню: «Та ти взагалі ніби зі скотного двору прийшов. От іди й поживи там, потім прийдеш». Франциск пішов на скотний двір і серед свиней та корів жив у корівнику цілий місяць. Місяць минув, він знову прийшов до Папи Римського і сказав: «Я виконав Ваше побажання. Продовжимо бесіду». І Папа здивувався тому, що в цієї людини є віра, є сила духу. Мабуть, за ним є шакті. І Папа як релігійний політик подумав: «Якщо дати йому можливість зареєструвати свій Орден, це принесе Ватикану чималий вплив. Мабуть, треба дозволити».
Хто з вас заради віри міг би в корівнику чи свинарнику місяць провести? Це велике питання, тому що ми так не готові. А якщо ти відданий Богові, то жодних проблем немає: ти не звертаєш уваги на всі ці речі, ти легко до них ставишся, граючись їх проходиш, тому що твоя віра не дає тобі можливості опускатися на цей рівень. Це для тебе якась дитяча гра, дитячі пустощі. Тому й кажуть: «Той, у кого сильна віра й відданість, має єдиний смак». Будь-який одяг — ти щасливий, будь-яка їжа — ти щасливий, будь-яка роль у служінні — ти щасливий. Ти щасливий завжди. А чому ти щасливий? Тому що ти живишся своєю відданістю. Відданість — це живлення, це світло, яке гріє душу сильніше, ніж багато соціальних речей, стереотипів, влада, багатство, зв’язки й мирські стосунки. Відданість реально надихає й живить душу.
Служіння відданим Шиви
«Тих, хто чистий, дотримується обітниць, присвятив плоди своїх дій Шиві й поклоняється Шиві, таких людей слід вважати володарями свити Шиви».
Коли ви знаходите таких людей — це віддані Шиви. Завдяки зв’язку з ними, спілкуванню з ними, шануванню, підношенню, служінню, ви самі отримуєте цей дух, цей нектар відданості. У «Перія Пурана» говориться, що служіння відданим Шиві важливіше, ніж служіння самому Шиві. Чому? Тому що віддані Шиви — це і є Сам Шива, але тільки той, що має ще фізичне тіло.
Ви не можете так просто встановити зв’язок із Шивою без тіла, без атрибутів, якостей, гун і категорій, тобто з Шивою з першої чи другої таттви. З Шивою з тур’ї дуже складно зустрітися, складно бути відданим тому, що спершу не здатен сприйняти. Дуже складно бути відданим тому, чого не бачив, не чув, не можеш навіть помислити цього, а тільки філософськи міркувати чи здогадуватися. Заради філософських міркувань ніхто комфортом свого життя жертвувати не буде. Були, звичайно, у Давній Греції такі філософи (наприклад, Діоген), але їх одиниці.
Але віддані Шиви — це Сам Шива, втілений у тілі, і коли ви з ними спілкуєтеся, встановлюєте зв’язок, виявляєте знаки поваги, робите для них щось — це благословення насправді. І тоді через зв’язок із такими відданими ви самі можете стати такими ж відданими Шиві. Це як інфекція, вона передається. Духовна інфекція. «Заразився відданістю сам — передай іншому». І Духовний Учитель виступає в ролі такого розносника духовної інфекції.
Прийняття прихистку в Шиві
«Завдяки пошукам, що ведуть до усвідомлення величі Гуру, лінги й джангами, людина приходить до повного прийняття прихистку в Шиві. Цей стан називається "той, хто прийняв прихисток" (шанара). Могутність Брахми та інших Богів тимчасова. Коли людина, усвідомивши це, шукає прихистку лише в Шиві — цей стан називається шарана. Шанкара — Господь із півмісяцем у волоссі — єдиний прихисток усіх живих істот. Той, хто всією душею покладається на Господа, зветься "той, хто прийшов під захист" (шаранагата). Той, хто вільний від жаги насолод, хто байдужий до інших Богів і хто просить у Шиви звільнення, зветься "той, хто просить захисту" (шарана-артхін). Для тих людей, які своїм розумом, мовою й тілом прийняли прихисток у Шиві, яка користь від обрядів і поклоніння іншим божествам?»
Шива є Абсолют, сам Брахман, що включає всіх богів. Поклоніння іншим божествам може здійснюватися, немає проблем. Різні ритуали можуть виконуватися, але якщо ми перебуваємо в правильному умонастрої, ми перебуваємо у відданості Абсолюту, у відданості Богові. Через свого Ішта девату ми можемо поклонятися будь-яким богам. «Шивасья хрідаям вішнур-вішносча хрідаям шаваха». Це говориться в тантрах і упанішадах: «Вішну в серці Шиви, Шива в серці Вішну».
Є віра-шайви, які не вітаються з вайшнавами й ненавидять ходити до вайшнавських храмів, де поклоняються Вішну; вони вважають, що Шива перевершує Вішну, і на цьому треба закінчити розмову. Є віра-вайшнави, які вважають Шиву напівбогом, ніколи не заходять до шиваїтських храмів і вважають шиваїтів просто такими, що не розуміють і поклоняються якомусь тамасу, бо Шива — володар тамасу, а Вішну — володар саттви, тому тільки Він єдиний гідний поклоніння і є Богом. Але погляди святих спростовують таку вузьку думку. Так думають ті, кого називають «каніштха-адхікарі», тобто початківці, які мають обмежене мислення. Коли ми вивчаємо Адвайта Веданту, наше сприйняття Бога перебуває за межами імен і форм, воно включає в себе будь-яких богів. Через будь-якого бога ми можемо поклонятися Ішварі й виховувати відданість Абсолюту.
Повне самовіддання Богові
«Нагорода за всі жертвоприношення — рай (Сварга), який не є вічним. Лише той здобуває невичерпний результат, хто покладається на найвищого Господа. Чи існує щось недосяжне навіть для грішної втіленої істоти, яка повністю здалася на милість Параматмана, Сущого, Дерева виконання бажань».
На шляху дхарми наше завдання — повністю здатися на милість Бога. Але насправді це нелегко. Колись це станеться, але ми повинні цього бажати. І для початку ми просто повинні навчитися віддавати Богові те, що можемо віддати. Наприклад, прийшла прив’язаність — віддати Богові, прийшов гнів — віддати Богові, прийшла жадібність — віддати Богові, прийшла заздрість — віддати Богові, прийшли радість і щастя — не триматися, не привласнювати собі. Тому що виходить, що віддаю гнів, жадібність, зажерливість, а щастя залишаю собі, щастя знадобиться. Багато хто так думає: «Бог і так щасливий, що Йому віддавати? А в мене не так багато щасливих моментів було. Прибережу». Це теж позиція жадібності.
Треба віддавати Богові все, що б до вас не прийшло. Прийшов глибокий досвід ясності, досвід мудрості — віддати Богові, не привласнювати собі, бо це — форма егоїстичної жадібності. «Я буду мудрим без Бога». Це смішно! Прийшов досвід блаженства — віддати Богові, не привласнювати, бо Бог є джерелом блаженства, Він-то його й послав нам насправді і дав можливість пережити, бо все блаженство — це і є Його прояв, Його енергія. Навіть коли прийшла порожнеча, недвоїстість — усе одно віддайте Богові, інакше станете пралайя-калами.
Хто такий пралайя-кал? Це той, хто переживає досвід порожнечі, але не бажає віддати його Богові. Він чіпляється за порожнечу, він створює з порожнечі певну форму, певний об’єкт, за який можна зачепитися й утриматися. Вона така приваблива, що виникає тонка прив’язаність, тонке чіпляння, тому він не може піднятися з майя-таттви вище (у п’яту, четверту і далі), він зупиняється.
І тотальному самовідданню, здачі Богові передує така здача частинами. Ми повинні навчитися поступово віддавати Богові все, що в нас є. Концепції та уявлення теж віддавайте Богові, перед Богом усі вони не важливі, усі вони втрачають значущість. Плани віддавайте Богові, родинні стосунки віддавайте Богові, не бійтеся, з благословенням ваші родинні стосунки не погіршаться, а лише покращаться й очистяться, якщо правильно віддавати. Матеріальні засоби, жадібність, прив’язаність віддавайте Богові. Ваші філософські переконання віддавайте Богові, від цього вони лише поглибляться, і ви по-справжньому зрозумієте свою філософію. Поки ви їх не віддасте, ви будете просто книгочієм, книгарем, енциклопедією, чайником, який усе життя переносить воду, але не знає її смаку.
Таким чином, відданість означає, що ви все віддаєте Богові. Якщо у вас є якісь обов’язки, повноваження, шакті, влада, статус — усе це, не сумніваючись ні секунди, віддавайте Богові, бо все, що приходить (усе щастя й насолоди), від Нього й приходить. І якщо цього не віддати, а привласнити, то це означає, що від самого початку ми не розуміємо, як у цьому світі все влаштовано. Але що означає, що ми все віддаємо? Це не означає, що ми повністю позбавляємося того, що віддаємо. Богові, за великим рахунком, не потрібно нічого з того, що ми віддаємо, це потрібно нам. Коли ми щось віддаємо Богові, воно очищується, змінює свій заряд, змінює свою структуру. І коли ми знову користуємося цим, воно повертається до нас, але вже зовсім під іншим кутом зору, під кутом сакральності, віри, відданості й самовіддачі.
Але те, що не віддане Богові, є причиною наших народжень у наступному житті, є причиною нашої карми, невідання і страждань. Тобто все, що приносить вам страждання, — це знак того, що ви цього не віддали Богові. Наприклад, якщо якась ситуація приносить вам страждання, то що це означає? Це означає, що ви не віддали її Богові. Невіддане, не запропоноване Богові з повною відданістю завжди неминуче приносить страждання. Якщо якась думка, якесь почуття дошкуляє вам, то це означає, що ви не віддали її Богові, ви привласнили, поскупилися. Якщо якийсь зв’язок, установка, ідеологія, духовний досвід, концепція турбує вас, то це явна ознака того, що вона не віддана Богові, ви за щось тримаєтеся. Віддайте Богові, і вона перестане вас турбувати, вона перестане бути вашою кармою.
І тут постає питання: «А як віддати Богові? Намагаюся віддати, але не виходить». Ми повинні зрозуміти, як віддати Богові. Якийсь духовний досвід, не відданий Богові, теж може стати причиною невідання. Тому бути садху означає — всього і завжди вчитися віддавати Богові. Це і є дух відданості.
Плідність людського народження
«Лише у випадку тих зрілих істот, які прийняли прихисток у Махадеві, народження — справді народження. Цього не скажеш про інших, які народилися марно. Людське втілення, народження у вигляді людини, що є засобом здобуття знання, — це рідкість. Хто не пізнав повелителя богів (Шиву), той втілився марно. Воістину, коли розум людини повністю розчинений у Шиві, не спрямовуючись назовні, то рід цієї людини вічно чистий, її життя плідне».
Бхагаван Шива Махадева кі — джей!
Шрі Гуру Даттатрейя Авадхута кі — джей!
Шрі Гуру Брахмананда кі — джей!
