Коментар до тексту «Ішвара Гіта». Розділ дев’ятий
Ріші сказали:
Парамешвара, неподільний, незаплямований, вічний, бездіяльний, скажи нам, о Махадево, як же він приймає вселенську форму.
Ішвара сказав:
Я не є всесвітом і не поза всесвітом. О, двічі народжені. Її причина — майя, вона приховує Атман. Безпочаткове вмістище, шакті, майя, укорінена в непроявленому. Вона є причиною цього світоявлення. З непроявленого вона постала. Непроявлене називають причиною, блаженством, вічним, нетлінним світлом. Я ж — вищий Брахман. Окрім мене немає нічого.
Природа ілюзії та шлях до звільнення
Вища Істина полягає в тому, що все є Брахман. Окрім нього немає нічого. Екам Адвітьям Брахман. Брахман один без другого. Доки ми цього не усвідомимо, ми перебуваємо в невіданні, у великих ілюзіях. Це треба прийняти як факт. Прийняття того, що ти перебуваєш в ілюзії, починає розкривати очі. У той момент, коли ми визнаємо, що ми в ілюзії, ми вже критично дивимося на навколишній світ, на навколишню цивілізацію, на зв’язки й стосунки, на навколишню культуру. На зміст власного розуму також дивимося критично. Ми починаємо дистанціюватися від усього цього, спостерігати. Те, від чого ми дистанціюємося, втрачає владу над нами.
Наприклад, зовнішній світ мав над нами владу. Ми починаємо спостерігати його як ілюзію. Не такий уже він і владний, якщо подивитися на нього. Соціальні зв’язки, престиж, те, що нам було як імпринт вкладено в нашу свідомість із дитинства, з вихованням, освітою. Коли ми дивимося, спостерігаємо, то відчуваємо, що не таку вже й владу він має. Наприклад, зараз комуністична ідеологія має над вами владу? Жодної. А сорок років тому вона мала велику силу над умами, тому що люди були нею зумовлені, люди вірили в неї. Те, що ми можемо визнати ілюзорним, поспостерігати, дистанціюватися, втрачає над нами владу. Це означає, що ми можемо до певної міри справлятися з тими енергіями, які зазвичай сильно впливають на всіх людей.
Емоція, наш власний гнів, наша власна хіть, наша власна жадібність, прив’язаність. Жадібність — не обов’язково, що я жадібничаю, — просто прив’язаність до будь-яких матеріальних речей. Ваші капці хтось узув, вам уже не подобається, я купив ці капці. Мої капці. У вас є хибні ототожнення вас із капцями. Ваше «я» продовжило себе в капці, і капці стали частиною вас, а ви стали частиною капців. Цей зв’язок ілюзорний, він абсолютно вигаданий вашим розумом. Ви чомусь вирішили, що вони ваші. Чому ви вирішили, на якій підставі? Тому що є ідеологія «не бери чужого», це — того, а це — того, є інститут приватної власності, є система юриспруденції, що захищає інститут приватної власності. Є культура відносин із власністю, є різні види, і вас із дитинства вчили — не бери чужого, це чуже. А насправді ні свого, ні чужого тут немає. Усе боже.
Ви вже вірите, ви повірили в цю систему зв’язків і стосунків, повірили в інститут власності. Щоб розвіритися в цьому інституті, люди стають санньясі, дають обітниці не мати цієї власності. Щоб прибрати ці фіксовані уявлення. Ви повірили, що якщо ви пішли в певні чотирикутні будівлі, дали нарізані папірці, кольорові, з цифрами, якомусь чоловікові, який теж вважає, що це його, він дав вам капці, ці капці ваші. Між вами встановилися незворотні відносини власності. Це повна ілюзія. Усе це не ваше, це ви уявили.
Капці — це лише один приклад. Таких зв’язків сотні тисяч, які пронизують наше життя. Тому існує інститут санньяси, який каже: рубай це все, не чекай. Ти будеш із цим возитися сотні, тисячі життів. Якщо з одними капцями так складно. Розум настільки в усе це вклинився, настільки в це все повірив, він настільки з цим ототожнився, він настільки цим просяк, що навіть ставши монахом, ставши брахмачарі, ставши карма-санньясі, ви можете відчути роздратування просто тому, що хтось узяв ваші капці. Ви вірите, що капці реальні, і вони ваші, і ваші стосунки з капцями реальні. І ви їх поважаєте. Ви вимагаєте від інших поважати ваші стосунки з капцями. Якась дрібниця, але ця дрібниця може стати причиною вашого наступного життя. А таких дрібниць мільйони.
Це лише найдрібніше. Ми не говоримо, що є інститут шлюбу, інститут сім’ї, почуття гордості, статус, одяг, почуття сорому, фіксовані ідеї, соціальні відносини, цивілізація, культура, опора на науку, сцієнтизм. Є віра в наукові факти, віра в історію, віра в причинно-наслідкові зв’язки, в ототожнення з подвійним часом, з минулим, майбутнім, теперішнім. Ми живемо в мільярдах ілюзорних фактів, у мільярдах вигаданих відносин, у мільярдах ототожнень, і цьому немає кінця. Це триває з минулих життів. Саме наше життя ніби фінал, апофеоз усього минулого, що ми накопичили, мільярди ототожнень. Цьому кінця не буде.
Це і є майя, віра в те, чого немає, віра в ілюзію, віра у звичне ілюзорне бачення світу. Тому є інститут санньяси, який говорить: та облиш ти в усе це вірити, в усі ці дурниці. Ось є Бог, ось є святі, ось є Шива, ось є шлях Звільнення, рубай усе це під корінь. Не вирубаєш у цьому житті, пилятимеш у наступному житті, займатимешся тим самим, не відпиляєш у наступному житті — буде ще. Це ніколи не закінчиться. Дивись у суть себе, ти Брахман, цей світ ілюзорний, ти маєш це зрозуміти, ці енергії ілюзорні.
Але «ілюзорні» не означає, що їх так просто можна проігнорувати, відкинути, цим грішать неофіти: а, це ілюзорно, це можна проігнорувати. Не так просто. Ці ілюзії ще щільні, вони пронизують нас. Вони пронизували наші канали, чакри в минулому і йдуть у майбутнє. Від цих ілюзій не так-то просто відв’язатися. Щоб скинути ці ілюзії, треба ще виконати велику роботу. Це наше життя, це наша реальність, у якій ми живемо.
А Шива говорить: Я — Вищий Брахман, окрім мене немає нічого. Але ми не можемо це зрозуміти. Тоді нам потрібно спочатку прийняти на віру слова Шиви, слова Шанкари, вчення адвайти, а потім думати, як їх зрозуміти, як нам їх реалізувати в тих умовах, у яких ми живемо. Тому що обумовленість, як людських істот, велика, і ми не можемо її відкинути якимось одним актом, це неможливо, ніяк це неможливо. Але ми можемо виробити цілу стратегію життя, цілий шлях, шлях зречення від плодів і результатів, шлях зречення від діяча, шлях махаяґ’ї, постійного підношення Богові, шлях зречення від дії, шлях розвитку тонкого споглядання. Це дуже плавний, планомірний шлях, у якому ми повинні завжди бути бездоганними. У якому ми завжди повинні діяти бездоганно, як садху. Тоді поступово це можна буде реалізувати.
Відносини Гуру й учня
Учень починає з того, що вчиться віддаватися Гуру, слухати його настанови, слідувати його настановам. Це віддання має бути добровільним, тому що на духовному шляху нічого не може бути нав’язаним, ніколи, нічого. Якщо учень не приймає, то жодний тапас, жодне поклоніння, жодна відданість неможливі. Це як любов, любов не може бути нав’язана, вона може бути лише прийнята.
Поступово учень, взаємодіючи з Гуру, вчиться приймати його настанови й слідувати їм. Це нелегко, тому що, коли Гуру говорить, в учня часто є власні уявлення, і учень повинен поставити уявлення Гуру вище за власні уявлення на початковому етапі. Це не означає замінити одні фіксовані ідеї іншими, одні концепції іншими. Уявлення Гуру неконцептуальні, вони витікають з усвідомленості, і Гуру діє не від себе, а від писань, від святих і священних текстів, від Гуру-йоги. Коли говорить Гуру, то він намагається достукатися до внутрішнього шару свідомості учня, з яким він сам ще не в контакті. Іноді він це робить за допомогою концепцій, іноді навіть поза концепціями. Він може дати якесь завдання, учень може навіть не розуміти, для чого воно потрібне. Але якщо він зможе його виконати, він достукається до самого себе.
Перший контакт — це контакт учня з Гуру. Якщо такий контакт успішний, учень відбувся як учень, він може тривалий час слідувати настановам, які йдуть від духовного вчителя, виконувати практики, зрозуміти метод, головне — отримати передачу духу. Передачу духу дуже важливо отримати. Зрештою, для чого учень приходить до Гуру? Для того щоб реалізувати те, що реалізував Гуру, те, про що він говорить.
Але буває так, що в учня є певні обмеження. Він не може одразу це прийняти, зрозуміти, потрібен час. Гуру дає учневі цей час, без проблем. Іноді учневі потрібно заблукати, Гуру дозволяє йому заблукати, бо він ніколи не діє прямо. Іноді Гуру дає якесь настановлення учневі, а учень опирається. Зовні він приймає, але його душа опирається цьому, бо його карма ще не готова. Гуру каже: чудово, роби, як знаєш, не поспішай, є ще час. Учень тоді реалізовує те, що він хотів. У нього все це через деякий час руйнується, не виходить. Він переконується в тому, що те, що Гуру говорив, — правильно. Але тепер він сам це зрозумів, він зробив певне коло завдовжки в п’ять років, можливо, але тепер це стає його власним досвідом. Він приходить знову до Гуру через п’ять років, ставить те саме запитання, він уже забув, а Гуру пам’ятає це. Він знову дає йому настанови, тепер уже учень, умудрений досвідом, приймає це, бо він отримав такий досвід.
Одна матаджі з Москви, років десять тому, запитала: Гуру, я страждаю, я хочу практикувати, у мене не виходить робота. Я їй конкретно кажу: ставай карма-санньясі, оселяйся поруч із Дів’я Локою, поживи деякий час. Потім входь, складай на перший ступінь, потім ритритна практика, проходь місячний ритрит, проходь тримісячний ритрит, практикуй, накопичуй заслуги, виконуй перший ступінь, проходь річний ритрит — ось ключ до щастя, тобі прямий рецепт, відкрито, нічого не приховуючи. Або приймай чернецтво, або карма-санньясу.
А ця жінка була відома в політичних колах, бізнес-вумен, зі своєю командою, певною групою. Вона просто розгубилася від такої пропозиції Гуру. А що тут складного? Рецепт є. Ось тобі пранаями, ось тобі медитації, ось тобі споглядання, ось тобі ранкова араті, сутра, пуджа, ось тобі вечірня бхаджан-мандала. Усе меню у твоєму розпорядженні, весь всесвіт біля твоїх ніг. Але вона не могла виконати. Вона сказала іншим учням: ось, Гуру не пожалів, дав прямі настанови до щастя, не врахував її високе становище, не врахував її зумовленості, її карму. Це і є здатність учня прийняти або нездатність прийняти.
В учня немає спочатку, принаймні, виходу, як просто навчитися вірити, довіряти. Якщо він зможе навчитися вірити, довіряти і набереться терпіння, через деякий час у нього з’явиться власний досвід. Цей власний досвід допомагатиме йому далі, він розкриє принцип Гуру-таттви глибше, він піде від особистості Гуру до Гуру-парампари, він встановить зв’язок з обраним божеством, з усім Деревом Прихистку, з Ішварою, він почне відкривати містичний вимір, входити в нього, і прив’язаності залишатимуть його.
Тому моя вселенська форма, за переконаним поглядом тих, хто говорить про Брахмана, називається єдиною і неподільною. Я є той вищий Брахман, вічний вищий Атман. Він називається «той, що не має причини», о, двічі народжені. В Атмана немає вади.
У всіх об’єктів у цьому світі є причина, у Бога для власного існування причин немає. Він сам є причиною для самого себе. Брахма-вічара, розмірковування про Бога, розмірковування про Ішвару включає в себе розмірковування про кілька речей. Це називається «чотири попередні практики». Розмірковування над питаннями: Що є Бог? Хто є я? Які якості Бога? Де він перебуває, і який мій зв’язок із ним? Чотири попередні практики Брахма-вічари. Ми повинні присвятити достатньо часу таким розмірковуванням, щоб відповісти собі на ці питання. Щоб отримати персональне переживання.
Безкінечна шакті, майя та інші перебувають у непроявленому. У цьому небі вічно сяє лише непроявлене. За своєю природою вони відмінні й не відмінні, і міцно єдині зі мною, безначальним твердим вмістилищем. Безначальний Пуруша від одного зростає, від іншого зменшується, будучи пов’язаним з авідьєю. Те, вище проявлене, оточене колом світла. Незнищенний, той Вищий Світ є вища стопа Вішну.
Чотири стопи Брахмана і розвиток свідомості
Згідно з упанішадами, у Брахмана є чотири стопи. Чотири стопи Брахмана, які вони? Фізичний світ «вішва», астральний світ «тайджас», причинний світ «праджня» і четвертий трансцендентний стан «тур’я». Пізнавати Брахмана означає розвивати свою свідомість у кожному з цих світів.
З чого ми починаємо? Ми починаємо з того, що нам потрібно виробити власну стратегію духовного життя у фізичному світі. У світі, де в нас є усвідомлення «джаграт». На рівні «джаграт» нам потрібно розвинути віру, виховати якості, визначитися зі смислами, цінностями й цілями, вивчити філософію та виховати в собі філософську картину світу. Усе це робиться на свідомому рівні.
Поки ми не виховали в собі таку картину світу, не визначилися з вірою, з Прихистком, з Гуру-йогою, не поставили мету, не змотивували себе правильно, не дисциплінували свій розум, у жодному разі не слід намагатися проникати в підсвідомість, переживати містичні досвіди, медитувати й прагнути до самадхі. Це подібно до того, як ви намагаєтеся запалити свічку на сильному вітрі. Чим це закінчиться? Свічка одразу згасне при першому пориві вітру.
Типова помилка багатьох йогів-початківців, езотериків — це пристрасна жага отримати містичний досвід, прорватися в трансцендентне за будь-яку ціну: я так хочу, я так хочу, хочу, хочу, хочу. Це насправді дитинство, дитина. Куди дитину пускати. Не можна, у жодному разі. Якось я був свідком у дитячому світі: мама з дитиною заходить, дитина, класична сцена, купи іграшку. Мама каже, що не треба, у нас мало грошей, іграшка дорога, вона тобі не потрібна. Як кажуть мами, ти й без неї хороший. Але дитина не хоче слухати, вона наполягає, тупає ногами, стискає кулачки, вона веде її за руку, дитина впирається, потім падає на підлогу, починає смикати руками й ногами: купи, хочу. Перший порив его прорватися в трансцендентне нагадує це. Саме такий стан, таку поведінку, як кажуть, категорично не можна допускати.
Тому що має бути виконана певна робота на відносному рівні, на тому плані, де ми максимально свідомі. Мають бути вироблені чисті якості самодисципліни на фізичному рівні в «джаграт», треба займатися тим рівнем свідомості, в якому ми єдино свідомі. Єдина доступна нам ділянка свідомості — це джаграт, який ми контролюємо, в якому ми повністю усвідомлені, в якому ми можемо мотивувати себе, ставити цілі, дії та розвиватися.
Рівень «свапна» нам недоступний. Рівень «сушупті» тим більше недоступний. Навіть якщо ми прорвемося, відкриємо портал у нього, шлюз, ми потрапимо в ураганні вітри карми. Там дмуть ураганні вітри. І це вітри, які рухають долі всіх живих істот. Ми не зможемо впоратися з ними, там практикувати. Тому перші роки не слід робити туди прорив.
Перші роки слід виховувати джаграт, ту свідомість, яку ми контролюємо: високий інтелект, високу ясність, контроль почуттів, контроль розуму, сильну волю, бездоганну самодисципліну, здатність до тапасу, логіку, концентрацію, хорошу пам’ять, відповідальність. Усі ті якості, яких нам у мирському житті, можливо, бракувало. Ми повинні їх виховати.
Не може бути так, що якийсь бізнесмен за якостями перевершує садху. Садху прагне до Звільнення, а бізнесмен прагне заробити мільйон доларів. Але бізнесмен більш сконцентрований, більш упевнений, більш самодисциплінований і працездатний, ніж садху. Не повинно бути так. Садху за визначенням має бути сильнішим за нього за якостями. Ми спершу повинні присвятити себе вихованню таких якостей, ми повинні очистити свій понятійний розум, дуже добре утвердитися в стані джаграт. Саме джаграт — єдино доступний нам стан.
Я вже казав. Підсвідомість, свапна недоступна. Вона приходить до нас у вигляді невиразних досвідів, у вигляді сновидінь, у вигляді знаків, у вигляді інтуїтивних рішень. Цей канал має відкриватися. Але насправді робити його опорою поки не можна. Тому що ми ще не виконали свою роботу на рівні джаграт.
Що ми повинні виконати на рівні джаграт? Ми повинні прийти до розуміння бездоганної, найчистішої віри й самовіддачі на рівні поверхневої свідомості. На рівні поверхневої свідомості виховати сильну віру. Таку, як у наянарів, які описуються в пурані.
Робота з Прихистком і прийняття відповідальності
Прийти до правильного Прихистку. На рівні джаграт ми повинні розчаруватися в сансарі. Провести роботу, проаналізувати всі недоліки, вади сансари й усвідомити деякі речі, наприклад, чотири усвідомленості. Непостійність, унікальність людського народження, закон причинно-наслідкових зв’язків, закон карми, страждання в сансарі. Ми повинні добре переконатися в стражданнях у сансарі. Ми повинні бути стійкими до всіх ілюзій, хитрощів сансари, повинні розпізнавати страждання сансари за будь-якими її спокусами, щоб виховати до неї відречення. Розчарування в сансарі повинно породити в нас дистанцію, здатність підтримувати дистанцію в сансарі.
Віра, розчарування в сансарі ґрунтуються на Чотирьох усвідомленостях. Услід за цим ми повинні навчитися правильно покладатися на Прихисток. Що таке Прихисток для садху? Гуру, Гуру-парампара, ішта-девата, Ішвара, дхарма, парамгуру, гуру-ачар’я — усе це уособлює Прихисток. Ми повинні зрозуміти, якими є правильні стосунки з Прихистком, зрозуміти, що це не формальність, а частина нашого життя. Те, що нас благословляє, захищає, дарує нам мудрість, те, що підтримує нас завжди і всюди. Це конкретизована віра в Бога, яка стала конкретними стосунками. Наприклад, можна говорити про любов загалом, а можна мати конкретні стосунки з конкретною коханою людиною. Ось що таке Прихисток. Любов до Бога — це добре. Але як вона реалізується персонально, як у житті вона проявляється, конкретно кому, чому ми служимо, з чим взаємодіємо, на що сподіваємося в цьому житті. Це і є Прихисток. Вівтар уособлює цей Прихисток. Наша дхарма, наша сангха, ішта-девата.
Коли ми в неспанні визначилися з усім цим, то ми повинні тут навчитися приймати відповідальність за наш вибір Прихистку, за наш вибір Шляху Звільнення. Це означає навчитися спиратися на своє внутрішнє «я», тільки ми за це відповідаємо, крім Бога, природно. Якщо ми не навчилися приймати відповідальність, то завжди знайдеться хтось, хто нам заважає, кого можна дорікнути, що через нього ми не йдемо до Звільнення, або щось не виходить у наших справах. Прийняття відповідальності означає, що ми радикально розгортаємо свій погляд на те, що світ є проявом нашої свідомості. Раз світ є проявом нашої свідомості, отже, я є центром у цьому світі. Принаймні я намагаюся так розглядати. Тоді я відповідаю за те, що вже проявляється з мене. Оскільки я адвайтист. Є така приказка: якщо тобі не подобається цей світ, то зміни його, ти ж усвідомлений, це ж сновидіння. Але буває, людина у погляді адвайтист, але вона забуває, що світ — це прояв її свідомості. Вона нарікає, що той не такий, той неправильно сказав, той неправильно зробив. Але якщо ти в центрі всього цього, отже, твоя свідомість генерує подібні речі. Прийми за це відповідальність. Коли ми приймаємо відповідальність за свій вибір, ми перестаємо дивитися на інших, можемо вимагати тільки від себе. Тому в садху є така приказка: якщо хочеш критикувати когось, критикуй себе, якщо хочеш змінювати когось, змінюй теж себе.
Розвиток духовної сили та звільнення від карми
Потім садху повинен навчитися ставитися до світу як до розумної божественної сили, шакті. Він повинен у неспанні розвинути свою духовну силу, Атма-шакті. Атма-шакті, прана-шакті, антаранга-шакті — це одне й те саме. Він повинен зрозуміти, що від того, скільки в нього шакті, яка в нього шакті, як розвинене його тонке тіло, прана, ментальна сила, залежить, як він зможе зрозуміти Бога, пізнати Бога, як він зможе йти Шляхом Звільнення. Він повинен жити таким життям, щоб ця сила не розсіювалася, а, навпаки, посилювалася й збільшувалася. Ми не ведемо мову тільки про прану, а ведемо мову про всі сили, які є в садху. Це і є принцип шакті. Садху живе так, щоб його життя було підпорядковане збільшенню, накопиченню цієї шакті. Іноді для збільшення шакті він робить пранаями, а іноді він робить севу. Тому що сева, правильно виконувана, теж збільшує шакті, тільки більш тонку. Він збільшує свою шакті за рахунок самовіддачі. Коли він діє неегоїстично, його шакті теж збільшується. За рахунок закликання благословень, садхани, медитації. Усе це він також повинен робити в стані джаграт, накопичити духовну силу.
Традиційно на всі ці дії відводиться близько дванадцяти років. За ці дванадцять років, накопичивши духовну силу, розвинувши віру, усвідомивши недоліки сансари, спираючись на Прихисток, він має очистити свій розум від тонкої карми, навчитися мислити відповідно до дхарми, перевершити свій мирський менталітет, свої шаблони, стереотипи мислення, про які ми говорили на початку, і звільнитися від минулого, змінитися. Тому що якщо він не звільниться від минулого, минуле знайде його все одно, де б він не медитував. Навіть якщо він спробує увійти в самадхі, минуле прийде до нього і перегородить шлях. Були випадки, коли йоги намагалися увійти у високе самадхі, але минуле у вигляді мирських божеств приходило до нього і говорило: ти ще з тією жінкою не вирішив стосунки, ти ще не зробив подарунок своїй матері на день народження, ти ще не віддав кармічний борг. Ти не можеш увійти у вищі сфери. Твої тонкі енергії говорять, що ти маєш віддати кармічні борги. Але звідки з’являються кармічні борги? З хибних понять. Хибні поняття формують спрямованість ума. Спрямованість ума створює кармічні кредити. Кармічні кредити приваблюють кармічних кредиторів, які справді створюють перешкоди. Але якщо прибрати ці хибні поняття, то й кармічних боргів немає. Садху має за цей час стерти свою минулу карму, очистити своє минуле, щоб не було серйозних, грубих, явних кармічних боргів.
Так виховати свій ум, щоб за допомогою вчення, філософії він міг вільно дати відповідь самому собі на будь-яке питання.
Історія про брахма-ракшасів і важливість філософського знання
Є особливий клас демонів, принаймні раніше описувалися в «Трипура Рахасьї», в «Йога Васіштсі» брахма-ракшаси, падші брахмани. Брахман, який був кимось проклятий або неправильно виконував тантрійську садхану, не зумів досягти Звільнення і переродився таким голодним духом або незадоволеним демоном. Він накопичив велику силу завдяки мантрам, медитаціям, але став низькою істотою. Низькою істотою з малою заслугою, але з великою силою, з великими енергіями. Такі брахма-ракшаси можуть пожирати людей. Наприклад, був один учений брахман, який переродився брахма-ракшасом і любив зупиняти подорожніх, що практикували вчення Адвайта Веданти, і ставити їм питання, викликати на філософський диспут. Як у нас монахи проводять філософські диспути. Так само він ставив багато питань, заганяв такого подорожнього в глухий кут, і якщо той не міг відповісти, він просто пожирав його, випивав життєву силу. Ця історія є і в «Йога Васіштсі», і в «Трипура Рахасьї». Якщо садху міг відповісти, а міг відповісти — це не просто слова, а змінити стан його ума, брахма-ракшас відпускав його або навіть дякував, або щось дарував йому.
Ми маємо так оволодіти вченням, щоб наша внутрішня ясність могла вирішити будь-які наші внутрішні проблеми, дати відповідь на будь-яке питання, на будь-яку складну ситуацію, на будь-який кармічний борг, що сплив. Дати відповідь будь-якому демону, будь-якому духу, будь-якій дакіні, будь-якому божеству. Відповідь у дусі дхарми, у дусі адвайти. Щоб такий контакт або такий зв’язок був благословляючим, а не зумовлюючим. На вищій стадії такий йогін не дає жодних відповідей словесно, концептуально, він просто споглядає. Він ставить свій ум у положення Абсолюту або в положення відданості Богові. Сам ум, який перебуває, як кажуть, у суперпозиції такого положення, є найкращою відповіддю.
Звільнення від восьми мирських дхарм і его
За цей час у поверхневій свідомості йогін має настільки відкинути вісім мирських дхарм, звільнитися від надії та страху, щоб відмовитися від відчуття хибної індивідуальності, від відчуття ахамкари, его, ототожнення з цим відчуттям. Вісім мирських дхарм — це те, що керує всіма живими істотами:
- Надія здобути мирське щастя і страх страждання
- Надія здобути славу і страх безслав’я
- Надія здобути похвалу і страх осуду
- Надія отримати прибуток і страх втрати прибутку
Це вісім мирських дхарм, які керують усіма живими істотами. Йогін має за дванадцять років підготовки у свідомості неспання звільнитися від цих дхарм, проаналізувати їх, побачити їхню повну ілюзорність. Повну ілюзорність, те, що вони приводять до страждань, що вони приводять до омани. І залишити ці вісім мирських дхарм. Зрештою, повністю звільнитися від его як почуття власної винятковості, власного жалю до себе, почуття значущості свого его, гордості свого его, звільнитися від усього цього.
Коли він усю цю роботу виконав у стані неспання, то перший період його життя пройшов успішно, він виробив потрібні якості, виховав віру, необхідну самодисципліну, очистив свою карму, звільнився від кармічних кредитів. Тоді він може приступати до оголеного усвідомлення, медитації, зупинки думок, працювати з тоншими енергіями, переходити зі стану джаграт у стан свапна. Намагатися взаємодіяти з Богом на рівні тонкого тіла. Тоді перед ним відкриваються нові рубежі тонкого тіла. Але для цього він має стати сильним, навчитися діяти в дусі самозречення, неприв’язаності до плодів і результатів. До цього часу його життя має бути просякнуте Богом, діяти заради Бога, служити Богові. До цього часу він також має виробити в собі нову мотивацію життя. Що це за мотивація? Проведення божественної волі, життя заради блага інших істот. Тому що божественна воля така, щоб усі живі істоти здобули просвітлення. Не те, щоб усі живі істоти стали багатими мільярдерами. Немає такої божественної волі, і ніколи не буде. Іноді божественна воля може забирати матеріальні багатства, комусь давати, тому що кожен потребує своїх уроків. Це уроки неприв’язаності, уроки відповідальності та інші. Але в тому, щоб усі живі істоти досягли Звільнення, ця божественна воля непорушна. Виховати мотивацію служити божественній волі означає проводити просвітлювальну божественну енергію, ануграха-шакті. Усе це, вся ця робота має бути виконана в стані джаграт.
Перехід у тонкий світ і його небезпеки
Коли вона виконана, тільки тоді йогін може проникати в стан свапна, у підсвідомість. Тонкий світ, сон зі сновидіннями, концентрація, кундаліні-йога, йога сновидінь, йога ілюзорного тіла доступні йому. Тут він зустрічається з енергіями тонкого тіла, перед ним розкривається тонкий світ. Тонкий світ живе за іншими законами, фізика тонкого світу зовсім інша, психологія тонкого світу зовсім інша. Якщо йогін слабкий перед тонким світом, якщо в нього слабка віра, слабке Прибіжище, тонкий світ може зробити його розгубленим, загубленим, слабким, безвольним, жалюгідним. Він може просто його зім’яти й знищити як садху, його духовне життя відкинути на багато років, якщо він не спирається на віру, Прибіжище, на Бога. Якщо повністю себе не очистив, якщо в нього є егоїстичні мотиви. Егоїстичні мотиви в тонкому світі дуже складно утримуються, хоча можуть ще утримуватися. Тому що там є егоїстичні істоти. Але брудні егоїстичні мотиви точно не можуть туди пройти ніяк.
Але якщо садху вже виховав себе, захищений, має Прибіжище, він може жити на рівні тонкого світу, він може проникати в тонке тіло, розвивати свою усвідомленість, розвивати свою відданість Богові й розвивати свою присутність у тонкому світі. Тоді кажуть, що він реалізував стан свапна-свапна, свапна-сушупті, свапна-тур’я.
Отримання досвіду природного стану
Ще я не згадав, що має садху зробити за дванадцять років у стані неспання. Найголовніше. Садху має отримати досвід природного стану в неспанні. Через споглядання, не проникаючи в тонкий світ, у неспанні він має навчитися повноті уваги й споглядальній присутності, і отримати расу, певний смак причинного тіла або тур’я. Ось найголовніше. Увійти в певний стан усвідомленості через передачу від Гуру, самостійно практикуючи, вивчаючи тексти, якимось чином він має до цього підійти. Разом і передача від Гуру працює, і шастра-крипа працює, і власна споглядальна практика, споглядання, махашанті. Це називається джаграт-тур’я.
Кульмінація дванадцятирічного навчання в традиції сіддхів відбувається, коли учень уперше переживає стан тур’ї. Це називається «зачаття внутрішньої безсмертної дитини усвідомлення». Коли він пережив тур’ю в неспанні, це означає, що він наяву пережив смак Бога, дотик Бога. Коли Гуру підтверджує це, дає настанову працювати з цим, він має запам’ятати його і потім плекати в неспанні. Він має достатньо утвердитися в самозвільненні, у споглядальній присутності саме в наближувальній концентрації, не в дх’яні, саме в джаграт, у стані неспання, не в свапна, не в сушупті. Це безперервне підтримання тур’ї або стану сушупті, або хоча б схожого на нього якогось споглядального смаку, є кульмінацією дванадцятирічного навчання садху в джаграт, у стані неспання.
Тоді він може намагатися через йогу сновидінь, через дхарану, через кундаліні-йогу, через йогу ілюзорного тіла, через медитацію дх’яни й махашанті проникати в тонке тіло й причинне, щоб привнести сахаджу в джаграт-тур’я або джаграт-свапна. У стані сну зі сновидіннями, у стані свапна привнести усвідомленість, внутрішню віру й самодисципліну в тонке тіло. Йому вже є що принести, йому вже є що піднести Богові. Але якщо людина цього не виховала, то коли вона входить у тонке тіло, їй нічого пред’явити Богові, нічого пред’явити тим силам, які її очікують.
Наприклад, він входить у тонке тіло, з’являються боги, з’являються духи, з’являються дакіні, з’являються гандхарви, з’являються сіддхи, з’являються гнівні істоти або мирні. Їхнє німе запитання — ну що, що ти нам приніс. А садху — нічого. — Ну чого ти сюди прийшов? Приблизно такий діалог може бути. Божества так не скажуть, вони просто споглядатимуть, але ви маєте зробити їм якесь підношення. Якщо в дусі тантри, це візуальні підношення, ви маєте вміти матеріалізувати квіти, пахощі, чаші зі стравами, усе, що уособлює красу вашої душі. Якщо це гнівні істоти, вони будуть люто на вас дивитися, думати: ти мені хоч щось піднесеш чи ні? А якщо це нижчі, не божественні істоти, вони просто будуть від вас чогось вимагати, дай мені, ходімо з нами кудись. І ви маєте якось їм відповісти. Як відповісти? Наприклад, увійти в стан споглядання й розчинити їх, показати вищу роботу свідомості, приблизно сказати: Ахам Брахмасмі. Принаймні на своєму рівні. Ви є частиною мене. Я є ваша вища свідомість, я перебуваю в центрі вашої душі. Так, щоб вони, як частини вашої свідомості, або як окремі істоти, принаймні, прихильно до вас поставилися.
Вищий прояв і шлях до Звільнення
Те вище проявлене оточене колом світла. Незнищенне те вище світло є найвища стопа Вішну, в якому все це пронизане й охоплене, і весь цей всесвіт. Це і є весь всесвіт. Пізнаючи це, досягається Звільнення.
Садху, який успішно пройшов джаграт-тур’я у стан свапна, реалізував мале народження й упевнено рухається до великого народження. Він успішно опановує стан сну зі сновидіннями і потім проникає в сон без сновидінь. Це називається сушупті. Якщо він припускається будь-якої з помилок, то кажуть, що він втратив дію в усвідомленні або втратив дію в погляді. Але якщо він не припускається жодних помилок, поступово він освоюється в трьох станах: джаграт, свапна й сушупті. Він готує себе до зустрічі з божественною реальністю, до зустрічі з Богом. Він уже відчуває смак Бога, цей смак Бога став для нього природним, але тепер це наростає як кульмінація, як переживання самадхі світла, як повне розчинення, повна самовіддача, переживання Ішвари в різних аспектах. Це вже пряме бачення Бога.
Одного разу одного святого схопив правитель за те, що він постійно повторював «анальхак, анальхак». Відома історія. Коли за ним прийшли, його не було в тій клітці, де він сидів. На другий день прийшли, теж його не було. На третій день він з’явився. Його запитали, де ти був. Каже, першого дня Бог приходив до мене, другого дня я ходив до Бога побачитися, а третього дня я вільний, є час.
Садху здатний безпосередньо переживати смак Бога. Смак Бога він переживає в джаграт, у стані свапна і в стані сушупті. Він рухається до виміру тур’я, вимір тур’я поступово пронизує всі три плани. Тому в тантрах говориться так, на мою думку, у Сваччханда-тантрі: садху має виливати стан тур’ї в усі три виміри. Тур’я наче з посудини має пролитися в джаграт, у свапна і в сушупті та ніби залити всі ці три виміри. Коли всі ці три виміри зливаються, садху осягає три стопи Брахмана. Потім осягає четверту, тур’я. Усі частини його істоти освітлюються світлом божественної благодаті: неспання, тонке тіло і причинне тіло.
