Коментар до тексту «Шрі Сіддханта Шикхамані»
Не лише учень вклоняється Гуру, а й Гуру вклоняється учням. Нехай і не фізично. Але я можу й фізично вклонитися, для мене це не становить проблеми. Чому Гуру вклоняється учням? Тому що Гуру добре знає, хто такий учень. Він — Шива. Учень може цього не знати, але Гуру на те й Гуру, що він це знає. Але просто цьому Шиві чогось бракує, чогось він не розуміє. Потрібно дещо очистити, дещо зрозуміти, щоб він у це повірив. І не просто повірив, а реально відчув, і не просто відчув, а проявив це як мудрість, силу, ясність, щастя — різні шакті, які б звільнили його від рюкзака карми, який цей Шива причепив до себе. Він вирішив погратися, але забув на якийсь момент, що він — Шива, і цей рюкзак карми приклеївся до нього. Така ситуація.
Шлях самовіддачі й недвоїстість
«Слід сприймати Шанкару як того, хто надихає, спонукає до дій, а самого себе — як спонукуваного, веденого. Потрібно постійно поклонятися Йому з таким ставленням і не прагнути до недвоїстості».
«Не прагнути до недвоїстості» означає, що недвоїстість сама вас знайде, якщо ви будете добре практикувати. Якщо, перебуваючи у двоїстому стані, ще не очистивши карму, ви прагнете так просто одразу до недвоїстості, то у вас немає платформи, підґрунтя для цієї недвоїстості. Але коли ви встановлюєте правильний зв’язок із Богом, Бог зсередини дає вам даршан самовпізнавання, і недвоїстість ніби наздоганяє вас, накриває вас, виявляється як найприродніша природа. Але коли ми прагнемо до недвоїстості — це щось штучне, фальшиве.
Таке штучне прагнення до недвоїстості (інтелектуальне, можливо, егоїстичне, коли Адвайта сприймається без самовіддачі, без відданості на нижчих таттвах, тобто через манас-таттву і через ахамкару) загрожує нігілізмом і різного роду помилками на кшталт «втрата дії в погляді», «втрата усвідомлення в погляді». Тому на шляху крійя-пади садху віддає себе в руки Бога, а Бог дарує йому даршан недвоїстості. Такий шлях. Якщо, не віддавши себе в руки Бога, ми прагнемо одразу пізнати недвоїстість, то Шива може зіграти з нами різні жарти, пояснюючи різницю між поглядом і поведінкою.
Душа має відчувати Бога як того, хто веде, як Владику, як Господаря, як того, кому завжди і всюди треба довіряти, як того, на кого завжди і всюди треба покладатися, як захист, як безопорну опору, як те, перед чим завжди треба здаватися, як те, чому треба віддаватися, як те, що треба любити, виявляти, зберігати у своєму серці, слідувати й присвячувати Йому всі свої дії, усі свої заслуги, кожне своє слово, кожну думку, кожен вдих, кожну копійку прибутку, кожен успіх і кожну невдачу. Це має бути настільки інтимним і близьким станом, що вам завжди є куди все це відправити, кому все це присвятити. І тоді життя стає благословенням. Це і є шлях самовіддачі (прапатті-йога), атма-ніведана (віддання себе Атману). Якщо в нас немає такого духу самовіддачі, ми обов’язково застопоримося в духовному житті, оскільки практика обов’язково оголюватиме нашу карму.
Процес очищення карми
Що являють собою метод і садхана? Це рубанок, який стругає з нас грубі шари, а за грубими шарами показуються тонкі шари; він знову стругає, і за тонкими шарами показуються ще тонші шари, які вже не можна проігнорувати. Грубі ще можна в собі проігнорувати, але тонкі... Ти вже не знаєш, де ти сам, а де ці шари, хто і кого буде ігнорувати, хто буде веденим, а хто ведучим. Цей рубанок далі стругає, а там ще тонші шари, де навіть наша ідентичність втрачається, де ми не зовсім розуміємо, у чому різниця між нами як спостерігачем і спостережуваним. Це і є процес очищення карми.
Якщо не практикувати, карма не буде очищатися, вона залишатиметься, прарабдха-карма поступово розгортатиметься, а санчіт-карма дріматиме до наступного втілення. Але той, хто йде духовним шляхом, застосовує методи, які, подібно до рубанка по дереву, стругають ці шари один за одним. І якщо це робити без духу самовіддачі, віри, відданості, уміння покладатися на Прихисток, Гуру-йоги, Іштадевата-йоги, такі тонкі карми обов’язково оголяться, і ми відчуємо, що ми вразливі перед ними, ми беззахисні перед ними, бо вони тонші, ніж ми самі. Усередині нас є щось тонше, ніж те, що ми про себе думаємо. І ми будемо пасувати тут, ми будемо спокушатися, піддаватися спокусам і захоплюватися цими кармами. Саме це відбувається з усіма живими істотами в колі реінкарнації.
Але якщо ми вирішили вийти з цього кола реінкарнації, ми віддаємо себе тільки Богові. Якщо ви сильний садху із самскарами джняни, то ваша відданість матиме більш споглядальний характер. Ви займаєте позицію Веданти неті-неті й кажете: «Нижче Абсолюту я ні на що не розміняюся. Я твердо триматимуся погляду, споглядання і поведінки». Але якщо ви не відчуваєте в собі такої сили джняни, вона ще поки не розкрита, то дуже важливі відданість, любов до Бога, віра, самовіддача.
Духовне дорослішання
Це не те, що приходить одразу. Душа невміла в духовному житті, і перші двадцять п’ять років духовного життя ви будете немов підліток. Насправді у монахів їхній вік обчислюється з моменту чернечого посвячення, тобто вони як діти перші дванадцять років. Через дванадцять років тільки в підлітки виходять. Тобто вони в духовному сенсі тільки народжуються. Карма-санньясі також може обчислювати свій духовний вік із моменту посвячення. Фізичний вік може бути тридцять-сорок років, а духовний вік із моменту передачі, входження в садхану, у тапасію може бути всього п’ять років. П’ятирічна дитина, десятирічна дитина... Потім настає складний підлітковий період, коли кажуть «важкі діти», коли з батьками й із суспільством опозиція, самоствердження. Це в духовному житті теж відбувається, коли монах отримав якісь досвіди, усвідомив щось у собі, і він шукає своє місце у Всесвіті, у сангсі, шукає сам для себе нову ідентичність. Старі ідентичності нібито вичерпали себе, а нові не знайдені. І в нього теж починаються такі складні періоди.
Любов до Бога, відданість і самовіддача все це згармонізують, усе це зроблять неважливим. Той, хто має віру й відданість до Бога, думає: «Складний у мене період чи простий, чи дуже в мене гармонійні планети (відьї), чи грахи душу просто рвуть на шматки, усе це неважливо! Віддаю все Богові, і погане, і хороше. Такі в мене карми чи не такі, я теж усе це віддаю Богові». Джняні це робить у дусі споглядання, самозвільнення і споглядальної самовіддачі, а той, хто йде шляхом віри й відданості, робить це в дусі віри й відданості. Але найсприятливіше поєднання — це поєднання цих двох шляхів: бгакті й джняні, крійя-пади і джняна-пади.
Два шляхи: марката-ньяя і марджара-ньяя
Є два шляхи, які називаються марката ньяя і марджара ньяя. Марката ньяя — це шлях дитинчати мавпи, яке стрибає за матір’ю з гілки на гілку. Мати переміщується, і дитинча вчиться в неї, воно активно саме проявляє свою позицію і вчиться. Марджара ньяя означає шлях кошеняти. Кошеняті не треба шукати щось іще, йому треба тільки казати: «Няв, няв, няв», і мати візьме його за шкірку, принесе куди треба (до води чи до молока, господареві покаже), йому треба тільки кликати маму, воно повністю покладається на маму, воно нічого іншого не знає, але довіряє мамі, і мама вирішує його проблеми.
Шлях віри й відданості ближчий до кошеняти, шлях дитинчати мавпи ближчий до йога-пади або до джняна-пади. Ми поєднуємо один і другий шлях, ми не є однобокими бгакті чи однобокими джняні. Усі чотири пади мають бути присутні в духовному житті. Коли всі чотири пади й ці два основні підходи присутні в духовному житті — це найкращий і правильний шлях. У погляді ми повністю покладаємося на Бога, тобто погляд — це покладання на Бога. У спогляданні ми, подібно до дитинчати мавпи, самі намагаємося споглядати й ще слідувати за Богом через споглядальну практику, особисту волю й особисті зусилля. Особисту волю ми проявляємо як садху, але ця особиста воля налаштована в унісон із Богом і повністю Йому віддана. Тобто наша садхана не для его, вона для того, щоб краще зрозуміти божественну волю і проводити її. Таким чином, мотивація наша як у кошеняти, а споглядання й поведінка як у дитинчати мавпи. Погляд наш як у кошеняти, а споглядання як у дитинчати мавпи. Таке поєднання.
Рамакрішна прийшов спочатку через відданість. Щойно щось траплялося, Рамакрішна казав: «Мамо, Мамо!» Він поклонявся Калі. А потім усередині нього пробудилася джняна, і він став добрим, сильним джняні. Коли в нього пробудилася джняна, він вийшов за межі Калі. Адже він завжди кликав Маму: «Мама мене благословить! Мама мене захистить! Велика Мати!» Але потім він, коли вийшов за межі поклоніння Калі, став джняні, а джняні означає, що йогін від свого вузького уявлення Ішта девати починає набувати всеохопного погляду, бачить єдність усіх богів, усіх шляхів у своєму Ішта деваті й у своєму шляху. Тоді Рамакрішна пішов і отримав вайшнавську дикшу та три дні ходив як вайшнав. Сам відданий Калі отримав помаранчеве дхоті, чотки, мантру і поклонявся Вішну. Потім він отримав мусульманську дикшу і ходив як суфій. Він поклонявся Радсі, Крішні, потім поклонявся Вішну, потім був як суфій, потім він отримав благословення якогось християнського святого і поклонявся Христу. Він говорив: «Мені трьох днів вистачало, щоб отримати від будь-якої традиції ту саму благодать, яку я отримував у своїй традиції». І оскільки він був абсолютно очищеною і підготовленою душею, то протягом трьох днів він усюди отримував благословення. Через три дні йому явився Ісус. Він пройшов через різні види упасани, доки всі форми богів не розчинилися в недвоїстому погляді, і він просто зайняв принцип недвоїстого погляду. Тобто Рамакрішна відомий як великий відданий (бгакта), а наприкінці він проявився як великий джняні, як адвайтист, або як тантричний джняні. Він прийшов до цього океану через покладання на своє божество.
Відносини Господаря і слуги
«Великий Господь — той самий Володар (паті) світу. Втілене у фізичному тілі «я», тобто людина, що залежить від нього, — це тварина (пашу). Це розрізнення як між Господарем і слугою, але звідки ж воно візьметься у випадку недвоїстості».
Тіло подібне до залежної тварини (пашу). Атман (Шива) всередині нас подібний до Господаря (паті). Спочатку йогін має підкорити своє его, підкорити своє тіло цьому Владиці, має навчитися весь час покладатися на нього, щоб бути веденим божественною мудрістю і божественною волею. Таке підкорення не дається одразу, бо спочатку ми не бачимо цього Владику і не відчуваємо, як Йому підкорятися. Ба більше, ми не дуже розуміємо, що треба підкорятися. Ми за звичкою несвідомо діємо. А его взагалі має свою концепцію незалежності, его не розуміє, що є щось вище за нього — Джерело, і що цьому Джерелу треба підкорятися заради свого ж блага. Асурична свідомість узагалі не вважає, що его має комусь підкорятися. В его своя ментальна сила, і воно думає: «А чому я маю підкорятися? Я й сам сильний!» І що тоді? Бог каже: «Ну, не підкоряйся. Свобода повна, дій».
Але коли душа не підкоряється Богові, вона завжди нещасна. Яку б силу й відносну мудрість вона не накопичила, вона завжди страждає, бо щастя міститься в Богові, воно не міститься в его. Щастя від его в ахамкара-таттві, манас-таттві — це жалюгідний відблиск щастя. І тому йогін має прийти до розуміння скорення Богові, добровільного й свідомого підкорення Богові. Ба більше, він має зрозуміти, що Бог — це і є він сам, тому скоритися самому собі — це, власне, нормально. Якщо ти сам собі не підкорився і не скорився, то, значить, ти перебуваєш у розділенні, у тебе самого, значить, внутрішні проблеми. Але через те, що людина не розуміє, що Бог усередині неї, і Бог — це вона сама, вона вважає, що Бог десь зовні, тому вона не прагне Йому підкорятися і не знає, як Його слухати.
Хибне розуміння прийняття
А мудрий йогін, який знає погляд Веданти, розуміє це і думає: «А як же мені скоритися внутрішньому Богові?» Якщо адвайтист поверховий (неоадвайтист), то він не вважає питання скорення внутрішньому Богові важливим, бо він помилково приймає его за Бога. Його ідентичність установлена не в першій таттві, не в четвертій і не в п’ятій, а в шістнадцятій, в ахамкара-таттві, у манас-таттві. А він при цьому думає: «Якщо все є Брахман, значить, моє его є Брахман. Окей. Мені не треба нічого очищати, мені не треба скорятися. Моє его є Брахман. Мені потрібно прийняти це. Я приймаю моє его».
Зараз є багато технік прийняття. Знаєте? «Прийми своє жадання», «Прийми свій гнів», «Прийми свою заздрість». Шлях прийняття в якомусь сенсі — це правильний шлях, якщо його правильно розуміти з погляду святих поглядів Веданти. Прийняти не означає слідувати, прийняти не означає потрапити в рабську залежність. Але часто саме це й відбувається з тими, хто намагається приймати клеші, хто намагається приймати его і приймати себе на курсах особистісного зростання в стилі нью-ейдж.
Тобто що означає «Я приймаю Себе! Я приймаю свій гнів»? Це означає, що я дозволяю собі гніватися. А коли я дозволяю собі гніватися, я стаю рабом свого гніву. Прийняття означає підкорення внутрішньому Богові на тлі прояву, повне зживання свого гніву й будь-якої іншої клеші, коли вони втрачають свою владу. Ось це істинне прийняття. І таке прийняття завжди здійснюється через підкорення. Ви не можете прийняти, не підкоряючи себе Богові. Якщо ви щось приймаєте в собі або в інших, не підкоряючи себе Богові, ви стаєте рабом того, що ви приймаєте, ви не можете це перетравити, ви встановлюєте нові форми залежності. Тому прийняття завжди має супроводжуватися підкоренням, смиренням і послухом перед Богом.
Пошук внутрішнього Бога
І, звісно, це не смирення перед чимось зовнішнім, не послух чомусь зовнішньому. Воно є, але як тренування для переходу до внутрішнього смирення й послуху. Це не є підпорядкування себе якійсь ідеології, якійсь концепції, якомусь імені, якійсь формі. Можна сказати, що це підпорядкування себе і підкорення себе дуже тонкому внутрішньому голосу усвідомлення. Він настільки тонкий і настільки слабо чутний, що дуже складно зрозуміти, чому ж у собі потрібно підкоритися й віддатися. Цей внутрішній Бог так складно розпізнається! Думки можна розпізнати, але якщо віддасися думкам, то страждатимеш, бо думки сьогодні добрі, а завтра погані. Якщо віддасися тонким образам у тонкому тілі, то образи теж можуть бути добрі, а можуть бути погані, можуть бути райські, а можуть бути асуричні.
Процес підкорення Богові супроводжується тим, що ми весь час з’ясовуємо: «А хто ж такий Бог усередині мене?» І коли ми доходимо до такої точки, коли ми ще не можемо зрозуміти, хто такий Бог усередині мене, ми знову переходимо до Бога зовнішнього: до Бога в Писаннях, до Бога в Ішта деваті, до Бога через даршан і настанови Гуру. Ми знову звертаємося до теології й з’ясовуємо, що Бог — це Брахман, Він не має форми, не має імені, він є сарва-карана-каранам — первинна причина всіх причин, і нам треба докопатися до цієї причини. Це дуже захопливі дослідження. Уявляєте, наскільки захопливі? Докопатися до причини всього! Усі конспірологи просто відпочивають.
Конспірологи й пошук істинної причини
Конспірологи зараз дуже популярні, вони намагаються постійно докопатися до всього: «Хто всім керує? Звідки ростуть усі ці корені? Де вся ця світова структура глобального управління? Яка всесвітня змова не дає нам спокійно жити?» Вони відчувають, що з цим світом щось не те, і шукають: «Напевно, хтось винен, хтось організував глобальну змову. Точно, якась шпигунська масонська змова. Хтось не дає нам бути щасливими. Хтось не дає нам жити радісно й щасливо, любити, бути просвітленими». Вони ж люди з великою ясністю. Це відставні військовослужбовці, офіцери, у яких є вільний час і доступ до інтернету. Вони шукають документи, досліджують, постійно займаються такою вічарою. Для чого? Для того, щоб пізнати, у чому причина страждань. Тобто, по суті, вони виконують базові практики. Вони виходять на розуміння причин страждань, але оскільки карма й зумовленість не дозволяють зрозуміти все правильно через писання, вони шукають обхідними шляхами. Якась «Змова єврейських банкірів», «Виявляється, у всьому винні Рокфеллери, Ротшильди, Моргани, Дюпони! І весь цей великий клан — Більдерберзька група, що складається з трьохсот провідних кланів світу. Виявляється, це вони смокчуть кров!»
Інші конспірологи йдуть іншим шляхом. «Виявляється, це рептилоїди, інопланетяни у змові разом з урядом США, які беруть під контроль землян і не дають нам спокійно жити й розвиватися». Це теж дуже серйозна тема. Ба більше, якщо ви поцікавитеся, там є реальні факти, що й заперечити нічого. Факти — вперта річ. Треті досліджують глибше. Вони кажуть: «Фізичний світ — це тільки початок, а є егрегори. І саме егрегори смокчуть енергію з людей». У четвертих — різні сутності: «Усі ми — оператори свідомості. Летуни (раніше їх називали духи, мари), виявляється, не дають нам спокійно жити».
І в кожного є своя версія, своя теорія, чому немає в житті щастя, чому цей світ такий. Та просто тому, що це — сансара. Це від початку такий світ, у якому така карма, така схильність душі, така пропорція саттви, раджаса й тамаса.
Садху й пошук сарва-карана-каранам
Але садху шукає причину всіх причин (сарва-карана-каранам) інакше, а не подібно до конспіролога, тому що насправді це хибний шлях, адже ви ніколи не знайдете цю причину, досліджуючи матеріальний світ. Садху шукає її через пошук Бога. Він розуміє, що причина всіх причин — це Бог. Він досліджує одну таттву за іншою, щоб дійти від тридцять шостої таттви до найпершої. Ось вона — сарва-карана-каранам. Ішвара — причина всіх причин! А Ішвара породжений Шивою. Шива є Сам Брахман, Абсолют. Ось хто стоїть за всім цим! Ось чому все так сталося. Ось чому все так складно задумано.
А наш матеріальний світ перебуває на рівні пракриті-таттви, на рівні п’яти грубих махабхути, тобто п’ятнадцята, шістнадцята, двадцята і аж до тридцять шостої таттви. Виявляється, ми на задвірках Всесвіту, ми живемо в найгрубіших таттвах. Причина того, що ми страждаємо, у тому, що ми не сприймаємо цю причину всіх причин, вона спотворена в нашому сприйнятті. Нам треба піднятися набагато вище сходами таттв.
Чисті таттви та джерело вічного щастя
І де ж починається Звільнення? Де ж починається вічне щастя і вічне блаженство, яке не руйнується? Починається воно з п’ятої таттви. Шоста (майя-таттва) — останній покров тонкої ілюзії, у якій люблять застигати пралайя-кали, вважаючи її остаточною Нірваною. А вічне й непорушне щастя починається з чистих елементів Світобудови, з чистих таттв: Садвідья-таттва (п’ята), Ішвара-таттва (четверта), Садашива-таттва (третя), Шакті-таттва (друга) і Шива-таттва (перша). За межами таттв — те, що називають Брахман, Пара-таттва. Абсолют і його чисті енергії є джерелом первісного щастя.
І садху в процесі дослідження має шукати в собі цю абсолютну чистоту, абсолютну свободу, абсолютну мудрість і поступово привчати себе здаватися їй, підкорятися. Саме їм треба здаватися, треба підкорятися, і нічому іншому.
«Коли приходить усвідомлення Вищої Сутності (таттви), тоді ж приходить і стан недвоїстості. Воно не для кожного, не для позбавленої знання людини. Сприйняття двоїстості є причиною дій, на ньому тримається практика шанування, тому той, хто утвердився в таких практиках, як шанування лінги, не повинен практикувати недвоїстість».
Недвоїстий погляд і підготовка учня
Практика недвоїстого погляду призначена для тих, хто має мудрість і належні якості. Якщо недвоїстий погляд стає доступним людині, яка не має належних якостей, вона може заблукати. Тому є така заповідь, про яку йдеться в «Йога-Васіштсі», — не передавати недвоїсте Вчення непідготовленим людям. І за традицією спочатку відбувається процес відбору учня. Тобто учень має володіти відповідними якостями, описаними Шанкарою; якщо якостей немає, то їх виховують. Це називається виховання якостей, шестеричні якості саттви. Крім цього — вівека, вайраг’я і прагнення до звільнення. Коли процес відбору й виховання якостей завершено, Учитель передає знання, передає філософію, природно, разом із вірою, відданістю і Гуру-йогою. Коли знання передано, учень медитує і здобуває переживання недвоїстості. Такий традиційний шлях.
Поняття недвоїстості не повинно поширюватися на об’єкти Прихистку, оскільки можна зруйнувати віру й відданість необдуманим застосуванням недвоїстості там, де її треба застосовувати правильно. Наприклад, щодо об’єктів Прихистку ми практикуємо двоїстість у недвоїстості. Це означає, що ми розуміємо і тотожність, і відмінність (бхеда-абхеда). Якщо ми застосовуємо щодо об’єктів Прихистку лише недвоїстість, нерозрізнення (абхеда), то що це означає? Ми дивимося на мурті Шиви і мурті Даттатрейї й думаємо, що в абсолютно недвоїстому стані між поклонінням і непоклонінням, між відданістю і невідданістю немає різниці, тому в нас немає мотиву виховувати відданість. Між каменем і Шивою, між поклонінням і підношенням немає різниці. Якщо ми неправильно розпоряджаємося недвоїстістю, то це може завадити в духовному житті.
Тому Шрі Рамана Махарші говорив: «Не переносіть принцип ілюзорності на об’єкти Прихистку: на Гуру, на обране Божество, на те, чому ви поклоняєтеся, інакше на початку духовного життя це може вам завадити». Але коли ви навчитеся поєднувати поклоніння і дух недвоїстості — це вже практика в стилі аннутара-тантри. Тоді між тим, хто поклоняється, і поклонінням немає відмінності.
«Усе, що складається з елементів (землі та інших), є результатом творіння, а творець – Махешвара. Усе це в реальності не є Махешею, як глина не є гончарем. Увесь цей світ сформований із восьми елементів, починаючи із землі та того, хто приносить жертву (Атмана). Увесь світ становить тіло Ішвари, цей Атман керує всіма елементами творіння (таттвами)».
Творець і творіння: відносини Шиви та світу
Часто Творця описують як великого гончаря, як того, хто ліпить форми всіх живих істот. Але з чого він їх ліпить? Є різні теорії. Одні кажуть, що він ліпить їх із себе, зі свого тіла. Інші кажуть, що він ліпить їх із матерії (пракриті). Так само як глина відмінна від гончаря, гончар не є тотожним глині, він ніколи не є глиною, глина – це мертва матерія. Тому світ твориться, але Він відмінний від світу. Увесь світ складається з Шиви, але сам Шива трансцендентний, Він складається з трансцендентного виміру, а світ складається з грубої матерії (пракриті). Водночас світ є Шивою. Як же розв’язати цю суперечність?
Шайва-сіддханта каже: «Світ складається з матеріальних енергій. Усі ці енергії – це енергії Шиви, і всі вони перебувають у тілі Шиви. Але є градація енергій. Є щільні енергії, які складають п’ять елементів, грубі махабхути, манас, буддгі, ахамкара-таттву та інші, а є тонкі. Але все це одні й ті самі енергії Абсолюту, одні й ті самі енергії Шиви. Щільні енергії є відображенням божественних енергій у майя-таттві – особливій таттві, яка також є частиною тіла Шиви. Коли щільні енергії відображаються в майя-таттві, це називають канчуки.
Канчуки – обмежувальні енергії
Канчуки – це обмеження, тонкі обмежувальні енергії. Одна з них пов’язана з бажанням, потягом, почуттям: «Мені чогось бракує» (рага-таттва). Інша пов’язана з почуттям діяча: «Я – діяч, я роблю, плоди й результати належать мені». Третя пов’язана з обмеженням у часі: «Я обмежений у часі, я народжуюся, я вмираю, я зростаю». Четверта пов’язана з обмеженням у географії, з поняттям місцеперебування в просторі: «Я тут, вони там». Наприклад, ми зараз точно не в Непалі й не в Америці, а ми тут. І саме це знання є канчука, це насправді невідання. Насправді ми всюди зараз: і в Непалі, і в Америці. Але канчука не дає це відчувати.
Коли ваш концептуальний розум розчинить своє дуалістичне уявлення, ви будете інакше відчувати: «Я тут, але загалом я подібний до безмежного простору. Я одночасно всюди, я в будь-якій точці Всесвіту. Просто тут моє тіло, я тут більше локалізований, але, загалом, я квантово-ймовірнісна свідомість, розмазана по всьому Всесвіту. Я в будь-якій точці свідомості: я зараз і на Місяці, і на Марсі, і в поясі Койпера, і навіть трохи в центрі галактики, але тут більше. Моє тіло – це суперпозиція, точка перетину грубих полів, тому більше воно проявляється тут». Ось так ви можете себе відчувати.
Так само, коли розчиниться канчука, пов’язана з часом, ви будете відчувати: «Я не народжуюся, я не вмираю». Зараз ми відчуваємо: «Ми в цьому році, ми в цей час, ми саме зараз. Ми не в минулому столітті». Точно ми не в шістнадцятому столітті й точно ми не в двадцять п’ятому. У двадцять п’ятому душі ще тільки чекають, вони в потенції десь, а минуле – це просто пам’ять, його вже немає. Про нього сказано в енциклопедії, і воно зберігається в колективній пам’яті людства, у колективному несвідомому. Але ми відчуваємо себе в теперішньому». Але коли канчука, пов’язана з часом, розчиняється, ми розуміємо: «Я завжди, я всюди, я і в минулому, і в майбутньому, я у вічності, я не народжуюся і не вмираю. Моя свідомість охоплює гігантські відрізки часу, і цей час нерухомий. Я локалізований у цьому конкретному часовому просторовому континуумі лише своїми грубими таттвами, грубими тілами, а своїм духом, своєю чистою свідомістю я перебуваю в безпочатковості. Акала. Я поза часом!»
Канчуки – це обмежувальні енергії, які не дозволяють нам так відчувати. Але це є всередині нас. Коли канчука, пов’язана зі свідомістю (вона називається відья), огортає наше тіло, ми відчуваємо: «Моє знання обмежене, я не все знаю, я майже нічого не знаю. Мені потрібно вивчати книги, тексти, науки, щоб щось зрозуміти, бо є межа моєму знанню. Це є знання, а це – незнання». Це і є обмеження, але спочатку це відображення енергії всевідання всередині нас, яка заломилася і більше не відчувається нами. Коли така канчука відходить, у нас усередині виникає таке відчуття: «Я знаю все». Виникає інтуїтивне відчуття всевідання, всезнання. І це не просто невелике відчуття. Це дуже глибоке відчуття. Можливо, ви не знаєте конкретно, як добути корінь із числа пі з десятою цифрою після коми. Але це всезнання і не стосується конкретних речей, конкретні речі прийдуть пізніше. Йдеться про фундаментальне, всеосяжне, онтологічне, основоположне знання. Коли ця канчука відходить, таке знання у вас проявляється.
«Не існує ні повної відокремленості, ні повної єдності для Парамештхіна – Бога, втіленого в Атмані, тілом якого є світопроявлення. Оскільки земля та інші елементи не мають свідомості, а втілений Атман не має всієї повноти знання, вони не можуть бути повністю тотожні Всевідаючому Махеші».
Чисті, змішані й нечисті таттви
Отже, всі грубі елементи – це не Сам Шива, це не Сам Даттатрейя. Шива творить Світобудову, але Сам він відокремлений від неї. Це Його енергії, але ці енергії – це нижчі таттви. Після п’ятої таттви починаються змішані таттви. Це означає, що там є і чисті, і нечисті. До п’ятої таттви включно – тільки чисті таттви, а після пуруша-таттви починаються нечисті таттви. І виявляється, що наш рівень самоототожнення якраз у нечистих таттвах. Тобто нам настільки не пощастило, що ми ототожнилися з нечистими таттвами.
Область нечистих таттв – це і є сансара. Тобто сансара – це така область, у якій живі душі ототожнені з нечистими таттвами. А в якій області живуть боги сансари, святі, ріші, сиддхи? Це область змішаних таттв. Є безліч чистих країн, магічних світів, ментальних світів, ментальних раїв, які називають девачан. Це область змішаних таттв, де є трохи тамасу й раджасу, але переважно домінує саттва – область ментальних раїв. Усе це чисті таттви. Ті, хто хочуть у рай, – це потрапляння в змішані таттви. І, нарешті, вищі області – причинний світ, причинне тіло, а також тур’я, яка слідує за причинним тілом, – це і є найчистіші таттви.
Сансара – це такий світ, який ще називають ашудха-адхва. Ашудха – нечистий, адхва – вимір, просторово-часовий континуум, певна область Всесвіту. І ми, наш рівень ідентичності, перебуваємо в області нечистих таттв. Наша свідомість зібрала нас воєдино саме тут – в області ашудха-адхви (нечистих таттв). Чомусь наша карма така. І всі сім мільярдів істот тут мають таку карму.
Тому нашим завданням є очистити себе так, щоб наша ідентичність утвердилася на рівні чистих таттв. Шлях віддання себе Богові, підкорення себе Богові – це постійно слухати всередині себе Шиву, що складається з чистих таттв, постійно знаходити в собі споконвічну чистоту, споконвічну мудрість, споконвічне всевідання, споконвічну первісну красу, яка не має ні імені, ні форми, підкорятися їй, довіряти їй, утверджуватися в ній і здаватися їй. Без такої самовіддачі наша ідентичність увесь час буде зісковзувати на змішані таттви або на грубіші таттви. Питання підкорення Богові в собі, здачі Богові в собі – завжди складне питання, тому що ми спочатку не можемо явно бачити цього Бога всередині нас. І що нам залишається? Молитися й молитися: «Прояви себе, Шиво! Дай благодать, щоб ми знали хоча б, чому підкорятися всередині нас, чому здаватися?»
Питання: «Гуруджі, а три гуни з’являються тоді, коли з’являється майя?»
У видимому вигляді три гуни з’являються в пракриті-таттві. А майя-таттва – це ще глибший стан, тому що гуни не зникли. Майя-таттва – це три гуни в рівновазі, а пракриті-таттва – це три гуни в тонкому прояві, вони стають нам видимими, сприйманими.
Питання: «Тому, коли божественні енергії відображаються в майї, то з’являються чисто-нечисті таттви, бо там є ще ці три гуни?»
Так, канчуки. Усе це теж гра гун.
«Якщо вважати Махешу всюдисущим, то й поклонятися йому потрібно в усьому, а не тільки в лінзі. Тому той, хто відданий лінзі, повинен відмовитися від уявлення про всюдисущість Шиви. Хоча Шамбху і всюдисущий, Він особливим чином присутній в Ішта-лінзі (своєму домі), тому відданий повинен шанувати Шиву в Ішта-лінзі, не відволікаючись на присутність Його в інших місцях».
Поклоніння Ішта-деваті та недвоїстість
Що мається на увазі? Тут ідеться про поклоніння лінзі (лінгаму), але це те саме, що поклоніння Ішта-деваті. Тобто, якщо ви поклоняєтеся Ішта-деваті, ви маєте вірити, що в Ішта-деваті цієї миті прямо зараз присутній Шива. І хоча ви маєте недвоїстий погляд, згідно з яким Шива присутній всюди, зокрема й у камені, але ви не повинні збиватися цим поглядом, оскільки ваша відданість має зрощуватися в процесі конкретного поклоніння конкретній Ішта-деваті. Це підхід крія-пади.
Що говорить Ануттара-тантра в цьому випадку? Підхід джняна-пади й Ануттара-тантри такий: у погляді ми перебуваємо в недвоїстості й вважаємо, що Шива всюди, вважаємо, що наше обране Божество є єдністю всіх божеств; у спогляданні ми перебуваємо в розкритому усвідомленні, подібному до неба, і об’єднуємо розкрите усвідомлення, інтегруючи його з Божеством у стані самовіддачі; а в поведінці виховуємо поклоніння й відданість конкретній Ішта-деваті, якій цієї миті поклоняємося. Тоді немає суперечностей.
«Хоча Шива й усюдисущий, Він особливим чином представлений в Ішта-лінзі, своєму прихистку. Всеприсутність Махеші підтверджується всіма Священними Писаннями, і все ж під час поклоніння Йому основні місця Його перебування – Ішта-лінга та інше.
Оскільки весь світ, живий і неживий, виник із Махадеви, то він не може відрізнятися від Нього, як горщик не відрізняється від глини. Світ, що з’явився з Шива-таттви, не відрізняється від цієї таттви, так само як піна й хвилі не відрізняються від океану. Так само як полотно, що виникло з ниток, складається з ниток, так і світ (рухомий і нерухомий) з’явився з Шиви й вважається Самим Шивою».
Три принципи творіння: нада, бінду і кала
Є три поняття: нада, бінду і кала. Нада – це Сам Абсолют, що звучить звуком ОМ. Коли в Абсолюті виникає гудіння Абсолюту – це нада, первинний трансцендентний звук, і він відповідає першій таттві. Тобто це Абсолют, сповнений потенції, Він ще не творить, але Він до країв наповнений такою потенцією. Він готовий творити, тому Він гуде. Вібрація звуку ОМ, гудіння, коли ми вимовляємо наприкінці Ом-м-м-м і все розчиняється – це і є принцип нада.
Бінду означає, що трансцендентне гудіння Абсолюту переростає в бінду, що згущується, з якого відбувається спалах сингулярності, з’являється нове творіння. Це принцип другої таттви. Тобто бінду означає, що звук згущується, щоб утворити черговий новий Всесвіт, щоб запустити процес Світобудови, розгорнути час, простір і створити причини для прояву різних істот.
«Кала» означає «ознаки, різноманіття, багатоманіття». Кала означає, що з’явилися випромінювання, які несуть різноманіття. Це наступні таттви, коли відбувається диференціація, виникають насіннєві склади, божества, боги, атрибути, мандали. Боги й атрибути проявляються у вигляді грубих п’яти елементів і живих істот, і весь багатоманітний світ, увесь багатоманітний матеріальний Всесвіт, будучи перетином різних шакті, починає творитися, маніфестуватися й проявлятися.
Інша назва всього цього – Шива, Шакті, Нара. Тобто нада, бінду, кала – це первісний недиференційований Шива як Абсолют, сповнений потенції творити, потім спалах сингулярності з бінду, з якого в стиснутому вигляді починає розгортатися Всесвіт і різноманіття творіння, коли Боги, таттви, атрибути й насіннєві склади починають, безкінечно поширюючись, формувати тонкий світ, тіла людей і різноманіття матеріальних елементів.
«Шива перебуває у формі світу завдяки розгортанню своєї Шакті, як тканина набуває форми шатра, коли її розтягують. Тому весь цей Всесвіт, рухомий і нерухомий, наповнений Шивою і складається з Шиви, разом із Ним є і від Нього невіддільний, як змія від мотузки».
Ілюзорна природа світу
Наш світ і наш Всесвіт, інші світи й інші Всесвіти – усе це єдина маса чистої свідомості. Насправді, на тонкому рівні цей світ являє собою чисте Світло, яке є однорідним. Воно присутнє у сні зі сновидіннями, у сні без сновидінь, у грубому матеріальному світі, у світі богів, у світі пекел, у світі асурів, у світі духів. Усюди ви знайдете ту саму квантово-ймовірнісну розмиту картину світу, яка складається з чистого Світла. Але водночас у цьому Світлі з частинок бінду безкінечно народжуються різноманітні шакті, що формують нові Всесвіти. І ці шакті немов прошивають цю однорідну Свідомість, то тут, то там створюючи різноманітні світи. Так само і наш світ прошитий цими божественними шакті. Так виникає тривимірна ілюзорна голограма нашого Всесвіту або інших Всесвітів, але все це лише гра цієї божественної шакті на полотні тканини єдиного усвідомлення Шиви.
«Світ сяє в Шиві, у якому немає жодних відмінностей, і який є вічність (сат), свідомість (чит) і блаженство (ананда). Як змія бачиться у мотузці, обриси злодія бачаться вночі у стовпі, вода в міражі».
Іншими словами, дивлячись на матеріальний світ, ми приймаємо його за те, чим він не є. Нам це здається, але видимість має велику силу. Навіть учені дійшли висновку, що всі предмети ніби порожні всередині, тому що якщо виміряти відстань між атомами й електронами, то вона величезна. Тобто самі по собі атоми й електрони не так щільно притиснуті одне до одного, між ними величезна відстань. Від ядра до електрона величезна відстань, від одного ядра до іншого величезна відстань, а між ними – порожнеча. Тоді виникає питання: «Чому ми не проникні?» Атоми одного й іншого перебувають на великій відстані одне від одного, вони могли б просто, як сітка, пройти наскрізь одне крізь одного. А справа в тому, що вони мають ще й енергію, і існує енергія, яка створює ілюзію матеріальності, непроникності.
Насправді немає нічого щільного й матеріального. Але ілюзія така, що ми помиляємося і вважаємо цей світ реально існуючим, приймаючи його за те, чим він не є. Наприклад, є таке прислів’я: «Зайцю не треба пиляти роги». Тому що спочатку він їх не має, нічого пиляти. Або «За людину, яка осідлала веселку, ніхто не посватає дочку». Чому? Тому що такої людини не буває. Або «Ніхто не спітніє, піднімаючись сходами, видимими в дзеркалі». Чому? Тому що неможливо від початку піднятися цими сходами. І водою з міражу неможливо втамувати спрагу, тому що від початку вода в міражі нереальна. Але часто ми саме так і діємо.
Нещодавно я був у Запоріжжі й читав лекцію. Був відкритий сатсанг. Там були люди, які теж щось вивчали, медитували. Вони іноді вставали й ставили мені дивні запитання. Вони, схоже, навіть не зрозуміли, про що я читав лекцію: «А чому ви розділяєте на те і на це, на релігії й традиції?» Це все одно, що мене запитати: «Чому ви ображаєте уссурійських тигрів?» Та я до тигрів не маю стосунку, у житті їх узагалі не бачив. Тобто питання взагалі не за адресою, і що ви на таке питання взагалі відповісте? Сам факт того, що ви починаєте відповідати на таке питання, – це вже дурість, тобто навіть відповідати нерозумно. Але ці люди, які щось читали, щось вивчали, намагалися знайти якийсь ґандж у тому, що я говорю, при цьому самі не розуміли, що питають. Я просто сміявся. Тут навіть говорити нема про що.
Але якщо цю ситуацію перенести на весь матеріальний світ, то це – те саме. Немає сенсу думати, як звати дитину безплідної жінки, тому що від початку цієї дитини немає. Те саме і зі світом, із Всесвітом. Але ми постійно помиляємося, постійно плутаємося. Немає сенсу змагатися з царем із майбутнього, тому що його царство нікому не загрожує, його просто немає, ніхто не бачив цього царя, його царство невидиме, воно ще не проявилося. Але душі постійно зачаровуються, заворожуються цією ілюзорністю, а потім діють, реалізуючи різноманітні карми й накопичуючи нові. Потім вони доходять висновку, що їм необхідне звільнення від усього цього, що вони втомилися. Але якби вони зрозуміли принцип ілюзорності, то вони б уже одразу увійшли в стан свободи й танцювали від щастя та радості.
У «Йога-Васіштсі» є глава про трьох принців, яких ніколи не було. Напевно, ті, хто читав, пам’ятають, як вони їли з блюдець, яких ніколи не було, їжу, яку ніхто не готував, і спочатку ці принци були ненароджені. Тобто все це стає абсурдним. Нереальність буття виявляється, коли ми усвідомлюємо, що все походить із першої таттви. Реальний тільки Шива, а все інше є не більш ніж грою Його енергій. Тут головне не «переборщити» і не впасти в нігілізм. Тобто ми маємо враховувати гру енергій, бо така наша даність, але враховувати тільки в поведінці, а не в погляді. Якщо ми враховуємо в погляді, то ми робимо помилку етерналізму. Є дві помилки: нігілізм і етерналізм. У погляді ми маємо бачити повну ілюзорність, а в поведінці ми маємо враховувати. Ось тоді ми перебуваємо посередині.
Особлива присутність Шиви в серцях відданих
«Як дерево існує, прийнявши форму листя і гілок, так і єдиний Шива проявляється у формі землі та інших елементів творіння. Хоча Шанкара, Парамешвара, і присутній у всьому світі, будучи його Атманом, усе ж особливо сяє Він у лотосі сердець відданих. Він особливим чином перебуває на горах Кайласа, Мандара, у Гімалаях, на горі Меру і в серцях своїх шанувальників. Як всезагальний Атман, розділившись, живе в усіх тілах, так само і Шанкара вічно сяє в серцях своїх відданих. О Рудро, це твоє благотворне тіло у формі лінги, мирне й безгрішне, вічно сяє в серцях тих, хто належить тобі. Так говорять вічні шруті. У чистих, неприв’язаних до мирського буття, наділених здатністю до розрізнення, тих, хто носить знаки Шиви, у серцях таких великих людей перебуває Шива – Вселенський Атман. Парамешвара вічно світиться всередині Махешвар, постійно задоволених, які знанням зруйнували плоди карми. Махешвара, який не має прив’язаності до інших богів, окрім Шиви, повністю занурений у поклоніння своєму Ішта-лінзі, стає прасаді, коли усвідомлює цей світ як прояв Шиви».
Покорення внутрішньому Богові
Покорення Богові, самовіддача Богові, смирення перед внутрішнім Богом – це внутрішня робота, яка потребує постійної уважності. Наприклад, у нас виникає гордість. Але гордість у кого виникає? Вона ж у розуму виникає, в его. Коли вона проявляється, ми маємо сказати собі: «Розуме, що ти взагалі собі вигадав, що ти взагалі про себе уявив, хто ти такий? Що ти собою являєш? Хіба ти не конгломерат думок, хіба ти не продукт соціуму, виховання і набору різних стереотипів?» Це подібно до того, як Козьма Прутков говорив: «Люди подібні до ковбас: що в них начинять, те вони в собі й носять». «Розуме, хіба ти не така начинка? Що ти про себе думаєш? Віддайся Богові всередині». Коли ми так думаємо, гордість зникає і по-справжньому починає проявлятися божественна велич.
Божественна велич і гордість – це різні речі. Гордість – це клеша, а божественна велич – це благодать, але вона вже не належить ні его, ні розуму, ви її не бажаєте. Ви просто купаєтеся в переживанні божественної величі, але ви не можете її привласнити, зачепитися за неї, ви не можете нею зловживати, зробити її здобиччю его, бо его їй здається.
Покорення внутрішньому Атману, віддання Йому – це та робота, яку садху має виконувати щодня. Але якщо его неслухняне, якщо розум неслухняний, вони не хочуть здаватися, не хочуть покорятися, вони хочуть вести власну політику, вони постійно хочуть діяти по-своєму. І це допускається. Божественна свобода (сватантрія) допускає це. Як кажуть, «за попущенням Господнім». Тобто це дозволяється, але потім приносить страждання. Коли розум добровільно заблукає, остаточно заплутається, то починає страждати, а потім починає молитися: «Боже, спаси мене!» Але від самого початку не треба було відходити від своєї природи.
Розум істинного садху уподібнюється до птаха, що сидить на щоглі корабля, який виходить у відкрите море. Цей птах не відлітає далеко. Він політає навколо й бачить, що довкола лише море і ніде сісти, тому знову повертається на кінчик цієї щогли. Розумний садху тримає свій розум подібно до цього птаха, він не дає йому далеко відлітати, він підкорює свій розум, як цього птаха, Богові. Те саме і з его. Мудрий садху не дозволяє своєму его розростатися, не дозволяє шукати цілі поза Богом, не дозволяє будувати плани поза Богом, не дозволяє зароджуватися амбіціям поза Богом, не дозволяє прагнути плодів і результатів поза Богом. Він узагалі тримає его на короткому повідку, він постійно вчить его підкорятися Богові й здаватися Богові, він вчить його слухати Бога, бути смиренним і слухняним Богові.
Це не має спільного з чимось зовнішнім. Це не означає підкорятися якійсь людині, підпорядковуватися у стосунках начальник-підлеглий, слухатися когось ззовні або здаватися чомусь зовнішньому. Ми говоримо, передусім, про внутрішній процес. Зовнішня етика існує, але вона – лише відблиск, натяк на цю внутрішню роботу. Традиційна практика послуху, звісно, існує в усіх релігіях світу, в усіх ашрамах світу, монастирях. Це нормально! Але це лише предтеча, тренування, слабкий відблиск істинного підкорення та істинного послуху всередині. Така зовнішня етика або правила самодисципліни – це лише, так би мовити, демоверсія, пробник, щось пробне: «Ось, спробуй, як це — бути в підкоренні, у послуху, у смиренні. А потім те саме роби всередині». Тобто зовні ваш послух і смирення нікому особливо-то не потрібні, ніхто їх не прагне. Вони потрібні самому учневі, щоб навчитися цього всередині. Найголовніший послух і смирення – внутрішні.
Коли людина здобула певний внутрішній послух, і вона вже володіє внутрішньою самодисципліною, то зовнішнє їй не особливо потрібне, хоча дехто так і залишає його на все життя. Наприклад, святий Франциск, який був засновником Францисканського ордену, був дуже смиренним і слухняним. Він був настільки смиренним, що навіть крок боявся зробити без Бога. І одного разу, коли він став главою Францисканського ордену, він поїхав кудись у подорож, узяв із собою послушника й сказав йому: «Щоб моє его не загордилося, давай мені щодня якесь служіння, якусь севу». Тобто він попросив послушника, щоб перед ним можна було виконувати якийсь послух. У нього не було его повністю. Він поставив свого ж учня, свого ж послушника начальником над собою, щоб той давав йому севу. Це приклад святості, коли людина повністю вільна від его, коли вона повністю підкорила своє его Богові.
Самотрансценденція і самовпізнавання
Робота садху полягає в тому, щоб постійно слухати Бога всередині себе і не лише слухати, а чути. Адже слухати намагаються багато хто, а хто чує? І мало чути, треба підкорятися Його голосу, бути повністю Йому відданим. Але его весь час норовить не підкоритися, а зробити по-своєму. І щоразу садху має почути той голос Бога всередині себе й сказати своєму его та своєму розуму: «Підкоряйся, віддавайся, здавайся».
Коли така відданість і покірність внутрішньому Богові, самовіддача і смирення поглиблюються, тоді настає наступний етап – самотрансценденція і самовпізнавання. Тоді его починає втрачати свої владні позиції, ототожнення з его та розумом зникають. Ми просто перестаємо вважати себе старим его. Ми починаємо думати: «А з якого дива я маю вважати себе цією старою похмурою особистістю? Я взагалі не хочу мати з цією людиною нічого спільного! Якась дивна людина! Так, вона страждала, а потім вступила на шлях звільнення, але це вже завершено, робота вже зроблена». Ми починаємо усвідомлювати божественність усередині себе, ми хочемо ототожнювати себе лише з божественністю. «Я вже не ця похмура особистість, я сама божественність! Я – Сам Шива, що грає в цьому тілі! Так, у тілі я ще маю обмеження, але в душі я повністю вільний».
І наступний етап – самовпізнавання (пратьябхіджня). «Я повністю вільний, я щасливий, я щаслива істота. Я не нещасна і заморочена розумом та кармами істота, я повністю щаслива і повністю задоволена істота, я повністю цілісна (пурнатва) і чиста (не затьмарена) істота. Самовпізнавання означає, що ми робимо відкриття щодо самих себе й думаємо: «Оце так! Я навіть не міг уявити, що я такий чистий, святий і божественний!» Але цим «Я» ми не вважаємо тіло, его, тому що є великий шанс помилитися. Ніколи не слід проєктувати його на розум і на тіло. Нехай розум і тіло знають своє місце. Як Свамі Джанардан Наїр говорив: «Я сам брудніший за собаку. Це все гуру Брахмананда, це все з його милості».
Утвердження в божественних якостях
Садху зі смиренням ставиться до свого розуму й тіла, він не вважає їх божественними. Але всередині себе він повністю ототожнює себе з Богом, і він пізнає себе як єдиного з Богом. Коли віддання звершилося, він повністю змінює себе, його ідентичність повністю змінюється. Він уже не ототожнює себе з тією минулою людиною, похмурою особистістю, якою він був, це вже завершено.
Тоді він поступово утверджується в нових якостях:
Пурнатва (цілісність): «Я цілісний! Мені нічого не потрібно для щастя. Взагалі нічого, крім їжі та звичайних потреб тіла. А психологічно, внутрішньо я щасливий самим Богом. Я можу виливати й передавати це щастя іншим, які потребують, але сам я ні в чому не маю потреби, тому що щастя в мені, я сам — джерело щастя!»
Сватантрія (свобода): «Я абсолютно вільний! Свобода — моя сутність! Я перебуваю в цій свободі, мене ніщо не може обмежити. Тіло має обмеження, але дух не має обмежень. Я — сама суть свободи!»
Нітьятва (вічність): «Я вічний, я більше не боюся реінкарнації, я не боюся плину часу, тому що я знаю — те, що в мені, воно вічне й незнищенне. Тіло народжується і вмирає, а я вічний, я завжди є, я не можу кудись подітися. Я взагалі не можу кудись зникнути в принципі, будучи свідомістю, я завжди є і я завжди буду. Те, що я вважав собою, — це вже не я. Я — це те, що я зараз вважаю собою. Я вічний, я всюди, я є все!»
В’япакатва (всепроникнення): «Я всюди присутній! Увесь Всесвіт — це моє велике тіло. Я як свідомість усе наповнюю».
Сарваджнятва (всезнання): «Я знаю все! Нехай я не знаю всього в деталях, але я знаю суть усього. Я сам є джерелом безмежного знання. Мені більше не треба читати книги. Це знання присутнє в мене зсередини».
Це переживається, коли таке самопізнавання Шива-таттви (Шиватви, природи Шиви) відбувається всередині нас.
Нектар самовіддання і радісне самопізнавання
Усі ці якості — це якості Ішвари, якості Шиви. Коли вони навіть слабкою мірою відкриваються в нас, це означає, що тепер ці чисті таттви й чисті якості зростатимуть і зростатимуть, поглиблюватимуться і поглиблюватимуться. А нам лише потрібно перебувати в стані самовіддання.
Тому кажуть, що вищі практики п’ють нектар самовіддання. Вони повністю віддали себе Богові, повністю здалися, повністю скорилися Йому, усі їхні страждання припинилися раз і назавжди, і вони просто залишаються в цьому, перебувають. Це і є істинна нідідг’ясана.
Усе, що їм залишається, — це радісне самопізнавання, коли йогін пізнає: «О, я ще й такий, а ще й такий!» Це подібно до того, як ви знаходите подарунки під ялинкою: «Ще такий подарунок, і такий, і такий! Скільки ж тут цих подарунків?! Безмежно!» Одна шакті благословляюча, друга благодать, третя благодать, четверта благодать! Ви думаєте: «Та скільки ж їх іще?!» Безмежно! Такий йогін постійно перебуває і купається в благодаті.
Це результат самовіддання, але для цього потрібно по-справжньому всією душею навчитися такого самовіддання:
- Навчитися не мати своїх амбіцій, але при цьому не загубитися, а діяти правильно
- Навчитися не мати своїх планів, а віддатися планам Бога
- Навчитися не мати своїх бажань, але вчитися виконувати бажання Бога
- Навчитися не прив’язуватися до своєї волі, а бути провідником божественної волі
Внутрішнє самопоклоніння
Є текст, що називається «Аштавакра-гіта», де святий Аштавакра співає:
«Дивовижний я! Я вклоняюся самому собі!»
Самопізнавання завжди пов’язане із самопоклонінням. Коли ви пізнаєте свою природу як Шиву, ви не можете їй не поклонятися, тому ви поклоняєтеся цій внутрішній природі Шиви, цьому внутрішньому Богові. Ви не можете Йому не поклонятися. Йому можна тільки поклонятися, нічого іншого з нею неможливо робити. І хто поклоняється? Ваш розум, ваше его всередині, усвідомивши свого внутрішнього Бога, починає Йому здаватися, скорятися, віддаватися і поклонятися.
Тому шлях Анuttара-тантри — це внутрішнє самопоклоніння, внутрішнє самовіддання і внутрішнє самопізнавання (пратьябхіджня). Це не означає, що его хоче поклоніння від інших, якихось почестей і привілеїв. Внутрішнє самопоклоніння означає, що ви виявили Бога всередині. Ви не можете Його ігнорувати, ви не можете ставитися до Нього рівностно, ви безмежно захоплюєтеся, дивуєтеся, захоплюєтеся Ним, безмежно віддаєтеся Йому, безмежно слухаєте і бажаєте бути на сто відсотків керованими Ним. І тоді благодать, що виходить від цього внутрішнього Бога (ануграха-шакті), звільняє ваш розум і ваші ототожнення.
Бгаґаван Шрі Ґуру Даттатрея Авадхута кі — джей!
