Шлях Світла: Життя і вчення святого Рамалінги Свамігала

Ви як монахи й послушники маєте надзвичайно велике благословення, яке полягає в тому, що ви маєте дорогоцінне людське народження, тобто відповідні умови тіла, розуму й обставин, щоб практикувати дхарму. Однак це благословення полягає ще й у тому, що ви маєте кармічний зв’язок із найвеличнішими святими, і в тому, що у вас є можливість практикувати вчення трьох розділів (сутри, тантри й ануттара-тантри), що саме по собі є великою рідкістю.

До нас якось приїжджав  учитель-монах із Тибету. Я запитав його:

— Що Ви практикуєте?

Він сказав:

— Сутру і тантру.

Я не хотів йому сказати, що ми практикуємо сутру, тантру й ануттара-тантру.

Вчення — це не лише знання або посвяти, це також ініціації та спосіб практики або система духовної практики, тобто спосіб ритритів і медитацій, у чому й полягає суть чернецтва. Це надзвичайно ефективний спосіб практики, який на собі випробували безліч святих, що досягли найвищої реалізації. Також це Санга - громада духовно практикуючих, інакше — Три коштовності.

Завжди слід усвідомлювати таке благословення, в якому ти перебуваєш. Зрозуміло, це лише насіння, яке має розквітнути й дати плід у вигляді дерева.

Один із таких святих, із яким ми маємо кармічний зв’язок, це святий Рамалінга. Шрі Ауробіндо, відомий святий Індії, говорив про супраментальну еволюцію всього людства, яка настане, якщо достатня кількість людей зуміє закликати світло пробудження. Мірра Альфасса, його учениця, описувала процес такої трансформації. Те, що ми називаємо Ануграха, Шрі Ауробіндо називав «супраментал». Це світло вищого усвідомлення, яке сходить поза твоїм зусиллям, поступово просвітлюючи розум, астральне й фізичне тіло аж до його повної трансформації. Можна сказати, що це імпульс природного стану проявлятися або відгукуватися у відповідь на нашу тенденцію пробуджуватися. Святий Рамалінга — це один із найвеличніших святих сиддхів, який повністю реалізував такий імпульс.

 Рамалінга Свамігал

(Доповідь монаха)

Є кілька великих душ нашого часу, які досягли божественного стану саруба-самадхі. До їхнього числа належить Рамалінга Свамігал, святий із Вадалура. На особистому досвіді він пізнав різні етапи божественної трансформації й закарбував свої переживання у сорока тисячах віршів. Рамалінга став одним із найславетніших святих південної Індії. Його також шанують у всьому світі за його велику святість, перемогу над смертю і за натхненні пісні на славу Шиви. Ці пісні сьогодні виконуються мільйонами бгактів на знак поклоніння Арут Перун Джьоті, Світлу Вищої Милості — улюбленому імені Бога, яке використовував Рамалінга.

Коротка історія життя Рамалінги

Рамалінга народився 5 жовтня 1823 року в селі Марудур, розташованому приблизно за десять миль на північ від Чідамбарама, де знаходиться великий Храм Натараджі, танцюючого Шиви. Коли йому виповнилося п’ять місяців, його батько Рамія Піллай і мати Чіннамай принесли його до храму, щоб здійснити обряд освячення.

У його поемі «Тіруарутпа», «Божественна Пісня Милості» описано момент, коли перед статуєю Натараджі піднялася завіса й затанцювали язики полум’я, у храмі пролунав гучний сміх Рамалінги, і запанувала атмосфера незвичайної урочистості й благоговіння. Побачивши такий зв’язок дитини з образом Всевишнього, настоятель храму підбіг до хлопчика і, обійнявши його, оголосив, що це дитя Бога. В іншому вірші тієї ж поеми Рамалінга говорить, що Бог був настільки прихильний до нього, що ще в дитинстві відкрив йому істинну суть усього.

Приблизно через місяць його батько помер. Сім’я переїхала до Мадраса, де жила на заробітки старшого брата Рамалінги. Їхній дім був на вулиці Вірасвамі Піллай. Коли хлопчикові виповнилося п’ять років, його брат домовився з одним із найвідоміших викладачів про заняття з Рамалінгою. Уже після кількох уроків хлопчик почав складати вірші на славу Бога, сповнені екстатичної радості.

В одному з них співається таке:

Яке це диво, Господи! 

Ти дав мені всі знання. Ти обдарував мене палкою любов’ю до Тебе. 

Ти переконливо показав мені, що весь світ — це не що інше, як міраж. 

О, мій благий, Ти в мені й осипаєш мене своєю Милістю. 

Ти погодився бути моїм духовним наставником і дав мені благословення, звільнивши від бажань і необхідності просити милостиню в інших.

Побачивши незвичайний духовний розвиток дитини, учитель перестав давати йому уроки. Старший брат, щоб довести Рамалінзі необхідність освіти, вигнав його з дому. Однак дружина брата продовжувала потай годувати хлопчика, доки одного разу він не поступився її благанням повернутися в дім і відновити заняття.

На той час йому було дев’ять років. Узявши все необхідне для навчання й письма, він замкнувся у своїй кімнаті. Величезний потік сповнених натхнення псалмів і гімнів почав виливатися через нього. У Рамалінзі, мов у дзеркалі, відбилося Світло Вищої Милості, на нього зійшло всевідання. Його пісня звучала так:

Ти наділив мене всіма знаннями, тож мені навіть не довелося вчитися. 

І тепер навіть найосвіченіші й найученіші люди приходять до мене, щоб дізнатися ще більше. 

О, Господи, що даєш мені сили! 

Ти обдарував мене Світлом, з яким я осягнув усі знання, усю мудрість і все інше, не навчаючись ні в кого.

Коли Рамалінзі було дванадцять років, його старший брат захворів і попросив тимчасово замінити його на посаді викладача богослов’я. Коментар Рамалінги до вірша одного із середньовічних шиваїтських святих Тіруджняна Самбардара справив таке сильне враження на присутніх, що вони наполягли на тому, щоб він прочитав увесь цикл запланованих лекцій. Розглядаючи цю пропозицію як волю верховного Господа, щоб він розпочав свою місію у світі, Рамалінга прийняв її.

Про наступні дванадцять років його життя відомо мало. Однак, найімовірніше, це був період великої спрямованості й глибокої туги за божественною милістю. Сам він так описував цей період:

Навіщо мені говорити про біль і тугу, коли Ти сам свідок усіх моїх страждань. 

Ти пронизуєш мій розум як зсередини, так і зовні.

У 1849 році Велаюта Мудальєр, прославлений тамільський поет і вчений, знавець санскриту, став його найближчим учнем. Протягом наступних двадцяти п’яти років Велаюта написав багато книжок, зокрема й про Рамалінгу. Приблизно в цей час Рамалінзі довелося одружитися з Тханнамал, дочкою однієї зі своїх сестер. Але всі спроби родичів змусити його вести мирське життя виявилися безуспішними. Його дружина так і залишилася незайманою до кінця життя.

Протягом наступних десяти років, проведених у Тіруппатіруполіюрі та Чидамбарамі, він створив велику кількість пристрасних і натхненних віршів, у яких виразилася його глибока спрямованість до Світла Милості Господа. Перебуваючи у Вадалурі, Рамалінга подовгу розмовляв зі своїми учнями. Безліч відвідувачів сходилася до нього, щоб на власні очі побачити творені ним чудеса. Голодні отримували їжу, хворі зцілювалися. До нього приходили навіть учені, які представляли різні філософські школи. Усі їхні сумніви після таких зустрічей зникали. Рамалінга був засновником товариства, названого «Самараса Веда Санмарга Сангам», яке він пізніше перейменував на «Сан-мараса Шуддха Санмарга Сатья Сангам». Назву «санмарга» для своєї філософської школи він узяв із книги Тірумулара «Тірумандирам».

Божественна трансформація тіла

«Божественна Пісня Милості» — один із найбільших шедеврів тамільської літератури. У її мелодійних віршах оповідається про природу і властивості Бога та душі й про гармонію життя. У ній описані різні етапи самореалізації та трансформації смертної фізичної оболонки Рамалінги в безсмертне божественне тіло.

Рамалінга писав про те, що його тіло наповнилося золотим сяйвом і преобразилося в тіло любові, шуддха-деха. В екстатичному захваті він нестримно співав, оспівуючи потік Божественної Милості. Його тіло любові перетворилося на променисте тіло, відоме як тіло милості, пранава-деха або тіло світла. На відміну від попереднього, це тіло невідчутне, нетлінне й не підвладне руйнівній дії сил природи. На цій стадії він досяг того, чого прагнув, — злиття з Верховним Богом. Він свідчить:

Я молився про променисте тіло, яке було б вічним, протистояло б дії вітру, землі, неба, вогню, води, сонця, місяця, планет, смерті, хвороби, смертоносної зброї, злодіянь або чогось іншого. 

Він виконав те, про що я молив, і тепер у мене таке тіло. 

Не думайте, що цей дарунок — дрібниця. 

О, люди, шукайте прихистку в моєму Отці — Володарі Невимовної Величі, який робить навіть матеріальне тіло безсмертним!

Приблизно в цей час учні Рамалінги намагалися сфотографувати його. Був запрошений знаменитий фотограф на ім’я Масіламані Мудальєр. Вісім разів він намагався зняти Рамалінгу, але на фотопластинках з’являвся лише його одяг, жодної частини тіла видно не було. Один з учнів Рамалінги, Кандасвамі Піллай, пояснив це тим, що тіло їхнього Вчителя вже було перетворене на тіло божественного світла, тому воно не закарбувалося на фотопластині. Його тіло не відкидало тіні. Щоб уникнути зайвого галасу навколо цього факту, Рамалінга покривав голову й тіло білою тканиною.

У нього була пряма худорлява постать середнього зросту, довгий і гострий ніс, широко розставлені очі, що випромінювали спокій і духовне світло. Їв він зовсім мало, приймаючи їжу раз на два чи три дні. Він легко міг читати думки інших і часто творив чудеса, наприклад зцілював хворих. Часто він зникав на багато днів. Рамалінга був простим, м’яким, скромним і любив усе живе.

Храм Мудрості та останні роки

У 1870 році Рамалінга оселився в маленькій хатині в селі Меттукупам, розташованому за три милі на південь від Вадалура. Ця хатина збереглася до наших днів і відома як Сіддхі Валага Тірумалігай (Священний Палац Чудес).

У 1871 році Рамалінга звернувся до своїх учнів із проханням спорудити «Храм Мудрості» за його проєктом. Через шість місяців храм був готовий, і 25 січня 1872 року відбулося його урочисте відкриття. Храм зберігся до нашого часу. У його унікальній архітектурі у вигляді символів міститься опис процесу самореалізації, як його пережив Рамалінга.

Сім завіс, що символізують людські пристрасті й невідання, приховують за собою постійно підтримуваний вогонь і низку внутрішніх приміщень, кожне з яких представляє, відповідно, особистість людини, життя, простір реальності, простір Бога, а також різні духовні переживання.

Позаду всіх цих завіс стоїть скляна скринька, що символізує чистоту душі; у ній горить незгасне полум’я — символ душі в її істинній величі, у її злитті зі Світлом Вищої Милості — Арут Перун Джьоті.

Згідно з указівкою Рамалінги, його учні не повинні були здійснювати жодних обрядів, окрім запалювання камфори. Вони повинні молитися мовчки, сповнившись глибокої любові до Бога, входячи в екстаз.

З часу закладення фундаменту храму Рамалінга поперемінно то проводив кілька днів поспіль на самоті, то читав захопливі лекції про духовне спілкування.

Наприкінці 1873 року він підняв прапор своєї Санмарги на знак досягнення Світла Вищої Милості. Він звернувся до слухачів із закликом медитувати на Господа Світла, що перебуває в серці кожного, і молитися Світлу Вищої Милості.

Тоді ж, наприкінці 1873 року, він вивісив із зовнішнього боку дверей своєї кімнати олійну лампу, якою користувався в домі, і закликав своїх учнів поклонятися їй та безперервно підтримувати її вогонь, у якому вони мали бачити явлене Світло Вищої Милості й молитися про цю Милість. Але коли виявилося, що його духовна місія не пустила глибокого коріння, Рамалінга сумно зауважив:

Ми знайшли безцінний скарб, але ніхто не прагне заволодіти ним. Ми йдемо.

Ще раніше він заявляв:

Схоже, мої дорогі, ви вирішили не слухати мене. Ви не можете почути мене зараз. Далеко на півночі є кілька просвітлених людей, які прийдуть сюди. Вони навчатимуться цієї філософії, а потім проповідуватимуть її вам. Тоді, можливо, ви почуєте.

О, Господи життя, навіщо мені говорити про свої бажання, коли ти й так знаєш усе, що в мене на думці? 

Коли ж увесь світ, прийшовши до загальної духовної єдності, зможе насолодитися вічним щастям, не затьмареним горем і смертю? 

Коли ж я, побачивши їхню радість, буду щасливий?

У знаменний день 30 січня 1874 року Рамалінга, який на той час досяг п’ятдесятирічного віку, звернувся з листом до своїх учнів:

Мої кохані, на деякий час мені доведеться покинути вас. Не турбуйтеся. Постійно підтримуйте вогонь у лампі, Джняна Діпам. Уявляйте, що сам Бог перебуває там, і поклоняйтеся Світлу. Ви будете безмірно винагороджені. Зараз я перебуваю в цьому тілі, а через деякий час я увійду в усі тіла Його творіння.

Зачиніть двері й замкніть їх зовні на замок. Якщо кімнату за чиїмось наказом відкриють, вона виявиться цілковито порожньою.

Потім Рамалінга замкнувся у своїй кімнаті в хатині Меттукупама. Того ж вечора, коли його прихильники співали у дворі:

Арут Перун Джьоті

Світло Вищої Милості!
Світло Вищої Милості!
Вилийся на нас,
Світло Вищої Милості!

Раптом усі побачили, як у кімнаті Рамалінги спалахнуло фіолетове світло. Це означало, що відбулося злиття Рамалінги з усіма тілами Його творіння. Коли кімнату, нарешті, відкрили, вона справді виявилася порожньою. Рамалінга безслідно зник.

Через кілька днів, отримавши поліцейське донесення, голова британської адміністрації та податковий інспектор області Південний Аркод Дж. Х. Гарстін разом із медичним інспектором області Дж. Бенбуру та з ташилдаром (головою місцевого талука, тобто району) Венкатараманом Айєном поспішно прибули верхи до Меттукупама, щоб розслідувати справу про зникнення. Було проведено ретельне розслідування. Усі жителі села були глибоко засмучені. Прибулі посадові особи обійшли навколо хатини, уважно оглядаючи все довкола. Зрештою вони дійшли висновку, що Рамалінга справді був великим йогом і в буквальному сенсі зник, розчинившись у повітрі. Жодних доказів, що справа була інакше, знайти не вдалося. Гарстін запитав учнів, які вказівки залишив їм Свамі? Виявилося, що Учитель просив їх роздавати їжу нужденним, обидва британські чиновники дали учням по двадцять рупій для цієї мети й повернулися до Куддалора.

У виданому 1878 року циркулярі по Південній області Аркод Гарстін так описав зникнення Рамалінги:

У 1874 році Свамі Рамалінга увійшов до своєї кімнати в Меттукупамі й попросив своїх учнів замкнути її зовні. Назад він уже не вийшов. Учні вважають, що він злився з Богом.

Зникнення Рамалінги дуже нагадує те, як покинули фізичний план чотири великі шиваїтські святі Тамілнаду, відомі також як наянари. Жоден із них не впав мертвим на землю і не був похований або спалений. Усі вони зникли. Тіруджняна Самбандар зник, розчинившись у Божественному Світлі, яке з’явилося під час церемонії його одруження. Аппар на фізичному плані злився з абсолютною формою Господа в Пугалурі. Сундарар поєднався з Господом Шивою на горі Кайлас, а Маніккавасагар злився з образом Натараджі у святая святих храму в Чідамбарамі.

На відміну від них, Рамалінга не тримав ідею безсмертя в таємниці. Він відкрито заявляв про неї й запрошував кожну людину розділити з ним захват безсмертя та Світло Вищої Милості.

Етапи божественної трансформації

Рамалінга залишив понад сорок тисяч віршованих рядків, у яких описав етапи своєї трансформації. З наведеного нижче короткого опису цих етапів випливає, що вчення, які проповідують Бабаджі та вісімнадцять сіддхів, є богонатхненним процесом, здатним привести до реалізації найвищої з можливостей людини — злиття з Богом на всіх рівнях: духовному, інтелектуальному, ментальному, вітальному та фізичному.

Рамалінга так описує послідовність трансформації:

1. Трансформація смертного людського тіла, перетворення його на шуддха-деха (досконале тіло), що досягається духовним розвитком і відданістю Богові.

2. Трансформація шуддха-деха в пранава-деха (тіло милості й світла).

3. Трансформація пранава-деха в джняна-деха (тіло мудрості), а потім — у дева-деха (тіло Бога).

Можливість досягнення такої трансформації випливає з того, що це сталося з тілом самого Рамалінги. Він указував, що через ці етапи трансформації пройшов також святий Маніккавасагар, який дематеріалізувався в храмі Натараджі в Чідамбарамі у VII столітті н.е.

Зв’язок із ученням дхарми

(Гуру)

Приблизно два роки тому я сказав перекладати книги Рамалінги, які нам привезли. Коли я прочитав ці переклади, я побачив там погляди про єдину релігію людства, про вихід за межі концепцій та інтегральне бачення всіх духовних шляхів. Фактично це погляди, які мені пояснював мій духовний Учитель і які є серцевиною вчення дхарми в сангсі.

Потім там же говорилося про шлях споглядання і про Світло, яке проникає внаслідок такого споглядання, даруючи трансформацію. У передбаченнях він говорить, що далеко на півночі з’являться люди, які говоритимуть про його вчення і практикуватимуть. Я думаю, виходячи з власних досвідів і медитацій, що це передбачення, найімовірніше, стосується сангхи «Гух’я Самаджа». І на виконання цього передбачення, можливо, через деякий час монахи поїдуть до Індії й привезуть також тексти та священні предмети, пов’язані з Рамалінгою, оскільки в мене були неодноразові видіння благословень Рамалінги.

Те вчення про світло і споглядання, якого навчав Рамалінга, — це вчення лайя-йоги. Особливо це практика джьоті-йоги. Завдяки вченню кожен із вас може практикувати таким самим чином і реалізовувати найвищі ступені досягнення.

Святі найвищого рівня, подібні до Рамалінги, реалізовують усі три тіла, залишаючи світ уже в реалізованому тілі світла. Святі іншого рівня реалізовують таке тіло в момент смерті. Зазвичай протягом семи днів їхнє фізичне тіло повністю стискається, трансформуючись у божественне тіло світла.

Чи буде таке тіло світла реалізоване повністю, чи ні, залежить від ступеня глибини споглядальної присутності йогіна та розкриття тонких проявів звуку і світла. Якщо ж такий святий свідомо залишив карму, щоб перебувати в цьому світі заради інших, то він реалізовує одне з тіл, яке називається джняна-деха, або тіло мудрості.

Завдяки безлічі передач, учень, медитацій і текстів, які існують у сангсі, можна сказати, що ви благословенні в потрійному або п’ятикратному розмірі. Питання в тому, щоб бути постійно відкритим цьому благословенню. Ви зможете бути відкриті цьому благословенню, якщо ваш ум постійно перебуватиме в старанній відданості, самовіддачі та спогляданні.